ЗВУК ЯК КОМПОНЕНТ ОБРАЗНОЇ СТРУКТУРИ ФІЛЬМУ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕАТРУ, КІНО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ ІМЕНІ І.К.КАРПЕНКА-КАРОГО

На правах рукопису

Бут Оксана Василівна

УДК 791.43.01

ЗВУК ЯК КОМПОНЕНТ ОБРАЗНОЇ СТРУКТУРИ ФІЛЬМУ

17.00.04 Кіномистецтво. Телебачення

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Горпенко Володимир Григорович
доктор мистецтвознавства, професор

Київ - 2007

ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВУКОВОЇ ОБРАЗНОЇ СТРУКТУРИ ФІЛЬМУ .................................. 13
1.1.Огляд літератури та вибір напрямків досліджень........................... 13
1.1.1. Розвиток аналогових і цифрових технологій запису й трансляції 14
1.1.2. Наукове осмислення образного використання звуку в кіно... 30
1.1.3. Дослідження звуку як компонента образної структури фільму............................................................................... 39
1.1.4. Термінологічна база дослідження та її уточнення ................. 45
1.2. Загальна методика звукотворення й основні методи його дослідження 52
РОЗДІЛ 2. БАГАТОАСПЕКТНА ПРАКТИКА ПОШУКУ ЗВУКОВОЇ ВИРАЗНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ КІНО ........................................... 56
2.1. Освоєння принципів музично-драматичної звукової концепції, виробленої театром, у фільмі "Богдан Хмельницький" .................................................................. 64
2.2. Витоки субтрактивного методу синтезу в фільмах "Тарас Шевченко" та "Сон" ........................................................... 74
2.3. Становлення цілісної звукової концепції з філософсько-естетичною домінантою у фільмі "Тіні забутих предків" .............. 84
2.4. Подвійна звукова концепція фільму "Камінний хрест"............... 99
РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ НА ОСНОВІ МЕТОДІВ СИНТЕЗУВАННЯ ОБРАЗНОСТІ ...................................................... 109
3.1. Адитивний метод синтезування образності ..................... 110
3.1.1. Продовження української пісенно-епічної традиції формотворення у фільмі "Білий птах з чорною ознакою" ...... 111
3.1.2. Перенесення традицій творення "народної драми" в кінотвір.............................................................................................. 130
3.2. Субтрактивний метод звукового синтезу ................................... 143
3.3. Інтеграційний метод звукового синтезу .................................. 151
3.3.1. Прийом паралелізму світобачення в звуковому вирішенні
фільму ............................................................................... 152
3.3.2. Спогади як прийом паралельного поєднання двох світів упросторі-
часі фільму "Ати-бати, йшли солдати" ........................... 159
РОЗДІЛ 4. НОВІТНІ ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ БАГАТОКАНАЛЬНИХ СИСТЕМ КІНО ................................ 166
ВИСНОВКИ .......................................................................... 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................. 182
ДОДАТОК ........................................................................................... 193

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема поєднання зображення зі звуком та створення необхідних умов для відтворення результату цього синтезу в певному акустичному просторі глядацької зали хвилювала митців ще з колиски кінематографа. Починаючи з первинних технічних спроб Т.Едісона, з ідеї контрапунктного поєднання зображення і звучання, викладеної С. Ейзенштейном, Вс.Пудовкіним та Г.Александровим у їхній знаменитій "Заявці" (1928), згодом чи не найбільш яскраво втіленій практично тим же С.Ейзенштейном у плідній співпраці з С.Прокоф’євим, через розмаїття можливостей інтегрального звукозорового ряду, описаного З.Ліссою (1970), до новітніх принципів сучасного звукозорового синтезування та звукозорового образотворення за допомогою ефектів об’ємного звучання навкруги глядача такий шлях торує кіномистецтво протягом своєї трохи більш як сторічної історії.
Звукозоровий синтез має в своїй основі одну принципову особливість: звукоряд, що складається зі слова, музики, шумів та тиші, потребує для свого розгортання більшого часу і менш піддається часовому ущільненню, ніж зображення. При цьому слід підкреслити, що утворювана звукова картина так само багатоскладова, як і зображення. Вона являє собою багаторівневу структуру зі зв’язками по горизонталі (у часі демонстрації фільму) та вертикалі (в умовному просторі подій фільму, взаємозв’язку із зображенням та звуковому полі глядацької зали) і потребує відповідних багатоаспектних досліджень. Це стосується окремих техніко-технологічних процесів творення та функціонування звуку в змістовому полі фільму і загально-естетичних принципів їх використання як компонента аудіовізуальних видовищних мистецтв у цілому: освоєння характерних родових, видових, жанрових, стилістичних ознак у конкретиці художнього творення і гносеологічних аспектів конкретно-історичної динаміки пізнання специфіки виражальних можливостей звуку в кіно, телебаченні, відео. Нарешті це потреба конкретного аналізу звукової складової окремих кінострічок. Загальні і конкретні дослідження архітектоніки звукового образу й структури кінотворів у цілому, особливо побудовані на матеріалі українських фільмів, відповідають не тільки сучасним потребам кінознавства. Вони практично цікавлять професійні кола кінематографічних митців, що обумовлюється відновленням вітчизняного кіновиробництва на якісно інших засадах, пов’язаних з оновленням технічних і технологічних процесів і стандартів, суттєвим розширенням звукових засобів виразності та способів впливу на глядача. На зламі тисячоліть жвавий інтерес до кіномистецтва був передусім пов’язаний зі звуковою сферою.
Ці процеси обумовлюють гостру необхідність в уточненні термінологічної бази звукоутворення шляхом проведення паралелей і порівнянь вітчизняних та загальноєвропейських визначень. Колишня радянська й західна кінотеорія мала різні підходи до термінології в цій сфері (технологічний і функціональний). З переходом на світові кіностандарти стала особливо відчутною відсутність україномовних аналогів і відповідників багатьох явищ і процесів. Зрештою, вони часто почали побутувати в професійному вжитку в англійському звучанні, без належного розуміння суті.
