ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИМ ЗЛОЧИНАМ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ

Краткое описание

З М І С Т
Вступ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Розділ 1 Кримінально-правовий та кримінологічний аналіз насильницьких злочинів щодо неповнолітніх _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 3-11

12-71
1.1 Поняття та загальна характеристика насильницьких злочинів щодо неповнолітніх _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 12-39
1.2

1.3. Особливості насильства, яке застосовується до неповнолітніх при вчиненні насильницьких злочинів _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів щодо неповнолітніх _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
39-60

60-71
Розділ 2 Чинники детермінації насильницьких злочинів щодо неповнолітніх _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
72-131
2.1. Поняття та види чинників детермінації _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 72-80
2.2 Загальні детермінанти насильницьких злочинів щодо неповнолітніх_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ __ _ _ _ __ _ _ _ _
80-105
2.3. Віктимність неповнолітніх як спеціальний детермінант насильницьких злочинів _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
105-131
Розділ 3 Проблеми запобігання насильницьким злочинам щодо инів щодо неповнолітніх_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
132-179
3.1 Загальносоціальне запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
132-147
3.2. Спеціально-кримінологічне запобігання
насильницьким злочинам щодо неповнолітніх _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
147-166
3.3. Індивідуальне запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
166-179
Висновки _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 180-187
Список використаних джерел _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 188-205
Додатки _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 206-224

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Українська держава головним своїм пріоритетом, найвищою соціальною цінністю визнала людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку. Саме тому складовою концепції розвитку українського суспільства є сучасна державна політика захисту дитинства.
Ратифікувавши у 1991 році Конвенцію ООН про права дитини і проголосувавши за Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, Україна прийняла на себе міжнародно-правові зобов’язання по здійсненню міжнародних стандартів прав дитини, відповідно з якими вона повинна забезпечити добробут, охорону здоров’я, житло, освіту для кожної дитини без будь-якої дискримінації, а також забезпечити надійний захист від будь-яких форм насильства та експлуатації.
Перші кроки вже зроблено. У Конституції України значна увага приділена захисту дітей та закріплено їх права у статтях 51,52. Розроблена Національна програма “Діти України”, в якій зазначається, що виконання, передбачених міжнародними актами, зобов’язань з питань захисту і розвитку дітей є важливим завданням соціально орієнтованої держави. Закон України “Про охорону дитинства”, прийнятий 26 квітня 2001 року, визначив загальнонаціональним пріоритетом забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток. Законом України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001 року визначено правові та організаційні основи попередження насильства в сім’ї, що є першим дієвим кроком держави в напрямку захисту неповнолітніх від насильницьких посягань.
Проте, як свідчить практика, сама лише наявність норм без налагодженого механізму реалізації неспроможна забезпечити їх дієвість. Саме через відсутність належного механізму реалізації правового захисту неповнолітніх, сьогодні доводиться констатувати катастрофічне поширення таких негативних явищ та процесів у сфері дитинства, як вживання алкогольних напоїв, токсичних речовин та наркотиків, безпритульність, бездоглядність, проституція, тощо. Позбавлені належного нагляду діти піддаються значному ризику зазнати насильницьких посягань.
Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, взято курс на мінімізацію злочинного впливу на неповнолітніх та визначено основні шляхи забезпечення цього напрямку профілактики, серед яких: виявлення та облік неблагополучних сімей; виявлення дітей, які жебракують, вчиняють правопорушення або стали жертвами злочинної діяльності дорослих; створення необхідних умов для проживання та виховання дітей у сім’ї, які б виключали несприятливе побутове оточення, негативний вплив антигромадських елементів; забезпечення притягнення до відповідальності батьків за неналежне виховання, навчання та розвиток дитини; переорієнтацію телебачення з демонстрації культу жорстокості, цинізму і насильства на прищеплення молоді загальнолюдських цінностей, національних духовних традицій; видання методичної та довідкової літератури з питань запобігання негативним проявам у дитячому середовищі.
Однак, поки що діяльність держави по запобіганню насильницьким злочинам щодо неповнолітніх не відповідає реаліям сьогодення, оскільки не забезпечує в повному обсязі захист прав дитини у відповідності до міжнародних положень та норм вітчизняного законодавства.
Комплексний аналіз проблем запобігання саме насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в нашій країні не проводився. У різні часові періоди теоретичним дослідженням насильницьких злочинів проти особи займалися вітчизняні та зарубіжні вчені: С.М. Абельцев, Ю.М. Антонян, Р.О. Базаров, А.І.Бойцов, В.О. Василевич, А.В.Варданян, Л.Д. Гаухман, В.О. Глушков, В.В. Голіна, І.Н. Даньшин, С. Золотухін, О.М. Костенко, Н.К. Котова, В.М. Кудрявцев, Р.О. Левертова, В.В.Лунєєв, М. О.Ткаченко, О.Є Михайлов, М.І. Панов, Е.П. Побігайло, Н.Х. Сафіуллін, Л.В. Сердюк, В.І. Сімонов, Н.В. Яницька та інші автори.
Дослідженню питань правового регулювання суспільних відносин у сфері нормального розвитку неповнолітніх присвячені роботи Г.А. Алієва, І.П. Васильківської, В.В. Вітвіцької, Б.М. Ворника, О.М. Джужи, О.І Карпенко, С.Г. Киренка, Л.В. Крижної, І.І. Лановенка, В.Т.Маляренка, П.С. Матишевського, В.П. Мироненко, О.Є. Михайлова, О.Є. Мойсеєвої, В.Ф. Мороза, В. М. Оржеховської, Л.І. Романової, В.Я. Рибальської, К.К. Сперанського, В.О. Тулякова, І.К. Туркевич, Т.М. Чебикіної, Н.С. Юзікової, А.О. Ярового, С.С. Яценка та інших авторів.
Проблемам кримінально-правового захисту та попередження злочинів щодо неповнолітніх, протягом останніх років, присвячено лише декілька робіт: в 1999 році Н.С. Юзікова у дисертаційному дослідженні “Кримінально-правові проблеми відповідальності за злочини проти неповнолітніх” обґрунтувала необхідність підвищення відповідальності батьків за неналежне виховання дітей та за вчинення злочинів щодо них; у 2002 році В.В.Вітвіцька в роботі “Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх” класифікувала злочини проти неповнолітніх на чотири групи, залишивши поза увагою посягання на особисту недоторканність дитини, та запропонувала ряд змін до чинного Кримінального кодексу України в сфері захисту неповнолітніх від злочинних посягань; у 2003 році С.Г. Киренко, опрацювавши тему “Проблеми захисту прав неповнолітніх кримінальним законодавством України”, дослідив стан кримінально-правової охорони неповнолітніх та запропонував низку змін до чинного кримінального законодавства.
Опубліковані праці використано автором як вихідні науково-теоретичні основи дослідження обраної теми.
