Валіхновська Зорина Олегівна. Музично-церковна освіта Галичини австрійської доби (1772-1918 роки)

Краткое описание

Валіхновська Зорина Олегівна. Музично-церковна освіта Галичини австрійської доби (1772-1918 роки). : Дис... канд. наук: 26.00.01 - 2009

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
На правах рукопису
ВАЛіХНОВСЬКА Зорина Олегівна
УДК 78:26:37 (477.83/.86) “1772/1918”
МУЗИЧНО-ЦЕРКОВНА ОСВІТА ГАЛИЧИНИ
АВСТРІЙСЬКОЇ ДОБИ (1772-1918 роки)
26.00.01 - теорія і історія культури
(мистецтвознавство)
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства
Науковий керівник: Ясіновський Юрій Павлович
доктор мистецтвознавства, професор
Івано-Франківськ - 2009
ЗМІСТ
ВСТУП 3
Розділ 1.
Джерела і розвиток церковно-музичної освіти в Україні
від Княжої доби до початку XX ст 9
1.1. Витоки церковно-співочого шкільництва у давній Україні 9
1.2. Освіта і шкільництво Галичини австрійської доби 22
Розділ 2.
Церковний спів в освітніх закладах Галичини
кінця XVIII - початку XX ст 49
2.1. Дяк і дякоучитель — професійний стан і соціальний статус 49
2.2. Галицькі парафіяльні та дяківські школи в історичному
розвитку 59
2.3. Дяко-учительський інститут у Перемишлі: історія виникнення,
зміст і форми навчання 69
2.4. Дяківський стан у Станиславові 77
2.5. Музично-освітній рух Галичини у персоналіях 89
Розділ 3.
Навчальний процес у дяківських школах: курси, програми, методика 106
3.1. Нотний Ірмолой як давня школа церковного співу 107
3.2. Авторські церковно-музичні посібники Галичини XIX ст 130
ВИСНОВКИ 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 156
ДОДАТКИ

Список литературы

ВИСНОВКИ
Впродовж багатьох років постійною опорою української держави була Церква, яка впродовж століть не лише гуртувала кращі сили, розвивала яскраві мистецькі форми і жанри, але й сприяла формуванню професійної освітньої бази для розвитку національної культури. Такий поступ добре прослідковується в процесі дослідження історії літургійного співу в Україні, зокрема на прикладі формування церковно-освітньої освіти в Галичині австрійської доби (1772-1918). На основі поступового виховання відповідних кадрів — професійних носіїв духовно-музичної культури: дяків, співців,
регентів, вчителів співу і музики, композиторів. Все це вимагало вироблення відповідних форм навчання і освітніх осередків, що й представлено у нашому дисертаційному дослідженні на прикладі Галичини періоду австрійської доби (1772-1918 роки).
Національно-культурний розвиток Галичини був тісно пов’язаний з минулою спадщиною, що була важливою передумовою збереження національної ідентичності українців. В Західній Україні практично весь період інтенсивного розвитку освітніх закладів продовжував очолюватися церковною елітою і навіть пізніше, у міжвоєнний час і за німецької окупації церковна еліта Галичини постійно перебувала у числі лідерів українського народу, як наприклад, митр. Андрей Шептицький, єпископи Йосиф Сліпий, Григорій Лакота, Йосафат Коциловський, архимандрит Климентій Шептицький, свящ. Северин Сапрун, Йосиф Кишакевич та ін. Тож невипадково, саме Церква була ініціатором основних напрямків розвитку культури, а, головно, музичної як церковною так і світської. У священичих домах, наприклад, поруч із аматорським музикуванням розвивалися і професійні жанри: зусиллями священиків Михайла Вербицького та Івана Лаврівського, Павла Любовича та Порфирія Бажанського, Ізидора Воробкевича та Віктора Матюка, Максима Копка та Івана Кипріяна, Остапа Нижанківського та Йосифа Кишакевича розвивалися світські музичні жанри, музичний театр, створювалися музичні товариства й видавництва, формувалося музикознавство, врешті, музичне шкільництво.
Галицьке духовентсво першим усвідомили потребу розвитку освіти та культури рідного народу у тісному зв’язку з духовно - релігійним вихованням. Це стало визначальною тезою у розбудові церковно-музичної освіти, на цій основі активно організовувалися головні осередки — Дяко-учительський інститут у Перемишлі, Станиславівська школа Ігнатія Полотнюка, і сітка парафіяльних дяківських шкіл, діяльність яких поєднула давню церковно-співочу традицію і нові освітні і культурні вимоги. Тим самим було створене підгрунтя, на якому поступово прискорився розвиток української музичної культури.
Навчальний процес забезпечувався відповідними навчальними посібниками і в цьому велику роль відіграли постаті Петра Любовича, Порфирія Бажанского, Дмитра Якубовича та Ігнатія Полотнюка, що забезпечили безперервність і високий професійний рівень навчальних закладів Галичини. Першими підручниками стали «Напівник» Полотнюка, «Наука о сольках» Бажанського, «Наука ірмолойного співу» Любовича, «Наука о церковном пінії» Якубовича. Аналіз цих навчальних посібників свідчить про засвоєння авторами давньої практики ірмолойного співу. Ірмологіони ранньомодерної доби були першими національними літургійними збірниками, які поступово стали використовуватися як практичні посібники з музичної грамоти. За ними учні вивчали основи музичної грамоти й елементарної теорії музики, засвоювали репертуар богослужбових піснеспівів, опановували порядок їх застосування на різних церковних відправах, а також на цій основі опановували вокальну техніку і вивчали напам’ять основний поспівковий фонд. Про активне використання ірмолоїв у навчальній практиці Г аличини свідчать збережені збірники, в яких збереглося багато записів XIX ст. До ірмолоїв нерідко вписували спеціальні співочі азбуки, які зосереджували увагу на, власне, музично-теоретичних питаннях. З навчальною метою тексти піснеспівів споряджалися різними ремарками, що пояснювали їх суть і призначення. Назагал, навчальні посібники Петра Любовича, Порфирія Бажанского, Дмитра Якубовича та Ігнатія Полотнюка мали виразно практичне спрямування і орієнтувалися, насамперед, на місцеву церковно-музичну практику.
Основне педагогічне навантаження лягало на плечі дяків, які від давніх часів були вчителями особливо поширених в Україні початкових шкіл і називалися, відповідно, дякоучителями - так наголошувалася важливість їх справи. Дяки належали до нижчого чину служителів церкви і були найміцнішою та найширшою зв’язуючою ланкою між духовенством і народом, між Церквою і загальною масою народу.
Добрим підгрунтям у розвитку культури Галичини стала активна громадська діяльність Ігнатія Полотнюка як засновника Дяківського товариства в Галичині та видавця тижневої газети «Дяківський Глас». Завдяки його праці справа церковного співу швидко почала покращуватись, а керований ним церковний хор при Станіславівській катедрі став одним з найкращих у Галичині.
Отож, за австрійської доби (1772-1918) в Галичині сформувалася струнка система всебічної освіти, яка орієнтувалася на найтттирттті верстви галичан і забезпечила високий рівень церковно-музичої освіти і шкільництво. Вивчення позитивного досвіду у найближчій нам добі, що є предметом нашого дисертаційного дослідження, може стати корисним для пошуків оптимальних шляхів і методів сьогоднішнього дня.