ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ ПОЛІЦІЇ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН В ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ ПО ЗАБЕЗПЕЧЕННЮ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1
Сутність, місце та роль поліції (міліції) у суспільстві як державної інституції
1.1. Поняття «поліції» як державної інституції…………………
1.2. Поліція як орган державної влади, що виконує соціальну роль у суспільстві…………………………………………………
1.3. Конституційна та організаційно-правова легітимізація поліцейської діяльності зарубіжних країн………………………
Висновки до розділу 1…………………………………………….

РОЗДІЛ 2
Порівняльний аналіз діяльності поліції зарубіжних країн та міліції України по забезпеченню прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина
2.1. Історичний розвиток організаційно-правових засад поліцейської діяльності по забезпеченню прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина………………………..
2.2. Форми адміністративної діяльності поліції в сучасних умовах щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина……………………………………………...
2.3. Визначення позитивного досвіду діяльності поліції зарубіжних країн з метою використання міліцією України по забезпеченню прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина закріплених в Конституції України та інших нормативно-правових актах………………………………………..
Висновки до розділу 2………………………………………………

РОЗДІЛ 3
Міжнародні документи, що регламентують забезпечення прав людини в процесі здійснення поліцейської діяльності та їх адаптація в законодавстві України
3.1. Міжнародні стандарти, що регулюють права людини в правовій державі…………………………………………………..
3.2. Адаптація міжнародно-правових документів по забезпеченню прав людини в сфері адміністративної поліцейської діяльності в правове поле України……………….
3.3. Шляхи удосконалення адміністративної діяльності міліції щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина……………………………………………………...
Висновки до розділу 3…………………………………………….

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………
ДОДАТКИ………………………………………………………………..

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Курс на зміцнення державності в Україні, охорону прав, свобод і законних інтересів громадян, забезпечення верховенства права в усіх сферах суспільного життя залишається одним із головних напрямків державного будівництва. Подальший розвиток демократії, забезпечення прав і свобод громадян нерозривно пов’язані з підвищенням якості і ефективності діяльності правоохоронних органів, одне з провідних місць серед яких належить міліції.
Для України як країни, що намагається досягти рівня демократичної соціальної правової держави існує нагальна потреба у вирішенні комплексу правових, політичних та соціально-культурних проблем, що пов’язані зі створенням сприятливих умов для всебічного захисту прав і свобод. Прагнення української держави стати повноправним членом світового співтовариства спрямоване на зміщення векторів діяльності правоохоронних органів з метою першочергового забезпечення ними національних конституційних норм та світових стандартів дотримання прав і свобод людини.
Ефективне забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності міліції вимагає концептуально нових підходів, що обумовлюють докорінні зміни організаційно-правових засад функціонування міліції, зокрема гуманізацію діяльності міліції та підвищення її авторитету, побудову відносин між міліцією і народом на засадах партнерства, удосконалення форм, методів та засобів забезпечення прав і свобод людини тощо. Необхідність суттєвого підвищення ефективності діяльності міліції у цій сфері потребує ґрунтовного й послідовного наукового аналізу її організаційно-правових засад.
Розгляд теоретичних і практичних проблем забезпечення прав і свобод людини є одним із основних напрямів сучасних наукових досліджень у сфері правоохоронної діяльності, що потребує інтегративного поєднання знань багатьох галузей юридичної науки. Проте особливе місце щодо забезпечення прав і свобод людини належить адміністративно-правовим засобам, використання яких здійснюється у сфері державного управління. Саме в цій сфері переважно реалізуються повноваження міліції.
