ВАЩЕНКО ЮЛІЯ В’ЯЧЕСЛАВІВНА. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису ВАЩЕНКО ЮЛІЯ В’ЯЧЕСЛАВІВНА
УДК 351.82:620.9(477)]:342.9
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік НАН та НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України,
Шемшученко Юрій Сергійович
Київ - 2015
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИКИ 24
1.1. Державне регулювання у сфері енергетики: поняття, сутність, наукові підходи до розуміння 24
1.2. Незалежний регуляторний орган як суб’єкт державного регулювання у сфері енергетики: поняття та особливості 49
1.3. Місце правових норм, що регламентують державне регулювання у сфері енергетики, у системі права 70
1.4. Енергетична безпека як ключова категорія державного регулювання у сфері енергетики: загальна характеристика крізь призму гуманістичного підходу 78
1.5. Забезпечення права на доступ до сучасних енергетичних послуг як принцип державного регулювання у сфері енергетики 91
Висновки до розділу 1 115
РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИКИ У ДЕРЖАВАХ - ЧЛЕНАХ ЄС 120
2.1. Вимоги законодавства ЄС щодо інституційного забезпечення державного регулювання у сфері енергетики: основні етапи формування
та загальна характеристика 120
2.2. Інституційно-правове забезпечення державного регулювання у сфері енергетики у державах - членах ЄС: порівняльно-правовий аналіз у контексті імплементації вимог законодавства ЄС 133
2.3. Організаційно-правові форми співробітництва органів державного регулювання у сфері енергетики держав - членів ЄС 181
Висновки до розділу 2 190
РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ 196
3.1. Генеза законодавства України щодо інституційного
забезпечення державного регулювання у сфері енергетики 196
3.2. Орган державного регулювання у сфері енергетики в системі державних органів в Україні: організаційно-правова форма, порядок утворення та ліквідації, правові засади кадрового та фінансового забезпечення 214
3.3. Способи забезпечення законності діяльності органу
державного регулювання у сфері енергетики в Україні 269
Висновки до розділу 3 291
РОЗДІЛ 4. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ 295
4.1. Правові засади нормотворчої діяльності органу державного регулювання у сфері енергетики в Україні 295
4.2. Ліцензійні повноваження органу державного регулювання у сфері енергетики в Україні: поняття, види та напрями удосконалення нормативно-правового закріплення 319
4.3. Роль органу державного регулювання у сфері енергетики в Україні у механізмі захисту прав споживачів енергетичних послуг 340
4.4. Правові засади реалізації юрисдикційних повноважень органу державного регулювання у сфері енергетики в Україні 367
Висновки до розділу 4 379
ВИСНОВКИ 382
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 392
ДОДАТКИ 480
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АМКУ Антимонопольний комітет України
БКУ Бюджетний кодекс України
ВРУ Верховна Рада України
ГКУ Г осподарський кодекс України
ЕнС Енергетичне співтовариство
ЄК Європейська Комісія
ЄП Європейський Парламент
ЄС Європейський Союз
КАСУ Кодекс адміністративного судочинства України
КМУ Кабінет Міністрів України
КСУ Конституційний Суд України
Міненерговугілля Міністерство енергетики та вугільної промисловості України
МСП Малі та середні підприємства
Нацкомфінпослуг Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг
НБУ Національний банк України
НКРЕ Національна комісія з питань регулювання електроенергетики
Національна комісія регулювання електроенергетики України
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики
НКРЕКП Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
НКРЗІ Національна комісія, що здійснює державне

регулювання у сфері зв’язку та інформатизації
НКРКП Національна комісія державного регулювання у сфері комунальних послуг
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг
НКЦПФР Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку
НРА Незалежне регуляторне агентство
НРО Національний регуляторний орган
ООН Організація Об’єднаних Націй
УА Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони
ЦОВВ Центральний орган виконавчої влади, центральні органи виконавчої влади
ЦОВВ зі спеціальним статусом Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом

ВСТУП
Актуальність теми. Енергетика - стратегічний сектор економіки будь- якої держави. Стале, надійне, безпечне та доступне енергопостачання є необхідним для функціонування інших галузей економіки, ефективної діяльності держави та нормального існування суспільства. Доступ до сучасних енергетичних послуг є невід’ємною умовою успішної участі людини в соціальному та економічному житті, належної реалізації нею своїх прав та свобод. Енергетична безпека є важливою складовою національної безпеки держави. У зв’язку з цим енергетика традиційно є однією з особливо регульованих галузей.
Ефективність державного регулювання у певних сферах економіки в цілому та у сфері енергетики зокрема залежить від належного інституційного забезпечення. Нові підходи до розуміння ролі держави у сфері економіки як регулятора обумовили формування у багатьох країнах світу моделі незалежних регуляторних органів, покликаних здійснювати державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання у відповідних галузях економіки на основі збалансування інтересів суб’єктів господарювання, споживачів, суспільства та держави.
Належне функціонування незалежних регуляторних органів забезпечується адекватною нормативно-правовою базою, розробленою на основі науково обґрунтованих рекомендацій. Як свідчить аналіз наукової думки, правові проблеми державного регулювання в певних сферах економіки в цілому та у сфері енергетики зокрема є відносно новим напрямом наукового пошуку. Однак цілісна адміністративно-правова концепція державного регулювання у певних сферах економіки в цілому та у сфері енергетики зокрема у науці адміністративного права відсутня.
Вирішення зазначеної проблеми в Україні є особливо нагальним в умовах конституційної реформи та реформи публічної адміністрації, які наразі тривають. Аналіз законодавчих змін, які відбуваються останніми роками, свідчить про те, що в Україні запроваджується модель незалежних регуляторних органів шляхом формування окремої групи державних органів, які не належать до жодної з гілок влади, а саме - національних комісій, що здійснюють державне регулювання у сферах природних монополій, зв’язку та інформатизації, цінних паперів та фондового ринку, ринків фінансових послуг. До зазначеної групи належить і орган державного регулювання у сфері енергетики, яким на даний час є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП). Проте правовий статус зазначених органів належним чином не закріплений у законодавстві України, передусім у Конституції України, що може поставити під сумнів легітимність їх створення та діяльності.
