ВЗАЄМОДІЯ СЛОВОТВОРЧИХ ЗАСОБІВ ІЗ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНОЮ ФУНКЦІЄЮ СУБ’ЄКТА

Краткое описание

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Рембецька Ольга Віталіївна

УДК 811. 161.2’ 81’ 373. 611

Взаємодія словотворчих засобів
ІЗ СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНОЮ
ФУНКЦІЄЮ СУБ’ЄКТА

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
Городенська Катерина Григорівна,
доктор філологічних наук, професор

Херсон 2004

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.....................................................5
ВСТУП.......................................................................................6
РОЗДІЛ І. Проблема словотвірної синонімії та СЛОВОТВІРНОЇ варіантності в українському мовознавстві...........................................................................15
1.1. Основні підходи до витлумачення словотвірної
синонімії......................................................................................15
1.2. Обсяг поняття словотвірна варіантність”......................26
1.3. Співвідношення словотвірної синонімії і
словотвірної варіантності..........................................................36
РОЗДІЛ ІІ. Функціональна взаємодія іменникових словотворчих суфіксів на позначення СУБ’ЄКТА ДІЇ...................................................................................................................39
2.1. Семантична диференціація суб’єкта.......................................39
2.2. Потенціал словотворчих суфіксів із семантико-
синтаксичною функцією суб’єкта дії................................................41
2.3. Іменникові суфікси на позначення діяча з
акцентуванням власне дії...................................................................44
2.3.1. Специфіка функціональної взаємодії суфіксів -ач, -ник,
-льник як основних виразників значення діяча...............................44
2.3.2. Функціональні параметри суфіксів -льник та -ник..............53
2.3.3. Особливості формування та вживання іменників із
суфіксами -ник і -щик/-чик...............................................................59
2.3.4. Суфікс -тель як стилістичний синонім інших
суфіксів у спільнокореневих іменниках............................................65
2.3.5. Функціональні відповідники суфікса -ець............................71
2.3.6. Спільнокореневі синонімічні утворення із суфіксами -ій та -льник, -яр.......................................................................................75
2.3.7. Іменники із суфіксом -ач та активні дієприкметники
теперішнього часу на -ючий..............................................................78
2.3.8. Межі та особливості взаємодії формантів іншомовного походження з питомими українськими суфіксами в межах
функції діяча.........................................................................................80
2.4. Іменникові суфікси на позначення діяча з
акцентуванням об’єкта дії...................................................................82
2.5. Синонімія і псевдосинонімія словотворчих засобів
на позначення діяча з акцентуванням результату дії.......................88
2.6. Іменникові суфікси на позначення діяча з акцентуванням знаряддя і засобу дії............................................................................98
2.7. Іменникові суфікси - виразники значення
локалізованого діяча..........................................................................101
РОЗДІЛ ІІІ. Особливості функціональної ідентичності іменникових словотворчих суфіксів на позначення
суб’єкта стану....................................................................................104
3.1. Семантична специфіка суб’єкта стану та його відмінності
від суб’єкта дії ...................................................................................104
3.2. Функціональна ідентичність словотворчих суфіксів іменників назв носіїв зовнішніх ознак...............................................................107
3.2.1. Семантичні різновиди назв осіб за їхніми зовнішніми
ознаками.............................................................................................107
3.2.2. Особливості суфіксальної реалізації назв осіб за
гіпертрофованим органом їхнього тіла...........................................109
3.2.3. Межі суфіксальної кваліфікації назв осіб за їхнім зростом................................................................................................111
3.2.4. Обмеженість взаємодії іменникових суфіксів, що визначають осіб за конфігурацією їхнього тіла...................................................113
3.2.5. Функціональна диференціація іменникових суфіксів,
що кваліфікують осіб за естетичністю їхнього зовнішнього
вигляду................................................................................................114
3.3. Особливості функціонування словотворчих суфіксів на
позначення осіб носіїв внутрішніх ознак.....................................117
3.4. Проблема взаємодії словотворчих суфіксів іменників
назв осіб за територіальною ознакою...........................................123
3.5. Специфіка співвідношень суфіксів на позначення
осіб за національною та етнічною належністю..............................134
3.6. Словотворчі суфікси на позначення носіїв суспільно-
політичних, філософських, релігійних та інших ідей....................139

ВИСНОВКИ...........................................................................................145

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................153

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВЗОССУЛ - Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики.- Київ, Ірпінь: Перун, 2003.
ОСУМ - Орфографічний словник української мови.- 2-е вид.- К.: Довіра, 1999.
Словник Б.Грінченка - Словарь української мови / За ред. Б.Д. Грінченка: В 4-х т.- К., 1907-1909.
Ср. - Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка.- Спб., 1893-1912. -Т.1-3.
ССУМ - Словник синонімів української мови: У двох томах.- К.: Наук. думка, 1999.- Т.1; 2000.- Т.2.
СУМ - Словник української мови: В 11-ти т.- К.: Наук. думка, 1970-1980.
УОС - Український орфографічний словник.- 3-є вид., переробл. і доповн.- К.: Довіра, 2002.
