МЕХАНІЗМ УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ В ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дисертаційної роботи, сформульовано наукову новизну та висвітлено практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження міжнародного ринку туристичних послуг” визначено сутність та складові міжнародного ринку послуг, проаналізовано концептуальні засади дослідження міжнародного ринку туристичних послуг, обґрунтовано доцільність уточнення в науковому обігу поняття “міжнародний ринок туристичних послуг”, розкрито зміст даного визначення, досліджено детермінанти розвитку міжнародного ринку туристичних послуг в умовах кризи.

Дослідження міжнародного ринку туристичних послуг вважається за доцільне проводити у взаємозв’язку з ґрунтовним аналізом розвитку міжнародного туризму. Автором виявлена істотна складність у періодизації становлення міжнародної туристичної галузі, яка полягає в існуванні відмінностей у підходах до історії розвитку туризму в різних країнах. Узагальнення різних підходів щодо розвитку міжнародного туризму як форми міжнародних економічних відносин, дозволило виділити такі етапи еволюції: етап зародження прототипу міжнародного туризму (до Х ст.), етап становлення міжнародної туристичної сфери (Х – початок ХІХ ст.), етап інтернаціоналізації ринку туристичних послуг (середина ХІХ – середина ХХ ст.), етап розвитку масового туризму (середина ХХ ст. – 50-70 рр.), етап глобалізації туризму (70-ті рр. ХХ ст. – сьогодення) (транснаціоналізація туристичної індустрії). Головною ознакою сучасного розвитку туризму є транснаціоналізація туристичної індустрії, яка є зрілим та завершальним етапом у процесі інтернаціоналізації туристичного бізнесу.

Важливим при дослідженні становлення галузі міжнародного туризму є вивчення існуючих теорій та концепцій розвитку туризму. Автор відзначає концептуальні засади сутності існуючих теорій та концепцій розвитку туризму, а саме: теорія стадій економічного зростання У.Ростоу, концепція залежного розвитку Р.Пребіша, теорія периферії В.Крісталлера, теорія циклів еволюції туристичного простору Р.Батлера, теорія двох секторів у сфері туризму Е.Когена, концепція системності в рекреаційній і туристичній діяльності В.Преображенського і Л.Мухіної, концепція розвитку туризму як зустрічі культур А.Ковальчика та інших. Виходячи з того, що більшість теорій та концепцій розвитку туризму мають біхевіористичне спрямування, було відзначено, що питання поведінки туристів в іншому культурному середовищі, здатність до сприйняття культури і традицій місця перебування сучасна наука розглядає як засіб його популяризації та розвитку туризму.

З метою кращого розуміння особливостей та специфіки міжнародного туризму пропонується частково удосконалити термінологічно-понятійний апарат, який характеризує міжнародний туризм. Зокрема, поняттю “міжнародний ринок туристичних послуг” надано визначення як сукупності міжнародних відносин купівлі-продажу між суб’єктами та об’єктами ринку в геоінформаційному просторі з приводу створення, продажу та споживання туристичного продукту, з метою задоволення фізіологічних, матеріальних та духовних потреб туристів у міжнародних подорожуваннях.

Класифікація туризму надає можливість розв’язати низку проблем ефективного функціонування і територіальної організації туристичного господарства, визначити попит на окремі види туристичних послуг та на цій підставі розробити плани і напрями розвитку галузі. У результаті аналізу існуючих класифікаційних ознак та ряду підходів до класифікації видів туризму, автором запропонована уніфікована класифікація міжнародного туризму, яка враховує особливості туристичного попиту на сучасному етапі, містить нові за метою види туризму, сучасні підходи до врахування транспортної складової туризму тощо.

Аналіз системи показників, що використовується ЮНВТО, дозволяє стверджувати, що вона придатна для поверхневого ознайомлення з галуззю у тій або іншій країні і у разі виникнення наукового чи комерційного інтересу до певного національного ринку туризму змушує проводити поглиблене дослідження. Пропонується певне удосконалення методики аналізу ринку міжнародних туристичних послуг в Україні, яка повинна базуватися на комплексі кількісних та якісних показників, що дозволить адекватно оцінювати стан, перспективи та пріоритети розвитку туристичної галузі шляхом дослідження показників: поточного стану галузі, розвитку суміжних галузей, загальної та туристичної інфраструктури, рекреаційних ресурсів, кон’юнктури цільових ринків, маркетингових показників, соціального та екологічного тиску, антропогенного навантаження.