Актуальність дослідження адміністративно-правових проблем державного регулювання у сфері енергетики посилюється в умовах європейської інтеграції України, оскільки енергетика є одним із найважливіших напрямів регулювання на рівні ЄС, його співробітництва з нашою державою. Законодавством ЄС, зокрема директивами та регламентами Третього енергетичного пакета, передбачені вимоги щодо правового статусу національних регуляторних органів у сферах електроенергії та природного газу. Україна, як повноправний член Енергетичного Співтовариства, а також відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, зобов’язана ввести в дію закони та підзаконні нормативно-правові акти, необхідні для дотримання цих вимог.
Вищевикладене переконливо свідчить про актуальність проведення комплексного наукового дослідження, спрямованого на розроблення з урахуванням європейського досвіду цілісної адміністративно-правової концепції державного регулювання у сфері енергетики, необхідної для подальшого розвитку адміністративно-правового забезпечення державного регулювання у сфері енергетики, удосконалення законодавства України, яке регулює відносини, що складаються у процесі державного регулювання енергетики, та практики його застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана в ініціативному порядку, в зв’язку з її актуальністю та відсутністю відповідних спеціальних правових досліджень. За своїм змістом та спрямованістю тема дисертаційного дослідження відповідає Пріоритетним напрямам розвитку науки і техніки на період до 2020 року, визначеним Законом України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р., Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», схваленій Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015, Стратегії національної безпеки України, затвердженій Указом Президента України від 26 травня 2015 р. № 287/2015, а також Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затвердженим 24 вересня 2010 р. загальними зборами Національної академії правових наук України.
Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної роботи юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 11 БФ 042-01, № державної реєстрації 0111U008337 на тему «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти», яка виконується з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р., та відповідає проблематиці наукових досліджень кафедри адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Тему дисертаційної роботи в остаточній редакції затверджено на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол від 22 грудня 2014 р. № 4.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розроблення цілісної адміністративно-правової концепції державного регулювання у сфері енергетики України, формулювання висновків, спрямованих на подальший розвиток адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері енергетики, а також вироблення науково обгрунтованих пропозицій щодо удосконалення вітчизняного законодавства, яке регулює відносини, що складаються у процесі державного регулювання у сфері енергетики України, з урахуванням сучасної практики його застосування.
Для досягнення поставленої мети основну увагу в дисертації приділено вирішенню таких задач:
-розглянути та узагальнити наукові підходи до розуміння категорії «державне регулювання», а також сформулювати визначення поняття «державне регулювання у сфері енергетики»;
-з’ясувати особливості інституційного забезпечення державного регулювання у сфері енергетики;
- визначити місце правових норм, що регламентують державне регулювання у сфері енергетики, в системі права;
- з’ясувати сутність енергетичної безпеки як однієї з ключових категорій державного регулювання у сфері енергетики та розкрити її зміст крізь призму безпеки людини;
- вивчити та узагальнити наукові підходи до розуміння права на доступ до сучасних енергетичних послуг, сформулювати його визначення та надати пропозиції щодо його нормативно-правового закріплення;
- розглянути вимоги законодавства ЄС до інституційного забезпечення державного регулювання у сфері енергетики, досвід держав - членів ЄС щодо їх імплементації та визначити основні організаційно-правові форми співробітництва органів державного регулювання у сфері енергетики в ЄС;
- висвітлити основні етапи становлення законодавства України щодо інституційного забезпечення державного регулювання у сфері енергетики;
- визначити місце органу державного регулювання у сфері енергетики в системі державних органів в Україні, з'ясувати порядок його утворення та ліквідації в Україні, правові засади кадрового забезпечення;
- охарактеризувати способи забезпечення законності діяльності органу державного регулювання у сфері енергетики в Україні;
- висвітлити функціонально-правові аспекти державного регулювання у сфері енергетики України крізь призму забезпечення незалежності органу державного регулювання у сфері енергетики в процесі реалізації ним нормотворчих, ліцензійних та юрисдикційних повноважень;
- визначити роль органу державного регулювання у сфері енергетики в Україні у механізмі захисту прав споживачів енергетичних послуг;
- сформулювати науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення законодавства України стосовно державного регулювання у сфері енергетики з урахуванням сучасної практики його застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з організацією та здійсненням державного регулювання у сфері енергетики України.
Предметом дослідження є адміністративно-правові аспекти державного регулювання у сфері енергетики України.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження здійснювалося на основі принципів історизму, об’єктивності та обґрунтованості, що сприяло багатоаспектному аналізу адміністративно-правових засад державного регулювання у сфері енергетики, використанню здобутків інших галузей наукового знання. З метою з’ясування політичних, економічних та правових передумов запровадження особливого інституційного забезпечення державного регулювання в окремих галузях економіки (включаючи сферу енергетики), основних етапів формування вимог законодавства ЄС до правового статусу органів державного регулювання у сфері енергетики, аналізу підходів до розуміння права на доступ до сучасних енергетичних послуг, генези законодавства України щодо інституційного забезпечення державного регулювання у сфері енергетики України використовувався історичний метод (підрозділи 1.1, 1.5, 2.1, 3.1). Аналіз таких категорій, як «державне регулювання у сфері енергетики», «енергетична безпека», «право на доступ до сучасних енергетичних послуг» тощо здійснювався шляхом застосування формально- логічного методу (підрозділи 1.1, 1.4, 1.5). Використання системно- структурного методу, зокрема, надало можливість визначити місце правових норм, що регламентують державне регулювання у сфері енергетики, у системі права, місце органу державного регулювання у сфері енергетики в системі державних органів та проаналізувати його управлінські стани, а також визначити співвідношення права на доступ до сучасних енергетичних послуг та основоположних прав та свобод людини (підрозділи 1.2, 1.3, 3.2, 3.3). Потенціал структурно-функціонального методу був задіяний при висвітленні функціонально-правових аспектів державного регулювання у сфері енергетики (розділ 4). Шляхом використання методу логічного аналізу, зокрема, проаналізовано закони та підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють відносини, що складаються у процесі державного регулювання у сфері енергетики (розділи 2 - 4). На основі виявлених за допомогою методів політичного прогнозування та моделювання тенденцій розвитку інституційного забезпечення державного регулювання у сфері енергетики в Україні окреслено основні напрями реформування адміністративного законодавства України у зазначеній сфері (розділи 3 - 4). Аналіз змісту та сутності права на доступ до сучасних енергетичних послуг здійснювався шляхом застосування аксіологічного методу (підрозділ 1.5). З’ясування сутності та особливостей відносин, що складаються у процесі державного регулювання у сфері енергетики, забезпечувалося застосуванням методу звернення до інших наук, зокрема наук державного управління та економічних наук (підрозділ 1.1). Дослідження характеризується широким застосуванням порівняльно-правового методу, який є необхідним, зокрема, для аналізу досвіду державного регулювання у сфері енергетики у державах - членах ЄС та розроблення пропозицій щодо його використання в Україні (розділи 1-2, підрозділи 3.2,
3.3, 4.3).
