ВІДДІЄСЛІВНІ ІМЕННИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ

Краткое описание

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

На правах рукопису

ЯРМОЛЕНКО Галина Анатоліївна

УДК 811.161.2’367.622

ВІДДІЄСЛІВНІ ІМЕННИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В
КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник :
Селіванова Олена Олександрівна,
доктор філологічних наук, професор

Черкаси 2008

ЗМІСТ
ВСТУП . 4
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДДІЄСЛІВНИХ ІМЕННИКІВ10
1.1. Проблема віддієслівно-іменникової деривації в мовознавстві. 10
1.2. Методика когнітивно-ономасіологічного аналізу мотивації номінативних одиниць. .18
1.3. Проблема мотивації в лінгвістиці 35
Висновки до першого розділу. 49
Розділ 2.
ПРОПОЗИЦІЙНО-ДИКТУМНА МОТИВАЦІЯ ВІДДІЄСЛІВНИХ ІМЕННИКІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. 52
2.1. Загальна характеристика52
2.2. Гіпонімічний різновид. 58
2.3. Предикатно-аргументний різновид. 59
2.3.1. Предикат агентив 61
2.3.2. Предикат елементив.....74
2.3.3. Предикат пацієнс..74
2.3.4. Предикат інструментив77
2.3.5. Предикат медіатив. . 82
2.3.6. Предикат дестинатив... 85
2.3.7. Предикат локатив 87
2.3.8. Предикат темпоратив.. 90
2.3.9. Предикат об’єкт 90
2.3.10. Предикат трансгресив 93
2.3.11. Предикат партитив. 94
2.3.12. Предикат квантитатив 96
2.4. Мотиваційні особливості українських віддієслівних іменників-полісемантів
97
2.5. Мотивація девербативів вторинним метонімічним значенням дієслів...107
2.6. Категорійний різновид 111
2.6.1. Транспозиційність синтаксичної деривації. 111
2.6.2. Особливості мотивації вториних метонімічних значень українських імен дії.. 116
Висновки до другого розділу 124
РОЗДІЛ 3.
АСОЦІАТИВНО-ТЕРМІНАЛЬНА МОТИВАЦІЯ ДЕВЕРБАТИВІВ-ІМЕННИКІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ .. 126
3.1. Загальна характеристика 126
3.2. Особливості мотивації віддієслівних іменників із вторинним метафоричним значенням 140
3.3. Мотивація іменників вторинним метафоричним значенням дієслів...153
Висновки до третього розділу... 159
ВИСНОВКИ162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...168
СПИСОК СЛОВНИКІВ І ДОВІДНИКІВ. 188
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ...189

ВСТУП
Сучасний етап розвитку вітчизняної лінгвістики позначений особливою увагою до мови як унікального феномену етнічної свідомості й культури. Специфіку етносвідомості, її пізнавального механізму в мові відображають номінативні процеси та їхні результати. Своєрідну групу похідної лексики становлять девербативи-іменники, в ономасіологічній структурі яких поєднуються певні концептуальні ознаки двох протилежних лексико- граматичних класів слів дієслова й іменника. Таке поєднання можливе завдяки тому, що для позначення різних субстанційних складників події, як-от: агенса, інструментива, локатива тощо номінатор обирає процесуальну ознаку.
Як номінативний клас віддієслівні іменники української мови були предметом дослідження в ракурсі засобів словотворення та словотворчих типів (М.В.Кравченко, О.Ф. Пінчук, Л.О. Родніна й ін.); структурно-семантичних розрядів (М.П. Лесюк, О.М. Пелехата, Л.М. Третевич та ін.); діахронного словотвору (С.П. Бевзенко, Т.М. Возний, Л.П. Гумецька, І.І. Ковалик, А.В.Лагутіна, А.В. Майборода, І.Г. Матвіяс та ін.); морфонологічних змін (М.В. Кравченко, В.П. Олексенко та ін.); реалізації семантичного потенціалу дієслів у похідних найменуваннях (К.Г.Городенська, А.Д.Звєрєв, Г.М.Ращинська та ін.). Однак проблема закономірностей мотивації цього класу слів у проекції на структури знань про позначене залишається нерозв’язаною, хоч її вирішення може поглибити знання про ономасіологічну взаємодію іменника й дієслова, специфіку транспозиційного типу похідності та про когнітивне підґрунтя номінативних процесів у цілому.
