Виховна система сучасного ВНЗ: соціологічні аспекти аналізу

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
НАРОДНА УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ”

БЄЛОВА ЛЮДМИЛА ОЛЕКСАНДРІВНА

На правах рукопису

УДК [316.74:378+378.011.3](477)

Виховна система сучасного ВНЗ: соціологічні аспекти аналізу

Спеціальність 22.00.04 спеціальні і галузеві соціології

Дисертаційна робота
на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук

Науковий консультант
доктор історичних наук
професор Астахова В. І.

Харків

2005

З М І С Т

ВСТУП

3

РОЗДІЛ І. Теоретико-методологічні засади дослідження виховної роботи у вищій школі

22

1.1. Соціологічні інтерпретації соціалізації особистості:
класичні та сучасні концепти........................................................

22

1.2. Типологія соціалізаційних форм: історичний та сучасний контекст ..........................................................................................

66

1.3 Соціологічна концептуалізація виховання:
два методологічних підходи .........................................................

83

РОЗДІЛ ІІ. Життєвий світ українського студентства: стан та особливості прояву в нових соціокультурних умовах

118

2.1. Ціннісні уподобання та мотивація діяльності студентської
молоді як визначальна складова її суб’єктивного світу.............

118

2.2. Матеріально-побутові умови життя та соціальний
статус батьків як стартовий капітал майбутніх фахівців............

157

2.3. Комунікативні практики як соціальна складова життєвого
світу учасників навчально-виховного процесу ВНЗ ..................

173

РОЗДІЛ ІІІ. Інноваційні підходи до виховної роботи в українській вищій школі

196

3.1. Системний аналіз здійснення виховної роботи в умовах безперервної освіти......................................................................

196

3.2. Особливості організації виховної роботи в інтеґрованому навчальному комплексі..................................................................

221

3.3. Деякі протиріччя реалізації виховного потенціалу ВНЗ та можливості їх подолання ..........................................................

263

3.4. Шляхи підвищення ефективності комунікативної взаємодії
суб’єктів навчально-виховного процесу......................................

293

ВИСНОВКИ ...........................................................................................

313

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ .......................................................................

325

ДОДАТКИ ..............................................................................................

