Вітюк Валентина Володимирівна. Методика удосконалення орфографічної грамотності учнів 5-7 класів у процесі роботи над зв'зними висловлюваннями

Краткое описание

Вітюк Валентина Володимирівна. Методика удосконалення орфографічної грамотності учнів 5-7 класів у процесі роботи над зв'зними висловлюваннями : Дис... канд. наук: 13.00.02 - 2011.

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ НАПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

ВІТЮК Валентина Володимирівна

УДК 371.32:811.161.2’35(07)

МЕТОДИКА УДОСКОНАЛЕННЯ ОРФОГРАФІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ
УЧНІВ 5 - 7 КЛАСІВ У ПРОЦЕСІ РОБОТИ
НАД ЗВ’ЯЗНИМИ ВИСЛОВЛЮВАННЯМИ

13.00.02 – теорія та методика навчання (українська мова)

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник – доктор
педагогічних наук, професор
ХОМ’ЯК Іван Миколайович

Київ – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП…...………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ ОРФОГРАФІЇ
У ПРОЦЕСІ РОБОТИ НАД ЗВ’ЯЗНИМИ ВИСЛОВЛЮВАННЯМИ………..12
1.1. Лінгвістичні засади навчання орфографії в основній школі...........….12
1.2. Психологічні фактори формування у школярів орфографічних
умінь і навичок……………………………….…………………………….……..28
1.3. Вихідні методичні позиції в розробленні теорії навчання орфографії
у зв’язку з роботою над зв’язними висловлюваннями в учнів 5-7 класів..…..45
Висновки до першого розділу……………………………….…….………..73
РОЗДІЛ 2. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА НАВЧАННЯ ОРФОГРАФІЇ ПІД ЧАС
РОБОТИ НАД ЗВ’ЯЗНИМИ ВИСЛОВЛЮВАННЯМИ………………………76
2.1. Здобутки і проблеми дисертаційних досліджень з методики
навчання орфографії та розвитку зв’язного мовлення………………………...76
2.2. Питання методики навчання правопису у програмах і
підручниках з української мови………...……………………..………………..90
2.3. Практика навчання орфографії у загальноосвітніх
навчальних закладах України………..……………………………….…...…...102
Висновки до другого розділу……………………………………….………114
РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ НАВЧАННЯ ОРФОГРАФІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОПОНОВАНОЮ МЕТОДИКОЮ…………...117
3.1. Характеристика етапів експериментальної роботи, її мета і
завдання…….………………………………………………………….………...117
3.2. Система роботи з орфографії у зв’язку з розвитком зв’язного мовлення………….……………………………………………...…………….…125
3.3. Хід формувального експерименту.………………………………...…171
3.4. Аналіз результатів педагогічного експерименту………………....…181
Висновки до третього розділу…………………………….………..….…...190
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………...…..….…193
ДОДАТКИ……………………………………………………………….….…....199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………....…246
ВСТУП
Модернізація середньої освіти, сучасний підхід до навчання мови в загальноосвітньому навчальному закладі має пізнавально-практичне спрямування, тобто зорієнтований на формування в учнів комунікативної компетентності, на виховання мовної особистості, яка бездоганно володіє лінгвістичними знаннями, уміннями створювати власні висловлювання різних стилів і жанрів мовлення. Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання української мови спонукає вчителя розвивати мовлення учнів не лише на спеціально відведених для цього уроках, а й систематично під час засвоєння мовного матеріалу, зокрема орфографії.
У нинішніх лінгвістичних дискусіях помітне місце займають питання нової редакції українського правопису. Запропоновані зміни в орфографічному кодексі не є кардинальними, в основному – це уточнення правил і зменшення кількості винятків. Має рацію Ю. Шевельов, який вважає, що мета орфографії – „формулювати, як писати те, що є в мові, а не реформувати мову засобами правопису” [261, с. 10]. Однак сьогодні висловлене міркування вченого треба обережно використовувати, щоб не узаконити ненормативну лексику, суржик, сленг, які є досить активними у мовленнєвому вжитку.
