ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………...
4
Розділ 1
ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ ЯК ОСНОВА ІСНУВАННЯ СУЧАСНОГО ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

15
1.1. Сутність та система прав і свобод людини та їх місце в сучасному демократичному суспільстві
15
1.2. Міжнародні принципи і стандарти забезпечення прав і свобод людини та шляхи їх реалізації в правовій системі України

45
1.3. Місце та роль органів внутрішніх справ у механізмі забезпечення прав і свобод людини
68

Розділ 2
ДОСВІД ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН І СУЧАСНИЙ СТАН РОБОТИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ

87
2.1. Становлення та організаційно-правові засади поліцейської діяльності як передумова ефективного забезпечення прав і свобод людини

87
2.2. Основні напрямки та критерії оцінки діяльності поліції в сучасних умовах щодо забезпечення прав і свобод людини
107
2.3. Реалізація функцій органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини
144
2.4. Особливості забезпечення органами внутрішніх справ прав і свобод людини, що закріплені в Конституції України та міжнародних правових актах

172

Розділ 3.
МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ

200
3.1. Поняття і структура механізму організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини
200
3.2. Форми й методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини
220
3.3. Забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ
238

Розділ 4
УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ

270
4.1. Реалізація міжнародних стандартів забезпечення прав і свобод людини в принципах організації роботи органів внутрішніх справ

270
4.2. Основні напрями реформування органів внутрішніх справ та їх діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини

290
4.3. Поліпшення роботи з персоналом як засіб удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини

318

ВИСНОВКИ 356
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 368
ДОДАТКИ 422

