ЗАПЛЕТНЮК МАКСИМ АНДРІЙОВИЧ. ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ У 1990-Х РОКАХ (ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

ЗАПЛЕТНЮК МАКСИМ АНДРІЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ У 1990-Х РОКАХ (ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЗАПЛЕТНЮК МАКСИМ АНДРІЙОВИЧ
УДК 94(477.74):351.853(043.3)
ФОРМУВАННЯ
ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ У 1990-Х
РОКАХ (ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Київ – 2016
Науковий керівник
Слюсаренко Анатолій Гнатович,
доктор історичних наук, професор
2
ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1. Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методи
дослідження …………………………………………………………………….. 9
РОЗДІЛ 2. Роль економічних перетворень у формуванні громадянського
суспільства ………………………………………………………………………35
РОЗДІЛ 3. Взаємовплив держави та інститутів громадянського
суспільства …………..…………………………………………………………. 87
РОЗДІЛ 4. Українське громадянське суспільство в контексті
зовнішньополітичних впливів ...........................................................................143
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………...198
СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ …………………………………206
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Громадянське суспільство історично
первинне відносно держави, пріоритетне щодо неї в процесі взаємодії,
охоплює всі сфери суспільного життя та з допомогою власних об’єднань, що
вільно створюються громадянами, захищає їх безпосередні – спільні й
приватні – інтереси. Це суспільство ґрунтується на ініціативі самих громадян
та їх особистої, несанкціонованої, добровільної діяльності, будується знизу –
вгору, має власні інститути, безпосередньо підзвітні громадянам, які їх
створили, не володіє репресивним апаратом та впливає на державу і все
суспільство ненасильницькими – політичними й ідеологічними – засобами.
Основною ланкою, яка формує подальші елементи громадянського
суспільства на Заході є громадські об’єднання, що в суспільстві,
орієнтованому на індивідуалізм, забезпечують захист спільних інтересів
певних соціальних груп. На Сході такою ланкою можна розглядати трудовий
колектив, у якому в деяких випадках значну кількість членів становлять
особи, поєднані родинними зв’язками. Цей факт спричиняє регіональні
відмінності, які, як правило, не перетворюються на підґрунтя сепаратизму в
силу давніх державницьких традицій у суспільстві і сприйняття держави як
захисника спільних інтересів громадян.
Відновлення Української державності тісно пов’язане із формуванням та
розвитком громадянського суспільства, оскільки тривале перебування
українських земель під владою інших держав сприяло формуванню низки
ідентичностей, носії яких скептично або навіть вороже ставилися до
існування Української соборної незалежної держави. Проте переважна
більшість жителів України позитивно або навіть із радістю сприйняли
становлення суверенної України, як гаранта реалізації їх сподівань та
прагнень. При цьому економічні труднощі та негаразди, впливаючи на
ставлення населення України до урядів, парламенту, керівників держави та
4
окремих політиків, не змінили позитивного ставлення до Української
державності. Для частини науковців, аналітиків, в тому числі і зі складу тих,
хто займався підготовкою та реалізацією «гібридної» війни проти України
існування українського громадянського суспільства стало своєрідним
відкриттям як під час «Помаранчевої» революції, так і в умовах розгортання
російської агресії проти України, коли завдяки участі добровольців у відсічі
ворогові, а також волонтерських організацій, які займалися постачанням
військ необхідним для військової служби обладнанням, предметами першої
необхідності та продовольством, вдалося зірвати плани по створенню
проросійської «Новоросії» у кордонах всіх східноукраїнських областей. При
цьому нерішучість керівництва держави, зрада частини військового
командування, працівників Міністерства внутрішніх справ та Служби
безпеки України не зупинила розгортання народного руху опору агресору,
що було одним із свідчень існування в Україні громадянського суспільства.
Тому для збереження територіальної цілісності та суверенітету України
необхідно визначити чинники, що сприяли формуванню громадянського
суспільства в Україні, а також ті, які перешкоджали розгортанню цього
процесу.