Вивчення законодавства, літературних джерел, матеріалів слідчої та судової практики показує, що при значній увазі вдосконаленню нормативного регулювання діючої системи захисту прав неповнолітніх та питанням юридичної відповідальності за відповідні правопорушення, у теорії кримінального права та кримінології проблема визначення поняття, ознак насильницьких злочинів щодо неповнолітніх, чинників, які зумовлюють їх вчинення, проблеми запобігання зазначених посягань, недостатньо досліджені, що породжує недоліки і суттєві складності в розслідуванні та судовому вирішенні цих справ. На думку автора, актуальність дослідження даної проблеми має соціально-правову значущість у посиленні протиді як насильницьким злочинам щодо неповнолітніх, так і іншим посяганням на права та законні інтереси неповнолітніх й зумовлюється, перш за все, потребами вдосконалення заходів соціально-правового захисту дітей від насильства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження належить до пріоритетних у науці кримінального права та кримінології. Тема узгоджується з положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 року № 1376/2000. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Академії державної податкової служби України, зокрема пов’язана з темою “Вивчення проблем кримінології в процесі навчання та виховання студентів”, а також узгоджується з п.7 Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період 2001 – 2005 років.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне кримінально-правове і кримінологічне вивчення насильницьких злочинів проти неповнолітніх, визначення їх кількісно-якісних параметрів, детермінант, що їх зумовлюють, особистості потерпілого, розробки науково обґрунтованих рекомендацій по вдосконаленню запобігання досліджуваних злочинів.
Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблена спроба вирішити наступні питання і розв’язати такі завдання:
• визначити сучасний стан наукової розробки поняття насильницьких злочинів в кримінальному праві та кримінології взагалі і стосовно неповнолітніх зокрема;
• на підставі аналізу вітчизняних та зарубіжних літературних джерел розробити власне визначення поняття насильницьких злочинів стосовно неповнолітніх та визначити їх коло за чинним КК України;
• уточнити існуючі поняття, зокрема “насильство”, “неповнолітня особа” і запропонувати внесення відповідних змін до законодавства;
• дати кримінологічну характеристику насильницьких злочинів проти неповнолітніх;
• вивчити особистість злочинців;
• проаналізувати риси неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів;
• визначити загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи запобігання зазначеним злочинам.
Об’єкт дослідження складають суспільні відносини у сфері державної діяльності із соціально-правового захисту неповнолітніх від насильницьких злочинів.
Предмет дослідження – кримінально-правова і кримінологічна характеристика насильницьких злочинів проти неповнолітніх, їх причини та умови, особливості потерпілих, заходи загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання цим негативним явищам соціальної дійсності.
Основним нормативно-інформаційним джерелом роботи стали правові норми, що визначають юридичну природу права неповнолітніх на захист від насильницьких злочинів та регламентують підстави, порядок діяльності держави по запобіганню насильницьким злочинам щодо неповнолітніх, що містяться у чинній Конституції України, в Кримінальному кодексі України, у Кримінально-процесуальному кодексі України, Законах України “Про концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, “Про охорону дитинства”, “Про попередження насильства в сім’ї”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, “ Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, інших законодавчих актах; накази, інструкції та інші нормативні акти МВС України, нормативні акти зарубіжних держав – у порівняльному аспекті. Предметом дослідження стали також Постанови Пленуму Верховного Суду України та окремі норми проекту закону “Про профілактику злочинів”, що стосуються зазначеної проблематики.
Методологічну основу дослідження теми склали положення діалектичного матеріалізму про пізнання соціальних явищ, загальнонаукові методи узагальнення, порівняння та опису, а також галузеві методи кримінального і кримінально-процесуального права, кримінології, соціології. Формально-догматичний метод слугував аналізу кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за насильницькі злочини проти неповнолітніх. Метод порівняльного правознавства використовувався при дослідженні регламентації питань відповідальності за насильницькі злочини та правового статусу жертв таких злочинів за законодавством Великобританії, США, Франції. Це дало змогу сформулювати рекомендації по вдосконаленню норм вітчизняного законодавства, що стосуються соціально-правового захисту неповнолітніх від насильницьких злочинів. Контент-аналітичне дослідження застосовувалось при вивченні кримінальних справ. Проводилось також анкетування, що дало можливість з’ясувати думки респондентів по важливих для дослідження питаннях..
Емпірична база дослідження ґрунтується на: даних, одержаних внаслідок вивчення 250 кримінальних справ, розслідувались органами слідства в Київській, Житомирській, Черкаській, Тернопільській областях; узагальненні результатів анкетного опитування слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ та оперуповноважених кримінальної міліції в справах неповнолітніх (всього опитано 120 респондентів) та батьків, які мають на вихованні неповнолітніх дітей (всього опитано 90 респондентів) в Київській, Житомирській та Черкаській областях по дослідженню чинників, що детермінують насильницькі злочини щодо неповнолітніх; узагальненні результатів анкетного опитування неповнолітніх жертв насильницьких злочинів в Київській області (всього опитано 420 респондентів); опублікованих матеріалах слідчої і судової практики про статеві злочини та сексуальні зловживання щодо неповнолітніх (В.Т.Маляренко, Я.В.Мачужак).
Наукова новизна одержаних результатів . Дисертація за обраною темою є одним з перших монографічних досліджень кримінально-правових та кримінологічних проблем запобігання комплексу насильницьких злочинів щодо неповнолітніх.
На основі проведеного дослідження сформульовано ряд нових положень і висновків, окремі положення уточненні та доповненні. Вони запропоновані здобувачем особисто та винесені на захист, а саме:
1. Автор вперше в юридичній літературі виділив комплекс насильницьких
злочинів стосовно неповнолітніх потерпілих і визначив їх ознаки.
2. Значно доповнено поняття насильства по відношенню до неповнолітніх, проаналізовано його особливості. В зв’язку з цим зазначено, що насильство – це будь-який вплив на неповнолітнього, вчинений проти або поза його волею, що спричиняє чи може спричинити шкоду життю, здоров’ю неповнолітнього, а також повноцінному розвитку особистості. Обґрунтовано, що наслідком психічного насильства є поява у неповнолітнього не лише страху, а частіше – зацікавленості, інтересу до раніше невідомого, бажання “виглядати старшим”, тощо.
3. Запропоновано внести уточнення в ряд статей Особливої частини КК України стосовно поняття “неповнолітній”, виклавши їх таким чином, щоб у диспозиції був вказаний конкретний вік. Так, в ч.3 ст.152 КК України передбачити відповідальність за зґвалтування неповнолітнього чи неповнолітньої віком від 14 до 18 років, а в ч.4 ст.152 КК України передбачити відповідальність за зґвалтування неповнолітнього чи неповнолітньої віком до 14 років. Такі уточнення нейтралізують різнобій в термінології, яка застосовується в нормах КК України і відповідатимуть міжнародним стандартам.