Актуальність дослідження мотиваційних відношень українських девербативів-іменників визначається передусім загальною спрямованістю сучасної лінгвістики на встановлення зв’язку системної та функціональної природи мовних одиниць зі структурами й операціями мислення. Дисертацію виконано в ракурсі нової інтегративної галузі мовознавства когнітивної ономасіології, завданнями якої є дослідження когнітивно-ономасіологічного механізму породження найменувань, пояснення зв’язку ономасіологічної структури слова, його семантики зі структурами знань про об’єкт номінації, аналіз мотиваційних особливостей номінативних одиниць (О.О. Селіванова). Традиційно словотворчу проблему мотивації (О.Й. Блінова, Р. Гжегорчикова, В.О. Горпинич, О.П. Єрмакова, О.А. Земська, Т.Р. Кияк, Н.Ф.Клименко, С.С.Лашанська, В.В. Лопатін, Я.Пузиніна, І.С. Улуханов та ін.) розглянуто в новому аспекті. У когнітивній ономасіології мотивацію кваліфіковано як наскрізну в процесі творення номінативної одиниці лінгвопсихоментальну операцію встановлення семантичної та формальної залежності між мотиватором і похідною номінативною одиницею (мотивованим знаком) на підставі зв’язків різних компонентів структури знань про позначуване в етнічній свідомості (О.О. Селіванова).
Актуальність теми, крім того, зумовлена значущістю й перспективністю комплексного когнітивно-ономасіологічного дослідження номінативного механізму девербативів-іменників сучасної української мови, їхньої мотиваційної специфіки з урахуванням теоретичного потенціалу таких новітніх галузей мовознавчої науки, як: функціональний словотвір (З.О. Валюх, В.О.Горпинич, М.Докуліл, О.А. Земська, Є.А. Карпіловська, Н.Ф. Клименко, І.С. Улуханов та ін.), когнітивна семантика (М.Джонсон, С.А. Жаботинська, Лж. Лакофф, О.В. Рахіліна, І.Світсер, Л. Талмі, А. Ченкі та ін.), когнітивна ономасіологія (Г.Г. Гіздатов, В.В. Калько, Г.В. Кочерга, О.С. Кубрякова, І.М.Литвин, М.М. Полюжин, О.О. Селіванова та ін.), семантичний синтаксис (Ю.Д.Апресян, Н.Д.Арутюнова, О.К.Безпояско, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, Н.В.Гуйванюк, А.П. Загнітко, Г.О.Золотова, Н.Л.Іваницька, Ч.Філлмор, Ч. Чейф та ін.), а також у руслі наукового доробку важливих проблем мовознавства психолінгвістичного обґрунтування номінативного акту, вивчення структур репрезентацій знань, теорії картини світу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах планової наукової теми кафедри українського мовознавства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького: „Українська мова в парадигмальному просторі сучасної лінгвістики”. Тему затверджено вченою радою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (протокол № 3 від 23.12.2003 р.).
Об’єктом аналізу в роботі є ономасіологічні структури віддієслівних іменників української мови та концептуальні моделі, покладені номінатором в основу їхнього творення.
Предмет дослідження становлять закономірності вибору мотиваторів українських віддієслівних іменників зі структур знань про позначене.
Мета дисертації з’ясувати специфіку мотивації девербативів-іменників сучасної української мови в проекції на когнітивне підґрунтя їхнього творення.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) схарактеризувати аспекти вивчення віддієслівних іменників у вітчизняних і зарубіжних мовознавчих студіях;
2) обґрунтувати методику когнітивно-ономасіологічного аналізу девербативів-іменників сучасної української мови;
3) установити диференціацію мотиваційних типів українських віддієслівних іменників;
4) висвітлити особливості пропозиційно-диктумної мотивації похідних цієї групи в сучасній українській мові;
5)схарактеризувати асоціативно-термінальну мотивацію українських девербативів-іменників: розкрити механізм метафоризації дієслів-мотиваторів, окреслити коло найбільш регулярних донорських і реципієнтних концептосфер;
6)проаналізувати мотиваційні особливості ввіддієслівних іменників-полісемантів, когнітивно-ономасіологічне підґрунтя зв’язків їхніх значень у сучасній українській мові.
Матеріалом дослідження є понад 3000 віддієслівних іменників, вилучених шляхом суцільної вибірки зі Словника української мови: В 11-ти т. / Ред. кол.: І.К. Білодід /голова/ та ін. К.: Наукова думка, 19701980; Великого тлумачного словника сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.: Ірпінь, 2002, а також понад 100 фрагментів, вибраних із художніх текстів української літератури XIXXX століть.
Використано й такі словники: Полюга Л.М. Морфемний словник / Л.М.Полюга. К.: Вища школа, 1983; Яценко І.Т. Морфемний аналіз: словник-довідник у 2-х т. / І.Т. Яценко. К.: Вища школа, 19801981; СікорськаЗ.С. Українсько-російський словотворчий словник / З.С. Сікорська. К.: Освіта, 1995; Клименко Н.Ф. Словник афіксальних морфем української мови / Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловська, В.С. Карпіловський, Т.І. Недозим. К.: Ін‑т мовознав. ім. О.О. Потебні НАН України, 1998; Цыганенко Г.П. Словарь служебных морфем русского язика / Г.П. Цыганенко. К.: Рад. школа, 1982.
