ЄВРОПЕЙСЬКА СОНАТА ДЛЯ ТРУБИ: ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ, ВИКОНАВСТВО

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ім. М. ЛИСЕНКА

На правах рукопису

ВАР’ЯНКО ОЛЕГ ІВАНОВИЧ

УДК 78.461

ЄВРОПЕЙСЬКА СОНАТА ДЛЯ ТРУБИ: ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ, ВИКОНАВСТВО

Спеціальність 17.00.03 – музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
кандидат мистецтвознавства,
професор Савицька Н. В.

Львів - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП….…………………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. СТИЛЬ БАРОКО І КУЛЬТУРА ІНСТРУМЕНТАЛІЗМУ....…...…16
1.1. Бароко як культурно-історична епоха перехідного типу……….………..16
1.2. Інструментальна музика в жанровій системі епохи …………...………...20
1.3. Зміни в сімействі труб та стиль clarino…………………………………....26
1.4. Різновиди і строї труб ……………………………………………………...29
РОЗДІЛ 2. ТРУБА В СИСТЕМІ ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ ЖАНРІВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ МУЗИКИ XVII – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIIІ СТОЛІТЬ................................................................................................................32
2.1. Шляхи формування провідних інструментальних жанрів……...…....….32
2.2. Типи інструментальних ансамблів.…………………………………....…..34
2.3. Прикладні жанри трубної музики.………………………………..…….....38
РОЗДІЛ 3. БАРОКОВА АНСАМБЛЕВА СОНАТА ЗА УЧАСТЮ ТРУБИ
В ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ
ТРАДИЦІЙ (ІТАЛІЯ, НІМЕЧЧИНА, АНГЛІЯ, ЧЕХІЯ, АВСТРІЯ).…………...51
3.1. Жанрові витоки барокової сонати.................................................................51
3.2. Італійська соната...........................................................................................54
3.3. Німецька соната.............................................................................................75
3.4. Англійська соната..........................................................................................79
3.5. Австрійська та чеська сонати.......................................................................84
3.6. Деякі тенденції барокового трубного виконавства....................................90
РОЗДІЛ 4. СОНАТА ДЛЯ ТРУБИ І ФОРТЕПІАНО XX СТОЛІТТЯ:
ТИПОЛОГІЧНІ ТА ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ АСПЕКТИ...................................99
4.1. Монументальні сонати концертного спрямування..................................102
4.2. Камерно-ансамблеві сонати – мініатюри..................................................152
4.3. Деякі тенденції сучасного трубного виконавства....................................165

ВИСНОВКИ.........................................................................................................169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................175
ДОДАТКИ............................................................................................................193
ДОДАТОК А.........................................................................................................194
ДОДАТОК Б.........................................................................................................207

ВСТУП

Дослідження історії становлення європейської інструментальної традиції є вельми значущою проблемою, що стоїть перед українською музикознавчою думкою та представниками вітчизняної виконавської школи. Зустрічний процес актуалізації і введення у науковий обіг музичних цінностей ХХ століття збагачує уяву про історично дистанційовані мистецькі реалії. У пропонованій дисертації минуле і сучасність європейського репертуару для труби розглядається крізь призму жанру сонати – одного з провідних в європейській професійній музиці. Декілька поколінь вчених – від Г. Рімана, В. Ньюмена, А. Маркса - до Б. Асаф’єва, Л. Мазеля, А. Клімовицького, Н. Горюхіної, Л. Ланцути намагалося вписати свою сторінку в “біографію” європейської сонати для різних інструментів та інструментальних ансамблів .
Труба як активний учасник камерно-ансамблевого музикування в проекцію на жанр сонати, є явищем неординарним. Інструмент, семантика якого упродовж багатовікової еволюції була щільно пов’язана з ситуаціями придворних свят та урочистостей, який довший час був символом королівської влади, у ХХ столітті позбувся стереотипних поглядів на свій виразовий потенціал і набув нового статусу. Більш, ніж трьохсотлітнє становлення камерно-ансамблевої літератури для труби, призвело до нових семантичних повноважень цього інструменту, як носія особистісної ідеї.
Сучасний концертний та педагогічний репертуар для труби включає широке коло сонат ХVІІ – ХХ століть, вимагаючи від музикантів абсолютно різних стильових концепцій виконання. На шляху до усвідомлення цих відмінностей необхідна глибока обізнаність у процесах становлення сонати для труби і камерного ансамблю, тенденціях взаємовпливу композиторської та виконавської практик, у тому числі автентичного напрямку.

Відсутність комплексного дослідження жанру камерно-ансамблевої сонати для труби, специфіки його еволюційної динаміки, стильових та інтерпретаційних аспектів спричинило звернення до теми, присвяченої осмисленню цього визначного явища.
Актуальність теми дисертації полягає у:
• глибинному осягненні специфіки шляхів становлення жанру сонати та її різновидів у просторі європейської інструментальної культури ХVII – ХХ століть;
• окресленні провідних тенденцій музично-історичного процесу в проекції на еволюцію темброво-виразових можливостей конкретного інструменту – труби ;
• відсутності узагальнюючого дослідження етапів еволюції європейської камерно-ансамблевої традиції за участю труби;
• необхідності аналізу і типологізації сонат для труби і фортепіано першої половини ХХ століття.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі історії музики Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Тема дисертації пов’язана з плановою науково-дослідницькою тематикою, зокрема, з темою № 9 “Нові аспекти дослідження західноєвропейської музичної культури” перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Львівської національної музичної академії на 2007 – 2011 рр.
Об’єктом дослідження є жанрово-стильова динаміка європейської камерно-ансамблевої сонати. Предметом – близько 30-ти сонат європейських композиторів ХVII – першої половини ХХ століть в аспекті еволюції семантичної та тембрової амплітуди труби, як учасника камерного музикування.
Метою даної дисертаційної праці є докладне вивчення процесу становлення камерно-ансамблевої сонати для труби на широкому історико-побутовому та соціокультурному тлі, увиразнення та типологізація індивідуальних жанрово-стильових ознак в розмаїтті національних традицій і шкіл ХVII–першої половини ХХ століть.
Для реалізації окресленої мети було поставлено ряд завдань:
1) актуалізувати та ввести у науковий обіг великий пласт трубних сонат, створених у хронологічному просторі ХVІІ – другої половини ХХ століть;
2) запропонувати типологію ранніх інструментальних жанрів за участю труби;
3) відстежити зміни у сімействі труб, їх різновидах та строях у період бароко – раннього класицизму;
4) осягнути механізм автономізації трубної сонати з-поміж численних жанрів барокової та ранньокласичної прикладної музики;
5) окреслити основні історичні етапи становлення жанру;
6) обґрунтувати власне бачення естетики автентичного стилю виконавства;
7) типологізувати взірці камерно-ансамблевих сонат для труби європейських композиторів першої половини ХХ століття;
8) окреслити сучасні тенденції трубного виконавства ХХ – початку ХХІ століть.
Методологічна основа. У дисертації використано комплексний метод дослідження жанрової природи та історико-стильової еволюції європейської сонати для труби: формально-структурний, функційний, когнітивний та компаративний:
формально-структурний, який дозволяє побудувати жанрову модель камерно-ансамблевої сонати для труби, окреслити коло домінуючих засобів виразності, засадничі принципи циклізації, образно-емоційний зміст тощо;
функційний, що з’ясовує міру залежності жанру від суспільно-естетичних запитів часу;
когнітивний, що передбачає адекватну інтерпретацію суперечливих процесів становлення інструментальних жанрів від епохи бароко до ХХ століття;
компаративний, який спрямований на порівняння процесів, які відбуваються в просторі різних національних традицій.
Наукова новизна даної дисертації полягає у розширенні фактографічної бази за рахунок актуалізації маловідомих історико-теоретичних та нотографічних джерел, їх аналізі та систематизації з позицій сучасних наукових методик. Вперше в українському музикознавстві запропоновано панорамний погляд на історію жанру європейської сонати для труби, здійснено докладний аналіз кращих взірців жанру, обґрунтовано деякі аспекти їх інтерпретації.
Матеріалом дослідження є сонати для труби європейських композиторів ХVII – ХХ століть, більшість з яких є невідомими широкому слухачеві, дослідникам та виконавцям.
Науково-практична значимість дисертації полягає у можливості використання її висновків у спеціалізованих курсах історії зарубіжної музики на історико-теоретичних та виконавських факультетах, у класах з фаху та камерного ансамблю, історії і методики виконавства на мідних духових інструментах у вищих навчальних закладах.
Огляд літератури. Еволюція духового інструментарію в ХVІІ ст., як зазначає С. Левін [65, с. 95 – 138], відзначається складністю, навіть суперечністю. З одного боку, продовжується розбудова надзвичайно багатого сімейства духових та його розгалужень, з іншого – інтенсифікується процес вдосконалення вже існуючих мідних інструментів. Обидва ці процеси були доленосними. У монографії С. Левіна детальну характеристику отримують такі різновиди інструменту, як кулісна труба, що проіснувала в музичній практиці до середини XVIII століття і використовувалася Й. С. Бахом. Однак, поза увагою автора залишається труба спіралеподібної форми. Заповнюючи цю прогалину, Ю. Усов називає цей інструмент трубою “кларіно”, що вносить деяку неясність і в трактування терміну “кларіно” і в класифікацію різновидів труб.

