ЗАПОБІГАННЯ ТЕРОРИЗМУ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Рибачук Максим Васильович

УДК 343.9:343.326

ЗАПОБІГАННЯ ТЕРОРИЗМУ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
Глушков В. О.

Київ-2010

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...........................................................................
3
ВСТУП…...............................................................................................................................
4
Розділ 1 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРОРИЗМУ

1. 1. Тероризм як суспільно небезпечне явище. ……………………….…………
16
1.2. Історичні аспекти та міжнародний досвід боротьби з тероризмом………….
36
1.3. Кримінально-правова характеристика тероризму…………………………...
59
Висновки до розділу 1 …………………...………………………………………. 83
Розділ 2 КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРОРИЗМУ

2.1. Кримінологічний аналіз злочинів терористичного спрямування……..……
85
2.2. Причини та умови вчинення злочинів терористичного спрямування …..….
106
2.3 Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини терористичного спрямування……………………………………………………………………….

123
Висновки до розділу 2 …………………………………………………………... 145
Розділ 3 ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ ТЕРОРИЗМУ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

3.1. Правове забезпечення запобігання тероризму органами внутрішніх справ України……………………………………………………………………………
149
3.2. Заходи загальної профілактики тероризму органами внутрішніх справ України………………..……………………………………………………….…..
158
3.3. Спеціальні заходи запобігання тероризму органами внутрішніх справ України……………………………………………………………………………
168
3.4. Взаємодія органів внутрішніх справ України з іншими суб’єктами запобігання та протидії тероризму………………………………………………...
179
Висновки до розділу 3 ……..……………………………………………………. 196
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…….. 199
ДОДАТКИ…………………………...…………………………………………… 210
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..……. 228
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
МВС – Міністерство внутрішніх справ
СБУ – Служба безпеки України
ГУ МВС – Головне Управління Міністерства внутрішніх справ
ГУКР – Головне Управління карного розшуку
ГУБОЗ – Головне Управління по боротьбі з організованою злочинністю
ОРД – оперативно-розшукова діяльність
ОТЗ – оперативно-технічні засоби
ГУКП – Головне Управління кримінального пошуку
КК України – Кримінальний кодекс України
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України
АТЦ - Антитерористичний центр при Службі безпеки України
ГА ООН - Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
ОВС - органи внутрішніх справ
ЄС - Європейський Союз
ЗМІ - засоби масової інформації

ВСТУП
Актуальність теми. Проблема тероризму вже багато років не втрачає своєї актуальності як для правової теорії, так і для практики правоохоронних органів. Але таких загрозливих масштабів вона набула лише в наш час. Соціологічні опитування в різних країнах, і насамперед – у високорозвинених, показують, що тероризм посідає одне з чільних місць серед основних проблем, які турбують людей. Більше того, на думку фахівців, сьогодні це явище становить значно серйознішу небезпеку ніж 10 чи 20 років тому в силу використання терористами новітніх засобів та методів, а також зростаючої уразливості сучасного високо індустріального суспільства. Незважаючи на зусилля держав, спрямовані на боротьбу з тероризмом, його розповсюдженість у світі не зменшується, а, навпаки, постійно зростає. В арсеналі сучасних терористів не лише традиційні засоби, а й найсучасніша зброя та обладнання. Спостерігається тенденція до зрощення тероризму та організованої злочинності, зокрема у сфері наркобізнесу.
Тероризм давно перетнув кордони і став проблемою міжнародного масштабу. Жодна держава сьогодні не здатна протистояти цьому злу одноосібно. Нагальною є потреба активізації міжнародного співробітництва в цій сфері. Чільне місце в такому співробітництві належить, безумовно, міжнародно-правовим чинникам. Але, зважаючи на те, що в сучасних умовах значна частина засобів боротьби з тероризмом, як і з іншими злочинами міжнародного характеру, належить до внутрішньої компетенції кожної окремої держави, необхідно паралельно розвивати й національне антитерористичне законодавство, узгоджуючи його з міжнародним правом та спираючись на існуючий позитивний досвід.
Сьогодні Україна активно реалізує свої суверенні права і створює власну соціально-економічну й політико-правову системи. При цьому логіка законотворчості української демократичної держави виходить з принципу, що кожен громадянин України повинен бути впевненим у тому, що його життя і здоров’я, майно, честь і гідність знаходяться під надійного охороною закону. “Людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”, – зазначено в ст. 3 Конституції України [71].
Саме цим, у першу чергу, обумовлюється актуальність обраної теми дослідження, оскільки аналіз основних проблем боротьби з тероризмом сприятиме формуванню та реалізації на практиці концепції нового українського антитерористичного законодавства, а також становленню міжнародно-правової позиції України з питань боротьби з тероризмом.
Підґрунтям процесу створення й зміцнення такої впевненості, забезпечення нормального функціонування усього суспільства є громадська безпека, яка гарантує громадянам такі умови життя, при яких кожен має можливість розвивати свої здібності і не боятися насильницького зруйнування свого добробуту. У прийнятому 5 квітня 2001 року Верховною Радою України новому Кримінальному кодексі України підкреслюється, що він має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Актуальність теми дослідження обумовлена також необхідністю удосконалення заходів, що вживаються на виконання Указу Президента України “Про Цільовий план УкраїнаНАТО на 2007 рік у рамках Плану дій Україна – НАТО” (від 18 червня 2007 р. № 535/2007), постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 березня 2008 р. № 227 “Про затвердження плану заходів на 2008 рік із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму”, директиви 2005/60/ЄС Європейського Парламенту та Ради “Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансування тероризму” від 26 жовтня 2005 р. та Програми реалізації положень Варшавської конференції щодо спільної боротьби проти тероризму, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. № 1694.
Раніше, говорячи про тероризм, за прикладами цього явища вітчизняні дослідники звертались, як правило, до досвіду країн “далекого” зарубіжжя. На жаль, ці часи минули, а жахливі терористичні акти в США, Іспанії, Англії та Росії протягом останніх років, жертвами яких стали тисячі людей, переконливо засвідчили, що проблема тероризму вже не є для нас такою далекою та суто теоретичною. Сьогодні і в нашій державі в умовах нестабільного, кризового становища знаходиться чимало охочих вирішувати конфліктні ситуації силовими, зокрема, терористичними методами. Відсутність ефективних механізмів боротьби з тероризмом визначається сьогодні як одна із загроз національній безпеці нашої держави.
Тероризм в усьому світі має тенденцію до стійкого зростання. Цей процес є безперервним приблизно з середини 60-х років ХХ століття. За період з 1968 по 1970 рр. масштаби терористичної діяльності на планеті подвоїлися, а протягом 19701980 рр. зросли ще вдвічі. В усьому світі протягом 80-х рр. минулого століття у середньому відбувалося 800 актів тероризму за рік. За 12 років з 1968 р. по 1980 р. зареєстровано близько 700 терористичних актів, під час яких загинуло 3668 і поранено 7474 особи. У 2001 році за статистичними даними міжнародні терористичні організації здійснили 355 терористичних атак, під час яких загинуло 3295 людей та було поранено 2283. Зростання терористичної активності триває і в наші дні. У 2007 році у світі було зареєстровано понад 14 тисяч терористичних актів. Половина із них припадає на Ірак та Афганістан. У результаті вчинення терактів, постраждало близько 72 тис. людей, які загинули, були поранені або викрадені [104, с. 3].
