ВЛАСТИВОСТІ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

УДК 343.141/143(477)

СТОЯНОВ Микола Михайлович

ВЛАСТИВОСТІ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Науковий керівник
Аленін Юрій Павлович
доктор юридичних наук, професор

Одеса – 2010

ЗМІСТ
Вступ …………………………………………………………….……………………….. 3

Розділ 1. Кримінально-процесуальне доказування, докази: поняття, сутність та ознаки ………………………………………………………………………………...… 13
1.1. Загальна характеристика доказування та доказів у кримінальному процесі ………………………………………………………………………………………….... 13
1.2. Теоретичні та правові засади визначення властивостей доказів у кримінальних справах ………………………………………………………………………………….. 38
Висновки до розділу 1 …………………………………………………………………. 66

Розділ 2. Сутнісна характеристика властивостей доказів ………………………. 69
2.1. Належність доказів: зміст та значення ………………………………………..…. 69
2.2. Властивість допустимості доказів у кримінальному судочинстві …………...… 93
Висновки до розділу 2 …………………………………………………………..….… 144

Розділ 3. Система властивостей кримінально-процесуальних доказів …...…. 146
3.1. Механізм встановлення властивостей доказів …………………………………. 146
3.2. Особливості визначення властивостей доказів на різних стадіях кримінального процесу ……………………………………………………………………………..…. 161
3.3. Взаємозв’язок і співвідношення властивостей доказів та їх системи ………... 179
Висновки до розділу 3 ………………………………………………………………... 190

Загальні висновки ………………………………………………………………..…. 193

Додатки ……………………………………………………………………………….. 197

Список використаних джерел ……………………………………………………... 207

ВСТУП
Актуальність теми обумовлена тим, що доказування та докази виступають найважливішими правовими засобами в реалізації завдань кримінального судочинства. Саме тому проблеми теорії доказів характеризуються своєю особливою широтою та розмаїттям, що сприяє появі численних наукових досліджень. У той самий час серед великої кількості теоретичних концепцій деякі питання, як і раніше, є маловивченими, низка положень теорії доказів у кримінальному судочинстві залишається предметом жвавих наукових дискусій. Частково цей стан речей пояснюється тим, що значна частина вчених відстоює основи теорії доказів, закладені за часів радянського кримінального процесу, інша ж виступає прихильниками радикальної зміни ряду наукових положень кримінально-процесуальної теорії доказування.
Питання, що стосуються проблем доказів та їхніх властивостей, розглядали у своїх працях багато процесуалістів. Для проведеного дослідження велике значення мали наукові розробки таких вчених, як: Ю.П. Аленін, В.Д. Арсеньєв, В.С. Балакшин, Р.С. Бєлкін, Л.Є. Володимиров, Ю.М. Грошевий, Є.А. Доля, В.І. Зажицький, З.З. Зінатулін, В.В. Золотих, К.Б. Каліновський, М.М. Кіпніс, Є.Г. Коваленко, Р.В. Костенко, О.М. Ларін, П.А. Лупінська, В.Т. Маляренко, В.Ю. Миронов, М.М. Михеєнко, С.В. Некрасов, Ю.К. Орлов, М.А. Погорецький, С.М. Сівочек, О.В. Смирнов, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, А.І. Трусов, Ф.Н. Фаткулін, І.Я. Фойницький, О.О. Хмиров, С.А. Шейфер, М.Л. Якуб та інші.
Наукові дослідження в цій сфері в сучасній українській процесуальній літературі мають вибірковий характер. Окремі питання властивостей доказів у кримінальному процесі розглядали в кандидатських дисертаціях С.М. Сівочек «Оцінка джерел доказів у кримінальному процесі» (Київ, 2003 р.), О.С. Степанов «Належність та допустимість доказів у кримінальному процесі України» (Київ, 2007 р.) та М.В. Дєєв «Достатність доказів у кримінальному процесі України» (Київ, 2008 р.). Однак на сьогоднішній день відсутнє комплексне дослідження властивостей доказів у їх системі, що не може не впливати на діяльність правозастосовчих органів з використання доказів під час досудового і судового проваджень у кримінальних справах. Науково обґрунтована концепція розуміння властивостей доказів у кримінальному процесі має сприяти полегшенню їх збирання та дослідження, дозволить враховувати їхні особливості в розслідуванні та розгляді кримінальних справ, що, безумовно, позитивним чином впливатиме на стан боротьби із злочинністю, додержання прав та свобод юридичних і фізичних осіб.
Багато в чому проблема з’ясування поняття, сутності та властивостей доказів у кримінальному процесі ускладнюється термінологічним розмаїттям, різним розумінням термінів, відсутністю нормативного визначення. Ситуацію правової невизначеності активно використовують учасники процесу, не зацікавлені в об’єктивному та всебічному розслідуванні й вирішенні кримінальних справ. У той самий час нерідко виникає ситуація, коли в матеріалах справи містяться докази, що переконливо свідчать про винність підсудного, але вони отримані з порушенням кримінально-процесуального закону. Судді не завжди вилучають ці докази з доказування та використовують їх при прийнятті процесуальних рішень. Доволі поширені випадки, коли, приймаючи рішення, суди недостатньо їх мотивують, а конкретні доводи спростовують загальними фразами, вдаються до штучного створення видимості достатньої сукупності доказів.
Такий стан речей уявляється неприпустимим у державі, яка поставила за мету стати правовою. Отже, вирішення питання властивостей доказів у кримінальних справах є нагальною проблемою, яка потребує вирішення на теоретичному рівні, чіткого нормативного визначення та впорядкування практики правозастосування.
Зважаючи на те, що це ще неповний перелік аргументів обґрунтування обраної теми дисертаційного дослідження, слід зазначити, що необхідність подальшого вдосконалення положень науки кримінального процесу та чинного кримінально-процесуального законодавства щодо властивостей доказів уявляється досить важливою і необхідною. Це й обумовило актуальність та вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання основних положень, визначених Комплексною програмою профілактики правопорушень на 2007–2009 рр., затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 року. Спрямованість дисертаційного дослідження відповідає програмі наукових досліджень Одеської національної юридичної академії. Тема є складовою частиною загальної наукової теми «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970), що виконує Одеська національна юридична академія, а також складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії за темою «Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави» на 2006–2010 рр.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає в тому, щоб на основі системного аналізу теоретичних положень і сучасної практики доказування в кримінальному судочинстві, з урахуванням відповідних нормативних положень розробити науково обґрунтований підхід до вирішення проблем сучасного кримінально-процесуального доказування; вдосконалити систему теоретичних знань про зміст і засоби діяльності з доказування та сформулювати на цій основі відповідні теоретичні висновки і практичні рекомендації.