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення прав і свобод людини визначає розвиток більшості країн на шляху політичної демократії, економічного прогресу та співробітництва, виступає одним із основних завдань процесу реформування українського суспільства, що набуває особливого значення в контексті європейської інтеграції України. Прагнення української держави стати повноправним членом світового співтовариства спрямоване на зміщення векторів діяльності правоохоронних органів з метою першочергового забезпечення ними національних конституційних норм та світових стандартів дотримання прав і свобод людини.
У сучасних умовах ефективне забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ вимагає концептуально нових підходів, що обумовлюють докорінні зміни організаційно-правових засад функціонування органів внутрішніх справ, зокрема гуманізацію діяльності міліції та підвищення її авторитету, побудову відносин між міліцією і народом на засадах партнерства, удосконалення форм, методів та засобів забезпечення прав і свобод людини тощо. Необхідність суттєвого підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ у цій сфері потребує ґрунтовного й послідовного наукового аналізу її організаційно-правових засад.
Розгляд теоретичних і практичних проблем забезпечення прав і свобод людини є одним із основних напрямів сучасних наукових досліджень у сфері правоохоронної діяльності, що потребує інтегративного поєднання знань багатьох галузей юридичної науки. Проте особливе місце щодо забезпечення прав і свобод людини належить адміністративно-правовим засобам, використання яких здійснюється у сфері державного управління. Саме в цій сфері переважно реалізуються повноваження органів внутрішніх справ.
Проблеми забезпечення прав людини досліджувало багато вітчизняних учених-юристів: В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Ю.П. Бітяк, І.Л. Бородін, А.С. Васильєв, В.С. Венедиктов, І.П. Голосніченко, М.М. Гуренко, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, І.П. Козаченко, А.М. Колодій, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, М.В. Корнієнко, Ю.Ф. Кравченко, Є.Б. Кубко, А.С. Мацко, П.М. Михайлов, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, Ю.І. Римаренко, О.П. Рябченко, В.М. Самсонов, А.О. Селіванов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, М.М. Тищенко, О.Ф. Фрицький, О.Г. Фролова, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко, В.К. Шкарупа, О.Н. Ярмиш та ін. Разом з тим за час існування України як суверенної держави предметом самостійних наукових досліджень у вітчизняній юридичній науці виступали лише окремі організаційно-правові, зокрема адміністративно-правові питання діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини.
У зв’язку з цим актуалізується завдання комплексного наукового дослідження, спрямованого перш за все на визначення сутності, організації, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини. Актуальність дослідження базується також на необхідності подолання протиріччя між потребою застосування світових та європейських стандартів забезпечення прав і свобод людини та відсутністю належного теоретико-методологічного й науково-прикладного підґрунтя реалізації нових підходів до вдосконалення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації узгоджується з основними напрямами реалізації Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, в якій наголошується на необхідності впровадження інноваційних технологій в управління правоохоронною діяльністю. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 1.1 «Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2001-2005 рр.») та Національного університету внутрішніх справ (п. 1.1 «Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.»). Роботу виконано відповідно до п. 8 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ на 2003-2005 рр., тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., п. 6.123 Плану науково-дослідної роботи Юридичної академії МВС на 2003 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є створення теоретико-методологічних та науково-прикладних засад організації діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини, що включає розробку системи наукових поглядів, пропозицій організаційно-правового характеру, принципово нових підходів, моделей і технологій підвищення ефективності правоохоронної діяльності.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити такі основні завдання:
- надати авторську класифікацію прав і свобод людини, що забезпечуються органами внутрішніх справ;
- з`ясувати зміст поняття забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ;
- визначити місце правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ у механізмі організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини;
- сформулювати базові науково-теоретичні положення організації діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини;
- на підставі ретроспективного аналізу діяльності поліції та міліції встановити закономірності й тенденції, що впливають на ефективність забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ;
- здійснити системний аналіз упровадження світових стандартів у діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини й надати рекомендації щодо шляхів удосконалення організаційно-правового забезпечення правоохоронної діяльності;
- розробити концепцію вдосконалення правових основ забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ;
- розкрити основні категорії методології управління органами внутрішніх справ, адаптованої до умов формування правової держави в Україні;
- надати характеристику механізму організаційно-правового забезпечення органами внутрішніх справ прав і свобод людини;
- здійснити аналіз та визначити можливості використання в Україні досвіду діяльності поліції зарубіжних країн у сфері забезпечення прав і свобод людини;
- надати пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правових засобів забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ;
- визначити напрями реформування органів внутрішніх справ та їх діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини;
- запропонувати інноваційну концепцію реформування підготовки персоналу органів внутрішніх справ з проблем забезпечення прав і свобод людини.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються у сфері діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні та організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що раціоналізація діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини викликана нагальними потребами часу і можлива лише за умов поглиблення демократизації суспільних відносин та оптимізації правоохоронної діяльності з боку держави; є реальним проявом сучасного демократичного суспільного управління, а впровадження науково обґрунтованих управлінських моделей і технологій реформування правоохоронних структур забезпечує процес гуманізації діяльності міліції, скерований у напрямах досягнення соціально-визначеного результату, і є засобом реального впливу на стабільність життєдіяльності українського суспільства.
Методи дослідження. У процесі роботи використано методи теоретичного та емпіричного дослідження, основними з яких є системний підхід, історичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, методи аналізу та синтезу (індукція і дедукція, порівняння, аналогія, абстрагування, класифікація), структурний аналіз, експертне опитування, метод моделювання.