Проблемна ситуація теорії та практики аудіовізуального творення виникла внаслідок майже повної відсутності наукових розробок проблем кінозвуку, особливо щодо творів кінця ХХ початку ХХІ століття. Дослідження окремих складових звукової доріжки, специфіки та закономірностей, з одного боку, фізіологічного (звукозорового), а з другого естетичного сприйняття фільму проводилися в основному фахівцями-теоретиками споріднених сфер діяльності (творчих режисури, музикознавства, технічних акустики, електротехніки). У фактологічному плані ми маємо поодинокі дослідження з природи звукоутворення і звуковідтворення, що розкривають фізичні й психофізіологічні властивості звуку, з одного боку, та слуху з другого; а також описи моделей мовного апарату, музичних інструментів, акустичних властивостей простору (В.І.Галунов, А.П.Молчанов, В.К.Пабутін, А.І.Соловйова). При всій своїй значущості, більшість цих досліджень вирішували актуальні проблеми життєдіяльності людини взагалі і не стосувалися специфічних аспектів використання цих властивостей в аудіовізуальних мистецтвах.
Існуючі дослідження звуку безпосередньо в кіно- телемистецтві переважно обмежувались описом технології звукозапису, фізико-технічних аспектів творення звукової доріжки (С.Аллон, Ж.Бернар, А.Нісбет, М.Максімов, М.Панфілов). Естетично-виражальні програми ранніх класиків кінематографа (Б.Балаша, Д.Вертова, О.Довженка, С.Ейзенштейна, Р.Клера, В.Пудовкіна) вирішували або дуже локальні, або найбільш загальні естетичні проблеми: поєднання звуку і зображення, специфіки звукозорового кінообразу, виразності екранного слова тощо. У роботах другої половини минулого сторіччя автори торкалися звукової складової кінотворення в колі надзагальних дефініцій образності (Л.Козлов), досліджували локальні спектри цієї проблеми (Ю.Закревський, Е.Загданський, В.Рибак-Акимов, І.Шилова).
Найбільш дотичними до теми дисертанта є написані паралельно в 1968 році праці музикознавців З.Лісси, Т.Корганова та І.Фролова, присвячені драматургічним властивостям музики, інших елементів звукової партитури фільму, а також розвиток концепції звукозорового синтезу звукорежисером Р.Казаряном. Шлях цілісного дослідження фільму як складної багаторівневої системи обґрунтований і розроблений в "Архітектоніці фільму" В.Горпенка. Новітні дослідження переважно є описом психологічно-технологічної роботи звукорежисера (наприклад, співпраця з виконавцем), а також технічних можливостей звукообладнання для сучасних систем кіно (журнали "Звукорежисер", "Телерадіокур’єр").
До наведених наукових розробок можна додати лише одиничні монографії звукооператорів Л.Трахтенберга, Я.Харона (остання упорядкована після смерті автора), підручник В.Маньковського та декілька статей у журналі "Мистецтво кіно" (Дм.Флянгольца, Л.Бухова) початку 80-х років. Вони фактично вичерпують список доробку професіоналів у цій галузі. До того ж, ці праці є узагальненим викладенням власного професійного досвіду, і в основному торкаються технологічних аспектів (наприклад, переваг чистового звукозапису чи тонування). Звукову образність ці автори розглядають у контексті "перлин", вдалих знахідок у тих чи інших епізодах фільмів, побіжно торкаючись проблеми звукового рішення фільму в цілому.
Таким чином, доводиться констатувати, що дослідження звукового рішення фільму (творчої концепції) залишилося поза увагою науковців, хоча ця проблема є актуальною з багатьох точок зору: формування образної структури, вибору конкретного технологічного процесу, впливу на глядача, цілісності сприйняття тощо.
У гносеологічному плані дослідження протистоїть емпірично-описовому підходу звукорежисерів-практиків, тенденції вузькоспеціалізованих досліджень складових звукової партитури фільму. Автор дисертації ставить своїм завданням з’ясування основних параметрів і закономірностей системного характеру формування звукової образності та її аналізу на яскравих зразках українського кінематографа. Тому, для вирішення багатьох теоретичних питань необхідне вироблення системи принципів аналізу засобів та способів творення образної структури фільму. Традиційним "класичним" способом синтезу всіх компонентів в один кінематографічний образ (т.зв. "вертикальним монтажем", звуковим контрапунктом) неможливо охопити всі тонкощі творення образної структури фільму. Для визначення типу драматургічних конструкцій (наприклад, побудування фрази, сцени, мелодії) мистецтвознавці використовують синтез прогресивний і регресивний, їх сплав і поліфонічне співіснування. Для подолання однобокості монотеїстичних та взаємовиключних рішень, на противагу існуючій тенденції, автор пропонує розробку та практичне застосування в мистецтвознавчому аналізі трьох методів синтезування образної структури на основі технічних прийомів, відомих з теорії світла та синтезу звуку: адитивний (складальний), як утворення звукової картини шляхом додавання (складання) елементів, субтрактивний (залишковий), як видалення (віднімання) з існуючого цілого певних елементів, інтеграційний (асиміляційний), пов’язаний з вростанням і паралельним співіснуванням декількох світів, призводячи до виникнення ферменту багатозначності й паралелізмів (т.зв. "ефект А.Куросави О.Уелса"). Технологічно в теорії світло- та кольоротворення ці принципи передбачають: адитивний створення певного якісного цілого за допомогою складання (утворення суміші) різнорідних елементів (інгредієнтів);
субтрактивний утворення нового цілого за допомогою віднімання певних елементів (інгредієнтів) з існуючої апріорі багатоскладової суміші.
