ЦИКЛІЧНІСТЬ СВІТОГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Автореферат

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, його мета та завдання, визначається наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

Розділ 1 “Сучасні парадигми дослідження економічних циклів“ присвячений аналізу теоретичних засад циклічності економічного розвитку, підходів до управління економічними циклами, механізмів міжнародного поширення економічних циклів тощо.

В ході аналізу різноманітних теорій економічного циклу та їх еволюції автор демонструє існування фактично двох груп факторів циклічності – структурних (що спираються на особливості галузевої, технологічної та фінансової структури національної економіки) та психологічних (що беруть джерело в очікуваннях економічних агентів). Так, зовнішні відносно національної економіки чинники (як кліматичні зміни та ін.), які розглядалися як причини циклічності у деяких ранніх теоріях, у більш пізніх розробках майже не беруться до уваги.

Варто також вказати на головну відмінність теорій економічних циклів, що базуються на двох вищевказаних групах факторів, а саме на обґрунтування причин виведення економіки з рівноваги. Теорії, що надають перевагу структурним факторам циклічності, вважать такою причиною існування незбалансованості між різними секторами економіки у певний визначений проміжок часу. З іншого боку, теорії, що фокусуються на психологічних факторах, вказують на те, що поточні очікування генерують виникнення певної незбалансованості в майбутньому.

У розділі надано характеристику загальних механізмів глобального поширення економічних циклів.

На сьогодні структура світового господарства характеризується домінуванням обмеженої кількості розвинутих країн та найбільших країн, що розвиваються, в яких переважно концентрується міжнародна економічна активність. Зокрема, за період 1975–2011 рр. США, країни Європейського Союзу, Японія, Канада, Китай, Мексика, Індія та Бразилія забезпечували сукупно до 70% світового ВВП та 60% світового експорту. Розвинуті країни також забезпечують до 80% сукупної капіталізації фондових ринків та 70% зовнішніх фінансових активів у світі.

Процес економічної глобалізації зумовлює поглиблення інтеграції національних економік у єдиний світогосподарський комплекс шляхом формування єдиного світового ринку товарів та послуг, факторів виробництва, що супроводжується загальним підвищенням відкритості національних економік та скасуванням адміністративних обмежень щодо руху товарів та факторів виробництва через національні кордони. Відповідно, зростає й взаємопов’язаність економічної кон’юнктури у різних країнах та регіонах світу, тим самим забезпечивши середовище дії економічних механізмів міжнародного поширення економічних коливань, що ініціюються глобальними, регіональними або локальними шоками.

Варто зазначити, що ступінь чутливості національної економіки до глобальних економічних коливань залежить здебільшого від ступеня її інтегрованості до світового господарства та участі у регіональних інтеграційних угрупуваннях. Дослідження Міжнародного валютного фонду щодо визначення впливу глобальних, регіональних та локальних факторів на зміни економічних показників підтверджують цю тезу. Так, у країнах НАФТА (США, Канада та Мексика) глобальні і регіональні фактори пояснюють до 70% коливань, у країнах Європейського Союзу – близько 45%, тоді як у всіх інших регіонах світу цей показник не перевищує 30%.

Також проведено дослідження підходів до управління циклічністю на національному та міжнародному рівнях. Класичні засади антициклічної політики ґрунтуються на неокейнсіанському (що базується на регулюванні сукупного попиту інструментами бюджетної та фіскальної політики) або неоконсервативному (що базується на регулюванні сукупної пропозиції інструментами грошово-кредитної політики) підходах. При цьому варто наголосити, що ці підходи, по-перше, мають недоліки та, по-друге, можуть використовуватися у чистому вигляді лише у розвинутих економіках, в яких не існує тих диспропорцій, характерних для країн, що розвиваються, які взагалі унеможливлюють ефективне використання зазначених інструментів (надмірна доларизація або тінізація економіки, численні структурні викривлення тощо). Крім того, у багатьох країнах, що розвиваються, внутрішні чинники циклічності нівелюються більш потужними зовнішніми чинниками, зокрема коливаннями цін на сировинні товари, що складають основу їх експорту, та кон’юнктурою зовнішніх ринків капіталу, якщо економіка значно залежить від припливу зарубіжних інвестицій та кредитів. Класичні ж підходи в цілому спрямовані на управління саме внутрішніми чинниками циклічності, а тому часто виявляються малоефективними у таких ситуаціях.

Отже, ефективна антициклічна політика в країнах, що розвиваються, має не тільки передбачати певні класичні кейнсіанські або монетаристські рецепти, але й містити в собі комплекс заходів, спрямований на послаблення впливу зовнішніх шоків та коригування потенційно небезпечних внутрішніх диспропорцій. Мова йде про такі заходи, як диверсифікація експорту та його стимулювання; забезпечення розвитку імпортозаміщуючих галузей, створення державних резервних фондів та ін., що покликані цілеспрямовано розвивати національну економіку та зменшувати її залежність від кон’юнктури зовнішніх ринків.

У Розділі 2 “Характеристика впливу фінансової глобалізації на поширення бізнес-циклів” розглянуто сучасні тенденції розвитку світових фінансових ринків, проаналізовано фінансові механізми поширення економічних циклів та розроблено модель поширення економічних коливань через світову фінансову систему.

Починаючи з 1970-х років, лібералізація міжнародних фінансових операцій та технологічний прогрес в сфері ІТ зумовили фактичне об’єднання національних фінансових ринків більшості країн світу в єдиний глобальний фінансовий ринок, що сприяло різкому підвищенню міжнародної мобільності капіталу, відриву фінансових ринків від реального сектору економіки та виходу їх з-під ефективного контролю національних урядів