4.Обґрунтовано пропозицію включити в ст.67 КК України таку обтяжуючу покарання обставину, як вчинення злочину щодо неповнолітнього.
5. Визначено перелік насильницьких злочинів, які можуть бути вчиненні стосовно неповнолітніх. Серед них вказано злочини, відповідальність за які, зокрема передбачена п.2 ч.2 ст.115, ст.117, ч.3 ст.120, ст.121 – 127, ст. 129, ч. 3 ст.130, ч.2 ст.133, ч.1,2 ст. 135, ч.2 ст.136, ст.141, ч.2 ст. 142, ч.3 ст.143, ч.2 ст. 144, ч.2 ст.146, ч.2 ст.147, ст.148, ч.2,3 ст.149, ст.150, ч.3,4 ст.152, ч.2,3 ст.153, ст.155, ст.156, ст.166, ч.2 ст.181, ч. 2,3 ст.300, ч.2,3 ст. 301, ч.2 ст.302, ч.3 ст.303, ст.304, ч.3 ст.314, ч.2 ст.315, ч.2 ст.317, ст.323, ст.324 КК України.
6.Вперше в науковий обіг введені дані кримінологічної характеристики насильницьких злочинів щодо неповнолітніх. При цьому, на підставі вивчення 250 кримінальних справ охарактеризовано обсяг цих злочинів, їх структура та динаміка, висловлена думка про значну латентність цих злочинів.
7. Обґрунтовано положення про суттєві недоліки в офіційній звітності органів МВС, прокуратури та суду, яка повністю не відображає дані про неповнолітніх потерпілих в аспекті вчинених проти них злочинів, в тому числі і насильницьких. В зв’язку з цим даються конкретні рекомендації по вдосконаленню форм діючої звітності стосовно даних про неповнолітніх потерпілих.
8. Вивчена особистість злочинців, які вчиняють насильницькі злочини щодо неповнолітніх, створено їх узагальнений кримінологічний портрет.
9. Уточнені причини та умови насильницьких злочинів щодо неповнолітніх, досліджений механізм їх дії.
10.Дана ґрунтовна характеристика соціально-демографічних, правових, віктимологічних якостей неповнолітніх потерпілих від насильницьких злочинів. Комплексно досліджена роль неповнолітнього потерпілого в генезисі злочинної поведінки особи, що вчинила злочин.
11.Розроблені рекомендації по підвищенню ефективності запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх як на загальносоціальному так і на спеціально-кримінологічному рівнях.
12. В ході проведеного дослідження звернута увага на недосконалість окремих норм кримінально-процесуального закону стосовно регламентації проведення слідчих дій у справах про злочини, потерпілими від яких є неповнолітні. В зв’язку з цим даються рекомендації по вдосконаленню законодавства з цих питань.
Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання їх для: вдосконалення нормотворчого процесу у сфері кримінально-правового та процесуального захисту неповнолітніх від насильницьких посягань та завершення роботи над проектом Кримінально-процесуального кодексу України; практичної діяльності органів та служб у справах неповнолітніх і суду; подальших наукових досліджень цієї проблеми в сучасних умовах; навчально-методичних цілей у процесі підготовки студентів та слухачів у галузі кримінального, кримінально-процесуального права та кримінології.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального права, процесу та криміналістики Академії державної податкової служби України. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у чотирьох наукових статтях; у повідомленнях на трьох міжнародних науково-практичних конференціях: “Молодь на зламі тисячолітть: нове тисячоліття, нові проблеми?” (Київ - 2000), “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк - 2000), Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці та бізнесі” (Ірпінь-2001); використовувались при читанні лекційних курсів з кримінального права та кримінології, спецкурсу “Актуальні проблеми кримінального права та процесу” для підготовки магістрів та при проведенні практичних занять на юридичному факультеті і факультеті податкової міліції Академії ДПС України, а також Національної академії внутрішніх справ України по темах: “Причини та умови вчинення конкретного злочину”, “Детермінант насильницької злочинності”, “Профілактика злочинів, що посягають на статеву свободу та недоторканність особи”, “Попередження насильницьких злочинів”.
У Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності направлялись пропозиції до проектів Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України, які враховано робочою групою при доопрацюванні зазначених законопроектів.
Публікації. По темі дисертації автором опубліковано у виданнях, що визнанні ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство” чотири одноосібні наукові статті, а також тези доповідей, надрукованих за матеріалами трьох науково-практичних конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи результати дослідження можна зробити такі висновки:
1. Для забезпечення єдиного тлумачення терміну та усунення суперечностей в правозастосовчій діяльності під неповнолітнім слід розуміти кожну людську істоту (дитину) від народження до досягнення нею 18-ти років;
2. З метою всебічного правового захисту прав та інтересів неповнолітніх, внести зміни до редакції п.6 та п.9 ст.66 Кримінального кодексу України, а саме: “6) вчинення злочину щодо неповнолітнього....далі за текстом; 9) вчинення злочину з використанням неповнолітнього..”;
3. До ознак насильницьких злочинів щодо неповнолітніх слід віднести :
- основний об’єкт злочину – поставлені під охорону кримінального закону життя неповнолітнього, його воля, моральний і фізичний розвиток,проти яких спрямований злочин і яким він заподіює або може заподіяти шкоду;
- насильницький спосіб впливу на особу (будьякий протиправний вплив на неповнолітнього, вчинений проти або поза його волею, що спричиняє чи здатен спричинити шкоду життю, здоров’ю неповнолітнього, а також повноцінному розвитку особистості );
- настання чи загроза настання шкідливих наслідків у вигляді фізичної чи моральної шкоди;
- наявність у діяннях суб’єкта злочину умислу ( прямого та непрямого );
- вчинення злочину проти волі або поза волею неповнолітнього;
4. Насильницькі злочини щодо неповнолітніх це суспільно-небезпечні умисні, карані діяння, які посягають на захищені кримінальним законом життя неповнолітнього, цінності у сфері забезпечення належних умов для фізичного та морального розвитку неповнолітнього, скоєні поза волею чи проти волі потерпілого.