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці представників загальної теорії права (С. С. Алексєєва, С. В. Бобровник, С. М. Братуся, Ж. О. Дзейко, О. В. Зайчука, М. І. Козюбри, М. В. Костицького,
В. В. Лазарєва, Б. В. Малишева, О. Г. Мурашина, В. С. Нерсесянца,
Н. М. Онищенко, Н. М. Пархоменко, І. В. Процюка, П. М. Рабіновича, О. Ф. Скакун, О. В. Сурилова, О. О. Шевченка, Л. С. Явича та ін.), конституційного права (М. О. Баймуратова, О. В. Батанова, А. М. Колодія, О. О. Кутафіна, О. В. Марцеляка, В. В. Мацокіна, Н. А. Мяловицької, М. В. Савчина, О. В. Совгирі, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, С. В. Шевчука, Н. Г. Шукліної та ін.), адміністративного права (В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, Н. О. Армаш, Г. В. Атаманчука, Д. М. Бахраха, В. М. Бевзенка, А. І. Берлача, Ю. П. Битяка, В. М. Гаращука, Є. С. Герасименка, І. П. Голосніченка, І. С. Гриценка, П. В. Діхтієвського, Ж. В. Завальної, Т. Є. Кагановської, Л. В. Коваля, Ю. М. Козлова, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, М. М. Коніна, Є. Б. Кубка,
О. В. Кузьменко, В. А. Ліпкана, Д. М. Лук'янця, Т. О. Мацелик, Р. С. Мельника,
С. О. Мосьондза, В. І. Олефіра, С. В. Пєткова, А. А. Пухтецької, Б. В. Россінського, А. О. Селіванова, Ю. М. Старілова, С. Г. Стеценка, Ю. С. Шемшученка, М. К. Якимчука, Х. П. Ярмакі та ін.) та фінансового права (Л. К. Воронової, Д. О. Гетманцева, О. А. Музики-Стефанчук, Н. Ю. Пришви, Л. А. Савченко, Л. М. Чуприни, Н. Я. Якимчук та ін.).
Вагомий внесок у дослідження правових проблем державного управління та регулювання у сфері економіки зробили, зокрема, такі вітчизняні вчені, як Ю. П. Бурило, Т. М. Кравцова, Р. С. Мельник, В. Ф. Опришко, Є. В. Петров, В. Й. Развадовський, О. П. Рябченко, Н. О. Саніахметова,
A. О. Селіванов та ін. Окремі аспекти державного регулювання у сфері енергетики висвітлюються науковцями, які досліджують проблеми енергетичного права, зокрема Г. І. Балюк, Ф.-Ю. Зеккером, П. Г. Лахном,
B. І. Олещенком, С. С. Селіверстовим, Ю. С. Шемшученком та ін. Певні проблеми адміністративно-правового статусу органу державного регулювання у сфері енергетики в Україні проаналізовані, зокрема, у працях О. Ю. Битяка, В. В. Коробкіна, О. В. Сердюченка, Н. І. Скорейко та ін. Дослідженням окреслених проблем займаються такі зарубіжні вчені, як А. Бакавечкас,
Н. Грімм, О. Джеймс, Ф. Джіларді, Є. Девятніковайте, К. С. Йоханнсен,
М. Квінтин, І. Копріч, А. Ларсен, М. Маджетті, Дж. Маджоне, М. Моран,
A. Муза, І. Є. Нельговський, Р. Нолл, О. Д. Олсен, Л. Х. Педерсен,
0. В. Перфільев, К. Скотт, Б. Смердель, Е. М. Соренсен, М. Тетчер, Т. Треверс, К. Худ та ін.
Питанням державного регулювання у сфері енергетики присвячена низка праць представників науки державного управління, зокрема
B. М. Кальченка, В. Г. Сагіра, І. А Франчука та ін. Доробки зазначених учених використані автором при формулюванні теоретико-правових засад державного регулювання у сфері енергетики. Над вирішенням проблем державного регулювання у сфері економіки в цілому та у сфері енергетики зокрема працюють представники економічної науки, серед яких Т. М. Безега, Л. С. Головко, Л. І. Дідківська, І. В. Запатріна, М. В. Конончук, В. В. Кривуцький, З. С. Люльчак, Н. Б. Малахова, І. М. Талатура, Г. М. Филюк,
1. К. Чукаєва та ін. Дослідження їх праць сприяло з’ясуванню економічної сутності державного регулювання у сфері енергетики.
Нормативну базу дослідження становлять, передусім, Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти України, міжнародні договори, акти законодавства ЄС та держав - членів ЄС.
