ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ ЯК СПОСІБ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ: ПОНЯТТЯ І КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину
1.1. Історичний аспект дослідження поняття “зловживання довірою” з погляду його функції у злочинній поведінці.
10
1.2. Поняття способу вчинення злочину. 17
1.3. Поняття зловживання довірою як способу вчинення злочину. 36
1.3.1. Об’єктивні ознаки зловживання довірою як способу вчинення злочину.
36
1.3.2. Суб’єктивні ознаки зловживання довірою як способу вчинення злочину.
53
1.3.3. Види зловживання довірою як способу вчинення злочину 63
1.4. Зловживання довірою і суміжні способи вчинення злочину. 85
РОЗДІЛ 2
Кримінально-правое значення зловживання довірою як способу вчинення злочину.
2.1. Зловживання довірою як ознака складу злочину. 106
2.2. Зловживання довірою в структурі елементів та ознак складу злочину.
123
2.3. Кваліфікація злочинів, чинених шляхом зловживання довірою. 151
РОЗДІЛ 3
Диференціація кримінальної відповідальності й індивідуалізація покарання за злочини, чинені шляхом зловживання довірою.
177

ВИСНОВКИ 193
ДОДАТКИ 199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 204

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України (далі КК), покликаного забезпечити ефективну боротьбу зі злочинністю, припускає не тільки необхідність розробки глибоких науково обгрунтованих рекомендацій щодо правильного його застосування, а й проведення широкомасштабних досліджень фундаментальних проблем кримінального права з метою подальшого вивчення сутності, соціальної зумовленості й ефективності кримінального законодавства, опрацювання пропозицій з подальшого його вдосконалення. Досягнення зазначених цілей ставить перед наукою кримінального права як одне з найважливіших завдань усебічне дослідження проблем учення про злочин, зокрема, зловживання довірою як способу вчинення злочину, що за нашим дослідженням є обов’язковою ознакою складів злочинів, передбачених більше ніж у 20% норм Особливої частини КК. Установлення зловживання довірою як способу вчинення злочину, його основних рис і властивостей має дуже важливе значення в правозастосувальній діяльності: для з’ясування злочинної поведінки, її фактичних і соціальних властивостей (суспільної небезпеки), для кваліфікації злочинів, розмежування суміжних злочинів і відмежування злочинних діянь від незлочинних, подолання конкуренції кримінально-правових норм, установлення сукупності злочинів, індивідуалізації покарання та ін. Не викликає сумніву й теоретична значимість вивчення проблеми зловживання довірою як способу вчинення злочину, оскільки проведення глибокого наукового дослідження дозволить розширити знання у сфері вчення про злочин, його склад, елементи й ознаки та ін. Однак при всій очевидній теоретичній і практичній значущості розробки проблеми зловживання довірою як способу вчинення злочину спеціальних досліджень цієї проблеми в науці кримінального права раніше не проводилося. Зловживання довірою розглядалося лише як один з альтернативних способів шахрайства (ст.190), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.192) (відповідно статті 83, 143, 87 КК 1960 р.) і, власне кажучи, не вивчалося як “наскрізний” спосіб, властивий багатьом складам злочинів (наприклад, у вигляді зловживання владою або службовим становищем як найбільш поширеного виду зловживання довірою). Внаслідок цього на практиці нерідко зустрічалися (і зустрічаються) ускладнення при застосуванні окремих норм Особливої частини КК, що передбачають зловживання довірою як обов’язкову ознаку складу злочину. При цьому в науковій літературі було висловлено чимало недостатньо переконливих, часом навіть суперечливих поглядів із зазначених питань. Усе викладене й послужило підставою визнати всебічне вивчення зловживання довірою як способу вчинення злочину в якості актуальної проблеми, що має важливе теоретичне і практичне значення, і обрати її темою дисертаційного дослідження.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної комплексної цільової програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження - провести комплексний юридичний аналіз зловживання довірою як способу вчинення злочину на рівні родового поняття, з’ясувати його кримінально-правове значення, сформулювати науково обґрунтовані рекомендації з удосконалення чинного кримінального законодавства і практики його застосування. Для її досягнення були поставлені наступні задачі: 1) розробити поняття “зловживання довірою як способу вчинення злочину” (на рівні родового (видового) поняття); 2) вивчити його об’єктивні й суб’єктивні ознаки; 3) відмежувати його від суміжних способів учинення злочинів; 4) визначити види відносин довіри залежно від різних підстав їх виникнення; 5) установити види зловживання довірою; 6) дослідити зловживання довірою як ознаку складу злочину, показати його співвідношення і взаємозв’язок з іншими ознаками й елементами складу; 7) установити значення зловживання довірою для кваліфікації злочинів, подолання конкуренції норм при сукупності злочинів; 8) з’ясувати значення зловживання довірою для диференціації кримінальної відповідальності й індивідуалізації покарання; 9) на підставі проведеного аналізу сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства і практики його застосування.
Об’єктом дослідження є сукупність знань, що стосуються поняття “зловживання довірою як способу вчинення злочину”, його кримінально-правового значення у світлі вчення про злочин і про склад злочину. Предметом дослідження виступають норми кримінального законодавства, що передбачають розглядуваний спосіб учинення злочину як обов’язкову або альтернативну ознаку складу злочину.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі теоретичних досліджень були використані наступні наукові методи:
діалектичний – згідно з яким предмети (явища) об’єктивного світу вивчаються в єдності і протилежності, у відносно статичному стані і водночас, у розвитку. Родове поняття “зловживання довірою як спосіб учинення злочину” розглядається з точки зору його змісту і форми відповідно до трактування загального поняття способу вчинення злочину. Зловживання довірою як спосіб учинення конкретних злочинів аналізується з урахуванням його співвідношення з поняттям “зловживання довірою”, що трактується на рівні родового поняття про нього, а також із загальним поняттям “спосіб учинення злочину”;
історико-правовий – при дослідженні тих чи інших аспектів зловживання довірою як способу вчинення злочину з урахуванням фактору зміни трактувань зловживання довірою та історично зумовлених змін кримінального законодавства;
системно-структурний і функціональний – при з’ясуванні об’єктивних і суб’єктивних ознак зловживання довірою як способу вчинення злочину, а також систематизації видів такого зловживання, зумовлених тими чи іншими підставами виникнення відносин довіри;
догматичний – при аналізі зловживання довірою як ознаки складу злочину, його зв’язку і взаємозалежності з елементами й ознаками складу, встановленні значення зловживання довірою для кваліфікації злочинів.