У розділах, присвячених духовому інструментальному мистецтву Середніх віків та Відродження, обидва автори велику увагу приділяють становленню труби як військового та придворного привілейованого інструменту, а згодом, і найбільш задіяного духового інструменту у міському побуті. Вони підкреслюють визначальну роль труби і в добу бароко, де цей інструмент стає символом королівських дворів. Однак, не висвітлюється практика церемоніальних трубних ансамблів (так званих трубних корпусів) – таких, як віденський, мюнхенський, дрезденський, вайсенфельський, лісабонський.
Наукову та інформативну цінність мають праці Е. Тарра [218, 219], який досліджує давні трактати, присвячені історії європейської інструментальної традиції та коментують характеристику інструментів трубного сімейства у працях XVI-XVII століть, зокрема, “Musica getutsht” Себастьяна Вірдунга [222], “Musica instrumentalis deudsch” Мартіна Агріколи, “Syntagma musicum” Міхаеля Преторіуса [205], “Harmonie universelle” Марена Мерсенна [201], “Musurgia universalis” Атаназіуса Кірхера [195]. Автор також згадує цілий ряд найвидатніших праць самих трубачів, а точніше трубачів-композиторів того часу: Чезаре Бендінеллі, Джіроламо Фантіні, Йоганна Ернста Альтенбурга.
Першою за часом оприлюднення (1614) була рання Школа гри на трубі “Tutta l’arte della Trombetta” італійця Чезаре Бендінеллі, що містить зразки військово-церемоніального репертуару пізнього Відродження й раннього бароко, а також виконавські вказівки в дусі характерної для тієї епохи ансамблевої імпровізації. Цінні відомості про трубу XVII сторіччя знаходимо у трактаті Д. Шпеєра “Grund-richtiger, kurtz. Leicht und nothinger Unterricht der musikalischen Kunst” (1687). У ньому, зокрема, знаходимо підтвердження, що найбільш уживаною в цей період була труба в строї D.
Найбагатшим першоджерелом є книга Йоганна Ернста Альтенбурга “Versuch einer Anleitung zur heroisch-musikalischen Trompeter – und Pauker-Kunst” [158] (“Спроба керівництва для героїко-музичного мистецтва сурмачів і литавристів ” – 1795). Автор цієї праці – представник династії трубачів – узагальнює педагогічний і виконавський досвід періоду натуральної труби.
Важливою для визначення основних етапів розвитку трубного виконавства є праця Джіроламо Фантіні “Modo per imparare а sonare di Tromba” (1638) – [182]. Подібно до “Методу” Бендінеллі, “Школа” Фантіні охоплює зразки популярних військових сигналів, але друга частина містить п’єси для труби й бассо контінуо, труби й органа. Фантіні вводить трубу в концертну практику як сольний інструмент і тим самим відкриває нову епоху в розвитку трубного мистецтва.
Цей факт, взятий у зіставленні з іншими даними про широке застосування концертуючої труби у духовних творах 1610-1630 років, дозволяє говорити про початок “золотого століття” солюючої труби вже в першій, а не в другій половині XVII сторіччя, як це роблять С. Левін і Ю. Усов. Закінчення “золотого століття” також повинно бути “перенесене” з початку (Ю. Усов) на середину XVIII століття. Говорячи про застосування труби в оперній, кантатно-ораторіальній і оркестровій музиці XVII століття (Кл. Монтеверді, М. А. Честі, Ж.-Б. Люллі, Г. Шютц, Г. Перселл), С. Левін підкреслює, що воно обмежувалося переважно вступними номерами, а також церемоніальними, військовими й іншими подібними епізодами. Дослідник практично не враховує появу й широке поширення вже у Перселла і його сучасників так званої “трубної арії”, тобто арії з облігатною партією труби, яка є своєрідним дуетом голосу та інструмента.
Ця проблема не отримує свого висвітлення й у працях Ю. Усова, де значно ширше й повніше, порівняно з дослідженням С. Левіна, розглядається бароковий репертуар й окремі твори Д. Кларка, Г. Перселла, П. Й. Вейвановского, Д. Тореллі, Г. Телемана, А. Вівальді, Г. Ф. Генделя, Й. С. Баха, а також згадуються імена інших композиторів, що писали для труби в цей період.
Ю. Усов високо оцінює багатогранну діяльність француза Моріса Андре, пов’язану з популяризацією старовинної музики, американця, що проживає у Швейцарії, Едварда Тарра, чеха Іво Прайса та інших виконавців, вчених, педагогів, майстрів музичних інструментів. На жаль, за період, що минув після публікації другого видання книги Ю. Усова, проблеми виконання на трубі музики бароко в українському музикознавстві розглядалися спорадично. Вартує згадати праці та статті таких авторів: В. Апатського [4, 9], В. Богданова [20], Б. Мочурада [87], В. Посвалюка [103].
У полі зору дослідників, які зверталися до епохи бароко, знаходяться переважно питання, пов’язані з виконанням творів для клавішних і струнних інструментів. Прикладом цього може слугувати збірка статей “Проблеми стилю й інтерпретації музики бароко” [109]. У ній вміщено п’ятнадцять різнопланових статей, з яких більшість присвячено органній, клавірній і скрипковій музиці, три мають загально-естетичний характер, але немає жодної, пов’язаної з виконавством на духових інструментах.
Підводячи підсумки стосовно рівня висвітлення проблематики трубного репертуару в епоху бароко, варто зазначити, що охарактеризовані вище роботи С. Левіна, Ю. Усова, нариси про трубу в книгах Д. Рогаль-Левицького [115], М. Чулакі [ 145], І. Барсової [17] та інших, а також праці історіографічного характеру Т. Ліванової [70], В. Конен [54], М. Лобанової [73] є оптимальною методологічною основою сучасних досліджень.
Як відомо, початок новій концепції виконання музики бароко був закладений Арнольдом Долмечем. Автор книги “Інтерпретація музики XVII-XVIII століть” [172], виданої у 1915 році й згодом неодноразово перевиданої, увійшов в історію як організатор щорічних фестивалів давньої музики (1925-1933) та засновник журналу “Consort”.
Його учень Роберт Донінгтон, автор “Інтерпретації ранньої музики” [175] оприлюднив також “Керівництво виконавцям музики бароко” [173]. У 1963 році виходить книга Фрочера Готтхольда “Практика виконавства старовинної музики” [183]. Ці дослідження стосуються широкого кола методологічних питань, актуальних для інструменталістів та вокалістів. Своєрідною хрестоматією, що охоплює більше 20 трактатів про виконавство кінця XVII-XVIII сторіч, є робота Ж.-К. Вельйона “Правила музичної інтерпретації в епоху бароко” [221]. Значний обсяг виконавських проблем систематизовано в п’яти тематичних розділах: метр і розмір, фразування, прикраси (мелізматика й орнаментика), темпи, жанри. Крім праць, які стосуються інтерпретації, важливе значення мають дослідження або їх окремі розділи, присвячені історії труби, зокрема, А. Бейнса [161], Ф. Бейта [163] та Е. Тарра [220]. У двох перших узагальнюються історіографічні й музикознавчі джерела про труби епохи Відродження й бароко, які були наново відкриті та використовувались в автентичному виконавстві XX століття.
Креслення А. Бейнса, на основі обчислень пропорцій та співставлення форм інструментів, зображених на картинах, містять спостереження про їхні строї.
Ф. Бейт, окрім докладної історичної довідки, у розділі “Натуральні труби: від Середньовіччя до сучасності” велику увагу приділяє пошукам (на підставі зображень, що збереглись) у напрямку реконструкції й моделювання зразків інструментів з різного роду винаходами, спрямованими на поліпшення чистоти інтонування, полегшення процесу гри у верхньому регістрі й т.п. Він детально характеризує експерименти у цій галузі, у тому числі свої власні.
Першою великою монографією, присвяченою історії і теорії трубного виконавства, є праця Е. Тарра “Труба” [220]. Автор, як і більшість інших вчених, є не лише виконавцем – трубачем, але й педагогом, видавцем і редактором величезної кількості творів для труби, засновником та директором першого в Європі “Музею труби” у Бад-Сьокінгені (ФРН).
Глибока ерудиція і багатий досвід дозволяють Е. Тарру у яскравій, захоплюючій формі викласти історію труби, поєднавши її з розвитком суспільства. Автор знайомить читача з технікою виготовлення інструментів у різних країнах, інформує про найкращих майстрів і збережених інструментах, наводить цитати з найцікавіших документів. Однак, Е. Тарр, як і більшість інших західних дослідників, практично не приділяє уваги характеристиці творів для труби або за її участю. Тим більше він не ставить перед собою завдання обговорення проблемних, не до кінця вирішених питань.
У книзі Е. Тарра трубі доби бароко приділяється велика увага, але автор, обмежений загальною композицією книги, залишає осторонь цілий ряд тем. Ці прогалини заповнюються фундаментальними роботами, що охоплюють більш вузькі хронологічні рамки: Д. Альтенбурга – (період 1500 – 1800 р.), Р. Далквіста – період (1500 – 1830 р.), Д. Смізерса – (до 1721 р.) та іншими.
