Ягело Світлана Петрівна Жіночі персонажі у демонологічній прозі українців Карпат

Краткое описание

Ягело Світлана Петрівна, учений секретар Львівсько­го національного медичного університету імені Данила Галицького: «Жіночі персонажі у демонологічній прозі українців Карпат» (10.01.07 - фольклористика). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЯГЕЛО СВІТЛАНА ПЕТРІВНА
УДК: 398.2/.47(477.85/.87)
ЖІНОЧІ ПЕРСОНАЖІ
У ДЕМОНОЛОГІЧНІЙ ПРОЗІ УКРАЇНЦІВ КАРПАТ
Спеціальність 10.01.07 – фольклористика
03 – гуманітарні науки
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії)
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ С. П. Ягело
Науковий керівник:
Сокіл Василь Васильович,
доктор філологічних наук,
професор, заслужений діяч науки і
техніки України
Львів – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………….…………………………………………...11
РОЗДІЛ 1. ДЕМОНОЛОГІЧНА ПРОЗА УКРАЇНЦІВ КАРПАТ:
ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ……………………………..……………………..……20
1.1. Збирання та публікація демонологічної прози………...……..………..20
1.2. Дослідження демонологічної прози……………………….…..…….…34
РОЗДІЛ 2. ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА НАРОДНИХ ДЕМОНОЛОГІЧНИХ
ОПОВІДАНЬ …………………………………………………………..……..46
2.1. Демонологічне оповідання: дефініція та історія терміна…….........…..47
2.2. Функціональна природа жанру та система поетичних засобів……......63
РОЗДІЛ 3. ТИПОЛОГІЯ ФЕМІННИХ ОБРАЗІВ У КАРПАТСЬКИХ
ДЕМОНОЛОГІЧНИХ ОПОВІДАННЯХ…………….………………..….…79
3.1. Духи-«господарі» природних локусів ..……...........................................80
3.2. Духи хвороб, епідемій, смерті……………………………………….…..91
3.3. Духи, які уособлюють Долю (доля – недоля, щастя – нещастя)
……………………………………………………………………...................103
3.4. Демонологічні персонажі − персоніфікації часу………..…...………..109
РОЗДІЛ 4. ВІДЬМА У КАРПАТСЬКИХ ДЕМОНОЛОГІЧНИХ
ОПОВІДАННЯХ: РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА ТА
ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ……………..…………………..117
4.1. Карпатська відьма: походження, зовнішність, властивості….……….117
10
4.2. Функціональна природа чарівниці: сюжетно-мотивний
комплекс………………………………………………………………….…...135
ВИСНОВКИ…………………………………………………….…….………161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………..….170

Список литературы

ВИСНОВКИ
Одним із багатих пластів української прозової традиції є народні
демонологічні оповідання, які, зберігаючи зв’язок з вірування та
уявленнями, актуальні й у наш час і продовжують активно побутувати.
Пропоноване дослідження – одна із спроб осмислити жанр
демонологічного оповідання як формо-змістової єдності, простежити
особливості побутування цього фольклорного масиву. У роботі залучено
значну кількість текстів про жіночі демонічні образи з етнографічних
регіонів Гуцульщини, Бойківщини та Лемківщини, проаналізовано їхні
основні ознаки та функції.
Історіографічний огляд основних джерел засвідчив активність та
динаміку цього жанру. У роботі наголошено на тому, що зацікавлення
народною демонологією припадає на початок ХІХ століття, збирання
відомостей про яку пов’язано, перш за все, із фіксацією етнографічних
матеріалів – народних вірувань та повір’їв. Процес записування та едиції
власне демонологічних оповідань як зразків фольклору бойків, лемків та
гуцулів розпочався лише у другій половині ХІХ століття. Тексти були
включені до видань за різними принципами класифікації, хоча й помітна
тенденція їх певного тематичного групування, наприклад, у збірках
В. Гнатюка, А. Онищука, В. Шухевича та інших дослідників. Упродовж
останніх десятиліть більшість опублікованих матеріалів потрапила до
багатожанрових видань, у яких демонологічні оповідання зараховували
передусім до міфологічних легенд або казок. Ця ж тенденція збережена у
ХХ столітті.
Проаналізувавши наукові дослідження ХІХ–ХХІ століть в галузі
оповідної традиції демонологічного змісту та народного світогляду,
виявлено різні тенденцій у сфері опрацювання цього жанрового масиву.
Наголошено на тому, що у вивчені духовної спадщини науковці
зосереджували свою увагу здебільшого на характеристиці демонологічних
162
вірувань. Щоправда, основна частина таких аналітичних студій
проводилася як реконструкція міфологічної системи (М. Костомаров,
Я. Головацький та інші), у лінгвістичному аспекті (О. Потебня, Н. Хобзей),
у порівняльному загальнослов’янському чи балканському контексті
(А. Плотнікова, О. Поріцька) або в системі народного календаря
(І. Чеховський).
