ВІОЛОНЧЕЛЬНА ТВОРЧІСТЬ В.БАРВІНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЖАНРУ В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЦІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

ім. М.В.ЛИСЕНКА

На правах рукопису

ЖУК ГАЛИНА В`ЯЧЕСЛАВІВНА

УДК 78.27; Ж-85

ВІОЛОНЧЕЛЬНА ТВОРЧІСТЬ В.БАРВІНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЖАНРУ В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЦІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 17.00.03 музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства

Науковий керівник
Павлишин Стефанія Стефанівна,
доктор мистецтвознавства,
професор

Львів-2005

ЗМІСТ

Вступ...............................................................................................................4
Розділ 1. Формування стилістики віолончельної музики В.Барвінського
на перетині українських (в т.ч.галицьких) та європейських
музичних традицій........................................................................9
Розділ 2. Віолончельні твори В.Барвінського та камерні ансамблі з
участю віолончелі.......................................................................22
2.1. Віолончельні мініатюри (Думка”, Ноктюрн”, ”Мелодія”)..............22
2.2. Великі циклічні форми (Варіації на українську тему”, ”Сюїта”).....26
2.3. Сонатні цикли (соната для віолончелі і фортепіано та Ліричний
концерт для віолончелі з оркестром.)....................................................32
2.4. Камерні ансамблі з участю віолончелі..................................................46
2.4.1. Тріо a-moll............................................................................................46
2.4.2. Секстет для п’яти струнних і фортепіано c-moll.............................55
2.4.3. Квартет g-moll Молодіжний”..........................................................66
2.4.4. Квінтет g-moll для двох скрипок, альта, віолончелі і фортепіано..74
Розділ 3. Риси стилістики та особливості музичної мови у
віолончельних ансамблях В.Барвінського.................................81
Розділ 4. Організаційна діяльність та педагогічна концепція
В.Барвінського, її вплив на розвиток віолончельної педагогіки
у ВМІ ім. Лисенка і створення віолончельного та
камерного педагогічного репертуару...........................................98
Розділ 5. Значення концертної діяльності В. Барвінського та
Б.Бережницького у становленні і розвитку віолончельного
і камерно - ансамблевого виконавства в Галичині на
початку ХХст...................................................................................111
Розділ 6. Вплив В.Барвінського на професіоналізацію інструментальних
жанрів у доробку галицької композиторської школи молодшої
генерації (20-30-і рр.).....................................................................134
Висновки....145
Список використаних джерел....................................................................154
Додатки...........................................................................................................161

ВСТУП

Творча постать Василя Барвінського, визначного композитора, педагога, громадського діяча, науковця, музичного критика, піаніста-виконавця та акомпаніатора є знаковою для західноукраїнського музичного мистецтва. Його життя, громадська і мистецька діяльність відобразили складну переломну епоху, а художні устремління були спрямовані на ті ділянки музичної культури, що потребували особливої уваги у становленні і розвитку. Однак, будучи за характером обдарування витонченим ліриком-романтиком, композитор тяжів у своїй творчості до камерності вислову, тому однією з найістотніших галузей його творчого доробку була сфера камерно-інструментальних жанрів.
Дослідницьких робіт, присвячених проблемам творчості В.Барвінського в українському музикознавстві радянської доби є надзвичайно мало. Як вірно зазначає Л.Філоненко: ”Тривалий час ім’я композитора несправедливо замовчувалося, мистецький доробок вилучався з навчально-виховного процесу, а окремі твори (передусім рукописи) були знищені. Трагізм особи В.Барвінського полягає в тому, що за сфальсифікованою більшовицьким режимом справою, він був репресований і 10 років (1948-1958) змушений був разом зі своєю дружиною, донькою знаменитого вченого Івана Пулюя, перебувати в неволі у мордовських таборах. І хоча 21 березня 1964 року композитора було офіційно реабілітовано (посмертно), однак твори його за невеликим винятком, практично не видавалися” [1,64].
Рідкісними винятками служать окремі розділи з робіт А.Рудницького (Про музику і музик” [2]) та М.Боровика (Український радянський камерно-інструментальний ансамбль” [3]). Першою ж була стаття С.Павлишин Василь Олександрович Барвінський” у третьому випуску Українського музикознавства” за 1968 рік [4], а відтак її монографія Василь Барвінський” [5], яка чекала своєї публікації 20 років, і є найбільш докладною і вичерпною науковою працею про життя і творчість композитора.