У своїй праці “Bidrag Till Trumpeten Och Trumpetspelets Historia : Fran 1500-Talet Till Mitten Av 1800-Talet” [171] шведський вчений Р. Далквіст особливу увагу приділяє питанням термінології, зокрема, походженню й трансформаціям терміну “кларіно”. Простежуючи випадки вживання цього терміну, дослідник доходить висновку про його іспанське походження (у версії “clarin”). Історично виправданим автор вважає застосування терміну “кларіно” для позначення партії, регістру й, з певними застереженнями щодо стилю гри на трубі. На жаль, у сучасній вітчизняній та зарубіжній музичній науці й практиці зустрічаються вирази “труба-кларіно”, “кларіно – труба сопрано” і т.п.
У рамках кожного періоду репертуар описується за географічним принципом. Послідовність розгляду також є традиційною для західного музикознавства: Німеччина й Австрійська імперія (де виділяються Австрія й Чехія), Італія, Франція, Іспанія. Окремі національні й регіональні центри трубного мистецтва бароко розглядаються в статтях М. Крінона, Е. Хавпенні, Д. Хумпрайса – (Англія), Е. Тарра – (Португалія), В. Вортмюллера – (Німеччина), В. Гоша – (Німеччина), Ф. В. Ріделя – (Німеччина), В. Бауманна – (Швейцарія), Ф. Кернера – (Австрія), А. Шнобелєн (Італія).
В. Гош у своєму дослідженні вайсенфельської колекції, яка складається з 122 творів, 68 з яких включають трубні партії, не лише підкреслює роль Вайсенфельса, як одного із провідних центрів трубного виконавства, але й звертає увагу на особливості виконання творів Й. С. Баха. Питання жанрової специфіки і репертуару знайшли своє відбиття у дослідженнях Д. Альтенбурга [157], в яких автор розглядає репертуар придворних міських трубачів і баштової музики. Праці Е. Тарра й Т. Уолкера [214] стосуються ролі труби в італійській опері XVII століття. Їх доповнюють роботи, присвячені становленню барокових жанрів, де труба займає одне із провідних місць, зокрема, “Соната в епоху бароко” В. Ньюмена [203], а також окремі статті й анотації до трубних нотних видань та СD: Крюгера про Д. Фантіні та його сонати для труби й бассо контінуо; К. Хафнера про Й.М. Мольтера; Е. Тарра про репертуар для труби, створений Д. Тореллі, іспанську музику для труби XVII століття та інші. Відсутня чітка систематизація різновидів труб епохи бароко, розуміння й вживання терміну “кларіно”, а також специфіки використання різних трубних строїв.
Репрезентація цілісної картини розвитку трубного мистецтва в контексті становлення й розвитку нових для того часу жанрів та усього спектру трубних творів: від військових і церемоніальних п’єс – до концертів, від трубних арій – до оперних увертюр, від камерних сонат для труби й органу – до помпезних оркестрових сюїт, трубного ансамблю, а згодом і однієї або двох концертуючих труб у духовних творах першої половини – середини XVII сторіччя – дозволяє вченим констатувати, що багатоплановість трактування труби в цих творах, в тому числі використання і сполучення інструменту з солюючим голосом, створює передумови для її масштабного проникнення в барокову оперу у другій половині XVII століття.
Апробація роботи. Окремі положення дисертації були представлені у вигляді доповідей, що обговорювалися на наступних науково-практичних конференціях:
1. Наукова конференція “Музикознавчі студії – 2004”. – Львів: ЛДМА, 21 вересня 2004 / Соната для труби і фортепіано в системі камерно-інструментальної музики П. Хіндеміта;
2. Наукова конференція “Музикознавчі студії – 2005”. – Львів: ЛДМА, 19 – 20 вересня 2005 / Культурологічні передумови формування барокової сонати для труби в контексті камерно-інструментальної музики кінця ХVII – поч. ХVІІІ ст.;
3. Шоста науково-практична конференція українського товариства аналізу музики “Динаміка музичного смислоутворення”. – Київ: НМАУ, 15 – 19 листопада 2005 / Європейська трубна соната від бароко до сьогодення: смислові засади жанрово-стильової динаміки;
4. Всеукраїнська науково-практична конференція “Культуротворча парадигма українського націєтворення”. – Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 7 – 8 квітня 2005 / Сучасні тенденції виконавства барокової інструментальної музики (на прикладі сонат для труби і струнного оркестру).
5. Всеукраїнська науково-практична конференція “Музичне виконавство України: національні, регіональні та інтегративні аспекти”. – Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 7 – 8 червня 2007 / Барокові твори для труби (кларіно) у світлі автентичного стилю виконавства.
6. Дев’ята науково-практична конференція українського товариства аналізу музики “Художня організація часу в музичному творі” – Київ: НМАУ, 23-25 березня 2009 / Труба-кларіно в хронотопі італійського бароко
Основні положення даного дослідження лягли в основу наступних публікацій:
1. Вар’янко О. Соната для труби і фортепіано в системі камерно-інструментальної музики Пауля Хіндеміта / О. Вар’янко // Наукові записки: Серія: Мистецтвознавство. – Тернопіль: Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, 2005. – № 1(13). – С. 74 – 80.
2. Вар’янко О. Російська соната для труби й фортепіано. Досвід структурно-стилістичного аналізу / О. Вар’янко // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ: Плай, 2006. – Вип. 9. – С. 144 – 156.
3. Вар’янко О. Тенденції розвитку європейської камерно-інструментальної музики середини ХVIII – ХХ століття за участю мідних духових інструментів (на прикладі сонати для труби і фортепіано) / О. Вар’янко // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство. – Київ: НМАУ ім. П. Чайковського, 2006. – Вип. 20. – С. 162 – 173.
4. Вар’янко О. Культурно-історичні передумови становлення барокової трубної сонати в жанровому просторі камерно-інструментальної музики кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / О. Варянко // Вісник Прикарпатського університету: Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ: Плай, 2007. – Вип. 10 – 11. – С. 281 – 284.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основного тексту дисертації складає 174 сторінки, список використаних джерел – 225 позицій, повний обсяг дисертації – 214 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Серед жанрів інструментальної професійної музики соната посідає одне з чільних місць. Історія сонати для труби охоплює близько трьох століть – небагато є інструментальних жанрів, відзначених подібним довголіттям. В добу бароко соната культивувалася як частина музичного “інтер’єру” світських або церковних урочистостей, в добу класицизму – в умовах побутового музикування демократичного середовища. У ХІХ столітті еволюційна динаміка досліджуваного жанру тимчасово призупиняється; натомість на початку ХХ століття соната для труби знову опиняється на вістрі підвищеної популярності як з боку композиторів, так і з боку концертуючих музикантів. Починається новий злет історії жанру, який стає невід’ємною ланкою учбово-педагогічного та конкурсного репертуару молодих виконавців.
У полі дослідницької уваги в межах перших трьох розділів дисертації був перехідний етап від бароко до класицизму (ХVІІ – ХVІІІ століття); четвертий розділ присвячено доробку європейських композиторів першої половини ХХ століття. Вперше феномен сонати для труби і камерного ансамблю досліджувався як системний, еволюційно-динамічний процес.
Пильний інтерес до барокової доби інспірував формування одного з провідних напрямків розвитку української музикознавчої науки останнього десятиліття, кореспондуючи з гуманітарною думкою країн східної і західної Європи. Можна з впевненістю констатувати, що культурно-мистецький простір ХVII – початку ХVIII століть вирізняється тенденцією змішання стилів і жанрів, мов і манер, як віддзеркалення системи цінностей і пріоритетів перехідної епохи. Значним досягненням стало утвердження законів інструменталізму як автономного способу мислення, що знаходить своє оптимальне втілення в опорі на гомофонно-гармонічний склад та розгалужену систему інструментальних жанрів. Ці завоювання отримали своє художнє втілення у межах різних національних шкіл: італійської (Д. Фантіні, Дж. Вівіані, М. Каззаті, Д. Габріелі, Дж. Тореллі, А. Кореллі), німецької (Й.- К. Пецель, Г.-Ф. Телеман), австрійсько-чеської (А. Берталі, Й. Г. Шмельцер, Г.І. Бібер, П.-Й. Вейвановський), англійської (Г. Фінгер, Д. Пейзібль, Г. Перселл). Гегемонія цих національних традицій, як вказує В. Ньюмен, збереглася і пізніше.
В дослідженні неодноразово підкреслювалося, що процес емансипації інструменталізму призвів до кристалізації найбільш перспективних жанрів – сонати і концерту. Їх цезурно-циклічна будова стала ідеальним втіленням “дискретного часу життя, природнього і біологічного” (М. Бахтін), властивого світовідчуттю барокової доби. Домінуючий принцип контрастування визначає синтаксичні та стилістичні процеси становлення ранньої сонатної форми в розмаїтті тембрових складів, в тому числі за участю духових інструментів.
Жанр сонати для труби, як цілісне художнє явище, є художньо-естетичною цариною, донині ще не актуалізованою у повному обсязі. Заперечується достатньо розповсюджена позиція щодо жанрових пошуків бароко і раннього класицизму як підготовчого етапу більш “повнокровного” мистецтва наступних епох, зокрема, ХIХ та ХХ століть. Насправді ж, досягнення бароко у ділянці становлення великих інструментальних жанрів важко переоцінити.