Досліджено спроби теоретичного осмислення творів демонологічного
змісту. Зазначено, що намагання окреслити деякі параметри жанру
«демонологічне оповідання» здійснено у працях В. Гнатюка,
М. Грушевського, Ф. Колесси, І. Франка. Висновки науковців сформували
засади для вирішення питання виокремлення цього прозового пласту зпоміж інших жанрів і з’ясування його генези. У 70–80-х роках ХХ століття
О. Дей, Л. Дунаєвська та інші дослідники, розглядаючи особливості
тематики та принципу відображення дійсності, виокремили із жанрів
неказкової прози твори з демонологічним змістом як один із різновидів
легенди, а саме як міфологічну легенду. Цю концепцію підтримали
науковці в подальшому теоретичному опрацюванні (В. Давидюк) та
едиційній практиці.
В українській фольклористиці кінця ХХ − початку ХХІ століть
простежується тенденція розгляду фольклорних зразків оповідної традиції
за принципом єдності форми та змісту. Відповідно до цього положення й за
аналогією до російської та білоруської фольклористичних наук
активізувалося застосування назв биличка або бувальщина на позначення
творів демонологічної тематики, зокрема про зустріч людини з демонічною
істотою.
У дисертації уточнено питання термінології, зокрема розглянуто різні
погляди як українських, так і закордонних науковців на номінативне
питання та дефініцію жанру відповідного фольклорного масиву, вказано на
недоліки певних принципів виокремлення жанру. На основі аналізу формозмістових особливостей творів запропоновано сюжетні розповіді,
163
сформовані на основі демонологічних вірувань, про власну або недавню
почуту розповідь про зустріч людини з демонами чи демонічними істотами
називати демонологічними оповіданнями.
Аналіз фіксацій демонологічних оповідань ХІХ–ХХ століть дав змогу
розкрити формальну та ідейно-тематичну своєрідність цього жанрового
різновиду неказкової прози. Вказано на взаємозв’язок демонологічних
оповідань та народних вірувань, що забезпечує тривале функціонування
фольклорних зразків. Увагу закцентовано на тому, що народні вірування та
уявлення визначають специфіку семантичного наповнення демонологічних
оповідань, навіть коли народна традиція використовує одну й ту ж
сюжетну схему.
Аналітичний розгляд різночасових фіксацій дозволив визначити
основні фактори диференціації демонологічних оповідань на формальному
рівні. Одним із головних критеріїв є фантастика, що логічно поєднується з
вірогідністю сприйняття дійсності, яка полягає у вірі та упевненості у
реальному існуванні демонічних істот. Іншим, не менш важливим
чинником, є функціональність жанру. Зазначено, що серед різних функцій,
притаманних демонологічним оповіданням, домінує інформативна, яка
повідомляє про факт зустрічі людини з надприродною істотою, а також
вказує на реальність надзвичайних подій. Вона обумовлює специфічне
відображення дійсності, що полягає у чіткості та точності повідомлення,
які спричинені єдністю та взаємообумовленістю епічного ракурсу та
епічної дистанції. Простеживши часопросторову локалізацію випадку та
позицію оповідача, виявлено своєрідні риси жанру – наявність ініціальних
та фінальних формул, висловів щодо правдивості поданої інформації, що
свідчить про неперервність етнокультурної традиції.
Як й інші жанри народної прози, демонологічні оповідання мають
свій комплекс мотивів і сюжетів. На основі аналізу текстів з’ясовано, що
типовим для цього фольклорного матеріалу є його побутування у двох
формах – простій і складній сюжетних конструкціях. Тексти простої
164
структури, або фабульно елементерні, характеризуються стягненням
розвитку подій до одного епізоду, тобто сюжету до центрального мотиву.
Оповідання такого змісту у формі лаконічної сентенції розповідають про
зустріч героя з антагоністом – надприродною істотою. Твори зі складним
сюжетом формуються із сукупності елементарних сюжетів, що розташовані
у лінійній послідовності. Демонологічні оповідання розгорнутого змісту
ускладнюються вставними епізодами, введенням у текст розповіді
персонажа-помічника та діалогічних ситуацій.
При аналізі сюжетно-мотивного фонду оповідань українців Карпат
про демонологічні жіночі образи простежено, що мотиви цих фольклорних
зразків для всіх надприродних персонажів формуються на основі одного
центрального епізоду − контакту демонічної істоти з людиною, який
стимулює сюжетний розвиток демонологічного оповідання.
Аналіз поетико-стилістичної системи цього жанру засвідчив тяглість
традиції. Незважаючи на різночасове походження зразків демонологічного
оповідання, виявлено тенденції до збереження художньої форми. Про це
свідчать типові образи, традиційні символи, персоніфікації тощо.