Відповідно чинного кримінального законодавства та враховуючи дане визначення до насильницьких злочинів взагалі та щодо неповнолітніх зокрема, слід віднести: умисне вбивство (п.2 ч.2 ст.115, ст.117 КК України), доведення до самогубства (ч. 3 ст.120 КК України), умисні тілесні ушкодження, побої (ст.ст.121 – 127 КК України), погроза вбивством (ст.129 КК України), зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, чи венеричною хворобою (ч.3 ст.130, ч.2 ст.133 КК України), залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ч. 1, 2 ст.135, ч.2 ст.136 КК України), порушення прав пацієнта (ст.141 КК України), незаконне проведення дослідів над людиною, порушення встановленого порядку трансплантації органів або тканин людини та насильницьке донорство (ч.2 ст.142, ч. 3 ст.143, ч.2 ст.144 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ч.2 ст.146 КК України), захоплення заручників (ч.2 ст.147 КК України), підміна дитини (ст.148 КК України), торгівля людьми та експлуатація дітей ( ч.2,3 ст.149, ст.150 КК України), згвалтування (ч. 3, 4 ст. 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч. 2,3 ст.153 КК України), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості та розбещення неповнолітніх (ст.ст. 155, 156 КК України), злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною (ст. 166 КК України), посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ч.2 ст. 181 КК України), збут неповнолітнім, розповсюдження серед них та примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості та порнографічного характеру (ч. ч. 2, 3 ст. ст. 300, 301 КК України ), створення або утримання місць розпусти і звідництво із залученням неповнолітнього (ч.3 ст.302 КК України), примушування чи втягнення неповнолітніх у заняття проституцією чи у злочинну діяльність (ч.3 ст.303, 304 КК України), незаконне введення в організм, схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин (ч.3 ст.314, ч.2 ст. 315 КК України), організація або утримання місць для незаконного вживання наркотичних засобів із залученням неповнолітніх (ч.2 ст.317 КК України), спонукання неповнолітніх до застосування допінгу та схиляння до вживання одурманюючих засобів (ст. ст. 323, 324 КК України).
5. Кримінологічна характеристики насильницьких злочинів щодо неповнолітніх полягає у наступному:
а) найпоширенішими в структурі злочинності даного виду є злочини, що посягають на моральний розвиток неповнолітніх (42,3%), зокрема втягнення неповнолітніх в злочинну діяльність (44,4%);
б) насильницькі злочини щодо неповнолітніх вчиняються одноособово (52,9%), в містах (74,4%) і кваліфікуються як закінчений злочин (100%);
в) внаслідок насильницького впливу на неповнолітнього потерпілого йому завдається шкода у вигляді тілесних ушкоджень (65,1%);
г) способом вчинення насильницьких злочинів щодо неповнолітніх є, в однаковій мірі застосування фізичного впливу (45%) і погрози насильством (45%);
д) особою, яка вчиняє насильницький злочин щодо неповнолітніх є чоловік (80%) віком від 18 до 24 років (38%), що має середню освіту (42%), зловживає спиртними напоями(64,3%), проживає в місті (70%), не одружений (або розлучений) – (86,2 %) без певного заняття (68,2 %), раніше знайомий з потерпілим (77%), фізично і психічно здоровий;
е) потерпілим від насильницьких злочинів є неповнолітня особа жіночої статі (59%) віком від 10 до 14 років (31,8%), що проживає в місті (65%), поза сім’єю (63%), не займається нічим (64%), негативно характеризується і провокує злочин (38%), раніше знайома зі злочинцем (77%).
6. Віктимність виступає груповою ознакою неповнолітніх і є спеціальним фактором, що зумовлює вчинення насильницьких злочинів щодо них;
7. На підставі опрацьованого емпіричного матеріалу поведінку неповнолітніх жертв насильства можна поділити на три групи:
- провокуюча;
- сприяюча;
- нейтральна;
8.Детермінанти насильницьких діянь щодо неповнолітніх поділяються на дві групи 1)загальні, до яких слід віднести:
- низький рівень життя і благополуччя української сім’ї, фактична втрата певною частиною населення життєвих перспектив, що негативно впливає на соціально-психологічну атмосферу в сім’ї;
- панування правового нігілізму в державі;
- десоціалізація особи в процесі негативного сімейного виховання;
- поширення дитячої бездоглядності та безпритульності;
- низький рівень правової освіти як батьків, так і дітей;
- поширення дитячої порнографічної продукції;
- зростання алкоголізації населення і поширення споживання наркотичних і токсичних засобів
2) спеціальні, серед яких ми виділяємо віктимність неповнолітніх, факторами якої є :
- вікові особливості психо-фізичного розвитку неповнолітніх;
- неконтрольоване поширення творів, що пропагують культ насильства та жорстокості;
- поширення дитячої порнографії (зокрема через мережу Інтернет);
9. Серед проблем загальносоціального запобігання ми виділяємо:
- відсутність правової регламентації механізмів практичної реалізації положень нормативно-правових актів, які визначають профілактичні заходи протидії насильницькій злочинності взагалі, та щодо неповнолітніх зокрема;
- відсутність реальних дій, спрямованих на підвищення матеріального добробуту сімей, зокрема вирішення житлових проблем;
- наявність в суспільстві фактично неконтрольованої пропаганди насильства та жорстокості;
- відсутність всебічної пропаганди ідей ненасильницького співіснування;
- незадовільний стан роботи по підвищенню рівня правової культури громадян.
З метою подолання зазначених проблем ми пропонуємо:
- налагодити дієві механізми реалізації юридичних гарантій охорони дитинства шляхом нормативно-правової регламентації та окремого першочергового фінансування соціальної політики у сфері захисту дитини;
- проведення дієвої політики з метою підвищення рівня матеріального добробуту сімей і подолання негативних факторів сімейного виховання;
- пропаганда ідей ненасильницького вирішення конфліктних ситуацій з метою поширення терпимості в суспільстві;
- організація правового всеобучу на загальнодержавному рівні, шляхом безкоштовного поширення відповідної літератури, підготовки тематичних програм на радіо та телебаченні;
10. До проблем спеціально-кримінологічного запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх ми відносимо:
1) незахищеність неповнолітнього потерпілого з боку кримінально-процесуального законодавства.
Покращення становища ми вбачаємо у наступному:
а) На законодавчому рівні гарантувати неповнолітній жертві будь-якого злочину право на захист її прав свобод та охоронюваних законом інтересів. В зв’язку з чим викласти п.1) ч.1 ст.45 КПК України “ Обов’язкова участь захисника”, в такій редакції: “у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, а також яким злочином завдано моральної, фізичної або майнової шкоди у віці до 18 років – з моменту визнання особи підозрюваною, пред’явлення їй обвинувачення чи визнання потерпілою ”;
б) Забезпечити єдине тлумачення поняття “неповнолітній” у кримінально-процесуальному законі, шляхом доповнення ст.32 КПК України “Роз’яснення значення термінів Кодексу” пунктом 6-б) неповнолітній – людина, яка на момент провадження у справі не досягла 18-ти років;
в) Врахувати та законодавчо регламентувати особливості провадження у справах за участю неповнолітніх потерпілих, доповнити кримінально-процесуальний кодекс України ст.171-1 “Допит неповнолітнього потерпілого
Допит неповнолітнього потерпілого віком до 16 років проводиться за правилами ст.ст. 166, 167, 170 КПК в присутності педагога-психолога, законних представників неповнолітнього. Рішення про присутність зазначених осіб при допиті неповнолітнього потерпілого у віці від 16 до 18 років приймається слідчим за згодою неповнолітнього. Відповідно до ч.1 ст. 45 КПК участь захисника при допиті неповнолітнього потерпілого є обов’язковою”;
г) Привернути увагу науковців у галузі кримінального процесу до посилення правового захисту неповнолітніх, якій злочином завдано шкоди, оскільки проблеми процесуального статусу саме неповнолітнього потерпілого, останні роки не досліджувались.