У „Національній доктрині розвитку освіти” одним із пріоритетних напрямів перебудови школи передбачено „розвиток високої мовної культури громадян” [159, с. 4]. За Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти одним із завдань мовного компоненту нового змісту навчання є „засвоєння мовної системи та формування на цій основі базових правописних умінь і навичок” [78, с. 6]. На перехідному етапі реформування мовної освіти в сучасній школі одним із найважливіших завдань, визначених чинною програмою з української мови, є необхідність „...різнобічного особистісного і мовленнєвого розвитку учнів, якому підпорядковується завдання системного вивчення мови” [195, с. 4].
З огляду на сказане можна стверджувати, що сьогодні особливо актуальною є проблема культури мовлення школярів, вирішення її безпосередньо залежить від формування в учнів правописних умінь і навичок, які є невід’ємним елементом писемного мовлення. Грамотність у широкому розумінні означає вільне володіння мовними багатствами, вміння самостійно створювати зв’язні висловлювання, у вузькому – орфографічну та пунктуаційну грамотність. Орфографічна грамотність – це писемна вправність, здатність аналізувати написане, спираючись на загальний смисл висловлювання.
Навчання орфографії посідає одне з провідних місць у курсі української мови. Відповідно до програми процес формування у школярів орфографічних умінь і навичок здійснюється головним чином у 5-7 класах, а в наступних повторюється та узагальнюється вивчений матеріал. За нашими підрахунками учні 5-7 класів загальноосвітньої школи вивчають 58 орфограм, переважна більшість яких – буквені (68 %), небуквені становлять 32 %.
Загальні питання вивчення орфографії висвітлено у методиках С. Чавдарова, Є. Дмитровського, О. Біляєва, І. Олійника, М. Пентилюк. Розуміння природи орфографічних навичок випливає з учення І. Павлова про вироблення системних асоціацій, які копіюють мовну дійсність. Вчення про психологію формування правописних навичок відображено в працях О. О. Леонтьєва, С. Жуйкова, О. Власенкова, Д. Богоявленського, М. Разумовської та ін. Учені підкреслюють свідомий характер процесу формування грамотного письма, розглядають навичку як автоматизовану дію, доводять необхідність вироблення її на основі ґрунтовних знань орфографічних правил, стверджують, що навичка може бути сформована лише в процесі спеціально організованих вправ.
Базою для нашого дослідження стали теоретичні положення праць представників граматичного напряму в навчанні орфографії (Д. Богоявленського, К. Ушинського, Ф. Буслаєва, Д. Тихомирова, М. Бунакова, С. Чавдарова та ін.), ідеї яких продовжили сучасні дослідники правопису (О. Біляєв, Л. Симоненкова, М. Вашуленко, М. Бардаш, Н. Шкуратяна, О. Хорошковська, І. Хом’як, Л. Райська, О. Коломійченко, О. Караман, С. Яворська, М. Николин, О. Антончук та ін.). Аналіз наукових джерел засвідчив, що дослідники пропонували різні підходи до орфографічних вправлянь: роботу над орфографічними помилками (О. Біляєв); авторські розробки вивчення правопису іменників, прикметників, числівників, займенників, прислівників, дієприкметників, дієприслівників, прийменників, часток (М. Бардаш); опрацювання орфографічного матеріалу на фонетико-орфоепічній основі (Л. Симоненкова, М. Вашуленко, О. Караман); систему вправ залежно від лінгвістичної природи написань в умовах близькоспоріднених мов (О. Хорошковська); технологію формування у школярів орфографічних навичок у зв’язку з різними структурними рівнями української мови в умовах інтерференційного мовленнєвого середовища (І. Хом’як); навчання української орфографії у зв’язку з вивченням будови слова і словотвору в школах із російською мовою навчання (С. Яворська, О. Коломійченко); технологію застосування методу вправ і його місце на уроках вивчення орфографії (О. Антончук).
