ПЕРИФЕРІЯ І ЦЕНТР В ЕКОНОМІЦІ ЄС: ПОДОЛАННЯ НЕРІВНОСТЕЙ Автореферат

У першому розділі «Теоретичні засади подолання нерівностей між центром та периферією в економіці ЄС» досліджено концепції формування центру та периферії в міжнародній економіці, розкрито сутність новітніх теорій міжнародних асиметрій, охарактеризовано політику ЄС щодо подолання економічних нерівностей.

На основі критичного аналізу та узагальнення існуючих в економічній науці поглядів виявлено, що на будь-якому просторовому рівні можна виділити соціально-економічний центр (ядро) та залежну від нього периферію. У сучасній науці більшою мірою розроблені центро-периферійні концепції розвитку для світу в цілому. Разом з тим, відношення типу «центр – периферія» досить яскраво простежуються і на рівні окремої країни.

Аналіз наукових підходів до розуміння нерівномірного економічного розвитку типу центр-периферія дав змогу узагальнити поняття «центру» та «периферії». Центром на міжнародному рівні є країна або територія у міждержавному просторі, яка має функціональні зв’язки з периферією, і, на відміну від інших країн чи територій у міждержавному просторі, виділяється вищою економічною активністю, високою концентрацією економічних процесів і явищ, особливо в сфері розвитку інновацій та грошово-фінансових відносин, що постійно ускладнюються та удосконалюються. Периферію автор визначає як певну частину глобального міжнаціонального простору, яка поступається у розвитку центру. Контрасти між центром і периферією пов'язані з тим, що зародження технологічних, економічних, соціальних й інших нововведень відбувається нерівномірно й не повсюдно. Центр – місце їхнього генерування, периферія – середовище їхнього поширення. Центр і периферія зв'язані між собою потоками інформації, капіталу, робочої сили. Постійна інноваційна діяльність створює умови для розвитку в межах центру, у результаті чого виникають нові функції, концентруються наукомісткі галузі виробництва, відбуваються зрушення у кваліфікаційному й соціальному складі населення. Центр має спроможність притягувати до себе ресурси з периферійних країн, що може призводити до зростання економічної нерівності і, відповідно, послаблення периферії.

Визначено основні специфічні ознаки відношень у системі „центр-периферія”: наявність кількісного та якісного розриву між центром та периферією, спричиненого різночасовим та хвилеподібним розповсюдженням будь-яких інновацій; переважання відцентрових тенденцій впливу для центру та доцентрових для периферії; складну для центру систему соціально-економічних функцій, для периферії – симпліфікацію взаємозв’язків та взаємовідносин; високу привабливість центру і, як наслідок, концентрацію ділових об’єктів, економічних процесів та явищ; переважання процесів інтеграції в межах центру, та дезінтеграції на периферії.

Основним критерієм розмежування центру та периферії є показник ВВП на душу населення: центри завжди мають високий рівень ВВП, а периферія – низький. Важливим критерієм залишається і сальдо міграції населення, як показник того, що центр приваблює економічно активне населення. У центрі завжди позитивне сальдо міграцій, а на периферії – від'ємне. Рівень розвитку інфраструктури і соціальне забезпечення населення є факторами, які визначають привабливість країни та міграційну активність населення.

В результаті дослідження виявлено, що, починаючи з 80-х років в теоретичних та емпіричних дослідженнях західних економістів з’явились теорії та моделі економічного розвитку, орієнтовані на врахування національних розбіжностей окремих країн або їхніх груп. Поштовхом для цих праць стали дослідження, які отримали визначення «нова економічна географія», «нова теорія торгівлі» і «нова теорія зростання». Так, концепції наукових основ новітніх теорій економічних нерівностей дали можливість зрозуміти, чому економічний потенціал країни стає все менш прив’язаним до території: розміщення країни в центрі чи на периферії має характерні ознаки, основними з яких є розвиток технологій, людського капіталу, бізнес середовища, інституцій, позиція країни на міжнародних ринках. Аналіз концепції «циклів Кондратьєва» та теорії дифузії нововведень з огляду на сучасні темпи інноваційного розвитку та його роль в економічному житті країни показав, що інновації, науково-технічні дослідження та розробки є сьогодні одним з головних факторів впливу на розміщення виробництва, а відтак і розвиток країн за типом центр-периферія.

Дослідження політики подолання нерівностей між центром та периферією в європейській економіці показало, що у світовій практиці формування міждержавних об’єднань континентального рівня Євросоюз є чи не єдиним прикладом вдало побудованої політики щодо подолання економічних нерівностей країн-членів. З одного боку, ЄС намагається забезпечити стимули до розвитку, з іншого боку – досягти координації в політиці окремих країн-членів. Контроль за використанням різних видів фінансової підтримки, наданої окремим країнам-членам, має запобігати будь-яким спотворенням принципів вільної конкуренції та сприяти подоланню економічних нерівностей. Саме Структурні фонди є ключовим елементом європейської політики у реалізації таких завдань.

У другому розділі «Аналіз процесів подолання нерівностей розвитку економік центру та периферії в Європейському Союзі» розроблено методику дослідження економічних нерівностей, здійснено аналіз структури територіальних асиметрій і проведено оцінку взаємодії периферії та центру з подолання нерівностей в інтеграційному просторі ЄС.

Виявлено, що останні два розширення ЄС 2004 та 2007 рр. кардинально збільшили нерівність між країнами та обумовили необхідність врахування нових обставин у політиці забезпечення сталого розвитку усіх країн. Це відповідає Лісабонській угоді, що декларує забезпечення високої якості життя населення всіх країн-членів ЄС.

За основний критерій поділу країн на центр та периферію в ЄС прийнято індекс периферійності, що розраховується у відсотках від середнього ВВП на душу населення по ЄС. Так, периферійною в ЄС вважається країна, ВВП на душу населення якої є нижчим 75 % середнього по ЄС-27, або її індекс периферійності Р<0,75. Країна не є периферійною, а є центром, якщо її Р>0,75. Відтак, в таблиці 1 представлені індекси периферійності країн-членів ЄС, що дали змогу окреслити загальну картину розвитку європейських країн за центро-периферійним підходом.