Емпіричною базою дослідження є, зокрема, матеріали судової практики, звіти державних органів та посадових осіб, офіційні статистичні дані, що стосуються різних аспектів досліджуваної проблематики.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці системним та комплексним дослідженням адміністративно-правових аспектів державного регулювання у сфері енергетики. Автором сформульовано низку висновків та пропозицій, що є новими у концептуальному відношенні, зокрема: вперше:
- запропоновано авторське визначення терміна «державне регулювання у певних сферах економіки» як комплексу правових, економічних та технічних засобів, спрямованих на збалансування публічних та приватних інтересів у відповідних сферах економіки, створення умов для розвитку конкуренції, забезпечення недискримінаційного доступу до товарів та послуг суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність у відповідних сферах економіки, а також захисту прав споживачів;
- сформульовано авторське визначення поняття «державне регулювання у сфері енергетики», під яким пропонується розуміти комплекс правових, економічних та технічних засобів, спрямованих на забезпечення енергетичної безпеки, збалансування публічних та приватних інтересів у сфері енергетики, створення умов для розвитку конкуренції, забезпечення недискримінаційного доступу до товарів та послуг суб’єктів господарювання галузі енергетики, захист прав споживачів товарів/послуг у сфері енергетики;
- запропоновано виділити такі складові незалежності органів, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки: інституційна незалежність, яка полягає в організаційній незалежності органу, що здійснює державне регулювання у певних сферах економіки, від інших державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також від суб’єктів господарювання регульованої сфери, та функціональна незалежність, яка означає незалежність органу, що здійснює державне регулювання у певних сферах економіки, у процесі здійснення ним регуляторних повноважень;
- обґрунтовано, що незалежність регуляторного органу від інших державних органів має забезпечуватися, зокрема, його особливим місцем у системі державних органів (в ідеалі - неналежністю до жодної з гілок влади) та спеціальними управлінськими станами (режимами), особливим порядком утворення, реорганізації та ліквідації, а також призначення на посади та звільнення з посад керівника та членів колегіального регуляторного органу, законодавчо закріпленим фіксованим терміном повноважень керівника та членів колегіального регуляторного органу, який не повинен збігатися з терміном повноважень суб’єкта (суб’єктів) призначення, особливим правовим статусом працівників регуляторного органу (порівняно з державними службовцями органів виконавчої влади), зокрема закріпленням у законі вичерпного переліку підстав дострокового припинення повноважень, належним фінансуванням регуляторного органу;
- визначено, що незалежність регуляторного органу від регульованої сфери має забезпечуватися, зокрема, закріпленням законодавчої заборони призначати на посади керівника або члена колегіального регуляторного органу осіб, які є власниками корпоративних прав у суб’єктах господарювання регульованої сфери або які мають близькі стосунки (родинні, дружні тощо) з особами, які обіймають керівні посади у суб’єктах господарювання регульованої сфери, працювати на керівних посадах у суб’єктів господарювання регульованої галузі до призначення на посаду у регуляторному органі, а також протягом певного строку після закінчення терміну повноважень на посаді голови чи члена колегіального органу управління регуляторного органу, проводити зустрічі з представниками суб’єктів господарювання регульованих галузей наодинці, закріпленням у законі обов’язку щодо повідомлення керівником або членом колегіального регуляторного органу суб’єкта призначення про виникнення обставин, які перешкоджають неупередженому виконанню регуляторним органом своїх повноважень (зокрема, конфлікту інтересів), законодавчою можливістю притягнення до юридичної відповідальності за порушення законодавства, зокрема при здійсненні регуляторних функцій (наприклад, за вчинення корупційних діянь, за дискримінаційні дії стосовно суб’єктів господарювання), належним рівнем оплати праці працівників незалежних регуляторних органів;
- обґрунтовано доцільність виокремлення в межах адміністративного права підгалузі регуляторного права, яку пропонується визначити як сукупність адміністративно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку з організацією та здійсненням державного регулювання у певних сферах економіки; державне регулювання у сфері енергетики слід вважати інститутом підгалузі регуляторного права, поряд з такими інститутами, наприклад, як державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, державне регулювання у сфері транспорту, державне регулювання у сфері комунальних послуг, державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг тощо;
- сформульовано авторське визначення категорії «енергетична безпека людини», під якою розуміється стан захищеності людини як носія енергетичних інтересів від загроз дефіциту в забезпеченні її потреб в енергії шляхом надання доступу до безпечних для життя, здоров’я та навколишнього природного середовища енергетичних послуг належної якості за економічно обґрунтованими і доступними цінами на умовах безперервності, надійності, диверсифікованості джерел енергопостачання, ефективності та раціональності, максимально можливого з огляду на технічні, економічні та інші умови доступності використання енергетичних ресурсів з відновлюваних джерел енергії, рівного доступу для всіх категорій громадян;
- сформульовано основні вимоги до сучасних енергетичних послуг, до яких віднесено:
• технічну доступність, тобто наявність технічних можливостей для забезпечення доступу до енергетичних послуг;
• економічну доступність - економічно обґрунтовану вартість енергетичних послуг та наявність у споживачів (насамперед, населення) достатніх фінансових ресурсів для їх оплати;
• рівність/недискримінаційність надання енергетичних послуг, а саме забезпечення рівного доступу до енергетичних послуг для всіх категорій споживачів, зокрема жінок та соціально вразливих верств населення;
• безпечність енергетичних послуг для життя та здоров’я людини та навколишнього природного середовища;
• безперервність надання енергетичних послуг;
• надійність надання енергетичних послуг;
• належну якість енергетичних послуг;
• диверсифікованість джерел енергопостачання;
• ефективність та раціональність використання енергетичних ресурсів;
• використання енергетичних ресурсів з відновлюваних джерел енергії;
- право на доступ до сучасних енергетичних послуг визначено як можливість людини отримувати безпечні для життя, здоров’я та навколишнього природного середовища енергетичні послуги належної якості за економічно обґрунтованими та доступними цінами на умовах безперервності, надійності, диверсифікованості джерел енергопостачання, ефективності та раціональності, використання енергетичних ресурсів з відновлюваних джерел енергії, рівного доступу для всіх категорій громадян, та запропоновано закріпити у міжнародно-правових актах з прав людини, а також в актах національного законодавства (передусім, у конституціях) або як окреме право людини, або як окрему складову права на достатній життєвий рівень;