Системний підхід є методологічною основою всієї дисертаційної роботи і використовувався для встановлення закономірностей діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. Історичний та формально-юридичний методи, порівняльно-правовий аналіз, індукція, аналогія та абстрагування застосовані окремо або в комплексі для визначення предмета дослідження, вдосконалення понятійно-категоріального апарату і розкриття методологічних категорій у предметній сфері дослідження, змістовної інтерпретації прикладних функцій органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини й удосконалення правових та організаційних засад правоохоронної діяльності, для визначення сутності та видів прав і свобод людини як об’єкта правоохоронної діяльності (розділ 1 і 2), характеристики системи адміністративно-правових засобів забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ (розділи 2 і 3).
Методи абстрагування, аналізу та синтезу й моделювання використано під час розробки пропозицій щодо вдосконалення механізму організаційно-правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ (розділ 4). З метою виявлення готовності управлінського персоналу підрозділів МВС до стратегічних змін у засобах та напрямах діяльності використано експертне опитування 600 працівників органів внутрішніх справ ГУ МВС України у м. Києві, УМВС України в Дніпропетровській та Одеській областях.
Науково-теоретичне підґрунтя дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, соціології, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, у тому числі й концепції зарубіжних учених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, що визначають правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. Дисертант звертався також до міжнародно-правових актів та законодавства зарубіжних країн, досвід діяльності поліції яких у сфері забезпечення прав і свобод людини може бути використаний в Україні.
Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності органів внутрішніх справ, аналіз політико-правових публікацій, довідкових видань, даних офіційної статистики, в тому числі й щодо забезпечення прав і свобод людини працівниками органів внутрішніх справ. Застосовувалися методи статистичного аналізу, соціологічні методи, зокрема при вивченні статистичних даних та результатів опитування 2450 осіб (1500 громадян, 600 працівників органів внутрішніх справ, 350 осіб, які відбувають покарання в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань), що було проведене автором з метою встановлення оцінки респондентами стану забезпечення прав і свобод людини працівниками органів внутрішніх справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням організаційно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. В результаті проведеного дослідження вироблено теорію організації діяльності органів внутрішніх справ у зазначеній сфері, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
– уперше сформовано сучасний комплекс базових науково-теоретичних положень управління правоохоронною діяльністю щодо забезпечення прав і свобод людини;
– отримало подальший розвиток визначення сутності та видів прав і свобод людини як об’єкта правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ;
– удосконалено класифікацію прав і свобод людини на підставі їх функціонального забезпечення органами внутрішніх справ, характеристику міжнародних стандартів забезпечення прав і свобод людини та шляхів їх реалізації в правовій системі України, встановлено закономірності і тенденції, що впливають на ефективність забезпечення прав і свобод людини;
– дістав подальший розвиток та поглиблення аналіз досвіду діяльності поліції зарубіжних країн у сфері забезпечення прав і свобод людини та визначено можливості його використання в Україні;
– удосконалено методи аналізу завдань і функцій, а також особливостей діяльності органів внутрішніх справ у механізмі організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини;
– запропоновано авторську концепцію правового забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ, оптимізовано класифікаційну систему ознак гармонізації міжнародного та національного законодавства щодо забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ;
– сформульовано оригінальні науково обґрунтовані пропозиції щодо впровадження міжнародних стандартів забезпечення прав і свобод людини в діяльність органів внутрішніх справ України;
– уперше розроблено цілісну систему управління органами внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини, підкріплену концептуально-методологічними положеннями, принципами, підходами, спрямованими на вдосконалення організаційно-правових засад і практики забезпечення прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ;
– уперше визначено ряд напрямків реформування органів внутрішніх справ та їх діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини, а також основні оцінки стану їх захисту;
– уперше вироблено та обґрунтовано ряд пропозицій щодо поліпшення роботи з персоналом органів внутрішніх справ, спрямованих на підвищення ефективності діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини.
Практичне значення одержаних результатів. У результаті дослідження вироблено конкретні положення, прикладні моделі й методики, які можуть бути використані під час розробки стратегій реформування системи МВС, центральними та місцевими органами виконавчої влади для підготовки рекомендацій щодо вдосконалення правоохоронної діяльності, у процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ (Акт впровадження результатів наукового дослідження в діяльність практичних підрозділів МВС України від 25.09.03 р.; Акт впровадження результатів наукового дослідження в діяльність структурних підрозділів Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.09.03 р.). Практичне значення дисертації полягає також у тому, що:
- у сфері правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки й уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, зокрема Законів України «Про міліцію», «Про боротьбу з корупцією», КпАП України, проектів Адміністративно-процедурного кодексу та Кодексу України про адміністративні проступки тощо, що сприятиме вдосконаленню правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини;
- у правозастосовчій сфері використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. Окремі рекомендації дисертації вже використовуються в діяльності структурних підрозділів міліції в Дніпропетровській області та на Придніпровській залізниці (Акт впровадження УМВС України в Дніпропетровській області від 26.09.03 р. та Акт впровадження УМВС України на Придніпровській залізниці від 24.09.03 р.);
- у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Конституційне право», «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», «Управління в органах внутрішніх справ». Результати дослідження вже використовуються під час проведення занять із зазначених дисциплін в Юридичній академії МВС (Акт впровадження у навчальний процес Юридичної академії МВС від 21.08.03 р.). Окрім цього, дисертант брав участь у розробці типової навчальної програми для вищих навчальних закладів МВС України з курсу “Забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ”;
- у правовиховній сфері положення і висновки дисертації можуть бути використані в практичній роботі щодо підвищення рівня правової культури населення та працівників органів внутрішніх справ (Акт впровадження результатів дослідження в діяльність Дніпропетровської облдержадміністрації від 5.09.03 р.).
Результати дослідження впроваджено у навчальному процесі Юридичної академії МВС, у межах програми підготовки спеціалістів та магістрів за спеціальністю 8.060102 - «Правоохоронна діяльність», під час розробки навчальних програм та методичних матеріалів Юридичної академії МВС з дисциплін «Конституційне право», «Забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ», «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», «Управління в органах внутрішніх справ» (Акт впровадження у навчальний процес Юридичної академії МВС від 21.08.03 р.).