Незважаючи на відносну стійкість засобів поетичного вираження, вони
здатні до варіювання та пристосування до цього фольклорного масиву.
У роботі визначено понятійне ядро терміна «демонологічний
персонаж», якому відповідає певний набір найбільш показових ознак,
функцій, мотивів, закріплених за відповідним іменем. Для аналізу жіночих
образів демонологічних оповідань використано принцип двостороннього
опису, запропонований Л. Виноградовою, який вважаємо найбільш
продуктивним та актуальним на сьогодні. Ця схема полягає в дослідженні
персонажного ряду та аналізі мотивного фонду демонологічних наративів.
У дослідженні розглянуто окремі погляди на проблему класифікації
демонічних істот, вказано на її недоліки на персонажному рівні.
Запропоновано власну систематизацію жіночих демонологічних
персонажів, взявши за основу розробку поділу міфічних образів нечистої
165
сили Л. Виноградової, структуру яких утворює функціональна ознака, до
якої внесено корективи – зроблено акцент на фемінних образах карпатської
демонологічної оповідної традиції.
У фонді демонологічних оповідань Карпатського регіону
виокремлено такі групи образів: духи-«господарі» природних локусів
(майка, лісна, бісиця; русалка; вітерниця, літавиця, перелесниця); духи
хвороб, епідемій, смерті (Чума, Холера, лихоманка, Колька, Пропасниця;
Смерть); духи, які уособлюють Долю (доля – недоля, щастя – нещастя);
демонічний персонаж – персоніфікація часу (П’ятниця, Середа, Варвара).
Розглядаючи зразки демонологічних оповідань, акцентуємо увагу на
типових та індивідуальних особливостях у зображенні персонажа, його
атрибутів та функцій.
На підставі аналітичного огляду фольклорних текстів про духів-
«господарів» природних локусів виявлено спільні мотиви для всіх образів
цієї групи – демонічна істота викликає героя, зваблює героя, одружується з
героєм, насміхається над ним. Закцентовано увагу на типових рисах
зображення цих персонажів, зокрема на зовнішніх аномаліях – відкритих
нутрощах. Простежено зміни образу антагоніста на функціональному рівні
в українських, російських та білоруських зразках, що спостерігаються саме
у зображенні наслідків контакту головного героя з бісицею. В українських
текстах виявляється національна тенденція – герой залишається живим, на
відміну від зображення впливів російських та білоруських демонологічних
істот, які закінчуються трагічною смертю.
Аналізуючи оповідання демонологічного змісту про духів хвороб,
епідемій, смерті, а також духів, які уособлюють Біду, Нещастя, простежено,
що в творах цієї тематики домінує сюжетотворчий мотив – демон кличе
людину. Варіювання мотиву в конкретних текстах цих тематичних груп
відбувається здебільшого на персонажному рівні (Холера, Смерть, Доля),
рідше – на предикатному (демон кличе людину, стукає у вікно). Типовою є
166
наявність білого кольору в одязі, а також найвищий ступінь здатності до
метаморфози.
Розглядаючи фольклорні зразки про персонажів – персоніфікації
часу, закцентовано увагу на їхній особливості, яка полягає в тому, що
демонічні істоти уособлюють певний відтинок часу і регламентують
заборону, яка пов’язана саме з цим часовим періодом. Типовим для них є
змалювання потворної зовнішності, часто гіпертрофовано зображені
частини тіла, їхнє вороже ставлення до людини, яка порушила заборону,
володіння надздібностями (вміння дуже швидко прясти). Спільною для цієї
групи демонологічних оповідань є структура тексту, ускладнена діалогами,
введенням у текст героя-помічника.
Одним із найпопулярніших жіночих демонологічних персонажів
народної традиції українців Карпат є відьма (босурканя, босорка,
чарівниця, чередільниця і т.д.). Проаналізовано демонологічні наративи про
цей персонаж із Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини та Покуття у
різних часових фіксаціях. На основі цього виокремлено основні ознаки
образу в зовнішності, часо-локальних характеристиках, походженні,
властивостях відьом. До домінантних зовнішніх рис належать наявність
певних фізичних аномалій (у карпатській традиції – хвостика у вроджених
відьом), волосяного покрову. Серед особливостей зовнішнього вигляду в
момент активізації демонічної сутності відьми виокремлюємо наготу як
найпоширенішу ознаку в карпатській народній прозі, здатність до
перетворення (загальноукраїнська риса), розпущене волосся, білий колір
одежі. Метаморфоза поширена здебільшого в текстах про проникнення
відьми у людський простір з метою відібрати молоко, що й зумовлює її
обманну, маскувальну та охоронну функції. У карпатській традиції
домінують такі вихідні образи переміни: жаба, собака, свиня, кобила,
колесо та ін. Своєрідною рисою гуцульської відьми вважаємо мотиви її
перетворення на вужа, який ссе худобу, та біле полотно. Серед
специфічних ознак персонажа виділяємо також часові відтинки активізації
167
демонічної сутності відьми, з чим пов’язані народні уявлення про наявність
у неї двох душ: людської та нечистої. На основі аналізу текстів доведено,
що діяльність чарівниці припадає в основному на великі свята народного та
християнського календаря: святого Юрія (найпоширеніший варіант),
Благовіщення, Великдень, Івана Купала, святих Петра і Павла, рідше –
Святий вечір. Зазначено, що в народній творчості популярними
залишаються мотиви впізнання відьом (за допомогою свяченого сиру,
часнику та ін.) та прикликання чарівниць після вчиненої шкоди (шляхом
нагрівання молока, за допомогою глиняного глечика та голок тощо).