Дана мета зумовила визначення та вирішення таких завдань:
визначити гносеологічні та правові проблеми поняття, сутності і структури кримінально-процесуального доказування, а також кожного з елементів, що становлять його систему;
проаналізувати концепції розуміння доказів у кримінально-процесуальному праві, тлумачення поняття доказів у судовій і прокурорсько-слідчій практиці та на основі результатів аналізу виробити власну дефініцію;
проаналізувати та узагальнити теоретичні дослідження проблем, пов’язаних з визначенням властивостей доказів у кримінальному процесі;
встановити гносеологічну та процесуальну природу властивостей і характеристик доказів, їх сутність і значення та з урахуванням отриманих результатів надати науково обґрунтоване визначення належності, допустимості, достовірності, достатності їх системи; виявити ознаки, що їх відрізняють;
визначити місце кожної окремої властивості доказів у системі інших властивостей (характеристик) кримінально-процесуальних доказів;
показати роль і місце зазначених наукових та правових категорій у механізмі кримінально-процесуального регулювання, визначити їх взаємозв’язок та взаємообумовленість;
виявити тенденції розвитку інституту допустимості доказів; надати узагальнююче підсумкове поняття допустимості доказів у кримінально-процесуальному праві, розкрити його сутність, структуру і процесуальне значення;
проаналізувати правозастосовчу діяльність для виявлення найбільш загальних недоліків у використанні доказів під час порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ;
внести пропозиції та рекомендації щодо підвищення ефективності кримінально-процесуального закону, слідчо-прокурорської та судової практики у сфері доказування в обсязі досліджуваних питань.
Об’єктом дослідження виступили теоретичні та нормативні положення, що розкривають і регламентують закономірності та зміст кримінально-процесуального доказування, поняття та сутність доказів, методику їх використання при прийнятті процесуальних рішень, а також практична діяльність органів кримінальної юстиції з доказування при провадженні в кримінальних справах, матеріали слідчо-прокурорської та судової практики.
Предметом дослідження є комплекс правових, теоретичних і практичних проблем, що стосуються властивостей доказів у кримінальному процесі.
Методи дослідження. Під час дослідження застосовувалися загальнонаукові (аналіз і синтез, узагальнення та ін.) і спеціальні методи пізнання: метод системного аналізу – дав можливість розглянути властивості доказів як систему пов’язаних між собою елементів; формально-юридичний метод – використовувався при аналізі норм Конституції України, кримінально-процесуального законодавства, постанов Пленуму Верховного Суду України; історико-правовий метод – дав змогу показати історичний розвиток доказів та їхніх властивостей, визначити шляхи вдосконалення нормативної регламентації питання властивостей доказів у новому кримінально-процесуальному законодавстві України; порівняльний метод – застосовувався при аналізі особливостей механізму встановлення властивостей доказів у кримінально-процесуальному доказуванні зарубіжних країн; структурний метод – дозволив вивчити структуру і зміст компонентів окремих властивостей доказів; формально-логічний метод – застосовувався для визначення понятійного апарату за темою дисертаційного дослідження; статистичний метод – використовувався для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; соціологічні методи (анкетування та інтерв’ювання) – застосовувались при вивченні й узагальненні практичної діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів; герменевтичний метод – був застосований під час встановлення змісту поняття «доказ» на основі легальної дефініції, дослідження норм, що становлять інститут допустимості доказів. Використання методу моделювання і прогнозування дало можливість сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України. Названі методи використовувались у роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження та істинність отриманих наукових результатів.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові положення, що містяться у працях українських і зарубіжних вчених з філософії, кримінального процесу, криміналістики.
Нормативну базу дослідження становлять норми законодавства України та зарубіжних держав, практика Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, Верховного Суду України.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять результати узагальнення 300 справ, розглянутих місцевими, апеляційними судами та Верховним Судом України, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень, опублікована практика, а також узагальнені дані анкетування 100 суддів, прокурорів, слідчих прокуратури та органів МВС України, адвокатів Одеської, Миколаївської та Херсонської областей.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці науково обґрунтованого поняття та визначення властивостей доказів, створенні теоретичної бази для внесення пропозицій з удосконалення кримінально-процесуального законодавства і практичної діяльності правозастосувачів з обґрунтування прийняття процесуальних рішень. Подана праця є першим комплексним дослідженням системи властивостей доказів у кримінальному процесі. За результатами дослідження сформульовано ряд нових положень, висновків та пропозицій, які мають значення для науки, практики та відповідають вимогам наукової новизни.
Наукову новизну результатів проведення дослідження можна конкретизувати в таких положеннях і висновках:
вперше:
сформульовано визначення поняття доказів як будь-яких відомостей, що зібрані в передбаченому законом порядку, на підставі яких орган дізнання, слідчий, прокурор та суд встановлюють наявність або відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі; належності як властивості доказу, що характеризує зв’язок відомостей, які становлять його зміст, із обставинами, що підлягають доказуванню в кримінальній справі; допустимості як властивості доказу, що характеризує його з погляду законності джерела, способів і форм збирання відомостей про обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі; достовірності доказів як відповідності доказу об’єктивній дійсності, його безсумнівності, обумовленої проведеним кримінально-процесуальним дослідженням; достатності як системи належних, допустимих і достовірних доказів, що забезпечує безсумнівне встановлення наявності або відсутності обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі;
обґрунтовано тезу про необхідність вживання терміна «властивість» лише до тих ознак відомостей про обставини справи, які є невід’ємними від сутності феномена доказу – належності та допустимості; що ж до іншої ознаки – достовірності – прийнятним уявляється використання терміна «характеристика»;
визначено безумовні підстави недопустимості доказів у кримінальних справах;
сформульовано на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів низку пропозицій щодо змін та доповнень до ст.ст. 64, 65, 66, 83, 94 чинного КПК України та проекту нового КПК України з питань визначення предмета доказування, доказів у кримінальному процесі, збирання доказів, документів як джерел доказів, підстав до порушення кримінальної справи та наведено власні редакції даних статей;
запропоновано доповнити КПК України ст.ст. 641, 642, 651, 652, 653, 654, які визначать поняття кримінально-процесуального доказування, дослідження доказів, належності, допустимості, достовірності та достатності доказів;
удосконалено:
твердження про те, що замість виокремлення перевірки та оцінки окремим елементом процесу доказування в кримінальних справах має виступати дослідження доказів, що становить собою здійснювану з дотриманням принципів кримінального судочинства розумову та практичну діяльність суб’єктів кримінально-процесуального доказування з визначення властивостей (характеристик) доказів та їх системи, формування на цій основі висновків з метою прийняття законних та обґрунтованих кримінально-процесуальних рішень;
визначення локального предмета доказування, який становить собою сукупність обставин, що підлягають доказуванню та не пов’язані з вирішенням кримінальної справи по суті;
пропозиції стосовно необхідності визначення результату дослідження допустимості (встановлення недопустимості) доказів із зазначенням відповідних підстав у мотивувальній частині підсумкових процесуальних рішень, без оформлення окремого процесуального документа;
обґрунтування тези щодо необхідності запровадження інституту крайньої необхідності в кримінально-процесуальному праві;
критичне ставлення до висновку про те, що умовою допустимості зібраних доказів є можливість їх перевірки, визначеність джерела інформації, заперечення включення припущень і здогадок;
твердження про необхідність нормативного закріплення в авторському баченні положень деяких концепцій допустимості доказів («асиметрії» правил допустимості, «плодів отруєного дерева» тощо);
набуло подальшого розвитку:
положення, що доказами в кримінальному процесі необхідно вважати єдність відомостей про обставини справи та процесуальну форму їх отримання, які перебувають між собою в діалектичному зв’язку, і тому до числа властивостей доказів у справі можна віднести лише належність та допустимість;
обґрунтування тези, що у визначення належності доказів не може бути включено вказівку про здатність встановлювати обставини, які підлягають доказуванню у справі;
обґрунтування тези про те, що право на виключення доказу з процесу доказування в разі встановлення незаконності його отримання є конституційним правом особи, а визнання презумпції недопустимості доказів становить собою гарантію такого права;
наведення аргументів проти недиференційованого підходу до порушень вимог кримінально-процесуального закону при збиранні доказів, а отже, підтримання позиції необхідності поділу таких порушень на безумовні та умовно-оцінні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані у:
а) науково-дослідницькій сфері – для розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо подальших наукових досліджень з питань теорії доказів, підготовки наукової літератури;
б) нормотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України;
в) правозастосовчій діяльності – при провадженні в кримінальних справах, обґрунтуванні та забезпеченні режиму законності кримінально-процесуальних рішень; для оптимізації процесу правозастосування;
г) навчальному процесі – при викладанні курсу «Кримінальний процес України», спеціальних курсів, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею. Основна частина опублікованих праць є одноосібними. Основні теоретичні положення та розробки, які характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержані автором особисто.
