Жуйков Геннадій Євгенович. Інноваційні основи економіко-екологічної стратегії ефективного розвитку зрошуваного землеробства в нових умовах господарювання

Краткое описание

Жуйков Геннадій Євгенович. Інноваційні основи економіко-екологічної стратегії ефективного розвитку зрошуваного землеробства в нових умовах господарювання : Дис... д-ра наук: 08.07.02 2006

Жуйков Г.Є. Інноваційні основи економіко-екологічної стратегії ефективного розвитку зрошуваного землеробства в нових умовах господарювання. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 Економіка сільського господарства і АПК. Миколаївський державний аграрний університет, Миколаїв, 2006 р.
У дисертації проведено комплексне дослідження закономірностей та діалектичного взаємозв’язку економіко-екологічних складових ефективності розвитку зрошуваного землеробства України в сучасних умовах. Обґрунтовано концептуально-теоретичні, методологічні та методико-прикладні положення інтегральної оцінки ефективності функціонування зрошуваних агроекосистем за економічними і екологічними характеристиками використання водо-земельного потенціалу, а також проаналізовано вплив організаційно-економічних чинників і рівнів на економічно ефективний і екологобезпечний розвиток землеробства в умовах зрошення. Сформовано стратегію ефективного розвитку зрошуваного землеробства на інноваційних засадах використання економічного і екологічного потенціалу та розроблено інноваційну модель і системний механізм підвищення рівня його екологізації в Україні. Висвітлено інноваційні підходи, критерії, завдання, напрями та методи управління земле-водокористуванням і охороною агроресурсів при зрошенні земель.
Розглянуто практичні підходи підвищення ефективності використання матеріально-технічних, трудових і водно-земельних ресурсів у зрошуваному землеробстві та розроблено рекомендації щодо пріоритетних напрямів використання зрошуваної ріллі залежно від природно-ринкового середовища.

У дисертації на основі теоретико-методологічних узагальнень і розробок, системного та критичного аналізу існуючої практики ведення господарської діяльності в умовах зрошення земель обґрунтовано напрями, методи та способи вирішення важливої соціально-економічної й екологічної проблеми підвищення рівнів ефективності, стабільності та екологобезпечності вітчизняного зрошуваного землеробства, переведення його на засади сталого розвитку. З метою наукового забезпечення вирішення зазначеної проблеми сформульовано відповідні концептуальні положення, наріжні принципи і методичні підходи, що ґрунтуються на інноваційній економіко-екологічній стратегії та ураховують фундаментальні вимоги, концепції сталого розвитку економіки і суспільства.
1. Показано, що визначальним чинником ефективного розвитку землеробства та інтенсифікації аграрного виробництва в степових районах України, які характеризуються недостатнім і нестабільним природним зволоженням, гарантом продовольчого забезпечення країни в екстремальних погодних умовах є зрошення земель.. Займаючи лише 6,7% в площі сільськогосподарських угідь, зрошувані землі щорічно забезпечують одержання майже 14% загального обсягу валової продукції рослинництва. В зоні південного Степу, де зосереджені основні масиви зрошуваних земель, на них виробляється 55-60% зерна кукурудзи, 75-80% овочів, до 90% сої, майже 70% продукції кормових культур, весь рис. Індекс продуктивності зрошуваних земель відносно незрошуваних становить 2,9-5,2.
2. Нинішній рівень економічної ефективності зрошуваного землеробства загалом і використання земельних і водних ресурсів зокрема є край низьким з тенденцією до подальшого падіння. Щодо екологічної ситуації в зонах функціонування великих зрошувальних систем, то її в цілому слід вважати несприятливою, а на деяких зрошуваних масивах і гостро кризовою. Воднораз набирають дедалі більшого погіршення деградаційні процеси в зрошуваних агроландшафтах, що, безперечно, не може не відбиватися негативно на ефективності зрошуваного землеробства й урожайності поливних сільськогосподарських культур.