Дисертант був членом робочої групи з підготовки проектів нормативно-правових актів з питань правоохоронної діяльності, за результатами досліджень було направлено пропозиції до проектів законів України (Акт впровадження в законотворчу діяльність Верховної Ради України від 25.09.03 р.).
Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів дисертації полягає в тому, що дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки управління та адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на підставі особистих досліджень автора. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї або розробки інших дослідників не використовувалися. В опублікованій у співавторстві монографії «Кадровое обеспечение полиции США» здобувачем особисто проведено порівняльний аналіз кадрових систем органів внутрішніх справ України та поліції США, сформульовано обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення роботи з персоналом органів внутрішніх справ у сучасних умовах, розроблено конкретні рекомендації щодо впровадження досвіду кадрової роботи поліції США в Україні, у тому числі й щодо підготовки фахівців для ОВС; у навчальному посібнику «Міжнародне співробітництво у сфері правосуддя» дисертантом особисто запропоновано вдосконалену систему критеріїв дослідження стану правовідносин фізичних та юридичних осіб, правоохоронних органів України та інших країн, що виникають у сфері правосуддя і засновані на законодавстві України та міжнародних правових актах; у навчальному посібнику «Основи правознавства» здобувачем систематизовано конституційні гарантії у сфері забезпечення прав і свобод людини згідно з чинним законодавством України; у навчально-методичному посібнику «Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України» особисто автором запропоновано дефініцію змісту, функцій та засобів дотримання службової дисципліни як складової управлінського механізму в органах внутрішніх справ, обґрунтовано напрями дослідження організаційно-соціальних підходів та правових засобів у діяльності органів внутрішніх справ, запропоновано методологію оцінювання впливу громадської думки та РR-технологій на ефективність управління в органах внутрішніх справ. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї або напрацювання інших дослідників, з якими опубліковано праці у співавторстві (М.І. Ануфрієв, В.С. Венедиктов, О.О. Корж, Г.І. Крикунов, В.М. Лобанов, Є.І. Макаренко, В.А. Мисливий, С.Д. Порошук, В.М. Тертишник, М.В. Ткаченко, І.Р. Шинкаренко), не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені дисертантом на більш ніж двадцяти міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах, з яких на дев’яти – у 2003 р.: «Теорія відображення та ідентифікації соціальних потреб у зв’язку з сучасними потребами поліцейської практики» (Чеська Республіка, м. Прага), «Підготовка українських суддів з Європейської конвенції про захист прав і свобод людини» (м. Дніпропетровськ), «Удосконалення нормативно-правового та організаційного забезпечення оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ» (м. Дніпропетровськ), «Наука в системе образования МВД государств-участников СНГ: проблематика, перспективы, внедрение в практику» (м. Ялта), «Гарантії виборчих прав громадян і демократичного характеру управління виборчим процесом» (м. Харків), «Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції» (м. Київ), «Проблемы развития образования, юридической науки и практики» (Республіка Білорусь, м. Мінськ), «Впровадження в Україні моделі поліцейської діяльності, ґрунтованої на підтримці громадськості: результати проведеного експерименту, можливості і перспективи» (м. Харків), «Проблеми підвищення ефективності протидії нелегальному обігу наркотичних та психотропних речовин: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Дніпропетровськ).
Публікації. Основні результати дисертації відображено у двох індивідуальних монографіях загальним обсягом 55 друк. арк. та у монографії у співавторстві обсягом 22,5 друк. арк., 24 статтях (21 одноосібній) у наукових фахових виданнях України за спеціальністю «Юридичні науки». Серед публікацій, що відображають наукові результати дисертації, 11 статей, опублікованих в інших наукових виданнях, у тому числі 2 – у зарубіжних, 7 тез доповідей на наукових конференціях, 19 навчальних посібників та лекцій. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження становить 123,39 друк. арк.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів‚ поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 477 сторінок. Список використаних джерел складається із 614 найменувань і займає 53 сторінки. Додатки містять 7 діаграм та 31 таблицю і займають 55 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Розробка дієвих заходів щодо підвищення ефективності організації діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини потребує ґрунтовного і послідовного наукового аналізу, реальної оцінки негативних факторів, що впливають на ефективність цієї діяльності. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретико-правових та організаційних засад забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ та надання науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності такої діяльності.
Основним результатом дослідження є розробка теорії організації діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети:
1. Визначення сутності прав і свобод людини як об’єкта правоохоронної діяльності дозволило узагальнити системні характеристики категорії прав людини і довести, що вони мають природну основу, є невід’ємними для кожного індивіда, позанаціональними і позатериторіальними, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, функціонують як об’єкт міжнародно-правового регулювання і захисту. У разі закріплення прав людини в законодавчих актах конкретної держави вони кваліфікуються і як права громадянина даної держави.
Права і свободи людини залежно від ступеня їх функціонального забезпечення органами внутрішніх справ можливо класифікувати на такі групи:
Перша група - права і свободи, забезпечення яких здійснюється виключно органами внутрішніх справ, або спільно з іншими державними органами за ініціативою органів внутрішніх справ. До цієї групи, на нашу думку, необхідно віднести права людини: на життя (ст. 27), на повагу до її гідності (ст. 28), на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), недоторканність житла (ст. 30), таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).
Друга група – права і свободи, до забезпечення яких органи внутрішніх справ залучаються іншими державними органами і установами або органами місцевого самоврядування. До цієї групи можуть бути віднесені такі права, як право на страйк (ст. 44 ), право на участь у всеукраїнському і місцевих референдумах й право обирати і бути обраним (ст. 38), право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39), право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50), право на працю (ст. 43), право на житло (ст. 43), право на достатній життєвий рівень (ст.48).
Третя група – це ті основні права і свободи, забезпечення яких покладено на інші державні інституції, а органи внутрішніх справ забезпечують їх у межах покладених на них функцій боротьби зі злочинністю та охороною громадського порядку. До цієї групи належать: право на освіту (ст. 53), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право на відпочинок (ст. 46), право на охорону здоров’я (ст. 49), право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 ).