Методи дослідження. У роботі використовується комплексна методика. Головним методом є когнітивно-ономасіологічний аналіз, який уможливлює вивчення мотивації віддієслівних іменників сучасної української мови на підставі інтерпретації ономасіологічної структури та моделювання фрагмента знань про позначене. Когнітивно-ономасіологічний аналіз характеризується інтегративною двовекторністю дослідження: від слова до думки та від думки до слова й здійснюється у два етапи.
Першим етапом є інтерпретація ономасіологічної структури похідних найменувань, що передбачає встановлення статусу ономасіологічної ознаки в структурі знань про позначене, ономасіологічного базису, його ролі у формуванні категорійної семантики деривата, зв’язку ознаки й базису з імплікованими компонентами мотиваційної бази в пропозиції чи асоціативному ряду, акцентологічних характеристик, можливостей вторинного позначення.
Другий етап когнітивно-ономасіологічного аналізу передбачає моделювання структури знань про позначене у вигляді фрейму з метою з’ясування мотиваційної бази субстантива й механізму вибору мотиватора девербатива-іменника сучасної української мови.
Як допоміжні застосовуються методики морфемного, словотворчого аналізу. Зв’язок між значеннями віддієслівних іменників-полісемантів установлюється на основі компонентного аналізу.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше досліджено типи мотивації віддієслівних іменників сучасної української мови в проекції на когнітивне підґрунтя їхнього творення, схарактеризовано різновиди пропозиційно-диктумної мотивації українських девербативів-іменників, визначено механізми асоціативно-термінальної мотивації досліджуваних номінативних одиниць з огляду на зв’язки реципієнтних і донорських концептосфер у процесі метафоричної аналогізації, описано когнітивне підґрунтя мотивації вторинних метафоричних і метонімічних значень українських віддієслівних іменників-полісемантів.
Теоретичне значення дисертації зумовлено комплексним когнітивно-ономасіологічним аналізом мотивації девербативів-іменників сучасної української мови, що дав змогу теоретично обґрунтувати напрямок похідності дієслово → іменник у випадках категорійної мотивації, значно розширити перелік словотвірних розрядів українських віддієслівних іменників, а також установити мотиваційні закономірності розмежування типів полісемії у випадках отримання девербативом-іменником вторинних метонімічних чи метафоричних значень. Матеріали, методика та висновки роботи можуть служити підґрунтям для дослідження мотивації інших номінативних і граматичних класів слів української мови. Це сприятиме поглибленню уявлення як про національно-мовну картину світу українського народу, так і про специфіку його номінативної діяльності з огляду на особливості етнічної свідомості.
Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при укладанні тлумачних, словотворчих, морфемних словників української мови, під час викладання студентам вищих навчальних закладів спеціальності Українська мова й література” курсів Сучасна українська мова” (розділи Словотвір”, Морфологія”), Загальне мовознавство”, спецкурсів із когнітивної лінгвістики, семіотики, психолінгвістики, ономасіології, а також у науково-дослідній роботі студентів.
Апробацію результатів дослідження здійснено на Всеукраїнських наукових конференціях Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2001; 2005; 2007), на міжвузівській науково-практичній конференції Лінгвогеографія Черкащини” (Умань, 2000), на Всеукраїнських наукових конференціях Семантика мовних одиниць: теоретичний і прагматичний аспекти” (Херсон, 2001), П.Г. Житецький і сучасна українська лінгвістика” (Черкаси, 2007), на Міжнародній науковій конференції Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія” (Київ, 2001), на науково-практичних читаннях до 80-річчя Г.Р.Передрій (Черкаси, 2005).
Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації викладено в 11 статтях, з яких 6 опубліковано у фахових збірниках, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Загальний обсяг дисертації 190 с., із них 167 сторінок основного тексту. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списків використаної літератури (263 позиції) та джерел художніх текстів і словників (відповідно 39 і 12 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Одним із пріоритетних напрямків сучасного українського мовознавства є дослідження мови як поліфункціонального феномена людської свідомості та культури. Номінативна підсистема мови при цьому заслуговує на особливу увагу, оскільки відображає особливості етнічної інтеріоризації світу дійсності у зв’язку з досвідом народу, його традиціями, звичаями, міфами, віруваннями тощо.
