У першому розділі «Теоретичні основи дослідження соціальної інфраструктури сільських територій» розглянуто сутність, зміст та значення соціальної інфраструктури сільських територій регіону, розкрито наукові підходи щодо управління її розвитком у системі забезпечення державних та регіональних пріоритетів соціально-економічного розвитку, узагальнено методичні засадиоцінювання соціальної інфраструктури сільських територій.
Систематизація та узагальнення існуючих підходів щодо сутності та ролі соціальної інфраструктури у розвитку регіону і його сільських територій дали змогу сформувати низку вихідних положень роботи. По-перше, соціальна інфраструктура виступає складною багатокомпонентною системою, підґрунтям соціально-економічного розвитку територій будь-якого рангу, має міжгалузевий характер та супроводжується виникненням відповідних міжгалузевих відносин, а також забезпечує умови функціонування суспільного виробництва та життєдіяльності населення. По-друге, розвиток соціальної інфраструктури сільських територій у сучасних умовах вимагає застосування принципово нових механізмів забезпечення її розвитку шляхом поєднання ринкових інструментів та важелів, методів прямого та непрямого впливу, що мають забезпечити реалізацію стратегічно важливих пріоритетів розвитку територій. По-третє, в умовах неоднорідності впливу економічних, політичних, соціально-економічних, природних та інших факторів та значної диференціації регіонів за рівнем розвитку соціальної інфраструктури принципово змінюється роль органів місцевого самоврядування, регіонального управління, територіальної громади у розв’язанні проблеми підвищення якості та доступності послуг для населення. По-четверте, за умов прискорення трансформації сучасних потреб населення щодо одержання соціальних послуг (за різноманітністю, обсягом, якістю, відповідністю сучасним вимогам щодо високого рівня якості життя) перехід до стратегічного управління розвитком соціальної інфраструктури сільських територій є виключно важливим.
Доведено доцільність дослідження соціальної інфраструктури сільських територій як достатньо автономної цілісної системи, що включає такі компонентні складові: сукупність об’єктів соціально-культурного призначення, торгівельно-побутового обслуговування, житлово-комунального господарства, транспорту і зв’язку. Визначено функцій соціальної інфраструктури, здійснено систематизацію основних підходів щодо її класифікації. Обґрунтовано необхідність розглядати соціальну інфраструктуру за ознакою її інноваційності. Охарактеризовано основні групи факторів, що впливають на рівень розвитку соціальної інфраструктури.
Сучасний розвиток соціальної інфраструктури передбачає наукове планування розвитку території та управління її розвитком в напрямі виконання основних функцій (спеціалізації), внутрішньої функції (забезпечення господарства й населення) та усунення просторових диспропорцій розвитку. За сучасних умов формування соціальної інфраструктури як певного каркаса територіального розвитку вимагає широкого запровадження соціальних інновацій, що мають забезпечити мультиплікативний вплив на розвиток території, характер відтворювальних процесів. Разом із тим слід ураховувати, що формування соціальної інфраструктури є багатоваріантним процесом, а вибір варіанта має відповідати пріоритетам розвитку території, забезпечувати реалізацію його стратегічних цілей розвитку.
Соціальні інновації у розвитку сільських територій мають прояв у формі програм, проектів, стратегічних карт розвитку територій, організаційних моделей або певного набору принципів та інших засобів, що використовуються на місцевому рівні з метою вчасного реагування на позитивні та негативні результати трансформаційних процесів територіального розвитку. Визначено, що характерними ознаками соціальних інновацій є високий рівень невизначеності результативності їх впровадження, складність оцінювання передбачуваного ефекту, комулятивність, виникнення нових потреб та способів їх задоволення, некомерційний характер, тривалі терміни віддачі, наявність механізмів партнерської взаємодії влади, бізнесу та суспільства, розвиненої соціальної експертизи. Їх вимір відбувається через оцінку економічної ефективності, екологічної доцільності та соціальної цінності. Важливим результатом широкого запровадження соціальних інновацій в сільській території є цілеспрямоване підвищення самоорганізації населення.
Встановлено, що перехід до стратегічного управління розвитком соціальної інфраструктури сільських територій передбачає виконання певних етапів: розроблення стратегії розвитку регіону та його територій, визначення стратегічних пріоритетів розвитку; організаційний етап реалізації стратегії (визначення змісту організаційно-управлінських відносин між основними суб’єктами регіону); узгодження стратегії розвитку соціальної інфраструктури сільських територій; реалізація стратегії (впровадження нових форм реалізації організаційно-управлінських відносин між суб’єктами регіонального розвитку).
Доведено, що управління розвитком соціальної інфраструктури має враховувати принципи об’єктивності, науковості, інноваційності, комплексності, інтегрованості, територіальності, багатофункціональності, оптимальності. До основних принципів соціального управління, що виступають базисом організації інноваційного розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, слід віднести такі: єдність соціальних цілей розвитку територій та управління розвитком соціальної інфраструктури; синергетичність; креативність; здатність до корегування дій; екологічність; глобальна спрямованість.
Систематизовано та узагальнено існуючі методологічні та методичні підходи щодо оцінювання розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, виявлено їх переваги та недоліки. Визначено, що оцінка стану соціальної інфраструктури є важливим етапом формування нових моделей її розвитку. В процесі свого функціонування соціальна інфраструктура зазнає впливу сукупності факторів, що визначають як обсяг соціальних послуг, що надає громаді певної території соціальна інфраструктура, так і якість цих послуг.
При аналізі ефективності функціонування соціальної інфраструктури територій необхідно враховувати її суспільну значимість, що характеризуються такими показниками, як кількість населення, статевий та віковий склад, природний приріст, міграція, структура зайнятості, рівня життя, стан здоров’я населення та система охорони здоров’я; функціональні характеристики компонентів соціальної інфраструктури; умови життєдіяльності, які передбачають стан розвитку науки, освіти, культури тощо; стан навколишнього середовища та антропогенного впливу на соціальний розвиток суспільства, здоров’я та умови життя громадян.
У другому розділі «Аналіз та оцінка розвитку соціальної інфраструктури сільських територій регіонів України» досліджено стан та сучасні тенденції розвитку соціальної інфраструктури сільських територій регіонів України, запропоновано авторський підхід щодо формування інформаційно-аналітичного забезпечення вибору стратегії її розвитку, досліджено особливості розвитку соціальної інфраструктури Полтавського регіону.
Визначено, що суспільні трансформації в Україні за роки незалежності суттєво позначилися на рівні та умовах життя сільського населення і, відповідно, на динаміці процесів його відтворення. Зокрема, за період з 1990 р. по 2011 р. чисельність сільського населення України скоротилася на 1663,9 тис. осіб та складає 31,3% населення України; відбуваються істотні зрушення у системі розселення майже всіх регіонів України, відповідно змінюються центри надання послуг, їх обсяг, рівень доступності та якості, джерела та механізми фінансування. Сформовано несприятливі умови для подальшого розвитку соціальної складової інфраструктури: за останні роки суттєво скоротилася кількість підприємств роздрібної торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування; клубних закладів, бібліотек. Більшість сільських територій не має мінімального набору підприємств повсякденного обслуговування; погіршуються умови транспортного забезпечення віддалених територій.