У співавторстві з Н.Г. Нарбіковою опублікована стаття, в якій автором проаналізовано теоретичні проблеми визначення достовірності, процес перетворення імовірності на достовірність, досліджено співвідношення достовірності з властивостями доказів, сформульовано визначення поняття достовірності доказів.
У співавторстві з В.І. Самаріним опублікована стаття, в якій автором проаналізовано теоретичні проблеми визначення поняття допустимості, умов (критеріїв) допустимості доказів, процесуального порядку та правових підстав визнання відомостей про обставини справи недопустимими.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження апробовані за декількома напрямами. Висновки й положення дисертаційного дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії, використовувалися автором при проведенні семінарських занять із курсу «Кримінальний процес України» в Одеській національній юридичній академії. Основні результати наукового дослідження оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі на: Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (м. Київ, 20-21 квітня 2006 р.); 9-ій Звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (м. Одеса, 26 квітня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми удосконалювання правових засобів і механізмів протидії злочинності в сучасному суспільстві» (м. Мінськ, 13-14 жовтня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Правосуддя як інститут забезпечення прав та свобод громадянина» (м. Великий Новгород, 20-21 квітня 2007 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Правові традиції та їх інституалізація в російській правовій системі» (м. Курськ, 26 жовтня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми кримінально-процесуального та цивільного процесуального права», присвяченій пам’яті професорів кафедри правосуддя М.М. Михеєнка та М.Й. Штефана (м. Київ, 31 жовтня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Четверті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Законність і правопорядок у сучасній Україні» (м. Одеса, 19-20 грудня 2008 р.); ХVI Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Ломоносов» (м. Москва, 14-18 квітня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 5 6 червня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (м. Одеса, 9 жовтня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «П’яті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 27-28 листопада 2009 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти» (м. Суми, 11-12 грудня 2009 р.); Міжнародній щорічній науковій конференції молодих вчених, аспірантів і студентів, присвяченій пам’яті видатних вчених-юристів
П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Львів, 11-13 лютого 2010 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21-22 травня 2010 р.). Крім того, результати дослідження дисертант використав під час участі в кримінальних справах як захисник, представник потерпілого, цивільного позивача.
Публікації. Основні положення дисертації відображені у 21 науковій публікації, у тому числі 6 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та 13 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, що містять 7 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 245 сторінок, з них основного тексту – 196 сторінок, додатків – 10 сторінок, списку використаних джерел, що містить 372 найменування, – 39 сторінок.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні встановлення властивостей доказів у кримінальному процесі. До головних наукових і практичних результатів дисертації належать:
1. Кримінально-процесуальне доказування становить собою діяльність органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, здійснювану за участі інших суб’єктів кримінального процесу, спрямовану на збирання та дослідження доказів з метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Замість виокремлення категорій «перевірки» та «оцінки доказів» як окремого елемента процесу доказування в кримінальних справах має виступати дослідження доказів, що становить собою здійснювану з дотриманням принципів кримінального судочинства розумову та практичну діяльність суб’єктів кримінально-процесуального доказування з визначення властивостей (характеристик) доказів та їх системи, формування на цій основі висновків з метою прийняття законних та обґрунтованих кримінально-процесуальних рішень.
2. Доказ у кримінальному процесі становить систему декількох постійних, взаємозалежних елементів. Такими елементами є відомості про обставини справи та процесуальна форма їх одержання. Доказування здійснюється на всіх стадіях кримінального судочинства, в тому числі на стадії виконання вироку, постанови і ухвали. Тому при визначенні поняття доказів у кримінально-процесуальному законі необхідно замість сталого виразу «обставини, що мають значення для вирішення кримінальної справи» використовувати таке словосполучення: «обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі». Таким чином, докази в кримінальних справах можуть бути визначені як будь-які відомості, що зібрані в передбаченому законом порядку, на підставі яких орган дізнання, слідчий, прокурор та суд встановлюють наявність або відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.
3. Вживання терміна «властивість» можливе лише до тих ознак відомостей про обставини справи, які є невід’ємними від сутності феномена доказу. Прийнятним є використання в цьому разі відомої аксіоми: якщо, за відсутності деяких ознак, існування певного явища можливе без змін, це означає, що ці ознаки не відображають істинної сутності явища. Властивостями доказів у кримінальному процесі є їх належність та допустимість, які характеризують зміст та форму доказів відповідно. Термін «характеристика» уявляється прийнятним для визначення іншої ознаки – достовірності. Достатність виступає властивістю системи доказів, компонентами якої є: логічна послідовність, однозначність висновків, погодженість і несуперечність доказів і встановлених обставин, стійкість знання, повнота встановлених обставин предмета доказування, інваріантість.
4. Достовірність – це відповідність доказу об’єктивній дійсності, його безсумнівність, обумовлені проведеним кримінально-процесуальним дослідженням. Висновок про достовірність окремого доказу можна зробити лише після дослідження всіх зібраних у справі доказів у їх системі. У той самий час достовірність є характеристикою окремо взятого доказу, а не їх сукупності. Перетворення імовірності на достовірність супроводжує процес доказування у справі. Сумніви в процесі побудови слідчих версій, збирання доказів виправдані з позиції всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин справи. Але використовуватися для прийняття процесуальних рішень повинні лише докази, достовірність яких після їх дослідження не викликає в суб’єктів доказування будь-яких сумнівів. У той самий час, внаслідок закріплення та дії принципу презумпції невинності, суб’єкти доказування, що представляють сторону захисту, мають право використовувати в кримінальному процесі дані, у достовірності яких вони не переконані. Суб’єкти доказування, які ведуть або ініціюють кримінальний процес, такого права не мають.