Конфліктний потенціал тероризму особливо почав зростати після 60-х років XX століття, коли цілі регіони земної кулі були вкриті зонами і вогнищами активності різних за своєю орієнтацією терористичних організацій і груп. Сьогодні у світі налічується близько 500 нелегальних терористичних організацій.
Останнім часом спостерігається ескалація терористичної діяльності, ускладнюється її характер, відзначається витонченість і антигромадський характер терористичних актів. Згідно з результатами досліджень учених і наведених даних закордонних дослідницьких центрів, сукупний бюджет у сфері терору становить щорічно від 5 до 20 млрд. дол.
Тероризм набув міжнародного, глобального характеру. Ще порівняно недавно про тероризм можна було говорити як про локальне явище. У 80-90 рр. XX ст. він уже став універсальним феноменом. Глобалізація та інтернаціоналізація тероризму – це незаперечний факт, з яким сьогодні зіткнулося людство. Цей феномен обумовлений розширенням і глобалізацією міжнародних зв’язків і взаємодії в різних сферах життєдіяльності людей. Кримінологи відзначають, що терористичні акти щорічно стають усе більш ретельно організованими, з використанням найсучаснішої техніки, зброї, засобів зв'язку. За таких обставин Україна як незалежна демократична держава не може стояти осторонь від проблем протидії тероризму і, зокрема, його міжнародним формам.
Причини росту терористичної діяльності криються, у першу чергу, в усвідомленому прагненні деяких осіб, груп та організацій використовувати терор для вирішення власних проблем та досягнення своїх інтересів. Для них тероризм стає повсякденною практикою вирішення питань територіальних суперечок, розподілу сфер кримінального впливу, можливістю досягти інших протиправних цілей. Зростає кількість терористичних актів, здійснених на підґрунті політичного екстремізму.
Нерідко терористичні організації політичного змісту для одержання фінансових і матеріальних ресурсів використовують суто кримінальні методи, вдаючись до контрабанди, незаконної торгівлі зброєю, наркотиками. У Сомалі тероризм тісно переплітається з морським піратством. Терористичні групи на Корсиці діють у тісному контакті з сицилійською мафією.
Поширення терористичної діяльності, її нові масштаби і форми, хаос, напруженість, безладдя, страх і непевність, що стимулюються ними, здатні викликати у населення вимоги до керівництва країни про наведення порядку, застосування "твердої руки" тощо. Розгул тероризму часом вигідний (і внаслідок цього ініціюється) як привід для масового терору проти населення тими, хто мріє про введення нових авторитарних форм і методів правління. Серйозну загрозу світовій громадськості становлять незаконні збройні терористичні формування. Демонструючи культ насильства та сприяючи його розвитку, тероризм дестабілізує роботу державних структур, діє всупереч нормам Конституції і кримінального закону, грубо порушує права та інтереси законослухняних громадян [83, c. 275].
Поряд із проведенням терористичних актів спостерігається зростання кількості злочинів, пов'язаних із застосуванням вибухових пристроїв і вибухових речовин. Досить показовими є терористичні акти, в яких простежується чітка економічна спрямованість – вибухи у харківських супермаркетах “Сільпо”, “Юсі” та вінницьких маршрутних таксі. В якості кримінально-правового реагування у більшості випадків такі дії кваліфікувалися як злісне хуліганство, оскільки правоохоронні органи уникають застосування спеціальної норми, що передбачає відповідальність за вчинення терористичного акту, для уникнення дестабілізації суспільно-політичної ситуації в країні та деморалізації населення. Дану тезу підтверджує і статистика окремо взятого злочину терористичного спрямування – завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності, зокрема, свідомо неправдивого повідомлення про вчинення терористичного акту. Так, у 2008 році до різних органів державної влади та управління надійшло 250 повідомлень про погрози здійснення актів тероризму із застосуванням вибухівки, підпалу та інших вкрай небезпечних дій, що спричиняють загибель людей [143, с. 27]. Це у два рази перевищує кількість таких повідомлень за попередні роки. І, хоч випадки телефонного тероризму не такі небезпечні, як реальні вибухи, реагування на кожен дзвінок вимагає величезних витрат з державного бюджету і, головне – викликає додаткову напругу в суспільстві, занепокоєність і острах у людей.
Актуальність обраної теми дослідження зумовлена тим, що аналіз основних проблем боротьби з тероризмом сприятиме формуванню та реалізації на практиці концепції українського антитерористичного законодавства, а також зміцненню міжнародно-правової позиції України у цій сфері.
Цим проблемам серйозну увагу приділяє Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Міністерство оборони України, інші зацікавлені міністерства і відомства, які вживають дійових заходів щодо протидії тероризму, попередження і розкриття злочинів терористичного спрямування, виявлення причин та умов, що їм сприяють. Регулярно проводяться зокрема, такі масштабні оперативно-профілактичні операції, як «Зброя», «Вибухівка», «Антитерор», «Канал», під час яких перевіряються об’єкти зберігання та використання вогнепальної зброї, вибухівки, відпрацьовуються злочинні угрупування і окремі особи, стосовно яких надходила оперативна інформація про їх причетність до злочинів терористичного спрямування, нелегального обігу вогнепальної зброї і вибухівки, відмивання злочинних доходів та фінансування тероризму.
Негативну роль у поширенні відомостей про злочинність терористичного спрямування відіграють засоби масової інформації (ЗМІ), які не стільки інформують громадян про обставини і події терористичних актів, скільки розважають їх, змагаючись, хто першим з місця події висвітлить найдраматичніший сюжет, мусуючи трагічні події та роблячи на цьому саморекламу. При цьому, як правило, паралельно “рекламуються” й терористи  громадськість докладно інформується про висунені ними вимоги, розповідаються подробиці переговорів, чим в свою чергу створюється підґрунтя для наслідування та ідеологія тероризму.
Суверенна Україна, поділяючи глибоку стурбованість європейського й світового співтовариства з приводу поширення міжнародної організованої злочинності, особливо небезпечним проявом якої, поряд з іншими, є тероризм, і, маючи твердий намір стати цивілізованою правовою державою, вживає всіх заходів для створення механізмів активної протидії цьому суспільно небезпечному явищу, з урахуванням та використанням міжнародного і національного досвіду.
Актуальність даної теми дослідження пояснюється також змінами у чинному законодавстві, а саме прийняттям у 2003 році Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно із ст. 4, Міністерство внутрішніх справ визначено одним із суб’єктів, які безпосередньо ведуть у межах своєї компетенції боротьбу з тероризмом. Незважаючи на проведення численних наукових досліджень з порушеної проблематики, в яких аналізувалися норми кримінального законодавства про відповідальність за названі злочини, проводилася їх кваліфікація та визначалися методи боротьби з ними, питання запобігання тероризму органами внутрішніх справ України раніше не вивчалося в достатній мірі.
За таких обставин постає завдання щодо визначення місця та ролі органів внутрішніх справ у системі запобігання тероризму в Україні, окреслення проблем правового регулювання їх превентивної діяльності та визначення форм взаємодії з іншими суб’єктами цієї системи.
Теоретичні й практичні дослідження у сфері організації та забезпечення контролю над проявами тероризму останніми роками значно активізувалися. Серед провідних фахівців, наукові праці яких стали теоретичною основою дослідження і сформували основні підходи до розв’язання дисертаційних завдань, слід виділити П. П. Андрушка, В. Ф. Антипенка, Ю. М. Антоняна, Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова, В. О. Глушкова, Д. Б. Глущенка, О. М. Джужу, В. П. Ємельянова, А. П. Закалюка, В. І. Замкова, В. П. Ілларіонова, І. І. Карпеця, М. П. Кирєєва, Я. Ю. Кондратьєва, В. В. Крутова, В. А. Ліпкана.