361

ВСТУП

Радикальні зміни, що відбуваються у соціально-економічній, політичній, правовій, морально-етичній сферах життєдіяльності українського суспільства, призвели до кардинальних змін як суспільства в цілому, так і його окремих складових. За таких умов формуються нові принципи та механізми соціальної взаємодії, нові ціннісні пріоритети розвитку українського соціуму та окремих соціальних суб’єктів.
Становлення таких механізмів характеризується значним колом суперечностей, які безпосередньо пов’язані як зі стабільними рисами українського суспільства, його історичною спадщиною, традиціями, так і тим станом соціуму, який формувався останнім часом під впливом трансформаційних процесів. Тому пошук оптимальних шляхів подальшого розвитку України має характеризуватися виокремленням ефективних складових його функціонування протягом всієї історії.
Актуальність теми дослідження.
Звернення до питань пошуку ціннісних пріоритетів розвитку української держави потребує урахування того факту, що трансформація суспільних відносин в Україні довгий час характеризувалася першочерговою увагою до економічних та політичних аспектів функціонування держави за умов вакууму її базових пріоритетів. Саме тому характерною рисою розвитку України останнього часу став аномічний стан суспільної свідомості, що безпосередньо виступало перепоною на шляху пошуку та впровадження ефективних механізмів подальшого розвитку держави.
Слід визнати, що за таких умов проблеми виховання не потрапляли у перелік питань, які мали пріоритетний характер у вітчизняній державній та громадській практиці. Не стала винятком і галузь наукового осмислення цього кола проблем, в тому числі, в системі соціологічного знання. Не дивно, що така галузь соціології, як соціологія виховання є сьогодні, мабуть, однією із самих непопулярних галузей.
Роботи, присвячені виховним процесам в українському суспільстві, є практично винятком у потоці наукових та науково-практичних розробок вчених-соціологів. Більше того, взагалі на порядок денний поставлено питання про можливість здійснення виховного впливу на особистість.
Завдяки спробі викреслення” виховної складової із суспільного життя українське суспільство опинилось на порозі катастрофи, коли значна частина соціуму має нестабільні, хаотично поєднані ціннісні пріоритети, життєві цінності, ідеали; коли суспільство не має стрижня щодо принципів та норм свого існування, які б поєднували та робили його міцнішим.
Аналіз сучасного стану українського суспільства дозволяє стверджувати, що в ньому відчувається потреба у принципово нових підходах до організації виховної роботи і насамперед у середовищі студентської молоді, яка у найближчому майбутньому складе ядро української інтелігенції.
Саме тому в період становлення ринкових відносин в Україні перед вищими навчальними закладами постають нові завдання, пов’язані із новими умовами соціалізації, в тому числі, виховання особистості фахівця, із розвитком таких його якостей, як високий професіоналізм, активність, діловитість, заповзятливість, мобільність, почуття відповідальності, уміння працювати, швидко орієнтуватися в ситуації, приймати самостійні рішення, поважати працю, формувати потребу в постійному оновленні знань і самовдосконаленні, розвивати культуру міжособистісного спілкування тощо.
Актуальним залишається питання ідеалу сучасного виховання, його напрямків, ступеня включеності до процесів виховання різних соціальних інституцій тощо.
Безумовно, роль освітніх установ у вирішенні питань формування особистості, її виховання залишається, на наш погляд, беззаперечною. Хоча у цьому аспекті теж спостерігається дискусійність у сучасній науковій літературі та українській освітній практиці.
Сьогоднішні стратегічні рішення у сфері освіти, прийняті у складних історичних умовах переходу людства на новий щабель розвитку цивілізації, визначать майбутнє світу на багато десятиліть уперед. В усякому разі для ХХІ ст. ці рішення й рівень їх реалізації, безсумнівно, стануть панівними. І людство сьогодні вже досить чітко усвідомлює, що від обґрунтованості й недвозначності цих рішень залежить забезпечення бажаного майбутнього, що від позицій сьогоднішніх учених, політиків, педагогів-практиків щодо мети навчання у школі й у ВНЗ багато в чому залежить завтрашній день планети.
Визначаючи перспективи розвитку освіти й завдання навчання підростаючих поколінь, світова освітня спільнота однозначно доходить висновку, що сучасне інноваційне навчання має перед собою як мінімум дві основні мети. Перша виховати здатність до «передбачення», випередження подій, зорієнтувати людину на свідомий вибір альтернатив. При цьому спиратися доводиться на творчість, а не на досвід, отриманий у ході попереднього розвитку. Ценавчання полягає у набутті вмінь застосовувати нові методологічні прийоми, навички, настанови й цінності, необхідні, щоб жити у світі, який швидко змінюється. Друга мета навчити дотримуватися принципу «співучасті», що передбачає участь індивідів і цілих суспільств у процесі прийняття важливих рішень на всіх рівнях від локального до глобального. Іншими словами, йдеться про демократизацію процесу прийняття відповідальних рішень, передумовою чого є демократизація освіти, кардинальні зміни впроцесі навчання.
Деякі західні автори йдуть далі, стверджуючи, що слід відмовитися від професійного навчання в університетах ізробити їх спеціальними вищими навчальними закладами для підготовки інтелектуалів, здатних філософськи мислити.
Американський учений Р. М. Хатчинс, відзначаючи, що «потрібні спеціалізовані інститути й неспеціалізовані люди», фактично стверджує, що сучасному суспільству потрібні не спеціальні школи, які готують некультурних професіоналів, а загальноосвітні вищі навчальні заклади, що готують культурних інтелектуалів. «Професійне навчання, необхідне світу, це навчання загальної професії громадянства. Це вільне навчання», вважав Р. М. Хатчинс.
Відома ще одна позиція С. Хука (США). Функція вищої освіти, згідно з цією позицією, полягає не в тому, щоб навчити людину «жити» (вона може жити й без цього), а в тому, щоб дати людині перспективу розуміння ідей, тенденцій, цінностей, а також навчити її жити у злагоді із собою [224].
Джон Дьюї у своїй новій книзі «Моральні принципи восвіті» по-новому підходить до самого поняття «навчальний заклад», трактуючи його як одну із форм суспільного буття, а не підготовки до нього. Моральна позиція учнів, на думку Дьюї, формується в ході засвоєння останніми навчальних дисциплін і забезпечує якість цього засвоєння, ставлення учнів до процесу навчання [114].
Усе це дозволяє стверджувати, що, відповідно до трактування цих та багатьох інших авторів, найважливішою метою навчання є саме виховання. І в цьому ми вважаємо головний зміст зміни стратегії освіти, модернізації процесу навчання.
Сьогодні завдання освіти полягає не в тому, щоб дати вузькопрофесійну підготовку, озброїти студента або школяра певною сумою знань, яка забезпечить йому благополуччя вжитті. В умовах інформаційного суспільства цього вже недостатньо. Завдання в тому, щоб сформувати інтерес до знань, потребу в навчанні та постійному самовдосконаленні, усвідомлення необхідності навчатися протягом усього життя. Забезпечити цей процес можна лише за допомогою цілеспрямованої, послідовної виховної роботи, що категорично виключає формалізм і фанфаронство, ґрунтується на глибокій теоретико-методологічній основі. Метою виховання, визначається в статті другій проекту Закону України Про виховання дітей та молоді, є надання дітям та молоді допомоги в пізнані і засвоєнні моральних та духовних цінностей, які відповідають стратегічній меті розвитку суспільства, забезпечують гармонію взаємин людини із соціальним і природним середовищем.
Повноцінна особистість формується лише в умовах свободи щодо соціальної і суспільної діяльності, моральної і правової відповідальності перед людьми.
Мета і завдання виховання визначаються на засадах культуровідповідності, засвоєння національного і загальнолюдського досвіду” [3, с. 4].
Досвід показує, що навчання, яке виключає духовно-моральну складову й орієнтується лише на передачу максимального обсягу знань та освоєння технологій, не забезпечує професійної успішності фахівця й неминуче спричиняє кризу соціально-культурної та особистісної ідентичності. Навчання ефективне лише настільки, наскільки йому вдається пробудити в людині людське (її духовність, волю до самопобудови, самоконструювання, інтерес до самопізнання й самовизначення).