- на підставі аналізу досвіду держав - членів ЄС щодо імплементації вимог законодавства ЄС стосовно національних регуляторних органів у сферах електроенергії та природного газу визначено основні моделі інституційного забезпечення державного регулювання у певних сферах економіки та у сфері енергетики зокрема, а саме - здійснення державного регулювання органами, що організаційно належать до системи органів виконавчої влади, та органами, що є організаційно незалежними по відношенню до системи органів виконавчої влади;
- обґрунтовано доцільність закріплення у законодавстві ЄС обов’язку держав - членів ЄС забезпечити додержання таких вимог:
• державне регулювання у сферах електроенергії та природного газу здійснюється національними регуляторними органами, які є організаційно та функціонально незалежними від будь-якого іншого державного органу;
• національні регуляторні органи не можуть мати статус міністерства або іншого державного органу, відповідального за формування державної політики у сфері електроенергії та природного газу, а також не можуть входити до складу таких органів;
• міністерство або інший державний орган, відповідальний за формування державної політики у зазначених сферах, не може здійснювати спрямування та координацію діяльності національних регуляторних органів у частині здійснення ними регуляторних повноважень;
- обґрунтовано доцільність закріплення адміністративно-правового статусу національних комісій, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки в Україні, у статусному законодавчому акті - законі про національні регуляторні комісії, у якому запропоновано, зокрема, визначити основні правові категорії («державне регулювання у певних сферах економіки», «національні регуляторні комісії», «регульовані сфери» тощо), правову основу діяльності (Конституція та закони України), принципи діяльності (верховенства права, законності, незалежності від будь-якого публічного або приватного інтересу, забезпечення національної безпеки, захисту прав споживачів, прозорості, підзвітності, відповідальності), структуру та порядок формування, управлінські режими (зв’язки з іншими суб’єктами публічної влади, зокрема режим підзвітності Верховній Раді України та Президенту України, взаємовідносини з Кабінетом Міністрів України, міністерством, яке забезпечує формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері економіки, Антимонопольним комітетом України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування), фінансове забезпечення діяльності, правові засади громадського контролю за діяльністю зазначених органів, основні функції, завдання та повноваження (регулювання цін/тарифів на товари/послуги суб’єктів господарювання, забезпечення доступу до зазначених товарів/послуг, ліцензування діяльності суб’єктів господарювання, створення умов для розвитку конкуренції у відповідних регульованих сферах, захист прав споживачів та ін.), форми діяльності зазначених органів, види (постанови - нормативно-правові акти та розпорядження - індивідуально-правові акти, що приймаються з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань) та порядок прийняття рішень комісій, відповідальність за порушення законодавства України;
удосконалено:
- визначення енергетичної безпеки, під якою пропонується розуміти стан захищеності носіїв енергетичних інтересів (зокрема, людини, суб’єкта господарювання, галузі економіки, регіону, держави) від загроз дефіциту в забезпеченні їх потреб в енергії шляхом доступу до безпечних для життя, здоров’я людини та навколишнього природного середовища енергетичних послуг належної якості за економічно обґрунтованими і доступними цінами на умовах безперервності, надійності, диверсифікованості джерел енергопостачання, ефективності та раціональності, використання енергетичних ресурсів з відновлюваних джерел енергії, рівного доступу для всіх категорій громадян;
- класифікацію видів енергетичної безпеки, до яких запропоновано віднести, поряд з глобальною, національною (державною) та регіональною енергетичною безпекою, енергетичну безпеку людини, акцентувавши увагу на гуманістичному аспекті, а саме на задоволенні енергетичних інтересів людини;
- пропозицію щодо конституційно-правового закріплення статусу національних комісій, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки, а саме обґрунтовано доцільність закріплення у Конституції України:
• більш загального терміна для позначення цієї групи державних органів - «національні комісії, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки» або «національні регуляторні комісії» (далі - національні регуляторні комісії);
• положення про утворення національних регуляторних комісій виключно на підставі законів, що регулюють відносини у відповідній сфері економіки;
• порядку призначення на посади та звільнення з посад голів національних регуляторних комісій Верховною Радою України за поданням Президента України, половини членів національних регуляторних комісій - Верховною Радою України, другої половини - Президентом України;
• підзвітності національних регуляторних комісій Верховній Раді України та Президенту України;
• визначення правових засад організації та діяльності національних регуляторних комісій виключно законами України;
• права законодавчої ініціативи національних регуляторних комісій;
- дослідження основних етапів становлення енергетичного регулювання в Європейському Союзі в частині формування законодавчих вимог щодо його інституційного забезпечення;
дістали подальшого розвитку:
- доктринальне визначення енергетичного права як комплексу правових норм різних галузей права (передусім, конституційного, міжнародного, адміністративного, фінансового, цивільного, господарського, екологічного), які регулюють суспільні відносини у сфері енергетики;
- пропозиція щодо забезпечення розроблення єдиного комплексного закону про основи енергетичної політики, а у перспективі - Енергетичного кодексу, в яких мають бути закріплені, зокрема, основні засади державного регулювання у сфері енергетики;
- наукові підходи до виокремлення особливостей незалежних регуляторних органів, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки, до яких віднесено поєднання так званих квазі-законодавчих, квазі-виконавчих та квазі- судових функцій;
- теоретичні розробки, спрямовані на удосконалення законодавства України щодо ліцензійних повноважень органу державного регулювання у сфері енергетики, зокрема запропоновано вилучити із Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» вимоги про необхідність погодження ліцензійних умов та інших нормативно-правових актів з питань ліцензування державних колегіальних органів (зокрема, органу державного регулювання у сфері енергетики) зі спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, а також положення щодо контрольних повноважень спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування по відношенню до реалізації ліцензійних повноважень державними колегіальними органами (у тому числі, органом державного регулювання у сфері енергетики).
