Яремчук Сергій Степанович Організаційні та інституційні трансформації конфесійних практик у сучасному українському соціумі

Краткое описание

Яремчук Сергій Степанович, доцент кафедри філософії та культурології, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Назва дисертації: «Організаційні та інституційні трансформації конфесійних практик у сучасному українському соціумі». Шифр та назва спеціальності 22.00.04 спеціальні та галузеві соціології. Спецрада Д 26.001.30 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ЯРЕМЧУК СЕРГІЙ СТЕПАНОВИЧ
УДК 316.74:2
ДИСЕРТАЦІЯ
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
КОНФЕСІЙНИХ ПРАКТИК У СУЧАСНОМУ
УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІУМІ
22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології
Подається на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________ С.С. Яремчук
Науковий консультант: Туленков Микола Васильович,
доктор соціологічних наук, професор
Київ – 2021

ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………...............…………...………18
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ
КОНФЕСІЙНИХ ПРАКТИК У СОЦІОЛОГІЇ ……………………..….……..35
1.1. Наукові підходи до аналізу релігії та релігійних практик
у теоретичній соціології ……………………………………………………...…35
1.2. Концептуальна еволюція релігійно-конфесійних практик
у добу постсекулярності ……………………………………………….………..91
1.3. Релігійні та конфесійні практики в предметному полі
соціології релігії ……………………………………………………………..…120
Висновки до розділу 1 ………………………...……………….………………143
РОЗДІЛ 2. КОНФЕСІЙНІ ПРАКТИКИ ЯК ПРЕДМЕТНЕ ПОЛЕ
СОЦІОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ …………………………………………..….149
2.1. Структурно-функціональні чинники конфесійних практик
як соціально-культурного явища ..…..…………………………………..……149
2.2. Типологічна матриця конфесійних практик як соціальних форм
релігійного життя сучасного соціуму ………………………………….….…166
2.3. Конфесійні практики як засіб становлення та розвитку
публічної сфери суспільного буття ………………………………...…………220
Висновки до розділу 2 ………………………………………..…......................262
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ІНСТИТУЦІЙНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
КОНФЕСІЙНИХ ПРАКТИК В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІУМІ ……….…..268
3.1. Соціологічний аналіз трансформації релігійно-мережевої структури
українського суспільства ……………………………………….......................268
3.2. Організаційні принципи та інституційні механізми формування та
відтворення конфесійних практик у сучасному соціумі …...….....................296
16
3.3. Конфесійні практики як передумова становлення та поширення
новітніх форм релігійності ……….……………….…………………….......…309
Висновки до розділу 3 …………………………..……………………………..347
РОЗДІЛ 4. СОЦІОЛОГІЧНІ ВИМІРИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ
КОНФЕСІЙНИХ ПРАКТИК НА БУКОВИНІ ………………………….…...353
4.1. Соціологічне обстеження стану та перспектив трансформації
конфесійної структури та конфесійних практик у регіоні ..............................353
4.2. Конфесійні відмінності нових соціально-харитативних практик
на теренах регіонального соціуму ..………..………….....................................378
4.3. Обґрунтування регіонально-мережевої моделі міжконфесійної
взаємодії суб’єктів релігійного життя …………………………….…………..417
Висновки до розділу 4……………………………………..………….…….….429
ВИСНОВКИ ……………………….……………………….………………….....434
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..…446
ДОДАТКИ …………………………………………………….………………….478
ДОДАТОК А. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ………………………………………………………478
ДОДАТОК Б. БЛАНК АНКЕТИ СТАНДАРТИЗОВАНОГО
ОНЛАЙН-ОПИТУВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ …………………...….483
ДОДАТОК В. КОНЦЕПТУАЛЬНА РЕГІОНАЛЬНО-МЕРЕЖЕВА
МОДЕЛЬ МІЖКОНФЕСІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ
РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ ……………………………………………………….…487
ДОДАТОК Г. ДАНІ СОЦІОЛОГІЧНИХ ОПИТУВАНЬ ЦЕНТРУ
РАЗУМКОВА З РЕЛІГІЙНОЇ ТЕМАТИКИ …………………………………....488
ДОДАТОК Д. СТАТИСТИЧНІ ДАНІ ЩОДО МЕРЕЖІ
РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ ……………………………………….499

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації представлено узагальненні результати
теоретико-прикладного соціологічного дослідження, що вказують на
розв’язання важливої наукової проблеми, яка полягала в подоланні
гносеологічної невідповідності між теоретичними підходами в соціології
релігії щодо організаційно-інституційної трансформації феномену
конфесійних практик, які характеризуються теоретико-методологічною
фрагментарністю та відсутністю системно-узагальненого бачення в аспекті їх
взаємної логічної пов’язаності та взаємозумовленості, а з іншого боку,
нагальною суспільною потребою у визначенні концептуального ресурсу
конструкту конфесійних практик для пояснення останніх як соціальних форм
релігійно-конфесійної взаємодії. Обґрунтована в межах дисертаційного
дослідження соціологічна концепція трансформації організаційних та
інституційних засад конфесійних практик у сучасному суспільстві дає, таким
чином, підстави для таких висновків.
