У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і задачі дослідження, його предмет і об\'єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади інноваційного розвитку світової економіки в умовах глобалізації»досліджено сутність інновацій та їх роль у ринковій економіці; проаналізовано теоретичні засади інноваційної діяльності; визначено організаційно-економічні засади міжнародного інноваційного розвитку економік країн в умовах глобалізації.
У глобальній економіці інновації представляють собою дієвий засіб конкурентної боротьби, оскільки призводять до створення нових потреб, припливу інвестицій, підвищенню іміджу (рейтингу) виробника нових продуктів, зниження собівартості продукції, відкриття й захоплення нових ринків, у тому числі зовнішніх.
На основі дослідження змісту понять «нововведення», «новація», «інновація» встановлено, що особливість інновації полягає в тому, що вона дозволяє створити й одержати додаткову цінність і пов\'язана із впровадженням останньої. З урахуванням зазначеного міжнародний інноваційний розвиток визначено як процес якісного та кількісного оновлення національних економік країн світу в умовах глобальної взаємодії шляхом впровадження результатів інноваційної діяльності в усі сфери економічної діяльності (виробництво товарів та послуг, управлінська, фінансова, освітня, соціальна та інші сфери).
Визначено основні компоненти сфери інноваційної діяльності: ринок новацій (який формують наукові організації, вузи, тимчасові наукові колективи, об\'єднання науковців, науково-дослідні підрозділи комерційних організацій, самостійні лабораторії й відділи, вітчизняні й закордонні новатори); ринок чистої конкуренції інновацій (сукупність продавців і покупців, що укладають угоди з подібним товаром у ситуації, коли жоден покупець або продавець не виявляє великого впливу на рівень поточних цін); ринок капіталу (позичковий, оборотний, акціонерний, венчурний, статутний та інший капітал, який виступає у якості основного обмеження задоволення потреб будь-якого суб\'єкта господарювання).
В результаті аналізу теоретичних засад інноваційної діяльності (Й. Шумпетер, Г. Менш, А. Кляйнехт, К. Фрімен, К. Перес, Дж. Досі, М. Кондратьєв та ін.) зроблено висновок, що об\'єктивно обумовлена трансформація індустріального суспільства в суспільство принципово нової якості (постіндустріальне, інформаційне, технотронне, засноване на знаннях і т.п.) впливає на зміну елементів відтворювального процесу, а, отже, визначає структуру останнього; обґрунтовано, що особлива роль у формуванні пропорцій суспільного відтворення належить науково-технічному прогресу. Одночасно встановлено, що в економічній літературі немає єдиної концепції НТП, хоча наявність техніко-технологічної складової в параметрах економічного зростання визнається багатьма вченими й втілюється в ті або інші моделі економічного зростання.
Обґрунтовано, що провідну роль в організаційно-економічному забезпеченні міжнародного інноваційного розвитку відіграє держава. Так, державна інноваційна політика в промислово розвинених країнах спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і виступає сполучною ланкою між сферою \"чистої\" (академічної) науки й завданнями виробництва. Виділено такі групи країн за ступенем втручання держави в економіку: країни, що використовують концепцію активного втручання держави в управління економікою (Японія, Франція); країни, що характеризуються переважанням ринкових відносин (США, Великобританія); країни, що дотримуються «проміжного» варіанта в економічній, у тому числі інноваційній політиці (державне регулювання сполучається з низьким ступенем централізації державного апарата, використовуються непрямі методи впливу при розвинутій системі узгодження інтересів уряду й бізнесу).
Визначено цільові орієнтири державної науково-технічної політики (сприяння підвищенню інноваційної активності, що забезпечує зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції завдяки впровадженню науково-технічних досягнень і відновленню виробництва; забезпечення підтримки базисних і покращуючих інновацій, що становлять основу сучасного технологічного укладу; створення умов для ефективного функціонування конкурентного ринкового інноваційного механізму; сприяння міжрегіональному й міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захисту інтересів національного інноваційного підприємництва); форми державної підтримки інноваційної діяльності (пряме фінансування; надання індивідуальним винахідникам і малим впроваджувальним підприємствам пільгових банківських позичок; створення венчурних інноваційних фондів, що користуються значними податковими пільгами; зниження державних патентних мит для індивідуальних винахідників; відстрочка сплати патентних мит за ресурсозберігаючими винаходами; створення мережі технополісів, технопарків і т.п.).
Обґрунтовано, що використовувані при реалізації державної науково-технічної політики форми й методи регулювання (прямі й непрямі) повинні бути гнучкими й адекватними соціально-економічним перетворенням народного господарства в період становлення ринкових відносин; на цьому етапі діяльність держави повинна бути спрямована на всіляке заохочення впровадження й поширення інновацій.
Зроблено висновок, що в умовах глобалізації інноваційна конкурентоспроможність детермінована сукупністю зовнішніх і внутрішніх чинників. На основі дослідження ієрархічних рівнів інноваційної конкурентоспроможності (яка, з одного боку, відображає й характеризує досягнутий рівень інноваційного розвитку, а з іншого – дозволяє виявити напрямки подальшої модернізації в умовах одержання прибутку або економічного ефекту, досягнення економічного зростання, підвищення добробуту населення) запропоновано систему індикаторів інноваційної активності країн (рис. 1).
Узагальнюючий індикатор інноваційної конкурентоспроможності характеризує рівень інноваційного розвитку досліджуваного суб\'єкта (країни, регіону, галузі або підприємства) і дозволяє на основі факторного аналізу показників, що входять до складу інноваційної конкурентоспроможності, запропонувати заходи щодо розвитку інноваційної сфери в рамках економічної модернізації й інноваційного розвитку, спрямованих на економічне зростання територій й підвищення добробуту населення.
У другому розділі «Оцінка стану інноваційної діяльності країн в умовах глобальних трансформацій»досліджено напрямки стимулювання інноваційної діяльності в розвинених країнах світу; визначено особливості міжнародного інноваційного розвитку на корпоративному рівні; проаналізовано стан і проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні.