УРЕС - Український радянський енциклопедичний словник: В трьох томах.- К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1966.- Т.1; 1967.- Т.2; 1968.- Т.3.

ВСТУП

В українській дериватології помітно активізувався функціональний підхід до вивчення похідних одиниць. Він посприяв увиразненню зв’язків між словотворчими афіксами, виявленню меж їхнього функціонального зближення, проте не вичерпав до кінця проблему взаємодії словотворчих засобів, яку пов’язують здебільшого із словотвірною синонімією або словотвірною варіантністю.
Явище словотвірної синонімії одним із перших теоретично обґрунтував І.І. Ковалик. Основою словотвірної синонімії він вважав однакову функціональність словотворчих афіксів, синонімічність яких виявляється тільки в поєднанні з твірною основою чи твірним словом. Дослідник наголошував на тому, що суфікси самі по собі, без уваги на вихідні основи, з якими вони поєднуються, у багатьох випадках ще не є синонімічними, а словотвірними синонімами називав ряди іменникових однозначних утворень з однаковою словотворчою основою, але різнозвучними суфіксами” [99: 21-22].
Подібно трактують словотвірну синонімію Л.О. Родніна, В.В. Ґрещук, Н.Ф. Клименко та інші. Так, зокрема, Л.О. Родніна вважає неможливим збереження тотожності слова без тотожності морфемного складу. А спільнокореневі деривати, які належать до однієї частини мови та оформлені різнозвучними афіксами з однаковим словотвірним значенням називає словотвірними синонімами [65: 5].
В.В. Ґрещук зауважує, що різносуфіксні деривати спільної основи, які виявляють додаткові значення (співзначення) або відтінки значень при збереженні спільного основного значення, можна розглядати як лексичні синоніми” [54: 88]. Ще І.І. Ковалик зазначав, що словотвірну синонімію майже не відмежовують від лексичної або виділяють її дуже рідко”. На його думку, відмінність між лексичною синонімією і словотвірною суфіксальною синонімією полягає в тому, що в явищах лексичної синонімії маємо ряд спільно- або близькозначних слів з різними словотворчими елементами основами і суфіксами, у словотвірних синонімічних рядах наявні слова із спільним значенням, але з різними словотворчими суфіксами при однакових словотвірних основах [99: 22].
Свого часу співвідношення словотвірної і лексичної синонімії досліджувала Л.О. Родніна. Вона встановила чотири типи лексико-семантичних відношень між спільнокореневими іменниками назвами осіб за професією та видом діяльності: 1) лексичний паралелізм; 2) лексична варіантність; 3) лексична синонімія; 4) різні семантичні сфери [166: 12].
Для визначення семантичних відношень, за яких словотвірні синоніми, що вживаються найчастіше як рівнозначні, взаємозамінні в більшості контекстів та мають майже ту саму частоту використання (килимар килимник), Л.О. Родніна пропонує вживати термін лексичний паралелізм [166: 9]. Проте вона зауважує, що це явище є тимчасовим, оскільки деривати не можуть бути довго рівнозначними. У такому разі один із дериватів є основним, а другий або діалектним, або архаїчним, або менш продуктивним. Тоді вони переходять до розряду лексичної варіантності, за якої одну з лексем розглядають як основну, найбільш уживану, що виражає основне значення, а останні виступають як лексичні варіанти (скрипаль - скрипач скрипник). Ті члени ряду, які відрізняються один від одного додатковим значенням, зберігаючи спільне основне значення, вона кваліфікує як лексичні синоніми (вісник вістовик, вістун, віщун). Різносуфіксні назви, що належать до одного словотвірного розряду, можуть мати різні, не пов’язані між собою семантичні сфери (біржак біржовик) [166: 11-12].
За межами синонімії в російському мовознавстві запропонувала розглядати спільнокореневі слова з тотожним значенням О.С. Ахманова. Синонімічними ж потрібно вважати лише спільнокореневі слова, близькі за значенням [1: 215]. Крім того, вона віддала перевагу термінові варіант” і розмежувала морфологічні та фонетичні варіанти. Морфологічні, або словотвірні, важко відрізнити від слів-синонімів, оскільки у мові безперервно відбуваються різноманітні процеси, що спричиняють то семантичну диференціацію варіантів того самого слова і перетворення їх у різні слова, то стирання семантичних відмінностей між різними словами і збіг первинно різних слів в одному...” [1: 215]. Фонетичні варіанти, на її думку, характерні всім морфемам, проте їх не можна зараховувати до синонімів. Внесення спільнокореневих слів до ряду синонімів можливе, якщо доведено їхню лексичну самостійність, у разі інтерпретації їх як варіантів, шлях до синонімії для них закритий [1: 215].
Термінові словотвірна варіантність” свого часу віддала перевагу і В.Д.Семиряк. Ним означено вживання тієї самої лексеми (словоформи) у двох і більше формальних модифікаціях, що не пов’язані зі зміною значення слова, тобто вони не порушують його лексико-семантичної єдності” [175: 21]. Проте вона стверджує, що варіантність лексем, що виникає у словотворенні, не усуває і не підміняє синоніміки спільнокореневих слів. У мові об’єктивно існують обидва явища” [176: 14]. Шляхами виникнення словотвірних варіантів, на її думку, є паралелізм деяких словотворчих засобів мовної системи, використання різних твірних основ для постання того самого слова, десемантизація реальних значень деяких суфіксів, субстантивація прикметників та дієприкметників.