Одним із шляхів удосконалення навчання орфографії в загальноосвітній школі є розроблення раціональної системи вправ для вдосконалення орфографічної грамотності учнів 5-7 класів у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями.
Психологічні основи зв’язного мовлення проаналізували М. Жинкін, Б. Баєв, О. О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, І. Синиця та ін. Протягом останніх десятиліть проблему розвитку зв’язного мовлення учнів розглянуто в різних аспектах: основні закономірності розвитку мовлення (І. Зимня, Т. Ладиженська, М. Львов, М. Стельмахович, М. Пентилюк та ін.); розроблення мовного компонента загальноосвітньої підготовки учнів (О. Біляєв, М. Вашуленко, І. Ґудзик, С. Караман, В. Мельничайко, Л. Скуратівський, О. Хорошковська, Г. Шелехова та ін.); комунікативний підхід до вивчення української мови (О. Біляєв, Т. Донченко, Л. Скуратівський, В. Мельничайко, М. Пентилюк та ін.). Сучасні дослідники (О. Біляєв, В. Мельничайко, М. Стельмахович, Л. Скуратівський, М. Пентилюк, К. Плиско, Г. Шелехова та ін.) вирішують проблему вдосконалення методів і прийомів навчання мови з метою ефективного впливу на мовленнєві здібності школярів. Великого значення учені надають розвиткові усного та писемного мовлення учнів, мовленнєвій культурі юної особистості. Цьому сприяє, зокрема, комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення рідної мови, який передбачає формування в учнів умінь сприймати, відтворювати і самостійно створювати усні й писемні висловлювання різних жанрів, типів і стилів мовлення.
Не зважаючи на певні здобутки в методиці навчання орфографії, проблема формування у школярів правописних умінь і навичок потребує подальшого вирішення. Перспективу її розв’язання вбачаємо у зв’язку з роботою над зв’язними висловлюваннями. М. Ушаков і І. Хом’як окреслюють тісний зв'язок між орфографією і мовленнєвою вправністю учнів. Ми цілком погоджуємось із науковцями в тому, що „потрібно якомога раніше пов’язувати орфографічні вправи з розвитком мовлення. Не слід боятися, що це ускладнення відверне вбік від орфографії, стане на заваді виробленню правильної орфографічної навички” [256, с. 74]. Недослідженими залишаються важливі питання, пов’язані з відсутністю обґрунтованої методики вдосконалення орфографічної грамотності у зв’язку з роботою над зв’язними висловлюваннями, з потребою систематичного застосовування на уроках української мови конструктивних і творчих вправ і завдань, з необхідністю розглядати правописні знання і мовленнєві навички як умову й компонент розвивального навчання.
Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження визначається, з одного боку, завданнями реформування мовної освіти в Україні, спрямованими на вироблення в учнів орфографічних умінь і навичок, підвищення мовленнєвої культури школярів та розширення їх лінгвістичного світогляду, з іншого, – відсутністю в українській лінгводидактиці спеціально розробленої методики удосконалення навчання орфографії у зв’язку з роботою над зв’язними висловлюваннями учнів. З огляду на це нами було обрано тему дисертаційного дослідження – „Методика удосконалення орфографічної грамотності учнів 5-7 класів у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження відповідає напряму науково-дослідної роботи кафедри методики викладання і культури української мови – „Типологія сучасного уроку української мови” Рівненського державного гуманітарного університету. Тему дисертації затверджено вченою радою Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 5 від 28.12.2004) і Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 2 від 22.02.2005).
Мета дослідження полягає у розробленні ефективної методики вдосконалення орфографічних навичок школярів під час роботи над зв’язними висловлюваннями.
Відповідно до поставленої мети були визначені такі завдання:
1. З’ясувати ступінь розроблення різних аспектів досліджуваної проблеми у методичній, лінгвістичній, психологічній літературі.