Як показує світовий досвід, розвиток міжнародного ринку туристичних послуг безпосередньо залежить від економічного росту окремих країн і регіонів та робить його вразливим до зовнішніх потрясінь, таких як фінансові та економічні кризи. Кризи встановлюють межі ринкового процесу і обумовлюють наростаючі інфляційні процеси, девальвацію тощо. Водночас міжнародний туризм у багатьох країнах можна віднести до галузей, що продовжують функціонувати в умовах кризи з порівняно найменшими втратами, а у посткризовий період одними з перших демонструють відновлення. Встановлено, що відновлення після кризи потребує різних підходів залежно від того, на скільки несподіваним був натиск та вплив кризи, чи триває вона протягом довгого періоду тощо.

У другому розділі “Розвиток міжнародного ринку туристичних послуг в посткризовий період” проведено детальний аналіз, що включає оцінку структури та динаміки міжнародного ринку туристичних послуг у посткризовий період, зокрема у країнах, що утримують лідерство в цій сфері; досліджено організацію державного регулювання туристичної галузі на державному та міжнародному рівнях у Франції, Китаї та Туреччині; виявлено адміністративні та економічні важелі впливу на розвиток міжнародного туризму.

Аналіз динаміки основних показників міжнародного ринку туристичних послуг у посткризовий період, а саме: кількості міжнародних туристичних прибуттів, обсягу в’їзного та виїзного туризму за регіонами світу, структури основних туристичних регіонів, обсягу надходжень від міжнародного туризму у провідних туристичних державах світу тощо, – дозволив зробити висновок про те, що міжнародний туризм виявив порівняну стійкість до негативного впливу глобальної економічної кризи 2008–2010 рр. Дослідження показало, що число міжнародних туристичних прибуттів у 2010 році збільшилось на 6,4% у порівнянні з кризовим 2009 роком і склало 940 мільйонів чол., а обсяг надходжень від міжнародного туризму збільшився у відносному вимірі на 4,7 %, і досяг 919 мільярдів дол. США. Тенденція до зростання збереглася у 2011 році – число міжнародних туристичних прибуттів у 2011 році збільшилось на 4,6% у порівнянні з 2010 роком і становило 980 млн. дол. Загальна сума надходжень у світі від туристичної галузі становила 1 030 млрд. дол. США. На основі узагальнення даних ЮНВТО встановлено, що незважаючи на кризові явища, які відбувалися у світі з 2008 року та викликали спад в індустрії міжнародного туризму, тенденції відновлення міжнародного туризму будуть зберігатися.

Зроблено висновок, що характерною особливістю показників розвитку туризму і, відповідно, стійкості туризму до кризових явищ є те, що в країнах з різним рівнем економічного розвитку вони суттєво відрізняються. Так, країни, що розвиваються, впоралися з глобальною економічною кризою 2008–2010 рр. краще, ніж розвинені країни. Більшість країн, що розвиваються, не мають негативних темпів зростання. Динаміка їхніх ринків і значне збільшення внутрішнього туризму пом’якшили наслідки кризи. Можна стверджувати, що цій групі країн вдалося підняти якість туристичного продукту до рівня, сприятливого для туристів з розвинутих країн, залишивши доступними ціни. Також ця група країн повертається до більш високих темпів зростання, тоді як у розвинених країнах міжнародний туризм постраждав від недавньої фінансово-економічної кризи значно сильніше.