За останнє десятиліття інтерес дослідників до творчої спадщини мистця помітно зріс. Широке коло проблематики охоплюють збірки музикознавчих статей Василь Барвінський і українська музична культура. Статті і матеріали.” (Тернопіль, 1998 р.), Василь Барвінський в контексті європейської музичної культури. Статті і матеріали.” (Тернопіль, 2003 р.), Василь Барвінський. Статті та матеріали. Збірник.” (Дрогобич, 2000 р.). У багатьох з них велика увага приділяється провідній галузі творчості композитора - камерно-інструментальній музиці, адже твори цього жанру в доробку В.Барвінського за різноманітністю жанрів, кількістю, професіоналізмом і художнім рівнем на початок ХХ століття перевершували творчі надбання композиторів не лише Галичини, але й загалом України . Серед них - дослідження, присвячені фортепіанним жанрам (статті Н.Кашкадамової, Т.Шуп’яної, Н.Макуцької), та камерним ансамблям (дослідження Н.Мойсеєнко, Р.Мисько-Пасічник, В.Грабовського), проблемам стилістики і виконавства (роботи С.Павлишин, Л.Кияновської, Н.Швець, О.Смоляка).
Але якщо розвиток камерних жанрів української музики, представлений у лисенківські часи нечисленними творами, набув у творчості молодших сучасників В.Барвінського характеру загальної тенденції (у жанрах фортепіанної та скрипкової, камерно-ансамблевої музики працювали І.Левицький, Н.Нижанківський, М.Колесса, Б.Кудрик, З.Лисько, С.Туркевич, А.Рудницький), то у створенні віолончельного репертуару пальма першості беззаперечно належить Василеві Барвінському.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами,темами
Тема дисертації відповідає перспективному тематичному плану науково-дослідної роботи ЛДМА ім. М. Лисенка, а саме темі №3 „Українська музика в контексті світової музичної культури”.
Метою даної роботи є розгляд творів В.Барвінського для віолончелі, як перших зразків даного жанру не лише в галицькій, але й в українській музиці, дослідження їх особливостей в контексті українських та західноєвропейських традицій та впливу надбань композитора у віолончельному жанрі на творчість українських композиторів.
Завдання дослідження полягають у наступному:
- Розглянути здобутки світової віолончельної музики періоду кінця ХІХ початку ХХ ст.;
- Проаналізувати галицьку віолончельну традицію та жанри камерної музики, особливості концертного життя та музичної освіти на зламі ХІХ-ХХст;
- Визначити фактори, що вплинули на формування світогляду і стилістику творчості композитора;
- Здійснити аналіз творів для віолончелі різних жанрів та віолончельних ансамблів В.Барвінського з точки зору стилістики, принципів формотворення, засобів виразності з позиції взаємопоєднання європейських та галицьких традицій музичного мистецтва, визначити їх місце в українській віолончельній музиці;
- Прослідкувати засади становлення і розвитку фахового викладання віолончелі в українських навчальних закладах Галичини, окреслити вплив В. Барвінського на становлення професіоналізації музичної освіти і створення національного педагогічного репертуару;
- Дослідити характер гастрольно-концертної практики Галичини вказаного періоду і вплив концертної діяльності В.Барвінського та Б.Бережницького на становлення і розвиток віолончельного і камерно-ансамблевого виконавства в Галичині на початку ХХст.;
- Прослідкувати спадкоємність творчих засад, громадянської позиції, педагогічної та гастрольної діяльності учнів - послідовників В.Барвінського, їх вплив на розвиток мистецьких процесів в українській музиці.
Об’єкт даного дослідження віолончельна традиція української музики на зламі століть та першої третини ХХ століття в галузях композиторської творчості, виконавства та педагогіки.
Предметом даного дослідження є віолончельні твори В.Барвінського.
Матеріалом для аналізу обрано віолончельні мініатюри (Думка”, Ноктюрн”, ”Мелодія”), циклічні форми (Варіації на українську тему”, ”Сюїта”), сонатні цикли (соната для віолончелі і фортепіано та Ліричний концерт для віолончелі з оркестром), а також камерні ансамблі з участю віолончелі (Тріо a-moll, Секстет для п’яти струнних і фортепіано c-moll, Квартет g-moll Молодіжний” та квінтет g-moll для двох скрипок, альта, віолончелі і фортепіано).
Для виконання поставлених завдань були використані такі методи дослідження: системно-історичний - для вивчення мистецьких процесів на Україні в другій пол. ХІХ на поч. ХХ ст., Системний та комплексний підхід при аналізі чеської композиторської школи, а також віолончельних творів, провідних європейських композиторських шкіл того часу. Порівняльний - для визначення мистецької вартості і місця камерних творів українських композиторів, у тому числі віолончельних творів В. Барвінського, в контексті взаємозв’язків європейських та національних традицій. Структурно-аналітичний і структурно-семіотичний для аналізу віолончельних творів композитора, визначення стилю, фольклорного мислення та інших особливостей його музичної мови.
Наукова новизна дослідження:
1. В ньому вперше здійснено докладний аналіз творів для віолончелі та віолончельних камерних ансамблів композитора з точки зору стилістичних взаємовпливів та індивідуальної специфіки авторського стилю.
2. Визначено місце віолончельно-камерних творів галицького мистця в контексті європейського і галицько-українського віолончельного мистецтва, педагогічної та виконавської традиції певного періоду.
3. Проаналізовано вплив концерної практики, педагогічної та організаційної діяльності В. Барвінського на становлення і розвиток віолончельної педагогіки, формування українського педагогічного та концертного репертуару і характер змін українського концертного виконавства.
