ВПЛИВ ІНТЕГРАЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ СПІЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ КРАЇН

У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, визначено мету і завдання, конкретизовано об’єкт, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, сформульовано практичне значення результатів дисертації та особистий внесок здобувача у розробку обраної теми.

У першому розділі «Методологічні основи формування інноваційної стратегії національної економіки» розкрито сутнісно-змістовну характеристику понять «інновація» та «інноваційна стратегія»; узагальнено теоретичні основи дослідження засад інноваційного розвитку національних економік; визначено основні концептуальні підходи до формування інноваційної стратегії національної економіки; досліджено класифікації інноваційних стратегій, які пріоритетні для країн – членів ЄС; проаналізовано організаційне забезпечення реалізації спільної інноваційної стратегії країн – членів ЄС та запропоновано авторське трактування понять «інноваційна інфраструктура» та «технологічний парк».

Проведене узагальнення підходів дослідників до змісту поняття «інновація» та «інноваційна стратегія» дало змогу автору розробити власне бачення цих понять та проаналізувати фактори, що мають істотний соціально-економічний вплив на розвиток країни та встановлення напрямів реалізації інноваційної стратегії. Здійснений моніторинг моделей та методів дослідження інновацій та інноваційної діяльності дав можливість оцінити вплив різноманітних чинників на розвиток інноваційного потенціалу країн - членів ЄС. Автор приходить до висновку, що інноваційну економіку характеризують такі основні чинники, як високий індекс економічної свободи, рівень розвитку освіти і науки, якість життя, частка інноваційних підприємств, високий попит на інновації тощо, а також розвинена інноваційна інфраструктура, створення та впровадження в практику інновацій, ефективна інноваційна політика та відповідно інноваційна стратегія.

У дисертаційному дослідженні ефективним засобом досягнення конкурентоспроможності національної економіки вважається впровадження інновацій на основі реалізації ефективної інноваційної стратегії. Інновації мають важливе значення для підвищення продуктивності праці та сталого економічного зростання національних економік. Щоб досягнути високого рівня конкурентоспроможності національної економіки в сучасних умовах, необхідно сформувати правильну інноваційну стратегію, яка б відповідала інноваційним цілям національної інноваційної політики і була спрямована на реалізацію її пріоритетних засад.

У роботі досліджені суть та значення спільної інноваційної стратегії для розвитку національних економік країн – членів ЄС. На думку автора, зв’язок між інноваційним розвитком національних економік країн – членів ЄС та спільною інноваційною стратегією ЄС має дуалістичний та змінний характер і повинен розглядатися комплексно. Спільна інноваційна стратегія є однією зі складових національної інноваційної стратегії. Це набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних напрямів розвитку науково-технічних досліджень в умовах об’єднання зусиль усіх країн – членів ЄС. Проведені автором дослідження свідчать, що завдання національної інноваційної стратегії визначаються особливостями соціально-економічного розвитку країн-членів. Вони є гнучким набором довгострокових цілей реалізації спільної інноваційної стратегії ЄС.

Узагальнення існуючих наукових підходів до формування інноваційної стратегії дало підстави автору розробити послідовність вибору інноваційної стратегії, яка відображає пріоритетні напрями інноваційної політики держави, основні стратегічні рішення, які визначають правильність вибору інноваційної стратегії.

У роботі показано, що моделювання інноваційного процесу дає можливість виділити в інноваційній діяльності окремі складові, що можуть бути основою ефективної реалізації інноваційної стратегії з урахуванням кон’юнктурних змін. У дисертації визначено, що ефективна реалізація інноваційної стратегії предбачає низку етапів (діагностичний, прогностичний, організаційний, практичний, узагальнюючий, впроваджувальний), кожен з яких має свою змістовну специфіку, виконує специфічні функції і певною мірою є складно структурованим явищем.

Інноваційна діяльність, яка спрямована на використання, комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, повинна базуватись на надійній та ефективній інноваційній інфраструктурі, яка характеризується системною залежністю усіх її складових – інноваційно-формуючих чинників (як головних, так і другорядних), швидкістю реагування на зміни ринку тощо. У країнах – членах ЄС успішно функціонує інноваційна інфраструктура, а саме: інноваційні центри (інкубатори), інноваційно-технологічні центри, технопарки, навчально-ділові центри, заклади з підготовки та перепідготовки кадрів у галузі технологічного менеджменту, фінансові структури, що підтверджує ефективну реалізацію спільної інноваційної стратегії країнами – членами ЄС. Для поглибленого дослідження значення інноваційної стратегії для інноваційного розвитку країни існуючі підходи запропоновано доповнити аналізом програм підтримки кластерів та кластерних стратегій, що реалізуються як в рамках національної інноваційної політики, так і спільної інноваційної політики ЄС і залежать від рівня розвитку інноваційної інфраструктури країн-членів.

Дослідження методики визначення рівня інноваційного розвитку дало підстави зробити такі висновки: 1) рівень інноваційного розвитку країн – членів ЄС може бути розрахованим як на основі опосередкованих індикаторів (перед усім ІГК), так і безпосередніх показників-індексів: міжнародного – Глобальний інноваційний індекс та європейського – Інтегральний інноваційний індекс; 2) залежно від цілей дослідження та аналізованого періоду, враховуючи особливості методики обчислення, обидва індекси інноваційного розвитку можуть застосовуватись для проведення аналізу інноваційного розвитку національних економік країн-членів.