Наголошено на тому, що такою можливістю наділено в окремих зразках
особливих людей: бойка, поляка, подорожнього. У наративах інших
українських етнографічних земель таку здатність має перший син у матері.
Розгляд сюжетно-мотивного комплексу демонологічних оповідань
про відьму дав можливість встановити, що мотив «відьма завдає шкоди»
поширений в карпатській традиції у кількох варіантах. Найпопулярніший
сюжетний елемент – чарівниця відбирає молоко. Виокремлено різні шляхи
його реалізації в прозових текстах, в основі яких – давні вірування: вона
збирає росу, проникає до стайні господаря, часто у перетвореному вигляді,
викрадає частинку предметів з обійстя, забирає молоко через сіль чи
коров’ячий слід. Важливими у більшості цих семантичних структур є
народні уявлення про парціальну магію, тобто вплив на предмет, що
певним чином пов’язаний з об’єктом магічного зацікавлення. До
своєрідних ознак карпатської відьми, які збереглися й у сучасних зразках,
належить нагота в творах про збирання роси, що символізує долучення
чарівниці до природного, «чужого» світу та встановлення контакту із ним.
Указано на те, що в наративах про збирання роси та відбирання молока у
стайні господаря важливого значення та поширення набув мотив контакту,
безпосереднього чи опосередкованого, демонічної істоти з людиною.
Тексти про проникнення чарівниці в локус господаря містять інформацію
про різні способи її впіймання: за допомогою борони, мотузки (від дзвона,
168
шлюбного пояса), мішка, виготовленого на Святий вечір, свяченої води та
ін. Виокремлено також інші функціональні властивості відьми, які мають
здебільшого регіональне поширення: викрадання бараболь, капустяних
висадок (Покуття), курей та яєць (Бойківщина, Покуття), вплив на природні
стихії (Гуцульщина). На основі аналізу різночасових фіксацій встановлено
певну зміну семантичних ознак – відьма прагне завдати шкоди не так
господарству, як самій людині.
До своєрідних ознак карпатської відьми, яка має загальноукраїнське
поширення, належить також її здатність літати та відвідувати відьомські
зібрання (шабаші, збори). Ці події мають часову приуроченість: на певні
свята (Юрія, Івана Купала та ін.), окремі дні тижня (новий четвер, середа).
У текстах простежуємо чітку вказівку на локуси таких зібрань, в основі
яких – уявлення про Лису гору та відображення особливостей місцевого
рельєфу (горбик, гора Близниці та ін.). Найпоширеніші мотиви
демонологічних оповідань цієї тематики: політ відьми за допомогою
сільськогосподарських знарядь, над якими проведено певні ритуальні дії
(намащено особливою маззю), бої чарівниць та перебування людини
(жовніра, наймита, чоловіка) як спостерігача чи безпосереднього учасника
таких поєдинків. Окрему групу демонологічних наративів становлять
тексти про смерть відьми. Важкий відхід у інший світ пов’язаний зазвичай
із потребою демонічної істоти передати комусь своє знання. Її смерть
супроводжується зазвичай різними катаклізмами та аномаліями: реакцією
природи (сильні бурі, вихор), акустичними виявами самої відьми
(стогоном, гудінням, бичачим ревінням та ін.). Уявлення про
приналежність чарівниць до дводушників акумульовано в текстах про
діяльність відьом після смерті: прихід до родичів, вплив на погоду тощо.
Отже, українське народне демонологічне оповідання – самостійний
жанр неказкової прози, для якого характерний сюжетно-мотивний фонд,
система образів, формо-змістові ознаки. Народні вірування, що лягли в
169
основу фольклорних текстів і сама природа прозового твору забезпечують
тяглість традиції як на формальному, так і на змістовому рівні.
Встановлено, що типовими рисами демонологічних оповідань про всі
групи жіночих демонічних персонажів є спільна центральна тема – контакт
героя та антагоніста, здатність до метаморфози, наявність ознак, що
свідчать про належність демонічної істоти до «чужого» простору.