Проблеми забезпечення прав людини досліджувало багато вітчизняних учених-юристів: Авер’янов В.Б., Бандурка О.М., Битяк Ю.П., Бородін І.Л., Васильєв А.С., Венедиктов В.С., Голосніченко І.П., Гуренко М.М., Додін Є.В., Калюжний Р.А., Ківалов С.В., Козаченко І.П., Колодій А.М., Колпаков В.К., Комзюк А.Т., Корнієнко М.В., Кубко Є.Б., Мацко А.С. , Михайлов П.М., Негодченко О.В., Нижник Н.Р., Опришко В.Ф., Остапенко О.І., Пєтков В.П., Погорілко В.Ф., Рабинович П.М., Римаренко Ю.І., Рябченко О.П., Самсонов В.М., Селіванов А.О., Сташис В.В., Тацій В.Я., Тищенко М.М., Фрицький О.Ф., Цвєтков В.В., Шемшученко Ю.С., Шкарупа В.К., Ярмиш О.Н. та ін. Разом з тим за час існування України як суверенної держави предметом самостійних наукових досліджень у вітчизняній юридичній науці виступали лише окремі організаційно-правові, зокрема адміністративно-правові питання діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини.
У зв’язку з цим актуалізується завдання комплексного наукового дослідження, спрямованого перш за все на визначення сутності, організації, форм та методів діяльності поліції зарубіжних країн, міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини. Актуальність дослідження базується також на необхідності подолання протиріччя між потребою застосування світових та європейських стандартів забезпечення прав і свобод людини та відсутністю належного теоретико-методологічного й науково-прикладного підґрунтя реалізації нових підходів до вдосконалення правоохоронної діяльності міліції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно з «Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 років» затверджених наказом МВС № 755 від 05.07.2004 року, п. 5 розділу «Проблеми організаційного та правового забезпечення діяльності ОВС», а також, до Указу Президента України за № 143 від 08 лютого 2002 року «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян». Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану наукової роботи кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ та кафедри адміністративного права і фінансової діяльності Національного університету державної податкової служби України (державний реєстраційний номер 0105U00065).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення найкращого досвіду поліції зарубіжних країн щодо забезпечення прав і свобод людини та застосування його в діяльності міліції України, що включає розробку системи наукових поглядів, пропозицій організаційно-правового характеру, принципово нових підходів, моделей і технологій підвищення ефективності правоохоронної діяльності з урахуванням досвіду діяльності поліції зарубіжних країн.
Виходячи з поставленої мети в дисертації основну увагу зосереджено на вирішенні наступних завдань:
- визначити поняття «поліції» як державної інституції;
- обґрунтувати теоретичну та практичну моделі діяльності поліції як органу, що виконує соціальну роль у суспільстві;
- провести аналіз законодавства окремих країн, що визначає поліцейську діяльність легітимною;
- проаналізувати історичний розвиток організаційно-правових засад поліцейської діяльності по забезпеченню прав, свобод і законних інтересів громадян в ряді зарубіжних країн;
- вивчити досвід використання поліцією зарубіжних країн форм адміністративної діяльності щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян в сучасних умовах та здійснити характеристику міжнародних стандартів, що регулюють права людини в правовій державі;
- на підставі проведеного порівняльного аналізу діяльності поліції зарубіжних країн виробити наукові положення та пропозиції щодо використання позитивного досвіду міліцією України по забезпеченню прав, свобод і законних інтересів громадян закріплених в Конституції України та інших нормативно-правових актах;
- провести аналіз вітчизняної практики примусового виконання рішень, виявити основні проблеми і труднощі при застосуванні чинних правових норм та реалізації виконавчих документів;
- сформулювати рекомендації, що торкаються адаптації міжнародно-правових документів щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян в правове поле України;
- внести пропозиції по удосконаленню адміністративної діяльності міліції щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері діяльності міліції України щодо забезпечення прав та свобод людини з використанням позитивного досвіду поліції зарубіжних країн
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні та організаційно-правові засади діяльності міліції щодо використання міжнародно-правових актів та законодавства зарубіжних країн, досвіду діяльності поліції у сфері забезпечення прав і свобод людини.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми їх соціального змісту і юридичної форми. У процесі роботи використано методи теоретичного та емпіричного дослідження, основними з яких є системний підхід, який є методологічною основою всієї дисертаційної роботи і використовувався для встановлення закономірностей діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини. Історичний та формально-юридичний методи (підрозділи 1.1., 2.1.); порівняльно-правовий аналіз, індукція, аналогія та абстрагування застосовані окремо або в комплексі для визначення предмета дослідження, вдосконалення понятійно-категоріального апарату і розкриття методологічних категорій у предметній сфері дослідження (підрозділи 1.3., 2.3., 3.1.), змістовної інтерпретації прикладних функцій міліції щодо забезпечення прав і свобод людини й удосконалення правових та організаційних засад правоохоронної діяльності, для визначення сутності та видів прав і свобод людини як об’єкта правоохоронної діяльності (підрозділи 2.2., 3.2.).