Досліджуючи назви жителів в українській мові (проблеми словотворення, слововживання та унормування), В.О. Горпинич зосередив увагу на морфологічному варіюванні відтопонімних утворень” [46: 71]. Він визначив морфологічне варіювання як взаємодію того самого топоніма з кількома словотворчими суфіксами”, назвав деривати словотворчими варіантами” [46: 76]. На його думку, морфологічне варіювання сприяє актуалізації дериваційних засобів системи, тут відбувається тільки перерозподіл твірних основ між словотворчими суфіксами, що в певні періоди мають різну дериваційну активність: за більш продуктивними і активними поступово закріплюється більша частина основ, за менш активними менша частина, внаслідок чого складаються нові тенденції і закономірності в відтопонімному словотворі” [46: 76].
Першою спробою дослідити словотвірну суфіксальну і префіксальну синонімію є праця Морфеміка української мови” О.К. Безпояско та К.Г. Городенської (К.: Наук. думка, 1987). Виділивши на основі спільної семантичної функції функціонально-семантичні поля, її автори побудували, по суті, синонімічні ряди словотворчих афіксів, встановили їхню ієрархію в межах спільного словотвірного значення. Проте в цій праці проблему словотвірної синонімії розв’язують не безпосередньо, а в контексті семантичного синтаксису, оскільки словотворчі морфеми тут постають як виразники семантичних функцій непредикатних та предикатних аргументів власне-семантичної структури речення.
У сучасній українській дериватології синонімію словотворчих афіксів спеціально й комплексно дослідила Т.А. Івасишина. Вона встановила суть понять словотвірна синонімія” та синонімічні афікси”. Синонімічними, на її думку, є ті афікси, які, поєднуючись із твірними основами тієї самої частиномовної належності, виражають спільне словотвірне значення. Синонімія словотворчих засобів зумовлена тим, що на вираженні більшості словотвірних значень спеціалізується кілька або цілий ряд суфіксів чи префіксів” [80: 144].
У своїй роботі вона визначила основні типи синонімічних відношень між словотворчими афіксами, окреслила межі синонімічних рядів іменникових, прикметникових, дієслівних суфіксів і префіксів, встановила відношення між членами кожного синонімічного ряду. Основними виявами словотвірної синонімії визнано такі: 1) різні словотворчі афікси, поєднуючись з тією самою твірною основою, функціонують як рівноправні, взаємозамінні, дублетні форманти; 2) різні словотворчі афікси тій самій основі надають спільного словотвірного значення, але мають різні сфери використання [80: 144].
На варіантність словотворчих засобів у мові засобів масової інформації звернула увагу Т.А. Коць. Вона виділила основні суфіксальні словотвірні моделі, що активно вживаються в мові газетно-інформаційного стилю, розглянувши принагідно варіантність суфіксів, зокрема -ник та -ач, -ник та -щик, -ець та -анин, -ник та -ун, -ник та -ист, -ник та -ик (виготівник виготувач, кранівник кранівщик, змагальник змагун, солідарник солідарист, полтавець полтавчанин, риночник ринковик) [108: 62-63, 83].
Незважаючи на активізацію досліджень із словотвірної синонімії та словотвірної варіантності, проблема взаємодії словотворчих засобів залишається однією з найдискусійніших. Функціональний паралелізм словотворчих афіксів є визначальною рисою словотвірної системи української мови. Суть його полягає в тому, що на вираженні більшості словотвірних значень спеціалізується кілька або ціла низка суфіксів. Взаємодіють ті суфікси, які, поєднуючись з тими самими твірними основами чи навіть з основами тієї самої частиномовної належності, виражають спільне словотвірне значення. Найповніше, найширше вона виявлена між суфіксами із семантико-синтаксичною функцією суб’єкта, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження. Її актуальність зумовлена також процесами унормування сучасної української літературної мови, що активізувалися в останнє десятиліття ХХ ст., а також потребою зберегти ідентичність нових слів, передусім нових термінів, що створюються на національній основі, властивим українській мові словотвірним типам.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження тісно пов’язана з комплексною науковою темою Закономірності розвитку мови та мовленнєвої діяльністі”, над якою працює кафедра української мови та соціолінгвістики Херсонського державного університету.
Мета роботи. Спираючись на здобутки сучасної української дериватології, простежити взаємодію словотворчих суфіксів, що виражають семантико-синтаксичну функцію суб’єкта, подати практичні рекомендації щодо їх використання.
Для досягнення цієї мети передбачено розв’язати такі завдання:
1) обґрунтувати теоретичні засади функціональної взаємодії словотворчих засобів із семантико-синтаксичною функцією суб’єкта;
2) з’ясувати семантичну специфіку діяча і носія стану та особливості їхньої словотвірної реалізації;
3) встановити потенціал корелятивних словотворчих суфіксів на позначення діяча і носія стану;
4) визначити причини та межі взаємодії словотворчих суфіксів із спільною твірною основою;
5) розмежувати синонімічні й варіантні відношення між словотворчими суфіксами іменників на позначення діяча та носія стану;
6) вказати на синонімічні та псевдосинонімічні відношення між словотворчими суфіксами агентивних іменників;
7) виявити основні тенденції в розвитку синонімії та варіантності словотворчих суфіксів іменників - назв діяча та носія стану;
8) подати рекомендації про доцільність вживання синонімічних і варіантних іменникових суфіксів, ураховуючи нові тенденції їх функціонування в сучасній українській літературній мові.