Інтеграційний принцип передбачає процеси з’єднання (співіснування, зіставлення тощо) різнорідних елементів, які в утворюваній якісно новій цілісності продовжують відносно автономне існування своєї "вихідної" сутності (змісто-формної природи). Цією двоїстістю інтеграційний принцип з’єднання обумовлює також зв’язок з образотворенням у поезії тропний характер утворюваного цілого, потенційні можливості якого можуть бути виведені назовні, як відчутно існуючий багатозначний (метафоричний) зміст, а можуть так і залишитися невиявленими.
У запропонованих нами трьох методах відображено як загальні тенденції будови архітектоніки образної структури, так і передбачається коло специфічних ознак, як: у адитивному поліфункційне використання елементів, у субтрактивному сполучення "ядер", "зрізів" елементів у багатогранний образ, у інтегрованому варіативний розвиток образу, виявлення яких є метою цілісного аналізу звукової складової фільму.
У методологічному плані, використовуючи в процесі аналізу звукового рішення фільму аналітично-теоретичний, системний, порівняльний підходи, дисертантка намагається виявити зв’язки не лише з драматургічними прийомами розвитку та конструктивно-типологічними формами споріднених мистецтв (музичного театру, симфонічної музики), а й структурно-образні риси, притаманні українській культурній спадщині загалом: народнопісенним жанрам балади, думи; народному і професійному театрові; літературним та музичним жанрово-стильовим особливостям українського академічного (професійного) мистецтва.
Таким чином, актуальність винесеної у назву дослідження проблеми визначається, з одного боку, станом самої мистецтвознавчої й, зокрема, кінознавчої думки, яка фактично не приділяла цьому питанню достатньої уваги, необхідністю переосмислення впливу звукового рішення на загальну концепцію фільму та його сприйняття глядачем, методологічною занепокоєністю рівнем досліджень. З іншого потребами безпосередньо художньої практики, обумовленими сучасними техніко-виражальними можливостями систем "об’ємного звучання", вимогами кардинальних змін у ставленні до звукорежисури, професійній орієнтації (спеціалізації), створення необхідного інструментарію аналізу, термінологічної та понятійної професійної бази тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри кінознавства "Кіно як мистецтво синтетичне" та теми науково-практичної роботи кафедри звукорежисури: "Вивчення творчих і технічних можливостей творення звуку в сучасному кіно і телебаченні" Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення закономірностей формування структури звукової образності фільму на матеріалі українського кіно.
Для досягнення поставленої мети дослідження необхідно вирішити такі завдання:
- обґрунтувати необхідність системно-цілісного підходу до аналізу звукового рішення фільму, як відносно самостійної складової його поетики;
- систематизувати конструктивно-виражальні принципи образного застосування звуку в кіно;
- прослідкувати традиції й особливості творення звуку в українському кіно й виявити гносеологічний характер асиміляції ним форм, притаманних українському театру і музиці народного й академічного спрямування;
- довести, що певний метод синтезу здійснюється відповідними технічно-виражальними засобами і прийомами, способами драматургічного розвитку, впливає на вибір технологічного процесу, а, зрештою, виступає однією з необхідних умов художньої достовірності;
- виявити нашарування (чи відсутність) асоціативних зв’язків відповідно до культурного світогляду глядача (словесна пародія і мовні діалекти, використання музичних фрагментів певного часу і середовища, обрядодії без коментарів, досвіду сприйняття окремих прийомів драматургічного розвитку як лейттембр, лейтмотив, лейттема тощо), як властивості, притаманної стилістиці українського кінематографа;
- спрогнозувати найбільш доцільні напрямки розвитку звукорежисури як майстерності творення звукової складової в сучасному фільмі.
Об’єктом дослідження аналізу є кінофільми українських майстрів другої половини двадцятого століття.
Предметом дослідження є звукова партитура кінофільмів, їх образність, механізми поєднання із зображенням, загальна концепція творення звуку.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є структурно-типологічне простежування процесів творення "звукової доріжки" фільму, формування образної структури засобами виразності, логіки і характеру їх подальшого розвитку, зчіплювання із зображенням у певну органічну цілісність. Поряд зі структурно-типологічною застосовуються загально-культурологічна й порівняльна методології для з’ясування закономірностей психологічного впливу звуку на глядача.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну становлять:
- комплексний підхід дослідження звукового рішення як складової цілісної концепції фільму (на противагу фрагментарному або компонентному);
- уточнення цілої низки термінологічних формулювань та їх класифікація;
- уперше запропонована концепція доведення тісного зв’язку між методом творення й вибором технологічного процесу;
- розроблена для практичної реалізації і застосована для мистецтвознавчого аналізу концепція адитивного, субтрактивного й інтеграційного методів творення (синтезу), як різнорідних систем внутрішньої єдності образної структури фільму;
- у науковий обіг уводяться структурний аналіз цілого ряду конкретних фільмів, результати дослідження впливу їх звукової образності на глядача.
Загалом, дисертантка вперше у вітчизняному кінознавстві піднімає питання звукової концепції українського фільму як структури, у багатьох випадках дуже складної й такої, що має автономні принципи розвитку. Їх сприйняття встановлює глибинні смислові зв’язки культурно-національного характеру: від особливостей інтонаційно-діалектичного вживання слів, відтінків виконання і проведення мелодії, зміст якої відомий українському глядачу з колиски, до таїнства екранізованих обрядів, використання театральних, музичних традицій побудови образів тощо.
На захист виносяться такі наукові положення дисертації:
1. Структурний підхід дослідження звукового рішення фільму виявив багаторівневу структуру зорових, звукових, та звукозорових компонентів, що мають відповідну обумовлену логіку поєднання, розвитку і використання засобів виразності.
2. Виявлена тенденція до системної побудови образної структури, використання засобів виразності, драматургічних принципів тощо виражена в домінуванні одного з трьох запропонованих методів синтезування, що зароджувалася і розвивалася впродовж 30-60-х та виразно проявила себе в українському кінематографі 70-80-х років.