Методи абстрагування, аналізу та синтезу й моделювання використано під час розробки пропозицій щодо удосконалення механізму організаційно-правового забезпечення діяльності міліції України щодо забезпечення прав і свобод людини (підрозділи 1.2., 3.3.).
Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності міліції, аналіз політико-правових публікацій, довідкових видань, даних офіційної статистики, в тому числі й щодо забезпечення прав і свобод людини працівниками міліції. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших в Україні комплексним монографічним дослідженням щодо використання позитивного досвіду поліції зарубіжних країн в діяльності міліції України по забезпеченню прав і свобод людини. В результаті проведеного дослідження вироблено теорію організації діяльності міліції у зазначеній сфері, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
– уперше: сформовано сучасний комплекс базових науково-теоретичних положень управління правоохоронною діяльністю щодо забезпечення прав і свобод людини;
визначено ряд напрямків реформування міліції та їх діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини, а також основні оцінки стану їх захисту;
– дістало подальшого розвитку визначення сутності та видів прав і свобод людини як об’єкта правоохоронної діяльності міліції;
– удосконалено: теоретичну обґрунтованість адаптації міжнародних стандартів забезпечення прав і свобод людини та шляхів їх реалізації в правовій системі України, досліджено закономірності і тенденції, що впливають на ефективність забезпечення прав і свобод людини в нашій країні;
методи завдання, функції, а також особливості діяльності міліції у механізмі організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини;
– здійснено аналіз досвіду діяльності поліції зарубіжних країн у сфері забезпечення прав і свобод людини та визначено можливості його використання в Україні;
– сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо впровадження позитивного досвіду поліції зарубіжних країн в діяльності міліції України щодо забезпечення прав і свобод людини.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у сфері науково-дослідної діяльності – основні висновки дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблем забезпечення прав та свобод людини правоохоронними органами;
– у правотворчості – використання результатів дослідження буде сприяти удосконаленню правового регулювання адміністративної діяльності міліції щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина;
– у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність міліції та їх посадових осіб щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина;
у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження уже використовуються під час проведення занять з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність ОВС», «Забезпечення законності в адміністративній діяльності ОВС» (акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у навчальний процес Донецького юридичного інституту ЛДУВС) [Додаток 1]. Їх враховано також у науково-методичних розробках, підготовлених за участю автора.
Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів дисертації полягає в тому, що дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки управління та адміністративного права. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї або розробки інших дослідників не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені дисертантом на п’яти міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах: міжнародна науково практична конференція «Наука і освіта 2005» (м. Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 р.); міжвузівська курсантсько-студентська науково-практична конференція «Проблеми розвитку та модернізації податкових органів України, боротьба з корупцією та злочинністю» (м. Ірпінь, 30 травня 2005 р.); міжнародна конференція «Організаційно-правові основи взаємодії ОВС із місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування щодо припинення масових заворушень і групових порушень громадського порядку та запобігання їм», Донецький юридичний інститут ЛДУВС (27 січня 2006р.), засідання круглого столу «Актуальні проблеми захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі здійснення правоохоронної діяльності в сучасних умовах», Донецький юридичний інститут ЛДУВС (26 грудня 2006р.).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у опубліковані у восьми статтях, із них п’ять, розміщені у спеціальних наукових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів‚ поділених на дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 189 сторінок. Список використаних джерел складається із 161 найменування і займає 15 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підвищення ефективності організації діяльності міліції України із використанням досвіду поліції зарубіжних країн у сфері забезпечення прав і свобод людини потребує ґрунтовного і послідовного наукового аналізу, реальної оцінки негативних факторів, що впливають на ефективність цієї діяльності. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення задач, що полягає у розробці теоретико-правових та організаційних засад із використанням досвіду поліції зарубіжних країн міліцією України у сфері забезпечення прав і свобод людини і надання науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності такої діяльності.
