КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ОДЕРЖАННЯ НЕЗАКОННОЇ ВИНАГОРОДИ ПРАЦІВНИКОМ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА, УСТАНОВИ ЧИ ОРГАНІЗАЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зміст і стан проблеми, яка підлягає аналізу, характеризується зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні і теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна і практична значущість дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист, подано дані про їх апробацію.

Розділ 1 «Соціально-політичні та історичні передумови кримінальної відповідальності за одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» складається з трьох підрозділів і присвячений вивченню історичного розвитку норм, що встановлювали кримінальну відповідальність за незаконне отримання винагороди працівниками державних підприємств, установ чи організацій, а також підстав криміналізації цього злочину і особливостям кримінальної відповідальності за аналогічні діяння відповідно до законодавства про кримінальну відповідальність інших держав.

У підрозділі 1.1 «Історико-правове дослідження законодавства про кримінальну відповідальність за одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» проаналізовано суспільний лад кожного з періодів існування на теренах нинішньої України державних утворень та констатується, що на появу відповідних кримінально-правових заборон вплинули певні фактори суспільного життя. Так, на перших етапах розвитку країни ще не виникла необхідність в забороні отримання незаконних винагород, оскільки такі діяння були неможливими. Перші норми, що встановлювали кримінальну відповідальність за схожі із забороненими в ст. 354 КК України діяння, з’явилися в «Соборному уложенні» 1649 р. Їх існування було обумовлено розвитком правових відносин, який розширив коло сфер соціального життя, в яких юридично значущі рішення могли приймати лише певні особи, що сприяло зростанню «тяганини» при розгляді ними справ, збільшенню кількості випадків отримання ними незаконних прибутків.

Уперше окрема кримінально-правова норма, що встановлювала відповідальність за отримання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації, з’явилася у кримінальному законодавстві у XIX ст., а саме в Уложенні «О наказаниях уголовных и исправительных» 1845 р. Потреба встановлення відповідальності за такі діяння обумовлювалася необхідністю підвищення контролю за особами, які, у зв’язку із займаними посадами, були наділені повноваженнями у прийнятті рішень, що підтверджували той чи інший юридичний факт.

Аналіз КК УРСР 1922 та 1927 років свідчить, що спеціальних норм щодо відповідальності за отримання незаконної винагороди працівником державного підприємства ці правові акти не встановлювали, але обидва кодекси передбачали можливість застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією.

У підрозділі 1.2 «Принципи встановлення кримінальної відповідальності за одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» досліджено відповідність ст. 354 КК принципам криміналізації. Установлено, що вона відповідає вимогам, які закріплені у принципах криміналізації суспільно небезпечних діянь, однак, при її встановленні законодавцем не був врахований принцип безпробільності і ненадмірності кримінально-правової заборони.

Визначено, що суспільна небезпечність злочину, який передбачений ст. 354 КК, виражається у вкрай негативній (антисоціальній) поведінці, яка спричиняє шкоду нормальній діяльності державних підприємств, організацій чи установ, що супроводжується завданням матеріальної шкоди фізичним та (або) юридичним особам. Незаконне отримання винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації породжує у фізичних осіб зневагу до органів державної влади, призводить до проявів правого нігілізму у суспільстві та до інших так званих корупційних ризиків. Діяння, передбачене ст. 354 КК, відноситься до злочинів корупційної спрямованості, що свідчить про необхідність розміщення норми про відповідальність за нього у розділі ХVІІ КК.

Дисертант обґрунтовує доцільність виключення способу отримання незаконної винагороди (а саме вимагання) з обов’язкових ознак складу злочину. Вимагання незаконної винагороди слід передбачити в якості кваліфікуючої ознаки аналізованого злочину.