Як показує світовий досвід, ефективне функціонування системи міжнародного туризму неможливе без планування, регулювання, координації і контролю з боку структур, відповідальних за його розвиток. Тому ключовим питанням у дослідженні механізму становлення та стабільного розвитку міжнародного ринку туристичних послуг є виявлення оптимального співвідношення економічних та адміністративних (державних) методів регулювання цієї галузі. Якщо ранній етап розвитку міжнародного туризму характеризувався наявністю потенціалу для його саморегулювання, то у зв’язку із транснаціоналізацією туристичної індустрії зростає роль державної політики, спрямованої на забезпечення макроекономічних пропорцій, стабільного темпу і збалансованості розвитку. Держава розробляє регулятивні механізми функціонування міжнародного туризму країни, визначає межі, в рамках яких туристичний ринок самоорганізовується, а також відстоює інтереси національних виробників шляхом їх лобіювання на міжнародних туристичних ринках. Узагальнення світового досвіду дозволило дійти висновку, що існують два варіанти стратегій розвитку сфери міжнародного туризму у країнах, де галузь туризму є пріоритетним напрямом державної політики: перший вимагає розвитку туризму на принципах саморегуляції, другий – через активізацію та впровадження ефективних механізмів державного регулювання.

Детальні дослідження країн-лідерів з надання туристичних послуг виявили значний рівень підтримки розвитку галузі з боку держав. Визначено основні напрями адміністративного та економічного впливу на розвиток міжнародного туризму, які забезпечують стійкий розвиток туризму, а саме: нормативно-правове забезпечення; державне регулювання галузі через відповідні урядові органи; кадрова підготовка завдяки спеціалізованим, профільним державним навчальним закладам; інформаційна підтримка туристичної галузі як на національному, так і на міжнародному рівнях; пряме інвестування, підтримка та стимулювання розвитку туристичної інфраструктури; забезпечення бережливого по відношенню до культурної та природної спадщини розвитку міжнародного туризму в країні тощо. Зроблено висновок, що у провідних країнах світу туризм розвинувся до систем, які через економічні та нормативно-правові методи регулювання туристичної галузі створюють надходження до державного бюджету. Маркетингове просування національного туристичного продукту в політиці розвитку туризму має позитивний вплив на представленні держав на міжнародній арені та є засобом підтримки міжнародної конкурентоспроможності туристичного продукту країни.

У третьому розділі “Напрями удосконалення механізму розвитку міжнародного ринку туристичних послуг в Україні” визначено особливості механізму розвитку міжнародних туристичних послуг в Україні, проведено моделювання організаційно-економічних інструментів оптимізації розвитку українського туристичного ринку, окреслено проблеми та запропоновано шляхи оптимізації механізму міжнародного ринку туристичних послуг в Україні за рахунок розробки єдиної цільової програми розвитку туризму з використанням програмно-цільового методу.

На основі аналізу ситуації в туристичній галузі України, проблем та передумов розвитку туризму в країні, автором виявлено, що ефективне функціонування системи міжнародного туризму неможливе без планування, регулювання, координації і контролю з боку центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, що здійснюють його розвиток. Необхідність державного регулювання міжнародного туризму обумовлена, по-перше, специфічними особливостями туризму як виду економічної діяльності, що вимагає формування певної стратегії регулювання його функціонування, по-друге, основними тенденціями розвитку міжнародної туристичної системи в сучасних умовах, по-третє, посиленням економічної, соціальної, культурної і політичної ролі туризму в національному і міжнародному масштабі.

Зважаючи на аналіз закордонного та вітчизняного досвіду в оптимізації розвитку туристичного сектору, визначено необхідність посилення ролі держави у функціонуванні і регулюванні туризму в Україні. Автором пропонується використання економіко-математичного моделювання для пошуку найбільш дієвих заходів та прийняття державою відповідного рішення відносно раціонального використання туристичних ресурсів, інвестування в об’єкти туристичної інфраструктури, перспективні напрями розвитку цієї галузі. Дослідження визначили прогнозовану кількість туристів, які імовірно мають бути обслуговані суб’єктами туристичної діяльності в Україні у 2013 році, враховуючи наявні дані докризового та посткризового періодів. Встановлено, що середній щорічний приріст у докризовий період становить близько 83797 туристів, тоді як у посткризовий – 26700 туристів. Прогнозоване значення кількості туристів у 2013 році, враховуючи дані докризового періоду, складе 3102996 чол.; враховуючи дані посткризового періоду – 2384882 чол. Таким чином, можна зробити висновок про те, що криза 2008–2010 рр. значною мірою вплинула на прибуття іноземних туристів до країни. Крім того, середньорічне зростання кількості туристів було в 2,5 рази більше у докризовий період.