2. Визначити рівень володіння учнями 5-7 класів орфографічними вміннями й навичками.
3. Розробити лінгводидактичну модель змісту роботи з удосконалення орфографічних умінь і навичок школярів.
4. Укласти систему правописних вправ і завдань, яка враховує зв'язок орфографії з розвитком зв’язного мовлення учнів.
5. Експериментально перевірити ефективність пропонованої методики.
Об’єктом дослідження є процес удосконалення орфографічних умінь і навичок учнів 5-7 класів.
Предметом – система роботи над поліпшенням орфографічних умінь і навичок школярів у процесі продукування зв’язних висловлювань на уроках української мови.
Теоретичні основи дослідження:
1) праці психолінгвістів у галузі мовленнєвої діяльності (Б. Баєв, М. Жинкін, О. О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, І. Синиця та ін.);
2) психолого-методичні теорії свідомого формування у школярів орфографічних навичок (Н. Алгазіна, М. Баранов, Д. Богоявленський, М. Вашуленко, М. Пучковський, М. Разумовська та ін.);
3) дисертаційні дослідження з питань навчання орфографії (М. Бардаш, О. Біляєв, М. Вашуленко, О. Караман, Н. Коломійченко, М. Николин, Л. Райська, Л. Симоненкова, І. Хом’як, О. Хорошковська, С. Яворська та ін.) та розвитку зв’язного мовлення (О. Богомолова, М. Бойко, А. Галетова, Л. Кулибчук, Т. Ладиженська, М. Львов, Р. Мельникова, Л. Попова, Н. Постоловська, М. Стельмахович, Д. Сторчак, Л. Шевцова, Г. Шелехова та ін.);
4) різноаспектні підходи до класифікації вправ з орфографії (М. Баранов, М. Бардаш, Д. Богоявленський, Є. Дмитровський, Г. Приступа, М. Ушаков, І. Хом’як та ін.);
5) вирішення комунікативних завдань у процесі оволодіння мовним матеріалом (О. Біляєв, Т. Ладиженська, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Л. Скуратівський, М. Стельмахович, Г. Шелехова та ін.).
Для вирішення поставлених завдань використовували такі методи дослідження:
1) теоретичні: аналіз і синтез досягнень лінгвістичної, психологічної, педагогічної та методичної наук з метою створення дослідницької моделі вдосконалення орфографічної грамотності школярів; теоретичне осмислення й узагальнення передового досвіду вчителів-словесників і власного педагогічного досвіду для визначення стану роботи над формуванням правописних умінь і навичок; аналіз чинних програм і підручників з української мови для 5-7 класів з метою з’ясування вихідних даних дослідження; розроблення системи вправ і завдань з метою цілеспрямованого формування орфографічної грамотності учнів 5-7 класів у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями;
2) емпіричні: спостереження й аналіз уроків учителів-словесників, бесіди з учителями й учнями, анкетування з метою з’ясування реального стану роботи з орфографії у 5-7 класах, визначення рівня сформованості орфографічних умінь і навичок у школярів основної школи; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний і контрольний етапи), аналіз уроків, творчих робіт учнів, шкільної документації;
3) методи математичної статистики, які дали змогу зробити кількісний та якісний аналіз результатів експериментально-дослідного навчання.
Наукова новизна дослідження. Уперше в українській лінгводидактиці теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено ефективність спеціально розробленої методики вдосконалення орфографічних умінь і навичок школярів під час роботи над зв’язними висловлюваннями з урахуванням комунікативно-діяльнісного й особистісно орієнтованого підходів до навчання української мови; уточнено зміст поняття „зв’язні висловлювання”; окреслено шляхи покращення вивчення орфографії у зв’язку з розвитком зв’язного мовлення школярів методом вправ; удосконалено шляхи використання методів і прийомів навчання орфографії у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями в основній школі; подальшого розвитку набули методичні ідеї щодо підвищення правописної вправності учнів у зв’язку з розвитком зв’язного мовлення з урахуванням соціокультурного й функціонально-стилістичного підходів до навчання української мови.