Своєрідну групу похідної лексики сучасної української літературної мови становлять девербативи-іменники: на їх прикладі можна проаналізувати когнітивну природу двох головних частин мови дієслова й іменника, що є позначенням антиномії динаміки й статики в усвідомленій мовцями дійсності.
Віддієслівні субстантиви в дисертації розглядаємо за принципом словотворчого поля. Деривати, що безсумнівно утворені від дієслів, належать до його ядра, лексеми, встановлення похідності яких пов’язане з певними труднощами, до периферії. Визначення дериваційного напрямку в парах дієслово іменник”, що входять до маргінальної сфери словотворчих полів, потребує врахування ряду критеріїв, а саме: структурної чи семантичної складності членів пари, їхнього стилістичного навантаження, регулярності творення в українській мові префіксальних іменників від дієслів, приналежності лексеми до певного словотворчого типу, моделі за аналогією; наявності чергування кінцевих приголосних основи тощо.
Дослідження мотивації віддієслівних іменників здійснюється шляхом когнітивно-ономасіологічного аналізу, що складається з двох етапів інтерпретації ономасіологічної структури похідних і концептуального моделювання структури знань про позначене або її фрагмента і є двовекторним за напрямком дослідження від слова до думки й від думки до слова.
Інтерпретація ономасіологічної структури передбачає реконструкцію всього когнітивно-ономасіологічного механізму, починаючи від мотиву, сенсомоторного сприймання позначуваного до формування уявлення про нього (етап аперцепції) і далі до творення поняття, його розширення, уточнення (етап інтеріоризації), формування мотиваційної бази найменування (етап внутрішнього програмування), вибору ономасіологічної структури слова (етап селекції) і закінчуючи входженням номінативної одиниці в мовну систему й мовлення (етап парадигмізації та синтагмізації).
Згідно з цією метамоделлю породження найменувань творення віддієслівних іменників української мови розглядаємо як вербальне й граматикалізоване позначення субстанційної позиції концепту на підставі предикатного складника пропозиції чи його асоціата, висвітлених у певній когнітивній структурі; ономасіологічну структуру девербативів-іменників як таку, що обов’язково містить у собі ономасіологічну ознаку мотиватор-предикат й ономасіологічний базис, який категоризує похідне як іменник і є показником його семантичного розряду та, зокрема, граматичної категорії роду. Окрім того, складовими ономасіологічної структури віддієслівних іменників можуть бути форманти попередніх ступенів деривації, зв’язок ознаки й базису з імплікованими компонентами мотиваційної бази, конотативні, акцентологічні характеристики, можливість вторинного позначення.
Метою концептуального моделювання є встановлення структури знань, на основі якої відбувається внутрішнє програмування мотиваційної бази іменника та вибір його мотиватора дієслівного компонента цієї бази. Концептом вважаємо одиницю психо-ментальних ресурсів людської пам’яті, тих інформаційних структур, які віддзеркалюють значення й досвід індивіда, ментального лексикону, концептуальної картини світу, відображеної в психіці людини, мови мозку. Аналіз мотивації віддієслівних іменників сучасної української мови в когнітивно-ономасіологічному аспекті передбачає використання робочої моделі концепту фрейму пропозиційно-асоціативного типу, до складу якого входять диктально-істиннісні знання про об’єкт (диктум), різні за природою асоціації (термінальний компонент), модус, концептуальний план.
В ономасіологічній структурі девербативів-іменників відображаються як слоти елементи пропозиції (реальних знань про об’єкт), так і термінали (елементи асоціативної частини фрейму). Залежно від компонента фрейму, актуалізованого в ономасіологічній структурі деривата, мотивація, яку ми трактуємо як наскрізну для моделі породження номінативних одиниць лінгвопсихоментальну операцію встановлення семантичної та формальної залежності між мотиватором і похідним знаком на підставі складної системи зв’язків різних компонентів структури етносвідомості, розмежовується на про позиційно-диктумну, асоціативно-термінальну, модусну та змішану.
У масиві віддієслівних іменників сучасної української мови найбільш поширеним типом мотивації є пропозиційно-диктумний, що ґрунтується на виборі мотиваційної бази субстантива з диктумного компонента пропозиції, тобто зі сфери істинних об’єктивних знань про позначуване. Девербатив-іменник, мотивований пропозиційно, є знаком певного аргумента ситуації, дієслово-мотиватор знаком її центральної події. Перенесення знака з позиції предиката на позицію певного аргумента за загальним механізмом метонімічне, оскільки супроводжується мисленнєвою операцією поєднання за суміжністю.
Залежно від того, які компоненти диктумної частини фреймової когнітивної моделі обираються мотиваторами віддієслівних іменників сучасної української мови, ми виокремлюємо три різновиди пропозиційно-диктумної мотивації: предикатно-аргументний, категорійний, еквонімічний.