Крім того, більшість українських громадян черговий раз
продемонстрували прихильність до курсу на євроінтеграцію, побудову
правової держави, де не місце олігархічним кланам, що монополізують
окремі найважливіші сфери економічної діяльності. Проте масштабна
протидія олігархізації української економіки залишається ще справою
майбутнього. І в реалізації такого курсу громадські організації можуть і
повинні відіграти важливу роль, що також обумовлює актуальність вивчення
процесу формування громадянського суспільства в Україні.
Також важливим видається участь організацій громадянського
суспільства в реформуванні та змінах суспільних відносин на теренах
України, пов’язаних із підвищенням рівня толерантності у спілкуванні та
5
прийнятті рішень, взаємоповаги у побутовому і виробничому спілкуванні, а
також у збереженні сформованої протягом 1990-х років конструктивної
співпраці між представниками різних етнічних груп, що в українському
поліетнічному суспільстві є запорукою збереження цілісності держави.
Позитивний досвід формування громадянського суспільства впродовж
1990-х років у сфері визначення характеру взаємовпливу держави та
інститутів громадянського суспільства дозволить зробити більш виваженими
кроки на шляху розбудови правової держави із забезпеченням дійсно
громадського контролю над прийняттям нормативно-правових документів та
їх реалізацією.
Територіальні межі дослідження охоплюють територію України у
межах кордонів 1990-х років із включенням анексованої Російською
Федерацією території Автономної Республіки Крим.
Хронологічні рамки роботи окреслені періодом 90-х років ХХ ст.,
коли було відновлено Українську державність, прийнято ряд важливих
законодавчих актів, які сприяли формуванню українського громадянського
суспільства, відбулися зміни у партійній системі України, а також суттєво
розширено мережу громадських організацій та здійснено приватизацію.
Верхня хронологічна межа обумовлена масовими антипрезидентськими
акціями 2000–2001 рр. у рамках руху «Україна без Кучми», значна частина
яких являла собою вияв громадянської позиції в умовах розщеплення «партії
влади».
Об’єкт дослідження – українське громадянське суспільство
європейського типу в теоретичному й практичному аспектах, західному та
східноєвропейському проявах.
Предмет дослідження – теорія й практика становлення громадянського
суспільства в Україні.
6
Мета дослідження полягає у комплексному аналізі процесу
формування громадянського суспільства України протягом 1990-х і
осмисленні результатів проведених реформ.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких
дослідницьких завдань:
 визначити стан дослідження теми у вітчизняній та зарубіжній
історіографії;
 проаналізувати вплив економічного розвитку України 1990-х
років ХХ ст. на формування громадянського суспільства;
 оцінити обґрунтованість і зміст заходів керівництва держави у
справі формування громадянського суспільства протягом досліджуваного
періоду;
 визначити характер формування українського громадянського
суспільства, а також вплив на цей процес діяльності національнодемократичних партій, організацій і рухів;
 визначити ступінь зовнішньополітичних впливів на формування
українського громадянського суспільства.
Методологічну основу роботи склали принципи історизму,
об’єктивності, аксіологічності, всебічності та багатофакторності. Для
забезпечення неупередженого аналізу використовувалися наступні методи
наукового пізнання: аналізу та синтезу (у історичному та історіографічному
контексті), системно-структурного аналізу, дедукції, індукції,
біхевіористичний, культурологічний, антропологічний тощо.
Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що в ній
вперше комплексно із використанням міждисциплінарного підходу
висвітлено та проаналізовано процес формування українського
громадянського суспільства впродовж 1990-х років, визначено роль
національно-демократичних партій, рухів та громадських об’єднань не лише
у процесі суверенізації, а й у процесі формування громадянського
7
суспільства. Проаналізовано вплив економічних чинників на формування
«середнього» класу, як опори потужного громадянського суспільства, а
також роль економічних інтересів представників різних верств українства на
формування громадянської ідентичності. Визначено характер і наслідки
зовнішніх впливів на процес формування українського громадянського
суспільства із виокремленням протидії з боку Російської Федерації не лише
формуванню громадянського суспільства в Україні, а й її становлення як
незалежної суверенної держави. Визначено особливості впливу
західноєвропейської цивілізації та реалізації глобального проекту США на
розвиток громадянського суспільства в Україні із окресленням характеру та
особливостей так званих «західних» цінностей, які поширювалися в
українському соціумі і впливали на характер формування громадянського
суспільства.