Основним результатом дослідження є розробка теорії організації діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини із використання досвіду поліції зарубіжних країн. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети:
1. Встановлено, що поліція в зарубіжному світі є одним з найстарших державних інститутів, значення якого завжди було і залишається величезним як для суспільства в цілому, так і для всіх без винятку політичних режимів. Це обумовлено насамперед соціально-політичною спрямованістю виконуваних нею численних функцій із забезпечення правопорядку за допомогою примусових заходів. У кожного народу (нації), який створив національну державу, неминуче виникає потреба в особливому апараті, який має насильницькими заходами вести боротьбу з правопорушеннями. Такі апарати існували в усіх країнах з часів античності і стали прообразом поліції у нинішньому її розумінні.
2. В сучасному демократичному суспільстві поліція (міліція) поступово набуває ознак організації, що надає послуги людині щодо забезпечення її прав і свобод. Важливими функціями поліції в цьому напрямку є надання допомоги людям у відновленні порушених прав і свобод; у надзвичайних ситуаціях; потерпілим від правопорушень; неповнолітнім, які залишилися без опіки; особам, які звільнилися з місць позбавлення волі, щодо їх ресоціалізації; надання охоронних послуг тощо.
3. На підставі ретроспективного аналізу діяльності міліції та поліції встановлено закономірності й тенденції, що впливають на ефективність забезпечення прав і свобод людини правоохоронними органами держави.
Особливе становище поліції (міліції) зумовлюється обсягом і складністю їх компетенції при здійсненні правоохоронної діяльності, а також тим, що на них покладається основний тягар боротьби зі злочинністю та роботи з профілактики і запобігання злочинам з метою реалізації єдиної державної політики боротьби зі злочинністю, яка є складовою внутрішньої політики суверенної і незалежної України.
Діяльність міліції, спрямована на забезпечення прав і свобод людини, має певні особливості, які зумовлюються їх повноваженнями. Компетенція поліції (міліції) щодо забезпечення реалізації загальнолюдських стандартів прав людини реалізується в різних сферах, зокрема під час охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, провадження дізнання, виконання судових вироків та постанов тощо.
4. В Україні за часів незалежності здійснено законодавче закріплення системи основних прав та свобод людини, а також системи їх правового забезпечення, які відповідають вимогам існуючих міжнародних стандартів. Втім, у жодному міжнародному документі спеціального визначення категорії «права людини» немає, хоча від інтерпретації цього поняття, від розуміння, що таке права людини, залежать ефективність діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини. Права людини становлять комплекс юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в цивілізованому суспільстві, одержали юридичне закріплення і забезпечуються державою.
5. Реалізація пропозиції щодо впровадження світових стандартів забезпечення прав та свобод людини повинна відбуватися шляхом змін та доповнень у закони та підзаконні акти України. Зокрема:
– До Конституції України необхідно внести норму, яка б передбачала обов’язок держави відшкодовувати потерпілому від злочину збитки у разі, якщо держава не забезпечила захист особи від злочину та відшкодування шкоди за рахунок злочинця або з інших джерел. Відповідний механізм компенсування шкоди, завданої потерпілому від злочину необхідно закріпити у кримінально-процесуальному та цивільному законодавстві з моменту надання особі статусу «потерпілого від злочину»;
– доповнити ст. 5 Закону України «Про міліцію» положеннями: «Громадяни мають право відмовитися від виконання явно незаконних вимог та протидіяти явно незаконним діям з боку працівників міліції, не перевищуючи меж необхідної оборони. Явно незаконними визнаються вимоги та дії працівників міліції, які не відповідають чинному законодавству, норми якого виключають можливість працівників міліції діяти за власним розсудом»;
– внести наступні зміни та доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення:
а) стосовно реалізації принципу презумпції невинуватості в адміністративному процесі передбачити, що «особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, доки її вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено постановою, що вступила в силу, або рішенням по справі. У разі скасування постанови як неправосудної або рішення як неправомірного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним застосуванням заходів адміністративного стягнення, у порядку, визначеному законом».