У зв’язку з цим надзвичайно важливим є розуміння ВНЗ як соціокультурної системи, функції якої не обмежуються підготовкою людини до професійної діяльності. Його необхідно розглядати як канал трансляції та відтворення культурних норм, цінностей, ідей, як простір генерування суспільної ідеології, яка разом із її носіями вросте в культуру й дасть свої наслідки».
У державних документах, у наукових публікаціях повільно, але неухильно змінюється ставлення до проблем виховання, починаючи із Закону України «Про освіту», відповідно до статті другої якого одним із головних принципів сучасної політики нашої держави у сфері освіти є «вільний розвиток особистості, виховання підростаючих поколінь у дусі громадянськості, працелюбності, поваги до прав і свобод людини, любові до природи, Батьківщини, родини», і закінчуючи інформаційно-аналітичними матеріалами МОН України «Реалізація в Україні принципів і завдань Болонського процесу» (вересень 2003 р.), де підкреслюється відданість України міжнародним принципам розвитку освіти [1] та проектом закону України Про виховання дітей та молоді”. В цих та інших нормативних документах останніх років йдеться про гуманістичні принципи освіти та посилення виховної роботи в навчальних закладах, в тому числі вищих.
Незважаючи на те, що питання виховання вже знайшли своє відображення в окремих концепціях виховної роботи на мікро- (ВНЗ) та макро- (держава) рівнях, проблеми системного наукового, в тому числі соціологічного, вивчення процесу виховання, механізмів виховної роботи у ВНЗ за умов трансформації українського суспільства залишаються вкрай актуальними.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблема виховання належить до тих проблем, які мають міждисциплінарний контекст дослідження. Наукова розробка виховання як соціального феномена спирається на роботи соціологічного, психолого-педагогічного, а також філософського напрямку.
Питання виховання є тим пластом наукового знання, який сягає своїм корінням у давнину. Ще Платон, Арістотель, Сенека, Плутарх виокремлювали проблему виховання у своїх теоретичних доробках [111; 245; 17; 279; 246]. Подальший розвиток цього напряму пов’язаний з ім’ям гуманістів-просвітителів Ф. Рабле, М. Монтеня, Вівес Хуан Луіс, результатом наукової творчості яких стала поява поняття гуманістичне виховання” [256; 208; 198; 393]. Значний пласт у сфері дослідження проблем виховання належить Я. А. Коменському, який сформулював і обґрунтував принципи навчання та виховання [154; 155]. До кінця ХІХ століття на зміну педагогічним підходам до вивчення проблем виховання приходять соціологічні та філософсько-соціологічні.
Особливий пласт розробок проблеми виховання належить класикам соціології. Так, Конт визначив завдання виховання у приборканні егоїстичних інстинктів, у пошуку їх цілеспрямованого сполучення із загальними нормами та інтересами [161]. Е. Дюркгейм вважав, що виховання спрямоване на формування готовності особистості бути членом суспільства [117].
На наш погляд, не втратила своєї актуальності запропонована Е. Дюркгеймом проблематизація цілей виховання, що зводяться до формування гармонійно розвиненої особистості і розвитку спеціальних якостей відповідно до реального різноманіття видів діяльності і стилів життя різних соціальних груп.
Питання виховання підростаючого покоління розроблялись і в працях К. Маркса і Ф. Енгельса, які, переглянувши ідеї утопічного соціалізму ХІХ століття, запропонували новий підхід до вирішення завдання формування особистості і місця виховання в розвитку людини. На думку К. Маркса, для всебічно розвинутої особистості різні суспільні функції, що виконуються нею, є способами життєдіяльності, що змінюють один одного” [194].
Слід відзначити, що розвиток соціологічної думки щодо процесу виховання на початку ХХ ст. привів до інституціоналізації педагогічної соціології (А. Фішер), у межах якої акцент у дослідженнях робився на функціях суб’єктів виховання, а також на питаннях осмислення цілей та ідеалів виховання.
Одне із центральних місць у системі наукового дослідження виховання посідає проблема формування нового типу особистості (К. Маркс, Ф. Енгельс, П. Наторп, Дж. Дьюї та ін.) [194; 214; 113; 114; 83].
З іменами В. Соловйова, М. Бердяєва, С. Булгакова, Б. Вишеславцева, С. Гессена, І. Ільїна, В. Зеньковського, Ф. Степуна пов’язане утвердження нової парадигми виховання, прийнятої у першій чверті ХХ століття не тільки вітчизняною, але й світовою науковою думкою. Звернувши увагу на етичний компонент у вихованні, вони проголосили зміну домінант від виховуючого навчання” до навчаючого виховання” [290; 50; 68; 83; 88; 140142; 128130; 308].
У 1980-ті роки дослідники проблем виховання (Д. Міллер, Г. Суонсон, К. Галл) акцентують увагу на методах виховання, розробці функцій інститутів виховання та ін. [392].
Новий етап розвитку соціологічного підходу у дослідженнях виховання (остання чверть ХХ сторіччя) пов’язують із роботами російського вченого А. Г. Харчева, у яких розробляються питання залежності виховання від усієї сукупності факторів соціального життя, зв’язку його результативності із впливом макро- і мікросередовища [278]. У полі зору таких українських та російських дослідників, як О. Якуба, Т. Кухтевич, В. Лісовський та ін. у цей період потрапляють аспекти виховання студентської молоді [299; 371; 110; 229; 179180; 225; 296].
Серед сучасних досліджень проблем виховання в Україні можна виділити декілька напрямків: соціологічні проблеми освіти та виховання у вищій школі (О. Якуба, В. Астахова, В. Андрущенко), проблеми студентства як соціальної групи (М. Головатий, Л. Г. Сокурянська), дослідження ролі виховання у процесах соціалізації (М. Лукашевич), розвитку особистості в умовах безперервної освіти (І. Зязюн) і т. ін. [299; 30371; 18; 2023; 2731; 200; 9; 76; 9092; 182185; 136]
Таким чином, на сьогоднішній день напрацьовано значну теоретико-методологічну базу із вивчення проблем виховання. Проте в умовах сучасних трансформаційних змін українського суспільства питання системного погляду на виховну роботу у ВНЗ, концептуалізації процесу виховання у вищій школі залишаються без відповідей, що й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках науково-дослідної роботи кафедри соціології як складової наукової теми Харківського гуманітарного університету Народна українська академія” Формування інтелектуального потенціалу нації на межі століть: економічні, політичні, соціокультурні аспекти” (держреєстрація № 0199U004470). Дисертація виконувалася на підставі довгострокового перспективного тематичного плану науково-дослідної роботи Харківського гуманітарного університету Народна українська академія” на 20012010 рр., затвердженого Міністерством освіти і науки України 12 жовтня 1999 р.
Об’єктом дисертаційного дослідження є виховні практики сучасної української вищої школи. Предметом основні тенденції розвитку та функціонування системи виховної роботи в умовах становлення безперервної освіти.
Відповідно до визначених об’єкта та предмета дисертаційної роботи метою дослідження визначено розробку концепції системи виховної роботи у вищій школі в умовах функціонування принципів безперервної освіти.
Для досягнення мети в дисертаційному дослідженні вирішені наступні завдання.
1. Проведено аналіз теоретико-методологічних засад дослідження виховної роботи у ВНЗ.
2. Здійснено концептуалізацію системи виховання особистості майбутнього фахівця у нових соціокультурних умовах.
3. Визначено місце та роль виховання у структурі сучасних соціалізацій них практик.
4. Здійснено типологічний аналіз форм соціалізації особистості в умовах трансформації пострадянського суспільства.
5. Визначено співвідношення понять соціалізація”, освіта”, виховання”.
6. Проаналізовано основні складові життєвого світу сучасного українського студентства, зокрема, його суб’єктивний, об’єктивних та соціальний світ.
7. Розроблено модель системи виховання студентства, визначено базові елементи системи виховної роботи в сучасних ВНЗ та їх функціональну навантаженість.
8. Сформульовано базові принципи здійснення виховної роботи та визначено особливості виховного впливу на студентську молодь за умов формування нового освітнього простору в Україні.
9. Визначено найбільш ефективні інноваційні форми і методи виховної роботи, що використовуються в українських ВНЗ на сучасному етапі.
10. Виявлено протиріччя, що існують у практиці виховного впливу в сучасних ВНЗ, запропоновано можливі шляхи їх оптимального вирішення.