Мотиваторами девербативів-іменників, утворених шляхом предикатно-аргументної мотивації, є дієслова різних семантичних класів. Вони встановлюють когнітивні зв’язки з такими аргументними позиціями дериватів, як-от: агенсом, пацієнсом, елементивом, інструментивом, медіативом, дестинативом, локативом, темпоративом, об’єктом, трансгресивом, партитивом, квантитативом, а також із іншими компонентами, редукованими при переході від внутрішнього програмування мотиваційної бази до вибору ономасіологічної структури лексеми. У процесі формування віддієслівних іменників сучасної української мови найчастіше експлікуються конекції між предикатом зі значенням трудової діяльності й агентивом, імплікуються об’єкт чи пацієнс, на які спрямована дія, названа мотивуючим.
Значною за обсягом у сучасній українській літературній мові є група девербативів-іменників, утворених у результаті категорійної мотивації, при якій слотова позиція предиката, вже позначена в мові дієсловом, означується віддієслівним іменником. За граматичною природою цей різновид мотивації транспозиційний: утворюючи слова однієї частини мови від слів іншої при збереженні загального понятійного змісту позначуваного, номінатор використовує знання про граматичні класи лексем. Відмінність між членами транспозиційної пари дієслово іменник, які займають одне пропозиційне місце, полягає в специфічності ономасіологічного базису, що фіксує їхню частиномовну приналежність.
Гіпонімічна мотивація характеризується тим, що під час формування субстантивів мотиваторами обираються предикати-еквоніми позначення видових варіантів компонентів диктуму одного рівня узагальнення зі спільним гіперонімом. Цей різновид мотивації найменш представлений у масиві українських девербативів-іменників, оскільки знакові можливості об’єктивних диктумних структур досить високі.
Пропозиційно-диктумна мотивація, метонімічна за загальним механізмом найменування, нерідко супроводжується метонімічними перетвореннями у сфері значень. Дослідження семантичних, концептуальних, ономасіологічних зв’язків між значеннями віддієслівних іменників-полісемантів показало, що ці похідні репрезентують семантично зумовлену багатозначність, коли метонімічне значення субстантива утворюється на базі прямого, ономасіологічно зумовлену, при якій денотативно не пов’язані між собою значення іменника формуються на основі одного й того ж або різних значень дієслова-мотиватора та змішану. Відсутність будь-яких зв’язків між значеннями вказує на омонімічні відношення в лексиці.
Другим типом мотивації віддієслівних іменників сучасної української літературної мови є асоціативно-термінальна. Вона характеризується вибором мотиватора номінативної одиниці з термінальної частини фрейму, яка є фрагментом неістинних знань про позначуване, що корелює з пропозиційними компонентами диктуму. Мотиватори-термінали результат мисленнєвої симіляції, яка ґрунтується на подібності усвідомлених номінатором ситуацій, що формують буквальний і фігуральний зміст, чи синестезії, яка базується на уподібненні різних відчуттів зорових, слухових, одоративних, тактильних, смакових.
Асоціативно-термінальний тип мотивації, на відміну від пропозиційно-диктумної, за загальним механізмом метафоричний, оскільки вибір знакових засобів мотивації відбувається за подібністю. Механізми ж асоціювання й аналогізації, які опосередковують найменування субстанції на основі процесу, різноманітні, що зумовлює виокремлення таких різновидів асоціативно-термінальної мотивації, як: структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний, гештальтний.
Структурно-метафоричний різновид мотивації ґрунтується на виборі термінального мотиватора, що безпосередньо пов’язаний із певними пропозиційними компонентами двох концептів або концептосфер (донорської
та реципієнтної), які уподібнюються на підставі суміжного поняття, з асоціативної частини фреймової когнітивної моделі. У процесі метафоризації інваріантним найчастіше є аспект руху, функцію донорської сфери (знака-мотиватора) стосовно реципієнтних ІНСТРУМЕНТ, РОСЛИНА, КОМАХА найчастіше виконує концепт ЛЮДИНА.
Дифузно-метафоричний різновид відображає дифузну природу інтеграції різних концептосфер, що відбувається шляхом складної низки асоціацій різних компонентів цих сфер при відсутності певного алгоритму переносу. Цей різновид проявляється в групі віддієслівних іменників при виборі мотиваторів на позначення артефактів зі сфери ЛЮДИНА.
Гештальтний різновид мотивації ґрунтується на зв’язках асоціативної частини концепту з зоровими, слуховими, смаковими, тактильними, одоративними відчуттями, що формують певні цілісні нерозчленовані структури свідомості гештальти, які доповнюються їхнім мисленнєвим усвідомленням та мовним позначенням. Українські віддієслівні іменники, мотивовані гештальтами, найчастіше ґрунтуються на аналогізації зорових відчуттів і уподібненні цілісних фігур як зорових образів.
