МІЖНАРОДНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ РЕГІОНІВ В ГЛОБАЛЬНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дисертаційної роботи, визначено методологічну основу і методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Теоретичні засади дослідження міжнародної конкурентоспроможності регіонів» проаналізовано процеси внутрішньої регіоналізації в умовах загострення глобальної конкуренції, з’ясовано теоретичні основи міжнародної конкурентоспроможності національних регіонів, досліджено фактори, що впливають на формування конкурентних переваг окремих територіальних утворень у межах національних моделей економічного розвитку.

Автором систематизовано погляди вітчизняних і зарубіжних учених на визначення категорії «регіон» у контексті основних напрямів дослідження (відтворювального, регіонально-економічного, соціологічного, політичного, функціонального, територіального, адміністративного, системного). Обґрунтовано, що більшість підходів до типології регіональних структур зводяться до трьох ключових моделей: моделей регіональної організації (теоретичні концепції регіонального устрою: «регіон як квазікорпорація», «регіон як квазідержава», «регіон як соціум», «регіон як ринок», «регіон як інтегральна система»), моделей регіонального розвитку (модель полюсів зростання, модель нового індустріального простору, модель індустріальних дистриктів, модель локальної виробничої системи, модель внутрішнього зростання, кластерна модель, регіональна інноваційна модель, модель глобалізованого регіону, модель регіону, що навчається) і моделей управління регіональним розвитком (модель асиметричної регіоналізації, модель розвитку регіонів у межах інтеграційного угруповання).

Встановлено, що основним критерієм ефективності економічної діяльності регіонів як самостійних учасників глобального суперництва є їхня здатність акумулювати фінансовий, інноваційний, інформаційний і кваліфікований людський капітал, що характеризується високим рівнем мобільності в межах міжнародних ринків факторів виробництва. Регіональна концентрація зазначених ресурсів підвищує роль окремих територіальних структур у системі світогосподарських зв’язків, що проявляється у формуванні глобалізованих регіонів зі значним рівнем політичної та економічної автономії (Баварія у Німеччині, Стокгольм у Швеції, Іль-де-Франс у Франції, Лондон у Великій Британії та ін.). Разом з тим загострюється проблема дивергенції соціально-економічного розвитку національних регіонів. Це за новою парадигмою регіональної політики вимагає від країн впровадження моделі асиметричної регіоналізації – диференційованого підходу до вибору стратегії розвитку адміністративно-територіальних одиниць (впроваджено у Великій Британії, Іспанії, Швеції, Фінляндії та інших країнах). Визначено, що посилення наднаціональних інтеграційних процесів стимулює розвиток прикордонного співробітництва регіонів і розширення коопераційних зв’язків між ними у виробництві, сфері послуг і науково-дослідній діяльності, у результаті чого відбувається формування регіональних конкурентних переваг.

Автором досліджено існуючі підходи стосовно визначення категорії «міжнародна конкурентоспроможність регіону», узагальнено різні позиції до цієї дефініції та здійснено їхнє групування за трьома ознаками (макроекономічного, мікроекономічного та інтегрального контенту). Встановлено, що більшість теоретичних концепцій забезпечення лідерства регіонів («дерево конкурентоспроможності регіону» дослідної групи ECORYS, «циліндр конкурентоспроможності» Р. Мартіна, трифакторна модель регіональної та локальної конкурентоспроможності Р. Хаггінса, «піраміда регіональної конкурентоспроможності» дослідників Кембриджського університету) ґрунтується на поєднанні джерел формування конкурентних переваг, результатів їх впливу на розвиток регіональної економічної системи (вимірюються показниками продуктивності праці, ВРП на душу населення, рівнем прибутковості бізнесу в регіоні) і підсумків діяльності регіональної економіки (рівень життя населення).

На переконання автора, міжнародна конкурентоспроможність регіону визначається його здатністю ефективно інтегруватися до глобального економічного простору за рахунок реалізації внутрішнього соціально-економічного та інтелектуального потенціалу в багаторівневій інституційній системі управління регіональним розвитком під впливом активізації глобалізаційних процесів, що уособлюють систему зовнішніх факторів (рис. 1). В умовах загострення глобальних проблем основним критерієм формування конкурентних переваг стає здатність регіональної економіки протистояти викликам розвитку світового господарства через забезпечення високого рівня продуктивності праці, активне залучення до міжнародного руху факторів виробництва, активізацію діяльності в регіоні транснаціонального бізнесу та стимулювання підвищення його соціальної відповідальності. Серед компонентів міжнародної конкурентоспроможності регіону в епоху постіндустріалізму особливого значення набуває інтелектуальна складова, що характеризується спроможністю окремих таксономічних одиниць забезпечувати випереджальний розвиток в економіці знань.

Автором запропонована система класифікації факторів з позицій наділеності різними типами ресурсів (традиційних і новітніх постіндустріальних), а також з позицій специфіки організаційно-інституційної структури регіональних утворень в умовах глобальних економічних зрушень (рівень кластеризації економіки, ефективність діяльності органів управління, характер розвитку неурядових організацій, особливості функціонування регіональної і національної моделей розвитку). Високого рівня міжнародної конкурентоспроможності регіону можна досягти за гармонійного поєднання як традиційних, так і інноваційних факторів з модернізацією організаційно-інституційної структури регіональної економіки за умов актуалізації процесів міждержавної інтеграції, транснаціоналізації та дивергенції внутрішніх регіонів країн.