У перших трьох розділах дисертації досліджуються складні та суперечливі процеси стабілізації іманентно інструментальних чинників узагальнення художніх ідей. Це було зумовлено тим, що музика високого бароко тяжіла до грандіозності, декоративності, монументальності, натомість різноманітні моделі камерно-ансамблевого музикування мали маргінальне значення. У даному контексті доречним є порівняння з клавірними сонатами Д. Скарлатті, який ототожнював свої твори з екзерсисами-вправами, хоча за художньо-естетичними якостями вони не поступалися великим вокально-інструментальним жанрам.
Друга половина ХVІІ - початок ХVІІІ ст. стали “золотою добою” перетворення труби у солюючий інструмент, котрий в оркестрових і ансамблевих творах виконував надзвичайно розгорнуті і складні партії, що передбачали опору лише на натуральний звукоряд. Високі партії труби мали назву “кларіно”. Композитори ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. доручали натуральним трубам віртуозні партії, що охоплювали гіпервисокий регістр (c3 – g3). Рівень технічної складності видається неймовірним навіть за умов їх виконання на сучасних вентильних хроматичних інструментах.
Репрезентація цілісної картини еволюційного розвитку високохудожньої літератури для труби з опорою на широкий спектр провідних жанрів (від військових і церемоніальних п’єс – до концертів, від арій для солюючої труби в супроводі органу або клавесину – до оперних увертюр, від камерних сонат для труби й органу – до помпезних оркестрових сюїт та інтрад для ансамблю труб, а згодом і однієї або двох концертуючих труб) першої половини ХVII сторіччя, дозволяє констатувати, що темброво-виразова поліфункційність труби створює очевидні передумови для її рішучого проникнення в барокову оперу другої половини XVII століття.
Проаналізувавши значний корпус сонат для труби з увиразненням образно-емоційного змісту, форми, арсеналу семантичних можливостей мідного духового інструменту, можна з впевненістю стверджувати, що у цьому жанрі знайшли своє віддзеркалення знакові риси пануючого стилю епохи:
1) stile rappresentativo – техніка концертуючої трактовки монодії з інструментальним супроводом;
2) stile concertato – посилення експресивних властивостей духового інструменту під впливом естетики сольного співу;
3) асиміляція деяких рис поетики арій lamento;
4) вплив теорії афектів – збереження єдиного емоційного стану в межах цілісної композиційно-синтаксичної одиниці; переважно - це ліричне переживання, відтінки якого є безмежно різноманітними;
5) тенденція індивідуалізації художніх образів за рахунок віртуозних прикрас та орнаментики, що детально проінтоновуються виконавцями-солістами; індивідуалізовані фактурні імпульси в партії труби ледь зароджуються – композитори переважно використовують загальні форми руху; особливого семантичного значення набуває хоральність оркестрового супроводу;
6) на рівні формотворення майже повсюдно панує принцип співставлення і чергування контрастних епізодів, що є переконливим свідченням того, що сонатність ще не встигла оволодіти мистецтвом узагальнення і об’єднання музичного матеріалу;
7) поліфонічний та гомофонно-гармонічний типи фактурного викладу урівноважують один одного.
Образний зміст сонат для труби першої половини ХVІІІ століття переважно відрізняється піднесеністю емоційного пафосу, красою та вишуканістю мелодичних ліній, стрункістю та вивершеністю форми. Слід зазначити, що рівень технічної та регістрової складності партії труби вимагав високого професіоналізму з боку солістів-виконавців – саме тому значна частина творів писалася для конкретних виконавців. Історія зберегла імена багатьох видатних трубачів того часу: Г. Райхе, Й. Г. Руе, Д. Шор, Й. Г. Хайніш, В. Сноу, К. Пфайфер та інші. Вони користувались неабиякими привілеями, які офіційно надавалися суспільством і виділяли їх порівняно з іншими музикантами.
Сучасний концертний та педагогічний репертуар включає в себе широке коло творів вищеозначеного періоду. Традиції їх інтерпретації народжують декілька напрямків – т. зв. автентичний (докладна реконструкція музики бароко з використанням оригінальних інструментів або їх сучасних копій, максимально наближених до тембрових характеристик вихідної моделі) та модерний (що передбачає більшу виконавську свободу), які знаходяться в ситуації плідної взаємодії і взаємозбагачення.
Друга половина XVIII століття – початок поступового занепаду камерно-ансамблевого музикування за участю труби та стилю clarino. ХІХ століття стало періодом стагнації цього різновиду композиторського і виконавського мистецтва, що зумовлюється домінуванням статусу труби передусім як оркестрового інструменту. Даний процес поглиблюється і у ХХ столітті, виокремлюючи темброво-семантичні та виконавські амплуа труби як концертуючого та камерно-ансамблевого інструменту.
У четвертому розділі дисертації підкреслюється, що ХХ століття відкриває новий еволюційний період розвитку групи мідних духових інструментів. Європейські композитори приділяють кожному з них велику увагу в симфонічній, концертній та камерній літературі. Свідоме перетворення труби у рівноправного учасника камерно-ансамблевого музикування сягає кульмінаційної вершини в середині ХХ століття. Ця тенденція і по нинішній час не втрачає актуальності. Соната для труби і фортепіано стала визначною ділянкою концептуального і стилістичного новаторства у творчості Б. Асаф’єва, П. Хіндеміта, В. Агафоннікова, Б. Мартіну, Ю. Алєксандрова. Ідея співставлення діаметрально протилежних семантичних начал ідеально відповідала соціальним запитам часу, поєднуючи раціоналізм з можливістю яскраво емоційного самовиразу. Багатогранність і гнучкість вияву функційності тем і розділів, свідома полістилістичність індивідуально-авторської лексики, опосередкована опора на національно-фольклорні джерела – комплекс принципів мислення, що довший час були прерогативою скрипки, віолончелі, флейти, кларнету, гобою. Трубою вони втілюються з підкресленням її іманентних тембрових властивостей.
За критеріями масштабності форми та способу донесення індивідуально-авторського задуму корпус камерно-ансамблевих сонат для труби і фортепіано ХХ століття диференційовано на дві групи: монументальні сонати концертного спрямування і сонати-мініатюри. У кожній з окреслених типологічних груп зростає міра єдності циклу завдяки драматургічній взаємозалежності частин, ремінісценціям, прийому attacca, імпровізаційним каденціям солюючого інструменту та іншим прийомам. Об’єднуючими факторами є прагнення максимального самовиразу, свободи, незалежності від будь-яких стереотипів; природним і логічним є звернення до тієї системи художніх засобів, яка сприяє вияву глибинних рис індивідуальності автора. Домінують романтичні норми мислення, в просторі яких проступають риси імпресіонізму, експресіонізму, неофольклоризму. Відтак, загальна картина шляхів розвитку європейської сонати для труби постає багатопланово і об’ємно, хоча звернення до труби, як учасника камерно-ансамблевого музикування в форматі одночастинної сонати-поеми або сонатного циклу залишилося для більшості авторів одиничними, спорадичними подіями їх творчої біографії.
На початку ХХІ століття жанр камерно-ансамблевої сонати для труби, перейшовши великий шлях збагачення образності і співвіднесених з нею мовно-стилістичних принципів, знаходиться на етапі інтенсивного розвитку, а відтак – в зоні пильної уваги дослідників, залишаючись гостро актуальною науковою цариною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акопян Л. Анализ глубинной структуры музыкального текста / Л. Акопян. – М.: Практика, 1995. – 256 с.
2. Алексеева Л.Н. Зарубежная музыка ХХ века / Л.Н. Алексеева, В.Ю. Григорьев. – М.: Знание, 1986. – 191 с.
3. Анисимов Б.И. Инструментовка для духового оркестра. / Б.И. Анисимов. – Л.: Музыка, 1960. – 314 с.
4. Апатский В.Н. Духовое исполнительство средневековой Европы / В.Н. Апатский // Дослідження. Досвід. Спогади: зб. наук. праць. – К.: КССМШ ім. М.Лисенка, 2005. – Вип. 6. – С. 138-142.
5. Апатский В.Н. Камерный ансамбль и воспитание оркестрового музиканта / В.Н. Апатский // Дослідження. Досвід. Спогади: зб. наук. праць. – К.: КССМШ ім. М. Лисенка, 2005. – Вип. 6. – С.143 -152.
6. Апатский В.Н. О виртуозности в духовом музыкально-исполнительском искусстве / В.Н. Апатский // Дослідження. Досвід. Спогади: зб. наук. праць. – К.: КССМШ ім. М. Лисенка, 2002. – Вип. 3. – С. 126-141.
7. Апатский В.Н. О некоторых новациях в современном духовом исполнительстве / В.Н. Апатский // Дослідження. Досвід. Спогади: зб. наук. праць. – К.: КССМШ ім. М. Лисенка, 2003. – Вип. 4. – С. 6 -18.
8. Апатский В.Н. Очерки истории духового исполнительства. Прошлое и проблемы наших дней / В.Н. Апатский // Дослідження. Досвід. Спогади: зб. наук. праць. – К.: КССМШ ім. М. Лисенка, 2003. – Вип. 4. – С.103 – 114.
9. Апатский В.Н. Основы теории и методики духового музыкально-исполнительского искусства / В.Н. Апатский. Учебное пособие. - К.: НМАУ им. П. И. Чайковского, 2006. – 432 с.
10. Арановский М.Г. Проблемы стиля / М. Г. Арановский // Советская музыка. –1982. – № 5. – С. 98 – 101.
