ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ГЛОБАЛЬНОГО РИНКУ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано її мету, завдання, об’єкт і предмет, визначено методологічну основу і методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Теорія інституціоналізації світового ринку об’єктів інтелектуальної власності» обґрунтовано креативну природу продукту інтелектуальної праці, ідентифіковано критерії його економічної оцінки, а також досліджено процеси становлення та інституціоналізації світового ринку об’єктів інтелектуальної власності.

Відправним пунктом авторського дослідження процесів інституціоналізації світового ринку ОІВ стало розкриття сучасного характеру постіндустріальних трансформацій та оцінка їх впливу на господарську систему глобального капіталізму. На цій основі зроблено висновок про те, що закономірним результатом системної постіндустріалізації національних економік провідних країн світу протягом останніх десятиліть стало формування в системі світової економіки специфічної галузі товарного виробництва, яка виробляє і реалізує особливий товар – продукт інтелектуальної праці. У цьому зв’язку автор відзначає, що на сьогодні все ще відсутнє єдине загальноприйняте визначення даного поняття в силу неоднозначності, дискутивності та багатовимірності його природи, а також складності ідентифікації критеріїв його економічної оцінки. Крім того, в науковій літературі не існує і єдиної думки щодо співвідношення даного поняття з рядом близьких за змістом категорій, зокрема таких як «інтелектуальний продукт» та «інтелектуальна власність», а окремі вчені навіть ототожнюють два останніх поняття. Це спонукало дисертанта надолужити існуючу методологічну «прогалину». На думку автора, продукти інтелектуальної праці презентують ексклюзивну групу товарів, які виготовляються в інтелектуально місткому виробництві за участі виключно інтенсивних факторів виробництва і в процесі обміну виступають у формі об’єктів інтелектуальної власності – відкриттів, винаходів, патентів, промислових зразків, наукових звітів і доповідей, торговельних секретів, товарних знаків, проектів, раціоналізаторських пропозицій, фірмових найменувань, творів літератури, мистецтва, музики та ін.

У процесі роботи над дисертацією автором були проаналізовані основні методичні підходи до оцінки рівня інтелектуалізації продукції в галузево-секторальному та продукційному розрізі, які використовуються сьогодні у світовій практиці, зокрема, методику Міждепартаментного комітету з питань розвитку технологій та міжнародної конкурентоспроможності США, індекс технологічної інтенсивності Д.Дейвіса, методику Бюро перепису населення Міністерства торгівлі США, методику оцінки інтенсивності НДДКР Р.Келлі, методику ОЕСР, стандартну промислову класифікацію, методику ITA DOC3 та ін. Узагальнення цих підходів дало змогу дисертанту зробити висновок, що кожна з наведених методик слугує конструктивним інструментом оцінки ступеня інтелектуалізації продукції переважно на національному рівні. Однак за умов глобалізації дедалі більшою мірою розширюється інтернаціональний сегмент виробництва продуктів інтелектуальної праці під впливом процесів зростаючої інтернаціоналізації науково-дослідної діяльності ТНК, розширення інноваційної активності малого і середнього бізнесу, посилення тенденції щодо інноваційно-технологічної кластеризації світового господарства та формування у його структурі нових центрів світового інноваційного суперництва.

Автор доводить, що найбільш комплексний галузево-секторальний підхід щодо оцінки рівня інтелектуалізації виробничих процесів на глобальному рівні пропонують на сьогодні експерти Німецького інституту систем та інноваційних досліджень імені Фраунховера, які у співпраці з Патентним комітетом Франції та Обсерваторією науки і техніки розробили систематизовану класифікацію технологій, яка базується на кодах Міжнародної патентної класифікації – ISI-OST-INPI. Конкурентні переваги даної методики обумовлені, насамперед, її універсальністю з охопленням усіх видів технологій згідно кодування Міжнародної патентної класифікації, дотриманням принципу балансу в переліку технологій, що включені у відповідні технологічні класи, оптимальним рівнем диференціювання технологічних класів, а також уникненням перехресного дублювання інновацій. Тож оперуючи даною методикою, на думку автора, з-поміж багатомільярдної номенклатури товарів і послуг, які продукуються у світі, можна ідентифікувати продукти інтелектуальної праці, які репрезентовані на глобальному ринку у формі ОІВ.