Об’єктом дослідження в дисертації є словотворчі суфікси із семантико-синтаксичною функцією суб’єкта дії та суб’єкта стану.
Предметом дослідження є функціональна взаємодія суфіксів спільнокореневих іменників, що означають суб’єкта дії та суб’єкта стану.
Для розв’язання поставлених завдань використано описовий та зіставний методи.
Джерела фактичного матеріалу. Роботу виконано на матеріалі суфіксальних іменників сучасної української літературної мови на позначення осіб. Джерелами їх добору слугували: Словник української мови (К.: Наук. думка, 1970-1980.-Т.I-XI), Словник синонімів української мови (К.: Наук. думка, 1999.-Т.І; 2000.-Т.2), Орфографічний словник української мови (К.: Довіра, 1999), Український орфографічний словник (К.: Довіра, 2002), Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики (Київ; Ірпінь: Перун, 2003), словники мови письменників, різножанрові твори українських поетів та прозаїків кінця XIX-XX ст., переклади творів зарубіжних авторів; частину матеріалу почерпнуто з наукового та розмовного мовлення, а також із публіцистики. Широко використано матеріали Лексичної картотеки Інститут української мови НАН України.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській дериватології комплексно проаналізовано проблему множинної словотвірної реалізації семантико-синтаксичної функції суб’єкта, синонімії та варіантності іменникових словотворчих суфіксів, встановлено межі функціонального зближення співвідносних словотворчих суфіксів, простежено динаміку словотвірної норми в системі найменувань осіб, виявлено специфіку кореляцій словотворчих афіксів на позначення діяча і носія стану.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що запропоновані принципи аналізу взаємодії словотворчих суфіксів у межах семантико-синтаксичної функції суб’єкта збагачують теоретичну дериватологію та лексикологію, передусім у питаннях про критерії розмежування словотвірної і лексичної синонімії, словотвірної синонімії та словотвірної варіантності. Висновки й узагальнення проведеного дослідження сприяють глибшому пізнанню проблеми змісту і форми в словотворі, асиметрії їх співвідношення щодо словотворчих суфіксів.
Практична цінність одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані для написання підручників і навчальних посібників із словотвору сучасної української мови, для укладання нових словотвірних словників, у читанні теоретичних спецкурсів з дериватології та синтаксису, для написання курсових і дипломних робіт, довідково-рекомендаційних видань з культури українського мовлення.
Апробація роботи. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження апробовані в повідомленнях Взаємодія словотворчих суфіксів -ар та -ник на позначення діяча в сучасній українській мові” на Всеукраїнській науковій конференції Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку” (Херсон, 2001), Взаємодія словотворчих засобів у найменуваннях осіб за професією та видом виконуваної дії” на Міжнародній науковій конференції Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” (Херсон, 2001), Взаємодія словотворчих засобів у назвах осіб за локативною ознакою” на Всеукраїнській науковій конференції Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон, 2002), Взаємодія словотворчих засобів у найменуваннях осіб за фахом” на Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми дескриптивної лінгвістики” (Херсон, 2003). Основні положення дослідження висвітлено у семи публікаціях, надрукованих у виданнях, які ВАК України вважає фаховими.
Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що нараховує 227 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз функціональної взаємодії словотворчих суфіксів із семантико-синтаксичною функцією суб’єкта дає підстави зробити такі теоретичні узагальнення та висновки.
Функціонально взаємодіють словотворчі суфікси іменників, що, приєднавшись до спільної твірної основи (вона ж - акцентований предикатний або непредикатний компонент), виражають те саме словотвірне значення. Спільнокореневі іменники з тотожним словотвірним значенням, але з різними словотворчими суфіксами, є спільнокореневими синонімами, а не словотвірними варіантами (як нерідко їх кваліфікують в українському мовознавстві), оскільки вони є результатом паралельних словотвірних актів на базі спільної твірної основи, а не модифікаціями форми того самого слова. Різнозвучні суфікси з однаковим словотвірним значенням, реалізованим з твірною основою цих спільнокореневих синонімів, є словотвірними суфіксальними синонімами.
Більшість словотворчих суфіксів, що виражають суб’єктну семантико-синтаксичну функцію із спільною твірною основою, пов’язані синонімічними відношеннями. У варіантних відношеннях перебувають лише ті різнозвучні суфікси із функцією суб’єкта, форма одного з яких є видозміненою щодо форми іншого без порушення принципу тотожності слова.
За межами конкуренції перебувають словотворчі суфікси, які є здебільшого стилістично маркованими, переважно застарілими, діалектними або розмовними афіксами у парах співвідносних словотворчих засобів.
