ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧОГО З ПРАЦІВНИКАМИ ЕКСПЕРТНОЇ СЛУЖБИ МВС УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЗАВДАННЯ ВЗАЄМОДІЇ 13

1.1. Поняття та зміст взаємодії слідчого з працівниками експертної
служби 13
1.2. Принципи взаємодії слідчого з працівниками експертної
служби 36
1.3. Мета, завдання та основні напрями взаємодії слідчого з
працівниками експертної служби 57

РОЗДІЛ 2. СУБ’ЄКТИ ВЗАЄМОДІЇ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА 71

2.1. Слідчий як ініціатор та організатор взаємодії з працівниками
експертної служби 71
2.2. Експерт та його місце у взаємодії з слідчим 94
2.3. Спеціаліст – як учасник взаємодії з слідчим 115

РОЗДІЛ 3. ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО З
ПРАЦІВНИКАМИ ЕКСПЕРТНО-КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ СЛУЖБИ 134
3.1. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби в
процесуальних формах 134
3.2. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби в
непроцесуальних формах 160
ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186
ДОДАТКИ 215

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВГРЧ – воєнізована гірничо-рятувальна частина
ГУ МВС – Головне управління Міністерства внутрішніх справ
ДНДЕКЦ – Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр
ДПА – Державна податкова адміністрація
КК України – Кримінальний кодекс України
КПК РФ – Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України
КР – кримінальний розшук
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України
НДЕКЦ – Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр
ОВС – органи внутрішніх справ
СБУ – Служба безпеки України
СОГ – слідчо-оперативна група
СУ – слідче управління
УБОЗ – управління боротьби з організованою злочинністю
УМВС – Управління Міністерства внутрішніх справ

ВСТУП

Актуальність теми. Боротьба зі злочинністю є одним з пріоритетних напрямів діяльності нашої держави на шляху здійснення демократичних перетворень, забезпечення конституційних прав і свобод громадян. Ефективність досудового провадження як раніше, так і в наш час безпосередньо залежить від професійної майстерності осіб, що здійснюють розкриття та розслідування злочинів. В удосконаленні цієї складної пізнавальної, дослідницької діяльності важливу роль відіграє цілеспрямована сумісна діяльність слідчих органів з експертними підрозділами МВС України, яка забезпечує комплексне та якісне застосування сучасних надбань різних галузей науки і техніки в розкритті злочинів. Доцільність такого підходу до діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, зумовлена, насамперед, тим, що поєднання зусиль адміністративно не підпорядкованих суб’єктів цієї діяльності дозволяє ефективніше використовувати сучасні науково-технічні засоби, методи та методики, сприяє розширенню кола джерел криміналістично-значущої інформації. Також не менш важливими чинниками є:
по-перше, кардинальні зміни в характері і структурі злочинності, зростання корумпованості суспільства, рівня професіоналізму злочинців, посилення організаційних засад підготовки, вчинення та приховування злочинів, удосконалення тактики злочинної діяльності;
по-друге, небажання (перш за все пов’язане із страхом) громадян виконувати свій громадський обов’язок, тобто, брати участь в розслідуванні, розкритті та запобіганні злочинів, відмова в суді від своїх первинних показань;
по-третє, організаційно-кадрові та інші недоліки органів розслідування (рівень професійної підготовки, плинність кадрів, стан матеріально-технічного забезпечення і т.ін.).
Таким чином, одним з головних завдань боротьби зі злочинністю є удосконалення способів і методів всієї правоохоронної діяльності і зокрема слідчої та експертно-криміналістичної, забезпечення їх адекватності потребам практики на основі поєднання зусиль для раціонального використання сучасних спеціальних знань. Взаємодія слідчих з працівниками експертних служб дозволяє поставити процес розкриття та розслідування злочину на вищий рівень – рівень колективної діяльності. Працівники експертних служб покликані надавати реальну допомогу слідчому під час розслідування. Вони можуть не тільки виявляти, закріплювати та досліджувати джерела доказової інформації, а і брати участь в обґрунтуванні та висуванні версій щодо розслідуваної події, надавати поради і консультації, тобто не бути технічними виконавцями волі старшого групи (слідчого), а повною мірою брати активну участь у процесі розслідування.
Окремі аспекти застосування в слідчій діяльності спеціальних знань працівниками експертних служб розглядалися багатьма вченими-юристами, насамперед Л.Ю. Ароцкером, Р.С. Бєлкіним, А.І. Вінбергом, В.Г. Гончаренком, Г.Л. Грановським, Г.І. Грамовичем, П.П. Іщенком, Н.І. Клименко, В.В. Коваленком, М.В. Костицьким, В.К. Лисиченком, В.М. Маховим, М.В. Салтевським, М.Я. Сегаєм та іншими. Деякі питання щодо практики боротьби зі злочинністю в контексті взаємодії слідчого з учасниками кримінального процесу, а також збору інформації про особу, що вчинила злочин, знайшли своє відображення у роботах Т.В. Авер’янової, В.П. Бахіна, Т.В. Варфоломеєвої, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, І.В. Гори, Є.І. Зуєва, А.В. Іщенка, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.Г. Лукашевича, В.Т. Маляренка, Е.Б. Мельникової, В.Т. Нора, В.О. Образцова, Б.В. Романюка, О.Р. Россинської, В.М. Тертишника, В.Ю. Шепітька та інших.
Водночас складність та багатоваріантність зазначених проблем (взаємодія слідчого з працівниками експертних служб в одержанні інформації про подію злочину, практична доцільність їх комплексного дослідження) зумовлюють необхідність подальшої розробки наукових, правових і організаційних основ взаємодії слідчого з працівниками експертної служби, вдосконалення форм і напрямів взаємодії у використання у цій сфері спеціальних знань, дослідження правових та інших відносин між взаємодіючими суб’єктами, визначення меж застосування спеціальних знань слідчим, та працівниками експертних служб в процесі досудового провадження в контексті збору інформації про подію злочину, врегулювання кримінально-процесуального законодавства, інших нормативних актів відповідно до потреб слідчої та судової практики. Саме це обумовило обрання теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає планам наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: обрана відповідно до п. 45 Розділу V Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30.06.2002 № 635, узгоджена з п. 119 розділу 2.8, п. 268, п. 271 розділу 12.5 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755.