Незважаючи на велику кількість наукових праць юристів, психологів і соціологів, публікацій журналістів з питань тероризму, ця проблема, на жаль, досить далека від свого практичного вирішення. Існує багато прогалин, які ще не досліджені, зокрема, кримінологами.
З огляду на нагальність проблеми і кримінологічну наукову перспективу даному питанню й присвячена ця наукова праця, що є комплексним кримінологічним дослідженням, яке грунтується на результатах системного аналізу актуальних проблем теорії та практики запобігання тероризму органами внутрішніх справ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження проведено згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Київського національного університету внутрішніх справ. Обраний напрям дослідження пов’язаний зі Стратегією національної безпеки України, затвердженою Указом Президента України (12 лютого 2007 р., № 105/2007) та Комплексною програмою профілактики злочинності на 2007-2009 рр., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України (20 грудня 2006 р., № 1767). Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на 2004–2009 рр. (затв. наказом МВС України 5 липня 2004 р., № 755), плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007–2008 рр. (п. 83).
Тема дисертації обговорена і затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол №1 від 31 січня 2006 р.) як складова частина програми наукових досліджень університету.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення науково обґрунтованих заходів запобігання тероризму органами внутрішніх справ України на основі результатів комплексного кримінологічного аналізу його стану і тенденцій, причин й умов, наявність яких сприяє скоєнню злочинів терористичного спрямування.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань, що становлять зміст дисертаційного дослідження:
визначити місце злочинів терористичного спрямування в системі кримінального законодавства з метою їх відмежування від суміжних злочинів;
дослідити історичний генезис тероризму як суспільно небезпечного явища, сформулювати кримінологічне визначення поняття „тероризм”;
дослідити стан і тенденції злочинів терористичного спрямування, окреслити їх змістовні ознаки;
обґрунтувати детермінанти та розробити класифікацію злочинів терористичного спрямування;
розробити кримінологічну характеристику осіб та злочинних груп, які скоюють злочини терористичного спрямування;
розробити систему заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання злочинам терористичного спрямування;
запропонувати шляхи вдосконалення антитерористичної діяльності органів внутрішніх справ України.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з вчиненням злочинів терористичного спрямування.
Предметом дослідження є запобігання тероризму органами внутрішніх справ України.
Методи дослідження. При підготовці дисертації автором використані сучасні методи наукового пізнання. Зокрема, загальнонауковий діалектичний метод було застосовано для проведення повного і всебічного дослідження загального поняття тероризму як явища і переліку злочинів терористичного спрямування (підрозділ 1.1); логіко-семантичний метод та метод сходження від абстрактного до конкретного, що сприяв поглибленню понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.3, 2.2, 3.2); історично-правовий метод використано для дослідження сутності тероризму (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод застосовано при порівнянні положень законодавства України з відповідними положеннями законодавства інших держав та міжнародно-правових актів (підрозділ 3.1); метод групування, системно-структурний і системно-функціональний методи застосовано для дослідження детермінаційного комплексу тероризму та системи запобігання цьому явищу (розділи 2,3); соціологічний метод дослідження у формі анкетування надав змогу визначити основні кримінологічні ознаки тероризму (розділ 2). У результаті статистичного методу досліджено стан, структуру та динаміку тероризму (підрозділ 2.1). Структурно-логічний та компаративний методи використовувалися для розроблення сучасних підходів до вирішення питання щодо запобігання тероризму (підрозділи 3.2, 3.3, 3.4).
Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення 295 кримінальних справ порушених за фактом вчинення злочинів з ознаками терористичного спрямування, що були у провадженні органів внутрішніх справ протягом 2006–2008 років у м. Києві, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Луганській та Одеській областях, Автономній Республіці Крим. Використано також результати узагальнення адміністративної, оперативно-розшукової, слідчої та судової практики, аналітичні звіти та довідки, інші матеріали Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ України. У дисертації наведено дані правової статистики та результати анкетування 350 працівників органів внутрішніх справ (зокрема оперативних співробітників, дільничних інспекторів, слідчих), яке проводилося дисертантом відповідно до методологічних і методичних вимог стосовно такого виду кримінологічних і соціологічних досліджень. У рамках дослідження проведено вибіркове опитування 300 жителів м. Києва з метою вивчення думки населення щодо проблем боротьби з організованими злочинними угрупованнями терористичного спрямування і заходів щодо попередження злочинів терористичного спрямування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих проблем дисертація є одним із перших в Україні комплексним кримінологічним дослідженням, виконаним на монографічному рівні, що присвячене розгляду проблем запобігання тероризму з визначенням місця і ролі органів внутрішніх справ у цьому напрямі діяльності. У дисертації пропонується низка нових теоретичних і важливих у практичному відношенні положень, зокрема:
уперше:
у кримінально-правовій науці обґрунтовано потребу:
- у доповненні Кримінального кодексу України статтею, яка б об’єднала злочини, що охоплюються поняттям тероризм, тим самим відмежовуючи їх від суміжних злочинів, та положеннями щодо збільшення мінімального строку покарання за злочини терористичного спрямування (статті 112, 113, 146, 147, 258-2584, 260, 261, 266, 277–280, 292, 341, 345, 346, 348, 349, 350, 439, 440, 441, 443, 444 КК України);
- у доповненні Закону України “Про боротьбу з тероризмом” статтею, яка передбачала б порядок залучення фізичних та юридичних осіб, об’єднань громадян та громадських організацій до заходів із запобігання тероризму;
- у внесенні зміни до статті 187 КПК України, які б визначали порядок накладення арешту на веб-сайти та електронну кореспонденцію терористичного змісту з їх подальшим вилученням з Інтернету;
удосконалено:
- визначення змісту поняття „тероризм” як антисоціального явища, для якого характерним є вчинення навмисних злочинних актів, спрямованих на породження страху і паніки, знищення чи пошкодження майна, захоплення будь-якого об’єкта або погроза здійснити одне з перелічених діянь стосовно фізичних осіб і майна з висуненням певних вимог;
- класифікацію злочинів терористичного спрямування за ознаками об’єкта та способів посягання;
- кримінологічну типологію суб’єктів злочинів терористичного спрямування за кримінолого-психологічними, соціально-культурними, ситуативними і психічними ознаками;
- класифікацію заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання тероризму, серед яких виділяються заходи організаційно-правового, інформаційного та тактичного характеру;
дістали подальшого розвитку:
- класифікація причин і умов вчинення злочинів терористичного спрямування за політичними, правовими, організаційними та соціальними ознаками;
- зміст складових елементів механізму злочинної поведінки терориста, основою яких є три взаємопов’язані та взаємодоповнювальні компоненти – негативні умови макросередовища, особливості умов мікросередовища, негативні особистісні якості терориста;
пропозиції щодо створення у структурі Департаменту карного розшуку МВС України підрозділів (відділів, відділень) з питань боротьби з тероризмом;
напрями антитерористичної діяльності органів внутрішніх справ правового, організаційного та тактичного характеру, а також форми взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами запобігання тероризму.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, пропозиції і висновки, які викладені у дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:
у науково-дослідницькій роботі – як підґрунтя для подальшого вивчення проблем запобігання та протидії тероризму;
у правотворчій діяльності – для удосконалення кримінального законодавства України, у рамках опрацювання Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та підготовки пропозицій до КПК України (акт впровадження в законодавчу діяльність від 17 вересня 2008 р. № 04-30/18-2182 (184440);
у правозастосовній діяльності – для використання окремих пропозицій у системі службової підготовки та практичній діяльності працівників органів внутрішніх справ України при розкритті злочинів, пов’язаних із тероризмом (акт впровадження у практичну діяльність МВС України від 6 грудня 2007 р. № 13/2-649;
у навчальному процесі – при викладанні курсів (спецкурсів) з кримінології та споріднених спецкурсів «Проблеми терології», підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також проведенні занять із підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників органів внутрішніх справ (акт впровадження у навчальний процес Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 25 лютого 2009 р. № 042/127.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права, кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження знайшли відображення в наукових статтях і тезах виступів автора на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських науково-практичних конференціях з проблем кримінального права і кримінології, зокрема на науково-практичній конференції «Четверті юридичні читання» (м. Київ, Київський національний педагогічний університет ім. Драгоманова, 3-4 квітня 2008 р.); VI Міжнародна науково-практична конференція «Дні науки-2010» ( м. Прага, 27 березня-4 квітня 2010 р.); VI Міжнародна науково-практична інтернет-конференція “Розвиток України в XXI столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми” – м. Тернопіль – 15 квітня 2010 року.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, викладені автором у восьми наукових публікаціях, з яких сім у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 241 сторінку, із яких 209 – основний текст, 14 - список використаних джерел (177 найменувань), 18 - додатки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – запобігання тероризму органами внутрішніх справ України. У результаті аналізу теоретико-методологічних засад запобігання тероризму, а також розробки комплексів пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення практичної сторони цієї діяльності сформульовано ряд висновків, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Перш за все відзначено, що загроза тероризму є реальною для національної безпеки і суспільних інститутів України, що вимагає невідкладного поглибленого вивчення цього суспільно небезпечного явища в усіх його проявах, формах і напрямах розвитку, потребує вдосконалення інституту кримінальної відповідальності за злочини терористичного спрямування, розробки ефективної системи заходів протидії тероризму, визначення ролі та місця кожного з суб’єктів антитерористичної діяльності, зокрема, органів внутрішніх справ.