11. Арбан Ж. Школа игры на трубе и корнет-а-пистоне / Ж. Арбан. – М.: Музыка, 1988. – 450 с.
12. Асафьев Б.В. Музыкальная форма как процесс / Б. Асафьев. – М.: Музыка, 1965. – 375 с.
13. Асафьев Б.В. О музыке ХХ века / Б. Асафьев. – Л.: Музыка, 1982. – 199 с.
14. Асафьев Б.В. О симфонической и камерной музыке / Б. Асафьев. – Л.: Музыка, 1981. – 214 с.
15. Барсова И.А. Контуры столетия. Из истории русской музыки ХХ века / И. Барсова. – СПб.: Композитор, 2007 . – 240 с.
16. Барсова И. А. Камерный оркестр Пауля Хиндемита / И. Барсова // Музыка и современность.– М.: Музыка, 1975. – Вып. 9. – С. 226 – 261.
17. Барсова И.А. Книга об оркестре / И. Барсова. – М.: Музыка, 1969. – 231 с.
18. Бейшлаг А. Орнаментика в музыке / А. Бейшлаг. – М.: Музыка, 1978. – 320 с.
19. Берлиоз Г. Большой трактат о современной инструментовке и оркестровке / Г. Берлиоз. – М.: Музыка, 1972. – 306 с.
20. Богданов В.О. Історія духового музичного мистецтва України: від найдавніших часів до початку ХХ ст. / В.О. Богданов. – Харків: Основа, 2000. – 344 с.
21. Болотин С. В. Энциклопедический биографический словарь музыкантов-исполнителей на духовых инструментах / Сергей Васильевич Болотин. – [ 2-е изд., доп. и перераб.]. – М.: Радуница, 1995. – 358 с.
22. Брянцева В.Н. Французский клавесинизм / В.Н. Брянцева. – СПб.: Дмитрий Буланин, 2000. – 378 с.
23. Буяновский М. В классах духовых инструментов / М. Буяновский // Ленинградская консерватория в воспоминаниях. – Л.: Музыка, 1962. – 360 с.
24. Варунц В.П. Музыкальный неоклассицизм ( исторические очерки) / В. Варунц. – М.: Музыка, 1988. – 80 с.
25. Василенко С.Н. Инструментовка для симфонического оркестра / С. Н. Василенко. – М.: Музыка, 1959. – Т. 2. – 624 с.
26. Веприк А.М. Очерки по вопросам оркестровых стилей / А.М. Веприк. – М.: Музыка, 1961. – 315 с.
27. Веприк А.М. Принцип оркестровки И.С. Баха / А. Веприк // Вопросы музыкознания.– М.: Музыка, - 1955. Том 2. – С. 606 – 627.
28. Веприк А.М. Трактовка инструментов оркестра / А.М. Веприк. – М.: Музыка, 1961. – 301 с.
29. Витачек Ф.Е. Очерки по искусству оркестровки ХIХ века / Ф. Витачек. – М.: Музыка, 1979. – 151 с.
30. Вопросы жанрового и стилевого многообразия советской музыки: сб. науч. тр. – М.: Музыка, 1978. – 201 с.
31. Гинзбург Л.М. История скрипичного искусства / Л. Гинзбург, В. Григорьев. – М.: Музыка, 1990. – Вып. 1. – 285 с.
32. Гишка І.С. Формування амбушура трубача (традиції та базинг): дослідження / І. Гишка. – Львів: ЗУКЦ, 2002. – 136 с.
33. Глинка М.И. Заметки об инструментовке / М. Глинка. – М.: Музыка, 1937. – 32 с.
34. Гордійчук М.М. Музика і час / М. Гордійчук. – К.: Музична Україна, 1984. – 323 с.
35. Горюхина Н.А. Эволюция сонатной формы / Н.А. Горюхина. – К.: Музична Україна, 1970. – 315 с.
36. Денисов Э.В. Современная музыка и проблемы эволюции композиторской техники / Э. Денисов. – М.: Сов. композитор, 1986. – 206 с.
37. Диков Б. О штрихах духовых инструментов / Б. Диков, А. Седракян // Методика обучения игре на духовых инструментах. – М.: Музыка, 1966. – Вып. 2. – С. 182 – 211.
38. Докшицер Т.А. Путь к творчеству / Т.А. Докшицер. – М.: Муравей, 1999. – 210 с.
39. Друскин М.С. Иоганн Себастьян Бах / М.С. Друскин. – М.: Музыка, 1982. – 383 с.
40. Музыка ХХ века / ред. Житомирский Д. – М.: Музыка, 1976. – 405 с.
41. Захарова О.И. Риторика и западноевропейская музыка ХVII ¬¬¬ – первой половины ХVIII века: принципы, приемы / О.И. Захарова. – М.: Музыка, 1983. – 77 с.
42. Зинькевич Е. С. Значение генетико-типологического аспекта в анализе современной музыки / Е.С. Зинькевич // Музыкальное произведение: сущность, аспекты анализа. – К.: Музична Україна, 1988. – С. 96 – 102.
43. Зінькевич О.С. Маршрути творчих пошуків (камерно-інструментальний ансамбль) / О. Зінькевич // Музична критика і сучасність / упор. О.О. Стельмашенко. – К.: Музична Україна, 1984. – Вип. 2. – С. 57 – 76.
44. Зінькевич О.С. Пошуки і відкриття / О.С. Зінькевич // Українське музикознавство. – К.: Музична Україна, 1998. – Вип. 28. – С. 9 – 11.
45. Ивашкин А. Истоки современных принципов интонационно-тематического единства / А. Ивашкин // Методические вопросы теоретического музыкознания. – М.: Музыка, 1975. – Вып. 22 – С. 277 – 296.
46. Исполнительство на духовых инструментах и вопросы музыкальной педагогики: труды ГМПИ им. Гнесиных. – М.: ГМПИ им. Гнесиных, 1979. –– Вып. 45.––223 с.
47. История оркестровых стилей: программа для музыковедческих и композиторских факультетов музыкальных вузов /сост. Ю. Фортунатов. – М.: Музыка, 1973. – 121 с.
48. Каган М.С. Системный подход и гуманитарное знание: избранные статьи / М.С. Каган. – Л.: Изд. ЛГУ, 1991. – 383 с.
49. Карпяк А.Я. Становлення та розвиток сучасної львівської школи гри на флейті / А.Я. Карпяк // Наук. вісник НМАУ ім..П. Чайковського: Музичне виконавство. – К., 2000. – Вип.5. – С. 157 -166.
50. Карс А. История оркестровки / А. Карс. – М.: Музыка, 1990. – 304 с.
51. Катрич О.Т. Стиль музиканта-виконавця (теоретичні та естетичні аспекти) / О. Катрич. – Дрогобич: Відродження, 2000. – 100 с.
52. Кобец И.Н. Система домашних занятий трубача / И. Кобец. – К.: Музична Україна, 1965. – 60 с.
53. Кобець І.М. Основи навчання гри на трубі / І. Кобець. – К.: Музична Україна, 1985. – 77 с.
54. Конен В.Д. История зарубежной музыки XIX века / В.Д. Конен. – М.: Музыка, 1965. – 527 с.
55. Конен В.Д. Клаудио Монтеверди 1567-1643 / В. Конен. – М.: Советский композитор, 1971. – 321 с.
56. Конен В.Д. Окончательная кристаллизация гомофонно-гармонического стиля в эпоху классицизма / В.Д. Конен // Западноевропейская художественная культура ХVІІІ века. – М.: Музыка, 1980.- С. 19 - 34
57. Конен В.Д. Театр и симфония. Роль оперы в формировании классической симфонии / В. Конен. – М.: Музыка, 1975. – 376 с.
58. Конрад Н.И. О барокко / Н.И. Конрад // Избранные труды. История. – М.: Наука, 1974. – 361 с.
59. Корж Ю. В. Неоклассицизм / Ю. Корж // Культурология. ХХ век: словарь. – СПб.: Университетская книга, 1997. – С. 307 – 312.
60. Котляревский И. К вопросу о понятийности музыкального мышления / И. Котляревский // Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты исследования. – К.: Музична Україна, 1989. – С. 28 – 34.
61. Котляревский И.А. Музыкально-теоретические системы европейского искусствознания / И.А. Котляревский. – К.: Музична Україна, 1983. – 158 с.
62. Кузнецов К. Арканджело Корелли / К. Кузнецов, И. Ямпольский – М.: Музгиз, 1953. – 59 с.
63. Культурология. ХХ век: энциклопедия. – СПб.: Университетская книга, 1997. – Т. 1. – 447 с.
64. Левая Т.Н. Пауль Хиндемит / Т. Левая, О. Леонтьева – М.: Музыка, 1974. – 108 с.
65. Левин С.Я. Духовые инструменты в истории музыкальной культуры / С. Левин. – Л.: Музыка, 1973. – 262 с.
66. Леонтьева О.Т. Западноевропейские композиторы середины ХХ века / О. Т. Леонтьева – М.: Музыка, 1964. – 125 с.
67. Леонтьева О.Т. Пауль Хиндемит / О. Леонтьева // Музыка ХХ века. – М.: Музыка, 1984. – Ч. 2., кн. 4. – С. 307 – 329.
68. Ливанова Т.Н. Из истории музыки и музыкознания за рубежом / Т. Ливанова // Проблема стиля в музыке ХVІІ века. – М.: Музыка, 1981. – С. 62 – 67.
