Замовити дисертацію ПОЛІТИКА ЯПОНІЇ ЩОДО КРАЇН АСЕАН (кінець 70-х

У вступі розкривається сутність і стан наукової проблеми та її значущість, обґрунтовується її актуальність та необхідність проведення дослідження, викладено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються її мета і завдання, визначаються хронологічні межі дослідження, описано ступінь новизни, показано практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - “Методологічні засади та джерельно-документальна база” – визначено загальну методику дослідження та проаналізовано теоретичні підходи дослідників щодо політики Японії в субрегіоні країн АСЕАН.

В якості методологічної основи в цій роботі було обрано системний підхід до аналізу міжнародних відносин у Південно-Східній Азії. Така субреґіональна підсистема як Південно-Східна Азія є більш локалізованою, оскільки виникла в межах одного субрегіону та, відповідно, є елементом реґіональної східноазійської міжнародно-політичної системи. Локалізованість південносхідноазійської підсистеми, що виявляється у достатньо високому ступені розвитку внутрішньопідсистемних відносин, співробітництва та конфліктності, абсолютно не означає відірваності цієї підсистеми від загальнопланетарної міжнародної системи, вона тісно переплетена з загальносистемними відносинами.

Доведено, що реґіону властива специфічна форма самоорганізації, за якої ключову роль відіграють не країни-лідери, а малі та середні країни, які не здатні до ролі самостійних елементів реґіональної структури й тому, як правило, сприймаються в якості реґіонального “фону” або елементів простору.

Наявність власних проблем південносхідноазійської підсистеми: побудова Зони миру, свободи та нейтралітету, проголошення без’ядерної зони в Південно-Східній Азії, локальні латентні конфлікти, - а також відносини в таких структурних ланках як АСЕАН-США, АСЕАН-Китай багато в чому визначають зовнішньополітичний курс Японії в цьому міжнародно-політичному субрегіоні та є характерними в структурному плані для поведінки Японії як провідного актора світової політики на міжнародній арені. У свою чергу, зовнішньополітична діяльність Японії спрямована на зміну об’єктивних структурних відносин у південносхідноазійській, східноазійській системах зокрема, та в світовій системі міжнародних відносин взагалі.

З метою формування повнішої уяви про специфіку концепцій та практичну реалізацію зовнішньої політики Японії в субрегіоні країн АСЕАН та оцінки зовнішньополітичних акцій Токіо, спрямованих на забезпечення провідної ролі Країни вранішнього сонця в азійсько-тихоокеанському реґіоні та світі взагалі, автор в дисертації опрацював і ввів у науковий обіг широке коло нових документів та матеріалів, більшість з яких раніше не використовувалася в українській політологічній літературі.

Фактичний та аналітичний матеріал, що стосується як ключових проблем дипломатичної діяльності Токіо в глобальному плані, так і конкретних її напрямків з окремих реґіонів та країн, міститься в документах та матеріалах органів державної влади Японії (Міністерства закордонних справ Японії, Управління національної оборони Японії, Міністерства міжнародної торгівлі та промисловості Японії): щорічних оглядах японської зовнішньої політики "Блакитні книги" з дипломатії, щорічних оглядах з питань національної оборони та міжнародної безпеки “Оборона Японії”, щорічних звітах про програму "Офіційна допомога розвитку" (ОДР), інформаційних бюлетенях.

Корисними при дослідженні підходів країн АСЕАН до вирішення проблем безпеки та економіки в АТР та опрацюванні позицій Японії та країн АСЕАН в рамках цих міжнародних організацій стали договори та декларації, укладені в рамках Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), конференції Азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) та Реґіонального форуму АСЕАН (АРФ).

Еволюцію підходів світового та європейського співтовариства до проблем врегулювання локальних конфліктів у Південно-Східній Азії та ставлення світової спільноти до створення без’ядерної зони в Південно-Східній Азії допомогли проаналізувати резолюції та рішення Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки ООН та європейських міжнародних організацій, опубліковані у вигляді звітів, збірників матеріалів і окремих документів.

На основі тез виступів у парламенті прем'єр-міністрів та міністрів закордонних справ Японії, а також основних зовнішньополітичних заяв, зроблених ними в Токіо та під час візитів до країн Південно-Східної Азії, був проведений аналіз концептуально-доктринальних засад політики Японії щодо країн АСЕАН у період, що досліджується.

При осмисленні стану та можливих перспектив співробітництва України з Японією та країнами АСЕАН автор спирався на договірно-правову базу двосторонніх відносин України з цими країнами.

Проблеми формування зовнішньополітичного курсу Японії, економічні та політичні питання інтеграційних процесів у Південно-Східній Азії та ключові механізми системи військово-політичної безпеки в АТР детально розглядаються у працях Р.-Ш. Алієва, А. Д. Богатурова, М. С. Капіци, В. О. Кістанова, І. І. Коваленка, В. В. Самойленка, Т. І. Сулицької, М. А. Халдіна тощо.