Практичне значення здобутих результатів. Розроблено методику навчання орфографії у зв’язку з розвитком зв’язного мовлення школярів 5- 7 класів, яка може бути використана вчителями у процесі навчання української мови в загальноосвітніх навчальних закладах, у лекціях і практичних заняттях із методики вивчення української мови на філологічних факультетах педагогічних університетів, під час курсової перепідготовки вчителів-словесників, для вдосконалення шкільних програм і підручників з української мови.
Експериментальна база дослідження. Експериментально-дослідна робота проводилась у школах кількох областей України: у Рівненській (НВК „школа-гімназія” № 1 м. Дубно (довідка № 116 від 25.08.2010), Оженинський НВК „загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей” Острозького району (довідка № 520 від 16.08.2010)), Луганській (навчальний заклад „Луганська середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6” (довідка № 142 від 22.05.2008)), Хмельницькій (Великомедведівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (довідка № 427 від 19.08.2010), Мокіївська загальноосвітня школа І- ІІІ ступенів Шепетівського району (довідка № 453 від 05.10.2010)). Для проведення педагогічного експерименту способом типологічного відбору було визначено 12 експериментальних класів і стільки ж контрольних класів загальною кількістю 542 учні.
Дослідження проводилося у три взаємопов’язані етапи:
На першому (2002 – 2004 рр.) було визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; здійснено аналіз лінгвістичної, психологічної та методичної літератури з досліджуваного питання, а також навчальних програм і підручників з української мови.
На другому етапі роботи (2004 – 2008 рр.) проаналізовано стан навчання орфографії у 5-7 класах; проведено констатувальний зріз; розроблено систему вправ і завдань, серію уроків з орфографії для учнів 5-7 класів, методичні рекомендації щодо їх застосування; проведено експериментальне навчання за пропонованою методикою.
На третьому етапі (2008 – 2010 рр.) систематизовано й узагальнено зібраний матеріал, проведено кількісно-якісний аналіз одержаних результатів.
Вірогідність і обґрунтованість результатів дослідження забезпечуються опорою на здобутки лінгвістичної та педагогічної наук, узгодженістю одержаних висновків з основними положеннями сучасних методичних концепцій навчання мови; використанням методів, підпорядкованих меті і завданням дослідження, експериментальною апробацією розробленої методики вдосконалення орфографічної грамотності учнів 5-7 класів загальноосвітніх навчальних закладів України.
Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалися шляхом експериментально-дослідного навчання з наступною перевіркою його ефективності. Результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри методики викладання і культури української мови Рівненського державного гуманітарного університету. Основні положення, висновки і результати дослідження висвітлювалися на міжнародних наукових конференціях: „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Луцьк, 2008), „Взаємодія етнічних і планових мов у контексті європейської інтеграції” (Луцьк, 2008), „Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 2008), на всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Інноваційні технології викладання української мови і літератури в школі та ВНЗ: проблеми і пошуки” (Житомир, 2004), „Проблеми формування мовної особистості учнів середніх загальноосвітніх закладів” (Рівне, 2006), „Стан і перспективи розвитку духовної культури особистості в умовах розгортання глобалізаційних процесів” (Рівне, 2007), „Текст у парадигматичному просторі сучасної лінгвістики” (Переяслав-Хмельницький, 2008), „Культура ХХІ століття: стан, проблеми, перспективи” (Рівне, 2008).
Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено в 15 одноосібних публікаціях автора, 12 з яких – у виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 268 сторінок, із них 198 основного тексту і 9 додатків (на 48 сторінках). Робота містить 3 рисунки, 11 таблиць, 2 діаграми. Список використаних джерел нараховує 272 найменування (на 22 сторінках).