У підрозділі 1.3 «Порівняльно-правовий аналіз зарубіжного кримінального законодавства відносно одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» проведено дослідження законодавства про кримінальну відповідальність деяких держав, в результаті чого отримано такі відомості: 1) відповідальність за діяння, дослідженню яких присвячена дисертація, або подібні діяння передбачена у кримінальному законодавстві Болгарії, Данії, Киргизії, Китайської Народної Республіки, Латвії, Молдови, Білорусії, Казахстану, Російської Федерації, Таджикистану, Узбекистану, Федеративної республіки Германія, Швейцарії, Швеції, Вірменії; 2) у кримінальних законах окремих країн (Китайської Народної Республіки, Швеції, Вірменії) зазначені діяння ототожнені з хабарництвом; 3) суб’єктом зазначених діянь у кримінальних законах таких країн як Данія, Латвія, Федеративна Республіка Німеччина, Естонія є службові особи; 4) спосіб вчинення злочину, а саме вимагання, передбачений у кримінальних законах Китайської Народної Республіки, Швеції, Данії, Федеративної Республіки Німеччини, Молдови, Казахстану, Таджикистану.

Розділ 2 «Аналіз об’єктивних ознак одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу об’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 354 КК.

У підрозділі 2.1 «Об’єкт та предмет одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» досліджено складові елементи суспільних відносин як об’єкта злочину, що дало змогу визначити, що суб’єктами суспільних відносин виступають: органи державної влади або місцевого самоврядування, або юридичні особи (організації, підприємства чи установи); особа, яка виконує професійні обов’язки в органі державної влади або місцевого самоврядування, або в юридичній особі (організації, підприємстві чи установі); потерпілий, від якого зазначена вище особа вимагає незаконну винагороду. Предметом суспільних відносин виступають професійні права та обов’язки працівників державних підприємств установ чи організацій, з приводу виконання яких суб’єкти суспільних відносин вступають у соціальний зв’язок між собою. Соціальний зв’язок існує між вищезазначеними суб’єктами з приводу наведеного предмету.

Зазначається, що хоч родовим об’єктом передбаченого ст. 354 КК злочину, згідно з розташуванням ст. 354 КК у Розділі ХV КК, є авторитет відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян, однак на думку 67,4 % опитаних в ході дослідження респондентів незаконне отримання винагороди працівником державного підприємства, організації чи установи доцільно перенести до Розділу ХVІІ КК. Це зумовлено передусім визнанням одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації так званим «корупційним злочином».

Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 354 КК, визнано суспільні відносини, що забезпечують авторитет та нормальну управлінську діяльність відповідних державних підприємств, установ та організацій. Дослідженням установлено наступні додаткові обов’язкові об’єкти аналізованого злочину: 1) суспільні відносини, що регулюють належний порядок оплати праці осіб, які працюють у державних підприємствах, в установах чи організаціях; 2) особисті права та свободи громадян, які закріплені в Конституції України, законах України та інших нормативно-правових актах; 3) суспільні відносини власності.

Предметом злочину, передбаченого ст. 354 КК, відповідно до чинної її редакції, виступає незаконна винагорода. При характеристиці цього предмету законодавець використовує два критерії – матеріальний (змістовний) та формальний. Матеріальний критерій відображає зміст предмету даного злочину та означає, що таким можуть виступати матеріальні блага або вигоди майнового характеру у будь-якому вигляді. Формальний критерій відображає вартісний показник предмету злочину, а саме розмір незаконно отриманої матеріальної винагороди.

Аналіз терміну «винагорода» свідчить про недоцільність використання в законі терміну «незаконна винагорода» на тій підставі, що нагорода – це добровільний акт поведінки особи, яка її надає, щоб відзначити певні здобутки, заслуги чи достоїнства її одержувача. Вимагання виключає добровільність поведінки особи. При вимаганні потерпіла особа передає певні предмети поза власною волею, здійснює ці дії вимушено. У цьому випадку її воля пригнічена певними обставинами, які спеціально створені суб’єктом злочину. Крім того, незаконну діяльність не можна оцінити як здобутки, заслуги, достоїнства, які передбачає винагорода. Тому в роботі вказано на некоректність використання цього поняття «винагорода» в назві та примітці до ст. 354 КК та пропонується заміна його поняттям «вигід».