Зв’язок внутрішньої та зовнішньої політики Японії, питання дипломатичного стилю Токіо та дискусійні аспекти участі цієї країни в азійсько-тихоокеанській безпеці, виходу Японії на позиції лідера в АТР ретельно відстеженні у дослідженнях японських авторів Т. Іногучі, С. Масакіде, Я. Накасоне, Д. Окімото, С. Окіти, К. Ямамури, Х. Фурукаї, а також американських – Е. Дж. Лінкольна, В. Мендля, М. Блейкера, Н. Левіна, Ч. Джонсона тощо.

Суттєву допомогу автору у розробці методології дослідження та формуванні загальної концепції роботи, а також при осмисленні інтересів та можливостей співробітництва України з країнами Східної Азії надали праці Є. Є. Камінського, О. Г. Білоруса, О. М. Гончаренка, Б. І. Гуменюка, І. О. Дубового, В. І. Дудчака, К. Кадзіми, О. А. Коппель, В. В. Міхєєва, Д. Г. Лук’яненка, С. О. Нікішенка, Б. О. Парахонського, Е. А. Позднякова, В. В. Сєднєва, С. О. Шергіна, С. О. Якубовського та інших.

У другому розділі – “Південно-Східна Азія в системі економічних та політичних пріоритетів Японії” здійснено узагальнюючу оцінку основних концепцій політики Японії щодо країн АСЕАН наприкінці 70-х-90-і роки та визначено її основні принципи.

З’ясовано, що зростаючий економічний потенціал держав АСЕАН становить інтерес для Японії з троякої точки зору: як політично надійне джерело отримання окремих видів сировини, палива та матеріалів; як можливість використання порівняно дешевої робочої сили та енергії для створення неконкурентноздатних у самій Японії виробництв; як зростаючий ринок збуту промислової продукції. Зважаючи на те, що АСЕАН - єдина реґіональна організація, що встановила робочі політичні відносини з усіма світовими державами і більшістю інших економічно могутніх країн та стала ініціатором організації діалогу на найвищому рівні "Азія-Європа", а на міжнародній арені діє як згуртована реґіональна організація з єдиним голосом, завдяки чому має міцні позиції в ООН, Русі неприєднання, користується великою міжнародною повагою, не викликає сумніву те, що Японія буде шукати підтримки цієї впливової організації в своїх намаганнях обійняти гідне її економічним позиціям місце в новій геополітичній архітектурі АТР та, взагалі, в своїх амбіціях щодо світового лідерства.

На основі аналізу стилю та методів, що практикувалися японськими лідерами у відносинах з країнами АСЕАН, визначено, що Токіо поетапно підвищив свою роль у вирішенні нагальних проблем субрегіону наприкінці 70-х-90-і роки та зайняв більш самостійну позицію у розробці зовнішньої політики щодо країн субрегіону без озирань на Вашингтон, а також узяв курс на підвищення політичної ваги та впливу Японії з метою приведення їх у відповідність з її зростаючими економічними можливостями на міжнародній арені, та насамперед в Азії. При цьому, будучи в певній мірі “новачком” на політичному полі, Японія змогла, не порушуючи балансу інтересів, досягти власних зовнішньополітичних цілей та завдань.

Орієнтири, які ставилися політиками Японії, були зафіксовані в руслі послідовної низки концепцій та доктрин японських прем`єр-міністрів, які поставили у фокус азійської політики Токіо саме країни АСЕАН. Критична оцінка колоніального воєнного минулого стала одним з центральних елементів політики урядів, які були при владі наприкінці 80-х – на початку 90-х років, що ясно зазначено у виступах прем`єр-міністрів Японії під час їх візитів до країн Південно-Східної Азії. Новим у зовнішній політиці Японії стала всеохоплююча публічна оцінка дій країни в роки другої світової війни. Аналіз ідеологічної стратегії Японії в Південно-Східній Азії наприкінці 70-х-90-і роки дає підстави стверджувати, що японські керівники пов`язують з АСЕАН не тільки плани зміцнення свого економічного впливу, а й хотіли б заручитися підтримкою АСЕАН у вирішенні питання свого політичного лідерства в Азії, навіть більше, набутті постійного членства в Раді Безпеки ООН.

Визначено, що в 90-і роки Японія зробила спробу встановити з країнами АСЕАН такі відносини, які за свою інтенсивністю та значенням можна було б поставити на друге місце після японо-американських, а також завдяки своїй активній політиці в Південно-Східній Азії вона змогла долучитися до вирішення проблем безпеки в АТР.

У третьому розділі – “Проблеми миру та гарантування безпеки у відносинах Японії з країнами АСЕАН” - уточнено роль Японії в реґіональній системі міжнародних відносин в азійсько-тихоокеанському реґіоні.