Теоретико-методологічною основою дисертації є інтерактивний підхід, в основі якого гуманістичні принципи виховання, що розроблялися в рамках соціально-філософських течій гуманізму, загальнолюдські цінності. Базовими у теоретико-методологічній основі дослідження є положення соціологічних концепцій Е. Дюркгейма та Ю. Хабермаса.
Зосередивши увагу на виховних функціях сучасної вищої школи, ми виходили з того, що освіта та виховання це діалектично пов’язані між собою соціальні феномени: як освіта не може бути без виховання, так і виховання неможливе без освіти (і в широкому, і в вузькому розумінні цього поняття). Невипадково головний зміст діяльності навчальних закладів усіх рівнів і форм освіти полягає в організації навчально-виховного процесу.
Проте попри велику складність відокремлення виховання від освіти (навчання), ми вважаємо можливим та, безперечно, необхідним аналіз саме виховних зусиль вищої школи, в межах якої, як доводиться у нашому дисертаційному дослідженні, складається система виховної роботи, спрямована на формування майбутнього фахівця, якості якого відповідали б вимогам суспільства, що постійно змінюється.
Здійснюючи аналіз виховної роботи у межах соціологічної системи знання, ми виходили з того, що виховання є невід’ємною і найважливішою складовою процесу соціалізації особистості. Це обумовило наше звернення до класичної соціологічної спадщини та теоретичного доробку сучасних західних, російських та вітчизняних соціологів із проблем соціалізації. Отже, теоретичну базу даного дисертаційного дослідження становлять праці таких відомих західних фахівців у галузі соціогуманітарного знання, як Г. Тард, Ф. Гіддінгс, М. Вебер, Ч. Кулі, Дж. Мід, З. Фройд, Е. Еріксон, Р. Бенедикт, Е. Фромм, Ш. Айзенштадт, К. Манхейм, М. Мід, Г. Маркузе, П. Бергер, Т. Лукман, Р. Інглехарт, П. Бурд’є та ін. Звернувшись до робіт цих авторів, ми перш за все приділили увагу здійсненому ними аналізу сутності, механізмів та головних етапів соціалізації її основних суб’єктів та трансформації соціалізаційних форм у процесі суспільної еволюції, динаміки відносин між усіма учасниками процесу соціалізації особистості та, безперечно, місця і ролі виховання у ньому [319; 380; 69; 169170; 201; 195; 49; 335342; 369; 375; 223; 282; 379; 192; 202].
З огляду на останню із зазначених проблем аналізу провідне місце у теоретико-методологічному обґрунтуванні обраної теми дослідження посіли, як зазначалося вище, соціологічні концепції Е. Дюркгейма та Ю. Хабермаса [115118; 377; 236; 282; 343348; 381389].
Як відомо, саме Е. Дюркгейм уперше в соціології визначив соціалізацію як результат процесу виховання особистості. Розробляючи власну концепцію системи виховної роботи в сучасному вищому навчальному закладі, ми поклали в її основу численні теоретичні положення дюркгеймівської соціології. У першу чергу, це ідея про те, що ефективність соціальних регуляторів, зовнішнього впливу на індивіда визначається не тільки примусовими чинниками, але й тим, наскільки привабливими для особистості є норми та цінності, які пропонує їй суспільство, зокрема такий соціальний інститут, як освіта, у тому числі вища.
Особливе значення для теоретичного обґрунтування здійсненого нами дослідження мають дюркгеймівські концепти аномії та соціальної солідарності. Оскільки українське суспільство це, безперечно, аномічне суспільство, в якому гостро відчувається дефіцит злагоди та згуртованості, у пошуках факторів, які б сприяли соціальній солідарності, ми звернулися саме до цих концептів Дюркгейма, дійшовши висновку про визначальну роль виховання у прищепленні особистості цінностей та норм, що консолідували б суспільство, а не роз’єднували його.
Що стосується творчості Ю.Хабермаса, якому належить так звана критична теорія соціалізації”, то вона виявилась тим теоретико-методологічним підґрунтям, яке допомогло нам розкрити сутність та механізми виховання у нових соціокультурних умовах. Перш за все у своєму дослідженні ми використали розроблені Хабермасом концепції життєвого світу” та комунікативної дії”. Як ми доводимо у своїй дисертаційній роботі, саме трансформація, суттєві зміни у життєвому світі сучасного українського студентства обумовлюють нову концептуалізацію виховної роботи у вищих навчальних закладах, яка, на наше переконання, повинна сьогодні набувати рис комунікативної дії, тобто дії, заснованої на узгодженні та взаємному прийнятті всіма учасниками виховного процесу його цілей, форм та засобів.
Ґрунтуючись на теорії Хабермаса, ми, зокрема, визначили головні поняття нашого дослідження, а саме: виховання”, виховні практики” та система виховної роботи”. Крім того, саме його концепція дозволила нам визначити соціологічні засади застосування, в тому числі у вищій школі, так званої педагогіки партнерства”.
Отже, у своєму дослідженні ми, з одного боку, виходили із методологічних засад структурного функціоналізму, одним із засновників якого був Е. Дюркгейм, а з іншого з інтегративної соціологічної теорії Ю. Хабермаса, насамперед із його концепції комунікативної дії”.
Крім того, у процесі роботи над дисертацією ми звернулися до теоретичного аналізу проблем соціалізації та виховання російських і вітчизняних соціологів, бо саме вітчизняний досвід дослідження цих соціальних феноменів найбільшою мірою відображає особливості соціалізаційних механізмів, зокрема, виховних практик, поширених у сучасній вітчизняній вищій школі. Найбільше значення для теоретико-методологічного аналізу обраної теми мали роботи таких російських дослідників: І. В. Бестужева-Лади, Ю. А. Зубок, І. М. Ільїнського, І. С. Кона, В. Т. Лісовського, В. І. Чупрова та ін., а також таких українських учених, як В. І. Астахова, Е. А. Афонін, В. С. Бакіров, В. І. Волович, Є. І. Головаха, М. П. Лукашевич, В. Л. Оссовський, Н. В. Паніна, Є. А. Подольська, М. М. Саппа, Л. В. Сохань, Л. Г. Сокурянська, Л. М. Хижняк, Н. Й. Черниш, О. О. Якуба [51; 133134; 354358; 143; 156160; 179180; 225; 296; 1830; 3941; 9395; 253254; 9; 182185; 233; 352; 222; 247; 254; 295; 309; 244; 285289; 351; 370371; 299 та ін.]. При цьому особливу увагу ми приділяли теоретичним розробкам та емпіричним дослідженням фахівців харківської соціологічної школи, зокрема соціологічним дослідженням проблем студентської молоді, здійсненим соціологами Харківського гуманітарного університету Народна українська академія” та Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.
Саме ці дослідження становлять емпіричну базу дисертації. У першу чергу це низка досліджень, що проводилися під науковим керівництвом проф. Астахової В. І. Лабораторією проблем вищої школи ХГУ НУА” за участю автора: Формування громадянської позиції студентства в умовах розвитку української державності” (2001 р.) (за репрезентативною вибіркою опитано 566 студентів п’ятих курсів харківських ВНЗ); Мотиви отримання вищої освіти” (2002 р.) (за репрезентативною вибіркою опитано близько 864 студентів державних ВНЗ України, 407 студентів приватних ВНЗ України, Казахстану, Польщі, Латвії, 280 учнів випускних класів м. Харкова та Харківської області); «Lifelong