5. Переконливість (сила, значення, значимість) доказу становить собою прояв достовірності через те, що остання є безсумнівністю доказу, яка не може бути непереконливою. Достовірність доказу прямо впливає на його здатність відображатися на формуванні внутрішнього переконання суб’єкта доказування. Таким чином, сила (значимість) доказів, як логічна переконливість доказової (обвинувальної або виправдувальної) тези, не становить самостійного значення властивості доказів у кримінальному процесі.
6. Властивість достатності доказів у кримінальному судочинстві є вимогою, що виражається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, що отримана в результаті всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів, і яка достовірно встановлює всі обставини, що утворюють предмет доказування. Достатність становить собою системну властивість доказів, компонентами якої є: логічна послідовність, однозначність висновків, погодженість і несуперечність доказів і встановлених обставин, стійкість знання (незмінність у разі виникнення сумнівів з приводу одного з доказів), повнота встановлених обставин предмета доказування, інваріантість (сталість змісту знання незалежно від його подальшого обґрунтування).
7. У визначення належності не може бути включено вказівку про здатність доказу встановлювати обставини, що підлягають доказуванню у справі. Наслідком такого підходу є неминуче ототожнення властивості належності доказів із їх достовірністю або достатністю. У зв’язку з цим належність доказів визначено як властивість доказу, що характеризує зв’язок відомостей, які становлять його зміст, із обставинами, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.
8. Локальний предмет доказування становить собою сукупність обставин, що підлягають доказуванню, але не пов’язаних із вирішенням кримінальної справи по суті (зокрема, обставин, що встановлюються під час вжиття примусових заходів, при зупиненні досудового слідства, вирішенні питань на стадії виконання судового рішення тощо).
9. Можливість перевірки доказів, визначеність джерела інформації, заперечення включення припущень і здогадок не є умовами допустимості доказів. Єдиним загальним критерієм недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні. Належність та достовірність не повинні проектуватися на таку властивість, як допустимість. Це зовсім різні, відмінні одна від іншої правові категорії. Питання спричинення недопустимості доказів внаслідок вчинення порушення кримінально-процесуального закону не може бути пов’язане тільки з необхідністю встановлення достовірності відомостей. Іншим фактором має виступати дотримання базових конституційних прав та свобод людини.
10. Інститут крайньої необхідності має бути впроваджено в кримінально-процесуальне право. Крайньою необхідністю визнається порушення закону під час збирання доказів, якщо таке порушення спричинило настання менш істотної шкоди, ніж могло б заподіяти невикористання цих доказів у процесі доказування, та якщо іншими засобами уникнути невикористання доказів було неможливо.
11. Право на виключення доказу з процесу доказування в разі встановлення незаконності його отримання є конституційним правом особи, а визнання презумпції недопустимості доказів становить собою гарантію такого права. Результат дослідження допустимості (встановлення недопустимості) доказів має міститися із зазначенням відповідних підстав у мотивувальній частині підсумкових процесуальних рішень, без оформлення окремого процесуального документа.
12. Структура дослідження доказів, схематично відображена як «належність – допустимість – достовірність – достатність», визначає механізм та послідовність встановлення властивостей доказів. Між належністю доказів та їх достовірністю існує однобічний зв’язок. Тільки належний доказ може бути визнано достовірним. Належність доказу не вирішує заздалегідь питання про його достовірність. Тобто належні відомості можуть бути як достовірними, так і недостовірними. Належність відомостей створює лише потенційну можливість для встановлення їх достовірності. Зв’язок допустимості з належністю не простежується. Правила допустимості доказів покликані гарантувати дотримання прав учасників процесу при збиранні доказової інформації та забезпечити достовірність одержаних відомостей. Недотримання цих правил тягне за собою виникнення сумнівів різного ступеня істотності в достовірності отриманої інформації. Таким чином, правила допустимості доказів забезпечують їх достовірність. У той самий час висновок про допустимість передує, але не заміняє висновку про достовірність доказу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141; 2005. – № 2. – Ст. 44.
2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована 17 липня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
4. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492.
7. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 446.
8. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України від 18 лютого 1992 року № 2135-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
9. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю : Закон України від 30 червня 1993 року № 3341-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
10. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.
11. Про затвердження Концепції реформування кримінальної юстиції України : Указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008.
12. Модельный Уголовно-процессуальный кодекс для государств-участников Содружества Независимых Государств : принят Постановлением Межпарламентской Ассамблеи государств-участников Содружества Независимых Государств в Санкт-Петербурге 17 февраля 1996 года.
13. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, реєстраційний № 3456 від 29 квітня 2003 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=14901.
14. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, реєстраційний № 3456-д від 18 листопада 2005 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=26190.
15. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, реєстраційний № 1233 від 13 грудня 2007 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31115.
16. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, підготовлений Національною комісією із зміцнення демократії та верховенства права [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/22704.
17. Проект Закону про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо висновку експерта), реєстраційний № 3271 від 16 грудня 2003 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=14561.
18. Агибалова В.О. Процессуальные и иные документы как источники доказательств в уголовном судопроизводстве : автореф. дис. … канд. юрид. наук / В.О. Агибалова. – Волгоград, 2003. – 36 с.
19. Алейников Г.И. Теоретические и практические вопросы деятельности защитника по собиранию доказательств в стадии досудебного следствия по законодательству Украины и России : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Г.И. Алейников. – М., 2004. – 35 с.
20. Аленін Ю.П. Локальний предмет доказування в кримінальному процесі / Ю.П. Аленін, Т.В. Лукашкіна // Наук. вісник Дніпропетр. держ. ун-ту внутр. справ. – 2009. – № 4. – С. 222-228.
21. Алиев Т.Т. Понятие и свойства доказательств / Т.Т. Алиев, Н.А. Громов, Н.П. Царева // Рос. судья. – 2003. – № 6. – С. 14-23.
22. Анисимов А. Допустимость доказательств / А. Анисимов // Законность. – 2007. – № 10. – С. 35-37.
23. Анищик О.О. Средства закрепления хода и результатов следственных действий и их доказательственное значение : автореф. дис. … канд. юрид. наук / О.О. Анищик. – Самара, 2002. – 20 с.
24. Анненков С. Представление доказательств в уголовном процессе / С. Анненков, В. Пономаренков // Законность. – 1997. – № 3. – С. 54-56.
25. Апарова Т.В. Тенденция развития доказательственного права в Англии / Т.В. Апарова // Проблемы совершенствования советского законодательства : работы. – М., 1977. – № 8. – С. 70-75.
26. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств / В.Д. Арсеньев. – М. : Юрид. лит., 1964. – 180 с.
27. Астапенко О. Допустимість доказів при їх оцінці у ході кримінально-процесуального доказування / О. Астапенко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 10. – С. 144-146.
28. Багрій М.В. Використання непрямих доказів у кримінальному судочинстві України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / М.В. Багрій ; Академія адвокатури України. – К., 2010. – 19 с.
29. Балакшин В.С. Доказательства в теории и практике уголовно-процессуального доказывания: важнейшие проблемы в свете УПК Российской Федерации : автореф. дис. … д-ра юрид. наук / В.С. Балакшин. – Екатеринбург, 2005. – 62 с.
30. Балакшин В. «Асимметрия» правил оценки допустимости доказательств / В. Балакшин // Законность. – 2007. – № 3. – С. 2-5.
31. Банин В.А. Гносеологическая и правовая природа предмета доказывания в советском уголовном процессе / В.А. Банин. – Уфа : Изд-во Башкир. ун-та, 1975. – Вып. 1. – 96 с.
32. Барабаш А.С. Механизм установления свойств и характеристик доказательств / А.С. Барабаш // Вестник Краснояр. гос. ун-та. Серия «Гуманитарные науки». – 2005. – № 6. – С. 181-185.
33. Барабаш Т.М. Предмет доказування у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Т.М. Барабаш ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 23 с.
34. Барабаш Т. Допустимість використання негативних обставин при доказуванні в кримінальному процесі / Т. Барабаш // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 4. – С. 107-111.
35. Баранов А.М. Процессуальные ошибки на предварительном расследовании и теория состязательного процесса / А.М. Баранов // Вестник Оренбург. гос. ун-та. – 2004. – № 3. – С. 18-21.
36. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений / Д.И. Бедняков. – М. : Юрид. лит., 1991. – 208 с.
37. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы / Р.С. Белкин. – М. : Наука, 1966. – 295 с.
38. Белкин Р.С. Теория доказывания : научно-метод. пособие / Р.С. Белкин. – М. : Норма, 1999. – 418 с.
39. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. Общая теория советской криминалистики / Р.С. Белкин. – М., 1977. – Т. 1. – 340 с.
40. Белоковыльский М.С. Некоторые проблемы деятельности участников уголовного судопроизводства при разрешении вопроса о допустимости доказательств (законодательство, правоприменительная практика, направления совершенствования нормативного регулирования) [Электронный ресурс] / М.С. Белоковыльский // «Стратегии уголовного судопроизводства», Междунар. конф. (2007 ; Санкт-Петербург). Международная конференция «Стратегии уголовного судопроизводства», 11-12 окт. 2007 г. : [посвящ. 160-летней годовщине со дня рожд. проф. И.Я. Фойницкого : материалы]. – Режим доступа: http://www.iuaj.net/modules.php?name=Pages&go=page&pid=343
41. Березина Л.В. Доказывание в стадии возбуждения уголовного дела по УПК Российской Федерации : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Л.В. Березина. – Саратов, 2003. – 25 с.
42. Бестаев А.О. Способы собирания доказательств в уголовном процессе России : автореф. дис. … канд. юрид. наук / А.О. Бестаев. – Ростов-на-Дону, 2007. – 27 с.
43. Бондар Е.В. Теоретические и прикладные аспекты признания доказательств недопустимыми : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Е.В. Бондар. – Красноярск, 2008. – 22 с.
44. Боруленков Ю. Допустимость доказательств / Ю. Боруленков // Законность. – 2003. – № 7. – С. 90-95.
45. Боруленков Ю. О допустимости доказательств / Ю. Боруленков // Уголовное право. – 2004. – № 1. – С. 55-57.
46. Бочаров Д.О. Доказування у правозастосовчій діяльності: загальнотеоретичні питання : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Д.О. Бочаров ; Нац. юрид. академія України ім. Я. Мудрого. – Х., 2007. – 20 с.
47. Бризицкий А. Относимость и достоверность доказательств в уголовном судопроизводстве / А. Бризицкий, В. Зажицкий // Сов. юстиция. –1982. – № 3. – С.6-7.
48. Будников В. Юридическая сила доказательств в уголовном судопроизводстве / В. Будников // Рос. юстиция. – 2003. – № 10. – С. 45-46.
49. Быков В.М. Конституционные основания признания доказательств недопустимыми / В.М. Быков, О.Н. Тренбак // Следователь. – 2001. – № 3. – С. 12-15.
50. Верещагина М.А. Процессуальный порядок признания доказательств недопустимыми в ходе предварительного слушания : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / М.А. Верещагина. – Челябинск, 2008. – 26 с.
51. Викторский С.И. Русский уголовный процесс : учеб. пособие / С.И. Викторский. – М. : ГОРОДЕЦ, 1997. – 448 с.
52. Винберг А.И. Косвенные доказательства в советском уголовном процессе / А.И. Винберг, Г.М. Миньковский, Р.Д. Рахунов. – М. : Госюриздат, 1956. – 219 с.
53. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах / Л.Е. Владимиров. – Тула : Автограф, 2000. – 464 с.
54. Власов А.А. Особенности доказывания в судопроизводстве : науч.-практ. пособие / А.А. Власов, И.Н. Лукьянов, С.В. Некрасов ; под ред. д-ра юрид. наук, проф. А.А. Власова. – М. : Экзамен, 2004. – 320 с.
55. Власова С.В. Способы собирания доказательств по уголовным делам о преступлениях, связанных с нарушением правил дорожного движения и эксплуатации транспортных средств : автореф. дис. … канд. юрид. наук [Электронный ресурс] / С.В. Власова. – Н. Новгород, 2009 . – Режим доступа: http://www.iuaj.net/modules.php?name=Pages&go=page&pid=507
56. Волколуп О.В. Справедливость и уголовное судопроизводство / О.В. Волколуп // Правовая политика и правовая жизнь. – 2005. – № 4. – С. 96-101.
57. Воробьева Ю.Ю. Система носителей информации о доказательствах в условиях реализации принципа оценки доказательств по внутреннему убеждению / Ю.Ю. Воробьева, И.В. Жеребятьев // Рос. судья. – 2005. – № 6. – С. 28-30.
58. Гаврилов Б.Я. Обеспечение конституционных прав и свобод человека и гражданина в досудебном производстве / Б.Я. Гаврилов. – М. : Рос. академия образования, 2003. – 366 с.
59. Гегель Г. Наука логики / Г. Гегель // Соч. : в 14 т. – М., 1937. – Т. 5. – 715 c.
60. Глобенко О. Плоды отравленного дерева / О. Глобенко // Уголовное судопроизводство. – 2006. – № 2. – С. 12-18.
61. Гловюк І.В. Судова діяльність у досудовому провадженні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / І.В. Гловюк ; Одес. нац. юрид. академія. – О., 2008. – 20 с.