Відповідно до Закону України “Про боротьбу з тероризмом” (ст. 5) Міністерству внутрішніх справ України як суб’єкту боротьби з тероризмом надано повноваження вживати заходів для запобігання, виявлення та припинення злочинів терористичного спрямування, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ. Слід зазначити, що виявлення, запобігання та припинення злочинів Законом України “Про міліцію” (поряд з іншими – розкриття злочинів тощо) віднесено до основних обов’язків міліції (ст. 10). Враховуючи те, що законодавець обмежив коло повноважень органів внутрішніх справ відносно злочинів терористичного спрямування, саме запобіганням, виявленням та припиненням, то такі завдання, як їх розкриття і розслідування, покладені на Службу безпеки України. МВС України надає Антитерористичному центру при СБ України необхідні сили та засоби для протидії тероризму, а також забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.
Деталізація цілей органів внутрішніх справ у сфері боротьби з тероризмом знаходить своє вираження в завданнях, сформульованих у ст. 2 Закону України “Про міліцію”. Зокрема, основними завданнями міліції визначено такі: запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона та забезпечення громадського порядку; виявлення та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили тощо.
Міжнародний досвід боротьби з тероризмом свідчить, що ефективність зусиль правоохоронних органів і спецслужб значною мірою залежить від того, наскільки професійно, грамотно і масштабно організовано профілактичну роботу, основний акцент у якій робиться на залученні громадськості до її виконання. Отже, пріоритетним напрямом в антитерористичній діяльності органів внутрішніх справ має бути здійснення таких заходів: попередження терористичної діяльності, виявлення та припинення злочинів терористичного спрямування до моменту реалізації злочинних планів і настання суспільно шкідливих наслідків. Основні завдання органів внутрішніх справ, з точки зору фінансової складової боротьби з тероризмом, полягають у запобіганні фінансуванню терористичних актів, забороні надання будь-яких фінансових ресурсів організаціям та особам, пов’язаним з терористичною діяльністю; моніторингу, виявленні та блокуванні фінансових ресурсів, що належать зазначеним особам. Ці завдання покладено на служби та підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків та боротьби з економічною злочинністю МВС України. Виявлення ознак фінансування терористичної діяльності здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.
Провідна роль у запобіганні, виявленні та припиненні злочинів терористичного спрямування належить оперативним службам та підрозділам органів внутрішніх справ, які в процесі виконання безпосередніх обов’язків виявляють та аналізують оперативну інформацію, що може свідчити про терористичну діяльність окремих осіб чи злочинних угруповань. Для виконання зазначених завдань оперативні підрозділи використовують багато методів і способів оперативно-розшукової діяльності, у тому числі негласні оперативні можливості у кримінальному середовищі, аналіз оперативної обстановки на території обслуговування тощо. Одним із способів реалізації функції оперативно-розшукової профілактики тероризму є відстеження оперативними підрозділами динаміки функціонування кримінального світу, у тому числі інформації про підготовку та вчинення злочинів терористичного спрямування.
Свої завдання відносно протидії тероризму мають й інші служби та підрозділи органів внутрішніх справ, зокрема, служба дільничних інспекторів міліції, державна автоінспекція, патрульно-постова служба, кримінальна міліція у справах дітей тощо.
Ефективність виконання органами внутрішніх справ завдань з протидії тероризму обумовлюється такими рівнями: досконалості організаційної й функціональної структури; відповідності кадрового забезпечення; матеріально-технічного забезпечення; встановлення реальних критеріїв оцінки результатів роботи.
Проте, сьогодні у державі залишаються нерозв’язаними багато питань теоретичних і практичних напрямів протидії тероризму органами внутрішніх справ, які потребують подальшого наукового дослідження та практичної апробації, вдосконалення їх нормативно-правового регулювання.
Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновки теоретичного і практичного характеру, що стосуються кримінально-правового і кримінологічного визначення, і запропонувати певні шляхи для вдосконалення антитерористичної діяльності в Україні, визначення місця й ролі органів внутрішніх справ у системі запобігання тероризму.
1. У загальному значенні – тероризм це відносно численний прояв терористичних актів (відносно численний, тому що окремий акт не дозволяє говорити про набуття злочином (деякими злочинами) терористичної спрямованості ознак антисоціального явища).
2. Визначення тероризму, яке враховує його загально соціальну та кримінологічну характеристики, може виглядати так – це антисоціальне явище, для якого характерним є вчинення навмисних злочинних актів, спрямованих на породження страху і паніки, знищення чи пошкодження майна, захоплення будь-якого об’єкта або погроза здійснити одне з перелічених діянь стосовно фізичних осіб і майна з висуненням певних вимог.
На наш погляд, у цьому визначенні враховано практично всі основні характеристики розглянутого явища як соціально-правового феномена:
а) залякування, як основа перелічених вище злочинних дій, для спонукання до прийняття або неприйняття необхідних терористам рішень – базова характеристика, що характеризує терористичний злочин;
б) обов’язкове висування яких-небудь вимог є другим важливим компонентом тероризму, що підкреслює опосередкований характер його впливу на об’єкт;
в) навмисне ушкодження, знищення, захоплення або інші насильницькі дії відносно будь-яких об’єктів, включаючи фізичних осіб, що підкреслює протиправний характер описуваних діянь, в яких присутня настанова на загрозу громадській безпеці, порушення якої може бути наслідком страху, жаху, паніки і т. ін.
