НАУЧНО-ПРИКЛАДНЫЕ ОСНОВЫ ОЦЕНКИ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ РЕГИОНА С УЧЕТОМ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦИАЛА Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання, предмет, об’єкт і методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, представлено їх апробацію, розглянуто публікації автора, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ «Концептуальні основи сталого розвитку регіону». Використовуючи результати дослідження сучасних еколого-економічних теорій, доведено, що в умовах глобалізації, посилення конкуренції, інтенсифікації промислового виробництва виникає потреба в удосконаленні концептуальних засад сталого розвитку, що дозволить створити умови для збереження навколишнього середовища за допомогою забезпечення балансу соціальних, економічних та екологічних інтересів суспільства. Для цього необхідно насамперед вивчити характер взаємодії соціальної, економічної та екологічної підсистем регіону, враховуючи існуючі суперечності, які зумовлені зростаючим рівнем споживання і чисельності населення, динамічним економічним розвитком і загостренням соціальних проблем. Ураховуючи рівень конфліктогенності підсистем регіону, запропоновано «дерево цілей» сталого розвитку та доведено, що результатом інтеграції соціальної, економічної та екологічної підсистем є екологізація споживання, збереження компонентів ПРП і переорієнтація технологій промислового виробництва.

Вивчення сучасних теорій стійкості територіальних систем, дозволило констатувати, що сталий розвиток регіону повинний бути орієнтований на задоволення потреб населення за умови компенсації негативного впливу на стан природних комплексів, що забезпечують баланс соціального, економічного та екологічного розвитку, а також збереження компонентів ПРП. Водночас зауважено, що у цьому випадку необхідно враховувати, що сталий розвиток регіону, як територіальної системи і як сукупності підсистем (соціальної, економічної, екологічної), має здатність залишатися відносно незмінним протягом певного періоду, незважаючи на вплив зовнішніх і внутрішніх факторів. Це дозволило визначити фактори сталого розвитку регіону, головними серед яких запропоновано виділяти групу природних, просторових, інституційних та суспільних (рис.1). Застосування такого підходу дозволить оцінити трансформації підсистем регіону, що відбуваються під впливом дестабілізуючих і компенсуючих факторів, та охарактеризувати ефективні інструменти подолання еколого-економічних деструкцій за допомогою ранжування і реалізації стратегічних завдань сталого розвитку залежно від національного та регіонального рівнів. Визначено, зокрема, що для регіонального рівня стратегічними завданнями сталого розвитку є підвищення рівня якості життя, структурна перебудова промислового виробництва з урахуванням регіональних особливостей, обмеження режимів природокористування і стимулювання раціонального природокористування. Запропоновано до ранжирування стратегічних завдань сталого розвитку використовувати матричну форму постановки проблем і визначення завдань, враховуючи взаємозв’язки підсистем регіональної системи, що дозволить відобразити багаторівневу ієрархію завдань соціального, економічного та екологічного розвитку щодо стадій трансформації регіонального простору від кризового до стійкого. Обґрунтовано, що досягнення цілей сталого розвитку регіону пов’язано насамперед із переосмисленням теоретичних і методологічних засад здійснення підтримки екологічно орієнтованого розвитку. При цьому зазначено, що дослідження потрібно сфокусувати на визначенні особливостей взаємодії соціальної, екологічної та економічної підсистем, які зумовлені характером використання природних ресурсів, а також можливістю їх залучення як факторів виробництва. Такий підхід є особливо важливим з погляду нівелювання конфлікту, який виникає через домінування економічних інтересів у використанні ПРП, що суперечить принципам раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.