3. Образна структура українських фільмів є складною й багаторівневою за творенням. Тут мають місце фіксування звичаїв, ритуалів, ігор, музики, пісень, танців у автентичному та аматорському виконанні; реконструкція народної культури професійними виконавцями; метафоричне використання звуків, мовних акцентів і діалектів, музики певного стилю, жанру для означення часово-просторових узагальнень; традиційне образно-естетичне використання шумів і фонів у звуковій картині, написання академічної симфонічної кіномузики, зокрема, такими знаними українськими композиторами, як Б.Буєвський, Л.Грабовський, В.Губа, Б.Лятошинський, М.Скорик, В.Сильвестров, Є.Станкович, І.Шамо та ін. Відповідно, глядацьке сприйняття українських фільмів також складається з декількох пластів і рівнів (поверхневий, логічний, підсвідомий), що виникають не лише як наслідок нашарування різнорідного музично-звукового матеріалу, а і як спосіб формування художнього задуму твору в цілому.
4. Форма, образна структура та принципи розвитку звукової сфери фільмів "поетичної хвилі", як одного з характерних напрямів розвитку українського кіно, мають багато спільних рис з українською поезією, музичним театром та народнопісенними творами, що відіграють провідну роль у визначенні жанрово-стильових рис, колориту фільму.
5. Сформульовані конструктивно-виражальні принципи образного застосування звуку в сучасному кіно доводять, що відповідний метод синтезу адитивний, субтрактивний чи інтеграційний має прослідковуватися на всіх етапах творення фільму, а його дотримання сприяти цілісності сприйняття кінокартини.
Наукове значення роботи. Отримані в ході дослідження структури звукової образності результати, а саме методика цілісного аналізу, запропонована система розподілу формування (синтезування) образної структури на три типи (адитивний, субтрактивний, інтегрований) можуть бути використані для розв’язання наукових завдань у галузі теорії кіно. До наукового обігу запропоновано аналізи структур звукової образності багатьох визначних українських фільмів, уведено й уточнено цілу низку термінів і визначень у галузі звукорежисури.
Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження допоможуть розширити професійну палітру образного творення звуку; можуть бути використані для заповнення прогалин у загальній естетиці фільму, як методологічна основа структурно-типологічного аналізу художніх творів; стануть у нагоді при читанні курсів загальної режисури та звукорежисури у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи були оприлюднені на науково-практичних конференціях; "Українська журналістика в контексті світової" (Київ, 2003), "Сценічні та екранні мистецтва у контексті суспільного розвитку" (Київ, 2003), "Підготовка фахівців театру, кіно і телебачення : історичний досвід, сучасність, перспективи" (Київ, 2004), науково-методичній конференції "Творчість І.Карпенка-Карого: слово і дія через віки" (Київ, 2005).
Публікації. Результати дослідження опубліковано в спеціалізованому журналі [20], двох збірниках наукових праць [21, 22], альманасі [23], науковому журналі [24], одному збірнику науково-методичних праць [25].

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатку. Повний обсяг дисертації становить 196 сторінок, з них 181 сторінка загальний обсяг, 11 сторінок займає список використаних джерел з 144 найменувань, 4 сторінки додаток.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження багаторівневої структури зорових, звукових і звукозорових образів доводить, що в процесі її творення вагому роль відіграє звук. Аналіз звукових концепцій українських фільмів, з очевидністю доводить, що їх звукова партитура має складний багатогранний характер і потребує окремого розгляду.
Єдина жанрово-стилістична концепція є ознакою будь-якого твору мистецтва, його стрижнем. Без неї неможливе творення образності фільму, як особливого, якісно своєрідного рівня цілісності. Без єдності такої концепції не виникає й відповідного враження від перегляду. Аналіз фільмів "поетичної хвилі" виявив не лише застосування широкої палітри засобів виразності для синтезування образів, а й концептуальну послідовність цього вибору (виражену в адитивному, субтрактивному, інтегрованому методах синтезування).
Системний підхід у дослідженні звукового рішення фільму показав наявність багаторівневої системи організації звукової образності, розкрив широкий спектр смислових та асоціативних зв’язків між звуковою сферою й зображальною, взаємодію компонентів звукової картини по вертикалі (тембральне й акустичне забарвлення, інтонаційні, ритмічні та тональні співпадіння чи розбіжності), горизонталі (асоціативне повторення лейттембр, лейтмотив, лейттема, інтонаційне або ритмічне варіювання). Аналіз процесів формування асоціативних зв’язків як вияв спільних рис в окремих драматургічних лініях (наприклад, об’єднання декількох епізодів однією піснею, музичною темою) дозволило прослідкувати певні традиції й особливості творення звуку в українському кіно.
Конкретний аналіз незаперечно доводить, що образна структура українських фільмів є складною й багаторівневою за творенням: фіксування звичаїв, ритуалів, ігор, музики, пісень, танців у автентичному та аматорському виконанні; реконструкція народної культури професійними виконавцями, метафоричне використання звуків, мовних акцентів і діалектів, музики певного стилю, жанру і виконання для означення часово-просторових узагальнень, традиційне образно-естетичне використання шумів і фонів у звуковій картині, написання академічної симфонічної кіномузики такими знаними українськими композиторами, як Б.Буєвський, Л.Грабовський, В.Губа, Б.Лятошинський, В.Сильвестров, М.Скорик, Є.Станкович, І.Шамо та ін. Відповідно, глядацьке сприйняття фільмів також складається з декількох пластів і рівнів (поверхневий, логічний, підсвідомий).