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані у:
- науково-дослідній діяльності - як основа для подальших наукових досліджень адміністративно-правових проблем державного регулювання у певних сферах економіки в цілому та у сфері енергетики зокрема (лист про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Науково- дослідного центру енергетичного, ядерного та природоресурсного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України від 17 листопада 2015 р.);
- правотворчій діяльності - як теоретична основа для удосконалення законодавства України щодо державного регулювання у сфері енергетики, зокрема для розроблення проекту Закону про внесення змін до Конституції України (щодо національних регуляторних комісій), проекту Закону про національні регуляторні комісії, законодавства України у сфері енергоефективності та енергозбереження в частині повноважень органу державного регулювання у сфері енергетики (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження, видана Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України від 9 квітня 2015 р.; акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у процесі консультаційної підтримки в межах Проекту USAID «Муніципальна енергетична реформа» від 31 бере

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробленні цілісної адміністративно- правової концепції державного регулювання у сфері енергетики України, сформульовано висновки, спрямовані на подальший розвиток адміністративно- правового регулювання суспільних відносин у сфері енергетики, а також вироблено науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення вітчизняного законодавства, яке регулює відносини, що складаються у процесі державного регулювання у сфері енергетики України, з урахуванням сучасної практики його застосування, основні з яких полягають у наступному:
1. Обгрунтовано, що категорію «державне регулювання» доцільно відмежовувати від категорії «державне управління» за такими критеріями, як сфера застосування, вид економічної системи, мета, суб’єкти, об’єкти, співвідношення прямих (адміністративних) та опосередкованих методів державного впливу, враховуючи, що: державне регулювання характерне для ринкової економіки, а отже, є інструментом регуляторної держави; метою державного регулювання є збалансування публічних та приватних інтересів; суб’єктами державного регулювання є органи державного регулювання, утворені за експертним принципом, незалежні у здійсненні своєї діяльності від уряду, інших державних органів та регульованих галузей; об’єктом державного регулювання є середовище, у якому функціонують індивідуальні та колективні суб’єкти, і здійснюється державне регулювання з метою створення умов для досягнення оптимального балансу публічних та приватних інтересів; при здійсненні державного регулювання застосовуються методи як опосередкованого, так і прямого (адміністративного) впливу, однак пріоритет мають саме методи опосередкованого впливу.
2. Обгрунтовано, що державне регулювання у сфері енергетики слід розглядати як комплекс правових, економічних та технічних засобів, за допомогою яких здійснюється вплив держави в особі уповноважених органів на діяльність суб’єктів господарювання у сфері енергетики, спрямований на забезпечення енергетичної безпеки, збалансування публічних та приватних інтересів у сфері енергетики, створення умов для розвитку конкуренції, забезпечення недискримінаційного доступу до товарів та послуг суб’єктів господарювання галузі енергетики, захист прав споживачів енергетичних послуг.
3. Визначено, що особливістю інституційного забезпечення державного регулювання у сфері енергетики є його здійснення незалежними органами державного регулювання, серед ознак яких визначено поєднання квазі- законодавчих, квазі-виконавчих та квазі-судових функцій, утворення за експертним принципом, незалежність від уряду, інших державних органів та суб’єктів господарювання регульованих галузей. До головних завдань указаних органів віднесено збалансування приватних та публічних інтересів у регульованій сфері, регулювання цін/тарифів на товари (послуги) суб’єктів господарювання, забезпечення доступу до зазначених товарів (послуг), ліцензування суб’єктів господарювання, створення умов для розвитку конкуренції у відповідних регульованих сферах, захист прав споживачів. До складових незалежності органів, що здійснюють державне регулювання у сфері енергетики, віднесено інституційну незалежність (незалежність від інших державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також суб’єктів господарювання регульованої сфери) та функціональну незалежність (незалежність у процесі здійснення регуляторних повноважень).
4. Наукові підходи до розуміння місця енергетичного права в системі права запропоновано об’єднати в три основні групи, а саме: 1) публічно-правові (визначення енергетичного права як складової адміністративного права); 2) приватно-правові (розуміння енергетичного права як складової цивільного права); 3) компромісні, або комплексні (визначення енергетичного права як комплексної галузі права). Енергетичне право слід визначити як комплекс правових норм різних галузей права (передусім, конституційного, міжнародного, адміністративного, фінансового, цивільного, господарського, екологічного), що регулюють відносини у сфері енергетики.
5. Обгрунтовано доцільність виокремлення системи адміністративно- правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку з організацією та здійсненням державного регулювання у певних сферах економіки, в окрему підгалузь адміністративного права - регуляторне право. У зв’язку з цим сукупність адміністративно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку з організацією та здійсненням державного регулювання у сфері енергетики, запропоновано вважати інститутом державного регулювання у сфері енергетики, який є складовим елементом регуляторного права як підгалузі адміністративного права.
6. Енергетичну безпеку визначено як стан захищеності носіїв енергетичних інтересів (зокрема, людини, регіону, суб’єкта господарювання, галузі економіки, держави) від загроз дефіциту в забезпеченні їх потреб в енергії шляхом гарантованого доступу до безпечних для життя, здоров’я людини та навколишнього природного середовища енергетичних послуг належної якості за економічно обґрунтованими і доступними цінами на умовах безперервності, надійності, диверсифікованості джерел енергопостачання, ефективності та раціональності, використання енергетичних ресурсів з відновлюваних джерел енергії, рівного доступу для всіх категорій громадян.
7. Енергетичну безпеку людини визначено як стан захищеності людини як носія енергетичних інтересів від загроз дефіциту в забезпеченні її потреб в енергії шляхом надання доступу до безпечних для життя, здоров’я та навколишнього природного середовища енергетичних послуг належної якості за економічно обґрунтованими і доступними цінами на умовах безперервності, надійності, диверсифікованості джерел енергопостачання, ефективності та раціональності, максимально можливого з огляду на технічні, економічні та інші умови доступності використання енергетичних ресурсів з відновлюваних джерел енергії, рівного доступу для всіх категорій громадян.
8. Обгрунтовано, що право на доступ до сучасних енергетичних послуг слід розглядати як можливість людини отримувати безпечні для життя, здоров’я та навколишнього природного середовища енергетичні послуги належної якості за економічно обґрунтованими та доступними цінами на умовах безперервності, надійності, диверсифікованості джерел енергопостачання, ефективності та раціональності використання енергетичних ресурсів з відновлюваних джерел енергії, рівного доступу для всіх категорій громадян. Зазначене право доцільно закріпити у міжнародно-правових актах з прав людини, а також в актах національного законодавства (передусім, у конституціях) або як окреме право людини, або як окрему складову права людини на достатній життєвий рівень.