Тема дисертації затверджена рішенням Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (від 27.01.2002 протокол №1), включена до планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2002-2006 рр. (п.163) та схвалена Координаційним бюро з проблем криміналістики Академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці сучасної наукової концепції взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів МВС України на досудовому провадженні, у розробці науково-обґрунтованих положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового та організаційно-методичного аспектів такої взаємної діяльності, за допомогою теоретичного узагальнення сучасних наукових праць та емпіричних даних про стан залучення працівників експертних підрозділів в орбіту слідчої діяльності.
Досягненню визначеної мети сприяло вирішення таких завдань:
- на основі існуючих дефініцій взаємодії у кримінальному судочинстві та інших наукових галузях сформулювати поняття „взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України”;
- визначити сутність взаємодії слідчого з працівниками експертної служби у досудовому провадженні;
- сформулювати принципи взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;
- визначити форми взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;
- розробити пропозиції з удосконалення норм чинного КПК України, якими регулюються питання взаємодії слідчого з працівниками експертних підрозділів;
- на основі аналізу чинної правової бази взаємодії, аргументувати доцільність удосконалення кримінально-процесуального законодавства;
- узагальнити практику взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;
- розробити практичні рекомендації щодо напрямів взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України під час провадження окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про злочин, для підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочинів.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які формуються у процесі взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України.
Предмет дослідження – практика взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України та її нормативне врегулювання.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети та завдань, з огляду на об’єкт і предмет дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих процесів і явищ, їх зв’язку із практичною діяльністю правоохоронних органів, взаємодії об’єктів і закономірностей їх відображення в оточуючому середовищі. За допомогою цього методу проаналізовано існуючу практику взаємодії слідчого з працівниками експертних служб МВС України в її історичному розвитку та взаємозв’язку.
Використовувалися традиційні загальнонаукові методи: системно-функціональний, за допомогою якого комплексно вивчено систему (процес) взаємодії слідчого з працівниками експертної служби, аргументовано мету, завдання та значення досліджуваної взаємодії; структурно-функціональний, за допомогою якого досліджено діяльність взаємодіючих суб’єктів, визначено форми та напрями взаємодії слідчого з працівниками експертної служби; логічний, за допомогою якого визначено правову природу й сутність взаємодії слідчого з працівниками експертної служби; порівняльно-правовий, за допомогою якого проаналізовано нормативно-правові основи взаємодії слідчого з працівниками експертної служби; статистичний, за допомогою якого узагальнено показники діяльності слідчих та працівників експертної служби МВС України з розкриття злочинів; метод узагальнення, за допомогою якого систематизовано й проаналізовано різні позиції вчених-юристів стосовно досліджуваної проблеми.
Під час збирання емпіричного матеріалу застосовувалися методи конкретно-соціологічних досліджень – анкетування (слідчих і працівників експертної служби МВС України), вивчення кримінальних справ та архівних матеріалів ДНДЕКЦ МВС України в Донецькій, Луганській, Запорізькій та Дніпропетровській областях.
Емпіричною базою дисертації стали результати анкетування 156 слідчих і 125 працівників експертної служби МВС України, що уможливило дослідити практичний аспект взаємодії між цими суб’єктами, виділити актуальні напрями й форми такої взаємодії, виявити недоліки в організації взаємодії, встановити прогалини в нормативно-правовій регламентації цієї діяльності тощо. Також у дисертації використовувалися аналітичні та статистичні матеріали ДНДЕКЦ МВС України за останні 5 років, особистий досвід роботи здобувача в експертному підрозділі УМВС України в Донецькій області, узагальнення слідчої діяльності та діяльності працівників експертної служби МВС України, одержані українськими вченими.
Теоретичною основою дисертації стали праці вітчизняних і закордонних вчених у галузі теорії права, філософії, управління, криміналістики, кримінального процесу й інших наук, які оброблялися за допомогою комплексного міжгалузевого підходу і методу порівняльного аналізу наукової та методичної літератури. У порівняльно-правовому аспекті досліджувалися норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та інших країн, проект КПК України (реєстр. № 0952), Закон України „Про судову експертизу”, Положення про експертну службу Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 № 988 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів від 02.10.2003 № 1573, відомчі нормативно-правові акти МВС України з питань організації взаємодії служб і підрозділів у розкритті та розслідуванні злочинів.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що вперше в Україні на монографічному рівні здійснено комплексне концептуально-цілісне дослідження теоретичних і практичних аспектів проблеми взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України. Проведене дослідження дало змогу запропонувати авторський підхід до розв’язання низки дискусійних питань, обґрунтувати нові теоретичні положення, які суттєво поглиблюють зміст теорії криміналістики, кримінального процесу та судової експертизи щодо досліджуваної проблеми. Також було розвинуто й поглиблено положення, висунуті іншими авторами, і сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Наукову новизну результатів дослідження можна конкретизувати у таких положеннях та висновках:
Вперше:
- доведено, що особа, яка володіє спеціальними знаннями і залучається в кримінальне судочинство, відповідно до чинного законодавства, може виступати у різних процесуальних статусах: спеціаліст (ст. 128-1 КПК), експерт (ст.ст. 75, 77 КПК), фахівець (п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК). Тому застосування в науковому обігу об’єднуючого поняття „фахівець”, для позначення ним спеціаліста і експерта є не коректним;
- запропоновано авторську класифікацію суб’єктів взаємодії, підставою для якої обрано їх процесуальне призначення. До першої групи відносяться орган дізнання, слідчий, експерт, спеціаліст, перекладач. Другу групу складають особи, що мають самостійний процесуальний інтерес (потерпілий, обвинувачений, цивільний позивач, цивільний відповідач);
Удосконалено:
- теоретичне поняття взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України;
- авторську класифікацію форм взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України, в основу якої покладено наявність обов’язкового процесуального закріплення результатів спільної діяльності слідчого і працівників експертної служби МВС України (виходячи з чинного кримінально-процесуального законодавства);
- класифікацію процесуальних форм взаємодії слідчого з працівниками експертної служби, до яких віднесено: участь спеціаліста у слідчих діях, проведення судових експертиз, допит експерта;
- порядок експертної ініціативи та запропоновано оптимальні способи її реалізації з відображенням зазначених положень в чинному КПК України;
- організацію взаємодії у складі слідчо-оперативної групи, і запропоновано відповідні доповнення до чинного КПК України;
Набуло подальшого розвитку:
- визначено, що організація взаємодії в процесі розслідування завжди має конкретну мету, а об’єднання інтелектуальних і фізичних можливостей не підпорядкованих суб’єктів не самоціль, оскільки здійснюється для розв’язання конкретної слідчої ситуації;
- положення, щодо забезпеченню реальної, а не декларативної незалежності і процесуальної самостійності слідчого може сприяти створення Слідчого комітету при МВС України та негайне прийняття Закону України „Про статус слідчих”;
- пропозиції про доповнення ст.114 КПК України положенням про покладення обов’язку організації взаємодії з особами, які володіють спеціальними знаннями на слідчого, визначення конкретних форм і напрямів взаємодії процесуального та організаційно-тактичного характеру;
- положення про право керівника експертного підрозділу повертати матеріал без виконання, якщо поставлені в постанові запитання виходять за межі компетенції співробітників підрозділу.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації узагальнюють певний етап наукової праці, є вагомим внеском у криміналістику, кримінальний процес та судову експертизу, оскільки вони розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, зміст, принципи, особливості, форми і напрями взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України в процесі досудового провадження.