Відповідна суспільно-політична атмосфера радянського часу вимагала від українських режисерів досить тонкого розрахунку, а часто езопового характеру в плетенні й нашаруванні асоціативних зв’язків відповідно до культурного світогляду глядача: словесна пародія і мовні діалекти, використання музичних фрагментів певного часу й середовища, обрядодії без коментарів, створення екранних прототипів образів з відомих історичних особистостей, досвіду сприйняття таких окремих прийомів драматургічного розвитку, як лейттембр, лейтмотив, лейттема тощо. Ця "глибина" (і неоднозначність) сприйняття глядачем притаманна стилістиці українського кінематографа.
Деякі конструктивно-виражальні принципи та форми образного застосування звуку асимільовані українським кінематографом з українського театру (особливо музично-драматичного та ярмаркового "Вертепу") і музики народного (особливо епічні форми думи, балади) й академічного спрямування (симфонічний розвиток та форми рондо, варіацій).
Проведена доповідачем експериментальна робота аналіз низки видатних українських фільмів виявила правомірність і доцільність використання двох підходів до дослідження звуку як компонента образної структури фільму: порівняльного для аналізу фільмів 30-60-х років, де спадкові риси та асиміляційні процеси виражені достатньо яскраво; та синтезійного для аналізу фільмів 70-80-х років, де спостерігається цілеспрямований вибір засобів виразності та функціонального використання звукових компонентів для синтезування цілого структури образності. Становлення методик синтезування звуку в українському кіно пройшло складний шлях від простих ілюстративних тенденцій механічного змішування в 30-40-х роках до складної образної поліфонізації другої половини ХХ століття й освоєння принципово нових принципів звукотворення нинішнього етапу розвитку.
Типологічний розподіл на три методи синтезування образності виявив закономірності вибору особливого спектру засобів виразності, методів драматургічного розвитку, а також впливу на вибір технологічного процесу, що є однією з необхідних умов художньої достовірності. Окрім загальних принципів складання компонентів у звукову картину; висікання з існуючої звукової картини ядра, основи образу; інтеграція (співіснування та взаємодія) звукових субструктур було виявлено специфічні, домінуючі ознаки кожного з методів синтезу образної структури.
Для адитивного методу характерне:
а) діалектне, імпровізаційне мовлення, інтерв’ю;
б) використання оригінальних звуко-шумових фактур з колоритом місцевості, значний відсоток фонових звучань, що передають атмосферу дії;
в) народна або стилізована під відповідну епоху музика, що інтегрує атмосферу й колорит цілого, виконання непрофесійними музикантами або акторами, можлива принципова відмова від невмотивованої музики
г) спосіб змінення образності шляхом додавання (сполучення): з іншими елементами та поліфонічного проведення обраної теми в декількох "голосах" (пластах звукозорового ряду), тембрами (як характеристиками героїв, подібно до інструментів в оркестрі) в організаційно-об’єднальній структурі обрядових формул та музичних форм.
Для субтрактивного методу характерні:
а) літературна, виважена мова, внутрішній монолог або дикторський текст;
б) відбір особливо інтонаційно виразних фактур звучання або їх відповідна обробка, "олюднення" звуків та система лейттембрів, несподіване сполучення звукової та зображальної сфер, мінімалістичне але ємкісне використання компонентів звукового ряду, де навіть фон є частиною образу;
в) внутрішньокадрова музика образ-характеристика (пісня) та невмотивована функція підтримки змісту та емоційного навантаження кадру, задає ритм і темп картини, тому використовується метод компіляції музики різних композиторів і епох
г) прийом акцентуації уваги на незвичному сполученні елементів, контрастному зіставленні дещо "плакатних", гранично конфліктних елементів для детального розкриття "зерна", основної теми фільму.
Для інтеграційного методу синтезування характерні:
а) зіставлення різних стильових, жанрових типів мовлення (проза і поезія, лаконізм і розлогість, спокій та знервованість висловлювання), авторський коментар;
б) темброво-акустична обробка звучань для передачі різного простору і часу, звуковий дизайн підкреслення звуками рухів дійових осіб та предметів у кадрі та вплітання шумів і фонових звучань у музичну тканину фільму;
в) кіномузика відіграє вагому роль у створенні форми й композиції, об’єднання різнохарактерних елементів (швидкі монтажні трансформації простору і часу) у ціле через застосування симфонічного (наскрізного) розвитку тем і розгалуженої лейтсистеми, передає внутрішній смисл та суб’єктивну оцінку дії, а для передачі особливого стану героя (марення, сновидіння) можливе використання електронної музики
г) прийоми розмежування особливо виразними та характерними звукозоровими образами певних поглядів "ракурсів" (з одного місця на різний час або з різних місць на одну й ту ж по часу подію), локальна внутрішньокадрова інтеграція-коментар (смисловий,текстовий чи емоційний) за допомоги певного акустичного забарвлення цього елемента структури (мови) або вузлових подій розповіді.
Останні розробки фізіологічного впливу звуку на людину, зокрема, на її підсвідомість (особливо інфразвуку й ультразвуку), дозволяють краще осягнути новітні багатоканальні системи, виражальні властивості звуку загалом. Сучасне звукове кіно характеризує прозорість. Важко переосмислити, що компоненти звукової партитури потрібно не мікшувати (зводити до однієї доріжки), а навпаки, тримати окремо; змішувати не на плівках, а в просторі кінозалу.
Отримані в ході дослідження структури звукової образності результати, а саме методика цілісного аналізу, запропонована система розподілу формування (синтезування) образної структури на три типи (адитивний, субтрактивний, інтегрований) можуть бути цінними для розв’язання наукових завдань у галузі теорії кіно. Маємо надію, що прогнозовані напрямки розвитку звукорежисури як майстерності творення звукового рішення фільму в сучасному українському кінопросторі допоможуть розширити професійну палітру образного творення звуку; можуть бути використані для заповнення прогалин у загальній естетиці фільму; як методологічна основа структурно-типологічного аналізу художніх творів; при читанні курсів загальної режисури та звукорежисури у вищих навчальних закладах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авербах Е.М. Музыка на телевидении. М.: Знание, 1984. 48 с.