Завершення “холодної” війни могло, але не призвело до зміни зовнішньополітичної орієнтації Японії. Японо-американський союз й надалі буде відігравати важливу роль для безпеки Японії та миру і стабільності в сусідніх з Японією реґіонах. Причиною збереження відданості військово-політичному союзові з США є суттєва роль, яку зіграло перетворення Китаю в активного учасника політичних процесів в АТР. Швидке зростання економічної та політичної могутності КНР було сприйнято в Японії як потенційну загрозу її інтересам. Крім того, побоювання щодо появи ядерної зброї на Корейському півострові та вірогідність розпаду Індонезії на окремі держави вимагають від офіційного Токіо більш чіткої позиції з питань безпеки та виходу у реґіональні лідери у цій царині. Вважаємо, що Японія має виступати носієм ідей та активним гравцем на світовій арені. Для цього Країна вранішнього сонця має усі необхідні ресурси та важелі: як військові, так і економічні. Токіо повинен, використовуючи автономну позицію в японо-американському союзі, забезпечити собі роль лідера в інтеграційних процесах в АТР, привести свій міжнародний статус у відповідність з досягнутим економічним та науково-технічним рівнем. Саме цього очікують від Японії країни АСЕАН.

Проаналізовано модель безпеки в Південно-Східній Азії та підходи Японії і країн АСЕАН до проблем миру та гарантування безпеки в АТР. Аналіз моделі безпеки в субрегіоні країн АСЕАН свідчить, що підсистема Японія-АСЕАН є слабко структурованою у царині політики та безпеки. При цьому механізм неформальних, напівофіційних політико-економічних зв’язків у взаємодії з системою торговельно-економічної співпраці Японії з країнами субреґіону є досить ефективним методом розв’язання внутрішньорегіональних конфліктів, локалізації непорозумінь у двосторонніх відносинах та вирішення реґіональних проблем за участі США, Японії, Китаю та АСЕАН в якості рівних партнерів. Японія та США ясно зрозуміли важливість АСЕАН як визначального чинника в процесах реґіональної безпеки АТР, що підтвердила здатність країн АСЕАН заблокувати загальнорегіональні ініціативи на зразок ідеї побудови “тихоокеанського співтовариства” та спроможність висунути та реалізувати на практиці власні – зона миру, свободи та нейтралітету (ЗОПФАН) та зона, вільна від ядерної зброї в Південно-Східній Азії. Підтримка Японією концепції ЗОПФАН та Договору про без'ядерну зону в Південно-Східній Азії розцінюється нами перш за все, виходячи з глобальної стратегії Токіо, як намагання відігравати автономну роль в японо-американському союзі та як черговий етап у наполегливій політиці Країни вранішнього сонця із забезпечення своєї провідної ролі в інтеграційних процесах в АТР. Схвалення Японією позиції АСЕАН з питань додержання прав людини, спроби Токіо донести думку країн, що розвиваються, до держав групи “Великої сімки” свідчать про випробовування Японією ролі своєрідного моста між Заходом і Сходом та бажання виступати від імені Азії взагалі.

У четвертому розділі – “Торговельно-економічне співробітництво Японії з країнами АСЕАН” – проаналізовано зовнішньоекономічні плани Японії в субрегіоні, простежено та оцінено основні кроки японської дипломатії з реалізації інтересів держави та японських корпорацій.

Доведено, що географічна близькість країн Асоціації з Японією, протекціонізм американських та європейських партнерів, різке зростання курсу єни та бум економічного розвитку в країнах АСЕАН зумовили інтенсивний ріст прямих японських капіталовкладень в цей субреґіон. По суті у 80-90-і роки японські капітали були основною рушійною силою промислово-економічного розвитку країн АСЕАН. Важливим новим моментом інвестиційної політики японських компаній став перехід від передачі технологій, спрямованих на використання дешевої робочої сили та сировинних ресурсів, до інвестування у наукомісткі галузі промисловості, що сприяло розбудові потужних електронної та машинобудівної галузей промисловості, а також підвищенню науково-технічного потенціалу країн АСЕАН.

Разом з цим країни АСЕАН з кінця 80-х років стали відігравати роль важливого елемента в глобальній стратегії японських торговельних та промислових компаній та перетворилися у потужну експортну базу цих компаній.

На основі проведеного аналізу було встановлено, що активна стратегія японських компаній, підкріплена розгорнутою системою інфраструктурних об’єктів з обслуговування експорту місцевих компаній з японським капіталом, яка була побудована, переважно, за кошти японської ОДР, що надається урядовими каналами, призвела до формування експортоорієнтованого союзу, який нагадує систему кейрецу. В цьому союзі економіки країн АСЕАН функціонують скоріш не як автономні партнери, а як субпідрядники або “молодші” партнери, про що свідчить структура експорту та імпорту країн АСЕАН та постійна розбалансованість їхньої двосторонньої торгівлі з Японією.

Визнаючи, що Японія обмінюється досвідом, технологією та інформацією з країнами-партнерами Південно-Східної Азії, поряд з цим доведено, що Японія є домінуючою стороною у двосторонніх зв’язках з усіма країнами субреґіону, зважаючи на практичну відсутність асеанівських капіталів на японському ринку, активне сальдо у зовнішньоторговельному обігу Японії з цією групою країн, абсолютну залежність асеанівців від японських технологій та кредитів.