3. До основних причин, що зумовили значне зниження економічної ефективності вітчизняного зрошуваного землеробства і віддачі його ресурсо-виробничого потенціалу, як свідчить проведений системний аналіз, належать різке погіршення забезпечення виробництва на поливних землях матеріально-технічними та енергетичними ресурсами, недотримання агротехнологічних вимог і раціональних режимів зрошення, відсутність реальних та дієвих економічних реформ у сільському і водному господарстві. Наприклад, в Херсонській області, яка має найбільшу в Україні площу зрошуваних земель, за період 1990-2004 рр. поставки аграрному виробництву, зокрема дощувальних машин зменшилися з 6120 до 3230 одиниць, водоподача з 1813,5 млн. до 305,2 млн.м3, використання електроенергії на подачу води і дренаж з 425,0 млн. до 201,1 млн. кВт-год, внесення органічних добрив з 10 до 0,4 т/га, мінеральних з 143 до 18 кг д. р. на 1га, або відповідно в 2,1, 25 та 8,3 раза. Щорічні площі хімічної меліорації зрошуваних земель скоротилися з 100 тис. га до 4,5 тис. га. Наявний парк поливної техніки по Україні в 2005 р. налічував 8,0 тис. дощувальних машин за потреби 26,0 тис. одиниць. У результаті наявних 2,186 млн. га зрошуваних земель фактично в останні роки поливається лише третина 730-750 тис. га.
4. Основною ж причиною загострення екологічної ситуації в зонах функціонування великих зрошувальних систем і погіршення еколого-меліоративного стану поливних земель є суто техніко-технологічна модель розвитку та інтенсифікації зрошуваного землеробства в Україні. Зазначена модель практично не враховувала екологічних чинників, критеріїв, вимог й обмежень при будівництві та експлуатації зрошувальних систем і використанні поливних земель, при переведенні суходольних агроландшафтів на зрошуваний режим функціонування. До інших причин загострення екологічної ситуації в зонах зрошення земель слід віднести: незадовільну роботу дренажних систем, підняття рівня грунтових вод, невиконання заходів з вапнування і гіпсування ґрунтів, значні втрати водних ресурсів у розподільно-зрошувальній мережі, порушення поливних режимів, низький технічний рівень експлуатаційних водогосподарських організацій, відсутність економічної відповідальності за нераціональне використання земельних та у першу чергу водних ресурсів тощо.
5. Сутність інноваційної економіко-екологічної стратегії ефективного розвитку зрошуваного землеробства в нових умовах господарювання полягає в нових підходах, які передбачають істотне підвищення дієвості використання матеріально-технічних, трудових і природних ресурсів в процесі агровиробництва на поливних землях, створення інституціальної сфери реалізації інноваційної політики, прогнозованість еколого-економічних і соціальних результатів та переведення його на екологобезпечну модель функціонування.
6. Інноваційна економіко-екологічна стратегія ефективного розвитку зрошуваного землеробства передбачає необхідність застосування системи економічних, екологічних та енергетичних показників за допомогою яких можна провести комплексну й усебічну оцінку ефективності як загалом функціонування зрошуваного землеробства і різних рослинницьких галузей, так і використання тих чи інших виробничих ресурсів, затрат на охорону земельних і водних ресурсів тощо. Зазначена система показників повинна включати: вартість додаткової продукції від зрошення, окупність поливної води врожаєм, водомісткість продукції окремих культур, енергомісткість і коефіцієнт енергетичної ефективності рослинницької продукції, інтегральний еколого-економічний ефект зрошуваних меліорацій, екологічність зрошуваного землеробства тощо.
7. Економіко-екологічне обґрунтування основних напрямів ефективного використання зрошуваних земель повинно враховувати зміни у відносинах власності, результати виробничої діяльності сільськогосподарських товаровиробників різних форм господарювання, перспективи створення стабільних ринків продовольства і сировини та орієнтуватися на вирішення проблем відтворення родючості ґрунту та водозбереження, усунення негативних екологічних наслідків, запобігання підтоплення, заболочення і засолення земель в умовах зрошення тощо.
8. З метою підвищення ефективності зрошуваного землеробства необхідно використовувати весь арсенал агротехнічних заходів. Так, за рахунок удосконалення структури посівів та впровадження еколого-економічно обґрунтованих сівозмін на всій площі зрошуваних земель можна скоротити на 61,2% питоме споживання поливної води та одержати понад 900 млн. грн. додаткового прибутку. На основі раціоналізації систем удобрення і захисту рослин є можливість в 2,2 раза підвищити окупність добрив, на 47-54% знизити витрати пов’язані з їх внесенням, та оптимізувати господарсько-біологічний кругообіг і баланс поживних речовин в зрошуваних ґрунтах. Застосуванням екологобезпечних систем обробітку ґрунтів можна зменшити на 14,3% затрати праці, на 30,5% палива та заощадити 730 мДж сукупної енергії. Перехід на вологозберігаючі режими зрошення може забезпечити економію 166- 997 кВт.-год. електроенергії (в залежності від вологовимогливості культури), що становить 38,2-224,4 грн./га, поливної води 32,3-70,9%, пально-мастильних матеріалів 28,3-215,0 кг/га, або 50,0-86,0%, скорочення експлуатаційних витрат досягає 37,2% при суттєвому покращенні екологічного стану зрошуваних земель за рахунок стабілізації та усунення дії негативних ґрунтово-меліоративних процесів; комплексний еколого-економічний ефект від застосування лісових насаджень Дніпровського каскаду водосховищ за рахунок водоохоронних, ґрунтозахисних, полезахисних, санітарно-гігієнічних, рекреаційних та інших функцій досягає 15,7 млн. грн.