конкретно-соціологічний – при вивченні кримінальних справ про злочини, вчинені шляхом зловживання довірою.
Теоретичною основою дисертації послужили фундаментальні наукові положення загальної теорії кримінального права, роботи як вітчизняних фахівців із проблеми дослідження, так і науковців колишнього СРСР та СНД, зокрема, М.І. Бажанова, Я.М. Брайніна, Б.С. Волкова, Л.Д. Гаухмана, Н.О. Гуторової, М.І. Даньшина, Б.В. Здравомислова, Г.Г. Зуйкова, О.Н. Колесниченка, М.Й. Коржанського, Г.А. Кригера, Л.Л. Кругликова, В.М. Кудрявцева, Б.О. Куринова, П.С. Матишевського, В.П. Малкова, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, Б.С. Никифорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, Р.А. Сабітова, Л.В. Сердюка, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, В.І. Тютюгіна, І.Ш. Жорданія, О.М. Яковлева та ін. Для опрацювання теми і вирішення поставлених задач використовувалися також наукові праці із соціології, психології, філософії, загальної теорії держави і права, кримінології, криміналістики та ін.
Емпіричну основу роботи склали статистичні звіти, огляди судової практики Верховного Суду України, опублікованої практики Верховних Судів СРСР, УРСР, РСФСР з кримінальних справ про злочини, вчинені шляхом зловживання довірою (у т.ч., вчинені шляхом зловживання владою або службовим становищем – статті 191, 364, 365 КК); була вивчена судова практика по зазначених категоріях злочинів Харківської і Полтавської областей (понад 200 кримінальних справ). Соціологічну основу дисертації склали дані анкетування щодо основних питань теми понад 100 суддів і працівників правоохоронних органів.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням зловживання довірою як способу вчинення злочину і являє собою самостійно виконану й завершену роботу. Елементи новизни полягають у наступному:
1. Одержало подальшого розвитку й обґрунтування концептуальне положення про те, що зловживання довірою поряд з фізичним і психічним насильством, обманом тощо, є самостійним видовим способом учинення злочину (родове поняття), що співвідноситься із загальним поняттям способу як особливе і загальне, а зі зловживанням довірою – способом учинення конкретних злочинів – як особливе й одиничне.
2. Уперше дано аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак зловживання довірою як видового способу вчинення злочину на рівні родового поняття про нього. Зловживання довірою розглядається в дисертації як використання повірником усупереч волі й інтересам довірителя наявних між ними відносин довіри і наданих повірникові повноважень. Обгрунтовується, що зловживання довірою в більшості випадків утворює зміст дії як ознаки об’єктивної сторони складу злочину. Але нерідко цей спосіб виступає і як дія “допоміжного” характеру, що забезпечує виконання “основного” діяння й утворює у сполученні з ним так звану “складну дію”.
3. Уперше запропоновано низку класифікацій видів зловживання довірою, у пудгрунті яких лежать різні види відносин довіри, що мають різні підстави виникнення. Вирізняються, зокрема, такі види зловживання довірою, як зумовлене: а) службовим становищем повірника; б) становищем опікуна або піклувальника; в) професійним становищем повірника, його трудовою функцією; г) угодою, договором, дорученням тощо; д) фактичними відносинами довіри. Дається детальна характеристика цих видів зловживання довірою, що має кримінально-правове значення, зокрема, для кваліфікації злочинів, їх розмежування, диференціації кримінальної відповідальності тощо.
4. Отримало подальшого розвитку дослідження механізму заподіяння шкоди безпосередньому об’єкту при вчиненні злочину шляхом зловживання довірою. Шкода тут заподіюється шляхом “злому суспільних відносин зсередини”, оскільки злочин учинюється особою (суб’єктом), яка є “носієм” відносин довіри. Формулюється висновок, що при зловживанні довірою повірник заподіює шкоду безпосередньо довірителеві, а також іншим особам (фізичним чи юридичним), у недоторканності й захищеності яких зацікавлений довіритель і охорону чи реалізацію прав, свобод та інтересів яких покладено на повірника.
5. Уперше вивчено і з’ясовано значення зловживання довірою для побудови складів простих, кваліфікованих та особливо кваліфікованих видів злочинів. Відзначається, що зловживання довірою як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) обставина відображає підвищену суспільну небезпеку діяння порівняно з передбаченим основним (простим) складом, що зловживання довірою, зумовлене службовим становищем, є однією з підстав побудови складених злочинів, загальних і спеціальних кримінально-правових норм.
6. Уперше досліджено співвідношення і взаємозв’язок зловживання довірою з елементами й ознаками складу злочину, показано їх взаємну зумовленість і взаємозалежність.
7. Уперше розкрито значення зловживання довірою, і насамперед, зловживання довірою, зумовленого службовим становищем винного (як обов’язкової чи альтернативної ознаки складу злочину), для правильної кваліфікації злочинів, а також встановлення елементів і ознак складу злочину, для розмежування суміжних злочинів і відмежування злочинних діянь від незлочинних.
8. Запропоновано правила подолання конкуренції кримінально-правових норм при кваліфікації злочинів, чинених шляхом зловживання довірою, з’ясовано підстави і правила встановлення сукупності злочинів.
9. Сформульовано висновок, що злочини, чинені шляхом зловживання довірою, завжди припускають наявність спеціального суб’єкта злочину. Уперше наводиться класифікація таких спеціальних суб’єктів.
10. Уперше досліджено роль зловживання довірою у диференціації кримінальної відповідальності, побудові санкцій статей Особливої частини КК, встановленні в них видів і меж покарання, а також в індивідуалізації покарання.
11. На підставі аналізу ознак зловживання довірою сформульовані і викладені у висновках дисертації пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства і рекомендації щодо вдосконалювання роз’яснень Пленуму Верховного Суду України про застосування низки норм КК.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення, пропозиції й висновки можна використовувати:
у науково-дослідній роботі – для подальшого дослідження проблем учення про злочин, зокрема, про спосіб (способи) вчинення злочину;
у законотворчості – для використання результатів проведеного дослідження при розробці пропозицій щодо зміни й доповнення чинного кримінального законодавства України, підготовки проектів постанов Верховного Суду України з проблем кваліфікації злочинів, чинених шляхом зловживання довірою;
у діяльності слідчих, прокурорів, суддів – при застосуванні кримінального закону;
у навчальному процесі – при викладанні курсів Загальної й Особливої частин кримінального права, підготовці підручників, науково-практичних коментарів, навчальних посібників і методичних рекомендацій.