Доведено необхідність збільшення вартісного показника предмету злочину, передбаченого ст. 354 КК, з двох до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У підрозділі 2.2 «Об’єктивна сторона одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» подано аналіз різноманітних підходів до визначення об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 354 КК. Її дослідження надало можливість сформулювати ряд загальних та спеціальних висновків. Так, доводиться недоцільність використання для характеристики об’єктивної сторони термін «діяння», оскільки це призводить до логічних помилок, коли одне й те саме поняття характеризує два об’єкти, різні за об’ємом та змістом – злочин і об’єктивну сторону його складу. Пропонується для характеристики об’єктивної сторони злочину замість поняття «діяння» використовувати поняття «поведінка» (для позначення дії – словосполучення «активна поведінка», для характеристики бездіяльності – «пасивна поведінка»).

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 354 КК, характеризується сукупністю певних ознак: 1) одержання вигід майнового характеру; 2) вигоди є платою за виконання чи невиконання професійних обов’язків винною особою; 3) отримання вигід здійснюється шляхом вимагання.

Отримання вигід може відбуватись різними способами, бути відкритим або завуальованим. Його спосіб, відповідно до чинної редакції ст. 354 КК, на кваліфікацію злочину не впливає. Моментом закінчення злочину є отримання винною особою незаконно вигід майнового характеру в розмірі, який зазначений у примітці до ст. 354 України.

Дисертантом встановлено, що одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації дуже часто вчинюється групою осіб та/або повторно. У зв’язку із цим пропонується включити до ст. 354 КК частину, яка б встановлювала відповідальність за вчинення злочину групою осіб, повторно та у великому розмірі.

Розділ 3 «Аналіз суб’єктивних ознак одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» містить два підрозділи, в яких розкриваються суб’єктивні ознаки аналізованого злочину.

У підрозділі 3.1 «Суб’єктивна сторона одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» розкривається сутність суб’єктивної сторони аналізованого злочину. Дослідження свідчить, що вона характеризується виключно умисною формою вини, прямим умислом. Винна особа усвідомлює (інтелектуальний момент) ряд обставин, які кореспондують з об’єктивною стороною аналізованого злочину, а саме: протиправність своїх дій, які виражаються у незаконному отриманні вигід майнового характеру; спосіб отримання цієї винагороди (шляхом вимагання); становище, яке займає винна особа на державному підприємстві, установі чи організації; отримання вигід за виконання чи навпаки за невиконання дій, які винна особа має право вчинити завдяки становищу, яке вона займає на державному підприємстві, установі чи організації. Вольовий момент умислу характеризується свідомим бажанням винної особи отримати незаконну винагороду за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке вона займає на підприємстві, в установі чи організації.

Ступень вини при вчиненні злочину, передбаченого ст. 354 КК, характеризується усвідомленням способу вчинення злочину (шляхом вимагання) та усвідомленням розміру отримуваної вигоди.

На наявність прямого умислу вказує й мотив вчинення аналізованого злочину, яким в роботі визнається корисливий мотив, на тій підставі, що винна особа, вчиняючи злочин, прагне власного збагачення шляхом отримання незаконної вигоди.

Підрозділ 3.2 «Суб’єкт одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» присвячений дослідженню проблем суб’єкту аналізованого злочину. Дослідження його ознак дозволило сформулювати такі висновки: 1) суб’єктом аналізованого злочину може бути громадянин України, іноземець та особа без громадянства, за умови, якщо немає спеціальних обмежень щодо прийму осіб на роботу до державного підприємства, установи чи організації; 2) суб’єктом злочину, передбаченого ст. 354 КК, може бути особа, яка досягла 16 років; 3) суб’єкт злочину – спеціальний, працівник державного підприємства, установи чи організації.

Проведений аналіз спеціального суб’єкту злочину надав можливість визначити сфери діяльності державних підприємств, установ чи організацій, працівники яких здійснюють злочин, передбачений ст. 354 КК. До них відносяться: сфера надання медичних послуг; сфера надання житлово-комунальних та соціальних послуг; сфера надання освітніх послуг; сфера надання інших послуг населенню.