2) недоліки в роботі суб’єктів профілактичної діяльності, що зумовлені: високим рівнем латентності насильницьких посягань щодо неповнолітніх; відсутністю практики використання знань та сучасних досягнень в галузі психології та психіатрії;
Запобігання вчиненню насильницьких злочинів стосовно дітей повинно стати пріоритетним напрямком діяльності всіх служб та органів у справах неповнолітніх.
Для цього, на нашу думку, їм необхідно:
а) вести чіткий облік родин з негативною морально-правовою характеристикою, ефективно впливати на такі сім’ї;
б) виявляти родини, які зовні видаються благополучними, а насправді в них відбуваються негативні процеси;
в) виявляти та вести облік усіх випадків застосування насильницьких форм впливу на неповнолітніх у сім’ї, за місцем навчання, проживання, праці;
г) працювати з дітьми, що залишились без батьківського піклування (зокрема з дітьми, батьки яких засуджуються до покарання у виді позбавлення волі на певний строк);
д) організовувати та проводити заняття для вивчення способів самозахисту від насильницьких дій; з цією метою розробити аналітичні рекомендації неповнолітнім “Як уникнути насильства?”, використовуючи при цьому оброблені дані про особу неповнолітнього потерпілого, його спосіб життя, поведінку;
е) постійно інформувати населення (батьків та дітей) про вчинені злочини, жертвами яких є неповнолітні;
є) залучати до профілактичної роботи високопрофесійних спеціалістів – психологів та педагогів для психокорекцій них заходів;
ж) відповідально та прискіпливо здійснювати підбір кадрів, що працюють безпосередньо з дітьми.
11. До проблем індивідуального запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх слід віднести:
• відсутність офіційної віктимологічної інформації в слідчій та судовій статистиці;
• недостатній рівень психологічної підготовки працівників правоохоронних органів, що працюють з дітьми.
Для подолання зазначених проблем вважаємо за доцільне:
а) створення повномасштабної інформаційної бази віктимологічної профілактики, а саме – створення системи обліку і статистики неповнолітніх жертв злочинів в державній звітності всіх правоохоронних органів; необхідність запровадження у звітність МВС диференційованих відомостей про потерпілих (неповнолітніх в тому числі) і створення єдиної системи статистичного обліку і звітності правоохоронних відомств; підвищення рівня достовірності інформації про масштаби та форми віктимізації в суспільстві, а також про тяжкість її наслідків;
б) вдосконалення та психологічна перебудова правосвідомості працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх, де першочергового значення набуває організація спеціалізованої підготовки по усьому спектру відносин між правоохоронними органами і неповнолітніми потерпілими, а саме – конструктивна роз’яснювальна та виховна робота з потенційними та реальними жертвами злочинних посягань, політика “відкритих дверей”, взаємоповаги, толерантності, співчуття і підтримки неповнолітніх потерпілих, їх родичів та близьких.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Абельцев С.Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия. – М.: Юнити - Дана, 2000. – 207 с.
2. Аванесов Г.А. Криминология. – 2-е изд. – М.: Юридич. литература, 1984. – С. 67.
3. Адамов И.Н. Наука психология и социологические понятия. – Киев, 1992. – С. 34, 38-46.
4. Айламазьян А.М. Выбор мотивов деятельности: теоретические аспекты порблемы и эксперементального изучения // Вопросы психологии. – 1990. - № 4. – С.124.
5. Алиев Г.А., Бельцов Н.И. Особенности преступлений, совершаемых в сфере быта и досуга. – М.: Юридич. литература, 1997. – С. 14.
6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в І півріччі 2002 року за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 5. – С. 40-45.
7. Анатомия человека / Под. Ред. С.В. Михайлова. – М., 1973. – С. 26.
8. Андрєєва О.Б. Діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці правопорушень в сучасних умовах: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.07// Університет внутрішніх справ - Х., 1999. – 16 с.
9. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника: учебное пособие. – М.: Наука, 1982. –132 с.
10. Антонян Ю.М. Насильственная преступность в России //Актуальные вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом. –М.: РАН ИНИОН, 2001. – 104 с.
11. Антонян Ю.М. Роль ситуации в формировании мотивов // В кн. Криминальная мотивация – М.: Наука, 1986. – С.96.
12. Антонян Ю. Преступность среди женщин. – М.: Наука, 1992. – С.108-109.
13. Асеев В.Г. Возрастная психология. – Иркутск: Издательство Иркутского унив-та, 1989. – 129 с.
14. Базаров Р.А. Уголовно-правовая характеристика насилия // Проблемы обеспечения личной безопасности граждан. - М.: Академия МВД России, 1995. - С. 42-43.
15. Балюк Г.И. Взаимосвязь правовой культуры и демократии в социалистическом обществе: Автореф. дис. на соиск. науч. степени кандидата юридических наук: 12.00.01 – К., 1987. – С. 4.
16. Бандурка А.М., Зелинский А.Ф. Вандализм. – Х.: Университет внутренних дел, 1996. – С.167.
17. Бекариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939.- С. 198-199.
18. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных / Пер. с англ. – СПб., 1991. – С. 63.
19. Бех И.Д. Нравственность личности: стратегия становления. – Ровно: Ред.-издат. отдел Укр. по печати, 1991. – 146с. – С.145.
20. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968. – С. 384.
21. Бойцов А.И. Понятие насильственного преступления// Криминологические и уголовно-правовые проблемы с насильственной преступностью: Межвузовский сборник научных трудов. – Ленинград, 1988. - С.134 – 150.
22. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Х.: Фоліо, 1996. – 237с.
23. Василевич В. Поняття кримінологічної характеристики насильницьких злочинів // Право України. – 1997. - №12.- С.82-83.
24. Варбан Є. Деякі особливості надання психологічної допомоги юнакам та дівчатам у критичних життєвих ситуаціях // Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття – нові проблеми?: Зб. наук.стат. міжн.н-п конф. – К.: Академія праці і соціальних відносин, 2000. – 16 травня. - С.95-96.
25. Варданян А.В., Сафиуллин Н.Х. Преступное насилие над личностью и виктимное поведение лиц, потерпевших от изнасилования. – М., 1996. – С. 6.
26. Васильківська І.П. Кримінологічні аспекти сімейного виховання: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.08// Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України. - К., 2001.- 208 с.