Практична цінність дослідження полягає у можливості використання матеріалів у розробці навчальних планів, програм та рекомендацій з питань педагогічної і виконавської діяльності для викладачів віолончелі та класів камерного ансамблю, лекційних курсів з Теорії та історії віолончельного виконавства”, Методики викладання віолончелі”, Віолончельного педрепертуару” тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були винесені на всеукраїнські наукові конференції, лекцію концерт та Міжнародну конференцію:
„Мистецтво молодих” (Львів 2003 р.), Концерт лекція на тему „Віолончельний концерт Василя Барвінського, особливості пізнього періоду творчості композитора”. (Львівське державне музичне училище ім. С.Людкевича - 9.05.2003 р.), „Проблеми композиторської творчості та виконавства на сучасному етапі” (Львів 2004 р.), „Музикознавчі студії” (Львів 2004 р.), де був вперше виконаний і винесений на обговорення віолончельний концерт В.Барвінського авторкою даної дисертації, Міжнародна конференція Вопросы инструментоведения” (Санкт-Петербург 2004 р.)

Публікації: матеріали дослідження дисертації опубліковано в чотирьох статтях. Із них три у фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Унікальність мистецької вартості доробку В.Барвінського зумовлена тим, що він був першим з професійних галицьких композиторів, у творчості якого камерно-інструментальним, і зокрема, віолончельним жанрам приділялась основна увага. Серед сучасників композитора його твори відрізнялись професіоналізмом, високою художньо-естетичною вартістю у природньому поєднанні з яскраво окресленою національною самобутністю і наявністю фольклорних ознак музичного мислення. Для галицької слухацької аудиторії, вихованої на аматорських засадах музично-співацьких товариств така мистецька позиція була новою, незвичною і сприймалася далеко неоднозначно. Оцінка виконань творів композитора нерідко супроводжувалася звинуваченнями у відході від рідної традиції, надмірному і недоречному захопленні модернізмом” чи чехізмами”, що насправді фактично свідчило про подолання спрощеного етноґрафічного трактування фольклору і застосування широкого спектру сучасних європейських професійно-технічних композиторських засобів, вільне володіння складнішими формотворчими, ладогармонічними та метроритмічними ресурсами ніж у більшості українських інструментальних творів, що звучали з тодішніх концертних естрад Галичини.
Аналізуючи цю ситуацію варто враховувати й той факт, що у практиці мішаних концертів-академій чи Шевченківських вечорів, у яких звучала українська музика, основна вага припадала на хорові жанри, а чисто інструментальні номери найчастіше мали підпорядкований чи принагідний характер. На долю композитора випала нелегка місія стати одним з перших професійних музикантів, що змінюють аматорський характер інструментальної традиції, призвичаюють галицьку аудиторію до прогресивнішої музичної мови, високого виконавського рівня, іншого характеру побудови концертних програм і зміни функції самого українського інструментального музичного твору.
Прагнучи зберегти доступність для вихованої на аматорських традиціях галицької аудиторії і, водночас, зберегти якісно-професійний рівень композиторської майстерності, застосувавши його на яскравому національному матеріалі, композитор усвідомлено зважується на пошуки гнучкої рівноваги модерних виразових засобів і технічних прийомів та визначеної фольклорної жанровості, музичної мови, формотворчих чинників. Його шлях, вже на новому щаблі, продовжуватимуть молодші представники галицької композиторської школи.
Однак, попри здобутки і сміливість творчих експериментів послідовників, віолончельна музика В.Барвінського на тлі бурхливого розвитку репертуару для цього інструменту у ХХ столітті не лише в Галичині, в Україні, але і у європейській музиці загалом постає неординарним і винятково прогресивним явищем. Помірковано-новаторські, неоромантичні за стилістикою, лірико-пісенні за жанровим скеруванням твори мистця виступають першими, проте високопрофесійними зразками жанрових різновидів віолончельної сольної й ансамблевої музики, що сформувалась як органічний синтез європейських та національних традицій і засобів виразовості.
Особливу увагу звернемо на великі циклічні форми. Одним з перших яскравих зразків жанру в Галичині стала віолончельна соната В.Барвінського (1926 р.), як і майже водночас написана соната В.Косенка (1923 р.) в Наддніпрянській Україні (твори А. Рудницького та Б. Кудрика не сягнули художнього рівня віолончельної сонати наставника і залишились етапними зразками мистецького формування молодих композиторів).
Саме В.Барвінському належить першість у відродженні жанру романтичної інструментальної сюїти в українській музиці - це віолончельна Сюїта на українську народну тему” присвячена П.Козицькому (1927 р.). Цю лінію буде продовжено у 1931 р. (скрипкова сюїта М. Гозенпуда) [94,276].
Очевидно, виходячи з тогочасних історичних умов складно проводити паралелі між зразками творчого доробку згаданих митців чи розвитком жанрових груп віолончельної музики в Галичині та Наддніпрянській Україні, розмежованих кордонами та формами влади, питання про спадкоємність чи взаємовпливи також сьогодні ще залишається малодослідженим.