Апробація результатів дослідження. Дисертація розглядалася на засіданнях кафедр кримінального права № 1 і кримінального права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Низка її положень була предметом обговорення на міжнародних і міжрегіональних наукових і науково-практичних конференціях і семінарах: “Актуальні проблеми становлення державності в Україні” (Харків, 1995 р.), “Актуальні питання вдосконалення законодавства і правозастосовчої діяльності” (Харків, 1996 р.), “Відповідальність службових осіб за корупційну діяльність” (Харків, 2001 р.), “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (Харків, 2002 р.).
Деякі положення дисертаційного дослідження використовувалися при проведенні практичних занять по Загальній та Особливій частині кримінального права України зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Результати дослідження опубліковані в семи наукових роботах (п’ять статей і тези наукових доповідей).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукових проблем щодо поняття “зловживання довірою як спосіб вчинення злочину” та його кримінально-правового значення. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи автору бачаться такі висновки:
1. Спосіб учинення злочину визначено як операціональну характеристику злочину (умисного й необережного) яка з погляду зовнішнього вираження являє собою систему здійснюваних у визначеному порядку прийомів, методів скоєння злочинного діяння.
2. Зловживання довірою як спосіб учинення злочину (на рівні родового поняття про нього) – це використання наданих винному повноважень, зумовлених фактичними чи юридичними підставами й особливим характером відносин довіри на шкоду довірителеві (інтересам третіх осіб).
У структурі злочинного посягання зловживання довірою належить безпосередньо суспільно небезпечній протиправній дії, указує на операціональну своєрідність її виконання. Розглядуваний спосіб іманентний дії, схований у ній, входить до її змісту, визначає форму зовнішнього вираження злочину. Іноді він виступає у виді окремої дії відносно основного діяння, яка забезпечує його виконання, і, знаходячись із ним в органічній єдності, є прийомом (операцією) виконання останнього.
3. Зловживання довірою як спосіб учинення злочину операціонально забезпечує здійснення діяння, яке заподіює шкоду об’єкту кримінально-правової охорони шляхом його пошкодження “зсередини”, оскільки злочин учинюється особою (суб’єктом), яка є “носієм” відносин довіри.
4. Запропоновано низку класифікацій видів зловживання довірою, у пудгрунті яких лежать різні види відносин довіри, що мають різні підстави виникнення. Вирізняються, зокрема, такі види зловживання довірою, як зумовлене: а) службовим становищем повірника; б) становищем опікуна або піклувальника; в) професійним становищем повірника, його трудовою функцією; г) угодою, договором, дорученням тощо; д) фактичними відносинами довіри. Дається детальна характеристика цих видів зловживання довірою, що має кримінально-правове значення, зокрема, для кваліфікації злочинів, їх розмежування, диференціації кримінальної відповідальності тощо.
5. Запропоновано нову видову класифікацію спеціальних суб’єктів.
Залежно від характеру покладених на повірника обов’язків, вони поділені на:
1) суб’єкти, на яких покладені обов’язки виходячи з фактичних відносин довіри;
2) суб’єкти, на яких покладені обов’язки виходячи з юридичних відносин довіри. Останні залежно від вида (специфіки) функцій наданих повірникові, вирізняємо такі види: (а) службові особи. Вони, залежно від обсягу наданих повноважень поділяються на тих: які мають типові (прості) повноваження; повноваження, зумовлені відповідальним становищем; повноваження, зумовлені особливо відповідальним становищем. Залежно від характеру виконуваних функцій: представники влади; ті що не є представниками влади, але займають посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських або організаційно-розпорядчих обов’язків. Залежно від специфіки сфери суспільного життя, де повірник (службова особа) протиправно використовує отримані повноваження, це особи, яким притаманні: загальні ознаки; спеціальні ознаки; (б) опікуни або піклувальники; (в) особи, які займають посади у зв’язку з професійною діяльністю, трудовою функцією, але не є службовими; (г) інші спеціально зобов’язані особи.
6. Запропоновано класифікацію відносин довіри. Це відносини довіри: а) не сполучені з правовим обов’язком повірника діяти належним, установленим для нього чином, тобто фактичні відносини довіри; б) сполучені з правовим обов’язком повірника діяти належним чином, тобто юридичні відносини довіри.
Юридичні відносини довіри залежно від вида функцій (повноважень) наданих повірникові поділяються на наступні види – з особами, які мають спеціальні функції: а) службової особи; б) опікуна або піклувальника; в) трудові, професіональні (які не є службовими); г) інші спеціальні, що визначаються угодою, договором, дорученням тощо.
Відносини довіри з особами, яким надані функції службової особи, залежно від специфіки сфери суспільних відносин де здійснюється реалізація наданих повірникові повноважень, в свою чергу підрозділяються дисертантом на відносини довіри загального і спеціального характера. Залежно від обсягу повноважень, наданих службовій особі, виокремлюємо: а) типові (прості) відносини довіри; б) відносини довіри із службовою особою, яка займає відповідальне становище; в) з особою, яка займає особливо відповідальне становище. Залежно від характера виконуваної функції: а) відносини довіри зі службовою особою, яка є представником влади; б) відносини довіри зі службовою особою, яка не є представником влади.

Пропонується:
1. Внести доповнення до Загальної частини КК України, помістивши до неї загальне поняття “зловживання довірою як спосіб учинення злочину”.
2. Доповнити ч. 1 ст. 67 КК (“Обставини, які обтяжують покарання”) п. 14, у якому передбачити обставиною, яка обтяжує покарання, “вчинення злочину службовою особою, яка займає відповідальне становище або особливо відповідальне становище”. У ч.2 ст.67 КК додати п.14 до встановленого нею переліку.
3. Доповнити розділ XVII Особливої частини КК новою статтею – 364-1:
Стаття 364-1. Бездіяльність службової особи.