Науково-теоретичне й практичне значення роботи полягає в тому,
що одержані результати збагачують знання з історії формування
українського громадянського суспільства, а також руйнують упереджені
твердження про відсутність його проявів протягом 1990-х років і
другорядність формування громадянського суспільства у процесі
державотворення.
Міждисциплінарний характер дослідження дозволяє зробити висновки,
що стосуються окремих аспектів економічного та соціального розвитку
України, вплив на які мало формування громадянського суспільства.
Аналіз нормативно-правових документів, пов’язаних із формуванням
та розвитком громадянського суспільства в Україні, дозволив визначити
зв’язок між їх прийняттям та змінами у внутрішньополітичному та
зовнішньополітичному курсах Української держави.
У процесі роботи над дисертацією були сформульовані рекомендації
державним органам у сфері прискорення розбудови громадянського
суспільства із опорою на потужний «середній клас», який являє собою
8
основу існування державності і забезпечення територіальної цілісності
держави.
Результати дослідження можуть бути використані під час
викладання курсів з історії та історіографії історії України на історичних
факультетах. Фактичний зміст дослідження може використовуватися на
економічних і юридичних факультетах, факультетах міжнародних відносин
тощо.
Основні теоретичні, фактичні положення дослідження і висновки
можуть також бути використані державними відомствами при розробці
базових моделей суспільної поведінки в умовах розбудови громадянського
суспільства в Україні.
Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження
обговорювалися на засіданні кафедри новітньої історії України, під час
проведення всеукраїнської конференції з історії України у ДВНЗ «ПереяславХмельницький педагогічний університет», Всеукраїнської конференції,
присвяченої щорічним «Гуржіївським читанням» у Черкаському
національному університеті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в контексті науково-дослідницької роботи історичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Історія формування і розвитку Української держави» (державний
реєстраційний номер № 01 БФ046 – 01).

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Аналіз стану дослідження процесу формування громадянського
суспільства в Україні протягом 1990-х років дозволив стверджувати, що в
наукових колах до останнього часу точаться суперечки з приводу того, чи
можна українське суспільство характеризувати як громадянське, які критерії
мають використовуватися для такої характеристики або ж чи можна
розглядати українське громадянське суспільство як громадянське суспільство
західноєвропейського чи американського зразка. Абсолютна більшість
досліджень виконувалася в рамках політичної науки і певною мірою
відображала попит тих чи інших політичних сил у сфері характеристики
українського громадянського суспільства.
Наприкінці 1990-х років у працях російських дослідників вже стали
помітними окремі ознаки «гібридної» війни, оскільки характеризуючи
українське суспільство використовувалася підміна понять та довільне
тлумачення термінів. Контент аналіз відповідних праць дозволяє
стверджувати, що саме у цей період починають «просуватися» тези про «дві
України», «розкол українського суспільства на східноукраїнське
проросійське і західноукраїнське прозахідне», а також про необхідність
захисту інтересів окремих регіонів України чи «російськомовного
населення». Поруч з цим нав’язувалася думка про відновлення Української
державності як «випадкове явище», про «не виваженість» формування
території України за участі окремих лідерів СРСР. Досить часто українське
суспільство не характеризувалося як громадянське лише на підставі
відмінностей у історичній пам’яті населення окремих регіонів чи
використання мови спілкування. Подібний підхід мав на меті сформувати
негативне уявлення про українських соціум, про «незавершеність» та
«випадковість» Української державності і досить часто супроводжувався
перекрученням історичних фактів.