Список литературы

Загальні висновки
У період реформування мовної освіти з позиції комунікативно-діяльнісного підходу проблема правописної грамотності як показника мовної і мовленнєвої культури нації є особливо актуальною. У наш час особливого значення набуває питання писемної вправності школярів як передумови для формування всебічно розвиненої і соціально активної особистості, готової до активної, творчої діяльності в усіх сферах демократичного суспільства.
Український правопис, як зібрання правил написання загальних і власних назв, питомих і запозичених слів, формувався протягом багатьох століть, тому зазнав численних уточнень і коректив. У нову редакцію правопису внесено низку суттєвих змін, зумовлених розвитком та вдосконаленням мови.
Навчання орфографії значною мірою залежить від характеру написань і диференційованого підходу до них. Аналітичний огляд і синтез теоретичного матеріалу дозволяє констатувати, що українська орфографія ґрунтується на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) і семантичному (смисловому) принципах. Провідним із них є фонетичний принцип правопису.
Писемне мовлення перебуває у тісному зв’язку з внутрішнім мовленням. Логіка правописних дій вимагає від школяра знання правил під час письма. Методична наука заперечила положення антиграматистів про несвідомий, механічний спосіб навчання орфографії. Представники граматичного напряму довели ефективність осмисленого застосування правил як передумови для формування міцних правописних умінь і навичок.
Дискусійним залишається співвідношення понять „уміння” і „навичка”. Відомі різні їх тлумачення (П. Гальперін, О. Запорожець, Д. Ельконін, Є. Бойко та ін.). На нашу думку, навичка формується на основі знань і вмінь як завершальна ланка процесу письма, що характеризується автоматизованістю.
Аналіз науково-методичних джерел в аспекті досліджуваної проблеми підтвердив доцільність удосконалення орфографічних умінь і навичок у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями з опорою на сучасні підходи: комунікативно-діяльнісний (вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови в усіх видах мовленнєвої діяльності); особистісно орієнтований (створення кожному учневі можливостей реалізувати себе в різних видах мовленнєвої діяльності). За науково-методичну основу вдосконалення правописної грамотності обрано теорію принципів навчання (загальнодидактичних і власне методичних), яка забезпечує процес формування мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенції школярів.
У дослідженні з’ясовано, що в основі утворення орфографічних навичок лежить поетапне формування у школярів умінь, пов’язаних із правописними діями, виконання яких забезпечується системою вправ і завдань. Міцність навичок залежить від рівня свідомості в процесі їх набуття, цьому сприяє розвивальне навчання, яке спонукає учнів до активної розумової та пізнавальної діяльності.
У сучасну методику формування правописних навичок значний внесок зробили О. Біляєв, Л. Симоненкова, М. Бардаш, М. Вашуленко, Н. Шкуратяна, О. Хорошковська, І. Хом’як, Л. Райська, О. Караман, С. Яворська, М. Николин та ін. Проблемі розвитку зв’язного мовлення приділено значну увагу у дослідженнях І. Синиці, В. Мельничайка, М. Пентилюк, Л. Скуратівського, М. Стельмаховича, Г. Шелехової та ін. Науковцями визначено психологічні основи усного та писемного мовлення, розроблено систему мовленнєвих вправ, визначено суттєві напрямки роботи вчителя у процесі роботи над розвитком зв’язного мовлення.
Огляд психологічної, педагогічної, лінгвістичної та методичної літератури з досліджуваної проблеми дає підстави стверджувати, що навчання орфографії у зв’язку з різними розділами української мови сприяє виробленню у школярів міцних правописних навичок. Проблему вдосконалення орфографічних умінь і навичок ми розглядали з позиції комплексного підходу до її вирішення, зокрема у зв’язку з розвитком зв’язного мовлення школярів.