Подальший стрімкий розвиток віолончельно-ансамблевої музики в українському мистецтві був штучно призупинений, а його стильові скерування перебули значну трансформацію, що було зумовлено причинами політичного характеру: У 20-ті роки українська культура переживала розквіт, справжнє відродження. Вона відзначалася розмаїттям стилів і напрямків, високим рівнем композиторської творчості. Проте в 30-ті роки її розвиток було затримано, що пояснювалося утвердженням культу Сталіна, запереченям необхідності творчих пошуків” [94,265]. Возз’єднання українських земель і повне обмеження зв’язків із Заходом для Галичини за вказаних історичних умов фактично означало значне нівелювання численних мистецьких здобутків, гальмування подальшого розвитку прогресивних тенденцій і підпорядкування панівній ідеологічній доктрині. Це привело до деформації творчих вирішень, до вимушеної еміграції цілого ряду прогресивних талановитих музикантів - виконавців та композиторів, що, безумовно, мало вплив і на долю віолончельного музичного мистецтва.
Справжній розквіт великих форм віолончельної музики у європейському музичному мистецтві спостерігається у 50-60-ті роки: до жанру віолончельного концерту зверталися C.Барбер, А.Жоліве, Ф.Пуленк, П.Гіндеміт, Д.Кабалевський, М.Мясковський, К.Сен-Санс, А.Хачатурян, Д.Шостакович, В.Лютославський. З’являються й різновиди концертного жанру концерт-монолог (Л.Кніппер) концертіно (С.Прокоф’єв, І.Левітін), концерт-симфонія (С.Прокоф’єв, Д.Піпков), камерний концерт (Л.Гарсіас), концерт-рапсодія (А.Хачатурян, Б.Бріттен).
В українській музиці цей процес припадає на 60-70-і роки. І у цьому контексті ще більш вражаючим постає задум В.Барвінським Ліричного концерту” для віолончелі з оркестром і викінчення двох його частин у клавірі в умовах табірного заслання у 1949 році. Для порівняння наведемо хронологічно найближчі зразки жанру віолончельного концерту в українській музиці: В.Губаренка (1963), Є.Станковича (1970), Д.Клебанова (1973); віолончельної сонати три сонати Є.Станковича (1966, 1968, 1971), два твори І.Карабіца (1968, 1971), Ю.Іщенка (1970), Г.Ляшенка (1975); цикли сюїтного типу Дивертисмент” В.Кирейка (1961), Камерна сюїта” Г.Саська (1969), Рапсодія Ю.Іщенка (1972), Сюїта” О.Киви (1975).
Неординарним є і ставлення В.Барвінського до суто віолончельних жанрів: концертно-виконавська практика мистця зумовила трактування фортепіанної партії як рівноправної і за художнім значенням і за рівнем виконавської складності, тому твори В.Барвінського цієї групи варто розглядати саме як зразки інструментального дуету, і партія віолончелі, як і партія фортепіано матиме в них настільки ж важливу питому вагу, як і у тріо, квартеті, квінтеті чи секстеті. Подібну позицію можемо спостерігати у європейській віолончельній музиці наприкінці століття (як, наприклад, у концерті В.Лютославського). Натомість, саме це складає серйозну проблему при концертному виконанні віолончельних творів композитора, адже ставить непересічні вимоги до піаніста-партнера.
Продовження досягнень В.Барвінського у камерно-ансамблевій та віолончельній музиці найбільш помітно прослідковується у творчості представників львівської композиторської школи. Зокрема, Л.Кияновська, аналізуючи риси спадкоємності виводить наступний ряд: В.Барвінський - Н.Нижанківський, М.Колесса - М.Скорик. Цих мистців поєднує наявність спільних засад формування творчої особистості, плідного перенесення на український грунт кращих надбань празької композиторської школи, насамперед у роботі з фольклором, що з кожною генерацією набуває все більшої національної самобутності і новизни. Адже система поглядів і творчих установок М.Скорика відбувалася під впливом С.Людкевича, А.Солтиса, і пражанина” Р.Сімовича, композитор знає і високо цінує музику галицьких корифеїв старшого покоління: ”Я завжди подивляв музику Барвінського, знав її від дитинства. Найбільше в ній, як і в творах Нестора Нижанківського іншого мого улюбленого галицького композитора, мене захоплюють європейські модерні кшталти, які ці композитори зуміли перейняти і перенести на національний грунт. Все те, що вони почули і чого навчились у чеській консерваторії, їм вдалось застосувати відповідно до українського фольклору” [95,174].