Спираючись на розрахунки отриманих коефіцієнтів кореляції між обсягом наданих послуг (тис. грн.) та платежами до бюджету (тис. грн.) у докризовий та посткризовий періоди, визначено, що кількість платежів до бюджету, отриманих від індустрії туризму безпосередньо залежала від збільшення туристичного потоку до України у докризовий період (2000–2008 рр.), та ця залежність послабилась у посткризовий період. У результаті обчислення залежності між обсягом наданих туристичних послуг (тис. грн.) та кількістю іноземних туристів (чол.) виявлено, що у докризовий період (2005–2008 рр.) між заданими показниками спостерігався сильний зв’язок, коефіцієнт кореляції дорівнює 0,93, і, навпаки, в посткризовий період (2009–2011рр.) отриманий коефіцієнт показує більш слабкий зв’язок та становить 0,79. Таким чином, приплив іноземних туристів сильно залежить від обсягу надаваних туристичних послуг, а збільшення кількості туристичних прибуттів в Україні безпосередньо має бути залежним від розвитку туристичної інфраструктури.

Автором узагальнено основні проблеми, що перешкоджають розвитку міжнародного туризму в Україні та сформульовано шляхи їх вирішення через створення відповідних умов (рис. 1). Визначено, що державне сприяння розвитку туристичної діяльності має реалізуватися за двома напрямами – економічним і організаційним. Економічні заходи державної підтримки надають прямі пільги і стимулюють діяльність фінансово (податки, дотації, інвестиції тощо), організаційні – створюють сприятливі умови для туристичної діяльності і можуть бути поділені на такі, що визначають безпеку і такі, що регулюють ринок туристичних послуг (легкий доступ до кредитів, близькість інфраструктури тощо). У свою чергу, поділ державних функцій з організації та формування туристичної політики у країні є центральним завданням у реформуванні сфери туристичних послуг. При цьому оптимізації потребують організаційні та економічні заходи державної підтримки за сприяння активної маркетингової державної підтримки.

Виходячи із попередньої оцінки діючих законів та нормативно-правової бази розвитку міжнародного туризму в Україні станом на 2012 рік, автором сформовано необхідність розробки та прийняття єдиної цільової програми розвитку туризму у державі з виділенням головних стратегічних та пріоритетних напрямів діяльності на державному, регіональному та місцевому рівнях. Зроблено висновок про те, що в умовах посткризового періоду, при загальному скороченні поїздок громадян України за кордон, розвиток внутрішнього туризму і рекреації має стати найбільш актуальним завданням і одним з реальних інструментів оздоровлення українців, оскільки задоволення потреби громадян у відпочинку відбувається за рахунок внутрішнього туристично-рекреаційного потенціалу. При цьому потрібна широка популяризація туристичних можливостей України і її активне просування в якості привабливої туристичної дестинації як усередині країни, так і за кордоном.

Для залучення туристів на вітчизняний ринок важливим є забезпечення співвідношення якості сервісу і ціни. Це є принциповою умовою для збільшення кількості внутрішніх туристів, тобто, в першу чергу, основного сегменту українських туристичних підприємств – громадян України. Приведення у відповідність ціни і якості туристичних послуг, що надаються українськими туристичним організаціями, вимагає передусім модернізації і вдосконалення існуючої матеріально-технічної бази, підготовки та перепідготовки кадрів, фінансування наукових досліджень у галузі туризму, а отже і капіталовкладень.

Зроблено висновок про те, що одним з перспективних напрямків підвищення ефективності туристичної галузі є активна співпраця з приватним капіталом у формі державно-приватного партнерства (рис. 2). З огляду на ситуацію, що сформувалася в Україні, автор зазначає наступне: застосування механізму державно-приватного партнерства (ДПП) тільки починає розвиватися, причому у всьому світі ДПП набуло широкого розповсюдження завдяки своїй унікальності залучення іноземних інвестицій і можливості співробітництва держави і приватного сектору, а також інтенсивному розвитку інфраструктури.