62. Голунский С.А. Вопросы доказательственного права в Основах уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик / С.А. Голунский // Вопросы судопроизводства и судоустройства в новом законодательстве Союза ССР : сборник. – М. : Госюриздат, 1959. – С. 122-160.
63. Гончаренко В. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України / В. Гончаренко // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 702-703.
64. Гончаренко В.Г. Критерії вірогідності висновків експерта: гносеологічний, психологічний та процесуальний аспекти [Електронний ресурс] / В. Гончаренко // Часопис Академії адвокатури України. – 2009. – № 2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2009-2/content.html.
65. Горбачев А.В. Признание доказательств недопустимыми в уголовном судопроизводстве: основания и процессуальный порядок : автореф. дис. … канд. юрид. наук / А.В. Горбачев. – М., 2004. – 24 с.
66. Горевой Е.Д. Внутреннее судейское убеждение в оценке доказательств по уголовным делам: теория, законодательство, правоприменительная практика : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Е.Д. Горевой. – М., 2006. – 24 с.
67. Горский Г.Ф. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Г.Ф. Горский, Л.Д. Кокорев, П.С. Элькинд. – Воронеж: Изд во Воронеж. ун-та, 1978. – 303 с.
68. Гребенкин П.И. Допустимость доказательств в уголовном процессе : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / П.И. Гребенкин. – М., 2002. – 26 с.
69. Григорьев В.Н. Уголовный процесс : учебник для студ. юрид. фак. вузов / В.Н. Григорьев, Г.П. Химичева ; под ред. В.Н. Григорьева, Г.П. Химичевой. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ЮНИТИ-ДАНА : Закон и право, 2001. – 576 с.
70. Григорьев В.Н. Правовые и организационные основы принятия решений в уголовном процессе (досудебные стадии) : монография / В.Н. Григорьев, Г.А. Кузьмин. – М. : ЮНИТИ-ДАНА : Закон и право, 2003. – 136 с.
71. Григорьева Н. Принципы уголовного судопроизводства и доказательства / Н. Григорьева // Рос. юстиция. – 1995. – № 8. – С. 36 42.
72. Григорьева Н. Исключение из разбирательства недопустимых доказательств / Н. Григорьева // Рос. юстиция. – 1995. – № 11. – С. 5-7.
73. Гридчин А.А. Обеспечение допустимости доказательств на предварительном следствии: процессуальные вопросы : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / А.А. Гридчин. – М., 1999. – 21 с.
74. Гришина Е.П. Актуальные вопросы допустимости доказательств в уголовном процессе / Е.П. Гришина // Рос. следователь. – 2002. – № 6. – С. 36-37.
75. Гришина Е.П. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве – проблемные вопросы концептуального истолкования и правового регулирования / Е.П. Гришина, И.В. Абросимов // Уголовное судопроизводство. – 2007. – № 4. – С. 29 30.
76. Гришина Е.П. Дискуссионные проблемы допустимости доказательств в науке уголовно-процессуального права (теории «беспощадного исключения доказательств», «плодов отравленного дерева» и «асимметрии правил допустимости») / Е.П. Гришина, С.А. Саушкин, И.В. Абросимов // Актуальные вопр. науки и практики. – 2008. – № 1. – С. 7-11.
77. Гродзинский М.М. О способах получения доказательств в советском уголовном процессе / М.М. Гродзинский // Сов. юстиция. –1958. – № 6. – С. 46-48.
78. Громов Н.А. Оценка доказательств в уголовном процессе / Н.А. Громов, С.А. Зайцева. – М. : ПРИОР, 2002. – 128 с.
79. Грошевий Ю. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність / Ю. Грошевий // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 696-697.
80. Грошевий Ю.М. Докази і доказування у кримінальному процесі / Ю.М. Грошевий, С.М. Стахівський. – К. : КНТ, Видавець Фурса С. Я., 2006. – 272 с.
81. Гультай М.М. Виявлення і виправлення слідчих і судових помилок у кримінальному процесі України : автореф. … канд. юрид. наук / М.М. Гультай. – Х., 2008. – 20 с.
82. Гуценко Г.Ф. Уголовный процесс западных государств / Г.Ф. Гуценко, Л.В. Головко, Б.А. Филимонов. – 2-е изд., доп. и испр. – М. : Зерцало М, 2002. – 528 с.
83. Давыдов Н.В. Уголовный процесс / Н.В. Давыдов. – М. : Изд-во Общества взаимодействия студентов МГУ, 1905. – 304 с.
84. Давимука І. Спірні проблеми допустимості доказів у кримінальному процесі / І. Давимука // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 6. – С. 90 93.
85. Давимука І. Допустимість доказів у кримінальному процесі: спірні проблеми / І. Давимука // Право України. – 2002. – № 12. – С. 125-129.
86. Давлетов А.А. Основы уголовно-процессуального познания / А.А. Давлетов. – Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1991. – 150 с.
87. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка / В.И. Даль. – М. : Рус. яз., 1989. – Т. 1. – 699 с.
88. Дворянсков И.В. Уголовно-правовое обеспечение получения достоверных доказательств : автореф. дис. … канд. юрид. наук / И.В. Дворянсков. – Ульяновск, 2001. – 26 с.
89. Дєєв М.В. Достатність доказів у кримінальному процесі України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / М.В. Дєєв ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2008. – 16 с.
90. Дзюбенко А.А. Собирание и исследование доказательств мировым судьей по уголовным делам : автореф. дис. … канд. юрид. наук / А.А. Дзюбенко. – Омск, 2008. – 23 с.
91. Дмитриева Н.А. Требования допустимости доказательств, собранных защитником / Н.А. Дмитриева // Вопр. гуманитарных наук. – 2006. – № 4. – С. 225-227.
92. Доля Е.А. Проверка доказательств в российском уголовном процессе (стадия предварительного расследования) / Е.А. Доля // Правоведение. – 1994. – № 1. – С. 54-60.
93. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности / Е.А. Доля. – М. : Спарк, 1996. – 156 с.
94. Дорохов В.Я. Понятие доказательств в советском уголовном процессе / В.Я. Дорохов // Сов. гос. и право. – 1964. – № 9. – С. 108-117.
95. Евгеньева А.П. Словарь синонимов : справ. пособие / А.П. Евгеньева ; под ред. А.П. Евгеньевой. – Л. : АН СССР, 1975. – 648 с.
96. Европейский Суд по правам человека: избранные решения. В 2 т. Т. 2 / ред. В.А. Туманов. – М. : НОРМА, 2000. – 808 с.
97. Егоров К. Оценка доказательств как завершающий этап доказывания / К. Егоров // Рос. юстиция. – 2000. – № 12. – С. 32.
98. Еникеев З.Д. Механизм уголовного преследования : учеб. пособие / З.Д. Еникеев. – Уфа : Изд-во Башкир. ун-та, 2002. – 116 с.
99. Жданова Я.В. Проблемы вероятного и достоверного в уголовно-процессуальном доказывании и их влияние на принятие отдельных процессуальных решений следователем : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Я.В. Жданова. – Ижевск, 2004. – 34 с.