199
В українському науковому дискурсі суперечка точилася навколо
визначення критеріїв характеристики українського суспільства та засобів
формування громадянської ідентичності в умовах загальної кризи
ідентичності, наслідки чого впливали на можливість влади сприяти
мобілізації громадян та їх консолідації для вирішення завдань стратегічного
характеру. Крім того, обговорювалася стратегія формування громадянської
ідентичності і її роль у процесі євроінтеграції України. Досить часто
спрямування такого обговорення диктувалося необхідністю вирішення
нагальних проблем з ліквідацією загроз ситуаційного характеру для певних
політичних сил, в тому числі й в рамках підготовки чи проведення виборчих
кампаній. Однак комплексний аналіз процесу формування українського
громадянського суспільства в 1990-х роках практично не здійснювався.
2. Впродовж 1990-х років Україна пережила затяжну економічну кризу
зумовлену руйнуванням економічних зв’язків після розпаду СРСР, відмовою
Російської Федерації здійснити розподіл активів СРСР, що було однією із
причин затримки запровадження української грошової одиниці,
невиваженими економічними реформами, які проводилися під егідою
міжнародних фінансових організацій і сприяли суттєвому скороченню
економічного потенціалу України, посиленню інфляції, збіднінню
переважної більшості громадян.
Сліпе копіювання досвіду країн Західної Європи та Російської Федерації
у сфері економічного реформування призводило до загострення економічних
проблем в Україні, де економічна влада поступово переходила від
представників колишньої партійної номенклатури до олігархічних кланів,
зорієнтованих на поширення корупції та адресної приватизації. Це сприяло
«розмиванню» українського середнього класу як основи громадянського
суспільства, етатизації суспільства з орієнтацією значної його частини на
державний сектор економіки та роботу у сфері інтересів родинно-земляцьких
угрупувань, що обмежувало громадянську ініціативу, звужувало поле
200
захисту інтересів громадян та сприяло поширенню зневіри у можливостях
законним шляхом захистити свої інтереси. Тому формування українського
громадянського суспільства відбувалося в умовах протистояння клановим
структурам та родинно-земляцьким угрупуванням і виражалося в основному
у вигляді протестів, в основі яких лежали економічні інтереси.
Прагнення до підвищення рівня життя зумовлювало не лише поширення
протестних настроїв в українському суспільстві, а й прагнення до
євроінтеграції, оскільки європейське суспільство розглядалося частиною
населення як взірець організації суспільних відносин (хоч і не полишений
недоліків), а інтеграція у різноманітні наддержавні об’єднання на чолі із
Російською Федерацією – як кроки до ліквідації Української державності,
участь молодих людей у війнах, ініційованих російською стороною, та
створення авторитарного суспільства, інтереси громадян якого обмежені
лише економічною діяльністю та задоволенням соціально-побутових потреб.
Попри існування в українському суспільстві попиту на сильну державну
владу більшість громадян України виступали проти відновлення СРСР.
3. Українське громадянське суспільство впродовж 1990-х років
формувалося в умовах розбудови політичної нації, що для поліетнічного
соціуму було одним із варіантів подолання міжетнічних конфліктів. Саме
виважений вибір етнонаціональної політики дозволяв протягом 1990-х років
уникати в Україні масштабних конфліктів на міжнаціональному грунті і
сформував атмосферу відносно комфортного співіснування представників
різних етносів за досить низького рівня міжетнічного неприйняття. У той же
час частина росіян, які проживали в Україні, ідентифікували себе у першу
чергу із мешканцями певної території, не вважаючи себе передусім
громадянами України. Ними негативно сприймалися реформи української
влади, спрямовані на модернізацію суспільних відносин, розбудову
громадянського суспільства. Не оцінюючи критично здобутки і прорахунки
201
Російської Федерації на шляху державного будівництва, такі люди прагнули
до територіального об’єднання із Росією.