Аналіз програм і чинних підручників з „Рідної мови” для 5-7 класів засвідчує потребу покращення орфографічних умінь і навичок школярів у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями. У чинних та альтернативних підручниках наявні вправи для вироблення у школярів правописних умінь і навичок, проте вони нерідко однотипні, чимало з них не відповідає сучасним вимогам. У ході дослідження виявлено необхідність удосконалення змісту чинних підручників з рідної мови для учнів основної школи, зокрема збільшення кількості творчих вправ і завдань. Результати спостережень і анкетувань свідчать про недостатній зв'язок на уроках вивчення орфографії теорії і практики, школярі не звертають достатньої уваги на грамотність письмових висловлювань, механічно засвоюють теоретичні положення підручника.
Узагальнення практики навчання орфографії в загальноосвітніх навчальних закладах різних регіонів України підтвердило актуальність порушеної проблеми: більшість словесників проводить правописну роботу несистематично, недостатньо реалізує зв’язок орфографічного матеріалу з розвитком зв’язного мовлення школярів, використовує в основному навчальні вправи. В більшості загальноосвітніх навчальних закладів у практиці роботи вчителів-словесників відсутнє намагання проводити творчі роботи в певній системі, не завжди правильно визначається вид творчої діяльності. Оскільки мета таких робіт – сформувати в учнів навички грамотного письма, вміння логічно й послідовно висловлювати власні думки, вільно й доцільно користуватися всіма засобами рідної мови, то основу системи вправ і завдань становлять репродуктивні, продуктивні, конструктивні, творчі вправи і завдання, ускладнені орфографічними завданнями. Аналіз практики навчання правопису, результатів констатувального зрізу, проведеного в 5-7 класах, свідчить, що робота з удосконалення орфографічних навичок на уроках української мови проводиться недостатньо і поки що не сприяє досягненню правописної грамотності школярів.
Огляд науково-методичної літератури, результати констатувального зрізу, спостереження за навчальним процесом засвідчили, що проблема вдосконалення орфографічних умінь і навичок у зв’язку з розвитком зв’язного мовлення в учнів 5-7 класів мало досліджена. Це дало підстави для висновку про доцільність створення сучасної оригінальної методики.
На формувальному етапі дослідження було розроблено лінгводидактичну модель змісту роботи над удосконаленням орфографічних умінь і навичок учнів 5-7 класів у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями, яка передбачала такі етапи: І – підготовчий – визначення орфограм у реченнях пропонованого тексту (репродуктивні вправи на виявлення і розпізнавання орфограм, спостереження й аналіз правописних явищ, дослідження-зіставлення); ІІ – діяльнісний – застосування теоретичних приписів у процесі вибору правильних написань (продуктивні вправи: текстуальне, ускладнене списування, вправи за зразком, за інструкцією, за завданням, вибірковий диктант, диктант з використанням персонального комп’ютера, дослідження-відновлення, дослідження-пошук); ІІІ – синтетично-творчий – закріплення орфографічних знань шляхом застосування конструктивних вправ (вправи на добір синонімів, антонімів, на розрізнення значень слів, на добір слів за певними орфографічними та семантичними ознаками, орфографічне редагування, переклад-дослідження, орфографічне моделювання, синтетичне конструювання, міні-диктант за ілюстрацією (картиною), світлиною, логічний, дубль-диктант, дослідження-обґрунтування); ІУ – комунікативно-творчий – автоматизація набутих учнями правописних знань і вмінь у процесі виконання творчих робіт (вільний, творчий диктанти, переказ-мініатюра, докладний, вибірковий, стислий, творчий перекази, твори-мініатюри за контрольними словами, за поданим початком чи кінцівкою, ситуативні міні-твори, твори-розповіді,-описи,-роздуми, лінгвістичні твори на орфографічну тематику, рекламування, інтерв’ювання); У – контрольно-корекційний – контроль і корекція орфографічних знань, умінь і навичок (робота над помилками).