Взаємозв’язки між творчими засадами львівських композиторів різних поколінь прослідковуються на різних рівнях. Це стосується високого професіоналізму, вільного володіння широкою палітрою мистецьких засобів, готовність і уміння підпорядкувати власні художні прагнення насущним потребам українського мистецтва, яскраво національний характер творчості, принципи опосередкування фольклору через найновітніші виразові чинники, (стилістика неофольклоризму, пізніше - нової фольклорної хвилі). Цікаво, що подібні риси спадкоємності, інтерес до камерно-ансамблевої та віолончельної музики серед наймолодших композиторів-львів’ян має те саме спільне коріння. Як приклади наведемо: Віолончельний концерт та Речитатив і рондо для скрипки віолончелі і фортепіано М.Скорика; Струнний квартет і Фортепіанне тріо О.Криволап (клас проф. В.Флиса, учня Р.Сімовича); Потрійний концерт для скрипки, віолончелі і фортепіано О.Левковича (кл. В.Флиса, мистець зараз живе і працює в Канаді); Intermezzo №2 для віолончелі і камерного оркестру Б.Фроляк (кл. В.Флиса); Соната чекання для віолончелі, фортепіано і магнітофоннної стрічки, Диптих для віолончелі і фортепіано, Seraphitus для цього ж складу Ю.Ланюка (кл. Д.Задора теж вихованця Празької консерваторії), Соната для віолончелі і фортепіано І.Небесного (кл. М.Скорика), соната Л.Сидоренко (кл. Ю.Ланюка).
Продовження лінії професіоналізації концертної практики, роль концертно-гастрольної діяльності вихованців львівської віолончельної школи у популяризації українського музичного мистецтва та виступи провідних европейських виконавців на львівських сценах, ріст фахової підготовки інструменталістів, створення національного концертного та педагогічного репертуару для віолончелі, формування засад львівської віолончельної школи у виконавстві та педагогіці (і, зокрема, у ВМІ ім. Лисенка), широкого спектру діяльності (виконавської, композиторської, громадської, організаційної, педагогічної, диригентської, наукової, музично-публіцистичної та ін.) у Галичині, в Україні та на еміграції учнів-послідовників галицького музичного діяча являє собою великий комплекс перспективних аспектів наукового дослідження.
Завдяки активній діяльності В.Барвінського відбулися значні зміни в українському камерно-ансамблевому виконавстві: запровадження традиції спеціалізованих концертів камерної музики, характер побудови програм, пропаганда і популяризація музичних творів українських авторів, свідома установка на створення художньо-вартісного високопрофесійного національного віолончельного та камерного концертного репертуару. Велику роль тут відіграла власна концертна практика мистця в дуеті з Б.Бережницьким і подальший розвиток прогресивних тенденцій у діяльності його послідовників, соратників, учнів. Вже згадувалось про дуетні виступи блискучих українських віолончелістів: Б.Бережницького з Д.Гординською-Каранович, Р.Савицьким, Христі Колесси з сестрою Любкою і Р.Савицьким, Марії Левицької-Юзвак з сестрами, та у складі тріо з П.Пшеничкою та І.Гохфельдом, І.С.Барвінського з Н.Барвінською, участь у складі тріо, квартету, квінтету, секстету П.Пшенички та М.Левицької-Юзвак
з Р.Криштальським, О.Криштальським, Є.Перфецьким, Т.Шухевичем,
Р. Савицьким, І. Гохфельдом та багатьма іншими. Всі ці виконавці відіграли надзвичайно важливу роль у професіоналізації концертного життя Галичини, популяризації українського віолончельного та камерно-ансамблевого мистецтва як у невеликих галицьких містечках, так і в Наддніпрянській Україні, Чехії, Німеччині, Австрії, Польщі.
Розвиток віолончельного виконавства був би неможливим без належної професійної музичної освіти. І саме завдяки невтомній організаторсько-адміністративній діяльності В.Барвінського на посаді директора ВМІ ім.М.Лисенка та новоствореної Львівської державної консерваторії стала реальною перспектива підготовки високопрофесійних виконавців, формування власних педагогічних кадрів, найдоцільніша реорганізація системи освіти.
Основу віолончельної педагогічної школи ВМІ (а далі консерваторії) було закладено Б.Бережницьким, та її довголітніми викладачами П.Пшеничкою та А.Шмаром (в дорадянський період - одним з провідних викладачів Львівської Музичної Консерваторії ім.К.Шимановського, блискучим виконавцем-ансамблістом, учасником тріо педагогів ЛМКШ, Львівського квартету, тріо Галицького Музичного Товариства) вихованцями А.Слядека, що вдосконалювали виконавську майстерність за кордоном.