3. Вивчення досвіду міжнародного співробітництва й аналіз змісту відповідних угод дозволяє виділити основні форми співробітництва для боротьби з тероризмом: обмін інформацією про стан і тенденції сучасного тероризму у різних сферах в кожній конкретній державі з питань правового забезпечення діяльності держав з виявлення, попередження і припинення терористичних актів, а також взаємне сприяння в проведенні оперативно-розшукових заходів, обмін досвідом і експертними знаннями у сфері боротьби з тероризмом.
4. Вивчивши та проаналізувавши міжнародне співробітництво у боротьбі з тероризмом, для забезпечення запобігання терористичним актам на території України підрозділами ОВС необхідно:
а) удосконалити нормативно-правову базу, що регулює боротьбу з тероризмом, внести поправку до Кримінального кодексу України для введення суворіших покарань за злочини терористичного спрямування;
б) створити орган з координації антитерористичної діяльності та єдиний центр узагальнення інформації відносно її стану на території країни, у системі судових органів ввести посаду окружного судді, який розглядатиме справи терористичного спрямування, а слідчих, завданням яких має бути розслідування таких справ, наділити спеціальними повноваженнями;
в) розробити та запровадити програми із заохочення інформаторів, які повідомлятимуть про підготовку терористичних актів;
г) використовувати ЗМІ, у т. ч. Інтернет, для надання громадянам країни ширшого доступу до інформації стосовно вчинених проти їх держави терористичних актів та пропаганди антитерористичної діяльності серед населення.
5. У кримінально-правовому змісті під тероризмом слід розуміти сукупність злочинів терористичного спрямування, передбачених статтею 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”. Доцільно конкретизувати злочини, відповідальність за які передбачено КК України та які вчинено в терористичних цілях. Вони можуть бути віднесені до злочинів терористичного спрямування, зокрема до злочинів, передбачених статтями 112, 113, 146, 147, 258-2584, 259-261, 266, 277-280, 292, 341, 345, 346, 348-350, 439-441, 443, 444 КК України;
6. Закріпити на законодавчому рівні зміни у статтях 112, 113, 146, 147, 258-2584, 259-261, 266, 277-280, 292, 341, 345, 346, 348-350, 439-441, 443, 444 КК України щодо посилення кримінальної відповідальності за злочини терористичного спрямування, передбачивши збільшення мінімального строку покарання та конфіскацію майна.
7. Причинний комплекс тероризму складається з трьох груп. Перша група представлена сталими причинами.
Вважаємо, що до них належать історичні, етнокультурні, конфесіональні та інші явища, що істотно впливають на тероризм. Вищезазначена група є стабільною та фундаментальною протягом усього існування такого явища як тероризм. Існуючи завжди, вона лише на деякий час не виступає у якості джерела терористичної активності за умови стабільної соціально-економічної й політичної обстановки, а проявляється при виникненні будь-яких несприятливих, криміногенних умов, таких як політичні кризи, економічні й соціальні потрясіння і т. ін.
Друга група складається з так званих тимчасових причин, якими є різні ускладнення під час перебудови політичних, економічних та ідеологічних підвалин суспільства. Цій групі притаманні видозміни, але, незважаючи на це, вона закладає реальний фундамент для тероризму. Її елементами є економічна криза, політична нестабільність, криза влади та її інститутів, нівелювання духовності та основних людських цінностей – життя, здоров’я, гармонійного розвитку особистості, зайнятості у суспільно корисній праці і т. ін., що виражається у політичних конфліктах, гострій міжпартійній боротьбі, негативізмі у соціальній структурі, маргіналізації населення, падінні життєвого рівня, психологічному дискомфорті, неспокої і безпорадності, втраті істинних ідеологічних орієнтирів, кризі інститутів влади, зокрема, правоохоронних органів і збройних сил. Все це сприяє “розквіту” криміногенного середовища, у тому числі й для злочинів терористичного спрямування. Змінити таку ситуацію та встановити контроль над злочинністю терористичного спрямування може лише стабілізація економічного, суспільного та політичного життя.
Третя група  це безпосередні причини тероризму. Їх можна охарактеризувати, як поточні, тому що вони постійно змінюються й нерозривно пов’язані з причинами другого рівня, оскільки є похідними від них. Серед них можна виділити демографічну кризу, відсутність ефективного державного контролю за торгівлею зброєю, культурологічну і духовну кризи, міжнаціональні та етнонаціональні відносини й конфлікти, законодавчі перетворення базових основ державотворення і формування нормального соціально-психологічного клімату у країні. Вони знаходять своє вираження у фактах розкрадання та безконтрольного розповсюдження зброї; появі вбивць-професіоналів і розвитку інституту найманців і, як наслідок, кризовому стані в армії та інших силових структурах; масовій міграції громадян з інших країн під будь-яким приводом; загостренні міжнаціональних відносин; низькому рівні забезпечення захисту кордонів; пропаганді насильства у ЗМІ; падінні загальної правової культури населення і безлічі інших обставин такого роду.
8. Серед детермінант тероризму необхідно виділити такі класифікаційні групи: ті, що практично важко перебороти, тому що застосування до них нейтралізуючого впливу не дає належного ефекту (їх можна лише фіксувати й відстежувати), та інші, що піддаються запобіжному впливу з боку правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ;
9. Відносно проблеми, яку ми досліджуємо, то можна говорити про три типи осіб, та умовно поділити їх таким чином: абсолютно небезпечний злочинець; особливо небезпечний злочинець; небезпечний злочинець.
За результатами проведених нами досліджень встановлено, що кількість осіб, які належать до першого типу (абсолютно небезпечний злочинець), у загальному числі засуджених за терористичні акти становить – 7%. В основному це рецидивісти й особи з різними психічними розладами. Представники другого типу (особливо небезпечний злочинець) становлять – 81 %, третього (небезпечний злочинець) – 12 %.
Небезпечні злочинці. Як правило, злочин вони вчиняють уперше, але допускали і раніше правопорушення та аморальні вчинки, мають зв’язки з особами, раніше засудженими, ведуть злочинний спосіб життя, часто зловживають психоактивними речовинами – алкогольними напоями і наркотичними засобами. В основному, це особи чоловічої статі – студенти, учні, службовці, робітники, військовослужбовці. З цієї категорії злочинців 18 % належать до осіб, демобілізованих з армії, біженців або переселенців.
Особливо небезпечні злочинці, в основному, професійні злочинці, серед яких 64 % рецидивістів (осіб, які раніше притягувалися до кримінальної відповідальності), тих, хто до викриття за вчинення останнього злочину вчинив п’ять або більше злочинів (що залишалися нерозкритими  бандитизм, вимагання, вбивство) – 35 %. Спрямованість антигромадської поведінки зазначених осіб переконливо свідчить про їх тверду настанову на вчинення злочину. Багато таких осіб зловживають алкогольними і наркотичними речовинами, переважна більшість дотримується злочинних традицій і звичаїв та активно залучають нових людей у злочинну діяльність. Їх злочинна орієнтація в 76 % випадків є злочинами проти громадського порядку, які часто поєднані з різними формами злочинного насильства. Основний мотив їх злочинів – помста у спосіб, який передбачає насильство. Вчинені терористичні злочини та їх наслідки часто пов’язані з жорстокістю. Злочинці такого типу, як правило, представники маргінального середовища, є соціальними інвалідами, морально знівеченими і духовно спустошеними людьми.