Проте в ході загострення економічних проблем в самій Російській
Федерації, дефолту 1998 р., участі російських військ у збройних конфліктах
поступово зменшувала кількість прихильників інтеграції з Російською
Федерацією, що свідчило не лише про миролюбність українського населення,
а й про його орієнтованість на демократичний шлях у розв’язанні соціальних
конфліктів, що було характерним для громадянського суспільства.
Особливо яскраво це виявилося в процесі суверенізації України, коли
протидія представників різних політичних сил та напрямів не вилилася у
збройний конфлікт, як це було на території Росії під час протистояння
президента і парламенту.
Орієнтованість переважної більшості українських громадян на
економічну діяльність була однією з причин відносного зменшення числа
активних учасників діяльності політичних партій та громадських організацій,
проте одночасно вона залишалася вагомим об’єднувальним чинником
українського соціуму на шляху формування громадянського суспільства.
Використання для аналізу формування українського громадянського
суспільства методу аналізу ієрархій, запропонованого американським вченим
Т.Сааті, дозволяє стверджувати, що зацікавленість у поступальному
економічному розвитку, підвищенні власного добробуту об’єднувала
мешканців всіх регіонів України попри відмінності у сприйнятті та оцінках
історичних подій та ролі окремих особистостей в історії.
Такий характер формування громадянського суспільства обумовлював
його відносну стійкість від зовнішніх військових загроз (що й було
продемонстровано в ході протистояння з Російською Федерацією на
Донбасі), але робив його досить вразливим від внутрішніх чинників,
обумовлених відмінностями рівня життя різних регіонів України та
202
відсутністю національної стратегії реформування з виокремленням окремих
періодів та критеріїв оцінки ефективності реформ.
4. Діяльність держави у сфері формування громадянського суспільства
не можна оцінити однозначно. З одного боку, було створено національну
систему освіти, що сприяло формуванню світогляду громадян України, а
також на законодавчому рівні забезпечено існування багатопартійності,
свободи слова, віросповідання, мітингів, зборів. Демократичні свободи
закріплювалися у Конституції України і неодноразово ставали засобом
вираження інтересів і потреб громадян. Українське суспільство попри
існування певного попиту на сильну владу не сприймало поширення
авторитарних тенденцій в управлінні державою. В силу поширення
економічних негараздів до антиурядових виступів було схильним близько
третини громадян України. Проте не дивлячись на критику владних структур
і відсутність єдності в оцінці подій минулого більшість населення держави
прагнула зберегти її незалежність виступаючи проти відновлення СРСР у
будь-якій формі. Волелюбність українського народу та відносна
комфортність співіснування представників різних етнічних груп та теренах
України за високого рівня толерантності українського суспільства
зумовлювали, з одного боку, відсутність збройних конфліктів на українських
землях впродовж 1990-х років, а з іншого – небажання виступати у якості
об’єкту впливу інших держав в умовах реалізації глобальних проектів
провідними країнами світу.
Але з іншого боку, відсутність національної ідеології, багатовекторність
зовнішньополітичного курсу, поступливість українського керівництва у
стратегічно важливих питаннях національної безпеки (особливо у період
правління Президента Л.Кравчука), неефективність заходів, спрямованих на
подолання монополізації із створенням ефективних ринкових відносин,
олігархізація суспільства (особливо у період правління Президента Л.Кучми)
виступали чинниками, які негативно відбивалися як на формуванні
203
українського громадянського суспільства, так і на єдності українського
соціуму.
В таких умовах об’єднувальним чинником на шляху формування
українського громадянського суспільства стала діяльність національнодемократичних сил, і у першу чергу Народного Руху України. Саме його
існування і потужна протидія тиску з боку Російської Федерації сприяла
прийняттю нової Конституції України, проведенню ряду реформ, важливих
для формування громадянської ідентичності жителів України, а, можливо, й
уникненню агресії з боку Російської Федерації вже протягом 1990-х років за
неодноразового загострення міждержавних стосунків, викликаного
територіальними претензіями Росії. У цій ситуації відзначалася важливість
об’єднувальної позиції В.Чорновола, який виступав для частини громадян
України символом спротиву, що, можливо, й спричинило його трагічну
загибель у автокатастрофі за досить неоднозначних обставин.