На особливу увагу в цьому переліку заслуговує П.Пшеничка викладач класу віолончелі, квартетного класу (разом з П.Макаренком), класу камерного ансамблю (з І.Гохфельдом та В.Стеценком), а також багатолітній декан оркестрового факультету. Педагог, який сам провадив активну концертно-виконавську діяльність, запровадив традицію публічних концертів класу, здійснив велику кількість перекладів для віолончелі, ансамблю віолончелістів та камерні склади за участю віолончелі фольклорних зразків та творів українських авторів. Значною мірою визначив генеральні напрямки діяльності і високі професійні вимоги до підготовки майбутніх музикантів. У період його перебування на посаді декана факультету до викладання було залучено потужні педагогічні сили, що послужило підставою для подальших досягнень і успіхів у піготовці віолончелістів-професіоналів. Гордістю львівської віолончельної школи є лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів віолончелістів: Х.Колесса, Ю.Ланюк, Т.Менцінський, Е.Ржезач, Д.Гавата, Р.Самостроков, вихованці видатного львівського віолончеліста-педагога Є.Шпіцера (який, до речі, у 60-ті роки здійснив запис віолончельної сонати В.Барвінського на Львівському радіо). Я.Шимонова (кл. Х.Колесси), З.Алмаші (кл. Ю.Ланюка). Значна частина талановитих вихованців продовжують роботу в Музичній Академії як викладачі класу віолончелі, кафедр камерного ансамблю і концертмайстерства, артисти оркестру орерної студії, провадять інтенсивну гастрольну діяльність в Україні, Росії, Вірменії, Польщі, Угорщині, Німеччині.
Діяльність двох названих кафедр (утворені у 1944 р. і розділені на окремі структурні підрозділи у 1972 році) становить основу формування концертної практики спеціалістів-виконавців і великою мірою визначає характер концертного життя навчального закладу і міста. За участю педагогів та студентів готуються цикли концертів, тематичні, монографічні, ювілейні вечори камерної музики, прем’єрні виконання, відбувається підготовка солістів-віолончелістів та камерних складів до виступів у музичних фестивалях та конкурсах Серед віолончелістів переможців конкурсів камерних ансамблів назвемо Ю.Ланюка, Т.Менцінського, С.Канчалабу, Г. Жук (авторку даного дослідження). Великий внесок у розвиток українського камерного виконавства здійнило тріо у складі Р.Залеська, Л.Крих, Л.Савицька, яким належать виконання тріо В.Барвінського та першовиконання у Львові двох тріо С.Людкевича.
У різний час на кафедрі проводили активну концертну діяльність у складах різних камерних ансамблів такі віолончелісти як: О.Тищенко, В.Третяк, учасниця Львівського струнного квартету” Х.Колесса, Г.Менцинська, В.Жилін, Т.Дем’янчик, Я.Мигаль, Т.Менцінський, О.Журова, Г.Жук, С.Канчалаба, А.Шмагайло (якими, окрім обширної гастрольної діяльності здійснено численні записи на компакт-диски). Робота у галузі віолончельного та ансамблевого виконавства служить великим стимулом для композиторської творчості, як для досвідчених майстрів, так і для композиторів-початківців, тому істотною допомогою музикантів є редагування творів та окремих інструментальних партій. Концертна діяльність віолончелістів-виконавців та камерних ансамблів, вихованців львівської школи охоплює Чехію, Польщу, Австрію, Литву, Естонію, Росію, Данію, Швецію, Португалію, Швейцарію, Італію, Німеччину, Францію, Словаччину, Великобританію, Іспанію, Фінляндію. Принципи становлення, методика роботи, педагогічні принципи і мистецькі досягнення кафедр та окремих віолончельних класів провідних викладачів безумовно становлять значний науковий інтерес і чекають на своє дослідження.
В.Барвінським були написані перші високопрофесійні зразки камерних ансамблів, його власною творчістю та під його проводом було закладено основи українського віолончельного навчального репертуару, внесено істотні якісні зміни в традицію українського концертного камерно-ансамблевого виконавства в Галичині і рівень віолончельної педагогіки у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка. Оцінюючи вілончельну творчість В.Барвінського з позиції нашого часу, хочеться навести слова С.Людкевича, сказані на святкуванні ювілею творчої діяльності видатного галицкого композитора, які не втратили своєї актаульності до сьогодні: Тим, чим був хор для наших староцерковних композиторів від Бортнянського до Вербицького, або й для Стеценка чи Леонтовича (не Лисенка!), тим для В.Барвінського стала інструментальна... сфера музики, яка квантитативно і квалітативно становить у нашого композитора левину частину його творчости... Те, що він досі дав українській музиці, запевнює йому назавжди чолове місце й переломне значення в її історії без огляду на те, якими шляхами вона в найближчому майбутньому буде прямувати... Між творами Барвінського, усіх його ділянок без винятку, ми не найдемо ні одного, який не був би цінним вкладом у нашу музичну літературу та не носив би на собі рис щирої, природної інспірації, індивідуальності та Божої іскри” [96,365].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Філоненко Л. Про Особову справу Василя Барвінського” // Василь Барвінський і українська музична культура.Статті і матеріали.-Тернопіль,1998. 64с.
2. Рудницький А. Про музику і музик, Нью-Йорк Париж Сидней Торонто, 1980. С.189-190.
3. Боровик М. Український радянський камерно-інструментальний ансамбль Київ: Музична Україна,1968. 149 с.
4. Павлишин С. Василь Барвінський. // ”Українське музикознавство” Вип.3 /1968 р., С.132-141.
5. Павлишин С. Василь Барвінський. Київ: Музична Україна, 1990. 88 с.
6. Луганська К.М.,Семененко Н.В. Музична освіта // Історія української музики т.3 - К.: Наук.думка, 1989.- С.340-363.