Абсолютно небезпечні злочинці належить до категорії так званих обраних, тих, що визнані особливими у злочинному світі, вирізняються особливою жорстокістю та подібним до неї кримінальним характером поведінки. Таких серед злочинців близько 7 %. За характером  це, як правило, гордовиті, самолюбиві та деспотичні люди, що намагаються зовні показувати себе поборниками справедливості. Особливо злісні злочинці виділяються як лідери, для яких це титул, звання, що визначає їх становище у злочинному світі. Серед них багато рецидивістів і особливо небезпечних рецидивістів.
10. Основними причинами використання терористок-смертниць різними терористичними угрупованнями є такі: легкість організації (немає потреби готувати шляхи відступу чи втечі); низька собівартість; висока ефективність (терорист-смертник може обрати найбільш вдалий час, місце та обставини).
11. На нашу думку основними обставинами, що сприяють вчиненню особою терористичного злочину є: 1) помітне зниження життєвого рівня поряд із соціальною диференціацією, що спричиняють такі соціально-психологічні настрої, як злість, заздрість, ненависть, ностальгія за минулим тощо; 2) економічна й енергетична кризи, зростання цін, інфляція; 3) кризове становище різних соціальних і професійних верств населення, особливо військових та цивільних осіб, які мають значний досвід роботи з вибуховими пристроями й речовинами; 4) зростання рівня безробіття, що зумовлює міграцію, бродяжництво, психологічну й професійну деградацію та дезорієнтацію особистості в умовах ринкової економіки; 5) доступність і розповсюдження серед населення зброї, поширення фактів співпраці колишніх працівників спецслужб і військових із кримінальними структурами; 6) хибне розуміння ідеї національного самоствердження; 7) поширення засобами масової інформації ідей насильства, нерівності і нетерпимості, вседозволеності та всесильності терористів.
12. Ми виокремлюємо три рівні правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ у запобіганні тероризму:
– міжнародний – представлений конвенціями та іншими міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України;
– законодавчий – представлений Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України “Про боротьбу з тероризмом” та іншими законами України;
– підзаконний – представлений указами і розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
13. Проведене дослідження дозволяє наголосити на позитивних результатах у сфері запобігання тероризму: розробці нових правових норм на рівні міжнародних і регіональних організацій; узгодженні з партнерами позицій стосовно осіб і організацій, що підозрюються у терористичній діяльності, і внесенні їх до міжнародних списків; внесенні у чинне законодавство змін, спрямованих на полегшення пошукових, слідчих і судових дій відносно осіб, які підозрюються або причетні до терористичної діяльності; удосконалення розвитку структур, що залучаються до антитерористичної діяльності в усіх напрямах; налагодження більш ефективного режиму взаємодії та обміну інформацією між державами, що беруть участь у розв’язанні спільних завдань боротьби з тероризмом.
14. З метою запобігання тероризму на території України створити єдину інформаційно-телекомунікаційну систему правоохоронних органів, що сприятиме реалізації державної політики з питань боротьби із злочинністю, а саме забезпечить поліпшення профілактичних, оперативно-розшукових заходів та підвищить рівень ефективності інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронної діяльності з удосконаленням інформаційної взаємодії шляхом використання сучасних захищених (спеціальних) інформаційно-телекомунікаційних систем і запровадження стандартизованих (уніфікованих) процедур обміну інформацією;
15. Всіляко сприяти участі органів внутрішніх справ у правовому вихованні населення, формуванні антитерористичної ідеології, яка сприяла б посиленню єдності національних та особистих інтересів кожного громадянина, висвітленні суспільної небезпеки, яку містить тероризм; проводити роботу з підготовки населення (навчання, інформування, роз’яснення) до певних дій при вчиненні терористичних актів (розпізнавання терористичних загроз, поведінка у разі вчинення терористичного акту тощо);
16. З урахуванням передумов для можливого поширення тероризму на територію України, а також процесу реформування органів внутрішніх справ, яке нині триває, створити у структурі кримінальної міліції підрозділи (відділи, відділення) боротьби з тероризмом;
17. Для припинення пропаганди терористичного спрямування, розроблення та розповсюдження рекомендацій з підготовки і вчинення злочинів терористичного спрямування внести до статті 187 КПК України зміни щодо накладення арешту на відповідні веб-сайти та електронну кореспонденцію з подальшим їх вилученням з Інтернет.
18. Суб’єкти боротьби з тероризмом повинні посилити заходи з контролю за ввезенням на територію України отруйних і радіаційних речовин, бактеріологічних (біологічних) засобів, зброї, бойових припасів або вибухових речовин, а також за охороною зазначених об’єктів на території країни. Події останнього часу свідчать про те, що терористи здатні самостійно виготовляти і діставати зброю масового ураження, отже, зростає загроза скоєння терористичних актів на стратегічно важливих об’єктах атомної промисловості та у великих містах.
19. Разом з тим існує необхідність посилення заходів з виявлення та ліквідації каналів нелегальної міграції, контрабандного постачання і транзитного транспортування наркотичних засобів у мережах міжнародного і транснаціонального наркобізнесу, оскільки наркоторгівля фінансує терористичні угруповання і рухи. Три види транснаціональної організованої злочинної діяльності – тероризм, наркобізнес, кримінальна міграція – пов’язані між собою, що дає змогу використовувати способи і переваги кожного угруповання для удосконалення та забезпечення власної протиправної діяльності.
20. При взаємодії ОВС з іншими суб’єктами з метою запобігання та протидії тероризму доцільно дотримуватись наступних умов і домовленостей між ними: визначення взаємодіючих підрозділів та завдань, які поставлені перед кожним суб’єктом; проведення як постійних, так і на основі конкретної оперативної розробки і у певний період, інструктивних нарад чи занять з конкретними працівниками зацікавлених підрозділів з питань організації роботи в ситуаціях, які потребують мобілізації всіх сил і засобів суб’єктів боротьби з тероризмом; своєчасне і якісне забезпечення взаємодіючих підрозділів оперативною інформацією для вирішення поставленої задачі й визначення їм конкретних ролей і завдань; погодження необхідного часу, а також сил і засобів кожному задіяному підрозділу для підготовки виконання завдання; окреме визначення ролі і завдань підрозділам СБУ, спецпідрозділам ОВС та іншим суб’єктам, а також використання засобів зв’язку, необхідних для виконання поставлених завдань; нормативна регламентація умов взаємодії, визначення її предмету і меж; правильний підбір учасників для виконання завдання і забезпечення стабільності та професійного складу працівників на всіх етапах взаємодії; постановка конкретної задачі перед учасниками взаємодії, визначення форми взаємодії; встановлення порядку своєчасного забезпечення обміну інформацією для учасників взаємодії; регулювання спрямування спільних дій відповідно до змін обстановки; створення відповідної психологічної атмосфери взаємодопомоги і співпраці між керівниками і працівниками підрозділів; постійне здійснення системного аналізу результатів проведення операцій чи окремих заходів у кожному із задіяних підрозділів для з’ясування, що саме позитивно впливало на хід операції, а що негативно вплинуло на досягнення запланованого результату.
Контроль над тероризмом в Україні можливий лише за умови загальнодержавного підходу до розв’язання даної проблеми. У плані попереджувальної діяльності, з огляду на вітчизняний і міжнародний досвід, вважаємо за необхідне продовження роботи зі створення і зміцнення цілісної, структурованої системи боротьби з тероризмом, до якої належить перелік суб’єктів, включаючи органи внутрішніх справ, що діють у тісній взаємодії з іншими правоохоронними органами України на загальнонаціональному рівні.