Ті суфікси, конкуренція яких в українській мові була спровокована екстралінгвістичними чинниками, опинилися в псевдосинонімічних відношеннях. Саме так можна кваліфікувати відношення між суфіксоподібним компонентом -вод та суфіксами -ник/-івник, -ар/-яр, пор.: буряківник - буряковод, коняр - коновод.
Взаємодія словотворчих засобів у межах суб’єктної семантико-синтаксичної функції, зумовлена наявністю в сучасній українській літературній мові великої кількості рівнозначних, або спільнофункційних, словотворчих суфіксів на позначення суб’єкта дії (діяча) та суб’єкта стану (носія стану). Найповніше їх серед іменникових суфіксів, що кваліфікують діяча за акцентованою власне дією, менше - за акцентованим об’єктом дії, результатом дії, знаряддям та засобом дії і найменше - за акцентованим локативом, що визначає місце дії.
У межах функції діяча з акцентуванням власне дії найактивніше взаємодіють суфікси -ач, -ник, -льник як основні виразники значення особа - виконавець певної дії, що є для неї професійним заняттям, видом діяльності тощо”, що зумовлено їхньою рівноправністю, пор.: розтирач - розтиральник, переслідувач - переслідник, розливник - розливальник. У спільнокореневих парах іменників із суфіксами -ач та -ник або -льник домінантне місце посідає здебільшого суфікс -ач як формант, що становить національну специфіку іменникового словотвору. Функціональне розмежування спільнокореневих агентивних назв із суфіксами -ник та -льник відбувається за позамовним чинником: іменники з формантом -льник вживаються на позначення особи, яка працює у виробничій сфері, обслуговує певну ланку виробничого процесу, а іменники із суфіксом -ник називають осіб за процесуальною ознакою, що стосується переважно невиробничої сфери.
Процес взаємодії суфіксів -ник і -щик/-чик був тривалим і складним. Функціонально ці суфікси почали перетинатися з кінця ХУІІІ ст., що засвідчують передусім спільнокореневі іменники, утворені за їх допомогою. Далі вони вживаються в українській мові для утворення назв осіб за професією, проте суфікс -ник істотно переважав над суфіксом -щик/-чик за своєю продуктивністю. Але в 50-70-х рр. ХХст. екстралінгвістичні чинники, зокрема орієнтування на російську деривацію, намагання уодноманітнити словотвірні процеси в російській та українській мовах спричинили функціонування в українській мові значної кількості іменників на -щик/-чик, які істотно потіснили в ужитку питомі іменники на -ник. І лише в 90-х рр. в українську літературну мову, насамперед у її галузеві терміносистеми, почали повертатися органічніші для неї іменники із суфіксом -ник (пор.: комп’ютерник, електронник, валютник і под.), витісняючи з ужитку іменники на -щик/-чик.
Суфікс -тель як виразник семантико-синтаксичної функції діяча, на противагу суфіксам -ач, -ник, -льник, не бере активної участі в живих процесах взаємодії з іншими формантами через свій книжний характер. Він виступає стилістичним синонімом цих суфіксів в порівняно обмеженій кількості стилістично маркованих, застарілих, іменників, утворених раніше з орієнтацією на церковнослов’янські зразки. Лише в поодиноких парах спільнокореневих іменників на позначення діяча (поручитель - поручник, примиритель - примирник) суфікс -тель є стилістично рівноправним з іншим суфіксом, що уможливлює їхню функціональну взаємодію. Виразної тенденції до переважного вживання одного з них у цих кореляціях досі не спостережено.
Суфікс -ій не може проникати у функціональні сфери активних виразників семантико-синтаксичної функції суб’єкта дії, що ґрунтується на акцентованій ознаці відповідного предиката, бо він утратив продуктивність у віддієслівному творенні іменників. Уживані в розмовному мовленні кілька пар спільнокореневих іменників - це наслідки колишньої взаємодії суфікса -ій із суфіксами -льник та -яр, бо обидва іменники цих пар вже опинилися в пасивному словнику сучасної української літературної мови. Спільнокореневі пари з цими суфіксами, що залишилися в активному вжитку, виявляють тенденцію або до розвитку нових лексичних значень в іменника на -ій, або до звуження його стильової сфери.
Не типовими для граматичного складу української мови визнано активні дієприкметники теперішнього часу на -ючий, замість яких до офіційного вжитку рекомендовано повернути віддієслівні іменники на -ач.
Не виявляють активної взаємодії форманти іншомовного походження з власне українськими суфіксами, що визначають особу за акцентованою власне дією (гравер - гравірувальник, бракер- бракувальник).
У межах іменникових словотворчих засобів на позначення діяча з акцентуванням об’єкта дії функціонально перетинаються лише суфікс -іст/-ист і суфіксоїд -знавець у спільнокореневих іменниках, які називають фахівців, що спеціалізуються на вивченні творчості певного письменника, композитора або якоїсь країни (довженкіст - довженкознавець, японіст - японознавець) В останні роки їхня взаємодія виявляє тенденцію до переважного використання суфіксоїда українського походження (котляревськознавець, китаєзнавець).