Список литературы

ВИСНОВКИ

Визнаючи виховання як невід’ємну та найважливішу складову процесу соціалізації особистості, ми звернулися до класичної соціологічної спадщини та теоретичного доробку сучасних західних, російських та вітчизняних соціологів із проблем соціалізації та виховання.
При цьому провідне місце у теоретико-методологічному обґрунтуванні обраної нами теми дослідження посідали соціологічні концепції Е.Дюркгейма та Ю.Хабермаса. Так, розробляючи власну концепцію системи виховної роботи у сучасному вищому навчальному закладі, ми поклали у її основу численні теоретичні положення дюркгеймівської соціології. У першу чергу це ідея про те, що ефективність соціальних регуляторів, зовнішнього впливу на індивіда визначається не тільки примусовими чинниками, але й тим, наскільки привабливими для особистості є норми та цінності, які пропонує їй суспільство, зокрема, такий соціальний інститут, як освіта, в тому числі вища.
Велику теоретичну значущість для здійсненого нами дослідження мають також дюркгеймівські концепти еволюції та соціальної солідарності. Оскільки українське суспільство це, безперечно, аномічне суспільство, у якому гостро відчувається дефіцит злагоди та згуртованості, у пошуках чинників, які б сприяли соціальній солідарності, ми звернулися саме до цих концептів Дюркгейма, дійшовши висновку про визначальну роль виховання у прищепленні особистості цінностей та норм, що консолідували б суспільство, а не роз’єднували його.
Що стосується творчості Ю. Хабермаса, якому належить так звана критична теорія соціалізації”, то вона виявилася тим теоретико-методологічним підґрунтям, яке допомогло нам розкрити сутність та механізми виховання у нових соціокультурних умовах. Перш за все у своєму дослідженні ми використали розроблені Хабермасом концепції життєвого світу” та комунікативної дії”. Як ми доводимо у своїй дисертаційній роботі, саме трансформація, суттєві зміни у життєвому світі пострадянського суспільства в цілому та сучасного українського студентства зокрема обумовлюють нову концептуалізацію виховної роботи у вищих навчальних закладах, яка, на наше переконання, повинна сьогодні набувати рис комунікативної дії, тобто дії, заснованої на узгодженні та взаємному прийнятті всіма учасниками виховного процесу його цілей, форм та засобів.
Засновуючись на теорії Хабермаса, ми визначили головні поняття нашого дослідження, а саме: виховання”, виховні практики” та система виховної роботи”. Крім того, саме його концепція дозволила нам визначити соціологічні засади застосування, в тому числі у вищій школі, так званої педагогіки партнерства”.
Отже, у своєму дослідженні ми, з одного боку, виходили з методологічних засад структурного функціоналізму, одним із засновників якого був Е.Дюркгейм, а з іншого з інтеґративної соціологічної теорії Ю. Хабермаса, насамперед із його концепції комунікативної дії”.
Крім того, у процесі роботи над дисертацією ми звернулися до теоретичного аналізу проблем соціалізації та виховання російських і вітчизняних соціологів, бо саме вітчизняний досвід дослідження цих соціальних феноменів найбільшою мірою відображає особливості соціалізаційних механізмів, зокрема, виховних практик, що поширені у сучасній вищій школі.