1. Адекватне розуміння сутності та змістовних особливостей
релігійного життя суспільства як комплексу сакральних вірувань і
практичних соціальних дій, завдяки яким люди намагаються осягнути
соціальну реальність, що лежить поза межами їх буденного досвіду,
сформоване в процесі тривалої концептуальної еволюції соціологічної думки.
Це сприяло не тільки виокремленню соціально-історичних передумов, які
детермінують виникнення, становлення та відтворення різноманітних
релігійно-конфесійних практик, поведінкових стратегій і дій, але й
використанню їхнього соціально-духовного ресурсу як ключового чинника
функціонування релігійного буття індивідів і соціальних груп.
Виходячи із цього, з’ясовано, що серед причин і передумов формування
конфесійних практик вирішальними є: соціальні детермінанти, спричинені
життєдіяльністю суспільства як цілісної системи, елементи якої знаходяться
435
між собою в соціальних взаємозалежностях; соціокультурні детермінанти,
пов’язані з виробництвом матеріальних і духовних цінностей, включених до
соціально-прогресивної творчої діяльності людства в усіх сферах їхнього
буття та пізнання; антропологічні детермінанти, зумовлені походженням та
еволюцією людини як індивіда і як «сукупної людини», в якої виявляється
крихкість буття, обмеженість існування, смертність, загроза упередженості
тощо; психологічні детермінанти, які не тільки існують в індивідуальній та
суспільній свідомості людей, але й відтворюють переживання обмеженості та
залежності їхнього буття, а також гносеологічні детермінанти, що
визначають адекватні форми і способи пізнавальної діяльності, сприяють
виникненню релігійних уявлень, понять, ідей і міфів, завдяки яким
відбувається орієнтація людей у світі та відображення дійсності в
індивідуальній та колективній свідомості.
2. Визначено, що конфесійні практики являють собою складні соціальні
утворення, в яких виокремлюється комплекс розумінь, адекватних
відповідним cоціально-релігійним діям, колекція сформованих норм і правил,
що утворюють специфічну телеоафективну структуру, тобто визначену
нормативну та ієрархічно впорядковану систему цілей, моделей поведінки,
проєктів, завдань і емоційних станів, скріплених культовою та
позакультовою добровільною діяльністю індивідів і соціальних груп із метою
реалізації своїх релігійних інтересів і потреб.
Поряд із цим, виявлено, що основу конфесійної практики становить
особлива соціально-духовна сфера, у межах якої в символічній формі
відбувається взаємодія сакрального і повсякденного простору людини. При
цьому конфесійна практика як системно-діяльний феномен релігійноконфесійного життя сучасного соціуму виступає своєрідною точкою
перетину доктринальної замкненості релігійних інститутів, установ і
організацій незалежно від їх конфесійного спрямування, спонтанною
реакцією буденної свідомості індивідів і соціальних груп на зміни умов
436
соціального буття. Причому конфесійна практика є безпосереднім
результатом комунікативної взаємодії людини з трансцендентним, у перебігу
якої волевиявлення божественного стає критерієм поведінки останньої.
Отже, комунікація індивідуальних і колективних суб’єктів зі сферою
сакрального виступає квінтесенцією або ядром усякої конфесійної практики
як такої, де головною відмітною рисою є приєднання індивідів до комплексу
наявних знань про Бога.