1. Умисне невиконання службовою особою всупереч інтересам служби дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам, інтересам окремих громадян чи державним або суспільним інтересам, чи інтересам юридичних осіб, -
карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те ж діяння, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Діяння, передбачені частинами першої або другої цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, -
карається позбавленням волі на строк до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

4. Нова редакція диспозиції ч.1 ст.190 КК України: Заволодіння чужим майном шляхом обману або обернення чужого майна на користь свою чи третіх осіб шляхом зловживання довірою, а також придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою,-…
5. Викласти диспозицію ч.3 ст.364 КК у такій редакції: Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені представником влади або іншою службовою особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище,-…
6. Доповнити статті 110 ч.3, 157 ч.3, 161 ч.3, 189 ч.4, 191 ч.5, 233 ч.2, 238 ч.2, 262 ч.3, 365 ч.3, 366 ч.2, 423 ч.3, 424 ч.4 КК кваліфікуючими ознаками: “або вчинені службовою особою, яка займає відповідальне становище або особливо відповідальне становище”.
7. Додати до статей КК кваліфікуючі ознаки: “ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне становище або особливо відповідальне становище”, доповнивши їх відповідними частинами в статтях 158 (ч.4), 159 (ч.2), 160 (ч.4), 162 (ч.3), 170 (ч.2), 171 (ч.3), 237 (ч.2), 256 (ч.3), 338 (ч.3), 340 (ч.2), 343 (ч.3), 344 (ч.3), 351 (ч.3), 376 (ч.3), 397 (ч.3), 436 (ч.2), 442 (ч.2) КК і встановити за них покарання, яке відповідає характеру й ступеню їх суспільної небезпеки.
8. Додати до статей КК кваліфікуючі ознаки: “ті самі дії, вчинені службовою особою шляхом використання влади або службового становища”, доповнивши їх відповідними частинами в статтях 174 (ч.2), 182 (ч.2), 237 (ч.2), 239 (ч.3), 240 (ч.3), 241 (ч.3), 242 (ч.3), 244 (ч.3), 246 (ч.2), 247 (ч.2), 250 (ч.2), 251 (ч.2), 254 (ч.2), 288 (ч.2), 295 (ч.2) КК та встановити за них покарання, яке відповідає характеру й ступеню їх суспільної небезпеки.
9. Доповнити статті 142 ч.2, 143 ч.5, 144 ч.3, 188 ч.2, 243 ч.2, 245 ч.2, 249 ч.2, 252 ч.2, 276 ч.3, 277 ч.3, 279 ч.3, 289 ч.2, 359 ч.2 КК кваліфікуючою ознакою: “або службовою особою шляхом використання влади або службового становища”.
10. Доповнити санкцію ст.167 КК альтернативними видами основного покарання у виді обмеження волі на строк до п’яти років і позбавлення волі на строк до п’яти років.
11. Змінити санкції статей 160 ч.2, 161 ч.2, 3, 162 ч.2, 189 ч.2, 206 ч.3, 371 ч.3, 372 ч.1, ст.373 ч.1, 2, 374 ч.1, 2, ст.375 ч.1, 2 КК, у яких суворість покарання підвищити, як мінімум, до меж мінімального й максимального розмірів основного й додаткового покарання, передбаченого у частинах 2 і 3 статей 364 та 365 КК (які містять загальні норми відносно розташованих у зазначених статтях).
12. Доповнити санкції норм, які передбачені у статтях 154, 156, 159, 160, 167, 168, 173 ч.2, 176 ч.3, 184, 192, 207 ч.1, 208 ч.1, 213, 218, 227, 228, 240 ч.1, 248 ч.2, 250, 271, 279 ч.1, 283 ч.1, 288, 325, 326 ч.1, 327 ч.1, 351 ч.1, 354, 357 ч.1, 368 ч.1, 382 ч.1 КК включивши до них основне альтернативне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до п’яти років.
13. Доповнити санкції відповідних норм, передбачених у статтях 141, 207 ч.2, 3 , 262 ч.2, 298 ч.2, 370, 371 ч.2, 372, 373, 375, 380 ч.2, 381 КК, додавши в них позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове обов’язкове покарання строком до трьох років.
14. Змінити санкції статей 134 ч.2, 142 ч.2, 144 ч.2, 287 КК, у яких позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачити як додаткове обов’язкове покарання.
15. Змінити п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25. 12. 1992 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” і викласти його в подальших роз’ясненнях у такій редакції: Одержання майна за умови виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство не тільки в тому випадку, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його привласнити, а зобов’язання не виконувати (заволодіння шляхом обману), а й у випадку, коли винна особа обертає на користь свою (чи третіх осіб) майно, яке одержала без введення в оману потерпілого щодо своїх намірів з метою використання цього майна відповідно волі потерпілого, - тобто шляхом зловживання довірою.
16. Змінити п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 02. 03. 1973 “Про судову практику у справах про обман покупців” та викласти його в подальших роз’ясненнях у такій редакції: Суб’єктом злочину при обмані покупців чи замовників може бути працівник підприємства, який здійснює реалізацію товарів чи надання послуг і який належним чином уповноважений на те зареєстрованим суб’єктом підприємницької діяльності, або особа, яка займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Обмірювання й обважування покупців, перевищення встановлених роздрібних цін, інший обман покупців чи замовників, учинені особами, які не є працівниками підприємств торгівлі й побутового обслуговування, обман громадян при здійсненні незареєстрованої підприємницької діяльності, інші випадки, коли ошукування відбувається при реалізації товару чи наданні послуг не від імені зареєстрованого суб’єкта господарської діяльності, містять у собі ознаки шахрайства (ст.190 КК), а не злочину, передбаченого ст.225 КК.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С. С. Теория государства и права. - М.: Юрид. лит., 1985. - 479 с.
2. Алексеев С. С. Теория права. - М.: БЕК, 1994.- 224 с.
3. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения.- М.: НОРМА, 2001. - 752 с.
4. Алиев Н. Б. Понятие идеальной совокупности преступлений // Правоведение.- 1981. - № 3.- С. 84-87.
5. Андреева Г. М. Социальная психология: Учебник для фак-тов психологии ун-тов. - М.: Изд-во МГУ, 1980.- 415 с.
6. Андреева Г. М. Социальная психология: Учебник. - 2-е изд., доп. и перераб. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 432 с.
7. Анисимов Г.Н. Злоупотребление доверием и сходные способы совершения преступления // Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышение эффективности правоприменительной деятельности: Темат. сб. науч. тр. / Отв. ред. Н.И.Панов. - Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1997. - С. 128-133.
8. Анисимов Г.Н. Злоупотребление доверием как признак состава преступления // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. - Вип. 57.- С. 145-151.
9. Анисимов Г.Н. Злоупотребление доверием как способ совершения должностных преступлений // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003.- Вип. 58. - С. 196-201.