б) щодо участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення: закріпити у ст. 271 КУпАП обов’язкову участь захисника у справах про адміністративні правопорушення скоєнні неповнолітніми, іноземцями та осами без громадянства, особами, які є психічно хворими і нездатними самостійно захищати свої права і свободи, у справах, де необхідно захищати право власності, у справах, де передбачено стягнення у вигляді адміністративного арешту. У цій же статті необхідно визначити захисника право брати участь в адміністративному провадженні з моменту складання протоколу про адміністративне затримання або адміністративне правопорушення;
в) щодо розв’язання питань, пов’язаних з визначенням стану осудності особи, як підстави звільнення від адміністративної відповідальності: Доповнити главу 21 КУпАП «Особи, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення», окремою статтею – «Обов’язкове призначення експертизи», якою передбачити процедуру визначення психічного стану особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, якщо є відомості або підстави вважати її неосудною; визначення стану алкогольного або наркотичного та токсичного сп’яніння; встановлення віку правопорушника, якщо це матиме значення для вирішення справи, а відповідні документи відсутні та статтею, у якій передбачити право посадової особи, що здійснює провадження в адміністративній справі, призначити психіатричну експертизу у випадках, коли є дані, які дають підстави вважати, що правопорушник під час вчинення правопорушення був у стані неосудності;
г) стосовно забезпечення прав і свобод людини під час доставлення особи та адміністративного затримання: доповнити ст. 259 КУпАП положеннями про порядок доставлення, права доставлених осіб, процедуру оскарження ними протиправних дій посадових осіб, межі втручання з боку міліції у права людини і процесуальний порядок такої діяльності, конкретизацію строку обмеження прав особи при доставленні; ст. 261-262 КУпАП доповнити положеннями щодо порядку оскарження адміністративного затримання, можливості надання юридичної допомоги особам, яких затримали за адміністративні правопорушення, після складення протоколу про адміністративне затримання; ст. 264 КУпАП доповнити нормою про порядок проведення огляду, права та обов’язки осіб, які беруть участь у процесі огляду, а також порядок оскарження дій посадових осіб.
– доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України положеннями, згідно з якими визнання вини особи не може бути побудоване лише на доказах, що базуються на її зізнанні (явці з повинною, пізнавальних показаннях, перевірці таких показань, шляхом проведення відтворення обстановки та обставин події), а в тих випадках, коли у справі відсутні інші докази вини особи, кримінальна справа може бути повернута на додаткове розслідування. Зізнання ж особи (при наявності інших доказів її вини), можливо враховувати як обставину, що позитивно характеризує особистість, а не як основний доказ;
– доповнити Закон України «Про боротьбу з корупцією» положеннями щодо порядку відновлення прав і свобод людини, відносно якої був складений про корупційне правопорушення, а судом було прийнято рішення про звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначністю скоєного діяння або за реабілітуючими обставинами - відсутністю складу правопорушення, відсутності події правопорушення, неякісного збору матеріалів про корупційне правопорушення тощо;
6. Формування змісту організаційно-управлінських засад діяльності поліції зарубіжних країн щодо забезпечення прав і свобод людини характеризується тривалим періодом. У США, Німеччині, Франції, Великій Британії та інших світових демократіях вироблені сучасні ефективно діючі моделі гарантій прав і свобод людини. Теоретичні та організаційно-правові моделі функціонування поліції постійно еволюціонують, причому, відповідні процеси інтенсифікуються. Однак погляди на її завдання та організацію неоднакові і визначаються як національними особливостями, так і проблемами, що стоять на певному етапі перед конкретною країною. Пряма і безпосередня залежність поліції від конкретного політичного режиму, силовим гарантом існування якого вона є, призводить в разі його зміни до реформування правової бази, кадрів, організаційних моделей, стратегії і тактики її функціонування.