Відповіддю на загрози, що несе в собі тероризм, і його небезпечні наслідки
має стати завершення формування загальнодержавної системи контролю над тероризмом, постановка її на чітку законодавчу нормативно-правову основу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абельцев С. Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия / Абельцев С. Н. – М. : ЮНИТИ – ДАНА; Закон и право, 2000. – 184 с.
2. Аванесов Г. А. Криминология : [учеб. пособие] / Аванесов Г. А.  [2-е изд.]. – М., 1984. – 472 с.
3. Аванесов Г. А. Криминологическая и социальная профилактика : [навч. посіб.] / Аванесов Г. А. – М., 1980. – 638 с.
4. Алексеев А. И. Индивидуальная профилактика рецидива преступлений / Алексеев А. И. – М., 1975. – 104 с.
5. Антипенко В. Ф. Тероризм : кримінологічна та кримінально-правова характеристика / Антипенко В. Ф. – К. : НБУВ, 1999. – 258 с.
6. Антипенко В. Ф. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) /
В. Ф. Антипенко // Право України. – 1999. – № 2. – C. 148-151.
7. Антипенко В. Ф. Визначення поняття "безневинні жертви" у складі тероризму : актуальна проблема / В. Ф. Антипенко // Право України. – 2001. –
№ 6. – C. 136 - 139.
8. Антонян Ю. М. Жестокость в нашей жизни / Антонян Ю. М. – М.,
1995. – 320 с.
9. Антонян Ю. М. Психология убийства / Антонян Ю. М. – М. : Юристъ,
1997. – 304 c.
10. Антонян Ю. М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование / Антонян Ю. М. – М. : Щит, 1998. – 306 с.
11. Антонян Ю. М. Психология преступника и расследования преступлений / Антонян Ю. М., Еникеев М. И., Эминов В. Е. – М. : Юристъ, 1996. – 336 с.
12. Арон Р. Демократия и тоталитаризм : [пер. с франц.] / Арон Р. – М. : Текст, 1993. – 350 с.
13. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма [Репринтное воспроизведение издания YМКА – РRЕSS, 1955 г.]. / Бердяев Н. А. – М. : Наука , 1990. – 135 c.
14. Бердяев Н. А. Судьба России / Н. А. Бердяев // Советский писатель. – М., 1990. – 147 с.
15. Бичков С. А. Боротьба з міжнародним тероризмом : світовий та національний досвід / С. А. Бичков // Науковий вісник юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України. – Д., 2002. – № 3. – С. 17-23.
16. Борисов В. І. Організаційно-правові проблеми боротьби з тероризмом в Україні / В. І. Борисов // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України : матеріали наук.-практ. семінару (1–2 жовт. 2002 р., Харків). – X. : РСЦГОІ, 2002. – С. 84-86.
17. Бородин С. В. Классификация преступлений против жизни / Бородин С. В. – М., 1977. – 94 с.
18. Блувштейн Ю. Д. Понятие личности преступника / Ю. Д. Блувштейн // Советское государство и право. – М., 1979. – № 8. – С. 101.
19. Блувштейн Ю .Д. Конкретные преступления : их причини и предупреждение. / Блувштейн Ю. Д. – Минск, 1987. – 76 с.
20. Варданян А. В. Криминологическая характеристика насильственных преступлений, их классификация и предупреждение / Варданян А. В., Лесной С. К., Солодовников С. А. – М., 1996. – 148 с.
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К., Ірпінь : ВТФ "Перун", 2002. – 1440 с.
22. Вострокнутов Н. В. Социально-психиатрические аспекты насилия к детям / Н. В. Вострокнутов // Социальная и клиническая психиатрия. – 1994. – № 2. – С. 112-116.
23. Габиани А. А. Преступность среди женщин / Габиани А. А. – Тбилиси, 1986. – 96 с.
24. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления /
Гаухман Л. Д. – М.,1974. – 167 с.
25. Герцензон А. А. Уголовное право и социология / Герцензон А. А. – М., 1970. – 124 с.
26. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения и социального контроля/ Я.И. Гилинский // Социология в России / Под ред. Ядова В.А. М.: Изд-во «На Воробьевых» совместно с Институтом социологии РАН, 1996, С. 487-486.
27. Гладких В. И. Некоторые проблемы изучения этносоциальной специфики преступности в г. Москве / В. И. Гладких // О концепции (основных направлениях) деятельности органов внутренних дел по предупреждению преступлений. – Акад. управления МВД России. – М., 1997. – 45 с.
28. Глушков В. О. Політико-правові аспекти становлення боротьби з тероризмом в Україні / В. О. Глушков // Український часопис прав людини. – 1996. – № 2. – С. 31-35.
29. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка / Даль В.– М.,
1982. – Т. 4. – 1982. – 683 с.
30. Декларація про заходи ліквідації міжнародного тероризму / Документи ООН : [дод. до резолюції 49/60 Генеральної Асамблеї від 9 груд. 1994 р.]
31. Джавадов Ф. М. Квалификация насильственных преступлений, совершаемых с применением оружия : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : специальность 12.00.08 – «Уголовное право и криминология ; Исправительно-трудовое право» / Ф. М. Джавадов. – М., 1985. – 16 с.
32. Джужа О. М. Роль міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю /
О. М. Джужа, Ю. Ф. Іванов // Науковий вісник НАВСУ. – 2003. – № 5 – С. 59–67.
33. Документи ООН. – А/С.6/418.
34. Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений / Дубовик О. Л. – М., 1977. – 76 с.
35. Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом / Рада Європи: Міжнар. договір від 27 січ. 1977 р.
36. Ємельянов В. П. Злочини терористичного спрямування / Ємельянов В. П. – X., 1997. – 64 с.
37. Ємельянов В. П. Об’єкт тероризму: його ознаки / В.П. Ємельянов // Право України. – 1999. – №11. – С.12.
38. Ємельянов В. П. Концептуальні основи визначення категоріально-понятійного апарату у сфері боротьби з тероризмом : Наук.-практ. посібник / В. П. Ємельянов, В. С. Зеленецький.— X. : ТОВ «Кроссроуд», 2006. - 80с.
39. Єфремова Г. Ф. Проблема насилия в массовом сознании / Г. Ф. Єфремова // Социальные конфликты : зкспертиза, прогнозирование, технология разрешения. – Вып. 8. Насилие : тенденции и альтернативы. – М., 1995. – С. 24-25.
40. Ениколопов С. Н. Агрессия и агрессивность насильственных преступников : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : специальность 19.00.06. «Юридическая психология»/ С. Н. Ениколопов. – М., 1984. – 16 с.
41. Эфиров С. А. Логика и футурология левого экстремизма / Эфиров С. А. – М. : Молодая гвардия, 1984. – 190 с.
42. Эфиров С. А. Терроризм как катастрофогенный фактор / С. А. Эфиров // Социальные конфликты : экспертиза, прогнозирование, технологии разрешения.  Вып. 4. Терроризм. – М., 1993. – С. 63-67.
43. Жалинский А. Э. Насильственная преступность и уголовная политика /
А. Э. Жалинский // Советское государство и право. – 1993. – № 3. – С. 101-112.
44. Жаринов К. Терроризм и террористы : исторический справочник [под общ. ред. А. Е. Тараса] / Жаринов К. – Минск : Харвест, 1999. – 606 с.