10. Анисимов Г.Н. Злоупотребление доверием как способ совершения преступления // Проблемы проведения правовых реформ: Сб. науч. работ / Отв. ред. Н.И. Панов. - Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1996. - С. 96-101.
11. Анисимов Г.Н. Способ совершения преступления как уголовно-правовая категория // Актуальные проблемы становления государственности в Украине: Крат. тезисы докл. и науч. сообщ. межрегион. науч. конф. молодых ученых и соискателей / Отв. ред. Н.И. Панов. - Харьков: Укр. юрид. акад., 1995. - С. 44-46.
12. Анісімов Г.М. Відмежування зловживання довір’ям як способу вчинення злочину від обману // Актуальные вопросы совершенствования законодательства и правоприменительной деятельности: Крат. Тезисы докл. и науч. сообщ. межрегион. науч. конф. молодых ученых и соискателей / Отв. ред. Н.И. Панов. - Харьков: Укр. юрид акад., 1996. - С. 55- 56.
13. Анісімов Г. М. Деякі питання кваліфікації злочинів, учинених шляхом зловживання довірою, зумовленого службовим становищем особи // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 61.- С. 172-178.
14. Аносов И. И. Злоупотребление доверием. - М.: Т-во А.А. Левенсона, 1915. - 384 с.
15. Асмус В. Ф. Логика. - М.: Политиздат, 1947. - 387 с.
16. Бажанов М. И. Множественность преступлений по советскому уголовному праву. - Харьков: Право, 2000. - 128 с.
17. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. - К.: Вища школа, 1980. - 216 с.
18. Бажанов М. И. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров: Учебное пособие. - Харьков: Изд-во Харьк. юрид. ин-та, 1977. - 49 с.
19. Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Часть Общая. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 166 с.
20. Белгориц-Котляревский Л. С. Очерки русского уголовного права. Общая и Особенная части: Лекции. - К.-Х.: Южно-русское книгоизд-во Ф.А. Иогансона, 1896. - 671 с.
21. Белгориц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права. Общая и Особенная части: Учебник. - К.-Х.: Южно-русское книгоизд-во Ф.А. Иогансона, 1903.- 618 с.
22. Борзенков Г. А. Ответственность за мошенничество (вопросы квалификации). - М.: Юрид. лит., 1971. – 168 с.
23. Борисов В. И. Уголовная ответственность за нарушение правил при производстве строительных работ. - Харьков: Вища школа, 1977. - 113 с.
24. Борисов В. И. , Гизимчук С. В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. - Харьков: Консум , 2001. - 160 с.
25. Брайнин Я. М. Советское уголовное право: Часть Особенная. - Вып. 2. - К.: Изд-во Гос. ин-та им. Т.Г. Шевченко, 1952. - 111 с.
26. Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение. - М.: Юрид. лит., 1967.- 240 с.
27. Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение // Сов. юстиция. - 1968. - № 6. - С. 29-31.
28. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. - М.: Юрид. лит., 1963. - 275 с.
29. Буева Л. П. Социальная среда и сознание личности. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1968. - 268 с.
30. Буева Л. П. Человек: деятельность и общение. - М.: Мысль, 1978. - 216 с.
31. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. - 1971. - № 6. - С. 12-13.
32. Бюллетень Верховного Суда СССР. - 1962. - № 4.
33. Васильев А.Н., Мудьюгин Г.Н., Якубович Н.А. Планирование расследования преступления. - М.: Госюриздат, 1957. - 199 с.
34. Василюк Ф.Э. Психология переживаний: Анализ преодоления критических ситуаций. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 200 с.
35. Веккер Л. М. Психологические процессы: Субъект. Переживание. Действие. Сознание.- Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. - Т. 3. - 324 с.
36. Венгер Л. А., Мухина В. С. Психология. - М.: Просвещение, 1988. - 336 с.
37. Владимиров В. А. Квалификация похищений личного имущества. - М.: Юрид. лит., 1974. - 208 с.
38. Владимиров В. А., Кириченко В.Ф. Должностные преступления: Лекция. - М.: Высш. школа МООП РСФСР, 1965. - 42 с.
39. Владимиров В. А., Левицкий Г. А. Субъект преступления по советскому уголовному праву: Лекция. - М.: Высш. школа МООП РСФСР, 1964. - 59 с.
40. Владимиров В. А., Ляпунов Ю. И. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность. - М.: Юрид. лит., 1986. - 221 с.
41. Власов И. С., Тяжковва И. М. Ответственность за преступления против правосудия. - М: Юрид. лит., 1968. - 134 с.
42. Войшвилло Е. К. Понятие.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. - 267 с.
43. Волженкин Б. В. Квалификация взяточничества: Учебное пособие. - Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. - 100 с.
44. Волженкин Б. В. Служебные преступления: Учеб.-практ. пособие. - М.: Юристъ, 2000. - 368 с.
45. Волженкин Б. В., Квашис В. Е., Цагикян С. Ш. Ответственность за взяточничество: Социально-правовые и криминологические проблемы. - Ереван: Айстан, 1988. - 200 с.
46. Волков Б. С. Детерминистическая природа преступного поведения. - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1975. - 109 с.
47. Волков Б. С. Мотив и квалификация преступлений. - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1968. - 165 с.
48. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1965. - 136 с.
49. Врублевский Е. Бездействие и причинность // Правоведение. - 1971. - № 1. - С. 71-72.
50. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории в развитии законодательства. - Харьков: Изд-во Основа,1994. - 639 с.
51. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінальнорго законодавства. - К.: Верховна Рада України, Інститут законодавства, 2002. - 634 с.
52. Галахова А. В. Превышение власти или служебных полномочий (вопросы уголовно-правовой квалификации). - М.: Юрид. лит. , 1978. - 96 с.
53. Галиакбаров Р. Р. Квалификация групповых преступлений / Отв. ред. В.И.Артемов. - М.: Юрид. лит., 1980. - 80 с.
54. Галиакбаров Р., Ефимов М., Фролов Е. Множественность преступных деяний как институт советского уголовного права // Сов. юстиция. - 1967. - № 2. - с. 5-7.
55. Гальперин И. М., Мельникова Ю.Б. Дополнительные наказания. - М.: Юрид. лит., 1981. - 120 С.
56. Гарник Н. Требует изменений и дополнений Новый Уголовный кодекс Украины: достижения, проблемы, пути совершенствования // Голос Украины. - 11 апреля 2002 года. - № 68 (2819). - С. 4.
57. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления. - М.: Юрид. лит., 1974. - 164 с.