В Україні існує потреба в реалізації міжнародних стандартів прав людини в організації роботи міліції. Це не можливо без використання досвіду поліції зарубіжних країн у сфері забезпечення прав і свобод людини, зокрема покращення нормативного регулювання адміністративної діяльності міліції та визначення системи критеріїв оцінки стану забезпечення нею прав і свобод людини, удосконалення структури міліції України, вирішення питань кадрового забезпечення міліції, впровадження нових форм і методів забезпечення прав і свобод людини, застосування інноваційних технологій у процеси підготовки персоналу міліції України.
7. Прийняті міжнародним співтовариством принципи і стандарти у галузі прав людини встановлюють верховенство загальнолюдських цінностей над усіма іншими. Вони мають значний вплив як на формування національного законодавства в цілому, так і на окремі його інститути.
Система прав і свобод людини, що гарантується Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів. У той же час у законодавчих актах практично відсутній організаційно-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини. Усунення означеної прогалини необхідно здійснювати у таких напрямках, як, по-перше, внесення відповідних змін до Конституції України як основного джерела норм, що регламентують загальні засади забезпечення прав і свобод людини; по-друге, внесення змін до цивільного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та оперативно-розшукового законодавства; по-третє, приведення у відповідність з міжнародними стандартами, що стосуються забезпечення прав і свобод людини, нормативних актів МВС України.
Для розвинених країн характерна наявність загальнонаціональних і регіональних програм діяльності поліції, що включають юридичні, організаційно-управлінські та інші взаємозалежні заходи, які мають достатнє фінансове забезпечення. Творче використання такої практики, безсумнівно, може мати для України чималий інтерес, і тому наукове дослідження цієї проблематики уявляється дуже перспективним.
8. Комплексний аналіз завдань і функцій міліції України дозволив дійти висновку щодо забезпечення прав і свобод людини як пріоритетного напряму та стратегічної мети діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Встановлено, що нагальною потребою є переорієнтація каральної функції міліції України на забезпечувальну, в межах якої права і свободи людини виступають визначальним фактором гуманізації правоохоронної діяльності у відповідності з міжнародними стандартами. При визначенні нового погляду на суспільне призначення адміністративного права слід виходити з конституційних положень, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, в тому числі міліції України.
9. Забезпечення прав і свобод людини безпосередньо пов’язано з важливим напрямком функціонування міліції України – адміністративною діяльністю. До основних проблем забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності міліції України варто віднести:
– проблему реалізації прав і свобод людини в адміністративно-правових відносинах, коли сторонами є особа і працівник міліції чи орган внутрішніх справ в цілому;
– проблему активізації ролі людини у відстоюванні своїх прав, свобод і законних інтересів та скасування монопольного права держави на охорону її прав і свобод;
– проблему формування ефективної адміністративно-процесуальної бази взаємовідносин людини та посадової особи органу внутрішніх справ;
– проблему створення системи противаг у відносинах людини з органами внутрішніх справ та їх посадовими особами, призначенням якої є створення максимально рівних умов для нейтралізації протиправних вчинків та зловживань з боку представників влади;
– проблему вдосконалення правозахисної практики в діяльності міліції.
Одним із шляхів розв’язання зазначених проблем є розробка концепції правового забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності. Її метою повинно стати перетворення адміністративного права на право «забезпечення прав людини»
10. Настала необхідність створення адміністративно-правового інституту забезпечення прав і свобод людини. Цей інститут повинен передбачати збалансовані взаємно кореспондуючі права та обов`язки органів виконавчої влади і приватних осіб та регулювати їх взаємовідносини на підставі всебічного забезпечення прав і свобод людини. Означене можливо за рахунок:
 коригування структури предмета адміністративного права щодо регулювання відносин органів виконавчої влади (їх посадових осіб) і приватних осіб;
 подальшого розвитку інституту адміністративно-правової відповідальності працівників міліції України за протиправні дії;
 створення збалансованого інституту взаємної відповідальності органів державної влади та приватних осіб як учасників адміністративно-правових відносин;
 розробки концепції ліцензування, в якій передбачити законодавче закріплення умов визнання діяльності ліцензованою, завдань, термінів і умов компенсації витрат на ліцензування, впровадження інституту відповідальності суб’єктів ліцензування за протиправні дії;
 впровадження загальнодержавної реєстрації юридично-значущих фактів.