Результати дослідження використовуються у практичній діяльності слідчих підрозділів та НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області (акт впровадження від 17.04.2007 №2546). Теоретичні та практичні висновки, рекомендації та пропозиції впроваджено у навчальний процес у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка, у Київському національному університеті внутрішніх справ, на юридичному факультеті Донецького національного університету, де результати дослідження використано під час розробки навчальних програм, навчально-методичних матеріалів із „Криміналістики”, „Кримінального процесу”, „Основи розкриття та розслідування злочинів” (акти впровадження від 27.04.2007; 25.05.2007; 8.06.2007).
Особистий внесок здобувача. Дослідження проведено автором самостійно. В наукових статтях „Взаємодія слідчого та експерта-криміналіста у боротьбі зі злочинністю” та „Взаємодія слідчого і спеціаліста як принцип організації розслідування” здобувачем сформульовано авторське визначення взаємодії та принципи, на яких засновується така діяльність. В статті „Организационно-тактические особенности взаимодействия сотрудников экспертных подразделений МВД Украины со следователями при проведении следственных действий” дисертантом сформульовано форми та напрями такої взаємодії. Ідеї та розробки, які належать співавторам, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертації доповідалися на конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 28-29 травня 2004 р.); „Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідування злочинів” (м. Київ, 2005 р.); науково-теоретичній конференції, присвяченій створенню Академії управління МВС „Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (м. Київ, квітень 2006 р.).
Публікації. Основні положення дослідження викладено в 11 наукових публікаціях, 4 з яких у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дослідженні зроблено спробу комплексно, розглянути проблеми організаційного, методичного, методологічного й правового характеру, пов’язані із забезпеченням ефективної взаємодії між слідчим і працівниками експертних підрозділів МВС України в процесі розкриття, розслідування і запобігання злочинів. У висновках автором стисло сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення:
1. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України – це заснована на нормах закону та підзаконних нормативних актів сумісна діяльність не підпорядкованих організаційно суб’єктів з відмінною компетенцією та спеціалізацією, узгоджена за часом місцем, засобами і методами реалізації, для вирішення конкретних завдань, що обумовлюються характером слідчої ситуації, для розв’язання якої вона здійснюється, з метою розкриття та розслідування злочинів, встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.
2. Принципи взаємодії слідчого з співробітниками експертної служби - це засновані на пізнаних закономірностях спільної узгодженої діяльності з розкриття злочину головні, керівні вимоги, дотримання яких сприяє підвищенню результативності такої роботи і досягненню завдань кримінального судочинства.
3. Сумісна діяльність слідчого з співробітниками оперативних та експертно-криміналістичних підрозділів у складі СОГ пройшла тривале випробування практикою і показала переваги над іншими видами взаємодії. На цій підставі доцільно закріпити можливість створення СОГ в КПК України, наділивши таким правом прокурора. Для цього ст.ст.119 КПК доповнити і викласти у такій редакції „Для розслідування складної справи і виконання великого обсягу роботи може створюватися група слідчих або слідчо-оперативна група.
Про створення групи слідчих начальник слідчого підрозділу виносить постанову. Рішення прокурора про створення групи слідчих чи слідчо-оперативної групи викладається в постанові про порушення кримінальної справи або в окремій постанові, в якій визначається керівник і склад групи”.
4. Організація взаємодії суб’єктів розкриття злочинів завжди має конкретну мету, яка обумовлюється характером і змістом слідчої ситуації що склалася. Об’єднання інтелектуальних і фізичних можливостей не підпорядкованих суб’єктів не самоціль, а здійснюється з метою розв’язання конкретної слідчої ситуації, що сформувалася у справі на даний момент розслідування.
5. Забезпеченню реальної, а не декларативної незалежності і процесуальної самостійності слідчого може сприяти створення Слідчого комітету при МВС України. Це дозволить зберегти національні процесуальні традиції, професійне ядро слідчих, запобігти відірваності слідчих від підрозділів, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю і виникненню між ними антагоністичних відносин. Визначенню процесуального статусу слідчого, закріпленню його прав, обов’язків та повноважень, врегулюванню взаємовідносин з керівником слідчого підрозділу, органу внутрішніх справ і прокурором міг би сприяти Закон України „Про статус слідчих”.
6. Залежно від ролі, яку суб’єкти взаємодії відіграють в процесі розкриття злочину пропонується виділити їх у дві групи. Роль учасників першої групи обумовлюється їх спеціальним призначенням (орган дізнання, експерт, спеціаліст, перекладач). Другу групу суб’єктів взаємодії складають особи, що мають у справі самостійний процесуальний інтерес (потерпілий, обвинувачений, цивільний позивач, цивільний відповідач).
7. Процесуальні питання взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів в законодавчому плані потребують удосконалення. У цьому зв’язку вважаємо за доцільне доповнити ст.114 КПК положенням, що організація взаємодії з працівниками експертно-криміналістичної служби та іншими особами, які володіють спеціальними знаннями покладається на слідчого. Йому належить виняткове право на визначення конкретних форм і напрямів взаємодії процесуального та організаційно-тактичного характеру.
8. Чинний КПК України передбачає три процесуальні статуси особи, яка володіє спеціальними знаннями і може бути залучена для вирішення завдань, що виникають в процесі розслідування: експерт (ст.75), спеціаліст (ст.128-1), фахівець (п.13 ч.2 ст.48). Це самостійні суб’єкти кримінального процесу, які володіють спеціальними знаннями, права, обов’язки та завдання кожного визначені в КПК України і мають суттєві відмінності.
9. В чинному КПК доцільно визначити право керівника експертного підрозділу повертати матеріали без виконання, якщо поставлені в постанові запитання виходять за межі компетенції співробітників підрозділу або якщо надані матеріали недостатні для дачі висновку. Згідно з п.4 ст.77 КПК України таким правом наділений експерт. Керівник експертного підрозділу здійснює керівництво співробітниками, а тому не може мати менше прав ніж його підлеглі.