2. Авксентьева В.В. Романтизм в українському кіномистецтві. К., 1976. 127 с.
3. Александров Г.В. Эпоха и кино. М.: Политиздат, 1976. 287 с.
4. Анотований каталог фільмів 1928-1998 / Національна кіностудія художніх фільмів ім. О.Довженка, автор-упорядник Р.Прокопенко. К.: ТОВ "Атіс компані АТД", 1998. 500 с.
5. Антонов В.И., Веклич В.П., Водяницкий Л. П. и др. Справочник по технике магнитной записи. п/р Порицкого О. В. и Травникова Е. Н. К., 1981. 319 с.
6. Аполлонова Л.П., Шумова Н.Д. Грамзапись и её воспроизведение. М., 1973. 73 с.
7. Аполлонова Л.П., Шумова Н.Д. Механическая звукозапись. 2 изд. М., 1978. 232 с.
8. Асафьев Б.В. Музыкальная форма как процесс : Кн 1-2. 2 изд. Л.: Музыка, 1971. 376 с.
9. Бабушкин С.Г. Разработка и производство киноаппаратуры и носителей кинематографической информации : Сб науч. трудов. Л.: ЛИКИ, 1987. 191 с.
10. Балаш Б. Кино : Становление и сущность нового искусства / Пер. с нем. М.П.Брандес. М.: Прогресс, 1968. 328 с.
11. Балонов Л.Я., Деглин В.Л. Слух и речь доминантного и недоминантного полушарий. Л.: Наука, 1976. 218 с.
12. Безклубенко С.Д. Теорія культури : Учбовий посібник / КНУК і М. К., 2002. 324 с.
13. Белунцов В. Компьютер для музыканта. Самоучитель. СПб.: Питер, 2001. 464 с.
14. Беренек Л. Акустические измерения / Пер. С англ., ред. Н.Н.Андреева. М.: Издат. иностр. лит., 1952. 627 с.
15. Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчук : Спогади, інтерв’ю, сценарії / Упоряд. М.Є.Миколайчук. К.: Мистецтво, 1991. 399 с.
16. Блауэрт Й. Пространственный слух / Пер. с нем Д.Гурвица. М.: Энергия, 1979. 224 с.
17. Бродкин В.М. Электропроигрывающие устройства. 2 изд. М.: Энергия, 1980. 127 с.
18. Брюховецька Л.І. Поетична хвиля українського кіно. К.: Мистецтво, 1989. 173 с.
19. Брюховецька Л.І. Література і кіно : Проблеми взаємин : Літературно-критичний нарис. К.: Радянський письменник, 1988. 183 с.
20. Бут О. Що ви чуєте в сучасному кінотеатрі : "Успенський собор" і "Михайлівський золотоверхий" // Телерадіокур‘єр. 2002. №4 (30). С. 70-75.
21. Бут О. Колізії створення звукового образу в сучасному фільмі // Вісник. Зб. наук. статей Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіалінгвістика. Кінотелемистецтво. Випуск 1. К.: КиМУ. 2002. С. 271-283.
22. Бут О. Вплив звукової концепції на цілісність сприйняття фільму // Вісник. Зб. наук. статей Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіалінгвістика. Кінотелемистецтво. Випуск 2. К.: КиМУ. 2002. С. 250-260.
23. Бут О.В. Дослідження основних типів звукового рішення на прикладі аналізу фільмів "поетичного" кіно // Культура і сучасність : Альманах. К.: ДАКККіМ. 2004. № 1. С. 85-92.
24. Бут О.В. Продовження української епічної традиції в образній структурі фільму Ю.Г.Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. К.: ДАКККіМ. 2004. №3. С. 54-60.
25. Бут О.В. Виховання звукорежисерів в умовах сучасного просторового кіно і телебачення // Творчість І.Карпенка-Карого: Слово і дія через віки : Зб. наук.-метод. праць / Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого; Голова ред. колегії проф. О.І.Безгін. К.: ВВС "Компас". 2005. С. 165-169.
26. Бухов Л. В поисках звуковой достоверности // Искусство кино. 1981. №3. С. 85-89.
27. Василевский Ю.А. Носители магнитной записи. М.: Искусство, 1989. 287 с.
28. Василевский Ю.А. Практическая энциклопедия по технике аудио- и видеозаписи. М., 1996. 208 с.
29. Вахитов Я.Ш. Теоретические основы электроакустики и электро-акустическая аппаратура. М., 1982. 415 с.
30. Велесова книга : Волховник. літ. переклад та коментар Г.Лозко. К.: Такі справи, 2002. 367 с.
31. Войтович В.М. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
32. Волков-Ланнит Л.Ф. Искусство запечатлённого звука: Очерки по истории граммофона. М.: Искусство, 1964. 233 с.
33. Воскресенская И.Н. Звуковое решение фильма. 2-е изд. М.: Искусство, 1984. 118 с.
34. Высоцкий М.З. Системы кино и стереозвук. М.: Искусство, 1972. 335 с.
35. Высоцкий М.З. Технология звукозаписи кинофильмов. М.: Искусство, 1954. 209 с.
36. Выходец А.В. и др. Стереофоническое радиовещание. К.: Техника, 1995. 240 с.
37. Выходец А.В. Телевизионная передача кинофильмов. М.: Связь, 1975. 134 с.
38. Гарднер Дж. Овладевайте искусством магнитной записи. Пер. с англ. Горелика В.М., п/р Белкина Б. Г. М.: Радио и связь, 1981. 143 с.
39. Гладишева А.О. Сценічна мова. Дикційна та орфоепічна нормативність : Навч. посібник для студ. мист. вузів та учнів дитячих шкіл мистецтв / КДІТМ ім І.К.Карпенка-Карого. К., 1996. 204 с.
