Висоцька Інна Борисівна. Інноваційний чинник розвитку промисловості

Краткое описание

Висоцька Інна Борисівна. Інноваційний чинник розвитку промисловості: дис... канд. екон. наук: 08.07.01 / НАН України; Об'єднаний ін-т економіки. - К., 2005. : табл

Висоцька І.Б. Інноваційний чинник розвитку промисловості. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.01. Економіка промисловості. Об’єднаний інститут економіки НАН України, Київ, 2005.
Дисертація присвячена вивченню теорії та принципів регулювання інноваційної діяльності, яку розглянуто як фактор розвитку промисловості. З цією метою досліджено поняття інновація, інноваційна діяльність, інноваційний процес, вдосконалено класифікацію інновацій, а також розглянуто завдання та принципи інноваційної політики держави. Визначено стан розвитку інноваційної діяльності промисловості та визначено вплив впровадження інновацій на результати її роботи.
У дисертації обґрунтовано шляхи вдосконалення механізму державного регулювання інноваційної діяльності та шляхи вдосконалення стимулювання інноваційної діяльності в промисловості України. Запропоновано джерела інвестиційного забезпечення інновацій, а також розглянуто важелі податкової, амортизаційної та митної політик як фактора активізації інноваційної діяльності.

У сучасній економіці інновації стали фактором виробництва нарівні з працею, капіталом і підприємництвом. Більше того, без нововведень неможливо забезпечити підвищення рівня віддачі факторів і ефективності розвитку виробництва. Інновації в економіці є основою підвищення конкурентноздатності підприємств, поліпшення якості продукції умовою їхнього виживання в ситуації конкуренції, що посилюється.
Проведене дослідження стану та перспектив інноваційного розвитку промисловості України дозволяє зробити наступні висновки:

Починаючи із середини XX століття як фактори, що забезпечують економічне зростання, особливе місце займають наука та технології. Науково-технічні відкриття й інноваційна діяльність стали явищем, що постійно присутні в економічному розвитку. Сучасний процес розширеного відтворення необхідно трактувати як відтворення інноваційного й інтенсивного типу. Підвищення ефективності, конкурентноздатності виробництва забезпечується органічним поєднанням інвестицій та інновацій, ринкового й державного регулювання.
У сучасній економіці різко зростає роль інновацій, вони стають об'єктивним елементом функціонування економіки. Інновації в економіці є основою підвищення конкурентноздатності підприємств, росту якості продукції, що випускається. Інновації є цілеспрямованим процесом створення, розробки, впровадження і використання ідей з метою отримання економічної чи соціальної вигоди.
Визначальною особливістю передачі результатів наукових досліджень для їх освоєння у виробництві є створення й розвиток системи комерційних форм взаємодії науки та виробництва. Завданням держави є забезпечення сприятливих правових і інституційних умов для розвитку ефективності інвестиційної та інноваційної діяльності.
Вивчення стану інноваційної діяльності промислових підприємств України свідчить про низький рівень їх інноваційної активності. Основною причиною цього є брак коштів для фінансування інновацій (власних, позикових, державних). Необхідна інтенсифікація інноваційної діяльності підприємств, що вимагає мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.
Перехід до ринкових відносин істотно змінив структуру джерел фінансування інвестицій та інновацій. У даний час основним джерелом є власні кошти підприємств. Структура джерел інвестицій у технологічне переозброєння української промисловості наблизилась до структури світового інвестиційного ринку, де 65 70% становлять власні кошти підприємств, з них приблизно 80% припадає на амортизацію і 20% на чистий прибуток. В Україні є вже певний позитивний досвід нових форм інноваційної діяльності технополісів, технопарків. У цих структурах забезпечується безперервне відтворення інновацій, їх прискорена апробація, поєднання фундаментальних наукових досліджень і прикладних науково-технічних розробок, впровадження їх у виробництво.

Аналіз досвіду розвинутих країн в інноваційній сфері дозволяє зробити висновок про те, що її розвиток в найбільшою мірою стимулюється ринковою конкуренцією. Разом з тим застосовуються й методи державного регулювання цієї сфери, переважно непрямі, зокрема податкові пільги приватному секторові, що спрямовує свої кошти в інновації. Виходячи з цього, в дисертації розроблено рекомендації щодо вдосконалення української державної інноваційної політики, її координації з інвестиційною, амортизаційною, податковою, кредитною та митною політикою. Запропоновано відмовитись від продовження радянської практики державної підтримки неефективних, збиткових і екологічно шкідливих підприємств.
З огляду на обмежені можливості державної фінансової підтримки інноваційного процесу необхідно розробити гнучку систему пріоритетів інноваційної сфери, що забезпечуватимуться державними інвестиційними ресурсами для того, що б вкладання коштів в пріоритетні напрямки забезпечило їх використання в якості локомотива інноваційного розвитку країни, що спроможний активізувати та підтягнути за собою інші напрямки інноваційної сфери. Пріоритети повинні класифікуватись за такими ознаками: за стадіями інноваційного процесу; за напрямками наукових досліджень; за суб’єктним складом учасників інноваційного процесу; за галузями інноваційного розвитку; за регіонами. В дисертації рекомендується також притримуватися запропонованого диференційованого підходу щодо джерел та форм фінансування інноваційного процесу залежно від його стадій.
Держава за допомогою прямих і непрямих заходів повинна викликати інноваційних резонанс в масштабі всієї економіки. Інноваційний процес, таким чином, повинен мати характер ланцюгової реакції, поступово передаючись з галузі в галузь, слідкуючи, в той же час за змінами платоспроможного попиту та вибірково стимулюючи його. Для забезпечення таких цілей, ефективним є податковий механізм перерозподілу коштів.
З метою розширення інвестиційного потенціалу в інноваційній сфері необхідно законодавчо регламентувати інвестиційні функції в інноваційній сфері та порядок їх здійснення низкою інституційних інвестиційних структур (страхових, пенсійних, позикових фондів) з метою залучення їх до інвестування в інноваційну діяльність. Їм необхідно надавати пільги, які більш привабливі для спрямування коштів в інноваційну сферу порівняно з іншими сферами, а також сприяти створенню на їх базі структур венчурного капіталу.
Інноваційно-орієнтованим підприємствам слід надавати значні пільги при використанні амортизаційного фонду на інноваційні потреби; розширювати список витрат, що включаються в собівартість продукції за рахунок віднесення до них витрат, пов’язаних з здійсненням інноваційної діяльності, а саме витрат, пов’язаних з отриманням права на комерційне використання патенту, ліцензії, ноу-хау та інших об’єктів інтелектуальної власності. Окремим найбільш ефективним категоріям суб’єктів інноваційного процесу доцільно надавати право вираховувати з оподаткованого прибутку суми, що дорівнюють фактичним витратам в інноваційну сферу (як це характерно для Канади, Німеччини).
Важливим напрямком інвестиційної політики може також стати залучення грошових коштів населення для інвестування інноваційної сфери. Система стимулів в цьому напрямку повинна передбачати значні податкові пільги для індивідуальних вкладників, такі як вирахування з податку на прибуток фізичних осіб суми внесків в різні організації, що фінансують інноваційну діяльність. Ефективним в плані відновлення довіри населення до акцій та інших цінних паперів фінансово-кредитних структур бачиться такий механізм звільнення частини прибуткового податку, коли спрямування вирахуваних з оподаткованої бази коштів в інвестиційні та інші фонди забезпечило б громадянам-донорам отримання акцій (чи інших цінних паперів) на суму здійснених відрахувань.