100. Жогин Н.В. Возбуждение уголовного дела / Н.В. Жогин, Ф.Н. Фаткуллин. – М. : Юрид. лит., 1961. – 206 с.
101. Зажицкий В.И. Источники осведомлённости в уголовно-процессуальном доказывании / В.И. Зажицкий // Сов. юстиция. – 1983. – № 8. – С. 6-8.
102. Зажицкий В.И. Доказательственное право в гражданском, арбитражном и уголовном процессе: сравнительный анализ / В.И. Зажицкий // Рос. юстиция. – 1992. – № 19-20. – С. 23-44.
103. Зажицкий В. О допустимости доказательств / В. Зажицкий // Рос. юстиция. – 1999. – № 3. – С. 26-27.
104. Зайцев О.А. Правовые основы и практика обеспечения участия свидетеля на предварительном следствии : пособие / О.А. Зайцев ; под ред. С.П. Щербы. – М.: ВНИИ МВД России, 1995. – 88 с.
105. Зайцева С.А. Сущность и принципы оценки доказательств в уголовном процессе / С.А. Зайцева // Правоведение. – 1998. – № 1. – С. 171-172.
106. Захаров П.С. Допустимість доказів у кримінальному процесі України / П.С. Захаров // Вісник Академії адвокатури України. – 2008. – Вип. 12. – С. 92-95.
107. Зверев А.Г. Правила оценки допустимости показаний подозреваемого с точки зрения надлежащего источника / А.Г. Зверев // Аспирант и соискатель. – 2005. – № 6. – С. 108-111.
108. Зейкан Я.П. Щодо проблеми вилучення матеріалів із кримінального процесу / Я.П. Зейкан // Адвокат. – 2004. – № 11. – С. 9 12.
109. Зеленецкий В.С. Предупреждение преступлений следователем / В.С. Зеленецький. – Х. : Изд-во Харьк. ун-та, 1975. – 172 с.
110. Зеленецкий В.С. Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины : монография / В.С. Зеленецкий. – Х. : Страйд, 2006. – 336 с.
111. Зинатуллин З.З. Проблема истины в современной уголовно-процессуальной науке [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://kalinovsky-k.narod.ru/b/st/zinatullin.htm.
112. Зиновьев А.А. К определению понятия связи / А.А. Зиновьев // Вопр. философии. – 1960. – № 8. – С. 58-60.
113. Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе / В.В. Золотых. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1999. – 288 с.
114. Ильин П.В. Дискуссионные проблемы доказывания виновности лиц по должностным преступлениям : автореф. дис. … канд. юрид. наук / П.В. Ильин. – М., 2005. – 24 с.
115. Іщенко В. Принцип допустимості і достатності засобів кримінально-процесуального доказування / В. Іщенко // Право України. – 2003. – № 7. – С. 90-93.
116. Каз Ц.М. Доказательства в советском уголовном процессе / Ц.М. Каз ; А.Л. Цыпкин (гл. ред.) [и др.]. – Саратов : Изд-во Саратов. гос. ун-та, 1960. – 106 с.
117. Калинкина Л.Д. Существенные нарушения уголовно-процессуального закона и их отграничение от несущественных : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Л.Д. Калинкина. – Саратов, 1982. – 18 с.
118. Калинкина Л.Д. Основания для производства повторных и дополнительных следственных действий в российском уголовном судопроизводстве [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://kalinovsky-k.narod.ru/b/st/kalinkina2006.htm.
119. Калиновский К.Б. Законность и типы уголовного процесса : дис. … канд. юрид. наук / К.Б. Калиновский. – СПб., 1999. – 193 с.
120. Калиновский К.Б. Существенность уголовно-процессуальных нарушений при собирании доказательств / К.Б. Калиновский // «Законность, оперативно-розыскная деятельность и уголовный процесс», Междунар. науч.-практ. конф. (1998 ; Санкт-Петербург). Международная научно-практическая конференция «Законность, оперативно-розыскная деятельность и уголовный процесс», 9-10 апр. 1998 г. : [материалы] / под ред. О.М. Латышева, В.П. Сальникова. – СПб.: Санкт-Петербург. академия МВД России, 1998. – Ч. 2. – С. 11-14.
121. Калиновский К.Б. Презумпция недопустимости доказательства, полученного с нарушением уголовно-процессуального закона [Электронный ресурс] / К.Б. Калиновский // «Актуальные проблемы права и судебной власти в современном российском обществе», конф. (2009 ; Краснодар). Конференция «Актуальные проблемы права и судебной власти в современном российском обществе», 11 апр. 2008 г. : [материалы]. – Краснодар, 2009. – С. 34-37. – В надзаг.: Северо-Кавказский филиал Российской академии правосудия. – Режим доступа: http://kalinovsky-k.narod.ru/p/2009-1.htm.
122. Карнеева Л.М. Доказательства и доказывание в уголовном процессе / Л.М. Карнеева. – Горький : Изд-во Горьк. ВШ МВД СССР, 1987. – 112 с.
123. Карнеева Л.М. Доказательства и доказывание при производстве расследования / Л.М. Карнеева. – Горький : ГВШ МВД СССР, 1977. – 54 с.
124. Карнеева Л.М. Источники доказательств (по советскому и венгерскому законодательству) / Л.М. Карнеева, И. Кертэс. – М. : Юрид. лит., 1984. – 136 с.
125. Качановська О.О. Допустимість як критерій оцінки доказу та його джерела / О.О. Качановська, І.В. Солов’євич // Вісник Запоріз. юрид. ін-ту. – 2005. – № 3. – С. 125-132.
126. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве / Н.М. Кипнис. – М. : Юристъ, 1995. – 128 с.
127. Клейман Л.В. Установление относимости доказательств при расследовании преступлений : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Л.В. Клейман. – Омск, 2001. – 22 с.
128. Клюшник А.С. Недопустимость доказательств в российском уголовном процессе [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.jurnal.org/articles/2008/uri9.html.
129. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України : підручник / Є.Г. Коваленко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
130. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України : підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
131. Кокорев Л.Д. Уголовный процесс: доказательства и доказывание / Л.Д. Кокорев, Н.П. Кузнецов. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1995. – 272 с.
132. Колоколов Н.А. Параллельное адвокатское расследование: цена его результатов в реальной жизни / Н.А. Колоколов // Адвокатская практика. – 2005. – № 4. – С. 12-14.
133. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / под общ. ред. В.В. Мозякова. – М. : Экзамен XXI, 2002. – 1280 с.
134. Кони А.Ф. Уголовный процесс: Нравственные начала / А.Ф. Кони. – Пг. : Типография М.А. Александрова, 1914. – 568 с.