69. Ливанова Т.Н. История западноевропейской музыки до 1789 года: в 2-х т. – изд. 2-е, перераб. и доп. / Т. Ливанова. – М.: Музыка, 1981. – Т. 1. – С. 562.
70. Ливанова Т.Н. История западноевропейской музыки до 1798 года: От античности к ХVІІІ в. / Т. Ливанова – М.: Музыка, 1986. – Кн. 1. – 462 с.
71. Ливанова Т.Н. История музыкальных стилей / Т. Ливанова // // С.С. Скребков. Статьи и воспоминания. – М.: Сов. композитор, 1979. – С. 296 – 308.
72. Ливанова Т.Н. Музыкальная классика ХVІІІ в / Т. Ливанова. – М.: Музгиз, 1939. – 139 с.
73. Лобанова М.Н. Западноевропейское музыкальное барокко: проблемы эстетики и поэтики / М. Лобанова. – М.: Музыка, 1994. – 237 с.
74. Лобанова М.Н. Музыкальный стиль и жанр. История и современность / М. Лобанова. – М.: Сов. композитор, 1990. – 312 с.
75. Луб В.Н. К вопросу о специфике игры на родственных инструментах (трубах различных строев) / В. Луб // Теория и практика игры на духовых инструментах. – К.: Музична Україна, 1989. – С. 64 – 67.
76. Мазель Л.А. К системе музыкальных средств и некоторых принципах художественного воздействия музыки / Л.А. Мазель // Интонация и музыкальный образ. – М.: Музыка, 1965. – С. 225 – 264.
77. Мартынов И.И. Очерки о зарубежной музыке первой половины ХХ века / И. Мартынов. – М.: Музыка, 1970. – 502 с.
78. Мастера игры на духовых инструментах Московской консерватории / сост. Т. Гайдамович. – М.: Музыка, 1979. – 189 с.
79. Медушевский В.В. К проблеме сущности эволюции и типологии музыкальных стилей / В. Медушевский // Музыкальный современник. – М.: Музыка, 1984. – Вып. 5. – С. 5 – 17.
80. Медушевский В.В. Музыкальный стиль как семиотический объект / В. Медушевский // Советская музыка. – 1979. – № 3. – С. 30 – 39.
81. Медушевский В.В. О динамическом контрасте в музыке / В. Медушевский // Эстетические очерки. Избранное. – М.: Музыка, 1980. – С. 125 – 155.
82. Медушевский В.В. О закономерностях и средствах художественного воздействия музыки / В. Медушевский. – М.: Музыка, 1976. – 288 с.
83. Медушевский В.В. О музыкальных универсальных универсалиях. О понятиях редуцированной и развернутой формы. Композиция и драматургия / В. Медушевский // С.С. Скребков. Статьи и воспоминания. – М.: Сов. композитор, 1979. – С. 176 – 212.
84. Модр А. Музыкальные инструменты / А. Модр. – М.: Музгиз, 1959. – 267 с.
85. Морозов А.А. «Маньеризм» и «барокко» как термины литературоведения / А. Морозов // Русская литература. – 1966. – № 3. – С. 32
86. Морозов А. А. Проблемы европейского барокко / А. Морозов // Вопросы литературы. – 1968. – № 12. – С. 122.
87. Мочурад Б. І. Стиль кларіно в жанровому просторі раннього сонатного циклу / Б. Мочурад // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство. – К.: НМАУ ім. П. Чайковського, 2006. – Вип. 20. – С. 97 – 102.
88. Музыка барокко и классицизма. Вопросы анализа / ред. Е. Федосов. – М.: ГМПИ им. Гнесиных, 1986. – Вып. 84. – 160 с.
89. Музыкальная эстетика Западной Европы ХVІІ – ХVІІІ веков / ред. В. Шестаков. – М.: Музыка, 1971. – 687 с.
90. Музыкальное искусство барокко: Стили, жанры, традиции исполнения. – М.: МГК им. П.И. Чайковского, 2003. – Сб. 37. – 264 с.
91. Музыкальное исполнительство и современность / сост. Е. Федосов // Сборник научных трудов. – М.: Музыка, 1988. – Вып. 1. – 319 с.
92. Музыкальная энциклопедия / гл. ред. Ю. Келдыш. – М.: Сов. энциклопедия, 1982. – Т. 6. – 1008 с.
93. Мюльберг К.Э. Из истории исполнительства на духовых инструментах в Одессе (ХІХ – начало ХХ века) / К. Мюльберг, Э. Дагилайская // Теория и практика игры на духовых инструментах. – К.: Музична Україна, 1989. – С. 122 – 135.
94. Назайкинский Е.В. Логика музыкальной композиции / Е. Назайкинский. – М.: Музыка, 1982. – 319 с.
95. Назайкинский Е.В. Термины, понятия, метафоры / Е. Назайкинский // Советская музыка. – 1984. – № 10. – С. 70 – 81.
96. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили / Д. Наливайко; ред .М.Ф. Овсянников. – К.: Мистецтво, 1981. – 288 с.
97. Нестьев И.В. Музыкальная культура на рубеже веков / И. Нестьев; ред. Д. Житомирский // Музыка ХХ века: очерки. – М.: Музыка, 1976. – С. 11 – 94.
98. Павлишин С.С. Музика ХХ століття у синтезі мистецтв / С. Павлишин // Syntagmation. – Львів, 2000. – С. 36 – 50.
99. Павлишин С.С. Про деякі тенденції розвитку сучасної зарубіжної музики / С. Павлишин. – К.: Музична Україна, 1976. – 68 с.
100. Панченко А.М. Русская культура в канун петровских реформ / А. М.Панченко. – Л.: Прогресс, 1984. – 181 с.
101. Петраш А. Жанры позднеренессансной инструментальной музыки и становление сонаты и сюиты / А. Петраш // Вопросы теории и эстетики музыки. – Л.: Сов. композитор, 1975. – Вып. 14. – С. 177 – 201.
102. Пистон У. Оркестровка / У. Пистон. – М.: Музыка, 1990. – 457 с.
103. Посвалюк В.Т. Мистецтво гри на трубі в Україні / В. Посвалюк. – К.: КНУКіМ, 2006. – 400 с.
104. Посвалюк В.Т. Некоторые вопросы психологической подготовки в исполнительской деятельности трубача / В. Посвалюк // Всеукраинский брасс-бюллетень. – К., 2001. – № 7. – С. 2 – 6.
105. Посвалюк В.Т. Портрет майстра. Професор М.В. Бердиєв – виконавець, композитор, педагог / В. Посвалюк // Всеукраїнський брас-бюлетень. – К., 2002. – № 8. – С. 2 – 5.
106. Посвалюк В.Т. Трубачи Киева. Прошлое и настоящее. Историко-биографический очерк / В. Посвалюк – К.: ИИФЭ им. М.Т. Рыльского НАН Украины, 2000. – 80 с.
107. Посвалюк В.Т. Труба у творчості українських композиторів / В. Т. Посвалюк // Дослідження. Досвід. Спогади: зб. наук. праць. – К.: КССМШ ім. М.Лисенка, 2002. – С.75 – 81.
108. Проблемы музыкального стиля: сборник научных трудов. – Л.: ЛГИТМиК, 1982. – 318 с.
109. Проблемы стиля и интерпретации музыки барокко. – М.: МГК им. П.И. Чайковского, 2001. – Сб. 32. – 210 с.
110. Протопопов В.В. Очерки по истории инструментальных форм ХVІ – начала ХІХ в. / В.В. Протопопов – М.: Музыка, 1979. – 148 с.
111. Пушкарев В.И. Труба – пикколо в современной исполнительской практике / В. Пушкарев // Вопросы музыкальной педагогики. – М.: Музыка, 1991. – Вып. 10. – С. 116 – 130.
112. Раабен Л.Н. Стилевые тенденции в европейской камерно-инструментальной музыке 1890 – 1917 / Л. Раабен // Вопросы теории и эстетики музыки. – Л.: Музыка, 1973. – Вып. 12. – С. 3 – 16.
113. Рабей В. Георг Фридрих Телеман / В. Рабей. – М.: Советский композитор, 1974. – 64 с.
114. Римский-Корсаков Н.А.. Основы оркестровки с партитурными образцами из собственных сочинений / Н.А. Римский-Корсаков. – М.: Музгиз, 1935. – 333 с.
115. Рогаль-Левицкий Д.Р. Современный оркестр:в 4-х т. /Д. Р. Рогаль-Левицкий. М.: Музгиз, 1953. – Т. 2. – 446 с.
116. Розеншильд К.К. Музыка во Франции ХVІІ – начала ХVІІІ века / К.К. Розеншильд. – М.: Музыка, 1979. – 168 с.
117. Ручьевская Е.А. Мелодия сквозь призму жанра / Е. Ручьевская // Критика и музыкознание. – Л.: Сов. композитор, 1980. – Вып. 2 - С. 35 – 54.
118. Ручьевская Е.А. Тематизм и форма методологии анализа музыки ХХ века / Е. Ручьевская // Современные вопросы музыкознания. – М.: Музыка, 1976. – С. 146 – 207.
119. Ручьевская Е.А. Функции музыкальной темы / Е.А. Ручьевская. – М.: Музыка, 1977. – 159 с.