58. Гельгорн Э., Луфборроу Дж. Эмоции и эмоциональные расстройства. Нейрофизиологическое исследование / Под ред. и с предисл. Анохина П.К.- М.: Мир, 1966. - 672 с.
59. Гельфанд И. А. Хозяйственные и должностные преступления в сельском хозяйстве. - К.: РИО МВД УССР, 1970. - 252 с.
60. Гилязев Ф. Г. Проблемы субъективной стороны преступления. - Уфа: Башк. ун-т, 1986. - 120 с.
61. Гилязев Ф.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины: Учебное пособие. - Уфа: БГУ, 1979. - 62 с.
62. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). - Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1979. - 127 с.
63. Горбуза А.Д. Смешанная форма вины по советскому уголовному законодательству: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Высшая школа МВД СССР. - М., 1972. - 20 с.
64. Горелик И.И. Квалификация преступлений, опасных для жизни и здоровья. - Минск: Вышэйшая школа, 1973. - 318 с.
65. Го Шан-Шен. Ответственность за неосторожное убийство по советскому уголовному праву: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 Ленингр. гос. ун-т. - Ленинград, 1959. - 15 с.
66. Гродзинский М. М. Законодательная техника и уголовный закон // Вестник советской юстиции. - 1928. - № 19. - С. 558 –563; № 20. - С. 594-597.
67. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины: Особенная часть: Учебное пособие. - Харьков: Изд-во Нац. ун-та внут. дел, 1999. - 207 с.
68. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. - 384 с.
69. Дагель П. С. Дискуссия не закончена // Советская юстиция. - 1980. - № 22. - С. 28-31.
70. Дагель П. С. Неосторожность: Уголовно-правовые и криминологические проблемы. - М.: Юрид. лит., 1977.- 143 с.
71. Дагель П. С. О смешанной форме вины в преступлениях совершенных по неосторожности // Проблемы борьбы с преступлениями, совершаемыми по неосторожности. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - 160 с.
72. Дагель П. С. Понятие вины в советском уголовном праве // Материалы ХШ научной конференции ДВГУ. – Владивосток: Дальневосточн. ГУ, 1968. – часть 1V. - С. 122-123.
73. Дагель П. С. Проблема вины в советском уголовном праве: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук: 715 / Ленингр. гос. ун-т. Юрид. фак. - Л., 1969. - 34 с.
74. Дагель П. С. Проблема вины в советством уголовном праве // Уч. зап. Дальневосточн. ун-та. – Владивосток, 1968. - Вып. 21. - Часть 1. - 186 с.
75. Дагель П. С. Содержание, форма и сущность вины в советском уголовном праве // Правоведение. - 1969.- № 1. - С.79-80.
76. Дагель П. С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве: Учебное пособие. - Владивосток: Изд-во Дальневосточ. ГУ, 1970. - 129 с.
77. Дагель П. С., Котов Д. П. Субъективная сторона преступления и ее установление. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. - 243 с.
78. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. - М.: Изд-во иностранных и национальных словарей, 1955.- Т. 1. - 500 с.
79. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. - М.: Русский язык, 1978-1980. - 1982 - Т. 1. - 699 с.; 1981. - Т. 2. - 779 с.; 1982 - Т. 3. - 555 с.; 1980. -Т. 4. - 683 с.
80. Даньшин И. Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. – Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1971. – 192 с.
81. Даньшин И. Н. Характеристика, общее понятие и система преступлений против общественного порядка: Текст лекций. - Харьков: Хар. юрид. ин-т, 1973. - 65 с.
82. Демин В. Ф. Социальная обусловленность законодательного конструирования единого сложного преступления и его квалификация: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. высшая школа милиции МВД СССРР. - М., 1989. - 21 с.
83. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. - М.: Юрид. лит., 1975. - 182 с.
84. Демидов Ю. А. Умысел и его виды по советскому уголовному праву: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т. - М., 1964. - 19 с .
85. Додонов Б.И. Эмоции как ценность. - М.: Политиздат, 1978. - 272 с.
86. Дробницкий О. Г. Понятие морали. Историко-критический очерк. - М.: Наука, 1974. - 385 с.
87. Дурманов Н. Д. Понятие преступления. - М.: Изд-во АН СССР, 1948. - 311 с.
88. Ефимов Е. Н. Элементарные понятие о государстве и праве. - 2-ое изд. - М.: Типография т-ва «Задруга», 1917. – 128 с.
89. Ефимов В. Т. Социальный детерминизм и мораль. - М.: Вища школа, 1974. - 192 с.
90. Жеребкин В. Е. Логический анализ понятий права. - К.: Вища школа, 1976. - 152 с.
91. Жижиленко А. А. Имущественные преступленя. - Ленинград: Изд-во Рабочий суд, 1925. - 204 с.
92. Жордания И.Ш. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. - М.: Моск. ун-та, 1978. - 124 с.
93. Жордания И.Ш. Структура и правовое значение способа совершения преступления. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. – 231 с.
94. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. - Харків: Одіссей, 2000. – 448 с.
95. Здравомыслов Б. В. Должностные преступления.: Учеб. пособие. / Отв. ред. А. Н. Васильев. - М.: ВЮЗИ, 1956. - 94 с.
96. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления: Понятие и квалификация. – М.: Юрид. лит., 1975. – 168 с.
97. Зинченко И.А. Составные преступления в советском уголовном праве (понятие, виды, некоторые проблемы квалификации и построения санкций): Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьк. юрид. ин-т. - Харків, 1990.- 26 с.
98. Злобин Г. А., Никифоров Б. С. Умысел и его формы. - М.: Юрид. лит., 1972. - 262 с.
99. Зуйков Г. Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления: Дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.09. - М., 1970. - 210 С.
100. Зуйков Г. Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления: Автореф. дисс. … д-ра юрид.наук: 12.00.09. - М., 1970. - 31 с.
101. Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления // Соц. законность. - 1974. - № 11.- С. 16-17.
102. Игнатов А. Н. Уголовный закон охраняет права несовершеннолетних. - М.: Юрид. лит., 1971. – 88 с.
103. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения: Учеб. пособие. - Горький, 1974. - 260 с.
104. Ильенков Э.В. Заблуждение // Философская энциклопедия. - М.: Советская энциклопедия, 1962. - Т. 2. - 576 с.
105. Исаев М.М. Преступление против социалистической и личной собственности. - М.: Юриздат, 1945.- 37 с.