Наведено аргументи щодо недоцільності використання у диспозиції статті 354 КК словосполучення «з використанням становища, яке він займає на підприємстві». Його слід замінити на «у зв’язку з виконанням професійних обов’язків, які покладені на особу».

Розділ 4 «Розмежування одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації від суміжних складів злочинів» присвячений дослідженню суміжних складів злочинів. До суміжних складів для злочину, передбаченого ст. 354 КК, віднесено: 1) одержання хабара (ст. 368 КК) та злочини у сфері службової діяльності, передбачені ст. 368² КК, ч. 3 ст. 368³та ч. 3 ст. 368⁴КК; 2) порушення права на безоплатну медичну допомогу (ч. 1 ст. 184 КК); 3) вимагання (ч. 1 ст. 189 КК). Зазначені злочини мають найбільшу кількість з одержанням незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації спільних ознак.

Першою ознакою, що відрізняє злочин, передбачений ст. 354 КК, відповідно до чинної редакції КК, від суміжних складів злочинів, є об’єкт злочину. Усі суміжні склади злочинів розміщені у різних розділах Особливої частини КК.

Відмінність аналізованого злочину від одержання хабара та інших злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, полягає й у розмірі предмету злочину.

Основна відмінність між злочинами, передбаченими ст. 368 КК, ст. 368² КК, ч. 3 ст. 368³та ч. 3 ст. 368⁴КК, з однієї сторони, та злочином, передбаченим ст. 354 КК, полягає у їх суб’єкті. У злочинах у сфері службової діяльності ним є службові особи та особи, які здійснюють професійну діяльність з надання публічних послуг. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 354 КК, виступає особа, яка є працівником державного підприємства, установи чи організації, яка здійснює професійну діяльність на державному підприємстві, установі чи організації.

Злочини, передбачені ч. 1 ст. 184 КК та ст. 354 КК відрізняються за об’єктивною, суб’єктивною сторонами та суб’єктом. За об’єктивною стороною відмінність цих злочинів проявляється у способі викладення цього елементу обох злочинів: у диспозиції ч. 1 ст. 184 КК законодавець використовує не термін «вимагання», як у ст. 354 КК, а термін «вимога». Крім того, відмінність полягає у моменті, коли злочин вважається закінченим (так, передбачене ч. 1 ст. 184 КК посягання вважається закінченим з моменту пред’явлення незаконної вимоги про оплату медичної допомоги).

При вчиненні злочину, який передбачений ч. 1 ст. 184 КК, винна особа не переслідує корисливої мети: незаконно вимагаючи внесення відповідної оплати на користь закладу охорони здоров’я, в якому працює, вона не прагне отримати незаконну винагороду для себе особисто.

Коло суб’єктів злочину, передбаченого ч. 1 ст. 184 КК, не співпадає з колом суб’єктів злочину, передбаченого ст. 354 КК. Відповідальність за злочин, передбачений ч. 1 ст. 184 КК, може нести працівник як державного, так і комунального закладу охорони здоров’я.

Встановлено, що різниця між злочином, передбаченим ст. 189 КК, та злочином, передбаченим ст. 354 КК, полягає у предметі злочину, а саме, розмірі (сумі) предмету злочину. Відповідно до чинної примітки до ст. 354 КК, предметом цього злочину є незаконна вигода у розмірі двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян. З об’єктивної сторони відмінність між ними виявляється у способі вчинення злочинів. Незважаючи на те, що термін «вимагання» законодавцем використовується і в диспозиції ст. 354 КК, його зміст не співпадає із характеристикою вимагання як злочину проти власності. Зазначена обставина підкреслює необхідність вилучення із диспозиції ст. 354 КК терміна «вимагання».

Відмінність між вимаганням як злочином проти власності та одержанням незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації можна встановити і за суб’єктами злочинів. Передбачений ст. 189 КК суб’єкт злочину – загальний, зі зниженим віком кримінальної відповідальності, а суб’єкт одного з кваліфікованих видів вимагання (ч. 2 ст. 189 КК) – спеціальний (службова особа).