Для кожної з цих груп набір організаційно-правових засобів і методів щодо їх забезпечення органами внутрішніх справ має визначатись окремо.
2. На підставі ретроспективного аналізу діяльності міліції та поліції встановлено закономірності й тенденції, що впливають на ефективність забезпечення прав і свобод людини правоохоронними органами держави. Встановлено, що особливе становище органів внутрішніх справ зумовлюється обсягом і складністю їх компетенції при здійсненні правоохоронної діяльності, а також тим, що на них покладається основний тягар боротьби зі злочинністю та роботи з профілактики і запобігання злочинам з метою реалізації єдиної державної політики боротьби зі злочинністю, яка є складовою внутрішньої політики суверенної і незалежної України. Діяльність органів внутрішніх справ, спрямована на забезпечення прав і свобод людини, має певні особливості, які зумовлюються їх повноваженнями. Компетенція органів внутрішніх справ щодо забезпечення реалізації загальнолюдських стандартів прав людини реалізується в різних сферах, зокрема під час охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, провадження дізнання, виконання судових вироків та постанов тощо.
Особливості діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини виявляються також у засобах цієї діяльності, які залежать від умов життя нашого суспільства і тому можуть змінюватися і вдосконалюватися по мірі його демократизації, переростання у дійсно громадянське суспільство, властиве правовій державі. Вони перебувають у тісному зв’язку, що й дозволяє ефективно впливати на поведінку людини.
3. В Україні за часів незалежності здійснено законодавче закріплення системи основних прав та свобод людини, а також системи їх правового забезпечення, які відповідають вимогам існуючих міжнародних стандартів. Втім, у жодному міжнародному документі спеціального визначення категорії “права людини” немає, хоча від інтерпретації цього поняття, від розуміння, що таке права людини, залежать ефективність діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. Права людини становлять комплекс юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в цивілізованому суспільстві, одержали юридичне закріплення і забезпечуються державою.
4. Прийняті міжнародним співтовариством принципи і стандарти у галузі прав людини встановлюють верховенство загальнолюдських цінностей над усіма іншими. Вони мають значний вплив як на формування національного законодавства в цілому, так і на окремі його інститути.
Система прав і свобод людини, що гарантується Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів. У той же час у законодавчих актах практично відсутній організаційно-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини. Усунення означеної прогалини необхідно здійснювати у таких напрямках, як, по-перше, внесення відповідних змін до Конституції України як основного джерела норм, що регламентують загальні засади забезпечення прав і свобод людини; по-друге, внесення змін до цивільного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального та оперативно-розшукового законодавства.
Обґрунтовано необхідність розробки Кодексу прав і свобод людини, в якому повинні бути визначені принципи діяльності державних органів щодо забезпечення прав і свобод людини, міститися узагальнений перелік прав і свобод, їх конституційні гарантії, процедура їх забезпечення, порядок відновлення. По-третє, приведення у відповідність з міжнародними стандартами, що стосуються забезпечення прав і свобод людини, нормативних актів МВС України.
Для розвинених країн характерна наявність загальнонаціональних і регіональних програм діяльності поліції, що включають юридичні, організаційно-управлінські та інші взаємозалежні заходи, які мають достатнє фінансове забезпечення. Творче використання такої практики, безсумнівно, може мати для України чималий інтерес, і тому наукове дослідження цієї проблематики уявляється дуже перспективним.
5. Реалізація пропозиції щодо впровадження світових стандартів забезпечення праві свобод людини повинна відбуватися шляхом змін та доповнень у закони та підзаконні акти Ураїни. Зокрема:
– До Конституції України необхідно внести норму, яка б передбачала обов’язок держави відшкодовувати потерпілому від злочину збитки у разі, якщо держава не забезпечила захист особи від злочину та відшкодування шкоди за рахунок злочинця або з інших джерел. Відповідний механізм компенсування шкоди, завданої потерпілому від злочину необхідно закріпити у кримінально-процесуальному та цивільному законодавстві з моменту надання особі статусу «потерпілого від злочину»;
– доповнити ст. 5 Закону України “Про міліцію” положеннями: “Громадяни мають право відмовитися від виконання явно незаконних вимог та протидіяти явно незаконним діям з боку працівників міліції, не перевищуючи меж необхідної оборони. Явно незаконними визнаються вимоги та дії працівників міліції, які не відповідають чинному законодавству, норми якого виключають можливість працівників міліції діяти за власним розсудом”;
– внести наступні зміни та доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення:
а) стосовно реалізації принципу презумпції невинуватості в адміністративному процесі передбачити, що “особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, доки її вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено постановою, що вступила в силу, або рішенням по справі. У разі скасування постанови як неправосудної або рішення як неправомірного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним застосуванням заходів адміністративного стягнення, у порядку, визначеному законом”.
б) щодо участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення: закріпити у ст. 271 КпАП України обов’язкову участь захисника у справах про адміністративні правопорушення скоєнні неповнолітніми, іноземцями та осами без громадянства, особами, які є психічно хворими і нездатними самостійно захищати свої права і свободи, у справах, де необхідно захищати право власності, у справах, де передбачено стягнення у вигляді адміністративного арешту. У цій же статті необхідно визначити захисника право брати участь в адміністративному провадженні з моменту складання протоколу про адміністративне затримання або адміністративне правопорушення;
в) щодо розв’язання питань, пов’язаних з визначенням стану осудності особи, як підстави звільнення від адміністративної відповідальності: Доповнити главу 21 КпАП “Особи, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення”, окремою статтею – “Обов’язкове призначення експертизи”, якою передбачити процедуру визначення психічного стану особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, якщо є відомості або підстави вважати її неосудною; визначення стану алкогольного або наркотичного та токсичного сп’яніння; встановлення віку правопорушника, якщо це матиме значення для вирішення справи, а відповідні документи відсутні та статтею, у якій передбачити право посадової особи, що здійснює провадження в адміністративній справі, призначити психіатричну експертизу у випадках, коли є дані, які дають підстави вважати, що правопорушник під час вчинення правопорушення був у стані неосудності;
г) стосовно забезпечення прав і свобод людини під час доставлення особи та адміністративного затримання: доповнити ст. 259 КУпАП положеннями про порядок доставлення, права доставлених осіб, процедуру оскарження ними протиправних дій посадових осіб, межі втручання з боку міліції у права людини і процесуальний порядок такої діяльності, конкретизацію строку обмеження прав особи при доставленні; ст. 261-262 КУпАП доповнити положеннями щодо порядку оскарження адміністративного затримання, можливості надання юридичної допомоги особам, яких затримали за адміністративні правопорушення, після складення протоколу про адміністративне затримання; ст. 264 КУпАП доповнити нормою про порядок проведення огляду, права та обов’язки осіб, які беруть участь у процесі огляду, а також порядок оскарження дій посадових осіб.