3. Здійснено соціологічну експлікацію поняття «конфесійні практики»,
яке відбиває об’єктивний процес поглинання наукового пізнання, соціальноморальних і духовно-практичних дій соціуму та особистості людини як
повноправних суб’єктів сучасного релігійного життя. Сутність авторського
розуміння цього феномену подано у двох значеннях: у широкому – як
соціальні дії, пов’язані з релігійними віруваннями і досвідом, обумовлені
чітким зв’язком з релігійними організаціями, що здійснюються відповідно до
догматичних, ритуальних і моральних правил певної конфесії; та у вузькому
– як різновид соціально-релігійної взаємодії суб’єктів релігійного життя,
тобто як своєрідної суспільної форми об’єктивації релігійної свідомості,
спрямованої на формування почуттєвого сприйняття соціального буття та
задоволення різноманітних релігійних інтересів і потреб індивідів і
соціальних груп у межах особливої та взаємоузгодженої духовно-практичної
та соціально-моральної діяльності людей, добровільно об’єднаних у межах
певного релігійного вчення в різноманітні конфесії чи конфесійні громади (у
християнстві виділяються, зокрема, такі конфесії, як католицизм,
протестантизм і православ’я) з метою здійснення віросповідання та надання
соціальної й моральної підтримки шляхом використання конфесійних
доктрин, цінностей, норм, символів, традицій і віри.
4. Виявлено велике різноманіття соціальних практик релігійного
спрямування, соціологічна ідентифікація яких дозволила дисертанту не
тільки сформувати типологічну матрицю конфесійних практик як
437
специфічних соціальних утворень, але й розташувати їх за різними
класифікаційними ознаками, зокрема: за конфесією вони поділяються на
православні, католицькі, протестантські тощо; за характером дій - на
культові та позакультові; за внормованістю - на інституціоналізовані
(регламентовані) та позаінституціоналізовані (подієво-ситуативні); за
суб’єктністю - на колективні (загальні, групові) та індивідуальні (приватні);
за організаційною впорядкованістю - на рутинні (звичні, традиційні) та
інноваційні (нові); за включеністю в повсякденність - на ритуальні,
доктринальні (містеріальні), ситуативні, індоктринаційні, місійні та досвідні;
за соціальною орієнтацією (масштабом) – орієнтовані на суто сакральне
(несоціальні практики), на все суспільство, на окремі інститути, на релігійну
організацію, на окремих віруючих; за часовим модусом - на практики
життєвого, річного, тижневого і добового циклів.
5. Результати проведеного аналізу дали змогу з’ясувати, що серед
конфесійних практик найбільшого вжитку на теренах релігійного життя
українського соціуму набули культові та позакультові конфесійні практики,
які суттєво різняться між собою. Визначено, що в основі конфесійних
культових практик лежить комплекс специфічних і спрямованих дій щодо
організації та відтворення релігійних культів, пов’язаних зі ставленням
людини до надприродного, шляхом молитви, богослужіння, таїнства,
жертвоприношення, різних обрядів, ритуалів, магічних дій тощо. Причому
доведено, що культові практики в структурному плані складаються з таких
елементів, як зміст культу (релігійні ідеї, вчення, догмати, доктрини і т.ін.);
предмет культу (усвідомлювані у формі релігійних образів об’єкти і сили,
від яких залежить існування людини); суб’єкти культу (в їх ролі виступають
як релігійні групи, так і окремі віруючі); засоби культу (культові будівлі –
храми, молитовні будинки; релігійне мистецтво – архітектура, скульптура,
музика; культові предмети – хрести, свічки, церковне начиння, одяг
священників тощо). Натомість позакультові конфесійні практики включають
438
у себе місіонерську, благодійну та волонтерську діяльність, здійснення
організаційно-управлінських функцій у системі релігійних установ та
інституцій, викладання богословських дисциплін, пропаганду релігійних ідей
і поглядів у засобах масової інформації тощо.
6. Виявлено, що соціальну ефективність різних релігійно-конфесійних
практик визначають контрольовані колективні дії соціальних суб’єктів, які
базуються на таких чинниках, як наявність стратегічної мети, поділеної на
систему тактичних і оперативних цілей; сформованість механізмів
врегулювання формальних і неформальних стосунків у вертикальному та
горизонтальному вимірах на основі певних норм, правил і процедур;
технологічність та алгоритмічність спільних релігійно-конфесійних дій, що
лежать в основі культових і позакультових доктрин та дій; зумовленість
спільної контрольованої дії ступенем інтегрованості в них індивідуальних дій
на основі певних мотиваційних механізмів, наприклад, примусу, вільного
вибору, зацікавленості або інших важелів, що робить контрольований вплив
на колективну конфесійну дію більш прогнозованим і скерованим на
досягнення кінцевих результатів.