5. Організації громадянського суспільства неодноразово
використовувалися з метою забезпечення зовнішнього впливу на характер
перетворень в Україні. Як Російська Федерація, так і західноєвропейські
країни та США використовували їх з метою захисту власних інтересів.
Доказом цього можуть слугувати численні виступи проросійських
організацій із закликами проти територіальної цілісності України як у
східноукраїнських регіонах, так і у Криму, а також діяльність різного роду
товариств та організацій західноєвропейських країн та США у сфері
«допомоги» проведенню економічних реформ в Україні. Є також підстави
вважати, що ряд політичних акцій було організовано саме завдяки
зовнішньополітичному впливу, в тому числі так званий «касетний скандал»,
виступи кримських татар та проросійських сил, спрямованих на
дестабілізацію ситуації в Україні.
Проте українське громадянське суспільство переважно формувалося під
дією внутрішніх чинників. На його розвиток впливала діяльність окремих
204
політичних лідерів в умовах відносно низького рівня прихильності та довіри
до політичних партій, слабкої диференціації українського суспільства по
ідеологічній шкалі. Водночас залучення громадян до політичних акцій та
боротьби сприяло не лише загальній політизації населення, а й формуванню
активної громадянської позиції, оскільки в умовах протистояння різних
політичних сил для частини учасників політичних подій подальша активна
діяльність у цій сфері ставала справою особистою і тісно пов’язувалася із
самореалізацією.
Формуванню українського громадянського суспільства також сприяло
різке посилення рівня інформаційних комунікацій завдяки поширенню
новітніх способів передачі та обробки інформації. Але в українському
суспільстві політичні цінності не зайняли провідних позицій серед
соціальних цінностей суспільства, що відповідним чином впливало на
формування політичних поглядів, орієнтацій та розвиток громадянської
ідентичності. Наявність серед українського соціуму значної частини
громадян літнього та похилого віку, чий світогляд формувався в період
існування СРСР, висуває соціально-демографічні характеристики регіонів у
сферу важливих чинників формування громадянського суспільства.
Аналіз процесу формування українського громадянського суспільства
впродовж 1990-х років дозволяє твердити, що його прояви в ході
«Помаранчевої революції» та активна позиція під час російської агресії були
зумовлені саме успіхами його формування впродовж досліджуваного
періоду, а громадянська ідентичність виявилася «не на пустому місці», що
стало несподіванкою для тих, хто розробляв сценарії розколу України в
рамках «гібридної» війни, а була результатом формування активної
громадянської позиції жителів України як у процесі суверенізації, так і в ході
розбудови Української державності впродовж 1990-х років.
У процесі подальшої розбудови громадянського суспільства доцільно
було б розробити стратегію захисту інформаційного простору України із
205
прийняттям відповідних законів, які передбачали б кримінальну
відповідальність за поширення інформації, де населення заохочується до
сепаратистських дій, порушення територіальної цілісності України.
Ідеологічна багатоманітність, проголошена в Конституції України, не
повинна сприяти формуванню політичної свідомості населення, яка сприяє
руйнуванню територіальної цілісності держави і перешкоджає подальшому
зміцненню громадянського суспільства європейського зразка.
З метою уникнення використання партій та громадських організацій як
бізнес-проектів необхідне вдосконалення відповідного законодавства із
модернізацією та впорядкуванням процесу їх фінансування. Крім того,
важливим видається здійснення масштабних реформ у економічній сфері,
покликаних зміцнити український середній клас із локалізацією отримання
прибутків в межах України, а не у процесі зовнішньої трудової міграції з
обов’язковим реформуванням банківської сфери з метою посилення довіри
населення до банків і акумуляції коштів населення у вітчизняній банківській
системі з їх використанням для подальшого фінансування реформаторської
діяльності.