– доповнити проект Адміністративно-процедурного Кодексу України положеннями щодо реалізації громадянином права на оскарження в адміністративному провадженні, якими визначити предмет оскарження (постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення та акти про застосування заходів забезпечення провадження в справі), суб’єктів, що мають право на оскарження дій посадових осіб в адміністративному провадженні (особа, щодо якої винесено постанову, потерпілий, а також інші зацікавлені особи), суб’єктів, що мають право розглядати скарги (суд, вищий орган (посадова особа) щодо органу, що виніс постанову, яка оскаржується), порядок реалізації права людини на оскарження в адміністративному провадженні (форми та строки подання скарги потерпілим або правопорушником та надання відповіді цим суб’єктам);
– доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України положеннями, згідно з якими визнання вини особи не може бути побудоване лише на доказах, що базуються на її зізнанні (явці з повинною, пізнавальних показаннях, перевірці таких показань, шляхом проведення відтворення обстановки та обставин події), а в тих випадках, коли у справі відсутні інші докази вини особи, кримінальна справа може бути повернута на додаткове розслідування. Зізнання ж особи (при наявності інших доказів її вини), можливо враховувати як обставину, що позитивно характеризує особистість, а не як основний доказ;
– доповнити Закон України “Про боротьбу з корупцією” положеннями щодо порядку відновлення прав і свобод людини, відносно якої був складений про корупційне правопорушення, а судом було прийнято рішення про звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначністю скоєного діяння або за реабілітуючими обставинами – відсутністю складу правопорушення, відсутності події правопорушення, неякісного збору матеріалів про корупційне правопорушення тощо;
6. Залишаються актуальними питання надійного та ефективного функціонування механізму організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини. Важлива роль у механізмі організаційно-правового забезпечення у цій сфері покладається на органи внутрішніх справ, правоохоронна діяльність яких у сфері забезпечення прав і свобод людини характеризується двовекторністю. Перший напрямок пов’язаний з адміністративно-правовими засобами забезпечення, другий – з реалізацією кримінально-правових норм. При цьому у взаємовідносинах з людиною посадові особи органів внутрішніх справ мають виходити з пріоритету забезпечення прав і свобод людини над іншими завданнями правоохоронної діяльності.
7. Формування змісту організаційно-управлінських засад діяльності поліції зарубіжних країн щодо забезпечення прав і свобод людини характеризується тривалим періодом. У США, Німеччині, Франції, Великій Британії та інших світових демократіях вироблені сучасні ефективно діючі моделі гарантій прав і свобод людини. Теоретичні та організаційно-правові моделі функціонування поліції постійно еволюціонують, причому, відповідні процеси інтенсифікуються. Однак погляди на її завдання та організацію неоднакові і визначаються як національними особливостями, так і проблемами, що стоять на певному етапі перед конкретною країною. Пряма і безпосередня залежність поліції від конкретного політичного режиму, силовим гарантом існування якого вона є, призводить в разі його зміни до реформування правової бази, кадрів, організаційних моделей, стратегії і тактики її функціонування.
В Україні існує потреба в реалізації міжнародних стандартів прав людини у принципах організації роботи органів внутрішніх справ. Це не можливо без використання досвіду поліції зарубіжних країн у сфері забезпечення прав і свобод людини, зокрема покращення нормативного регулювання адміністративної діяльності міліції та визначення системи критеріїв оцінки стану забезпечення нею прав і свобод людини, удосконалення структури органів внутрішніх справ, вирішення питань кадрового забезпечення міліції, впровадження нових форм і методів забезпечення прав і свобод людини, застосування інноваційних технологій у процеси підготовки персоналу органів внутрішніх справ.
7. Комплексний аналіз завдань і функцій органів внутрішніх справ дозволив дійти висновку щодо забезпечення прав і свобод людини як пріоритетного напряму та стратегічної мети діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Встановлено, що нагальною потребою є переорієнтація каральної функції органів внутрішніх справ на забезпечувальну, в межах якої права і свободи людини виступають визначальним фактором гуманізації правоохоронної діяльності у відповідності з міжнародними стандартами. При визначенні нового погляду на суспільне призначення адміністративного права слід виходити з конституційних положень, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, в тому числі органів внутрішніх справ.
8. Забезпечення прав і свобод людини безпосередньо пов’язано з важливим напрямком функціонування органів внутрішніх справ – адміністративною діяльністю. До основних проблем забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ варто віднести:
– проблему реалізації прав і свобод людини в адміністративно-правових відносинах, коли сторонами є особа і працівник міліції чи орган внутрішніх справ в цілому;
– проблему активізації ролі людини у відстоюванні своїх прав, свобод і законних інтересів та скасування монопольного права держави на охорону її прав і свобод;
– проблему формування ефективної адміністративно-процесуальної бази взаємовідносин людини та посадової особи органу внутрішніх справ;
– проблему створення системи противаг у відносинах людини з органами внутрішніх справ та їх посадовими особами, призначенням якої є створення максимально рівних умов для нейтралізації протиправних вчинків та зловживань з боку представників влади;
– проблему вдосконалення правозахисної практики в діяльності міліції.
Одним із шляхів розв’язання зазначених проблем є розробка концепції правового забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності. Її метою повинно стати перетворення адміністративного права на право “забезпечення прав людини”
9. Механізм організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ - це динамічна система правових і організаційних форм, засобів та заходів, дія і взаємодія яких спрямовані на запобігання порушенням прав людини чи на їх відновлення у випадку порушення. Він містить у собі три елементи: 1) охорону прав і свобод; 2) захист прав і свобод; 3) юридичну допомогу людині.
Міліція поряд з іншими правоохоронними органами покликана привести в дію механізм організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини, її функції багатогранні: від створення безпечних умов реалізації прав і свобод людини у громадських місцях до захисту від злочинних посягань на права і свободи людини із застосуванням примусових заходів.
10. Настала необхідність створення адміністративно-правового інституту забезпечення прав і свобод людини. Цей інститут повинен передбачати збалансовані взаємно кореспондуючі права та обов`язки органів виконавчої влади і приватних осіб та регулювати їх взаємовідносини на підставі всебічного забезпечення прав і свобод людини. Означене можливо за рахунок:
 коригування структури предмета адміністративного права щодо регулювання відносин органів виконавчої влади (їх посадових осіб) і приватних осіб;