Список використаних джерел

1. Болонський процес: Нормат.-прав. док. / Європ. ун-т. К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. 100 с.
2. Вища освiта в Українi: Нормат.-прав. регулювання / М-во юстицiї України, М-во освiти i науки України; За заг. ред. А. П. Зайця, В.С.Журавського. К.: Форум, 2003. 1020 с.
3. Закон України Про виховання дітей та молоді”: Проект // Освіта України. 2004. 14 верес. (№ 72). С. 46.
4. Концепцiя виховання дiтей та молодi у нацiональнiй системi освiти // Шк. б-ка. 2003. № 3. С. 1119.
5. Нацiональна програма виховання дiтей та учнiвської молодi в Українi: Проект // Освiта України. 2004. 3 груд. (№ 94). С. 610
6. Національна доктрина розвитку освіти України: Затв. Указом Президента України від 17.04.2002 р. № 347/2002 // Нормативно-правове забезпечення освiти: У 4 ч. Х., 2004. Ч. 1: Доктрина, закони, концепцiї. С.524.
7. Про Нацiональну програму виховання дiтей та учнiвської молодi в Українi: Постанова Президiї Акад. пед. наук України вiд 1.06.2004 р. №17/698 // Освiта України. 2004. 3 груд. (№ 94). С. 6.
8. Про освіту: Закон УРСР від 4.06.1991 р. № 1144XII // Закони України / Верхов. Рада України. Ін-т законодавства. К., 1996. Т. 1. С. 414434.
9. Актуальнi проблеми теорiї i практики соцiальної роботи на межi тисячолiть: Монографiя / [Авт. кол.: В. П. Андрущенко, В. П. Бех, М.П.Лукашевич та iн.]. К., 2001. 341 с. (Соцiальна робота; Кн. 1).
10.Актуальные проблемы философии и социологии образования: (Концептуал. основания, стратегии развития, перспективы пед. практики) / Том. гос. пед. ун-т; [Под общ. ред. Дмитриенко В. А.]. Томск, 1998. 228 с.
11.Амонашвили Ш. А. Психологические основы педагогики сотрудничества: Кн. для учителя. Киев: Освита, 1991. 111 с.
12.Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике. М., 2001. 461с.
13.Ананьев Б. Г. Психология и проблемы человекознания: Избр. психол. тр. / Акад. пед. и соц. наук, Моск. психол.-соц. ин-т. М.: Ин-т практ. психологии; Воронеж: МОДЭК, 1996. 382 с. (Психологи Отечества: В70т.).
14.Андрiйчук С. К. Становлення вiтчизняної соцiологiї освiти: iсторико-методологiчний аспект /// Методологiя, теорiя та практика соцiологiчного аналiзу сучасного суспiльства: Зб. наук. пр. / Харк. нац. ун-т iм.В.Н.Каразiна. Х., 2003. С. 559561.
15.Андреева Г. М. Социальная психология: Учеб. для студентов вузов. М.: Аспект Пресс, 2002. 378 с.
16.Анурин В. Ф. Интеллект и социум: введение в социологию интеллекта. Н. Новгород: Изд-во ННГУ, 1997. 436 с.
17.Аристотель. Сочинения: В 4 т.: Пер. с древнегреч. / АН СССР. Ин-т философии. М.: Мысль, 1983. Т. 4. 830 с. (Филос. наследие; Т. 90).
18.Астахова В. І., Михайльова К.Г., Овакімян О.С. Формування громадянської позиції студентства в умовах розвитку української державності (за матерiалами соцiол. дослiдж.): Посiб. для тьюторiв акад. груп / АПН України. Iн-т вищ. освiти, Голов. упр. освiти i науки Харк. облдержадмiн., Нар. укр. акад. Х., 2002. 27 с.
19.Астахова В. I., Бєлова Л. О. Освiта Харкiвщини на зламi столiть // Вченi зап. Харк. гуманiт. iн-ту "Нар. укр. акад.". 2002. Т. 8. С. 728.
20.Астахова В. И. Воспитание студенчества приоритетное направление в деятельности высшей школы // Новий Колегiум. 2003. № 5/6. С. 37.
21.Астахова В. И. Интеллектуальный кризис в Украине: проявление, причины и пути преодоления // Соврем. о-во. 1994. № 3. С. 3038.
22.Астахова В. И. К вопросу о цивилизационном подходе к развитию образования // Методологiя, теорiя та практика соцiологiчного аналiзу сучасного суспiльства: Зб. наук. пр. / Харк. нац. ун-т iм. В. Н. Каразiна. Х., 2003. С. 498500.
23.Астахова В. И. О развитии приватного высшего образования на Украине // Социол. исслед. 1996. № 6. С. 97101.
24.Астахова В. И. Об особенностях воспитательной работы в вузах Харьковского региона: Метод. пособие: Для тьюторов студ. акад. групп и молодых преподавателей / Харьк. гуманитар. ин-т "Нар. укр.. акад.". Каф. истории и политологии. Х., 1999. 25 с.
25.Астахова В. И. Особенности воспитательной работы в приватных вузах Украины // Нові форми виховної роботи у вищих навчальних закладах освіти України: пошуки, проблеми, завдання: Прогр. та матерiали Всеукр. наук.-практ. конф. (2228 верес. 1997 р., Євпаторiя) / Асоц. приват. вузiв України; Харк. гуманіт. ін-т "Нар. укр. акад." та iн. Х., 1997. С. 2539.
26.Астахова В. И. Приватные вузы как экспериментальный полигон украинской системы образования // Инновационность в образовательной деятельности: методология, методика, практика / Харьк. гуманитар. ин-т "Нар. укр. акад." Х., 1997. С. 3647. Деп. в НИИВО 17.07.97, № 10697.
27.Астахова В. И. Противоречия и конфликты в системе воспитания студенчества на этапе кардинального обновления высшей школы Украины // Конфлікти і культура: різноманіття їх проявів: Матерiали наук.-практ. конф. (27 трав. 1997 р., Харкiв) / Харк. держ. пед. ун-т та iн. Х., 1997. С. 126130.
28.Астахова В. И. Ситуация в образовательном пространстве Украины: тенденции, проблемы, перспективы // Загострення конкурентної ситуацiї в освiтньому просторi: глобальнi та регiональнi проблеми: Матерiали наук. семiнару кер. ВНЗ Схiд. регiону Украiни, Харкiв, 6 лют. 2004 р. / Нар. укр. акад. та iн. Х., 2004. С. 38.
29.Астахова В. И. Становление новой образовательной парадигмы на рубеже веков // Вченi зап. Харк. гуманiт. ун-ту "Нар. укр. акад.". 2004. Т. 10. С.925.
30.Астахова В. И., Белова Л. А. Гражданская позиция педагога основа его профессионализма // Проблеми сучасної педагогiчної освiти / Крим. держ. гуманiт. iн-т. К.: Пед. преса, 2003. Вип. 5. С. 1722. (Педагогiка i психологiя).
31.Астахова Е. В. Высшее образование на рубеже веков: трансформация социальных функций [Электронный ресурс] // Полемика. 2000. Режим доступа: http://www.irex.ru/publications/polemika/7/astahova.htm
32.Астахова Е. В. Социально-политические и культуротворческие функции высшего образования: что изменилось? // Новий Колегiум. 2000. № 6. С.813.
33.Астахова Е. В. Социальные функции высшего образования: эволюционные процессы на рубеже веков // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту «Нар. укр. акад.». 2000. Т. 6. С. 726.
34.Астахова Е. В. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях / Харьк. гуманитар. ин-т "Нар. укр. акад.". Х., 1999. 76 с.
35.Астахова К. В. Активiзацiя пiзнавальної дiяльностi студентiв: пiдходи приватного ВНЗ // Вища освiта України.- 2003. № 1. C. 106110.
36.Астахова К. В. Органiзацiйно-виховна робота в приватному ВНЗ // Вченi зап. Харк. гуманiт. iн-ту "Нар. укр. акад.". 2002. Т. 8. С.475.
37.Афонов А. П. Социализация индивида как субъективно-объективный процесс. Донецк: ДонГУЭТ им. М. Туган-Барановского, 2001. 231 с.
38.Багаутдинов А. М. Нравственная культура студенчества в условиях духовного обновления российского общества / Башк. гос. ун-т. Уфа, 1998. 129с.
39.Бакiров В. Iнновацiйне поле розвитку вищої освiти // Новий Колегiум. 2001. № 1/2. С. 1819.
40.Бакиров В. С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. Х.: Вища шк., 1988. 147 с.
41.Бакиров В., Рущенко И. Молодежь: потребности и возможности // Соврем. о-во. 1993. № 2. C. 94104.