40. Глухов В.И. Куракин А.Т. Техника озвучания фильма: Из опыта работы кинолюбителей. М.: Искусство, 1960. 86 с.
41. Горпенко В.Г. Архітектоніка фільму : Режисерські засоби і способи формування структури екранного середовища. В 5 кн. ( 7 частин ). К.: ДІТМ, 2000.
42. Дворниченко О.И. Гармония фильма. М.: Искусство, 1982. 200 с.
43. Дзиган Е.Л. Жизнь и фильмы: Статьи. Свидетельства. Воспоминания. Размышления. М.: Искусство, 1981. 232 с.
44. Дмитренко М.К. Українська фолькльористика: історія, теорія, практика. К.: Народознавство, 2001. 576 с.
45. Довженко І.Б. Поетика фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" (монтаж). К.: КВІЦ, 2001. 56 с.
46. Довженко О.П. Твори : В 5 т. Т.4 / Ред. тому А.П.Загребельний. К.: Дніпро, 1984. 357 с.
47. Дрейзен И.Г. Электроакустика и звуковое вещание. М.: Связьиздат, 1961. 544 с.
48. Емельянов Е.Д. Современные системы звукопередачи. М.: Знание, 1975. 64 с.
49. Емельянов Е.Д. Звукофикация театров и концертных залов. М.: Искусство, 1989. 266 с.
50. Єфімов В.В. По звуковій доріжці : Посібник. К.: Веселка, 1975. 150 с.
51. Ждан В.Н. Введение в эстетику фильма. М.: Искусство, 1972. 327 с.
52. Загайкевич А. Технологічний радикалізм сучасної музики в контексті мистецької автономії // Художня культура. Актуальні проблеми : Наук. вісн. / Держ.центр театр. мистец. ім. Леся Курбаса, Ін-т пробл. сучас. мистец. Акад. мистецтв України; Редкол.: Н.Корнієнко та ін. К.: Муз. Україна, 2004. Вип. 1. С. 19-27.
53. Загданский Е.П. От мысли к образу. 2 изд. доп. К.: Мистецтвознавство, 1990. 161 с.
54. Закревский Ю.А. Звуковой образ в фильме. М.: Искусство, 1961. 126 с.
55. Закс А.С., Клименко Г.К. Измерения в практике звукозаписи. М.: Искусство, 1981. 101 с.
56. Згут М.А. Мой друг магнитофон. 3 изд. М.: Радио и связь, 1982. 223с.
57. Історія українського радянського кіно : В 3 т. Т.1, 1917-1930 / Редкол. Б.С.Буряк та ін. К.: Наукова думка, 1986. 247 с.
58. Історія українського радянського кіно : В.3 т. Т.2, 1931-1945 / Жукова А.Є., Капельгородська Н.М., Крижанівський Б.М. К.: Наукова думка, 1987. 216 с.
59. Казарян Р. Эволюция форм киносинтеза // Искусство кино, 1982. №7. С. 107-123.
60. Как работать над словом : Методич. пособие по сцен. речи и худ. чтению / Под ред. Е.Е.Рудневой. М.: Советская Россия, 1959. 150 с.
61. Кац Б.А. Простые истины киномузыки: Заметки о музыке Андрея Петрова в фильмах Георгия Данелия и Эльдара Рязанова. Л.: Советский композитор, 1988. 232 с.
62. Кинг Г. Руководство по звукотехнике. Пер. с англ. Ю.П.Алексеева, Г.М.Васильевой. Л.: Энергия, 1980. 384 с.
63. Кино : Методология и исследования / Сб. научных работ / Сост. и науч. ред. В.М.Муриан. М.: ВГИК, 2001. 210 с.
64. Клер Р. Размышления о киноискусстве : Заметки к истории киноискусства с 1920 по 1950 гг. / Вступ. статья С.Юткевича / Пер. с франц. Т.В.Ивановой. М.: Искусство, 1958. 230 с.
65. Клиентов А.Е. Пять встреч с музой Кино. М.: Современник, 2001. 334 с.
66. Ковалгин Ю. А. Стереофония. - М.: Радио и связь, 1989. 270 с.
67. Козлов Л. Изображение и образ, очерки по исторической поєтике советского кино. М.: Искусство, 1980. 288 с.
68. Козюренко Ю.И. Основы звукорежисуры в театре. М.: Искусство, 1975. 248 с.
69. Козюренко Ю.И. Звукозапись с микрофона. 2-е изд. М.: Радио и связь, 1988. 112 с.
70. Колесникова Н.А., Петров А.П. Диалог о киномузыке. М.: Искусство, 1982. 175 с.
71. Кононович Л.М.,Ковалгин Ю.А. Стереофоническое воспроизведение звука. М.: Радио и связь, 1981. 185 с.
72. Корганов Т.Й., Фролов И.Д. Кино и музыка: Музыка в драматургии фильма. М.: Искусство, 1964. 350 с.
73. Корнієнко І.С. Мистецтво кіно : Принципи і художні засоби. К.: Мистецтво, 1974. 239 с.
74. Краткий оперный словарь : Справ. / А.А.Гозенпуд. 2 изд. К.: Музычна Украйина, 1989. 295 с.
75. Кубат К. Звукооператор-любитель. Пер. с чешск. В.А.Лихобабина. М.: Энергия, 1978. 191 с.
76. Кузнецов Л.А. Акустика музыкальных инструментов: Справ. М.: Легпромбытиздат, 1989. 368 с.
77. Культура і побут населення України : Навч. Посібник / В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. 2-е вид., доп та перероб. К.: Либідь, 1993. 288 с.
78. Курс фізики: Механіка. Акустика. Теплота і молекулярна фізика / М.М.Андрєєв, С.М.Ржевкін, Г.С.Горелік / За ред. М.Д.Папалексі : Т.1. К.: Радянська школа, 1950. 564 с.