Велику увагу в дослідженні приділено особливостям мотивації віддієслівних іменників-полісемантів. Зв’язки значень слова залежать від семантики та форми мотиватора й концептуальних реляцій, що відповідає головному засадничому принципу когнітивної лінгвістики дослідженню семантичної похідності на концептуальній основі. Багатозначні девербативи-іменники української мови репрезентують семантично зумовлену, ономасіологічно зумовлену та змішану полісемію. Вивчення когнітивно-ономасіологічної природи полісемантів може внести суттєві зміни в словникові статті: коригувати розмежування багатозначності й гомогенної омонімії, а також кількість значень похідних лексем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абаев В.И. О подаче омонимов в словаре // Вопросы языкознания. 1957. №3. С. 3143.
2. Андел В.П. Віддієслівні абстрактні іменники в чеській мові в порівнянні з іншими слов’янськими // Мовознавство. 1970. № 3. С. 2631.
3. Апресян В.Ю., Апресян Ю.Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С. 2335.
4. Апресян Ю.Д. Избранные труды: В 2-т. Т. 1. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Школа Языки русской культуры”, 1995 472 с.
5. Апресян Ю.Д. Избранные труды: В 2-т. Т. 2. Интегральное описание языка и системная лексикография. М.: Языки русской культуры, 1995. 650 с.
6. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 231с.
7. Аристотель. Об искусстве поэзии: Пер. с древнегреч. В.Г. Аппельрота. М.: Художественная литература, 1961. 183 с.
8. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
9. Арутюнова Н.Д. Понятие пропозиции в логике и лингвистике // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1976. Т. 35. № 1. С. 2032.
10. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
11. Арутюнова Н.Д. Функциональные типы языковой метафоры // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1978. Т. 37. № 4. С. 333343.
12. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
13. Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. 215 с.
14. Бабич С.Г. Изменение семантической структуры деривата в процессе словообразования // Русский язык. 1992. Вып. 22. С. 123127.
15. Баландіна Н.Ф. Предикантно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство. 1992. № 2. С. 6065.
16. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языкознания: Пер. с 3-го фр. изд. Е.В. Вентцель, Т.В. Вентцель. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
17. Бардина Н.В. Языковая гармонизация сознания. Одесса: Астропринт, 1997. 271 с.
18. Бацевич Ф.С. Функционально-ономасиологическая типология русских глагольных предикатов // Русское языкознание. К., 1991. Вып. 22. С. 916.
19. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Свит, 1997. 392 с.
20. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наукова думка, 1987. 211 с.
21. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. К.: Либідь, 1993. 355 с.
22. Блинова О.И. Мотивированность слова и функциональный аспект // Русское слово в языке и речи. Кемерово, 1976. С. 1621.
23. Блинова О.И. О явлении лексикализации внутренней формы слова (на диалектном материале) // Актуальные проблемы лексикологии и словообразования: Сб. науч. тр. Новосибирск, 1979. Вып. 8. С. 106116.
24. Блинова О.И. Явление мотивации слов. Томск: Изд-во Томского ун-та, 1984. 201 с.
25. Блинова О.И. Языковое сознание и вопросы теории мотивации // Язык и личность. М., 1989. С. 122126.
26. Блэк М. Метафора // Теория метафоры: Сборник / Общ. ред. Н.Д.Арутюновой, М.А. Журинской. М., 1990. С. 153173.
27. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. Л.: Наука, 1990. 169 с.
28. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1977. 204 с.
29. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: Курс лекций по английской филологии Тамбов: Изд-во Тамбовского ун-та, 2001. 123 с.
30. Будагов Р.А. Слово и его значение. Л.: Наука, 1947. 142 с.
31. Булаховский Л.А. Из жизни омонимов // Русская речь. 1928. Вып. 3. С. 4761.
32. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. школа, 1955. 307 с.
33. Булгаков С.М. Свет невечерний: Созерцание и умозрение. М.: Наука, 1994. 220 с.
34. Валюх З.О. Словотвірна парадигматика в українській мові: Монографія. Київ; Полтава: АСМІ, 2005. 356 с.
35. Васильев Л.М. Семантика русского глагола: Учебное пособие. М.: Высшая школа, 1981. 184 с.
36. Вежбицкая А. Дело о поверхностном падеже // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 15. С. 303341.
37. Вендина Т.И. Словообразование как способ дискретизации универсума // Вопросы языкознания. 1999. № 2. С. 27 49.
38. Виноградов В.В. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 560с.
39. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа,1986. 640 с.
40. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Наука, 1959. 492 с.
41. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат // Философские работы. М., 1994. Ч. 1. С. 173.
42. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
43. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 222 с.
44. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наукова думка, 1987. 231 с.
45. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988, 156 с.
46. ВихованецьІ.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 220 с.
47. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. К.: Наукова думка, 1986. 140 с.
48. Возний Т.М. Дієслівні утворення на -ити у східнослов’янських мовах // Українське мовознавство: Респ. міжвідом. наук. зб. К., 1973. Вип. 1. С. 5562.
49. Возний Т.М. Українські дієслова на -увати, утворені від слів іншомовного походження у порівнянні з російськими та білоруськими // Українське мовознавство: Респ. міжвідом. наук. зб. К., 1976. Вип. 4. С. 3236.
50. Выготский Л.С. Мышление и речь. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1956. 519с.
51. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики М.: Наука, 1973. С. 349372.
52. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. М., 1988. С. 1126.
53. Гарипова Н.Д. Наблюдение над смысловой структурой многозначных слов разных частей речи // Исследования по семантике. Уфа, 1976. Вып. 2. С. 9398.
54. Гиздатов Г.Г. Когнитивные модели в речевой деятельности. Алма-Аты: Гылым, 1997. 176 с.
55. Голев Н.Д. Динамический аспект лексической мотивации. Томск: Изд-во Томского ун-та, 1989. 252 с.
56. Голев Н.Д. О некоторых принципах выдиления ономасиологии и ее категорий // Актуальные проблемы лексикологии и словообразования. Новосибирск, 1978. Вып. 7. С. 813.
57. Голев Н.Д. Функции мотивации и народная этимология // Вопросы языка и его этимологии. Томск, 1972. С. 3847.
58. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
59. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. 1994. № 6. С. 2228.
60. Городенська К.Г. Семантичні функції дериваційних морфем // Мовознавство. 1987. № 1. С. 2030.
61. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). К.: Наук. думка, 1981. 200 с.
62. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навч. посіб. К.: Вища шк., 1999. 207 с.
63. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. 190 с.
64. Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном немецком языке. М.: Просвещение, 1969. 183 с.
65. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 297 с.
66. Гусев С.С. Наука и метафора. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1984. 152 с.
67. Даниленко В.П. Ономасиологическое направление в грамматике. Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1990. 268 с.
68. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. Перевод с англ. М.: Прогресс, 1989. 311 с.
69. Демьянков В.З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода // Вопросы языкознания. 1994. № 4. С. 1733.
70. Демьянков В.З. Когнитивизм, когниция, язык и лингвистическая теория // Язык и структура представления знаний. Сборник аналитических обзоров ИНИОН РАН. М., 1992. С. 3845.
71. Дубров А.Г., Пушкин В.Н. Парапсихология и современное естествознание. М.: Сов. амер. предпр. Соваминко, 1990. 170 с.
72. Ермакова О.П. Лексическое значение производных слов в русском языке. М.: Русский язык, 1984. 151 с.
73. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
74. Жаботинская С.А. Когнитивная лингвистика: Ракурсы анализа языковой картины мира // Актуальні проблеми менталінгвістики: Науковий збірник. Київ, 1998. С. 38.
75. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Черкаського університету. Сер. філологічні науки. Черкаси, 1992. Вип. 11. С. 1225.
76. Жаналина Л.К. Номинация и словообразовательные отношения. Спецкурс. Алма-Аты: Изд-во Алтайского ун-та, 1993. 179 с.
77. Жинкин Н.И. О кодовых переходах во внутренней речи // Вопросы языкознания. 1964. № 6. С. 2638.
78. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови. Ч. 1.: Підруч. для філолог. фак. пед. ін-тів. Вид. 4-е. К.: Вища шк., 1972. 402 с.
79. Жоль К.К. Мысль. Метафора. Слово. К.: Наукова думка, 1984. 304 с.
80. Звєрєв А.Д. Словотвірне значення в семантичній структурі похідних // Мовознавство. 1988. № 1. С. 2127.
81. Зеленщиков А.В. Пропозиция и модальность. С.Пб.: Изд-во Санктпетербургского ун-та, 1997. 244 с.
82. Земская Е.А. Виды семантических отношений словообразовательной деятельности // Wiener Slavicher Almanach. 1984. Bd. 3. С. 341 348.
83. Земская Е.А. Словообразование // Современный русский язык / Под ред. В.А. Белошапковой. 2-е изд. М.: Высшая школа, 1989. С. 237280.
84. Земская Е.А. Словообразование как деятельность. М.: Наука, 1992. 380с.
85. Земская Е.А., Кубрякова Е.С. Проблемы словообразования на современном этапе // Вопросы языкознания. 1978. № 6. С. 112123.