Серед словотворчих афіксів на позначення діяча з акцентуванням результату дії у відношеннях словотвірної синонімії перебувають суфікси -ар/-яр та -ник/-івник, які в одних парах спільнокореневих іменників функціонують як рівноправні, а в інших - як нерівноправні: словотвірно активним є перший або другий суфікс. Словотвірним аналогом цих суфіксів донедавна вважали і дієслівний компонент -вод, який визначає особу, що спеціалізується на вирощуванні чого-, кого-небудь. Кваліфікувати його як синонім згаданих суфіксів немає підстав, бо він був штучно перенесений до українського іменникового словотвору з російської мови, що спровокувало конкуренцію між ними.
У порівняно невеликому наборі словотворчих суфіксів на позначення діяча з акцентуванням знаряддя і засобу дії функціонально перетинається суфікс -ник з іншомовними формантами -ер або -ист (гарпунник - гарпунер, бандурник - бандурист) та суфікси -ар, -ник і -ач (сопілкар сопільник, сурмар - сурмач). Для цих пар синонімічних словотворчих суфіксів характерна стилістична диференціація, причому в кожній парі вона має індивідуальний характер.
Словотворчі іменникові суфікси, що реалізують семантико-синтаксичну функцію суб’єкта стану, так само поєднуються з акцентованими предикатними і непредикатними компонентами, але їхній акцентований предикат семантично багатоплановіший від акцентованого предиката дії, оскільки він об’єднує дієслівні предикати стану, предикати якісного стану та дієслівні предикати, що виражають стан як процесуальну ознаку; специфіка акцентованого непредикатного компонента полягає в тому, що він семантично експлікований функцією об’єкта ототожнення та локатива, що вказує на локалізацію стану. Характерною особливістю вживання суфіксів із семантико-синтаксичною функцією суб’єкта стану є те, що їхній вибір залежить і від лексичного наповнення об’єкта ототожнення, за яким кваліфікують такого суб’єкта. На основі акцентованого об’єкта тотожності, вираженого іменниками, що означають течії, напрямки, учення політичного, ідеологічного, ідейно-художнього, релігійного та іншого характеру, за допомогою відповідних суфіксів утворюються назви носіїв суспільно-політичних, філософських, релігійних та інших ідей. Такий же об’єкт, але виражений іменниками - назвами націй, народностей та етнічних груп, з іншими суфіксами формує найменування осіб за національною та етнічною належністю.
Залежно від лексико-семантичного вираження акцентованого компонента виділено такі групи словотворчих суфіксів: 1) суфікси іменників - носіїв зовнішніх ознак; 2) суфікси іменників - носіїв внутрішніх ознак; 3) суфікси іменників - назв осіб за територіальною ознакою; 4) суфікси іменників - назв осіб за національною та етнічною належністю; 5) суфікси на позначення носіїв суспільно-політичних, філософських, релігійних та інших ідей.
З-поміж цих п’яти груп словотворчих суфіксів, що реалізують семантико-синтаксичну функцію суб’єкта стану, найпослідовніше функціонально перетинаються іменникові словотворчі суфікси на позначення носіїв зовнішніх та внутрішніх ознак. Ці іменникові суфікси виявляють свої функціональні особливості: 1) зовнішні ознаки людини мають множинну суфіксальну реалізацію: з акцентованою предикатною ознакою може поєднуватися від двох до п’яти-шести словотворчих суфіксів, що спричинило довгі ряди спільнокореневих іменників з тим самим словотвірним і лексичним значенням; 2) суфікси перебувають у відношеннях повної функціональної ідентифікації, тобто вони функціонально рівноправні, взаємозамінні; 3) словотвірна функція цих суфіксів невіддільна від їхньої експресивної функції.
Функціонально рівноправними є суфікси -ань, -ач, що називають осіб за гіпертрофованим органом їхнього тіла (вухань, вухач, губань, губач); -ун, -як, -ай (коротун, коротяк, коротай) та -ань, -як-, -ил- (здоровань, здоров’як, здоровило) у назвах осіб за їхнім зростом; -ань, -ач, -ун, що визначають осіб за конфігурацією їхнього тіла (горбань, горбач, горбун); -ай, -ань, -ач, що кваліфікують осіб за естетичністю їхнього зовнішнього вигляду (кудлай, кудлань, кудлач).
Словотворчі суфікси з функцією носія внутрішніх якостей, поєднуючись з акцентованими предикатами статичної ознаки, формують довші ряди синонімічних спільнокореневих утворень, ніж словотворчі суфікси на позначення носіїв зовнішніх ознак. У різноманітних наборах таких суфіксів найуживанішими є -ун та -ій, причому вони цілком збігаються і за своїми стилістичними характеристиками, пор.: вередун - вередій, плаксун - плаксій. Решта суфіксів на позначення носія внутрішніх ознак має статус менш уживаних або рідковживаних. У різних рядах спільнокореневих іменників це здебільшого різні суфікси, що унеможливлює виокремлення з-поміж них типових стилістичних синонімів.