7. Установлено, що процес організаційно-інституційної трансформації
конфесійних практик у сучасному соціумі передбачає, насамперед, зміну або
перетворення істотних властивостей останніх, що вимагає раціонального
оновлення структурних форм внутрішнього каркасу даних практик стосовно
ефективності виконання ними своїх функцій: по-перше, задоволення
основних релігійних потреб певної конфесійної громади шляхом
урегулювання конфесійної діяльності, а по-друге, заохочення очікуваної
конфесійної поведінки та нейтралізацію неочікуваної за допомогою
застосування відповідних санкцій.
Водночас з’ясовано, що процес трансформації конфесійних практик
відбувається за схемою, що є аналогічною процесу їхньої інституціоналізації,
але, на відміну від останнього, процес трансформації забезпечує не
439
створення, а перетворення організаційно-інституційних засад конфесійних
практик. Причому перетворенню тут підлягають засадничі чинники
конфесійних практик, такі як ступінь досяжності загальних цілей та
можливість задоволення базових релігійних потреб, що визначається рівнем
організованості спільних дій; рівень практичної спрямованості конфесійних
норм, стандартів і ритуалів, які відтворюють систему статусно-рольової
взаємодії членів конфесійної громади; доцільність конфесійних санкцій,
спрямованих на підтримання нормативної конфесійної діяльності та
поведінки членів конфесійної спільноти тощо.
8. Визначено, що результативність процесу організаційно-інституційної
трансформації конфесійних практик залежить від соціокультурної
спрямованості конфесійної діяльності, яка забезпечує ідентичність,
солідарність, довіру та впорядкованість останньої в її розгортанні в просторі
та часі. Причому впорядкованість конфесійно-практичної діяльності, як
свідчить аналіз, утримується завдяки таким культурним універсаліям, як
символи, ідеологія, міфи, норми, ритуали, мова тощо, які в сукупності
утворюють і відтворюють зміст релігійно-конфесійної культури, головною
функцією котрої виступає мобілізація релігійної свідомості членів
конфесійної спільноти на досягнення загальних релігійно-конфесійних цілей.
9. Шляхом осмислення феномену релігійної культури здійснено
соціологічну реконструкцію її різновиду – конфесійної культури, основу якої
становить система ціннісних преференцій і норм, що виступає еталоном і
регулятором конфесійної поведінки та виконавцем ролі соціальної пам’яті в
перебігу розвитку релігійного життя сучасного соціуму шляхом трансляції,
добору, відбору і трансформації ціннісно-нормативних потреб конфесійних
громад, орієнтуючи суб’єктів конфесійних практик на використання
інноваційних форм релігійної активності. Це передбачає перехід до нових
соціально-культурних зразків, символів і форм духовності та релігійності
сучасного суспільного життя, що визначає перехідну фазу соціокультурних
440
трансформацій конфесійної свідомості, спрямованих на підвищення
духовності конфесійних практик і релігійної діяльності загалом в умовах
конкурентного ринкового середовища.
10. Доведено, що процеси формування, відтворення та трансформації
конфесійних практик базуються на системі організаційно-методологічних
принципів, опрацьованих у межах дисертаційного дослідження та поділених
дисертантом на три групи: загальні (або зовнішні), специфічні (або
внутрішні) та змішані (або синтетичні) принципи. До першої групи віднесені
такі принципи, як соціальної спрямованості конфесійних практик; пріоритету
конфесійної мети над засобами її досягнення; відповідності структури
конфесійних практик обраній стратегії та зовнішньому середовищу;
пріоритету структури конфесійної практики над її функціями; відповідності
конфесійних цілей наявним ресурсам; оптимального поєднання конфесійних
відносин централізації та децентралізації; відсутності системних протиріч
між структурними елементами конфесійних практик. Другу групу становлять
такі принципи, як поділу та кооперації конфесійної діяльності; плановості,
системності й наступності конфесійних суб’єкт-об’єктних впливів;
неперервності, ритмічності та здійсненності конфесійних дій; поєднання
соціальних і конфесійних доктринальних засад; єдності систем оцінювання
результатів конфесійних практик; індивідуальної відповідальності та
солідарності учасників конфесіональної взаємодії; профілактичної
спрямованості й соціальної субсидіарності конфесійних практик;
запровадження соціального партнерства та соціальної сумісності учасників
конфесійної діяльності; універсальності, допоміжності, клієнтоцентризму,
патронатності конфесійних практик; інформаційної та технологічної
забезпеченості конфесійної діяльності на основі регулярних зворотних
зв’язків між її учасниками. Що стосується третьої групи – змішаних
принципів, то вони поєднують у собі принципи першої та другої груп.