Запропонована у дослідженні технологія навчання орфографії передбачає оптимальне співвідношення традиційних та інноваційних форм і методів роботи для здійснення поступового переходу від репродуктивної до продуктивної діяльності учнів та реалізації їх творчого потенціалу. Результативність роботи над удосконаленням правописних навичок залежить від раціонального використання активних форм навчання на уроках української мови (колективна, групова, парна, індивідуальна), від способу взаємодії вчителя і учнів – методів навчання тощо. Найефективнішими методами і прийомами засвоєння орфографії у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями є метод вправ, різновидові перекази й твори, спостереження й аналіз мовних явищ з елементами проблемного, програмованого навчання, алгоритмізація, текстові редактори тощо. Успіх у навчанні правопису значною мірою забезпечується систематичним повторенням вивчених правил та застосуванням їх на практиці під час виконання різних видів творчих вправ і завдань.
Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження засвідчив, що застосування раціональних форм і методів навчання неможливе без використання дидактичного матеріалу, текстових редакторів, комп’ютерних програм, рекомендацій для вчителів щодо використання методики удосконалення орфографічної грамотності учнів 5-7 класів у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями. Дослідним навчанням було підтверджено необхідність використання матеріальних засобів навчання (таблиці, пам’ятки, роздавальний матеріал, ілюстрації, картини, світлини, аудіофрагменти тощо), які допомагають учителю організувати роботу над вивченням орфографії і забезпечують активізацію розумової та пізнавальної діяльності учнів.
Для реалізації мовної, мовленнєвої та соціокультурної змістових ліній навчання добиралися доступні і зрозумілі тексти, насичені відповідними орфограмами. Тексти для диктантів дібрано з художньої літератури та науково-популярних книг, об’єднаних однією темою – „Улюблені квіти українців”; тексти для переказів та творів мають пізнавальне та морально-етичне спрямування.
Проблема вдосконалення правописних навичок учнів 5-7 класів може бути вирішена за умови цілеспрямованого використання теоретично обґрунтованої та експериментально перевіреної нами авторської методики, якою визначено місце запропонованої роботи в межах чинної програми з української мови, обсяг теоретичних відомостей з орфографії, розроблено критерії вибору змісту, системи правописних вправ, дотримано принципів послідовності й систематичності у навчанні, дібрано оптимальні форми, методи і засоби навчання, форми контролю за рівнем засвоєння учнями теоретичного і практичного матеріалу, передбачено оптимальний зв'язок у навчанні орфографії з розвитком зв’язного мовлення школярів. Результати контрольних зрізів підтвердили, що така поетапна й систематична робота сприяє підвищенню рівня орфографічних умінь і навичок в учнів 5-7 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Дослідне навчання засвідчило, що правописні вміння й навички учнів експериментальних класів значно вищі, ніж в учнів контрольних класів (на 17%), а це дозволяє стверджувати думку про ефективність запропонованої методики навчання орфографії у зв’язку з роботою над зв’язними висловлюваннями.
Отже, експеримент підтвердив, що мета дослідження досягнута, оскільки процес навчання орфографії став ефективним завдяки удосконаленню правописних умінь і навичок у процесі роботи над зв’язними висловлюваннями, цілеспрямованому виконанню різновидових вправ і завдань, використанню методів і прийомів, які відповідають загальнодидактичним, власне методичним принципам та інноваційним технологіям навчання мови. Дослідне навчання засвідчило, що запропонована нами методика цілком доступна для учнів 5-7 класів загальноосвітніх навчальних закладів і сприяє поглибленню знань, піднесенню грамотності школярів, активно розвиває їхнє зв’язне мовлення.
Проведене дослідження не претендує на всебічний розгляд питання орфографічної вправності і не охоплює всіх проблем вироблення й удосконалення правописної грамотності. До подальших напрямів дослідження вважаємо за доцільне віднести розроблення методики навчання орфографії у зв’язку з вивченням лексики, фразеології, граматики та в процесі роботи над створенням висловлювань різних життєво необхідних жанрів мовлення.