79. Лауфер М.В., Крыжановский И.А. Теоретические основы магнитной записи сигналов на движущийся носитель : Учеб. пособие. К. Вища школа, 1982. 270 с.
80. Левчук Л.Т. та ін.. Естетика : Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко. К.: Вища школа, 2000. 398 с.
81. Левчук Т.В. Кіномистецтво радянської України сімдесятих років. К.: Знання, 1980. 32 с.
82. Левчук Т.В., Ильяшенко В. В. Кинорежиссура. К.: Мистецтво, 1981. 243 с.
83. Лисса З. Эстетика киномузыки / Пер. с нем. А.О.Зелениной, Д.Л.Каравкиной. М.: Музыка, 1970. 494 с.
84. Лозко Г.С. Українське народознавство. 2-е вид., доповнене та перероблене. К.: АртЕк, 2004. 472 с.
85. Мазо Я.А. Магнитная лента. 2-е изд. — М.: Энергия, 1975. 136 с.
86. Маньковский В.С. Основы звукооператорской работы: Учебное пособие. М.: Искусство, 1984. 240 с.
87. Моль А.Теория информации и эстетическое восприятие: пер. с фр. Б.А.Власюка. п/р Зарипова Р.Х., Иванова В. В. М.: Мир, 1966. 352 с.
88. Морозов В.П. Занимательная биоакустика: Изд. 2-е, доп, перераб. М.: Знание, 1987. 204 с.
89. Назайкинский Е.В. Звуковой мир музыки. М.: Музыка, 1988. 254 с.
90. Музыка и телевидение / Сост. Г.Я.Троицкая, Н.С.Афонина. М.: Советский композитор, 1978. Вып.1. 256 с.
91. Никамин В.А. Системы пространственного звучания : Учебное пособие. СПб.: Корона принт, 2004. 192 с.
92. Нисбетт А. Звуковая студия : Техника и методы использования / Пер. с англ. А.П.Алешкин / Под ред. Б.Г.Коллендера. М.: Связь, 1979. 464 с.
93. Нисбетт А. Применение микрофонов / Пер. с англ. В.И.Болотников. М.: Искусство, 1981. 173 с.
94. Носуленко В.Н., Ломов В.Ф. и др. Вербальное кодирование в познавательных процессах. Анализ признаков слухового образа / Ответственный ред. Забродин Ю.М. М.: Наука, 1986. 128 с.
95. Овчиннікова А.П. Інтонація в сценічній мові та мовленні // Аркадія : Культурологічний та мистецтвознавчий журнал, 2003. № 2. С. 41-43.
96. Овчиннікова А.П., Хаджирадєва С.К. Основи ораторської майстерності в умовах конфліктної взаємодії : Навч. Посібник. Одеса: Пальміра, 2005. 180 с.
97. Панфилов Н.Д. Звук в фильме. М.: Искусство, 1963. 117 с.
98. Погребняк Г.П. Художнє осмислення дійсності у творчості Ю.Іллєнка: Автореф. дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.04 / НАН України. К., 1997. 25 с.
99. Пудовкин В.И. Собр. Соч. : В 3 т. Т.1. М.: Искусство, 1974. 440 с.
100. Рибак-Акимов В. В. Зображення, слово і звук у художньому фільмі. К.: Мистецтво, 1967. 154 с.
101. Римский-Корсаков А.В. Дьяконов Н.А. Музыкальные инструменты : Методы исследования и расчёта / Под ред. Н.Н.Андреева. М.: Росгизместпром, 1952. 346 с.
102. Рождение звукового образа: Художественные проблемы звукозаписи в экранных искусствах и на радио / Сост. Е.М.Авербах. М.: Искусство, 1985. 239 с.
103. Романов С.Н. Биологическое действие вибрации и звука: Парадоксы и проблемы ХХ века / Под ред. И.А.Вартанян. Л.: Наука, 1991. 158 с.
104. Роуз Дж. Звук для цифрового видео: запись и обработка. Пер. с англ. А.С.Казакова. М.: Кудиц-образ, 2004. 488 с.
105. Сапожков М.А. Звукофикация открытых пространств. М.: Радио и связь, 1985. 304 с.
106. Сапожков М.А. Звукофикация помещений : Проектирование и расчёт. М.: Связь, 1979. 144 с.
107. Симонов П.В. Созидающий мозг : Нейробиологические основы творчества / Российская Академия наук. М.: Наука, 1993. 112 с.
108. Скуратівський В.Л. Екранні мистецтва у соціокультурних процесах ХХ століття : Ґенеза. Структура. Функція / КДІТМ ім. І.К.Карпенка-Карого : Ч.1. К.: Поезія, 1997. 224 с.
109. Скуратівський В.Л. Екранні мистецтва у соціокультурних процесах ХХ століття : Ґенеза. Структура. Функція / КДІТМ ім. І.К.Карпенка-Карого : Ч.2. К.: Іван Федоров, 1997. 240 с.
110. Современный кинопроцесс и действительность / АН УССР, И-т искусствоведения, фольклора и этнографии им. М.Ф.Рыльского / Отв. Ред. С.Д.Безклубенко. К.: Наукова думка, 1986. 178 с.
111. Соколов А.Г. Монтаж : Телевидение, кино, видео. : Учебник. В 3ч. : Ч.2. М.: 625, 2001. 207 с.
112. Соловьёва А.И. Основы психологии слуха / Под ред. В.Г.Ананьева. Л.: ГГУ, 1972. 186 с.
113. Сохор А.Н. Вопросы социологии и эстетики музыки : Сборник статей : Т.1. Состав. Ю.Капустин. Л.: Советский композитор, 1980. 294 с.
114. Сохор А.Н. Воспитательная роль музыки : Изд. 2-е, дополн. Л.: Музыка, 1975. 62 с.
115. Співоче поле України: Літературно-художнє видання / Упо