7. Мазепа Л. Сторінки музичного минулого Львова // З неопублікованого. Львів, 2001. - С.179-197.
8. Sabaneyeff L. Russian composers.-N.Y.,1927.- P.200.
9. Лисько З. Василь Барвінський. Львів 1938р.// Українська музика. місячник СУПроМ, , Ч.2 (12) - С.19-21.
10. Кремлев Ю. Клод Дебюсси Москва: Музыка, 1964 185с.
11. Rostand C. L’Oeuvres de Fauré. Paris, 1962. 237p.
12. Барвінський B. Вступне слово про життя і творчість Нестора Нижанківського - у Львові в жовтні 1941 р. Рукопис, - 3 с.
13. Павлишин С. Львівські музиканти а празька школа” // Союз Українських Професійних Музик у Львові: Матеріали і документи. -Львів, 1997. 144 с.
14. Людкевич С. Вечір чеської музики // ”Діло”. - 1928, ч.146 2 серпня.
15. Опис власної творчості Василем Барвінським (переданий ним до надрукування С.Павлишин у 1958 р.) Творчість В.Барвінського /замітки композитора/, машинопис - 38c.
16. Людкевич С. Музичний вечір Б.Бережницького і В.Барвінського у Львові // ”Діло”, 1929, ч.226 - 11.10.
17. Людкевич С. Концерт челіста п.Б.Бережницького // Діло”. - 1924, ч.105 - 15 травня, 8 с.
18.Кашкадамова Н. Про інтерпретацію фортепіанних творів Василя Барвінського // Василь Барвінський в контексті європейської музичної культури. Статті і матеріали. - Тернопіль. АСТОН, 2003. - 25-30 с.
19. Людкевич С. Передмова до збірки В.О.Барвінський. Камерні ансамблі для струнних інструментів і фортепіано. Партитура” Київ: ”Музична Україна”, 1971. 220 с.
20. Людкевич С. Концерт Львівського Бояна // ”Діло”. 1926.- ч.115 27 травня.
21. Людкевич С. Концерт з приводу 30-літньої композиторської діяльності В.Барвінського // ”Діло”. - 1938, ч.49 6 березня.
22. Шухевич Т. З музики. // „Діло”. 1918.-ч. 113 - 15 травня.
23. Барвінський B. Лист до Р.Лисенко. - 17.09, 1960 р. // З музично-письменницької спадщини. Дослідження, публіцистика, листи./ упор. Грабовський В. Дрогобич: Коло. - 2004. 256с.
24. Шуп’яна Т. Фортепіанний секстет В.Барвінського в класі камерного ансамблю. Методичні рекомендації для студентів музичних вузів. Київ:1991. - 20с.
25. Людкевич С. Перший концерт з приводу 30-літньої композиторської діяльності В.Барвінського // ”Діло”. 1937. - ч.49.
26. Барвінський В. Лист до Р.Лисенко від 3.08. 1962. // З музично-письменницької спадщини.Дослідження, публіцистика, листи / упор. Грабовський В. Дрогобич: Коло. - 2004. 256 с.
27. Барвінський В.. Лист до Р.Лисенко - 28.09. 1962. // З музично-письменницької спадщини.Дослідження, публіцистика, листи / упор. Грабовський В. Дрогобич: Коло. - 2004. 256 с.
28. Кияновська Л. Син століття. Микола Колесса в українській культурі ХХ віку. Сім новел з життя артиста. Львів: - ЛДМА ім.Лисенка, НТШ - 2003 294 c.
29. Швець Н. Пізній період творчості Василя Барвінського // Василь Барвінський в контексті європейської музичної культури. Статті і матеріали. Тернопіль: АСТОН, 2003 189 с.
30. Історія української музики: В 4 т. / АН УРСР. Ін-т мит-ва, фолькл. та етногр. ім. М.Т.Рильського; - Київ: 1989. т.3. Кінець ХІХ-початок ХХ ст. - 424 с.
31. Ковалів І. Василь Барвінський. Нарис життя і творчості. Музичний інститут ім.М.Лисенка. Торонто: 1964. 14c.
32. Павлишин С. Василь Барвінський і українська музична культура // Василь Барвінський і українська музична культура. Статті і матеріали.- Тернопіль: 1998. 64с.; 5-9с.
33. Лонг М. За роялем с Дебюсси Москва: Сов. композитор. - 1985. 156с.
34. Строй І. Культорологічні виміри постмодернізму // Syntagmation” зб. наук. статей на пошану докт.мистецтвознавства, проф. С.Павлишин. Львів: СПОЛОМ. - 2000 172с.- С.67-79.
35. Дувірак Д. Мистецтво постмодерної епохи // Syntagmation” зб. наук. статей на пошану докт.мистецтвознавства, проф. С.Павлишин. Львів: СПОЛОМ. - 2000 172с.- С.51-66.
36. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі Київ: 1999 180c.
37. Протопопов В. Западноевропейская музыка ХІХ начала ХХ века // История полифонии. вып.4 Москва: Музыка - 1986. 320 с.