9. З’ясовано, що законодавство ЄС встановлює основні вимоги щодо інституційного забезпечення державного регулювання у сфері енергетики, які, зокрема, спрямовані на забезпечення інституційної та функціональної незалежності національних регуляторних органів у сфері енергетики. При цьому держави - члени ЄС самостійно визначають механізми забезпечення незалежності зазначених органів відповідно до основних вимог законодавства ЄС та з урахуванням національних особливостей. Слід виділити такі моделі інституційного забезпечення державного регулювання у сфері енергетики: здійснення державного регулювання органами, що організаційно належать до системи органів виконавчої влади, та здійснення державного регулювання органами, що є організаційно незалежними від системи органів виконавчої влади. Доцільно виокремити такі види співробітництва між національними органами у сфері енергетики в ЄС: неофіційне двостороннє або багатостороннє співробітництво між національними регуляторними органами у сфері енергетики (зокрема, безпосередньо між національними органами державного регулювання у сфері енергетики країн ЄС, в межах Європейського електроенергетичного регуляторного форуму та Європейського газового регуляторного форуму, а також добровільних національних, регіональних та міжнародних об’єднань органів державного регулювання у сфері енергетики);
офіційне співробітництво (зокрема, в межах Групи європейських органів регулювання у сфері енергетики для електричної енергії та газу, Агентства зі співробітництва органів регулювання у сфері енергетики, Регуляторної Ради Енергетичного Співтовариства).
10. Визначено такі основні етапи розвитку законодавства у напрямі забезпечення незалежності органу державного регулювання у сфері енергетики в системі органів державної влади в Україні:
• схвалення Указом Президента України від 27 вересня 2007 р. № 921/2007 Концепції вдосконалення державного регулювання природних монополій, з якої випливає, що забезпечення незалежності регуляторних органів є можливим саме шляхом їх виведення із системи органів виконавчої влади;
• прийняття Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг» (чинна назва цього Закону - Закон України «Про державне регулювання в сфері комунальних послуг») від 9 липня 2010 р. № 2479-VI, у якому Комісію визначено як державний колегіальний орган виконавчої влади. Таким формулюванням законодавець прагнув підкреслити особливість правового статусу цього органу, хоча і залишив його в системі органів виконавчої влади;
• прийняття Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010, яким було затверджено нову Схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, до якої не увійшли національні комісії, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки (у тому числі, орган державного регулювання у сфері енергетики);
• прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» від 7 жовтня 2010 р. № 2592-VI, згідно з яким національні комісії регулювання природних монополій отримали статус державних колегіальних органів, що означало, по суті, виведення цих органів із системи органів виконавчої влади;
• прийняття Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. № 3166-VI, у якому національні комісії, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки, не віднесено до центральних органів виконавчої влади;
• прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, у сфері зв’язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових ринків» від 7 липня 2011 р. № 3610-VI, згідно з яким статус державних колегіальних органів отримали не тільки національні комісії регулювання природних монополій, а й національні комісії регулювання у сферах зв’язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових ринків.
11. Визнано обгрунтованим виведення національних комісій, що здійснюють державне регулювання в певних сферах економіки в Україні, зокрема у сфері енергетики, із системи органів виконавчої влади, а не надання їм статусу центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) зі спеціальним статусом з огляду на їх особливу правову природу як незалежних органів державного регулювання, а також відсутність у законодавстві України чіткого критерію (критеріїв) віднесення органу державної влади до ЦОВВ зі спеціальним статусом, які мають перехідний характер та тимчасово перебувають у системі ЦОВВ.
12. З’ясовано, що Конституцією України не передбачені державні колегіальні органи (або національні комісії, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки), а також не закріплені повноваження Президента України щодо їх утворення, реорганізації, ліквідації, призначення голови та членів та затвердження положень про них. У зв’язку з цим запропоновано у Конституції України визначити статус, основні правові засади організації та діяльності національних регуляторних комісій. Деталізацію конституційно-правових засад організації та діяльності зазначених органів рекомендовано здійснити у статусному законодавчому акті - законі про національні регуляторні комісії, галузеві особливості повноважень органу, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики - у спеціальних законодавчих актах, що регулюють відносини у відповідних сферах енергетики.
13. Обгрунтовано доцільність поширення на голів, членів та працівників органу державного регулювання у сфері енергетики в Україні статусу державного службовця, при цьому рекомендовано на законодавчому рівні закріпити особливі вимоги щодо їх призначення на посади та звільнення з посад (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав для дострокового звільнення з посад), вимоги, яким повинні відповідати особи, які можуть бути призначені на посади голови, членів та працівників апарату та територіальних органів органу державного регулювання у сфері енергетики (зокрема, щодо наявності вищої освіти, досвіду роботи, ділової репутації, відсутності конфлікту інтересів тощо), а також особливості їх оплати праці.
14. Охарактеризовано такі способи забезпечення законності в діяльності незалежного регуляторного органу, як парламентський контроль, президентський контроль, оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності незалежного регуляторного органу, а також громадський контроль. З метою належного нормативного закріплення підзвітності національних комісій, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки, запропоновано доповнити Регламент Верховної Ради України положеннями щодо процедури розгляду звітів зазначених державних органів та рішень, які можуть бути прийняті за результатами їх розгляду. Для усунення проблеми визначення підвідомчості та підсудності справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних колегіальних органів (національних комісій, що здійснюють державне регулювання у певних сферах економіки) необхідно визначити ці органи в Кодексі адміністративного судочинства України. При НКРЕКП рекомендовано утворити не лише громадську раду, яка має забезпечувати врахування інтересів громадськості, передусім споживачів товарів/послуг суб’єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність у регульованих сферах, при прийнятті органом державного регулювання у сфері енергетики своїх рішень, а й науково-експертну раду, яка б включала провідних науковців - представників юридичних, економічних, технічних наук, наук державного управління, які займаються дослідженням проблем державного регулювання у сфері енергетики, а також відомих експертів - практиків у сфері енергетики, та забезпечувала б вироблення науково обґрунтованих та практично здійсненних рекомендацій та пропозицій щодо відповідних рішень зазначеної Комісії.