120. Рыцарев С. Симфония во Франции и оркестровая музыка ХVІІІ – первой трети ХІХ века / С. Рыцарев // Симфония во Франции до Берлиоза. – М.: Музыка, 1975. – 74 с.
121. Самойленко А.И. Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога / А.И. Самойленко. – Одесса: Астропринт, 2002. – 244 с.
122. Сапонов М. Искусство импровизации / М. Сапонов. – М.: Музыка, 1982. – 77 с.
123. Скребков С.С. Художественные принципы музыкальных стилей / С. Скребков. – М.: Музыка, 1973. – 447 с.
124. Соколов А.Н. Музыкальная композиция ХХ века. Диалектика творчества / А. Соколов. – М.: Музыка, 1992. – 230 с.
125. Соколов М. Стиль / М. Соколов // Культурология. ХХ век:словарь. – СПб.: Университетская книга, 1997. – С. 442 – 445.
126. Українські народні пісні. – К.: Музична Україна, 1961. – 386 с.
127. Усов Ю.А. Воспитание исполнителей на духовых инструментах в Московской консерватории (1866 – 1916) / Ю.А. Усов // Методика обучения игре на духовых инструментах. – М.: Музыка, 1966. – Вып. 2. – С. 246 – 268.
128. Усов Ю.А. Зарубежные журналы о советском исполнительстве на медных духовых инструментах / Ю. Усов // Вопросы музыкальной педагогики. – М.: Музыка, 1991. – Вып. 10. – С. 168 – 175.
129. Усов Ю.А. История зарубежного исполнительства на духовых инструментах / Ю.А. Усов. – М.: Музыка, 1989. – 206 с.
130. Усов Ю.А. История отечественного исполнительства на духовых инструментах / Ю.А. Усов. – М.: Музыка, 1975. – 198 с.
131. Усов Ю. К интерпретации Концерта для трубы с оркестром И.Н. Гуммеля / Ю. Усов // Вопросы музыкальной педагогики. – М.: Музыка, 1983. – Вып. 4. – С. 84 – 97.
132. Усов Ю.А. К интерпретации Концерта для трубы с оркестром И. Гайдна / Ю. Усов // Музыкальное исполнительство. – М.: Музыка, 1983. – Вып. 11. – С. 255 – 274.
133. Усов Ю.А. С.Н. Еремин – учитель и артист / Ю.С. Усов // Мастерство игры на духовых инструментах в Московской консерватории. – М.: Музыка, 1979. – С. 141 – 156.
134. Уэстреп Д. Генри Перселл / Д. Уэстреп. – Л.: Сов. композитор, 1980. – 87 с.
135. Федосов Е. Музыка барокко и классицизма / Е. Федосов. – М.: Музыка, 1986. – 154 с.
136. Фуко М. Археология знания / М. Фуко // Пер. с франц. Общ. ред. Б. Левченко. – К.: Ника-Центр, 1996. – 208 с.
137. Харнонкурт Н. Музика як мова звуків / Н. Харнонкурт; пер. з нім. – Суми: Собор, 2002. – 184 с.
138. Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня / Й. Хейзинга; пер. с нидерланд. – М.: Прогресс-Академия, 1992. – 464 с.
139. Холопов Ю.Н. Очерки современной гармонии: исследование / Ю.Н. Холопов. – М.: Музыка, 1974. – 278 с.
140. Холопова В.Н. Мелодика: научно-методический очерк. Вопросы истории, теории, методики / В.Н. Холопова. – М.: Музыка, 1984. – 88 с.
141. Холопова В.Н. Музыка как вид искусства / В.Н. Холопова. – М.: Научно-творческий центр «Консерватория», 1990. – 260 с.
142. Холопова В.Н. Музыкальный тематизм: научно-методический очерк / В.Н. Холопова. – М.: Музыка, 1983. – 88 с.
143. Холопова В.Н. Формы музыкальных произведений: учебное пособие / В.Н. Холопова. – СПб.: Лань, 1999. – 496 с. – Серия « Учебники для вузов. Специальная литература».
144. Черных А. Советское духовое инструментальное искусство: справочник / А. Черных. – М.: Музыка, 1989. – 319 с.
145. Чулаки М.И. Инструменты симфонического оркестра / М. Чулаки. – М.: Музыка, 1983. – 173 с.
146. Швейцер А. Иоганн Себастьян Бах / А. Швейцер. – М.: Классика –ХХ1, 2002. – 304 с.
147. Швець В.О. Деякі питання роботи виконавця над матеріалом Концерту-поеми для труби з оркестром С.М. Василенка / В.О. Швець // Методичний нарис. – Львів: Львівська державна консерваторія ім. М. Лисенка , 1973. – 28 с.
148. Швець В.О. Система самостійних занять студента-трубача / В.О. Швець. – Львів: Львівська державна консерваторія ім. М. Лисенка , 1985. – 27 с.
149. Шестаков В.П. От этоса к аффекту. История музыкальной эстетики от античности до ХVIII века / В.П. Шестаков. – М.: Музыка, 1975. – 351 с.
150. Шип С.В. Музична форма від звуку до стилю: навчальний посібник / Сергій Шип. – К.: Заповіт, 1998. – 368 с.
151. Штейнпресс Б. С. Энциклопедический музыкальный словарь / Б. С. Штейнпресс, И.М.Ямпольский. - Изд. 2-е. – М.: Советская энциклопедия, 1966. – 631 с.
152. Яворский Б.Л. Сюиты Баха для клавира. Носина В.О. О символике французских сюит И.С. Баха /Б.Яворский; В.Носина. – М.: Классика – ХХI, 2002. – 156 с.
153. ХVII век в диалоге эпох и культур: материалы научной конференции «Шестые Лафонтеновские чтения». – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. – 136 с.
154. Adler G. Handbuch der Musikgeschichte / G. Adler. – Frankfurt a. M., 1924. – 91 s.
155. Ahrens C. Eine Erfindung und ihre Folgen: Blechblasinstrumente mit Ventilen / C. Ahrens. – Kassel: Bärenreiter, 1986. – 23 s.
156. Altenburg D. Untersuchungen zur Geschichte der Trompete im Zeitalter der Clarinblaskunst. 1-3 / D. Altenburg // Kölner Beitrage zur Musikforschung. 75. – Regensburg, 1973.– S. 7 – 25.
157. Altenburg D. Zum Repertoire der Türmer, Stadtpfeifer und Ratsmusiker im 17. und 18. Jahrhundert / D. Altenburg // Alta Musica VI, 1980. – S. 9 – 32.
158. Altenburg J. Versuch einer Anleitung zur heroisch-musikalischen Trompeter- und Pauker-Kunst / J. Altenburg; [eng. trans. by Edward H. Tarr]. – Halle, 1795; Nashville, 1974. – 215 s.
159. Badura-Skoda P. Bach-interpretation / P. Badura-Skoda. – Laaber, 1990. – 525 s.
160. Bahnert H. Metallblasinstrumente / H. Bahnert, Th. Herzberg, H. Schramm. – Leipzig: Fachbuchverlag, 1958. – 254 s.
161. Baines A. Brass Instruments. Their history and development / A. Baines. – London, 1976. – 312 p.
162. Baldwin D. Bach arias for Trumpet / D. Baldwin // ITG Journal. – 1977. –Vol. 2, October. – P. 9 – 12.
163. Bate P. The trumpet and trombone. Second corrected impression / P. Bate. –London: Ernest Benn Ltd.,1978. – 300 р.
164. Bauer J. Die Naturtrompete heute und die Erweiterung ihres Tonvorrates bei Bach / J. Bauer // Studien zur Auffrührungspraxis. – Blankenburg/Harz, 1983. – Beihelft 4. – S. 25 – 42.
165. Bauer J. Probleme bei der Clarintrompete / J. Bauer // Studien zur Auffrührungspraxis.– Blankenburg/Harz, 1981. – Beiheft 2. – S. 17 – 21.
166. Baumann W. Stadttrompeter und Hochwächter in Zürich / W. Baumann // Brass Bulletin. – 1996. – 11 (94). – S. 16-19.
167. Bendinelli C. Tutta l’arte della Trombetta / C. Bendinelli; [engl. trans. by Edward H. Tarr]. – Facsimile ed. 1614. - Nashville, 1975. – 162 s.
168. Berner A. Geschichte der Trompeteninstrumente / A. Berner // Die Musik in Geschichte und Gegenwart. – Kassel: Verlag B. Skott’s Söhne, 1966. – S. 771 – 793.
169. Ciurzak P. The trumpet in baroque opera: Its use a solo, obbligato, and ensemble instrument /P. Ciurzak // ITG Journal. – 1981; 1986; 1988. – №2, October; № 39, May; №4, September. – P. 5 – 39.
170. Csiba G. Die Blechblasinstrumente in J.S. Bachs Werken / G. Csiba, J. Csiba // Das Musikinstrument № 11. – Frankfurt a. M: Verlag Erwin Bochinsky, 1994. – S. 68.
171. Dahlqvist Reine Bidrag Till Trumpeten Och Trumpetspelets Historia : Fran 1500-Talet Till Mitten Av 1800-Talet Med Sarskild Hansyn Till Perioden 1740-1830 / R. Dahlqvist. – Goteborg: Musikvetenskapliga institutionen, 1988. – 637 s.
172. Dolmetsch A. The interpretation of the music of the XVII and XVIII centuries / A. Dolmetsch. – [2 ed.]. – London, 1946.– 45 p.