86. Золотова Г.А. Синтаксический словарь: репертуар элементарных единиц русского синтаксиса / Отв. ред. Ю.Н. Караулов, АН СССР, Ин-т рус. яз. М.: Наука, 1988. 439 с.
87. Калько В.В. Когнітивно-ономасіологічний аналіз назв лікарських рослин в українській мові: Дис. канд. філолог. наук: 10.02.01; Захищена 26.09.2003. Черкаси, 2003. 203 с.: Бібліогр.: с. 117203.
88. Касевич В.П. Языковые структуры и когнитивная деятельность // Язык и когнитивная деятельность М., 1989. С. 818.
89. Категории глагола и структура предложения: Конструкции с предикатными актантами. Л.: Наука, 1983. 101.
90. Кацнельсон С.Д. Заметки о падежной теории Ч. Филлмора // Вопросы языкознания. 1988. № 1. С. 110118.
91. Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.
92. Кияк Т.Р. Мотивированность лексических единиц. Львов: Вища школа, 1988. 162 с.
93. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 342.
94. Комина Е.В. Мотивация как лингвистическое явление // Семантика и структура слова. Калинин, 1984. С. 5965.
95. Колшанский Г.В. Лингво-гносеологические основы языковой номинации // Языковая номинация. Общие вопросы. М., 1977. С. 99146.
96. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. М.: Наука, 1975. 720 с.
97. Коряковцева Е.И. Деривационные процессы и направления мотивации в словообразовательных парах глагол имя действия” // Филологические науки. 1993. № 3. С. 107114.
98. Кочерга Г.В. Проблема відіменниково-дієслівної деривації в українській мові // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філолологія: Всеукр. зб. наук. пр. Черкаси, 2001. Число п’яте. С. 165169.
99. Кочерга Г.В. Мотивація відіменникових дієслів в українській мові // Вісник Черкаського ун-ту.Сер.: філол.науки. Черкаси, 2001. Вип. 25. С. 103.
100. Кочерган М.П. Слово і контекст. Лексична сполучуваність і значення слова. Львів: Вища школа, 1980. 184 с.
101. Кравченко М.В. Семантична і морфонологічна валентність словотворчих одиниць у системі віддієслівних дериватів // Мовознавство. 1988. № 1. С.3235.
102. Краткая русская грамматика / Под ред. Н.Ю. Шведовой, В.В. Лопатина М.: Рус. яз., 1989. 639 с.
103. Кубрякова Е.С. Словосложение как процесс номинации и его отличительные формальные и содержательные характеристики // Теоретические основы словосложения и вопросы создания сложных лексических единиц. Пятигорск, 1988. С. 323.
104. Кубрякова Е.С. Глоголы действия через их когнитивные характеристики // Логический анализ языка. Модели действия. М., 1992. С. 8490.
105. Кубрякова Е.С. Начальные этапы становления когнитивизма // Вопросы языкознания, 1994. № 4. С. 3446.
106. Кубрякова Е.С. Особенности речевой деятельности и проблемы внутреннего лексикона // Человеческий фактор в языке: язык и порождение речи. М., 1991. С. 82140.
107. Кубрякова Е.С. Проблема представления знаний в современной науке и роль лингвистики в решении этих проблем // Язык и структуры представления знаний. М., 1992. С. 438.
108. Кубрякова Е.С. Производное как особая единица системы языка // Теория языка. Англистика. Кельтология. М., 1976. С. 7683.
109. Кубрякова Е.С. Роль словообразования в формировании языковой картины мира // Человеческий фактор в языке: Язык и картина мира / Б.А.Серебренников, Е.С. Кубрякова, В.И. Постовалова и др. М., 1988. С.141172.
110. Кубрякова Е.С. Словообразование // Общее языкознание. Внутренняя структура языка. М., 1972. С. 344 393.
111. Кубрякова Е.С. Типы языковых значений. Семантика производного слова. М.: Наука, 1981. 200 с.
112. Кубрякова Е.С. Части речи в ономасиологическом освещении. М.: Наука, 1981. 115 с.
113. Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения. М.: Институт языкознания РАН, 1997. 328 с.
114. Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов. М.: Наука, 1996. 245 с.
115. Кудрявцева В.А. Соотношение явных и скрытых значений в семантике производного слова. Алма-Ата: Гылым, 1991. 152 с.
116. Кудрявцева В.А. Метафорическое преобразование слова в современном русском языке // Филологические науки. 1988. № 5. С. 6266.
117. Курилович Е. Деривация лексическая и деривация синтаксическая // Очерки по лингвистике. М., 1962. С. 5770.
118. Лакофф Дж. Лингвистические гештальты: Пер. с англ. Н.Н. Перцовой // Новое в зарубежно