У вступі обґрунтовано актуальність теми, викладено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
Упершому розділі "Теоретичні засади трансформації національних страхових ринків в умовах євроінтеграції" розкрито роль страхової діяльності як структурного компонента світового ринку фінансових послуг, визначено вплив регіональної інтеграції на трансформаційні процеси в розвитку національних страхових ринків європейських країн й обґрунтовано об'єктивні передумови конвергенції їх регуляторних політик.
Проведений автором аналіз розвитку світового ринку фінансових послуг засвідчив те, що страхова діяльність значним чином впливає на процес глобалізації міждержавних фінансових відносин. На основі узагальнень дефініцій понять страхування та страховий ринок, автор констатує, що вони системно характеризують природу досліджуваної послуги, яка реалізовується через її захисну, розподільну, інвестиційну та запобіжну функції, разом з тим не відображається міжнародний компонент, що характерний страховим відносинам, а тому слід наголосити, що інтернаціоналізація страхових відносин веде до міжнародного переміщення капіталу, обміну нагромадженим досвідом розвинених країн із країнами, що розвиваються та формування глобального страхового простору. Поклавши в основу інституційний підхід, автор прийшов до висновку, що за рахунок нагромадження значних фінансових ресурсів, страхові компанії домінують над банками в частині інвестиційного фінансування довготермінових проектів, що відбувається через ринок цінних паперів. Крім того, встановлено, що страхова індустрія розвивається в тісному зв'язку з банківськими установами, які зазвичай акумулюють короткотермінові фінансові ресурси. Цей взаємозв'язок дає можливість страховій діяльності використовувати одні з основних своїх механізмів впливу на економічне зростання, що виявляються у стимулюванні розвитку інфраструктурних проектів, контролі недиверсифікованих ризиків, які спрощують процес надання кредиту, а також провадить активну дію на ринку акцій та облігацій.
Дисертант наголошує, що регіональна інтеграція, яка відбувається на рівні європейського співтовариства, приводить до трансформаційних зрушень національних страхових ринків країн – учасниць угруповання, що відбувається паралельно з лібералізацією торгівлі страховими послугами. На даному етапі характерним є процес поглинання конкурентів і розширення сфери діяльності внутрішніх ринків через проникнення на них іноземних компаній, розширення переліку страхових послуг, упровадження нових страхових продуктів. Лібералізація страхових відносин сприяла інтернаціоналізації торгівлі страховими послугами й інтеграції національних страхових ринків у світовий. Разом з тим, конкурентні переваги країн ведуть до інтернаціоналізації торгівлі, до збільшення обсягів діяльності страховика, підвищення ефективності його роботи, сприяють первісній інтернаціоналізації діяльності страхової компанії за допомогою експорту або за допомогою прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Наявність філій в інших країнах, побудова внутрішньофірмових зв'язків регіонального і навіть глобального масштабу гарантує стабільність розвитку й ефективність роботи страховика. Це має сильніший вплив, ніж великий розмір компанії, ступінь диверсифікованості її страхового портфелю усередині країни. За таких умов інтернаціоналізація страхового ринку позначається як на зростанні торгівлі послугами, так й у збільшенні потоків ПІІ.
Використовуючи еволюційно-системний підхід, автор констатує, що найрозвиненішими є страхові ринки тих країн, де страхування органічно "вбудоване" у фондову модель трансформації заощаджень в інвестиції з диверсифікованим платоспроможним попитом на страхові послуги. У цьому зв'язку реалізація спільних горизонтальних і секторальних політик ЄС, на думку дисертанта, приводить до інституційних перетворень на національних страхових ринках країн-членів, що в тому числі веде до посилення експансії західноєвропейських страхових компаній на ринки країн Центрально-Східної Європи, а також нарощує масштаби присутності транснаціонального страхового капіталу.З огляду на це європейський страховий ринок некоректно розглядати лише як сукупність національних страхових ринків, оскільки він є якісним новим утворенням, в основі якого лежить міжнародний розподіл праці, інтеграція та інтернаціоналізація всіх аспектів страхування в сучасному суспільстві, що дозволяє говорити про європейський страховий простір, до якого належать і держави, які не є членами Європейського Союзу.
У роботі наголошено, що процес конвергенції національних регуляторних політик є поетапною уніфікацією на регіонально-інтеграційному рівні нормативних і фінансових механізмів, інструментів та важелів щодо забезпечення ефективного розвитку страхових компаній. При цьому зазначається, що усі види економічної політики за Угодою (2007 р.) поділені на три основні групи, де страхування належить до другої – сфери подвійної компетенції, коли за співтовариством закріплена координуюча роль щодо розробки економічної політики через реалізацію основних напрямів політики зайнятості, а також соціальної політики.
Автор приходить до висновку, що з метою реалізації економічної політики в межах інтегрованого союзу елементи національного регулювання страхових ринків на подальших етапах інтеграції мають також бути гармонізовані й перенесені на наднаціональний рівень, що забезпечить процес конвергенції національних регуляторних політик страхових ринків країн інтеграційного об'єднання. Разом з тим аналізуються визначення інтеграційного процесу різними науковими школами сучасної економічної думки, а саме: ринковою, ринково-інституційною (обидві належать до неоліберальної течії) та структуралістською. З огляду на це процес конвергенції національних регуляторних політик на страховому ринку в дослідженні подано як наслідок комунітарної політики в межах європейського об'єднання.
У другому розділі "Механізми конвергенції національних регуляторних політик на страховому ринку Євросоюзу" досліджено принципи й інструменти політики формування комунітарного страхового ринку ЄС, комплексно оцінено інституційний механізм забезпечення платоспроможності європейських страховиків, а також розкрито напрями модернізації регуляторного інструментарію страхового ринку Євросоюзу в посткризовий період.
Здійснюючи дослідження комунітарної політики, що реалізується на страховому ринку ЄС, автор ґрунтується на підході, сформульованому Ж. Монне, що полягає в реалізації в діяльності наднаціональних інститутів співтовариства суверенних прав, які передали їм країни-члени з метою розвитку єдиного простору для функціонування ринку страхування. Дослідження доводить, що процес конвергенції національних регуляторних політик на страховому ринку ЄС відбувається через механізм інституційного забезпечення на рівні національних систем рішень, що були ухвалені Європейською комісією та сформульовані в її директивах, а також спирається на принципи, що закріплені в установчих документах співтовариства. Як засвідчив проведений аналіз, страховий ринок ЄС еволюціонував на всіх стадіях економічної інтеграції, де найвагомішим заходом стало створення в 1992 р. основ для майбутнього функціонування єдиного ринку.
У роботі зазначено, що уніфіковану систему регулювання на рівні ЄС було створено за зразком британської моделі регулювання страхового ринку. Формування такої системи відбувалося в три етапи (рис. 1).
Таким чином, можна спрогнозувати, що інституції Європейського Союзу у сфері регуляторної політики на страховому ринку будуть спиратися на два основних принципи: 1) лібералізація пруденційних норм, усунення бар'єрів й обмежень у торгівлі, що сприятиме ефективнішому розміщенню фінансових ресурсів, що посилить конкуренцію за споживача, збільшить мобільність факторів виробництва, а отже, призведе до підвищення ефективності економіки; 2) забезпечення захисту споживача страхових послуг від можливих втрат через диспропорції на світових ринках шляхом реалізації збалансованої політики вимог до платоспроможності страхових компаній, поступово збільшуючи присутність національних бізнес - структур у глобальному конкурентному середовищі.