173. Donington R. A performer's guide to baroque music / R. Donington. – London: Faber and Faber, 1973. – 155 p.
174. Donington R. Baroque music: Style and performance / R. Donington. – New York, 1982. – 198 p.
175. Donington R. The interpretation of early music / R. Donington. – London: Faber and Faber, 1963. – 766 s.
176. Drobner M. Instrumentoznawstwo i akustyka / M. Drobner. – Krakόw: PWM, 1962. – 269 s.
177. Egger R. Zum Beitrag “Die Barocktrompete – eine Begriffsverwirrung?” von Gisela und Josef Sciba (Stellungnahme) / R. Egger // Das Orchester 11. – Mainz: Schott Musik International, 1996. – S. 51 – 52.
178. Ehman W. Das Bläserspiel / W. Ehman. – Kassel; New York: Bärenreiter, 1961. – 24 s.
179. Eichbom H. Das alte Clarinblasen auf Trompeten / H. Eichbom. — Leipzig, 1894. – 44 s.
180. Enrico E. J. Giuseppe Torelli’s music for instrumentaal ensemble with trumpet / E. Enrico // Diss. – University of Michigan, 1970. – 232 р.
181. Euting E. Zur Geschichte der Blasinstrumente im 16. und 17. Jahrhundert / E. Euting. – Berlin: Bosse Verlag, 1899. –124 s.
182. Fantini G. Modo per imparare a sonare di tromba. Frankfurt / G. Fantini; [eng. trans. by Edward H. Tarr]. – Facsimile ed. 1638. - Nashville, 1976. – 178 р.
183. Frotscher G. Aufführungs-Praxis alter Musik / G. Frotscher. – Locarno, 1963.
184. Gawerling M. Methodik für Blechbläser: physiologische Faktoren / M. Gawerling. – Wien: Hans Schneider, 1994. – 56 s.
185. Giazotto R. Albinoni / R. Giazotto. – Brescia: La Scuola, 1953. – 118 s.
186. Gosh W. Trumpet and horn music in 18th century weissenfels / W. Gosh // ITG Journal. – 1992. – Vol. 17. - № 1. – P. 24 – 30.
187. Gurlitt C. Geschichte des Barockstoes, Rococo und des Klassizismus / C. Gurlitt.– Stuttgart: Barenzeiter Verlag, 1926. – Bd. I - III.– 163 s.
188. Hanuszewska M. 1000 kompozytorow / M. Hanuszewska. – Krakόw: PWM, 1994. –175 s.
189. Heyde H. Das Ventilblasinstrumente: seine Entwicklung im deutschprachigen Raum von den Anfängen bis zur Gegenwart / H. Heyde [1.Aufl.]. – Wiesbaden: Breitkopf & Hartel, 1987. – 310 s.
190. Heyde H. Die Unterscheidung von Klarine - und Prinzipaltrompete. Zum Problem des Klarinblasens / H. Heyde // Beitrage zur Musikwissenschaft, Helt. – 1967. – №1. – S. 55 – 61.
191. Hiestand-Schnellmann J. Die Trompete. Instrumente und Dokumente vom Barock bis zur Gegenwart / J. Hiestand-Schnellmann // Glareana. – Leipzig: Breitkopf & Hartel, 1985. – S. 37 – 41.
192. Holman P. Italian baroque trumpet music / P. Holman; [анотація до CD Hiperion]. – CDA66255. – P. 4 – 6.
193. Horsley I. Wind techniques in the sixteen and early seventeen century / I. Horsley // Brass Quarterly. – 1960. – № 4. – P. 49 – 63.
194. Humphiries J. Brass in Britain from the earliest time / J. Humphiries // Brass Bulletin. – 1998. – № 1 (101). – P. 37 – 40.
195. Kircher A. Musurgia universalis sive ars magna consoli et dissoni etc. / A. Kircher. – Roma, 1650. - режим доступу: http: (special. lib. gla.ak. UK
196. Kjellberg E. About the trumpeters on Kronan / E. Kjellberg; [аннотації до CD „Music from the time of the Royal Swedish Flagship Kronan”]. – CANZONE Records, Ystad, Sweden. – CA № CD 005. – 19 p.
197. Körner F. Die Verwendung der Trompete im Richard-Wagner-Orchester / F. Körner. – Berlin: Hans Schneider, 1979. – 13 s.
198. Kunitz H. Die Trompete / H. Kunitz // Die Instrumentation. – Leipzig: Breitkopf & Hartel, 1961. – Bd. 7. – S. 69 – 74.
199. Lutak L. Szkola na trąbke (kornet lub sakshorn tenorowy) / L. Lutak. – Krakόw: PWM, 1962. – 157s.
200. Menke W. Die Geschichte der Bach- und Handeltrompete ( History of the trumpet Bach and Handel ) W. Menke. – London: William Reeves, 1934. – 128 p.
201. Mersenne M. Harmonie universelle / M. Mersenne; [eng. trans.: The books on instruments by Roger Chapman]. – Paris, 1636; The Hague, 1957. – 87 p.
202. Monk C. The older brass instruments: cornett, trombone, and trumpet / C. Monk. – London: Eulenburg, 1961. – 85 p.
203. Newman W. The Sonata in the Baroque Era / W. Newman. – Chapel Hill, 1966. – 72 s.
204. Posaunenmacher // Mitteilungen des Vereins für Geschichte der Stadt Nürnberg. – 1954; 1955. – № 45; № 46. – S. 208; S. 371-480.
205. Praetorius M. Syntagma musicum / M. Praetorius; [facs.rpt. by Wilibald Gurlitt]. – Wolfenbuttel, 1614-20; Kassel, 1958-59. – 3 vols. – 307 s.
206. Remsen E. Study of the Natural Trumpet and its Modern Counterpart / E. Remsen : Diss. – University of Southern California, 1960. – 242 p.
207. Ridley E. Wind instruments of European art music / E. Ridley. – London: Macdonald, 1974. – 215 p.
208. Sachs C. Historia instrumentow muszyzcnych / C. Sachs. – Warszawa: PWM, 1975. – 556 s.
209. Smith D. A short history of the trumpet / D. Smith // The Instrumentalist. – 1972. – January. – P. 20 – 25.
210. Smithers D. The music and history of the baroque trumpet before 1721 / D. Smithers. – London: Novello, 1973. – 350 p.
211. Sorenson S. Valentine Snow, Handel’s trumpeter / S. Sorenson // ITG Journal. – 1979. – №4. – P. 5 – 11.
212. Stelle-Perkins C. The Baroque trumpet / C. Stelle-Perkins ; [анотації до CD Musik for trumpet & orchestra: Sony Classical]. – GmbH 193, SK 53 365. – 11 p.
213. Tarr E. Bachtrompete, Barocktrompete, Hone Trompete / E. Tarr // Bach-Woche Ansbach; Officieller Almanach. – 1971.- 31.07. – S. 15 – 28.
214. Tarr E. H. «Bellici carmi, festivo fragor»: Die Verwendung der Trompete in der italienishen Oper des 17 Jahrhunderts / E. H. Tarr, T. Walker // Hamburger Jahrbuch für Musikwissenschaft III. – 1977. – № 3. – S. 143-203.
215. Tarr E. H. Cesare Bendinelli (c. 1642 – 1617) p. 1-2 / E. Tarr // Brass Bulletin. – 1977; 1978. - №17; №21.-P. 31 – 45; p. 13 – 25.
216. Tarr E.H. Die Musik und die Instrumente der Charamela real in Lissabon / E. H. Tarr // Forum musicologicum: Basler Studien zur Interpretation der alten Musik. – 1980. – № 11.- S. 181 -229.
217. Tarr E. H. Giuseppe Torelli as a composer for trumpet / E. H. Tarr; [вступна стаття до нотного видання „G. Torelli. Sonata in D (G. 6)”]. – London: Musica Rara, 1975.
218. Tarr E. The Art of Baroque Trumpet Playing / E. Tarr. – Mainz: Schott Musik International Gmb&Co. KG, 1999. – Vol. I. – 128 p.
219. Tarr E. The Art of Baroque Trumpet Playing / E. Tarr. – Mainz: Schott Musik International Gmb&Co. KG, 1999. – Vol. II. – 96 p.
220. Tarr E. The Trumpet / E.H. Tarr. – Portland, 1988. – 78 p.
221. Veilhan J.-C. The rules of musical interpretation in the Baroque Era / J.-C. Veilhan. –Paris: Sacen&Papiers, 1979. – 53 p.
222. Virdung S. Musica getutscht. A Treatise on Musical Instruments by Sebastian Virdung / S. Virdung; ed. and transl. by Bath Bullard. – Cambridge: CUP, 2007. – 292 p.
223. Walser R. Musical imagery and performance practice in J.S. Bach’s arias with trumpet / R. Walser // ITG Journal. – 1988. – Vol. 13, № 1, September – P. 62 – 77.
224. Wörthmüller W. Die Instrumente der Nürnberger Trompeten-und Posaunenmacher / W. Wörthmüller // Mitteilungen des Vereins für Geschichte der Stadt Nürnberg. – 1954; 1955. – № 45; № 46. – S. 208-326; S. 372-480.
225. Yachimecki Z. Style muzyczne / Z. Yachimecki. – Krakόw: PWM, 1961. – 340 s.