10. Підтримуючи думку на право експертної ініціативи вважаємо, що про встановлені обставини експерт без зволікання у будь-який спосіб повинен інформувати слідчого. Для цього ст.77 КПК України доповнити ч.5 наступного змісту „Якщо в процесі дослідження експерт встановить факти, які можуть мати значення для справи, з приводу яких не були поставлені запитання, він повідомляє про це орган, що призначив експертизу і погоджує з ним подальші дії”.
11. Спеціаліст – це особа, що володіє спеціальними знаннями і цим надає допомогу слідчому в процесі провадження слідчої дії. Він є функціональним, а не процесуальним помічником слідчого. Згідно до кримінально-процесуального закону, він є обізнаною особою, яка надає допомогу слідчому під час провадження різноманітних слідчих дій, але не є його помічником, оскільки має самостійний процесуальний статус – спеціаліста.
12. Аналіз чинного законодавства та юридичної практики дозволяє виділити такі процесуальні форми взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів: а) залучення спеціаліста для участі у проведенні слідчих дій (ст.128-1 КПК); б) призначення та проведення експертизи (ст.ст.75, 76 КПК); в) допит експерта (ст.201 КПК).
13. Одержання зразків для порівняльного дослідження є самостійною слідчою дією. По-перше, вона прямо передбачена кримінально-процесуальним законом, по-друге, для її провадження слідчий виносить вмотивовану постанову, і по третє під час її провадження слідчий обов’язково складає протокол. Тобто, результати таких дій набувають відображення в передбаченому законом процесуальному документі – протоколі.
14. Взаємодія слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів може здійснюватися в таких непроцесуальних формах як 1) консультації з спеціалістом; 2) проведення попередніх досліджень за завданням слідчого; 3) взаємний обмін інформацією та спільне обговорення зібраної по справі інформації, висунення обґрунтованих версій та визначення шляхів їх розв’язання.
15. На підставі законодавчих, організаційних, методичних та технологічних засад судової експертизи і попередніх досліджень обґрунтовується доцільність закріпити в КПК право на проведення експертизи до порушення кримінальної справи, коли це потрібно для встановлення ознак злочину. Цим буде зняте питання про дублювання експертом своєї роботи при проведенні спочатку попереднього дослідження, а потім, після порушення кримінальної справи – експертизи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдумаджидов Г. Расследование преступлений: (Процессуально-правовое исследование). – Т.: Узбекистан: 1986. – 191 с.
2. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика. – М.: Изд-я группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 990 с.
3. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 239 с.
4. Александров Н.Г. Социалистические принципы советского права // Советское государство и право. – 1957. – № 1.
5. Алексеев С.С. Проблемы теории права, Т.1. - Свердловск, 1972. – С.105-108.
6. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: „Юрид. лит.” 1975. – 263 с.
7. Алексеев Н.С., Даев В.Г., Кокорев Л.Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса. – Воронеж, 1980. – 251 с.
8. Андреев И.С., Грамович Г.И., Порубов Н.И. Криминалистика Учеб. Пособие / Под ред. Н.И. Порубова. – Мн.: Выш. шк., 1997. – 344 с.
9. Арсеньев В.Д. Использование специальных медицинских знаний до возбуждения уголовного дела // Соц. законность. 1976. – № 7. – С. 62–63.
10. Арсеньев В.Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе. – Иркутск, 1970. – 144 с.
11. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. (Опыт системного исследования). – М.: Политиздат, 1973. – 392 с.
12. Бабенко А.Г. Взаємодія експертів-криміналістів з підрозділами ОВС у розслідуванні та розкритті корисливих злочинів // Теоретичні та практичні проблеми протидії корисливій злочинності. – Кіровоград, 2005. – С.12-16.
13. Балакшин В. Нужен следственный комитет // Соц. законность. – 1991. – №2. – С. 28.
14. Балашов А.Н. Взаимодействие следователя и органов дознания при расследовании преступлений. Автореф. канд… дисс. М., 1973. – 18 с.
15. Бандура О.О. Проблема істини в галузі правозастосування // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1991. – №1. – С. 44-50.
16. Баршев Я.И. Основания уголовного судопроизводства, с применением к российскому уголовному судопроизводству. – СПб., 1841. – 211 с.
17. Батюк О. Актуальні аспекти процесуальної самостійності слідчого у кримінально-процесуальному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. 2006. – №9. – С. 133-137.
18. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії. Автореф. дис. канд. юр. наук. 12.00.09. – К., 2000. – 20 с.
19. Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії. – К.: НАВСУ, 2001. – 232 с.
20. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002): Монография – К., 2002. – 266 с.
21. Бахин В.П.., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980 – 2002 г.). – К., 2002. – 458 с.
22. Бахін В.П. Забезпечення відповідності засобів і методів правоохоронної діяльності завданням боротьби із злочинністю, як гарантія законності // Забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ України. Збірник наукових праць. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – С. 131-139.
23. Бахін В.П. Карпов Н.С. Кримінально-процесуальне, криміналістичне та організаційно-технічне забезпечення правоохоронної діяльності // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2005. – № 1 (20). – С. 304- 308.
24. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юрид. лит., 1967. – 205 с.
25. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 429 с.
26. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 342 с.
27. Белкин Р.С. Курс криминалистики в 3 т. Т. 1: Общая теория криминалистики. – М.: Юристь, 1997. – 404 с.
28. Белкин Р.С. Об оценке заключения судебного эксперта // Актуальные проблемы судебной экспертизы и криминалистики. – К., 1993. – С. 10-12.
29. Белкин Р.С. Общая теория советской криминалистики. – Саратов: Из-во. Саратовского ун-та, 1986. – 397 с.
30. Белкин Р.С. Очерки криминалистической тактики. – Волгоград, 1993. – 236 с.
31. Белкин Р.С. Профессия – следователь. – М.: „Юрист”, 1998. – 168 с.
32. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика: Общетеоретические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 264 с.
33. Бондар Г.Ю. Правове забезпечення взаємодії слідчих правоохоронних відомств у кримінальному судочинстві України: Автореф. Дис… канд. юрид. наук (12.00.09). – К., 2005. – 20 с.
34. Борзенко А.В. Проблема цели в общественном развитии. – М., 1963. – 79 с.
35. Бородин С.В. Взаимодействие следователя с органом дознания // Советский уголовный процесс. – М., 1968. – 304 с.