42.Бахмин А. В., Колосов К. А., Копелянская Н. Г. Сотрудничество и конфликт в виртуальных сообществах // Социол. журн. 1997. № 1/2. С.6592.
43.Белова Л. А. Воспитание в контексте социальной адаптации студенчества // Вченi зап. Харк. гуманiт. ун-ту Нар. укр. акад.”. 2004. Т. 10. С. 2638.
44.Белова Л. А. Некоторые методологические вопросы воспитания в условиях современного вуза // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. / Харк. нац. ун-т ім.В.Н. Каразіна. Х., 2003. С. 501503.
45.Белова Л. А. Основные подходы к гуманизации образования и воспитания в высшей школе // Удосконалення концепцiї приватної освiти в Українi та проблеми органiзацiї науково-дослiдної роботи в приватних вузах: Тези Всеукр. наук.-практ. конф. (13 лют. 1995 р., Харкiв) / Харк. гуманіт. ін-т Нар. укр. акад.” та ін. Х., 1995. С. 8991.
46.Белова Л. А. Особенности воспитательной работы в условиях реализации принципов непрерывного образования // Грані. 2004. № 2. С. 102106.
47.Белова Л. А. Функциональная характеристика системы воспитания в современном вузе // Методологiя, теорiя та практика соцiологiчного аналiзу сучасного суспiльства: Зб. наук. пр. / Харк. нац. ун-т iм. В.Н.Каразiна. Х., 2004. С. 503505.
48.Беляев В. И., Салтанов Е. Н. Социальная педагогика: методология, теория, история. М.: Союз, 2004. 413 с.
49.Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / [Пер. Руткевич Е.]. М., 1995. 323 с.
50.Бердяев Н. А. Самопознание (опыт философской автобиографии) / Сост., предисл., подгот. текстов, коммент. и указ. имен А. В. Вадимова. М.: Книга, 1991. 448 с.
51.Бестужев-Лада И. В. Молодежь и зрелость. Размышления о некоторых социальных проблемах молодежи. М., 1984. 207 с.
52.Бех I. Законопростiр сучасного виховного процесу // Вища освiта України. 2004. № 1. С. 1013.
53.Бєлова Л. А. Виховна система ВНЗ: питання теорiї та практики / Нар. укр. акад. Х.: Вид-во НУА, 2004. 263 с.
54.Бєлова Л. О Гуманітаризація освітнього простору головний напрям модернізації освіти // Концептуальні засади модернізації системи освіти в Україні: Прогр. та матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., Харків, 1 лют. 2002р. / Нар. укр. акад. та ін. Х., 2002. C. 7479.
55.Бєлова Л. О. Iнтелектуальний потенцiал регiону: досвiд реалiзацiї // Новий Колегiум. 2000. № 5. С. 1922.
56.Бєлова Л. О. Безперервна освіта: напрямки розвитку: Доп. начальника Голов. упр. освіти і науки Харк. облдержадмін. на зустрічі з кер. від. освіти та педпрацівниками обл. 24 січ. 2003 р. // Новий Колегiум. 2003. №1. С.610.
57.Бєлова Л. О. До питання про шляхи оновлення моделі виховання студентства // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. Х., 2004. Вип. 26. С.290297.
58.Бєлова Л. О. Становлення системи управління навчально-виховним процесом у вищих навчальних закладах України: нові умови та нові вимоги // Педагогіка і психологія. 2002. № 3. С. 2729.
59.Бєлова Л. О. Управління процесом становлення національної системи виховання у вищій школі // Виховання в контексті соціальної адаптації студентства: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.-семінару кер. ВНЗ та вчен.-дослід. із пробл. виховання студентства в сучас. умовах, Харків, 7 листоп. 2003 р. / Нар. укр. акад. та ін. Х., 2003. Ч. 1. С. 1621.
60.Бєлова Л. О. Формування творчої, активної особистості студента як домінанта виховної роботи у ВНЗ // Мультиверсум: Філос. альм.: Зб. наук. пр. / НАН України. Ін-т філос. ім. Г. С. Сковороди. К., 2003. Вип. 36. С.183189.
61.Библер В. С. На гранях логики культуры: Кн. избр. очерков. М.: Рус. феномен. о-во, 1997. 440 с.
62.Бикметов Е. Ю. Образование как сфера общения / Башк. гос. ун-т. Уфа, 1998. 121 с.
63.Блинов Н. М., Ожегов Ю. П., Шереги Ф. Э. Политическая культура и молодежь. М.: Молодая гвардия, 1982. 175 с.
64.Болотин И. С., Козлова О. Н. Социология и образование // Социол. исслед. 1997. № 3. С. 93104.
65.Бородулина Ф. В. Социализация подростка: современные направления исследования // Мир образования образование в мире. 2004. № 1. С.159170.
66.Боряз В. Н. Молодежь. Метологические проблемы исследования / АНСССР. Каф. философии; [Отв. ред. М.Н. Перфильев]. Л.: Наука, 1973. 156 с.
67.Буева Л. П. Человеческий фактор: новое мышление и новой действие : (Филос. заметки). М.: Знание, 1988. 63 с. (Новое в жизни, науке, технике; Вып. 6: Философия).
68.Булгаков С. Н. Труды по социологии и теологии: В 2 т. / Рос. акад. наук. Ин-т социологии / Подгот. В. В. Сапов. М.: Наука, 1999. (Социол. наследие). Т. 12.
69.Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии // ВеберМ. Избранные произведения: Пер. с нем. М., 1990. С. 495546. (Социол. мысль Запада).
70.Виндельбанд В. Философия культуры: Избранное / Рос. акад. наук. Ин-т науч. информ. по обществ. наукам. — М., 1994. — 350 с. — (Лики культуры).
71.Виховання в контексті соціальної адаптації студентства: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.-семінару кер. ВНЗ та вчен.-дослід. із пробл. виховання студентства в сучас. умовах, Харків, 7 листоп. 2003 р.: В 2 ч. / Нар. укр. акад. та ін. Х., 2003. Ч. 12.
72.Виховання громадянина: Метод. матерiали до семiнару з вихов. роботи у ВНЗ Харк. регiону / Голов. упр. освiти i науки Харк. облдержадмiн., Нар. укр. акад.; [Упоряд.: В. I. Астахова та iн.]. Х., 2000. 60 с.
73.Виховання особистостi в умовах безперервної освiти: досвiд виховної роботи у вищих навчальних закладах Харкiвського вузiвського центру: Матерiали Колегiї Голов. упр. освiти i науки Харк. облдержадмiн., 30 берез. 2004р., м.Харкiв / Голов. упр. освiти i науки Харк. облдержадмiн., Рада проректорiв з питань гуманiт. освiти та виховання Харк. вузiв. центру, Нац. фармац. ун-т; [Редкол.: Л. О. Бєлова, В. I. Астахова та iн.]. Х.: Вид-во НФаУ, 2004. 195с.
74.Виховна робота як фактор гуманiзацiї та гуманiтаризацiї навчально-виховного процесу: Зб. матерiалiв Харк. обл. п'ятої ювiл. наук.-практ. конф. пед. працiвникiв вищ. навч. закл. III рiвнiв акредитацiї, 25 лют.3 берез. 2004 р. / Упр. освiти i науки Харк. облдержадмiн., Рада директорiв вищ. навч. закл. III рiвнiв акредитацiї, Харк. текстил. технiкум; [Редкол.: Л. О. Бєлова, В.I.Астахова та iн.]. Х.: Константа, 2004. 374 с.
75.Вишневский Ю. Р., Рубина Л. Я. Социальный облик студенчества 90-х годов // Социол. исслед. 1997. № 10. С. 5669.
76.Вища освiта України: методологiчнi та соцiально-виховнi проблеми модернiзацiї: Монографiя / [Авт. кол.: В. П. Андрущенко (кер.), В. П. Бех, В.А. Єрмолаєв та iн.; Пiд заг. ред. В. Г. Кременя та iн.]; АПН України. Iн-т вищ. освiти, Запорiз. держ. ун-т, Держ. центр соц. служб для молодi. К.; Запорiжжя 2002. 439 с. (Соцiальна робота; Кн. 6).
77.Вища школа як суб’єкт соціокультурної трансформації: Збір емпіричної інформації (проведення соціологічного дослідження у вузах України та Бєларусі), її математико-статична обробка, первинний аналіз: Звіт про н.-д. роботу. (проміжний) / Харк. нац. ун-т ім.В.Н.Каразіна. Х., 2003. 90 с. Арх. каф. соціол. та соціол. лаб. ХНУ.
78.Волков Ю. Г. Homo humanus. Личность и гуманизм: (Социол. аспект) / Науч. ред. А. В. Дмитриев; Акад. соц. наук. М.: Высш. шк., 1995. 156с.