38. Мазепа Л., Мазепа Т. Шлях до музичної Академії у Львові. // т.1 Львів: СПОЛОМ. - 2003.- 487с.
39. Sprawozdanie o czynności Wydziału galicyjskiego Towarzystwa Muzycznego za czas od 1.września 1913 do 31. sierpnia 1919”.
40.Діло”, 1910. - ч.230.
41. Кашкадамова Н. Фортепіанне мистецтво у Львові: Статті. Рецензії.Матеріали.-Тернопіль.: СМП АСТОН”, 2001. 400 с.
42. Діло”. - 1918. ч.191.
43. Звіт з розвою ,,Висшого Музичного Інститута” під управою „Союза співацких і музичних товариств у Львові” за шкільний рік. - ЦД1АЛ, ф. 179, оп. 4, спр. 69, с. 1-2; спр. 662, с.1-3; спр. 671, с. 1-2-зв.
44. Гординська-Каранович Д. Василь Барвінський // Вісті. Твін Сіті. Міннесота. США, 1964. Т.2 (9)
45. Діло”.- 1910. - ч. 173. 6 .УПХ, с. 3-4.
46. Шкільний реґулямін Висшого Музичного Інститути Товариства ім.Миколи Лисенка. Львів: 1908. - Накладом Інститута. 12c.
47. Лєкцийний плян Вищого Музичного Інститута Товариства ім.Лисенка. Діло”.-1913.- ч.179.13.VIII. -14 c.
48. Проців Л. Педагогічні засади Василя Барвінського // Василь Барвінський в контексті європейської музичної культури. Статті і матеріали. Тернопіль: АСТОН, 2003. 192 с. С.98-103.
49. „Muzyka”, Warszawa, 1929, nr 1, s. 51-52; Ст.Людкевич, Критичні замітки в справі науки сольфеджіо й музичного диктанту в музичних школах. - Дрогобич.: Боян,1929 - ч. 2-3, 4-5, 6.
50. Барвінський В. Декілька думок про наше музичне життя // Новий час”. Львів: 1933 16.04.
51. Українська музика”, 1937р., березень, ч.1.
52. Українська музика”, 1937р., квітень, ч.2.
53. Книга протоколів Союзу українських професійних музик у Львові // Союз українських професійних музик у Львові: Матеріали і документи. Львів: СПОЛОМ, 1997.
54. О.Н. З музичного руху // Діло”. - 1931.27 березня.
55. Лисько З. Василь Барвінський Українська музика”. - 1938р. ч.2 12 лютого, с.17-21.
56. Шуп’яна Т. Кафедра камерного ансамблю та квартету // Сторінки історії Лвівської державної музичної академії ім.М.В.Лисенка Львів: СПОЛОМ, 2003. 256с.
57. Zofia Ottawa-Rogalska. Lwy spod ratusza słuhają muzyki Wrocław Warszawa Kraków Gdańsk Łódź 1987. - 156 s.
58. Діло”, 1910. ч.52.
59. Барвінський В. Листи до батька з Праги від 10/04, 25/10, 14/12, 10/11 1907-1908 рр.Львівська наукова бібліотека ім.. В.Стефаника НАН Україні (ЛНБ наукова бібліотека ім.. В.Стефаника НАН Україні (ЛНБ ім..В.Стефаника) Відділ рукописів. ф.Барв.79-88, п.13 // Назар Л.Три неопубліковані прелюдії Василя Барвінського // Василь Барвінський в контексті європейської музичної культури.Статті і матеріали. Тернопіль: АСТОН, 2003. 192 с. - С. 13-24.
60. Барвінський В. Шевченківський концерт // Діло”. - 1926. ч.60 .
61. Отсен Р. Шевченківський концерт у Стрию // Діло” - 1932. ч.87.
62. Людкевич С. Концерт челіста п.Б.Бережницького // Діло”.- 1925, ч.98, 7.травня - С.8-9 .
63. Людкевич С. Концерт челіста п.Б.Бережницького // Діло”, 1924, ч.105. 15.травня С.7.
64. Новий час”.- 1929, №38-74.
65. Людкевич С. (Ч.В.) Музичний вечір Богдана Бережницкого і Василя Барвінського у Львові Діло”, 1929 - ч.226.
66. Гнатишин А. Пам’яті Б.Бережницького // Християнський голос”, 1966. 6 лют.
67. Некролог Вінок на могилу Б. Бережницького”, - Українське слово”.- 1966 р.6 лютого.
68. ар.(Рудницький А.) Гаспар Кассадо // Діло”, 1933. ч.296.
69. Гординська-Каранович Д. Українська музика у Відні // Український музичнй архів. Вип.1. - Київ: 1995. - С.215-218
70. Діло”, 1930. ч.132.
71. Присутній. Український концерт у Відні // Діло”, 1933. ч.52.
72. Посвідчення директора Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка у Львові Василя Барвінського. 1927, вересень. Рукопис. (З архіву Р.Р.Савицького).
73. Савицький Р.(мол.) Роман Савицький піаніст (в о