27. Вітвіцька В.В. Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний та фізичний розвиток неповнолітніх: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.08// Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 20 с.
28. Волкова А. Понятие «жестокое обращение с детьми» и его формы// Профессионал. - 2000. - № 4. – С. 23-26.
29. Ворник Б. М. Сексуальное насилия по отношению к детям и молодежи в Украине. – К., 1998. – С. 5-6.
30. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії застосування і розвитку кримінального законодавства. – К.: Вид-во Інституту законодавства Верховної Ради України, 2002. – 633 с.
31. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступлений. – М.: Юридическая литература, 1974. – 234 с.
32. Гаухман Л.Д. Борьба с насильственными посягательствами. – М.: Юридическая литература, 1969. – 148 с.
33. Гаухман Л.Д. Проблемы уголовно – правовой борьбы с насильственными преступлениями в СССР. – Саратов: Из-во Саратовского гос. ун-та, 1981. – 184 с.
34. Гегель Г. Наука логики // Сочинения. – М.-Л., 1930. – Т.1. – С.251.
35. Гегель Г.-В.-Ф. Работы разных лет: В 2-х томах. – М., 1973. -Т. 2. – С. 107.
36. Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. – М., 1965. - 256 с.
37. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1979. – С.62.
38. Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. – К.: Вища школа, 1987. – С. 145-161.
39. Голіна В.В. Основні положення концепції Закону України про попередження насильства в сім’ї // Проблеми насильства в сім’ї: правові та соціальні аспекти. – Х.: Право, 1999. – С. 4 - 26.
40. Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя, здоров’я особи. – Х.: Право, 1997. – 298 с.
41. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі. – К., Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
42. Дагель О. Имеет ли «согласие потерпевшего» уголовно-правовое значение?// Советская юстиция. - 1972. - № 3. - С.25.
43. Даль В.И. Толковый словарь русского языка. – М.: Книжный мир, 2000. – С.389
44. Даньшин И.Н. Криминологическое понятие насильственной преступности, ее количественно-качественные показатели и тенденции развития // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні. – Х.: Лестивця Марії, 2001. – С. 61-67.
45. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – м.: Юрид. лит., 1975. – С. 52.
46. Дети - будущее и настоящее // Зеркало недели. - 2002. - № 20.
47. Джужа О. Віктимологія на захисті прав і законних інтересів жертви злочину.// Право України. - 2002. - № 2. – С. 133 - 138.
48. Дитяча бездоглядність – крок до злочинності // Юридичний вісник України . – 2002. – 23-29 листопада.
49. Дубинин Н., Карпец И., Кудрявцев В. Генетика, поведение, ответственность. – М.: Изд-во политической литературы , 1982. – 303 с.
50. Дубинин Н.П. Что такое человек? – М.: Прогресс, 1983. - С.18
51. Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поредения и индивидуальная профолактика преступлений. - М.: Юрид. лит., 1977. – С.570.
52. Експрес інформація про стан злочинності на території України – К.: УОІ МВС України. – 2001. – 9 липня. - 68 с.
53. Експрес-інформація (досвід, рекомендації, пропозиції). – МВС України. - Головний штаб МВС України, ЦГЗ МВС України. – 1999. - № 4.
54. Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К., Енгельс Ф. - Твори, Т. 20. - С.506.
55. Ермаков В.Д. Все начинается с родительской семьи, ее проблем и болезней. – М.: Юр. лит., 1991 – С. 217.
56. Ефремов А.Н. Жертвы жестокости – дети. М.: Педагогика, 1985. - С.17.
57. Забрянский Г.И. Изучение и предупреждение преступности несовершеннолетних. – Краснодар, 1979. – С. 54.
58. Забрянский Г.И. Социология преступности несовершеннолетних. - Минск: Минсктиппроект, 1997. - С. 77.
59. Запобігання домашньому насильству і торгівлі жінками: Підручник з проведення тренінгів. – К.: ЗАТ НІЧЛАВА, 2002. – 256 с.
60. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К.: Юринком Интер, 1999. – С. 54-83.
61. Зелинский А.Ф. Криминология . – Х.: Рубикон, 2000. – 224 с.
62. Зелінський А. Перспективи подальшого розвитку кримінології // Право України. – 2001 - №1. – С.107-109.
63. Знаете ли вы свои права? // Факты. – 2000 . - № 216. – 21 ноября.
64. Золотухин С. Уличная насильственная преступность и ее предупреждение : Автореф. дис. на соискание научной степени кандидата юрид. наук: 12.00.08// Челябинск, 2000. - 24 с.
65. Иванов В.Ф. Уголовно-правовая оценка понуждения. – Саратов, 1986.- 197 с.
66. Иванова В.В. Преступное насилие : Учеб. пособие для ВУЗов. – М.: Книжный мир, 2002. – 83 с.
67. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения – Горький, 1974. – 89 с.
68. Игошев К.Е., Миньковский Г.М. Семья. Дети. Школа. – М., 1989. – С. 17 – 20.
69. Иовчук М.Т., Коган Л.Н. Советская социалистическая культура: исторический опыт и современные проблемы. – М.: Политиздат, 1979. – С.20.
70. Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры // Правовая культура и вопросы правового воспитания: Сб. науч. тр. – М., 1974. – 43 с.
71. Карпенко О.І. Правові засади утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.03// Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2002. – С.17.
72. Кедров Б.М. О детерминизме // Философские науки. – 1968. - №1. – С.41.
73. Кейзеров Н.М. Политическая и правовая культура. – М.: Юридическая литература, 1983. – С.11.
74. Кетле А. Человек, развитие его способностей, или опыт социальной физики. – Киев, 1865. – С. 5-10, 44-45.
75. Киренко С.Г. Проблеми захисту прав неповнолітніх кримінальним законодавством України: Автореферат на здобуття наукового ступеня кан. юрид. наук: 12.00.08// Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – 23 с.
76. Кисли С. Международные экономические сообщества: цели, стратегия, тактика. – М., 1997. – С. 17, 21, 40.
77. Кисли. С. Стратегия, политика и совесть / Пер. с англ. - М.: Политиздат, 1988.- С. 14-15.
78. Кобильченко В.В., Супрун М.О. Соціальні аспекти проблем формування і корекції особистості підлітка у діяльності виховно-трудових установ // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - Бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 5. – С. 169-176.
79. Коваленко Г. Хочу умереть молодым // Сегодня. – 1999. – 8 июня.
80. Коментар до Конституції України // Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 1996. – С.80-81.
81. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки. – Затверджено Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. – Офіційний Вісник України. - 2000. - № 52. – С.14- 33.
82. Кон И.С. Психология ранней юности. – М. : Просвещение, 1989. – С. 82-83.
83. Кон И. Ребенок и общество: историко-этнографическая перспектива. - М: Наука, 1988. – 224 с.