36. Бубела М.І., Лук’янчиков Є.Д. Використання спеціальних знань та криміналістичних обліків для розкриття крадіжок із квартир. // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 1997. – С. 75-78.
37. Букалов К.А. Основы использования специальных знаний в тактике доказывания // Теория и практика использования специальных познаний при расследовании преступлений. – Волгоград, 1989. – 28 с.
38. Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 260 с.
39. Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – Владимир: Транзит-Икс, 2001. – 152 с.
40. Вакарелски И. Криминалистика, изд. 2-е. – София, 1972. – 477 с.
41. Вандер М.Б. Криминалистическая экспертиза материалов, веществ, изделий. – С-Пб., 2001. – 128 с.
42. Василенчук В.І. Проблеми взаємодії оперативних підрозділів ДСБЕЗ зі слідчими при профілактиці і викритті злочинів у сфері економіки // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – №2. – С. 215-223.
43. Васильев А.Н. О правовых идеях принципах // Советское государство и право. – 1975. – № 3. – С. 11-18.
44. Васильев В.Л. Психологическая характеристика деятельности следователя: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Л., 1970. – 22 с.
45. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учеб. пособие. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 96 с.
46. Васильев И.А., Поплужный В.Л., Тихомиров О.К. Эмоции и мышление. – М., 1980. – 192 с.
47. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общей ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 189 с.
48. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. Ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.
49. Викторский С.В. Русский уголовный процесс. – М., 1912. – 448 с.
50. Винберг А.И. Специалист в процессе предварительного расследования // Соц. Законность. – 1961. – № 9. – С. 30-35.
51. Виноградов И.В. и др. Экспертизы на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1967. – 239 с.
52. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. Части: Общая и Особенная. – 3-е изд. – С. Петербург: Издание книжного магазина „Законоведение”, 1910. – 248 с.
53. Военный энциклопедический словарь. – М.: Воениздат, 1983. – 863 с.
54. Военный энциклопедический словарь. – М.: Воениздат, 1986. – 863 с.
55. Возгрин И.А. Криминалистическая методика расследования преступлений. – Мн.: Выш. шк., 1983. – 215 с.
56. Возгрин И.А. Научные основы криминалистической методики расследования преступлений. Часть 1. – СПб.: ЮИ МВД России, 1992. – 100 с.
57. Волкова И.К. Некоторые вопросы участия специалиста в следственном осмотре места происшествия // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1964. – Вып. 1. – С. 36-40.
58. Волкова И.К. Об участии специалиста в получении образцов для экспертного исследования. – Харьков, 1966.
59. Волобуєва О.О. Взаємодія слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К. 2006. – 20 с.
60. Волобуєва О.О. Взаємодія слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Дисертація канд. юрид. наук. – Донецьк, 2006. – 241 с.
61. Вологин С.М., Сивачев А.В. Взаимодействие следователя, оперативного работника уголовного розыска и эксперта-криминалиста при установлении лица, совершившего квартирную кражу. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1985. – 80 с.
62. Воронин Э.И. Процессуальное положение начальника следственного отдела органов внутренних дел. – Хабаровск, 1984. – 55 с.
63. Воронин Э.И., Григорьев Н.В. Полномочия следователя органов внутренних дел в свете нового уголовно-процессуального законодательства. – Хабаровск, 1987. – 29 с.
64. Гаврилов А.К. Раскрытие преступления на предварительном следствии. – Волгоград, 1976. – 207 с.
65. Гапанович Н.Н., Мартинович И.И. Основы взаимодействия следователя и органа дознания при расследовании преступлений. – Минск: Изд-во БГУ, 1983. – 164 с.
66. Герасимов И.Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступлений. – Свердловск: Средне-Уральское кн. изд-во, 1976. – 184 с.
67. Герасимов И.Ф. Теоретические проблемы раскрытия преступлений // Взаимодействие следователя и милиции. – М., 1965. – С. 3- 34.
68. Гинзбург А.Я. Принципы советской криминалистики. – Караганда, 1974. – 79 с.
69. Гинзбург А.Я. Развитие учения о принципах советской криминалистики // Труды карагандинской высшей школы. – Выпуск 1. – Караганда, 1972. – С. 100-107.
70. Глотов О.М. Формы использования специальных познаний в советском уголовном процессе должны быть расширены // Вопросы экспертизы в работе защитника. – Л., 1970. – С. 49-57.
71. Голунский С.А., Рогинский Г.К. Техника и методика расследования преступлений. – М., 1934.
72. Гольдман А.М. Правовые основания и формы применения специальных познаний в советском уголовном процессе // Вопросы экспертизы в работе защитника. – Ленинград: Изд-во Лен. ун-та, 1970. – С. 27-38.
73. Гончаренко В.Г. Onus probandi в контексті процесуальних функцій і етики спілкування // Вісник Академії адвокатури України. – 2005. – Вип. 4. – С. 5-9.
74. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа. – 1980. – 157 с.
75. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К.: Вища школа, 1984. – 149 с.
76. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. – Киев, 1980. – 157 с.
77. Гончаренко В.И. Кибернетика в уголовном процессе. – К., 1985.
78. Гончаров І. Бригадний метод розслідування: теорія, практика, шляхи вдосконалення // Право України. – 1994. – №5-6. – С. 20-23.
79. Горидько А., Коновалов Е. Привлечение специалиста-криминалиста к расследованию преступлений: Учебное пособие. – К.: РИО МВД УССР, 1968. – 28 с.
80. Грамович Г.И. Основы криминалистической техники. – Мн.: Выш.школа, 1981. – 208 с.
81. Григорян А.С. Расследование поджогов. – М.: Юрид. лит., 1971. – 58 с.
82. Гуляев А.П. Процессуальные функции следователя. – М., 1981. – 61 с.
83. Гуткин И.М. Органы дознания и предварительного следствия системы МВД и их взаимодействие. – М.,1976.
84. Даневский В.П. Наше предварительное следствие: Его недостатки и реформа. – К., 2003. – 143 с.
85. Дербенев А.П. Взаимодействие следователя и органа дознания при расследовании преступлений. – М., 1983. – 72 с.
86. Джавадов Ф.М. Частные теории судебной экспертизы. – Баку: Чашыоглы, 1999. – 72 с.
87. Джавадов Ф.М. Экспертная деятельность и развитие науки о судебной экспертизе. – Баку: Элм, 1998. – 188 с.
88. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні. – К., 1999. – 156 с.
89. Дидковская С.П., Клименко Н.И., Лисиченко В.К. Подготовка и проведение отдельных видов судебной экспертизы. – К., 1977. – 79 с.
90. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. – М., 1971. – 199 с.
91. Дубинский А.Я. Взаимодействие следователя и органа дознания // Ежегодник КВШ МВД СССР. Тезисы. – К., 1970. – С. 99-106.
92. Дубинский А.Я. Соотношение задач административного и уголовного производства // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности при расследовании преступлений органами внутренних дел. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1988. – С. 5-16.
93. Дубинский А.Я., Шостак Ю.И. Организация и деятельность следственно-оперативной группы: Учебное пособие. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1981. – 49 с.
94. Дулов А. В. Основы психологического анализа на предварительном следствии. – М., 1973. – 168 с.
95. Дулов А.В. Права и обязанности участников судебной экспертизы. – Мн.: Изд-во МВССПО БССР, 1962. – 408 с.
96. Дулов А.В. Тактические операции при расследовании преступлений. – Мн.: Изд-во БГУ, 1979. – 128 с.
97. Експертно-криміналістичне забезпечення розкриття та розслідування злочинів: Практика, досвід, проблеми. – Вип. 7. – К., 2005. – 44 с.
98. Експертно-криміналістичне забезпечення розкриття та розслідування злочинів: Практика, досвід, проблеми. Вип. 1. – К.,2002. – 36 с.
99. Ефимичев С.П., Порубов Н.И. Вопросы внедрения НОТ в следственную работу. – Волгоград, 1976. – 63 с.
100. Євдокіменко С.В., Кузьмічов Я.В. та ін. Кримінально-процесуальні та криміналістичні прийоми і засоби протидії злочинній діяльності. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 352 с.
101. Жарский В.Е. Взаимодействие следователя и органов дознания при расследовании краж. – Волгоград, 1976. – 80 с.
102. Жбанков В.А. Образцы для сравнительного исследования в уголовном судопроизводстве. – М.: ВШ МВД СССР, 1969. – 61 с.
103. Закатов А.А., Оропай Ю.Н. Использование научно-технических средств и специальных знаний в расследовании преступлений. – К., 1980. – 105 с.
104. Закон України „Про державний Бюджет України” Прийнятий 20 грудня 2005р. //Відомості Верховної Ради України. 2006. – №9, №10-11. – Ст. 96.
105. Закон України «Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року № 4038 – XII // Відомості Верховної Ради України. 1994. – № 28. – Ст.232.
106. Зимин П.П., Фёдоров Ю.Д. К вопросу о психологии применения специальных знаний при исследовании места происшествия // Использование специальных познаний при расследовании преступлений: Труды Ташкентской высшей школы МВД СССР. – Ташкент: НИиРИО ТВШ МВД СССР, 1976. – Вып. 9. – С. 28-31.
107. Зинатуллин З.З. Вероятное и достоверное в процессуальных решениях следователя // Проблемы доказывания по уголовным делам: Межвуз. сб. науч. тр. – Красноярск.: Изд-во Краснояр. ун-та, 1988. – С. 10-17.
108. Зозулинський А. Участь понятих і спеціалістів у слідчих діях // Радянське право. – 1972. – № 4. – С. 48-52.
109. Зозулинський О. Теорія і практика бригадного методу розслідування // Радянське право. 1971. – №4. – С. 36-39.
110. Зуев Е.И. О понятии специальных познаний в уголовном процессе // Материалы научной конференции (декабрь 1969г.) «Вопросы теории криминалистики и судебной экспертизы”. – Вып. 1. – М.: ЦНИИСЭ Юркомиссии при Совмине РСФСР, 1969. – С. 73-76.
111. Зуев Е.И. Организация работы криминалистических подразделений органов внутренних дел. – М., 1971. – 39 с.
112. Зуев Е.И., Голдованский Ю.П., Зуев В.Д., Савушкин Н.В. Научно-технические средства и методы, применяемые при осмотре места кражи со взломом. – М., 1965. – 46 с.
113. Зуйков Г.Г. Общие вопросы использования специальных познаний в процессе предварительного расследования // Криминалистическая экспертиза. – Вып. 1. – М., 1966. – С. 5-23.
114. Исаенко В. Проблемы выполнения следственных действий до возбуждения уголовного дела (закон и реальность) // Уголовное право. – 2003. – №3. – С. 85-88.
115. Ищенко П.П. Специалист в следственных действиях (уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты). – М.: Юрид. лит., 1990. – 159 с.
116. Ищенко П.П. Судебная экспертиза как средство собирания розыскной информации // Теория и практика собирания доказательственной информации техническими средствами на предварительном следствии. – К., 1980. – С. 104-107.
117. Інструкція з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами ОВС України у виявленні, документуванні та розслідуванні злочинів у сфері економіки від 8 вересня 2005 р.
118. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень. – К.: НАВСУ, 2003. – 359 с.
119. Кавалиерис А.К. Тактические положения взаимодействия следственных и оперативных органов // Совершенствование уголовного и уголовно-процессуального законодательства. – Рига, 1982. – С. 105-115.
120. Карнеева Л. Где быть следственному аппарату // Соц. законность. – 1991. – №2. – С. 26-28.
121. Карпов Н.С. К вопросу о защите участников уголовного судопроизводства // Закон и жизнь. – 2004. – № 10. – С. 26-29.
122. Карпов Н.С. Протидія розслідуванню // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – №3. – С. 161-169.
123. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1978. – 173 с.
124. Кистяковский А.Ф. Общая часть уголовного судопроизводства. Лекции. – К., 1874. – 146 с.
125. Кінаш О. Організація окремої слідчої дії – умова законності й ефективності розслідування злочинів // Право України. – 2001 – № 2. – С. 59-64.
126. Клименко Н.И. Биленчук П.Д. Логико–математические и кибернетические методы в криминалистике. – К., 1988. – 104 с.
127. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя: Учеб. Пособие. – К.: Выща шк., 1990. – 103 с.
128. Клименко Н.И. Ошибки при использовании специальных знаний в досудебных стадиях уголовного процесса // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности при расследовании преступлений органами внутренних дел. – К.: Изд-во КВШ МВД СССР, 1988. – С. 127- 129.
129. Коваленко В.В. Актуальні проблеми застосування науково-технічних засобів спеціалістами при провадженні слідчих дій. Автореф. канд. дис. – К., 2004. – 20 с.
130. Коваленко Е.Г. Использование специальных знаний в деятельности органов внутренних дел по делам о хищениях // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. – К., 1986. – С. 118-121.
131. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
132. Козлов В.С. Использование сил и средств органов внутренних дел при раскрытии и расследовании разбойных нападений на водителей автотранспортных средств // Труды Академии управления МВД России. – М., 1998. – С. 20-38.
133. Колдин В.Я. Комплексное исследование в судебном доказывании // Сов. гос. и право. 1971. – №7 . – С. 108-112.
134. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
135. Коляда П.В. Який Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юрид. вісник України. 2001. - № 9-11.
136. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М.: Наука, 1975. – 717 с.
137. Корж В.П. Теоретические основы методики расследования преступлений, совершаемых организованными преступными образованиями в сфере экономической деятельности: Монография. – Х.: Изд-во Национального университета внутренних дел, 2002. – 412 с.
138. Коруля І.В. Деякі проблеми взаємодії органів внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами у боротьбі зі злочинністю // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – №3. – С. 218-226.
139. Корюкин В.И. Вероятность и информация // Вопросы философии. – 1965. – № 8. – С. 41-48.
140. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Высш. школа, 1990. – 259 с.
141. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань у радянському кримінальному процесі. – К.: НМК ВО, 1990. – 88 с.
142. Котов Д.П., Шиханцов Г.Г. Психология следователя. – Воронеж, 1977. – 134 с.
143. Кощинець В.В. Використання спеціальних психологічних знань судом при розгляді кримінальних справ про злочини проти життя, здоров’я та гідності особи. Дис. канд. юрид. наук. – Івано-Франківськ, 2003. – 208 с.
144. Красюк І.П. Експертна служба МВС України // Криміналістичний вісник. - 2004. - № 2. – С. 5-10.
145. Криминалистика. / И.Ф. Крылов. – Л.: Изд-во Лен. ун-та, 1976. – 591 с.
146. Криминалистика социалистических стран. – М., 1986. – 509 с.
147. Криминалистика. Под. Ред. С.П. Митричева, Н.А. Селиванова, М.П. Шаламова. – М., 1973. – 536 с.
148. Криминалистика: Учеб. для вузов / Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – М.: Высш.шк., 1994. – 528 с.
149. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. – М.: Юрид. лит., 1988. – 672 с.
150. Криминалистика: Учебник / Под ред. Т.А. Седовой, А.А. Эксархопуло. – Спб: Лань, 2001. – 926 с.
151. Криминалистика: Учебник для вузов / А.Ф.Волынский, Т.В.Аверьянова, И.Л.Александрова и др.; Под ред. проф. А.Ф.Волынского. – М.: Закон и право, ЮНИТИ-ДАНА, 1999. – 615 с.
152. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник для студентів юрид. вузів і фак./ За ред. проф. В.Ю.Шепитька. – Х.: Право, 1998. – 376 с.
153. Криміналістика: Навч.програма / А.В. Іщенко, В.С. Кузьмічов, І.В. Строков та інші. – К.: НАВСУ, 2003. – 60 с.
154. Криміналістика: Підручник / під ред.. д.ю.н. В.Ю. Шепітька. – К., 2001. – 527 с.
155. Кримінальний процес України. Навчальний посібник – К.: ”Юрінком Інтер”, 2003. – 575 с.
156. Кримінальний процес України: Підручник / За ред.Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
157. Круглий В.М. Теоретико-правові засади взаємодії працівників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ з населенням // Науковий вісник НАВСУ – К. 2002. – № 3. – С. 130-136.
158. Кругликов А.П. Сущность и правовые формы взаимодействия органов предварительного следствия и дознания: Учебное пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1985. – 60 с.
159. Круглов В.А. Организация взаимодействия служб и подразделений органов внутренних дел на железнодорожном транспорте в охране общественного порядка: Автореф. Дисс… канд. юрид. наук. – М., 1991. – 24 с.
160. Кубарев І.В. Взаємодія слідчого ОВС з працівниками карного розшуку // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2002, – № 2. – С. 218-228.
161. Кубрак П.М. Психологічні та етичні засади допустимості доказів на попередньому слідстві // Вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997. – № 1. – С. 116-119.
162. Кузнєцова О.В. Особливості експертного дослідження отруйних та сильнодіючих речовин // Вісник Академії адвокатури України. – 2006. – № 7. – С. 135 – 140.
163. Кузьмічов В.С. Криміналістичний аналіз розслідування злочинів: Монографія. – К.: НАВСУ – НВТ „Правник”, 2000. – 450 с.
164. Кузьмічов В.С. Предмет і система науки криміналістики: історія формування, сучасний стан та перспективи розвитку // Науковий вісник КНУВС. – 2006. – №1. – С. 10-21.
165. Курочка М. Легалізація оперативно-розшукової діяльності у доказуванні // Право України. – 1999. – № 10. – С. 34-37.
166. Лавров В.П., Сидоров В.Е. Расследование преступлений по горячим следам. – М., 1989. – 57 с.
167. Лапин А.Д. Лапина И.А. Тактика взаимодействия субъектов расследования преступлений // Проблемы криминалистики: Сб науч. Тр. / Под общ. ред. д-ра юрид. наук Г.Н. Мухина. – Мн.: Акад. МВД Респ. Беларусь, 2003. – С.18-27.
168. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. – М.: Юрид. лит., 1966. – 156 с.
169. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. – М., 1970. – 223 с.
170. Леви А.А. Организация осмотра места события. – М., 1970. – 96 с.
171. Лисенко В.В. Криміналістичне забезпечення діяльності податкової міліції: (теорія та практика): Монографія. – К.: Логос, 2004. – 499 с.
172. Лисиченко В.К. Циркаль В.В. Правовая природа и соотношение понятий „специальные знания” и „специалист” // Проблемы правоведения. – К.: Вища школа, 1983. – Вып. 44. – С. 130-135.
173. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Виды участия специалистов на предварительном следствии // Криминалистика и судебная экспертиза. – К.: Вища школа, 1985. – Вып. 30. – С. 3-11.
174. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. Учебное пособие. – Киев: КГУ, 1987. –100 с.
175. Лисюченко В.П., Ольховик П.В. Теорія управління органами внутрішніх справ. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2004. – 127 с.
176. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна компетенція: Монографія. – Д.: Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. – 2006. – 188 с.
177. Лубин А.Ф. Некоторые вопросы взаимодействия следователя и специалиста-криминалиста // Проблемы эффективности раскрытия и расследования преступлений: Межведомственный сборник научных трудов. – Свердловск: УрГУ, 1978. – Вып. 72. – С. 52-55.
178. Лузгин И.М. Моделирование в расследовании преступлений // Труды высшей школы МООП СССР. Вып. 15. – М., 1967. – С. 12-33.
179. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания. - М.: НИиРИО ВШ МВД СССР, 1969. – 178 с.
180. Лук’янчиков Б.Є., Лук’янчиков Є.Д. Аналіз криміналістичної інформації про злочини при розбудові позавидових методик розслідування // Криміналістичний вісник. Випуск 2 / ДНДЕКЦ МВС України – НАВСУ. – К., 2001. – С. 26-34.
181. Лук’янчиков Є.Д., Єрмаков П.А. Перевірка заяв і повідомлень про злочини у структурі досудового провадження // Науковий вісник НАВСУ. – 2001. – №3. – С. 261–267.
182. Лукашевич В.Г. Функция следователя по управлению использованием специальных знаний в расследовании преступлений // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. – К., 1986. – С. 27-35.
183. Лукашова Е.А. Принципы социалистического права // Советское государство и право. – 1970. – № 6. – С. 22-25.
184. Любарский М.Г. Значение судебной экспертизы в осуществлении воспитательной и предупредительной роли судебного процесса // Вопросы предупреждения преступлений. – М., 1964. – С. 43-48.
185. Ляш А.О., Стахівський С.М. Докази і доказування в кримінальному судочинстві: Навч.посіб. – К.:Університет „Україна”, 2006. – 185 с.
186. Макаренко Е.И. Роль специалиста в фиксации хода и результатов следственного осмотра // Труды Ташкентской высшей школы МВД СССР. – Ташкент: НИиРИО ТВШ МВД СССР, 1976. – Вып. 9. – С. 58-63.
187. Малютін І.А. Зупинення досудового розслідування. – К.: НАВСУ, 2003. – 140 с.
188. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика. – К.: Концерн „Видавничий Дім Ін Юре”, 2004. – 544 с.
189. Мамотюк М.Л., Волкова И.К. Участие специалиста – биолога в следственных действиях // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1972. – Вып. 9. – С. 50-56.
190. Марчак В.Я. Використання спеціальних психологічних знань у досудовому слідстві. Дис. канд. юрид. наук. – К., 2003. – 189 с.
191. Марченко Ю.В., Калмыков С.Г. Взаимодействие аппаратов уголовного розыска и 7-х отделов в раскрытии краж из квартир // Актуальные проблемы взаимодействия оперативных аппаратов органов внутренних дел. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1988. – С. 71-79.
192. Матусовский Г.А. Экономические преступления: криминалистический анализ. – Харьков: Консум, 1999. – 478 с.
193. Махов В.Н. Участие специалиста в следственных действиях. – М., 1975. – 88 с.
194. Махов В.Н. Участие специалиста в следственных действиях: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1972. – 24 с.
195. Мельникова Э.Б. Участие специалистов в следственных действиях. – М.: Юрид. лит., 1964. – 87 с.
196. Методика встановлення належності об’єкта до бойових припасів вогнепальної стрілецької зброї та його придатності до стрільби. – К., 2006. – 29 с.
197. Митричев В.С. Криминалистическая экспертиза материалов, веществ, изделий. – Саратов, 1980. – 113 с.
198. Митрохин Н.П. Законность и демократизм предварительного следствия. – Мн.: Выш.школа, 1979. – 208 с.
199. Мінюков П.І., Мінюков А.П. Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу (відділення) органів внутрішніх справ і проблеми керівництва досудовим слідством. – К.: Кондор, 2004. – 214 с.
200. Мінюков П.І., Мінюков А.П. Співвідношення прокурорського нагляду і відомчого контролю при розслідуванні кримінальних справ слідчими // Право України. – 1999. – №1. – С. 111-115.
201. Моісєєв О.М. Висновок експерта: аспект взаємодії процесуальних осіб. – Донецьк: ДонНУ, ДонНДІСЕ, 2006. – 165 с.
202. Моісєєв О.М. Розширення поняття об’єкта експертного дослідження та юридичний захист населення // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2000. – №2. – ч.2. – С. 189-192.
203. Морозов Б.Н. Проблемы повышения эффективности применения научно-технических средств на первоначальном этапе расследования // Проблемы первоначального этапа расследования. – Ташкент, 1986. – С. 47-51.
204. Музыка А.А. Использование специальных знаний в области наркологии в процессе расследования уголовных дел // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1985. – Вып. 30. – С. 100-104.
205. Мусеибов А.Г. Место и обстановка совершения преступления в структуре криминалистической методики // Юридические записки. Вып. 7: Расследование преступлений: Вопросы теории и практики. / Под ред. О.Я. Баева. – Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 1997. – С. 98-107.
206. Нагорний Г., Сегай М., Ісакович Б. Експерт і спеціаліст: проблема розмежування їх функцій і шляхи її вирішення // Право України. – 1998. – № 2. – С. 52-57.
207. Назначение и производство криминалистических экспертиз. – М.: Юрид. лит., 1976. – 296 с.
208. Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 6 від 17 січня 1995 р. „Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України. Порядок вилучення і надсилання об’єктів на лабораторні дослідження”. – К., 1995. – 220 с.
209. Настольная книга судьи. – М.: Юрид. лит., 1972. – 744 с.
210. Научная организация в аппаратах милиции. – М., 1975. – С. 142.
211. Невский С.А., Сычев Е.А. Взаимодействие следователей и органов дознания // Российский следователь. – 2003. – №9. – С. 7-9.
212. Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицианов. – Минск.: Изд. В.М. Скакун, 1998. – 856 с.
213. Новий тлумачний словник української мови. В 3т. Т. 2. – К.: Вид-во „Аконіт”, 2003. – 927 с.
214. Новиков К.А. Свобода воли и марксистский детерминизм. – М., 1981. – 128 с.
215. Овсянников И. Заключение и показания специалиста // Законность. 2005. – № 7. – С. 32-35.
216. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз.,1986. – 846 с.
217. Озерський І.В. Взаємодія органів слідства та дізнання у боротьбі з організованою злочинністю (психолого-правовий аспект) // Міжвідомчий науковий збірник / За редакцією А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка та ін. – К., 2001. – Том. 25. – С. 538-544.
218. Озерський І.В. Взаємодія слідчого з органами дізнання в системі МВС України (організаційно-правовий та психологічний аналіз): Автореф. Дис… канд. юрид. наук (19.00.06). – К., 2003. – 16 с.
219. Озерський І.В. Взаємодія слідчого з органом дізнання (організаційно-правовий та психологічний аналіз). – К., 2004. – 217 с.
220. Озерський І.В. Застосування спеціальних знань психолога ОВС для оптимізації взаємодії слідчого з органами дізнання // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доповідей м