106. Калмыков В.Т. Ответственность за хищения социалистической собственности. - Минск: Беларусь, 1974. - 111 с.
107. Карпец И. И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. - М.: Госюриздат, 1961. - 151 с.
108. Карпец И. И. Соотношение криминологии, уголовного, исправительно-трудового права // Сов. гос-во и право. - 1981. № 4.- С. 71-79.
109. Карпушин М. П., Курляндский В. И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М.: Юрид. лит., 1974. - 232 с.
110. Квашис В. Рецензия на книгу Рарога А. И. Вина в советском уголовном праве // Соц. законность. - 1988. - № 5.- С. 90-93.
111. Квинциния А. К. Проблемы ответственности за должностные преступления: Дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. - Сухуми, 1990. - 378 с.
112. Кедров Б. М. История науки и принципы ее исследования // Вопросы философии. – 1971. - № 9. - С. 67-82.
113. Кириченко В. Ф. Виды должностных преступлений по советскому уголовному праву. - М.: Изд-во АН СССР, 1959.- 184 с.
114. Кириченко В. Ф. Ответственность за должностные преступления по советскому уголовному праву. (Общие вопросы). - М.: Изд-во АН СССР, 1956. - 132 с.
115. Кириченко В. Ф. Смешанные формы вины // Сов. юстиция. - 1966.- № 19. - С. 13-15.
116. Кириченко В. Ф., Стручков Н. А. Преступления против государственного аппарата и общественного порядка. Воинские преступления // Курс советского уголовного права / Отв. ред. Пионтковский А.А. - М.: Наука, 1971. - Т. 6. - 559 с.
117. Кирпиченко Т. В. Уголовная ответственность за оставление в опасности: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т. Юрид. фак. - М., 1983. - 26 с.
118. Клименко В.А., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Кримінальна відповідальність за посадові злочини. - К.: Бліц-Інформ, 1996. - 159 с.
119. Ковалев М. И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации: Учеб. пособие. - Свердловск: Свердловск. юрид. ин-т, 1977. - 80 с.
120. Ковалев М.И., Васьков П.Т. Причинная связь в советском уголовном праве. - М.: Госюриздат, 1958. - 72 с.
121. Колесниченко А. Н. Актуальные проблемы методики расследования преступлений // Вопросы государства и права. – М.: Юрид. лит., 1970. - С. 330-337.
122. Колесниченко А. Н. Научные и правовые основы расследования отдельных видов преступлений: Дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. - Харьков, 1967. - 369 с.
123. Колесниченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений: Текст лекций. - Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1976. - 28 с.
124. Кон И. С. Социология личности. - М.: Политиздат, 1967. - 383 с.
125. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Українська Правнича Фундація, 1996. - 55 с.
126. Кондаков Н. И. Логический словарь справочник. - Изд. 2-е, испр. и доп. - М.: Наука, 1975. - 720 с.
127. Коржанский Н. И. Квалификация следователем должностных преступлений: Учеб. пособие. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. - 72 с.
128. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. - М.: РИО Акад. МВД СССР, 1980. - 243 с.
129. Коржанський М. Й. Нариси кримінального права. - К.: Вид-во «Генеза», 1999.
130. Коржанский Н. И. Очерки теории уголовного права. - Волгоград: ВСШ МВД РФ, 1992. - 91 с.
131. Коржанскький М. Й. Уголовне право України: Частина Загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка, Укр. видавнича група, 1996. - 336 с.
132. Корчагин А. Г. Особенности субъективной стороны неосторожных преступлений, связанных с использованием техники // В сб.: Актуальные проблемы борьбы с преступностью. - Владивосток: Дальневосточн. ГУ, 1983. - С. 58-62.
133. Корчева З. Г. Ответственность должностных лиц за преступления в области охраны природы // Пробл. соц. законности: Респ. межвед. науч. сб. / Под ред. В.Я.Тация. - Харьков: Вища школа, 1983. - Вып. 12. - С. 92-96.
134. Костров Г. К. Реальная угроза в уголовном праве // Правоведение. - 1974. - № 3. - С. 58-64.
135. Костров Г. К. Уголовно-правовое значение угрозы: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т. - М., 1970. - 19 с.
136. Крастиньш У. Квалификация должностных преступлений в области охраны природы // Соц. законность. - 1980. - № 3. - С. 22-23.
137. Краткий психологический словарь / Под общей ред. Петровского А.В. и Ярошевского М.Г. - М.: Политиздат, 1985. - 431 с.
138. Кривуля О. М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини об‘єктом злочину // Вісн. ун-ту внутр. справ. - 1997. - № 2.- с. 69-73.
139. Кригер Г. А. Борьба с хищениями социалистического имущества. - М.: Юрид. лит., 1965. - 327 с.
140. Кригер Г. А. Еще раз о смешанной вине // Сов. юстиция. - 1967. - № 3. - С. 5-7.
141. Кригер Г. А. Квалификация хищений социалистического имущества. - Изд. 2-ое, испр. и доп. - М.: Юрид. лит., 1974. - 334 с.
142. Кригер Г. А. Причинная связь в советском уголовном праве // Сов. юстиция. - 1979. - № 1.- С. 7-9.
143. Кригер Г. А. Уголовная ответственность за особо опасные виды хищений социалистической собственности по Указу от 4 июня 1947 года : Автореф. дисс. … канд. юрид. наук / Моск. гос. ун-т. Юрид. фак. - М., 1952. - 15 с.
144. Кримінальний Кодекс України. Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-Ш // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131.
145. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. Матишевського П.С. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - 512 с.
146. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. – 416 с.
147. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. – 494 с.
148. Кругликов Л.Л. Способы совершения преступления (вопросы теории): Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Сверд. юрид. ин-т. - Свердловск, 1971. - 18 с.
149. Кругликов Л. Л. Элементы диспозиции в санкции уголовного закона // Вопросы совершенствования уголовно-правового регулирования. - Свердловск: Изд-во Сверд. юрид. ин-та, 1988. - С. 36-39.
150. Крутов Н. М. Мораль в действии. - М.: Политиздат, 1977. - 255 с.
151. Кудрявцев В. Н. Взаимосвязь элементов преступления // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1976. – Вып. 25. – С. 54-66.
152. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учеб. пособие. – М.: Изд. группа «ФОРУМ-ИНФРА-М», 1998. –216 с.
153. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юрид. лит., 1972. - 352 с.
154. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат, 1960. - 244 с.