84. Кондрашова Т.В. Уголовная ответственность за понуждение к действиям сексуального характера // Юридический мир. – 1999. - №3. – С.33-38.
85. Конституція України. – К.: Атіка, 1996. – 36 с.
86. Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку ХХІ століття // Інформаційний бюлетень координаційного бюро з проблем кримінології АпнУ. - № 5. – Київ, 2002. – 79 с.
87. Коржанский М. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – С. 27.
88. Косаківська О.В. Формування правової культури дітей та молоді як актуальна проблема національного виховання // Закон і підліток: матер. обласної науково-практичної конференції. – Донецьк, 2000. – 27 жовтня. - С.77.
89. Костенко О.М. Проблеми кримінологічної безпеки // Правова держава: Інститут Держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, Вип.10. – К.: Інюре, 1999. – С. 337-340.
90. Котова Н.К. Виктимологические проблемы тяжких агресивно-насильственных преступлений: Автореф. на соискание научной степени кандидата юридических наук: 12.00.08// Казахстан, Алма-аты, 1999.- 30 с.
91. Крижна Л.В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.08 // НАВСУ. - К., 2000. – 18 с.
92. Криминальная милиция советует как не стать жертвой преступления // Составитель Ковальский В.С. – К., Гражданский мир, 1992. – 96 с.
93. Кримінальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 239 с.
94. Кримінальна справа № 1031 від 03.01.01. – Архів Ірпінського міського суду Київської області за 2001 рік.
95. Кримінальна справа № 1047 від 11.01.01. – Архів Ірпінського міського суду Київської області за 2001 рік.
96. Кримінальна справа № 1344/00 від 14.12.2000. – Архів Тернопільського районного суду за 2000 рік.
97. Кримінальна справа № 1223/00 від 18.09.2000. – Архів Тернопільського міського суду за 2000 рік.
98. Кримінальна справа № 128-2/1 від 25.12.2001. – Архів прокуратури Козівського району Тернопільської області за 2001 рік.
99. Кримінально процесуальний кодекс України. – К., Атіка, 2001. – 206 с.
100. Кримінологія: Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 1999. – С. 13.
101. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів /За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 256-257.
102. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. - М., 1986. – С. 265 – 266.
103. Кудрявцев В.Н. Механизм преступного поведения. – М., 1981. – С. 94.
104. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М., 1978. – С. 17.
105. Кудрявцев И.А. Судебная психолого – психиатрическая экспертиза. - М.: Наука, 1988. – С.167-171.
106. Курс кримінології. Загальна частина // За ред. Джужи О.М. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С.140-141.
107. Курс кримінології. Особлива частина // Під ред. О.М.Джужи, А.Й.Міллера //. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.
108. Лановенко І.І. Концепція ранньої профілактики статевих злочинів: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юрид. наук: 12.00.08 // Українська Академія внутрішніх справ. – К., 1995. – 23 с.
109. Лановенко І.І. Корекція свободи вибору девіантної поведінки молоді як комплесна проблема // Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття нові проблеми?: Зб.наук.ст.міжн. наук.-прак. конф. – К.: Академія праці і соціальних відносин, 2000. – 16 травня. - С. 37-38.
110. Лафарг Поль. Сочинения. – М., 1928. – С. – 345-346.
111. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск, 1978. – 130 с.
112. Лейкина Н.С. Причины конкретного преступления и личность преступника в аспекте индивидуализации наказания // Преступность и ее предупреждение. – Ленинг., 1971. – С.127.
113. Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю (кримінологічний аспект): Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук: 12.00.08 // Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2002. – 38 с.
114. Литвак О. Загальнотеоретичні підвалини спеціально-кримінологічного запобігання злочинності // Право України. – 2001. - № 5. – С. 98 – 103.
115. Лишите мою маму родительских прав… // Вечерние вести. – 2000. – № 073.
116. Лунеев В.В. Преступность XX века. Мировые, региональные и российские тенденции. – М., 1999. – С.194-195.
117. Лунеев В.В. Криминологическая характеристика преступного насилия в России и мире // Насильственная преступность. - М., 1997. - С. 6.
118. Маляренко В.Т., Мачужак Я.В. Про статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. - № 1. – С. 21-22.
119. Маркс К. Капитал. – М., - 1951. – Т. 1. – С. 522.
120. Масенко В.Ф. Особистісні та поведінкові відхилення // Психологія життєвої кризи. – К., 1998. – С. 18.
121. Матери-убийцы // Вечерние вести. – 2001. – 28 сентября.
122. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.69.
123. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. – К.: А. С. К., 2001. – С. 101.
124. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны «одной медали» // Правоведение. – 1994. - № 2. - С. 6-10.
125. Мечтаю стать Джеком-потрошителем // Вечерние вести. - 2003. - № 904. – 10 января.
126. Мироненко В.П. Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук наук: 12.00.03 // Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 16 с.
127. Михайлов О.Є Кримінологічні проблеми боротьби з некорисливою насильницькою злочинністю серед молоді.: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук: 12.00.08 // Національна академія внутрішніх справ. - К., 1996. – 45 с.
128. Міллер А. Що таке причини та умови злочинів? // Право України. – 2001. - № 5. – С. 89 - 92.
129. Моісеєв Є.М., Джужа О.М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний аспекти). Київ: НВТ Правник, 1998. – 84 с.
130. Мойсеєва О. Віктимність неповнолітніх як психолого-правова проблема // Право України. – 2000. - № 7. – С. 99 - 100, 116.
131. Мойсеєва О. Правовий захист неповнолітніх // Право України. – 2001. - № 9. – С. 67-71.
132. Монтескье Шарль. Избранные произв. – М.,1955. - С. 230-233.
133. Мороз В.Ф. Делінквентність дітей до 14–го віку (кримінологічні проблеми): Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.08 // Університет внутрішніх справ МВС України. – Х., 1999. – 18 с.
134. Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К.: Логос, 1998. – 324 с.
135. Музика А. Ще раз про обмежену осудність // Право України. – 1998. - № 1. – С. 71-83.
136. Насилие в семье и дети (анализ результатов социологического исследования) : реферативная работа. - Центр женских исследований. – Харьков, 1999. – С. 5.
137. Наследие прошлого ( мысли и идеи). – М., 1970. - С.28.
138. Науково – практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. - 936 с.
139. Національний звіт України “Про виконання рішень Всесвітньої зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей“ – К., 2000. – 30 с.
140. Новий тлумачний словник української мови у 4-х томах / укладачі В.Яременко, О.Сліпушко). - К.: Аконіт, 2001. - Т.2 – С. 796, Т.3 – С.62.
141. Нравственная культура личности. – К.: Вища школа, 1986. – С. 8 - 9.
142. “Нічиї” діти // Україна молода. - 2002. – 22 травня.