Створений інститут повинен бути комплексним, тобто він має вміщувати норми, які регулюють відносини осіб з усіма суб’єктами виконавчої влади. Комплексність цього інституту означає також належне наповнення його не тільки матеріальними, але й адміністративно-процесуальними нормами. Точно, повно і детально розписані процедури взаємин виконавчої влади і приватних осіб повинні стати неодмінним і ефективним способом їх забезпечення.
11. Організація діяльності міліції України як провідної ланки правоохоронної системи держави потребують реформування, яке повинно здійснюватися поетапно:
Перший етап – структурна перебудова, що передбачає: 1) децентралізацію процесу управління міліцією; 2) інформатизацію міліції України; 3) усунення паралелізму та дублювання функцій; 4) усунення тенденцій щодо депрофесіоналізації міліції; 5) кардинальне посилення соціального захисту працівників міліції України.
Другий етап – передача іншим міністерствам, відомствам функцій, не властивих МВС України (здійснення карантинних та санітарно-ветеринарних заходів, утримання в приймальниках-розподільниках осіб без постійного місця проживання, жебраків, неповнолітніх тощо), що сприятиме підвищенню ефективності діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини. Окремого вирішення потребують питання, пов’язані з передачею функцій щодо організації дорожнього руху, монтажно-експлуатаційних робіт підрозділів Державної автомобільної інспекції.
Третій етап – розмежування функцій між підрозділами кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та підрозділами боротьби з організованою злочинністю, при цьому профілактична діяльність повинна визнаватися пріоритетною.
12. З метою адаптації в Україні досвіду діяльності поліції зарубіжних країн у цій сфері з позицій організаційної цілісності, впровадження в практичну діяльність міліції України науково-теоретичних й концептуальних положень щодо управління правоохоронною діяльністю у сфері захисту прав і свобод людини, доцільно запровадити в апараті Міністра внутрішніх справ України посаду радника Міністра з питань забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ. До функціональних обов’язків радника Міністра також слід віднести контроль за здійсненням підготовки фахівців у сфері національного та міжнародного права з питань забезпечення прав і свобод людини, визначення основних напрямів та першочергових заходів щодо набуття широкими верствами населення правових знань та навичок у їх застосуванні, сприяти координації та дієвій участі органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадських організацій, навчальних закладів і наукових установ у формуванні правосвідомості людей, забезпеченні вільного доступу до джерел інформації з проблематики дотримання прав людини. Одночасно аналогічні посади доцільно ввести в центральних апаратах інших правоохоронних органів.
13. Удосконалення організації діяльності міліції України повинно бути спрямоване на забезпечення прав і свобод людини. Основними його шляхами є: приведення стану управління міліцією у відповідність до загальносвітових стандартів; впровадження кримінологічного супроводження діяльності міліції за рахунок створення науково-методичних кримінологічних центрів; чітке визначення форм і методів діяльності міліції в сфері захисту прав і свобод особи.
14. Вдосконалення адміністративно-юрисдикційної діяльності лише міліції України вирішити питання про покращання забезпечення прав і свобод людини неможливо. Воно потребує від суспільства впровадження у свідомість людей нової ідеології, яка б виховувала представників держави та особу в дусі рівноправності, розуміння кожним можливості захисту своїх прав і свобод, не побоюючись переслідувань з боку влади. Така ідеологія має базуватися на осмисленні нового становища особи у державі, яке ґрунтується на демократичних засадах, зламі стереотипів виняткового переважання державних інтересів над інтересами особи.
15. Навчання у вищих навчальних закладах повинно сприяти формуванню професійних знань та навичок щодо забезпечення прав і свобод людини; розширенню уявлень про чинне міжнародне та національне законодавство у галузі забезпечення прав і свобод людини, регулювання діяльності міліції України; доведенню необхідності безперервного процесу освіти, навчання та виховання, що створює передумови отримання знань, розвитку світогляду, набуття майстерності і вироблення індивідуальних норм поведінки з урахуванням особистих особливостей кожного працівника, які відповідали б вимогам міжнародного та національного законодавства в галузі забезпечення прав і свобод людини.