15. Запропоновано визначити на рівні закону, що постанови органу державного регулювання у сфері енергетики є нормативно-правовими актами, а розпорядження - індивідуально-правовими, що приймаються з організаційно- розпорядчих та інших поточних питань. Обгрунтовано, що процедура державної реєстрації нормативно-правових актів Міністерством юстиції України, передбачена чинним законодавством, не узгоджується з вимогами щодо забезпечення незалежності органу державного регулювання у сфері енергетики. У зв’язку з цим запропоновано передбачити у законодавстві України, що нормативно-правові акти органу державного регулювання у сфері енергетики вносяться до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів у порядку, визначеному для актів, які не підлягають попередній експертизі Міністерством юстиції України (зокрема, законів України, актів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України). З метою забезпечення дотримання органом державного регулювання у сфері енергетики вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині підготовки аналізу регуляторного впливу, а також відстеження результативності регуляторних актів доцільно застосувати механізм, передбачений цим Законом для Національного банку України. Процедуру участі національних регуляторних комісій у законотворчому процесі запропоновано чітко закріпити в законодавстві. З метою забезпечення незалежності зазначених органів, зокрема органу державного регулювання у сфері енергетики, та зміцнення експертної складової в процесі підготовки проектів законів, що регламентують відносини у відповідних регульованих галузях, рекомендовано закріпити у Конституції України право законодавчої ініціативи національних регуляторних комісій.
16. У законі про національні регуляторні комісії необхідно закріпити перелік їх ліцензійних повноважень, до якого, передусім, включити повноваження щодо розроблення та затвердження ліцензійних умов. З п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» слід вилучити вимогу, згідно з якою державні колегіальні органи (зокрема, орган державного регулювання у сфері енергетики) зобов’язані погоджувати проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування (у тому числі ліцензійні умови) із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, а з п. 5 ч. 1 ст. 4 та ст. 19 цього Закону - положення щодо контрольних повноважень спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування по відношенню до реалізації ліцензійних повноважень державними колегіальними органами (зокрема, органом державного регулювання у сфері енергетики).
17. Рекомендовано закріпити в законодавстві України конкретні повноваження органу державного регулювання у сфері енергетики щодо забезпечення реалізації та захисту прав та законних інтересів споживачів, передусім соціально вразливих верств населення, малих підприємств та мікропідприємств, а також стимулювання підвищення енергетичної ефективності та енергозбереження у споживачів енергетичних послуг, зокрема шляхом покладення на суб’єктів господарювання відповідних обов’язків, у тому числі щодо належного інформування споживачів про енергетичні послуги, прозорих, недорогих та ефективних процедур розгляду їх скарг тощо.
18. Зроблено висновок про несумісність визначення порядку застосування деяких юрисдикційних повноважень органу державного регулювання у сфері енергетики Кабінетом Міністрів України з принципом функціональної незалежності органу державного регулювання у сфері енергетики. У зв’язку з цим запропоновано закріпити правові засади реалізації
юрисдикційних повноважень органу державного регулювання у сфері енергетики виключно у законах України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авер’янов В. Б. Проблеми розвитку адміністративного законодавства України / [Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф, Полюхович В. І., Хорощак Н. В., Коваленко В. Л., Педько Ю. С.] // Правова держава : щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. -
2004. -Вип. 15.-С. 138-148.
2. Авер’янов В. Виконавча влада в Україні та її правове регулювання /
B. Авер’янов // Вісник Академії правових наук України. —2003. —№ 2 — 3 (33—34).—С. 238 —254.
3. Авер’янов В. Дуалізм виконавчої влади у світлі конституційного вдосконалення форми державного правління в Україні / В. Авер’янов // Вісник Конституційного Суду України. -2010. -№ 3. - С. 106-115.
4. Авер’янов В. Організація виконавчої влади: необхідність усунення внутрішніх суперечностей / В. Авер’янов // Право України. - 2009. - № 5. -
C. 30-35.
5. Авер’янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог / В. Авер’янов // Право України. -
2003. -№ 9.-С. 24-30.
6. Авер’янов В. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі / В. Авер’янов // Право України. -2005. - №4.-С. 10-16.
7. Авер’янов В. Ще раз про зміст і співвідношення понять «державне управління» і «виконавча влада»: полемічні нотатки / В. Авер’янов // Право України. - 2004. - № 5. - С. 113-116.
8. Авер'янов В. Б. Вибрані наукові праці / В. Б. Авер'янов / упорядники : Андрійко О. Ф. (керівник колективу), Нагребельний В. П., Кисіль Л. Є., Педько Ю. С., Дерець В. А., Пухтецька А. А., Кірмач А. В., Люлька Л. В.;
за заг. ред.: Ю. С. Шемшученка, О. Ф. Андрійко. - К. : Ін-т держави і права ім.
В. М. Корецького НАН України, 2011. - 448 с.
9. Авер'янов В. Система органів виконавчої влади: уточнення
концептуальних засад реформування / В. Авер'янов // Вісник державної служби України. - 2003. - № 2. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
http://nads.gov.ua/control/uk/pubHsh/article;jsessiomd=A058D14716D1C4B60C270 8D9516E2310?art_id=37464&cat_id=37402.
10. Агапова М. А. Институт лицензирования в административном праве : дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : 12.00.14 / М.А. Агапова. - М., 2006. - 179 с.
11. Адміністративна відповідальність в Україні: навчальний посібник / за заг. ред. А. Т. Комзюка; 2-е вид., переробл. і доповн. - Харків : Ун-т внутр. справ, 2000. - 99 с.
12. Адміністративне право зарубіжних країн : курс лекцій / О. В. Кузьменко, І. Д. Пастух, О. Є. Користін та ін. ; за ред. О. В. Кузьменко. - К. : Юрінком Інтер, 2014. - 528 с.
13. Адміністративне право України. академічний курс : підручник : у 2¬х т. ; т. 1. Загальна частина / ред. колегія : В. Б. Авер’янов (голова). - К. : Вид. «Юрид. думка», 2004. - 584 с.
14. Адміністративне право України: підручник / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. - К. : Істина, 2009. - 480 с.
15. Акатнова М. И. Международные акты о праве человека на социальное обеспечение и проблемы их гармонизации [Електронний ресурс] / М. И. Акатнова. - Режим доступу : http://aprp- msal.ru/articles/2014/06/30/article_21214.html.
16. Алексеев С. С. Общая теория права / С. С. Алексеев. - М., 1982. - Т.
2. -360 с.
17. Алексеев С. С. Общая теория права: в 2-х т. / С. С. Алексеев. - Т. 1. - М. : Юрид. лит., 1981. - 360 с.
18. Алексеев С. С. Структура советского права / С. С. Алексеев. - М. : Юрид. лит., 1975. -264 с.