155. Кудрявцев В. Н. О соотношении предмета и объекта преступления по советскому уголовному праву // Труды ВЮА. - М.: РИО ВЮА, 1951. - Вып. 13. - С. 64-65.
156. Кудрявцев В. Н. Право и поведение. - М.: Юрид. лит., 1978. - 192 с.
157. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии (о структуре индивидуального преступного поведения). - М.: Юрид. лит., 1968. - 175 с.
158. Кудрявцев В. Н. Теоретические основы квалификации преступлений. - М.: Госюриздат, 1963. - 324 с.
159. Кузнецов А. В. Ответственность за подлог документов по уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1959. - 111 с.
160. Кузнецов А. В. Уголовное право и личность. - М.: Юрид. лит., 1977. - 168 с.
161. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. - М.: Госюриздат, 1958. - 220 с.
162. Кузнецова Н. Ф. Преступление и преступность. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. - 232 с.
163. Куликов А. В. Двойная форма вины: понятие, виды, конструкция составов, квалификация: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Сверд. юрид. ин-т. - Свердловск, 1990. - 16 с.
164. Куранова Э. Д. Об основных положениях методики расследования отдельных видов преступлений // Вопр. криминалистики. - М., 1962. - № 6-7. - С. 152-166.
165. Куринов Б. А. Квалификация транспортных преступлений (ст.ст. 85, 86 УК РСФСР). - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1965. - 234с.
166. Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 179 с.
167. Курс советского уголовного права: Часть Общая: В 2-х т. - Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968-1970; Т. 1. - 1968. - 646 с.; Т. 2. - 1970. - 671 с.
168. Курс советского уголовного права: Часть Общая и Часть Особенная: В 6-ти т. / Ред. А. А. Пионтковского и др. - М.: Наука, 1970-1971; Т. 1. - 1970. - 312 с.; Т.2. - 1970. - 516 с.; Т. 3. - 1970. - 350 с.; Т. 4. - 1970. - 432 с.; Т. 5. - 1971. - 571 с.; Т. 6. - 1971. - 559 с.
169. Курс уголовного права: Общая часть: Учение о преступлении: Учебник для вузов / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Тяжковой И. М. - М.: Зерцало, 1999. - Т. 1. - 592 с.
170. Курс уголовного права: Общая часть: Учение о наказании: Учебник для вузов / Под ред. Кузнецовой Н. Ф., Тяжковой И. М. - М.: Зерцало, 1999. - Т. 2. - 400 с.
171. Лазарев А. М. Субъект преступления: Учебник пособие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. - 59 С.
172. Лейкина Н. С. Глава «Должностные преступления» // Советское уголовное право: Часть Особенная. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1962.- 450 С.
173. Ленин В. И. Полное собрание сочинений. - 5-е изд. - М.: Госполитиздат, 1972. - Т. 5.- 550 с.
174. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1977. - 304 с.
175. Леонтьев А. Н., Панов Д. Д. Психология человека и технический прогресс // Философские вопросы высшей нервной деятельности и психологии. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. - 768 с.
176. Леонтьев Б. М. Ответственность за хозяйственные преступления. - М.: Госюриздат, 1963. - 192 с.
177. Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: НОРМА, 2000. - 400 с.
178. Литовченко В. Н. Уголовная ответственность за посягательства на социалистическую собственность (понятие хищения): Учебное пособие. - М.: ВЮЗИ, 1985. - 73 с.
179. Ломако В. А. Зміст умислу і його види: Текст лекцій. - Харків: Харьк. юрид. ін-т, 1991. - 16 с.
180. Лопатин Л. Е., Лопатина Л. Е. Малый толковый словарь русского языка. - М.: Русский язык, 1990. - 704 с.
181. Лысов М. Д. Квалификация должностных преступлений по совокупности с иными преступлениями // Сов. юстиция. - 1969. - № 1. - С. 20-21.
182. Лысов М. Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву. - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1972. - 176 с.
183. Ляпунов Ю.И. Квалификация составных (сложных) преступлений // Соц. законность. - 1982. - № 1. - С. 48-51.
184. Макашвили В. Г. Некоторые вопросы вины в советском уголовном законодательстве // Сов. гос-во и право. - 1952. - № 1. - С. 39-43.
185. Максимов В. В. Ответственность за злоупотребление властью или служебным положением // Сов. юстиция. - 1963. - № 15. - С. 20-22.
186. Малков В. П. Квалификация реальной совокупности преступлений // Сов. юстиция. - 1974. - № 1. - С. 16-18.
187. Малков В. П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1982. – 173 с.
188. Малков В. П. Совокупность преступлений. - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1974. - 308 с.
189. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения: В 50 т. - 2-е изд. - М.: Госполитиздат, 1955. - Т. 4. - 615 с.
190. Матышевский П. С. Ответственность за преступления против социалистической собственности. - К.: Вища школа, 1983. - 176 с.
191. Махоткин В. П. Лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью // Наказания, не связанные с лишением свободы. - М.: Юрид. лит., 1972. - С. 63-74.
192. Мельник И. І. Проблеми кваліфікації одержання хабара, поєднаного з його вимаганням // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2000. - № 1. - С . 116-128.
193. Мельник М. І. Проблемні питання кримінальної відповідальності за хабарництво // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1996. - № 2. - С. 103-111.
194. Мельник М. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. - К.: Парламентське вид., 2000. - 256 с.
195. Мельник М. І., Хавронюк М. І. Кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення (ст. 176-4 КК України) // Вісник Верховного Суду України. - 2000. - № 6. - С. 32-37.
196. Мельник М. І, Хавронюк М. І. Розмежування складів злочинів «зловживання владою або посадим становищем» та «перевищення влади або посадових повноважень» // Право України. - 1997. - № 2. - С. 31-33.
197. Мухамедзянов И. А. Способ совершения преступления и его уголовно-правовое значение // Актуальные вопросы советского права. - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1985. - С. 96-98.
198. Мясищев В. Н. Личность и неврозы. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. - 426 с.
199. Мясищев В. Н. Современные представления о неврозах. - М.: Знание, 1956. - 32 с.
200. Навроцький В. О. Значення санкції статті кримінального закону для кваліфікації діяння // Вісник Академії правових наук України. - Харків: Право, 1999. - № 3 (18). - С. 117-125.
201. Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). - К.: Атіка, 2001. - 272 с.
202. Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. - Харків, 2000. - 495 с.
203. Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. - К.: Атіка, 1999. - 464 с.
204. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 року / За ред. С. С. Я