У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено сутність, ступінь розробки та значущість наукової проблематики, обґрунтовано необхідність проведення дослідження; показано зв’язок роботи з науковими програмами та темами; сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження; охарактеризовано методологічну базу; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних автором результатів дослідження; висвітлено апробацію і можливості використання результатів дисертації, представлено інформацію щодо публікацій автора, обсягу та структури дисертації.
У першому розділі «Теоретико-методологічні основи аналізу формування заборгованості на світових фінансових ринках» досліджено теоретико-методологічну сутність та класифікацію боргових фінансових інструментів на світових фінансових ринках; проаналізовані характеристики боргових фінансових інструментів на світових фінансових ринках; розкриті проблеми залучення ресурсів на світових фінансових ринках.
У результаті аналізу теоретичних досліджень природи та сутності поняття «фінансовий інструмент» було встановлено, що в широкому розумінні фінансовий інструмент – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання, наслідком яких є рух фінансових активів, який де-факто не передбачає руху нефінансових активів. У вузькому значенні фінансовий інструмент – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання, наслідком яких є рух фінансових активів, який де-юре не передбачає руху нефінансових активів. Обґрунтовано, що основними рисами фінансового інструменту є спрямованість на досягнення певного результату, добровільний характер та одноосібність акцептора грошових коштів за фінансовим інструментом. Запропоновано та обґрунтовано доцільність використання шести авторських класифікаційних ознак фінансових інструментів, а саме: мета застосування, коло контрагентів, кількість контрагентів, наявність зустрічного руху грошових коштів, можливість обертання на ринку та обсяг зобов’язань.
Обґрунтовано, що світовий фінансовий ринок – це ринок, який знаходиться під наглядом та регулюванням державного регулятора, юрисдикція якого відрізняється від юрисдикції суб’єкта господарювання.
На підставі аналізу міжнародної практики виділено три основні форми синдикації, а саме: спільно ініційована синдикація, індивідуально ініційована синдикація та синдикація без дольових умов. Результати аналізу найбільш поширених форм синдикації на світових фінансових ринках дають підставу стверджувати, що індивідуально ініційований синдикований кредит дозволяє первинному кредитору «очистити» баланс для надання нових кредитів шляхом поступки своїх вимог за договором з позичальником іншим кредиторам, однак потребує наявності вторинного ринку синдикованих кредитів. Спільно ініційований кредит дає можливість об’єднати долі участі в окремих кредитних угодах, укладених з позичальником, однак збільшує транзакційні витрати на узгодження умов договорів. При синдикованому кредиті без дольових умов банки-учасники через відкриття депозитів в банку первинному-кредиторі мають можливість обійти обмеження центрального банку на надання позик окремим позичальникам.
Аналіз сукупності чинників, які гальмують динаміку процесів залучення боргових коштів у країнах з транзитивними економіками на світових фінансових ринках, дозволив умовно поділити їх на дві групи: фінансово-валютні та інформаційно-адміністративні. До фінансово-валютних доцільно віднести нестабільність національної валюти, непрозорість та неринковість механізму формування курсу національної валюти, слабкість та нерозвиненість внутрішнього фінансового ринку. Натомість до інформаційно-адміністративних можна віднести: недостатню інформаційну прозорість ведення бізнесу, необхідність розкриття інформації та низький рівень корпоративної культури. Так, найбільш серйозна проблема серед зазначених є нестабільність національної валюти. Наприклад, протягом 2006 – 2011 років динаміка валютної пари євро/долар США попри кризові явища продемонструвала максимальний рівень відхилення 32,12 %. Мінімальне співвідношення було зафіксоване у 1 кв. 2006 року на рівні 1,1929; тоді як максимальне – у другому кварталі 2008 року (1,5761). За аналогічний період відношення між мінімальним та максимальним значенням гривні по відношенню до російського рубля склало 57,37 % (min. 1,81; max. 2,85 грн. за 10 руб.), долара США – 54,84 % (min. 485,27; max. 799,93 за 100 дол. США), а євро – взагалі 92,38 % (min. 606,73; max. 1167,24 за 100 євро).
Аналіз умов підготовки та укладання угод синдикації на світових фінансових ринках дозволяє стверджувати, що сталого поширення набуває практика, коли банки країни позичальника виступають співорганізаторами синдикацій, тоді як провідна роль залишається за іноземними банками, у яких більше необхідного досвіду та знань про продукт, ширші фінансові можливості. На їх користь говорить також репутація, яка надає додаткової легітимності в очах міжнародної фінансової спільноти усій угоді цілком. Участь іноземних банків в угоді є сигналом для інших учасників ринку, що позичальник заслуговує на увагу та пильний аналіз у контексті розширення подальшого співробітництва, оскільки потенційні кредитори можуть бути недостатньо обізнані з реаліями українського ринку. Але вони можуть не звертати на це уваги, оскільки беззастережно покладаються на авторитет організаторів.
Вітчизняні банки, у свою чергу, виступаючи як співорганізатори, значно краще орієнтуються у нюансах вітчизняних традицій ведення бізнесу, а відтак здатні принести синдикату неабияку користь, застерігаючи та оберігаючи інших членів синдикату від можливих помилок, прорахунків, грошових та інших втрат.
У другому розділі «Аналіз використання боргових фінансових інструментів на світових фінансових ринках» проведене комплексне дослідження механізмів використання єврооблігацій та синдикованого кредиту при залученні ресурсів на світових фінансових ринках, у тому числі й вітчизняними суб’єктами економічної діяльності.
Автором виділено сім особливостей використання єврооблігацій: концентрація ринків навколо провідних країн, велика кількість дефолтів, вплив ступеня розвитку ринку на середній обсяг залучення, вплив ступеня розвитку ринку на асортимент валют залучення, рівномірний розподіл обсягів залучень за термінами погашення, вплив ступеня розвитку ринку на географію обігу, стале коло організаторів випуску єврооблігацій.
Аналіз процесів та характеристик синдикованого кредитування підприємств країн СНД (без урахування України) дозволив виділити шість особливостей: концентрація ринків навколо провідних країн, вплив ступеня розвитку ринку на середній обсяг залучення, вплив ступеня розвитку ринку на асортимент валют залучення, рівномірний розподіл обсягів залучень за термінами погашення, лідерство фінансової та нафто-газової галузей, стале коло організаторів синдикованого кредитування.
В дисертації наведено порівняння показників поточного стану залучення корпоративним сектором країн СНД грошових коштів на світових ринках через єврооблігації та синдиковане кредитування за 2011 р. (табл. 1) та зроблено наступні висновки: в цілому ринок єврооблігацій країн СНД (за винятком України) за загальними обсягами залучених коштів на ринках капіталу, перевершує ринок синдикованого кредитування. Але це більшою мірою стосується відносно розвинених ринків (Росія та Казахстан). Що стосується ринків Азербайджану та Білорусі, то перевищення обсягів коштів синдикованого кредитування над єврооблігаціями пояснюється, переважно, слабким розвитком загальної культури позичання коштів на світових ринках.