У другому розділі «Організаційно-економічний механізм реалізації спільної інноваційної стратегії в країнах - членах ЄС» досліджено сучасний стан інноваційного розвитку країн – членів ЄС; розкрито інституційні засади формування спільної інноваційної стратегії країн – членів ЄС; проаналізовано особливості фінансового забезпечення реалізації спільної інноваційної стратегії та значення кластерного й програмного підходів у формуванні та забезпеченні інноваційного розвитку країн-членів; обґрунтовано вплив європейської інтеграції на інноваційний розвиток країн – членів ЄС, а також визначено переваги реалізації країнами-членами спільної інноваційної стратегії ЄС.

Дослідження засад спільної інноваційної стратегії країн – членів ЄС дали підстави зробити висновки, що основні завдання розвитку інноваційної економіки відповідають цілям ЄС, які закладені у його відповідних нормативно-правових документах. Інституційне забезпечення інноваційної політики ЄС пройшло багаторічну еволюцію, неодноразово доповнювалися цільові настанови, напрями, спектр методів та інструментів, що використовуються. Це було спричинено посиленням міжнародної конкуренції і переходом від простих форм інтеграції до більш складних (від створення зони вільної торгівлі до повної економічної інтеграції).

Аналіз європейського ринку інновацій дав змогу констатувати такі тенденції його розвитку: у сучасних умовах інноваційні процеси в більшості країн – членів ЄС не тільки розвиваються значними темпами, але й з врахуванням власної історії становлення дозволяють аналізувати і прогнозувати їх тенденції. Інноваційний розвиток країн – членів ЄС характеризується різноманіттям і нерівномірністю. Причина полягає у різних економічних ситуаціях країн-членів, різночасовістю членства в ЄС, різноманіттям внутрішньої і зовнішньої економічної політики країн – членів тощо.

Серед країн – членів ЄС мінімальні показники інноваційної активності, згідно з даними статистичного бюро ЄС, мають Португалія – 26 % та Греція – 29 %, але навіть вони удвічі вищі, ніж в Україні. Порівняно з групою країн-членів, де лідерами є такі країни, як Нідерланди (62 %), Австрія (67 %), Німеччина (69 %), Данія (71 %) та Ірландія (74 %), розрив з Україною ще більший (3-4 рази). Усереднений показник Інтегрального інноваційного індексу та Глобального інноваційного індексу по країнах – членах ЄС свідчить про значну стабільність та відносну їх взаємозалежність. Активними лідерами на ринку інновацій є Швеція, Фінляндія, Данія, Німеччина та Великобританія, а серед країн, що вступили до ЄС у 2004 р. – Словенія, Мальта, Кіпр, Естонія, Чеська Республіка. Болгарія та Румунія, займаючи найнижчі позиції, поступово розвивають інноваційне середовище, що сприяє їх соціально-економічному розвитку та стимулює їх інноваційну діяльність.

Аналіз та оцінка впливу європейської інтеграції на розвиток інноваційної діяльності в країнах – членах ЄС підтверджують значну їх взаємозалежність, існування позитивних тенденцій, поширення передового досвіду і технологій в різні сфери суспільного життя. Інноваційно слабші країни-члени отримують можливість для залучення передових знань та використання технологічного потенціалу інноваційно розвинених країн – членів ЄС, кращі умови розвитку та удосконалення наукової діяльності. Це пов’язано з тим, що ЄС продовжує залучати свої інвестиції в інноваційний розвиток країн – членів ЄС, насамперед в рамках створення нових соціальних та бізнес-моделей, нових моделей споживання. Однак різниця рівнів інноваційного розвитку країн – членів ЄС може поглиблюватися, оскільки інноваційно розвинені країни удосконалюють спеціалізацію наукомістких видів економічної діяльності, забезпечуючи робочі місця для найбільш кваліфікованих спеціалістів та посилюючи свої позиції на ринку інновацій та технологій.

Спільна інноваційна стратегія ЄС ґрунтується на трьох основних принципах: єдність, інтеграція та зближення. При цьому зближення в сфері інновацій є найважливішим компонентом успішності європейської інтеграції, оскільки, з одного боку, інновації забезпечують підвищення економічної ефективності й конкурентоспроможності, а з іншого, полегшують конвергенцію соціально-економічного розвитку країн – членів ЄС. Водночас відсутність зближення в інноваційній діяльності може поставити під загрозу єдність інноваційної політики ЄС.

У дисертації визначено, що впровадження спільної інноваційної стратегії ЄС передбачає формування інноваційних програм, які надають можливість бізнесменам, дослідникам здобути підтримку у проведенні науково-дослідних робіт та впровадженні своїх нововведень. Для визначення пріоритетних напрямів реалізації спільної інноваційної стратегії автор провів аналіз кластерного та програмного підходів до реалізації спільної інноваційної стратегії країн – членів ЄС, мета яких – сприяння структурним змінам, створення умов для інших напрямів інноваційної політики. Впровадження досвіду формування та реалізації інноваційних програм та кластерної моделі соціально-економічного розвитку країн – членів ЄС можуть стати одним із способів забезпечення інноваційного розвитку України в умовах реалізації інноваційних проектів та формування інноваційних кластерів.

Для визначення значення європейської інтеграції для формування та реалізації спільної інноваційної стратегії ЄС автор здійснив економетричний аналіз та розробив відповідні економетричні моделі із використанням двох логарифмічно-лінійних специфікацій моделі (базової та розширеної) з додаванням до аналізу низки чинників, які можуть впливати на зростання економічної продуктивності країн – членів ЄС.