45. Журавльов В. П. Тероризм : сучасний стан та міжнародний досвід боротьби / / [Журавльов В. П., Романюк Б. В., Коваленко В. В. та ін.] ; за ред. Я. Ю. Кондратьєва та Б. В. Романюка. – К. : НАВСУ, 2003. – 452 с.
46. Задорожная И. В. Криминологический анализ терроризма в системе современного преступного насилия. : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : специальность 12.00.08 – «Уголовное право и криминология ; Исправительно-трудовое право» / И. В. Задорожная. – М., 2001. – 24 с.
47. Замковой В. И. Терроризм – глобальная проблема современности / В. И.Замковой, М. З. Ильчиков // Институт международного права и экономики – М.: фирма «Гардарика», 1996. - С. 8.
48. Зелінський С. А. До питання про визначення тероризму / С. А. Зелінський // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 4. – С. 167-171.
49. Зеленский А. Ф. Рецидив преступлений : структура, связи, прогнозирование / Зеленский А. Ф. – Х., 1980. – 68 с.
50. Іванов Ю. А. Міжнародно-правове регулювання боротьби з тероризмом у сучасних умовах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спеціальність 12.00.11 – «Міжнародне право» / Ю. А. Іванов. – К., 2000. – 16 с.
51. Иванов Н. Г. Психические аномалии и проблемы уголовной ответственности / Иванов Н. Г. – М., 1995. – 96 с.
52. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения / Игошев К. Е. – Горький, 1974. – 168 с.
53. Игошев К. Е. Личность преступника и мотивация преступного поведения : автореф. дис. на соискание науч. степени докт. юрид. наук специальность 12.00.08 - «Уголовное право и криминология; Исправительно-трудовое право » / К. Е. Игошев – Свердловск, 1975. – 36 с.
54. Игошев К. Е. Однородные преступления : методика их изучения и пробле¬мы профилактики / К. Е. Игошев, В. Е. Звирбуль // Классификация преступлений : критерии и методологическое обоснование. – Горький, 1977. – С. 125-136.
55. Игошев К. Е. Семья, дети, школа / К. Е. Игошев, Г. М. Миньковский. – М., 1989. – 138 с.
56. Інформаційні матеріали ООН [ Електронний ресурс]. – Режим доступу :
www.un.org.
57. Інформаційні матеріали НАТО [ Електронний ресурс]. – Режим доступу :
www.nato.int.
58. Иншаков С. М. Здоровье нации и вооруженные силы / С. М. Иншаков // Безопасность и здоровье нации в аспекте преступности. – Криминологическая ассоциация. – М., 1996. – С. 124-126.
59. Истомин А. Ф. Ответственность за убийство при превышении пределов необходимой обороны : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : специальность 12.00.08 – «Уголовное право и криминология ; Исправительно-трудовое право » / А. Ф. Истомин. – М., 1995. – 16 с.
60. Карманная энциклопедия The Hutchinson.  M. : Внешсигма, 1995. – 668 с.
61. Карпец И. И. Проблема преступности / Карпец И. И. – М. : Юрид. лит., 1969. – 162 с.
62. Киреев М.П. Современный терроризм: социально-политический облик противника / Дзлиев М.И., Иззатдуст Э.С., Киреев М.П. ; под общ. ред. В.В. Гордиенко. — Москва : Академия, 2007. — 672с.
63. Коган В. М. Социальные свойства преступности / Коган В. М. – М., 1977. – 74 с.
64. Козлов Ю. Г. Организованная преступность: структура и функции [Изучение организованной преступности: российско-американский диалог] / Ю. Г. Козлов, М. И. Слинько. – М. – Омск, 1997. – 92 с.
65. Комиссаров В. С. Терроризм, бандитизм, захват заложника и другие тяжкие преступления против безопасности общества. По Уголовному кодексу Российской Федерации / Комиссаров В. С. – М. : Кросна–лекс, 1997. – 160 с.
66. Комиссаров В. С. Террор, терроризм, «государственный терроризм»: понятие и соотношение / Емельянов В.П., Комиссаров B.C. // Вестник Московского университета. – 1999. - № 5. – С. 34-45.
67. Комышева Л. П. Личность и ситуация как детерминанты агрессивно-насильственных преступлений / Л. П. Комышева // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально-психологическое исследование. – М., 1990. — С. 112–141.
68. Кондратьєв Я.Ю. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі : проблеми визначення аспектів політико – правової стратегії. / Я.Ю. Кондратьєв, В.О. Глушков // наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. -1996. - № 1. – 218-221 с.
69. Кондратьев Ф. В. Квазирелигиозные учения и психическое здоровье /
Ф. В. Кондратьев // Безопасность и здоровье нации в аспекте преступности. – М, 1997. – 165 с.
70. Красиков Ю. А. Множественность преступлений : социальная сущность и проблемы уголовной ответственности : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : специальность 12.00.08 – «Уголовное право и криминология ; Исправительно-трудовое право» / Ю. А. Красиков. – М., 1989. – 14 с.
71. Конституція України (зі змінами та доповненнями). – Х.: «Одиссей», 2005. – 113с.
72. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України [схвалено Верховною Радою України 16 січ. 1997 р. № 3/97-ВР ] // Голос України.  1997.  4 лют.  12 с.
73. Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму // Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю. – 2002. – № 3. – 95 с.
74. Коржанський М. Й. Нариси уголовного права / Коржанський М. Й. – К., 1999. – 208 с.
75. Котова З. П. Индивидуально-психологические особенности агрессивно-насильственного преступления / З. П. Котова // Насилия, агрессия, жестокость. – М., 1990. — С. 57–75.
76. Кропоткин П. А. Записки революционера / Кропоткин П. А. – М., 1990. – 292 с.
77. Кримінальний кодекс України. – К. : Юстиція, 1996.
78. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К. : Юрид. л-ра, 1996. – 476 с.
79. Кримінологія : [навч. посіб.] / за заг. ред. О. М. Джужі. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 414 с.
80. Криминология : [учебник для вузов] / под общ. ред. д-ра юрид. наук
А. И. Долговой. – [3-е изд., перераб и доп.]. – М. : Норма, 2007. – 780 с.
81. "Круглый стол" журнала "Государство и право" : "Терроризм : психологические корни и правовые оценки" // Государство и право. – 1995. – № 4.  С. 135.
82. Крутов В. В. Теоретико-правовые и тактико-специальные проблемы борьбы с терроризмом : автореф. дис. на соискание ученой степени доктора юрид. наук : специальность 12.00.08 – «Уголовное право и криминология ; Исправительно-трудовое право» / В. В. Крутов. – К., 1998. – 22 с.
83. Крутов В. В. Тероризм у міжнародних законодавчих актах та нормативно-правові базі України / В. В. Крутов // Правова держава. – 1998. – Вип.9. -С.273–277.
84. Кудрявцев В. Н. Право и поведение / Кудрявцев В. Н. – М., 1978. – 74 с.
85. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации /
Кузнецова Н. Ф. – М., 1984. – 186 с.
86. Кузьмин Н. Н. Особенности корыстного поведения лиц, ведущих преступный образ жизни / Н. Н. Кузьмин // Корыстно-насильственные преступления и их предупреждение. – К., 1994.– С. 186-192.
87. Куликов Н. И. Криминологическая характеристика и предупреждение органами внутренних дел преступлений, совершаемых несовершеннолетними с проявлением жестокости : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : специальность 12.00.08 – «Уголовное право и криминология ; Исправительно-трудовое п