Далі в роботі відзначається, що процеси формування світового ринку об’єктів інтелектуальної власності беруть свій початок з другої половини ХХ ст. і пов’язані, насамперед, із переходом провідних країн світу до розбудови постіндустріальної економіки на базі четвертого технологічного укладу. Первинно базуючись на особливостях національних ринків інновацій та відмінностях у структурах виробництва та господарських механізмах, які історично сформувались у різних країнах світу, світовий ринок ОІВ в ході інформаційного етапу науково-технічної революції та поглиблення процесів техноглоглобалізму остаточно втратив національно і територіально замкнений характер, набув найбільш зрілих форм та став фундаментом інтернаціоналізації інтелектуального виробництва та міжнародного усуспільнення інтелектуальної праці.

Творче осмислення рушійних сил, тенденцій розвитку та трансформаційних змін ринку ОІВ потребувало від дисертанта дати визначення категорії «глобальний ринок об’єктів інтелектуальної власності». На думку автора, з позицій інституційних методологічних засад, її зміст полягає у системі відносин між продуцентами ОІВ, суб’єктами інтернаціоналізації їх прав та споживачами з приводу комерціалізації результатів інтелектуальної праці на інтернаціональному рівні.

Досліджуючи процеси становлення та еволюцію розвитку світового ринку об’єктів ІВ, дисертант прийшов до висновку, що поява нових технологій завжди породжувала потребу у формуванні адекватних економічних і соціальних інститутів, які забезпечували процеси їх комерціалізації та ринкового обміну. При цьому відзначається, що в процесі світогосподарського розвитку постійних змін зазнавали як механізми інституціоналізації світового ринку ОІВ, так і форми організації високотехнологічного виробництва, а також розподілу, обміну і споживання продуктів інтелектуальної праці.

Спираючись на інституційну природу ринку об’єктів ІВ та з позицій нормативної економічної теорії, дисертант концентрує основну увагу на аналізі інституційного середовища його функціонування з точки зору інститутів, які в сукупності формують його пропорції та структуру, а також регулюють даний ринок на національному, регіональному та глобальному рівнях. У роботі розкрито механізм впливу інститутів ціноутворення, конкуренції, власності, корпоративної соціальної відповідальності, посередництва та технологічної кластеризації світової економіки на функціонування ринку ОІВ та наголошується, що вони являють собою складноорганізовану систему, яка, з одного боку, визначає характер взаємозв’язків між підсистемами і елементами світового ринку об’єктів ІВ, а з другого – характеризується жорсткою ієрархічністю у відповідності зі ступенем інноваційності ОІВ.

У розділі 2 «Диверсифікація інституційного забезпечення світового ринку ОІВ в умовах глобалізації» досліджено світові центри продукування об’єктів інтелектуальної власності та їх репозиціювання в глобальній економіці, розкрито економіко-правові механізми захисту ІВ, проаналізовано вплив транснаціоналізаційних чинників на інституціоналізацію глобального ринку ОІВ, а також досліджено інфраструктурні інститути його функціонування.

Автор відзначає, що ринок об’єктів інтелектуальної власності, як один з ключових компонентів глобального ринку, набув на сьогодні величезних масштабів та адекватних їм форм інституціоналізації. На підтвердження цієї тези автор наводить дані державної агенції США «National Science Foundation», згідно яких глобальний обсяг доданої вартості, створеної знаннєво- та технологічно місткими індустріями у 2010 р. досягнув 18,2 трлн. дол. або 22% світового ВВП. На сьогодні у світі діють понад 4 млн. патентів на винаходи, а прибутки від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти права промислової власності щорічно становлять понад 100 млрд. дол. США.

На основі комплексного аналізу ключових показників щодо масштабів та структури глобального ринку ОІВ (чисельності поданих у всі регіональні відомства патентних заявок; кількості діючих патентів; галузевої та географічної структури реєстрації патентів, торговельних марок, промислових зразків та корисних моделей; обсягів отриманих та сплачених роялті та ліцензійних послуг; динаміки тріадичного патентування; частки зарубіжно-орієнтованих патентів та ін.) дисертант відзначає, що, незважаючи на високі темпи його розвитку в останнє десятиліття, даний ринок характеризується глибокими регіональними диспропорціями (табл. 1).

Безперечне лідерство на ньому посідають країни світової тріади, які лідирують за індексом патентної активності за усіма найпередовішими сферами технологій. Що стосується інших показників технологічного розвитку, то американським компаніям і приватним особам у 2011 р. належало 21,5% зареєстрованих у Європейському патентному відомстві (ЕРО) патентів, японським – 18,8%, а німецьким, французьким, швейцарським та італійським – 21,9%, 7,7%, 4,1% та 3,4% відповідно. Ці ж держави володіють на сьогодні майже 85% зареєстрованих у світі патентів у сфері нано- та біотехнологій, тобто тих галузей, які є ядром шостого високотехнологічного укладу, а відтак – визначатимуть «картину» міжнародної конкурентоспроможності країн на найближчі десятиліття.