9. Державну підтримку мають одержувати насамперед ті напрями використання зрошуваних земель які забезпечують зростання їх продуктивності і в продукції яких вона заінтересована в першу чергу. Такими слід вважати зерновиробництво, овочівництво, виробництво сої, насінництво, ті галузі рослинництва, що відповідають статусу високоліквідних на внутрішньому й зовнішньому ринках та є інвестиційно привабливими. Поряд з цим держава повинна підтримувати і стимулювати впровадження ресурсозберігаючих технологій і нових високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур, які дають можливість значно підвищити ефективність зрошуваного землеробства та одночасно забезпечити велику економію всіх виробничих ресурсів.
10. В ході реформування земельних відносин не повинна здійснюватися парцелізація зрошуваних земель. Адже це призведе до негативних соціально-економічних та екологічних наслідків, у т.ч. й до зниження ефективності використання. Тому зрошувані масиви (площею до 10 тис. га), функціонування яких забезпечується широкофронтальною дощувальною технікою, експлуатаційно-водогосподарськими службами та відпрацьованою інфраструктурою всього водогосподарського комплексу, доцільно використовувати єдиним масивом і зберегти в майбутньому їх цілісність. Невеликі зрошувані площі (до 2-3 тис. га) можна акціонувати, а локальні поливні ділянки (до 50-100 га) можуть бути приватизовані.
11. Для первинних колективів, що використовують поливні землі на великих державних зрошувальних системах і новітню широкозахватну техніку, найбільш перспективною формою організації праці в зоні Степу України в рільництві і кормовиробництві є агроформування, за яким закріплена науково обґрунтована 8-9-пільна сівозміна з середньою площею поливних земель не менше 100 га і частина прилеглих богарних сільськогосподарських угідь. Найбільш оптимальними за кількісним складом слід вважати колективи з 18-25 чоловік, які використовують 1000-1500 га земель, у т.ч. 800-1000 га поливних. В деяких районах зрошуваного землеробства, де традиційно має місце його вузька спеціалізація, найбільш ефективними можуть бути механізовані виробничі трудові колективи, за якими закріплено 300-400 га поливних земель. Фермерські господарства, функціонуючі в зоні зрошення, створювалися в свій час на землях запасу, а це, як правило, богарні землі, хоча в їх користуванні нині є в середньому по 17,0 га зрошуваних земель кожне. Спеціалізуються вони переважно на виробництві технічних, овочевих та зернових культур.
12. Перспективи подальшого розвитку зрошення земель в Україні залежатимуть насамперед від того, наскільки ефективною буде державна підтримка його, а також від реформування взаємовідносин між сільськогосподарськими товаровиробниками та водогосподарськими організаціями з метою створення такого організаційно-економічного механізму в межах зрошуваної системи, який забезпечить єдність їх виробничих та економічних інтересів. Саме створення організаційно-правових умов для підвищення взаємної економічної заінтересованості аграрних підприємств і водогосподарських експлуатаційних організацій, посилення їх мотивації у високоефективному використанні зрошуваних земель слід розглядати як одне з першочергових завдань.
13. Запровадження дійових механізмів державної підтримки та регулювання взаємовідносин між сільським і водним господарством пов’язане з виділенням під Державну комплексну програму меліорації земель та поліпшення екологічного стану зрошуваних і осушуваних сільгоспугідь на період до 2005 р. з прогнозом до 2010 р.”, цільових державних інвестицій окремим рядком у державному бюджеті України. Враховуючи те, що капіталовіддача у водогосподарському комплексі України в 4-6 разів вища, ніж фондовіддача в сільському господарстві, державні ресурси з матеріально-технічного, енергетичного та інших видів забезпечення сільськогосподарського виробництва для Степової зони необхідно сконцентрувати переважно на зрошуваних землях для одержання на них високих і стабільних урожаїв, у т.ч. й для формування державних резервів продовольства.