 подальшого розвитку інституту адміністративно-правової відповідальності працівників органів внутрішніх справ за протиправні дії;
 створення збалансованого інституту взаємної відповідальності органів державної влади та приватних осіб як учасників адміністративно-правових відносин;
 розробки концепції ліцензування, в якій передбачити законодавче закріплення умов визнання діяльності ліцензованою, завдань, термінів і умов компенсації витрат на ліцензування, впровадження інституту відповідальності суб’єктів ліцензування за протиправні дії;
 впровадження загальнодержавної реєстрації юридично-значущих фактів.
Створений інститут повинен бути комплексним, тобто він має вміщувати норми, які регулюють відносини осіб з усіма суб’єктами виконавчої влади. Комплексність цього інституту означає також належне наповнення його не тільки матеріальними, але й адміністративно-процесуальними нормами. Точно, повно і детально розписані процедури взаємин виконавчої влади і приватних осіб повинні стати неодмінним і ефективним способом їх забезпечення.
11. Організація діяльності органів внутрішніх справ як провідної ланки правоохоронної системи держави потребують реформування, яке повинно здійснюватися поетапно:
Перший етап – структурна перебудова, що передбачає: 1) децентралізацію процесу управління міліцією; 2) інформатизацію органів внутрішніх справ; 3) усунення паралелізму та дублювання функцій; 4) усунення тенденцій щодо депрофесіоналізації міліції; 5) кардинальне посилення соціального захисту працівників органів внутрішніх справ.
Другий етап – передача іншим міністерствам, відомствам функцій, не властивих МВС України (здійснення карантинних та санітарно-ветеринарних заходів, утримання в приймальниках-розподільниках осіб без постійного місця проживання, жебраків, неповнолітніх тощо), що сприятиме підвищенню ефективності діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини. Окремого вирішення потребують питання, пов’язані з передачею функцій щодо організації дорожнього руху, монтажно-експлуатаційних робіт підрозділів Державної автомобільної інспекції.
Третій етап – розмежування функцій між підрозділами кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та підрозділами боротьби з організованою злочинністю, при цьому профілактична діяльність повинна визнаватися пріоритетною.
12. Удосконалення організації діяльності органів внутрішніх справ повинно бути спрямоване на забезпечення прав і свобод людини. Основними його шляхами є: створення місцевої міліції; приведення стану управління органами внутрішніх справ у відповідність до загальносвітових стандартів; впровадження кримінологічного супроводження діяльності органів внутрішніх справ за рахунок створення науково-методичних кримінологічних центрів; чітке визначення форм і методів діяльності міліції в сфері захисту прав і свобод особи.
13. Реформування системи органів внутрішніх справ неможливе без нової кадрової політики, основна мета якої полягає у створенні організаційно-правових, соціальних, виховних, психологічних, матеріально-технічних, фінансово-економічних та інших передумов для формування високопрофесійного персоналу органів внутрішніх справ, здатного ефективно, на високому рівні забезпечувати права і свободи людини.
Окремим напрямком удосконалення кадрової роботи в органах внутрішніх справ є визначення функціональних параметрів посад персоналу органів внутрішніх справ, зокрема: розробка та нормативне закріплення класифікації існуючих посад; опис змісту функцій та завдань різних категорій працівників; встановлення відповідності оплати кожному виду такої діяльності; визначення переліку основних і неосновних (допоміжних) функцій; розробка функціонального паспорту посади.
З метою вдосконалення кадрової політики в системі МВС України необхідно розробити Комплексну програму підготовки персоналу органів внутрішніх справ, у межах якої доцільно інтегрувати напрями підготовки фахівців-правоохоронців на всіх рівнях, вирішити завдання формування змісту навчання, виходячи з його цільового спрямування, завдань і функцій органів внутрішніх справ, посадових обов’язків персоналу, попередньо здобутої ними освіти, досвіду практичної діяльності, інтересів і потреб особистості.
14. Реформування системи відомчої освіти необхідно здійснювати на засадах профілізації навчальних закладів; практичної спрямованості навчального процесу; впровадження в навчальний процес досвіду діяльності міліції України та поліції щодо забезпечення прав і свобод людини; єдиних освітньо-професійних програмах, заснованих на освітньо-кваліфікаційних характеристиках; створенні єдиної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації науково-педагогічного складу.
Навчання у вищих навчальних закладах повинно сприяти формуванню професійних знань та навичок щодо забезпечення прав і свобод людини; розширенню уявлень про чинне міжнародне та національне законодавство у галузі забезпечення прав і свобод людини, регулювання діяльності органів внутрішніх справ; доведенню необхідності безперервного процесу освіти, навчання та виховання, що створює передумови отримання знань, розвитку світогляду, набуття майстерності і вироблення індивідуальних норм поведінки з урахуванням особистих особливостей кожного працівника, які відповідали б вимогам міжнародного та національного законодавства в галузі забезпечення прав і свобод людини. Тому доцільно ввести до навчальних програм спеціальний курс “Забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ”. За результатами дослідження запроваджено викладання означеного курсу та розроблено типову навчальну програму.
15. З метою об’єктивного визначення місця правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ у загальнонаціональному організаційно-правовому механізмі забезпечення прав іа свобод людини, адаптації в Україні досвіду діяльності поліції зарубіжних країн у цій сфері з позицій організаційної цілісності, впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ науково-теоретичних й концептуальних положень щодо управління правоохоронною діяльністю у сфері захисту прав і свобод людини, доцільно запровадити в апараті Міністра внутрішніх справ України посаду радника Міністра з питань забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ. До функціональних обов’язків радника Міністра також слід віднести контроль за здійсненням підготовки фахівців у сфері національного та міжнародного права з питань забезпечення прав і свобод людини, визначення основних напрямів та першочергових заходів щодо набуття широкими верствами населення правових знань та навичок у їх застосуванні, сприяти координації та дієвій участі органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадських організацій, навчальних закладів і наукових установ у формуванні правосвідомості людей, забезпеченні вільного доступу до джерел інформації з проблематики дотримання прав людини. Одночасно аналогічні посади доцільно ввести в центральних апаратах інших правоохоронних органів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
3. Декларація про державний суверенітет України: Затверджена постановою Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
4. Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 р. // Там само. – 1991. – № 46. – Ст.617.
5. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Там само. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984, додаток до № 51. – Ст. 1122.
7. Кримінально-процесуальний кодекс України: Затв. Законом від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
8. Кримінальний кодекс України від 1 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст.131.
9. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375.
10. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
11. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Там само. – 1991. – № 53 – Ст. 793.
12. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Там само. – 1992. – № 10. – Ст. 137.
13. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Там само. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
14. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. // Там само. – 1992. – №27. – Ст. 382.
15. Про біженців: Закон України від 24 грудня 1993 р. // Там само. – 1994. – № 16. – Ст. 90.
16. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. // Там само. – 1992. – №4. – Ст. 19.
17. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Там само. – 1994. – №11. – Ст. 50.
18. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Там само. – 1993. - № 52. - Ст. 490.
19. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 грудня 1996 р. // Там само. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
20. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Там само. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
21. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Там само. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
22. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Там само. - 1993. - № 35. - Ст. 358.
23. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Там само. – 1994. – № 52. – Ст. 455.
24. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // Там само. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
25. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Там само. – 1996. – № 47. – Ст. 257.
26. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 р. // Там само. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
27. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Там само. – 1995. – № 1. – Ст. 1.
28. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 588.
29. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України від 4 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
30. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Там само. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
31. Про правовий статус іноземців: Закон України від 4 лютого 1994 р. // Там само. – 1994. – № 23. – Ст. 162.
32. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 р. // Голос України. – 2003. – 6 травня.
33. Об основных обязанностях и правах добровольных народных дружин по охране общественного порядка: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 20 мая 1974 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1974. – №22. – Ст.326.
34. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Затверджений Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 45. - Ст. 599.
35. Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини: Постанова Верховної Ради України від 23 березня 2000 року №-1592-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 24. – Ст. 193.
36. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. // Там само. – 1991. – № 46.
37. Державна програма боротьби із злочинністю: Затверджена Постановою Верховної Ради України від 25 червня 1996 р. // Голос України. – 1993. – 30 липня.
38. Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні: Постанова Верховної Ради України від 17 грудня1 993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 6.
39. Про інформацію Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією про результати вивчення конфлікту, який відбувся у місті Луганську 24 серпня 1998 року між працівниками міліції та страйкуючими шахтарями: Постанова Верховної Ради України від 3 грудня 1998 р. // Там само. – 1999. – № 1. – Ст. 16.
40. Про спеціальну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини «Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном»: Постанова Верховної Ради України від 3 квітня 2003 р. // Голос України. – 2003. – № 72. – 15 квітня.
41. Про щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Постанова Верховної Ради України від 15 травня 2003 р. // Там само. – 2003. – № 106. – 10 червня.
42. Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю: Указ Президента України від 21 липня 1994 р. // Голос України. – 1994. – 22 липня.
43. Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996–2000 роки: Указ Президента України від 17.09.1996 р. // Голос України. – 1997. – № 2 (1502).
44. Про затвердження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.08.1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
45. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затв. Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
46. Про затвердження комплексної цільової програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки»: Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 17.
47. Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 8. – Ст. 331.
48. Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лютого 2003 р. // Урядовий кур`єр. – 2003. – 15 лют.
49. Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ: Затв: Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. // Офіційний Вісник України. – 1997. – № 16. – 23 травня.
50. Про затвердження Правил дорожнього руху: Постанова Кабінету Міністрів Україні від 10 жовтня 2001 р. // Там само. – 2001. – № 41. Ст. 1852.
51. Проект Тимчасового положення «Про порядок організації та проведення масових заходів на території України» // На № 5797 Бг від 10.10.96 р. Вих. № 1910 від 30.10.96 р. Національної академії внутрішніх справ України.
52. Настанова про дорожньо-патрульну службу Державної автомобільної інспекції МВС: Затв. наказом МВС України № 45 від 3 лютого 1992 р.
53. Про затвердження Настанови по організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 147 від 16 березня 1992 р.
54. Про заходи щодо подальшого вдосконалення чергової служби органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 485 від 18 серпня 1992 р.
55. Про затвердження Про оголошення угоди про співробітництво між МВС України та федеральним МВС Австрійської республіки у боротьбі з незаконним обігом наркотиків та організованою злочинністю: Наказ МВС України № 564 від 30 вересня 1992 р.
56. Положення про спеціальний підрозділ міліції охорони «Титан»: Наказ МВС України № 42 від 28 січня 1993 р.
57. Про створення постійно діючого оперативного штабу по керівництву силами та засобами органів внутрішніх справ, підрозділів внутрішніх військ МВС України, учбових закладів МВС України при виконанні завдань в надзвичайних умовах»: Наказ МВС України № 159 від 24 березня 1993 р.
58. Про затвердження інструкції щодо порядку спільного виконання завдань охорони громадського порядку працівниками міліції та військовослужбовцями НГУ: Наказ МВС України, Командувача НГУ № 437/139 від 26 липня 1993 р.
59. Про вдосконалення діяльності постійно діючого оперативного штабу МВС України: Наказ МВС України № 41 від 21 січня 1994 р.
60. Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення: Затверджена наказом МВС України № 185 від 22 лютого 2001 р.
61. Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України: Наказ МВС України № 404 від 28 липня 1994 р.
62. Про заходи щодо вдосконалення охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях: Наказ МВС України № 513 від 1 серпня 1995 р.
63. Про порядок переведення органів, підрозділів, установ, закладів системи МВС України посилений варіант оперативно-службової діяльності: Наказ МВС України № 662 від 5 жовтня 1995 р.
64. Положення щодо забезпечення громадського порядку, безпеки учасників і глядачів під час проведення масових спортивно-видовищних заходів на спортивних спорудах або спортивних змаганнях в інших місцях: Затв. наказом Міністерства України у справах молоді та спорту і МВС № 703/195 від 12 березня 1996 р.
65. Типові р