Дещо меншу активність щодо утворення пар чи рядів спільнокореневих іменників, порівняно з попередніми групами, мають словотворчі суфікси, що називають осіб за територіальною ознакою. У межах цього значення вже тривалий час взаємодіють суфікси -ець та -анин/-янин, -чанин. В останні роки в українській мові виразно простежується тенденція до витіснення з ужитку іменників на -анин/-чанин та активізація співвідносних з ними іменників на -ець. Переважного вживання суфікс -ець набуває й над іншими словотворчими суфіксами, що зумовлено його органічністю для творення катойконімів в українській мові.
Наявні в сучасній українській мові пари чи ряди спільнокореневих іменників на позначення осіб за національною та етнічною належністю - це здебільшого результат колишньої взаємодії різних однофункційних словотворчих суфіксів, тому що вони або зазнали функціонально стильової диференціації, або розмежували свої стилістичні характеристики. Стилістично нерівноправні суфікси не конкурують. Типовим виявом такого співвідношення є співвідношення суфікса -ець із суфіксами -як, -анин/-янин, -чанин у деяких назвах осіб за національною та етнічною належністю.
Зрідка функціонально перетинаються словотворчі суфікси -іст/ -ист та -ець/-івець, -ик в деяких парах спільнокореневих іменників на позначення носіїв суспільно-політичних, філософських, релігійних та інших ідей (довженкіст - довженківець, емпірик - емпірист), що є спробою потіснити в ужитку іншомовний формант -іст/-ист.

СПИСОК використаних джерел

1. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии.-М.: Наука, 1957.-279 с.
2. Безпояско О.К. Семантична співвідносність інтернаціональних суфіксів у словотворі сучасної української мови // Мовознавство.- 1979.- №3.- С. 61-66.
3. Безпояско Е.К. Развитие словообразовательной структуры современного украинского языка в связи с интернационализацией его лексического состава: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.02 / Ин-т языковедения им.А.А.Потебни АН УССР.- К., 1980.- 24 с.
4. Безпояско О.К. Походження суфікса -ист у словах бандурист і танцюрист // Культура слова. — К.: Наук. думка, 1981. - Вип.20.- С.49-53.
5. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови.- К.: Наук думка, 1987. - 211 с.
6. Безпояско О.К. Суфікс -щик (-чик) у сучасній українській мові// Культура слова.- К.: Наук. думка, 1987.- Вип. 32.- С.13-18.
7. Безпояско О.К. Розкрійник - розкроювальник // Культура слова.- К.: Наук. думка, 1988. - Вип. 35.- С.59-61.
8. Безпояско О.К. І корінь, і суфікс // Культура слова.- К.: Наук. думка, 1989.- Вип. 36.- С.77-79.
9. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз). - К.: Наук. думка, 1991. - 172 с.
10. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. - К.: Либідь, 1993.- 336 с.
11. Білодід І.К. Стилістичне використання засобів словотвору // Українська мова в школі.- 1951. - № 3.- С. 27-29.
12. Білодід І.К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози.- К.: Вид-во АН УРСР, 1955.- 328 с.
13. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду).- К.: Вид-во Київ. держ. пед. ін-ту, 1993. - 214 с.
14. Бондарь А.И. Структура деминутивных образований в современном украинском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.02/ Ужгород. гос. ун-т.- Ужгород, 1979.- 23 с.
15. Бурячок А.А. Про деякі назви фахівців із різних галузей сільського господарства // Рідне слово.-К., 1973.- Вип.7.- С.83-86.
16. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова: Морфеміка і словотвір.-Тернопіль, 1999.- 189 с.
17. Валігура Г.А. Розвиток словотвірного типу з суфіксом -тель // Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Зб. наук. праць.- Чернівці: Вид-во Чернів. держ. ун-ту ім.Ю.Федьковича, 1996.- С.34-38.
18. Васильева Л.И. Суффиксальное словообразование наименований лиц по профессии в русском и украинском языках: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.662, 10.661 / Моск. гос. пед. ин-т.- М., 1971. - 24 с.
19. Вербовська І.Т. Словотвірна синонімія і словотвірна варіантність прикметників української мови: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка.- Львів, 2001.- 21 с.
20. Вербовська І.Т. Словотвірна синонімія у структурно-семантичній організації словотвору // Актуальні проблеми українського словотвору.- Івано-Франківськ: Плай, 2002.- С.162-172.
21. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення.- К.: Наук. думка, 1983.-219 с.
22. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті.- К.: Наук. думка, 1988.-256 с.
23. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови.- К.: Наук. думка, 1992.- 224 с.
24. Вихованець І.Р. Принципи категорійної граматики української мови // III Міжнародний конгрес україністів: Мовознавство (26-29 серпня 1996 р.).- Харків, 1996.- С. 177-181.
25. Вихованець І.Р. Різновиди транспозиції // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. пр.- Кіровоград: Кіровоград. держ. пед. ун-т ім.В.Винниченка, 1997.- Вип.2.- С.56-58.
26. Вихованець І.Р. Теоретичні засади категорійної граматики української мови // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім М.Коцюбинського: Зб. наук. праць.- Серія: Філологія.- Вінниця: ВДПУ, 2000.- Вип. 2.- С.3-6.
27. Височина В.А. Про словотвір іменників від німецьких запозичень в українській мові // Дослідження з граматичної будови української мови.- Дніпропетровськ, 1988.- С.17-21.