135. Конин В.В. К вопросу о предмете доказывания при избрании меры пресечения в виде заключения под стражу [Электронный ресурс] / В.В. Конин // «Актуальные проблемы уголовного судопроизводства: вопросы теории, законодательства, практики применения» ; Междунар. науч.-практ. конф. (2007 ; Москва). Международная научно-практическая конференция «Актуальные проблемы уголовного судопроизводства: вопросы теории, законодательства, практики применения», 2007 г. : [к 5-летию УПК РФ : материалы]. – М. : МГЮА, 2007. – Режим доступа: http://iuaj.net/modules.php?name=Pages&go=page&pid=192
136. Коржумбаев Р.А. Уголовно-процессуальные гарантии достоверности доказательств в уголовном процессе : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Р.А. Коржумбаев ; Карагандинский юрид. ин-т МВД РК им. Баримбека Бейсенова. – Караганда, 2008. – 27 с.
137. Корнев Г.П. Методологические основы уголовно-процессуального познания / Г.П. Корнев. – Н. Новгород : Изд-во НГГУ, 1995. – 349 с.
138. Костаков А.А. Допустимость и принадлежность доказательств : конспект лекции / А.А. Костаков. – Л. : Ин-т усоверш. следств. работников, 1991. – 16 с.
139. Костенко Р.В. Достаточность доказательств в российском уголовном процессе : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Р.В. Костенко. – Краснодар, 1998. – 22 с.
140. Костенко Р.В. Порядок решения конституционного требования допустимости доказательств в ходе уголовного судопроизводства / Р.В. Костенко // Рос. судья. – 2004. – № 9. – С. 18-20.
141. Костенко Р.В. Содержание и форма уголовно-процессуальных доказательств / Р.В. Костенко // Правоведение. – 2005. – № 4. – С. 105 114.
142. Костенко Р.В. Доказательства в уголовном процессе (концептуальные подходы и перспективы правового регулирования) : дис. ... д-ра юрид. наук / Р.В. Костенко. – Краснодар, 2006. – 421 с.
143. Костенко Р. Относимость уголовно-процессуальных доказательств / Р. Костенко // Уголовный процесс. – 2007. – № 6. – С. 92-96.
144. Костін М.І. Доказування і сучасна модель кримінального судочинства / М.І. Костін // Економіка, фінанси, право. – 2003. – № 4. – С. 36-39.
145. Котухов М.П. Перевод результатов оперативно-розыскной деятельности в доказательства : автореф. дис. … канд. юрид. наук / М.П. Котухов. – М., 2002. – 27 с.
146. Кримінально-процесуальне право України : підручник / за заг. ред. Ю.П. Аленіна. – Х. : ТОВ «Одіссей», 2009. – 816 с.
147. Крупницкая В.И. Состязательность уголовного процесса и гарантии допустимости доказательств / В.И. Крупницкая // Юристъ-Правоведъ. – 2007. – № 3 (22). – С. 45-51.
148. Кудрявцева А.В. Институт использования специальных знаний в уголовном процессе / А.В. Кудрявцева // Актуальные проблемы гражданского права и процесса. – М. : Статут, 2006. – Вып. 1. – С. 392 404.
149. Кузнецов Н.П. Доказывание и его особенности на стадиях уголовного процесса России : автореф. дис. … д-ра юрид. наук / Н.П. Кузнецов. – Воронеж, 1998. – 34 с.
150. Купряшина Е.А. Источники доказательств и критерии их оценки в уголовном процессе РФ : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Е.А. Купряшина. – Воронеж, 2007. – 23 с.
151. Курс советского уголовного процесса. Общая часть / В.Б. Алексеев, Л.Б. Алексеева, В.П. Божьев [и др.] ; под ред. А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца ; Всесоюз. науч.-исслед. ин-т проблем укрепления законности и правопорядка. – М. : Юрид. лит., 1989. – 640 с.
152. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии / С.В. Курылев. – Минск : Изд-во БГУ, 1969. – 462 с.
153. Куценко О. Правила перевірки допустимості доказів у кримінальному судочинстві / О. Куценко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 5 (47). – С. 81-83.
154. Кучко В.Г. Спорные вопросы проверки и оценки судом первой инстанции допустимости доказательств на стадии судебного разбирательства / В.Г. Кучко, М.С. Белоковыльский // Рос. юстиция. – 2009. – № 2. – С. 53-56.
155. Лазарева В.А. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе / В.А. Лазарева. – Самара : Изд-во Самар. гос. ун-та, 1999. – 106 с.
156. Лазарева В.А. О доказательствах, их допустимости и способах собирания / В.А. Лазарева // «Круглый стол» «Новый Уголовно-процессуальный кодекс России в действии», Москва, 13 нояб. 2003 г. : [материалы] / отв. ред. И.Ф. Демидов. – М., 2004. – С. 131-132.
157. Ланцедова Ю.О. Обґрунтування основних та додаткових юридичних властивостей доказів / Ю.О. Ланцедова // Південноукр. правничий часопис. – 2007. – № 4. – С. 115-118.
158. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами / А.М. Ларин. – М.: Юрид. лит., 1966. – 156 с.
159. Ларин A.M. От следственной версии к истине / А.М. Ларин. – М. : Юрид. лит., 1976. – 199 с.
160. Ларинков А.А. Теоретические и правоприменительные проблемы доказывания на стадии судебного разбирательства в суде первой инстанции : автореф. дис. … канд. юрид. наук / А.А. Ларинков. – СПб., 2006. – 25 с.
161. Лельчицкий К.И. Проблемы оценки доказательств в гражданском процессе : автореф. дис. … канд. юрид. наук / К.И. Лельчицкий. – М., 2008. – 23 с.
162. Лобанов А. Оценка защитником допустимости доказательств / А. Лобанов // Законность. – 1996. – № 6. – С. 42-43.
163. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право : учеб. пособие : курс лекций / Л.Н. Лобойко. – 2-е изд. – Х. : Одиссей. – 2008. – 672 с.
164. Локк Р.Г.-В. Истребование, использование и предоставление письменных документов и носителей информации в ином виде как способ получения доказательств по УПК РФ : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Р.Г.-В. Локк. – Саратов, 2006. – 22 с.
165. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания / И.М. Лузгин. – М. : Высш. шк. МВД СССР, 1969. – 177 с.
166. Лукашевич В.З. О понятии доказательства в советском уголовном процессе / В.З. Лукашевич // Правоведение. – 1963. – № 1. – С. 110-119.
167. Лупинская П.А. Некоторые процессуальные и логические вопросы доказывания в уголовном процессе / П.А. Лупинская // Сов. гос. и право. – 1963. – № 3. – С. 79-86.
168. Лупинская П.А. Основания и порядок принятия решений о недопустимости доказательств / П.А. Лупинская // Рос. юстиция. – 1994. – № 11. – С. 2-5.
169. Лупинская П.А. Проблемы допустимости доказательств при рассмотрении дел судом присяжных / П.А. Лупинская // Рассмотрение дел судом присяжных : науч.-практ. пособие для судей / П.А. Лупинская. – Варшава : Бюро по демократическим институтам и правам человека, 1997. – 126 с.
170. Лупинская П. Доказательства и доказывание в новом угол