143. Онищенко Н.М. Формування поваги до закону як соціально-правова проблема // Педагогічно-правова профілактика правопорушень серед учнівської молоді : науково-методичний збірник статей. – К.: ІЗМН, 1997. – С.10.
144. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад специального докладчика. E / CN. 4 / 1998 / 101 от 13 января 1998 г. – 30 с.
145. ООН. Комиссия по правам человека. Доклад Специального докладчика. E/CN. 4/1997/95/ Add/.2 от 7 февраля 1997 г. – С.15.
146. Опыт и стандарты, используемые в международной практике по вопросам защиты женщин от насилия. – М., 2000. - С. 242.
147. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. - К.: ВіАн, 1996. – 351 с.
148. Освенцім для дітей // Україна молода. – 2002. - № 185.
149. Осипов П.П. Гуманистические основы предупреждения преступлений в социалистическом обществе // Правоведение. – М., 1975. - № 3. – С.89.
150. Откуда родом тираны? // Сегодня. – 2002. – 13 декабря.
151. Панов Н.И. Квалификация насильственных преступлений //Учебное пособие. - Х., 1986 . – 86 с.
152. Панцхава И.Д. Диалектический материализм. – М., 1958. – С. 255.
153. Парнюк М.А. Принцип детерминизма в системе материалистической диалектики. - К., 1972. – С. 93.
154. Плешаков В.А. Криминологическая безопасность и ее обеспечение в сфере взаимодействия организованной преступности несовершеннолетних. - М., 1998. – С. 4-5.
155. Положение детей в мире / К. Беллами. – Б. М.: ЮНИСЕФ. Детский Фонд ООН, 1997. – 116 с.
156. Полубинский В.И Правовые основы учения о жертве преступления. – Горький: МВД СССР, 1979. – 138 с.
157. Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. – К.: Юрінформ, 1992. – С.125.
158. Права человека: Изложение фактов № 10 // Права ребенка // Центр прав человека. – Нью-Йорк: ООН, 1994. - 34 с.
159. Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003 – 2005 роки: Указ Президента України від 21 лютого 2003 року № 154/2003 // Урядовий кур’єр. – 2003. - № 59.
160. Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми “Діти України” на період до 2005 року: Указ Президента України від 24 січня 2001 року № 42 / 2001// Урядовий кур’єр. - № 23.
161. Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності: Указ Президента України від 28 січня 2000 року № 413/2000 // Урядовий кур’єр . – 2000. – № 29.
162. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 № 2782 – XІІ // Урядовий кур’єр. – 1992. - № 267.
163. Про концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 21 листопада 2002 року № 228 – ІV // Урядовий кур’єр. – 2002. - № 236.
164. Про концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1996 року. – Урядовий кур’єр. -1996. – 30 квітня.
165. Про молодіжні і дитячі громадські організації: Закон України від 1 грудня 1998 № 281- XІV // Урядовий кур’єр. – 1999. - № 4.
166. Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя: Указ Президента України від 15 березня 2002 року // Урядовий кур’єр. – 2002. - № 52.
167. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 // Голос України. – 1995. - № 36.
168. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. – С.604 – 614.
169. Про попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15листопада 2001 року № 2789 – ІІІ //Урядовий кур’єр. – 2001. - № 241.
170. Про серйозні недоліки у здійсненні заходів щодо захисту моральності та утвердження здорового способу життя в суспільстві: Указ Президента України від 4 лютого 2003 року. – Урядовий кур’єр. – 2003. - № 43.
171. Про соціальну роботу з дітьми та молоддю: Закон України від 21червня 2001 року № 2558 – ІІІ // Урядовий кур’єр. – 2001. - № 136.
172. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 5лютого 1993 року № 2998 - XІІ // Голос України. – 2000. - № 68.
173. Про телебачення та радіомовлення: Закон України від 21грудня 1993 року № 3759-XІІ // Урядовий кур’єр. – 1993. - № 356.
174. Проблема ? // Столичная газета. – 1998. – 26 сентября.
175. Програма МВС України “ Про розвиток партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000 – 2005 роки” //схвалено колегією МВС України, затверджено Міністром внутрішніх справу країни. – 1999. – 16 грудня.
176. Ривман Д.В. Криминальная виктимология. – Санкт-Петербург: Питер, 2002.- 234 с.
177. Ривман Д.В., Устинов В.С. Виктимология. – Н. Новгород, 1998. - С. 165.
178. Романова Л.И. Несовершеннолетний как потерпевший от преступления (пердварительное сообщение) // Потерпевший от преступления. Тематический сборник. - Т. 85. – Владивосток: Дальневосточный гос. ун-т, 1974. – С.169-175.
179. Рудой К.М. Щодо актуальності проблеми профілактики злочинів, скоєних неповнолітніми // Закон і підліток. Збірник наукових праць за матеріалами наук.-практ. конференції у Донецькому інституті внутрішніх справ. - Донецьк, 2000. – 27 жовтня. - С. 60-62.
180. Руководство по предупреждению насилия над детьми / Под ред. Н.К. Асановой. – М.: Прогресс, 1997. – С.57.
181. Рыбальская В.Я. Проблемы борьбы с преступностью несовершеннолетних // Учебное пособие. – Иркутск: Издательство Иркутского ун-та, 1994. – 128 с.
182. Самоубийство юного поколения // Пробудись. – 1998. – 8 марта. – С.4.
183. Сальников В.П. Правовая культура личности и общества. Профессиональное достоинство юридической науки // Сов.гос. и право. – 1989. - № 11. – С. 11-15.
184. Сафиуллин Н.Х. Виктимное поведение несовершеннолетних и совершаемые против них насильственные преступления: Автореферат дис. на соискание научной степени кандидата юридических наук: 12.00.08 // Мос. гос.ун-т. – М., 1995. – 18 с.
185. Сафронов С. Профілактична діяльність слідчого органів внутрішніх справ України // Право України. – 2002. - № 2. – С. 82-86.
186. Сахаров А.Б. Актуальные вопросы учения о личности преступника // Теоретические проблемы учения о личности преступника. – М., 1979. – 126 с.
187. Свидерский Г.М. Жан-Поль Марат. - М.: Потитиздат, 1968. – С. 44-47.
188. Сергиевский Н. Антропологическое направление в исследованиях о преступлении и наказании // Юридический вестник. – 1982. - № 2. – С. 210-215.
189. Сердюк Л.В. Психическое насилие как предмет уголовно-правовой оценки. – М.: Юрид. лит., 1979. - С. 9.
190. Сердюк Л.В. – Насилие (криминологическое и уголовно-правовое исследование). - М.: Юрлиттинформ, 2002. - 379 с.
191. Серых А.Б. Психологические особенности виктимизации детей младшего школьного возраста // Социально-политические и правовые проблемы развития общества. – К.: Изд-во КГУ., 2001. – С.12.
192. Сидоренко О. Правові та психологічні аспекти виріше