28. Вільчинська Т.П. Семантико-словотвірна характеристика оцінних назв осіб в українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ Львівський держ. ун-т ім. І.Франка.- Львів, 1996.- 16 с.
29. Вільчинська Т.П. Словотвірна синонімія і словотвірна варіантність (на прикладі назв осіб) // Південний архів (філологічні науки): Зб. наук. праць.- Херсон: Айлант, 2002.- Вип.ХІУ.- С.203-206.
30. Віняр Г.М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові (на матеріалі усного і писемного мовленні 80-х-90-х років ХХ століття): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02/ Дніпропетровський держ. ун-т.- Дніпропетровськ, 1992.- 16 с.
31. Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової і технічної мови (термінологія процесових понять).- К., 1997.- 254 с.
32. Горбачук В.Т. Основні поняття і терміни морфеміки.-К., 1982.- 124 с.
33. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова.- К.: Наук. думка, 1981.- 199 с.
34. Городенська К.Г. Семантичні функції дериваційних морфем // Мовознавство.- 1987.- № 1.- С.21-29.
35. Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису // Мовознавство.- 1988.- №3.- С. 27-34.
36. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць.- К.: Наук. думка, 1991.- 192 с.
37. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство.-1994.- №6.- С.22-28.
38. Городенська К.Г. Буряковод чи буряківник // Культура слова.- К.: Наук.думка, 1996.- Вип.46-47.- С.185-188.
39. Городенська К. Г. Проблема словотвірної ідентичності в українській термінології // Українська термінологія і сучасність. - К., 1998.- Вип. 4.- С.30-36.
40. Городенська К.Г. Акцентовані ознаки локативів // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. В.Винниченка. Серія: філологічні науки (Мовознавство).- Кіровоград, 2000.- Вип. 23.- С. 130-136.
41. Городенська К.Г. Синтаксичні засади категорійного словотвору // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. М.Коцюбинського: Зб. наук. праць.- Серія: Філологія.- Вінниця: ВДПУ, 2000.- Вип. 2.- С.6-9.
42. Городенська К.Г. Семантична багатоплановість суб’єкта стану// Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. В.Винниченка. Серія: філологічні науки (Мовознавство).- Кіровоград, 2001.- Вип.31.- С.149-151.
43. Городенська К.Г. Словотвірна варіантність і процеси унормування сучасної української термінології // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць.- Київ: КНЕУ, 2003.- Вип.5.- С.3-6.
44. Горпинич В.О. Теоретичні питання відтопонімного словотвору східнослов’янських мов.- К.: Наук. думка, 1973.- 168 с.
45. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір.- К.: Наук. думка, 1977.- 118 с.
46. Горпинич В.О. Назви жителів в українській мові // Питання словотвору, слововживання та нормування.- К.: Вища школа, 1979.-158 с.
47. Горпинич В.О. Словотворення і словотвір української мови.- К., 1995.- 68 с.
48. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія: Навчальний посібник.- Дніпропетровськ, 1998.- 189 с.
49. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навчальний посібник.- К.: Вища школа, 1999.- 208 с.
50. Гречко В.А. Однокоренные синонимы и варианты слова // Очерки по синонимике современного русского литературного языка.- М.; Л.: Наука, 1966.- С.134-145.
51. Ґрещук В.В. Однокореневі іменники на -ість, -ота, -ина, -изна в сучасній українській мові // Мовознавство.- 1977.- № 2.- С.31-32.
52. Ґрещук В.В. Словообразовательная и лексико-семантическая структура украинских деадъективов на -исть, -ство, -ота, -ина, -изна: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.02/ Киевск. гос. пед. ин-т.- К., 1979.- 23 с.
53. Ґрещук В.В. Спільнокореневі девербативи на -б(а), -ння в сучасній українській мові // Українське мовознавство.- 1983.- № 11.- С.48-55.
54. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір.- Івано-Франківськ: Вид-во «Плай» Прикарпатського університету ім.В.Стефаника, 1995.- 208 с.
55. Грот Я.К. Филологические разыскания.- СПб., 1885.- Т.ІІ.
56. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст.- К.: Вид-во АН УРСР, 1958.- 298 с.
57. Даниленко В.П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания.- М.: Наука, 1971.- 246 с.
58. Даниленко В.П., Скворцов Л.І. Теоретичні та практичні аспекти нормалізації наукової термінології // Мовознавство.- 1980.- № 4.- С.18-27.
59. Дементьев А.А. Суффикс -ик и его производные в современном русском языке // Учен. записки Куйбышевского гос. пед. ин-та. Кул-ра языкознания.- Куйбышев, 1942.- С.53-61.
60. Дементьев А.А. Суффиксы -ец и -анин(-янин) // Русский язык в школе.- 1946.- № 5-6.- С.11-15.
61. Дементьев А.А. Заметки по русскому словообразованию // Учен. записки Куйбышевского гос. пед. ин-та. Филолог. науки.- Куйбышев, 1955.- Вып. 13- С.149-150.
62. Демешко І.М. Зіставна синтагматика лексем на -ець із значенням особи”, предметності” та місця” // Проблеми зіставної семантики: Матеріали Всеукраїнської конферен