79.Волков Ю. Г. Манифест гуманизма (Идеология и гуманистическое будущее России). М.: АНО РЖ "Соц.-гуманитар. знания", 2000. 137 с.
80.Воронков С. Г., Иваненков С. П., Кусжанова А. Ж. Социализация молодежи: проблемы и перспективы. Оренбург, 1993. 206 с.
81.Всемирный доклад по образованию, 2000. Право на образование: на пути к образованию для всех в течение всей жизни: Рус. версия / М-во образования России. [М.]: Изд-во ЮНЕСКО: Магистр-Пресс, 2000. 192с.
82.Высшая школа как фактор изменения социальной структуры. развитого социалистического общества / АН СССР. Ин-т социол. исслед.; Отв. ред. М.Н.Рудкевич, Ф. Р. Филиппов. М.: Наука, 1978. 272 с.
83.Вышеславцев Б. П. Сочинения. М.: Раритет, 1995. 461 с. (Б-ка духовного возрождения).
84.Гальперин П. Я. Психология как объективная наука : Избр. психол. тр. / Акад. пед. и соц. наук, Моск. психол.-соц. ин-т. М.: Ин-т практ. психологии; Воронеж: МОДЭК, 1998. 480 с. (Психологи Отечества: В70т.).
85.Герасiна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контекстi глобальних проблем освiти: Автореф. дис. д-ра соцiол. наук: 22.00.06 / Харк. держ. ун-т. Х., 1994. 33 с.
86.Герасина Л. Н. Современная высшая школа в условиях реформирования образования / Укр. юрид. акад. Xарьков, 1993. 152 с.
87.Герасіна Л. М., Ятченко А. Д. Вища школа: реформування в демократичному суспільстві. Навч. посіб. / Нац. юрид. акад. України iм.Я.Мудрого, Iн-т педагогiки та психологiї проф. освiти. X.: Акта, 1998. 276с.
88.Гессен С. И. Основы педагогики: Введение в прикладную философию:Учеб. пособие для вузов. М.: Школа-Пресс, 1995. 447 с.
89.Год Б. Iдея всебiчного й гармонiйного виховання в iсторико-педагогiчнiй ретроспективi // Шлях освiти. 2004. № 3. С. 4348.
90.Головатий М. Ф. Молодiжна полiтика в Українi: проблеми оновлення / Укр. НДI пробл. молодi. К.: Наук. думка, 1993. 236 с.
91.Головатий М. Ф., Яременко О. О. Молодь України у дзеркалi соцiально-економiчних та полiтичних трансформацiй суспiльства (соцiологiчний вимiр) / Рада нац. безпеки при Президентовi України, Нац. iн-т стратег. дослiдж. К., 1996. 50 с. (Соцiологія; Вип. 1).
92.Головатый Н. Ф. Студент: путь к личности. М.: Молодая гвардия, 1982. 142 с.
93.Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи / АН УССР. Ин-т философии. К.: Наук. думка, 1988. 149с.
94.Головаха Е. И., Бекешкина И. Э., Небоженко В. С. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии / АН Украины. Ин-т социологии. К.: Наук. думка, 1992. 126 с.
95.Головаха Е. И., Панина Н. В. Социальное безумие: История, теория и соврем. практика. Киев: Абрис, 1994. 169 с.
96.Гофман А. Б. Семь лекций по истории социологии: Учеб. пособие для вузов. 2-е изд. М.: Университет, 1999. 207 с.
97.Громыко Ю. В. Деятельностный подход: новые линии исследований // Вопр. философии. 2001. № 2. С. 116123.
98.Громыко Ю. О различных точках зрения на процессы развития образования // Alma mater. 1998. № 10. C. 1215.
99.Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размышления. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Кризис европейского человечества и философии. Философия как строгая наука : [Пер. с нем.]. Минск: Харвест; М.: АСТ, 2000. 750 с. (Клас. филос. мысль).
100. Давыдов В. В. О понятии развивающего обучения: Сб. ст. / Сиб. ин-т развивающего обучения. Томск: Пеленг, 1995. 144 с. (Б-ка развивающего обучения; Вып. 13).
101. Давыдов В. В. Теория развивающего обучения / Рос. Акад. образования. Психол. ин-т, Междунар. Ассоц. "Развивающее обучение". М.: Интор, 1996. 542с.
102. Давыдов Ю. Н. Эстетика нигилизма: Искусство и "новые левые". М.: Искусство, 1975. 270 с.
103. Давыдов Ю. Н., Роднянская И. Б. Социология контркультуры Инфантилизм как тип мировосприятия и социальная болезнь: [Критич. анализ] / АН СССР. Ин-т социол. исслед. М.: Наука, 1980. 264 с.
104. Девиантность и социальный контроль в России (XIXXXвв.): тенденции и социологическое осмысление / Рос. акад. наук. Социол. ин-т. Сектор социологии девиантности и соц. контроля / Я. И. Гилинский (отв. ред.). СПб.: Алетейя, 2000. 384 с.
105. Джемс В. Беседы с учителями о психологии / [Пер. с англ. А.Громбаха]. М.: Совершенство, 1998. 149 с. (Сер. "Классики психологии").
106. Добреньков В. И., Нечаев В. Я. Общество и образование. М.: ИНФРА-М., 2003. 380 с.
107. Добрускин М. Е. Роль гуманитарного образования в подготовке инженеров // Социол. исслед. 2001. № 9. С. 9598.
108. Добрускин М. Е. Социально-психологический портрет вузовского педагога // Социол. исслед. 1995. № 9. С. 137141.
109. Добрускин М. Е. Школа и вуз: преемственность или обособленность? // Социол. исслед. 2000. № 6. С. 128132.
110. Добрынина В. И., Кухтевич Т. Н., Туманов С. В. Молодежь России: три жизненные ситуации : Специализир. информ. / Рос. акад. наук. ИНИОН. М., 1998. 115 с. (Социол. исслед. в России: Материалы социол. центров и служб; 3).
111. Древнегреческая философия: От Платона до Аристотеля: Сочинения: [Пер. с древнегреч. / Сост., вступ. ст. и коммент. Шкоды В.]. М.: Аст; Харьков: Фолио, 1999. 831 с. (Б-ка антич. лит.).
112. Дусавицкий А. К. Развивающее образование: теория и практика: Статьи / [Харьк. нац. ун-т им. В.Н. Каразина]. Х., 2002. 145 с.
113. Дьюи Д. Общество и его проблемы. М.: Идея-Пресс, 2002. 160 с.
114. Дьюї Д. Моральнi принципи в освiтi / Пер. з англ. М. Олiйник; Центр. гуманiт. дослiдж. Львiв. нац. ун-т iм. I. Франка. Л.: Лiтопис; ОСВIТА, 2001. 30с.
115. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии: Пер. с фр. М.: Канон+(Реабилитация), 1996. 430 с. (История социологии в памятниках).
116. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд / Пер. с фр. А.Н.Ильинского. СПб: Союз, 1998. 494 с. (Психология и социология: страницы классики).
117. Дюркгейм Э. Социология образования = Education et sociologie / Рос. Акад. образования; Центр социологии образования; Под ред. В. С. Собкина, В.Я. Нечаева; Пер. с фр. Т. Г. Астаховой. М.: ИНТОР, 1996. 80 с.
118. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение / Пер. А.Б.Гофман. М.: Канон, 1995. 352 с. (История социологии в памятниках).
119. Жизненные пути одного поколения / Титма М. Х., Балакирева О. Н., Веэрманн Р. К., Григорьев С.; [Отв. ред. М. Х. Титма]; Рос. акад. наук. Ин-т социологии. М.: Наука, 1992. 186 с.
120. Загородній Ю. І., Курило В. С., Савченко С. В. Політична соціалізація студентської молоді в Україні: досвід, тенденції, проблеми / Луган. нац. пед. ун-т ім.Тараса Шевченка. К.: Генеза, 2004. 144 с.
121. Загострення конкурентної ситуацiї в освiтньому просторi: глобальнi та регiональнi проблеми: Матерiали наук. семiнару кер. ВНЗ Схiд. Регiону Украiни, Харкiв, 6 лют. 2004 р. / Нар. укр. акад. та iн.; [Редкол.: В.I.Астахова та iн.]. Х.: Вид-во НУА, 2004. 71 с.
122. Замашкiна О. Еволюцiя систем розвивального навчання молодших школярiв в 19601990рр. // Шлях освiти. 2004. № 3. С. 4853.
123. Занков Л. В. Дидактика и жизнь. М.: Просвещение, 1968. 175 с.
124. Занков Л. В. Избранные педагогические труды / [Сост. М. В. Зверева]. 3-е изд., доп. М.: Дом педагогики, 1999. 607 с.
125. Западно-европейская социология ХIХ начала ХХ веков. Тексты / Междунар. ун-т бизнеса и упр.; Под общ. ред. В. И. Добренькова. М., 1996. 520 с.
126.