КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОТИДІЇ ЗАЛИШЕННЮ У НЕБЕЗПЕЦІ Автореферат

У Вступі розкриваються сутність і стан наукової розробки досліджуваної проблеми, її значущість, обґрунтовується необхідність проведення подальших досліджень. Надається загальна характеристика дисертації, зокрема визначається мета й завдання дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами й темами, формулюються положення й висновки, які зумовлюють її наукову новизну, розкривається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1 «Соціальна обумовленість, історичний розвиток та зарубіжний досвід кримінально-правового забезпечення протидії залишенню у небезпеці» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Соціальна обумовленість кримінально-правового забезпечення протидії залишенню у небезпеці» дисертантом встановлено, що соціальну обумовленість кримінально-правового забезпечення протидії залишенню у небезпеці необхідно досліджувати через наступні фактори: соціальні (наявність в суспільстві певного кола осіб, що потребують постійної допомоги та підтримки), психологічні (схильність значної кількості осіб до байдужості та знущання над іншими, що потрапили в небезпеку), економічні (зниження рівня життя населення), кримінально-правові (захист життя та здоров'я людини від протиправних посягань, забезпечення їх безпеки, а також попередження скоєння злочинних діянь, пов’язаних з залишенням в небезпеці в суспільстві) та міжнародно-правові (виконання зобов’язань держави в сфері забезпечення права на життя та здоров'я кожної людини).

У підрозділі 1.2 «Історія розвитку кримінально-правового забезпечення протидії залишенню у небезпеці в Україні» встановлено, що історія розвитку складу залишення в небезпеці має наступну періодизацію: 1) розвиток складу залишення в небезпеці в період становлення Української козацької держави XVIІ-XVIII століть; 2) розвиток складу залишення в небезпеці в період входження України до складу Російської імперії XVIII – початок ХХ століття; 3) залишення в небезпеці в період Української революції 1917-1921 рр.; 4) розвиток складу залишення в небезпеці в період входження України до складу СРСР 1922-1991 років; 5) розвиток складу залишення в небезпеці в період незалежної України з 1991 року.

Особливу увагу приділено розвитку кримінально-правового забезпечення протидії залишенню у небезпеці за часи незалежності України під час розробки та прийняття Кримінального кодексу України 2001 року.

Підрозділ 1.3 «Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці за законодавством зарубіжних країн» присвячений розгляду кримінально-правового забезпечення протидії залишенню у небезпеці в окремих країнах романо-германської, англо-американської, змішаної та далекосхідної правових систем. Серед країн романо-германської правової системи були досліджені такі країни, як: Німеччина, Австрія та Франція, серед країн англо-американської правової системи – Канада, Англія та США, серед країн змішаної правової системи – Данія та Швеція, серед країн далекосхідної правової системи – Японія та Південна Корея. Здобувач наголошує, що окремі положення законодавства інших країн (охоплення об’єктом залишення в небезпеці здоров'я особи потерпілого та встановлення нового виду покарання у вигляді штрафу) можуть застосовуватись в Україні для більш детального дослідження та вдосконалення норм кримінального законодавства.

Розділ 2 «Об’єктивні та суб’єктивні ознаки залишення в небезпеці» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Об’єкт та об’єктивна сторона у складі залишення в небезпеці» здобувачем визнано необхідність визначення та розгляду об'єкта залишення в небезпеці з позиції концепції «об’єкт – суспільні цінності, блага, інтереси». У ході розгляду об'єкта залишення в небезпеці встановлені його складові елементи, яким безпосередньо завдається шкода від злочину: потерпілий, інтереси потерпілого, його права, соціальні зв’язки та блага. Кожному елементу надано визначення, проаналізовано його зміст. Автор обґрунтовує необхідність охоплення об’єктом залишення в небезпеці не тільки життя, але й здоров'я особи, оскільки саме нормальне здоров'я забезпечує особі високий рівень соціальної активності, сприяє розвитку її талантів і здібностей. Завдання шкоди здоров'ю заподіює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду.

Встановлено, що об'єктивна сторона характеризується діянням у формі бездіяльності, яка розподіляється на два види: бездіяльність-невтручання та бездіяльність, що спричинена попередніми діями винної особи. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони залишення в небезпеці є обстановка, що є умовою виникнення небезпечного стану. При цьому небезпечний для життя стан та безпорадність є обов’язковими ознаками потерпілого від залишення в небезпеці.

При залишенні в небезпеці сама по собі бездіяльність не завдає шкоди життю та здоров'ю потерпілого, а виступає лише умовою, що дозволяє діяти причині та обумовлює настання наслідків, що спричиняються третіми силами. У зв’язку з цим, кримінальна відповідальність за наслідки при бездіяльності настає не тому, що вона спричинила результат, а тому, що суб’єкт не протидіяв виникненню результату, хоча зобов’язаний був та міг це зробити.

У підрозділі 2.2 «Суб’єкт та суб’єктивна сторона у складі залишення в небезпеці» визначено, що суб’єктом залишення в небезпеці можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які: 1) первісно зобов’язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надавати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

При дослідженні суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 135 КК України «Залишення в небезпеці», з’ясовано, що вона характеризується змішаною формою вини, а саме прямим умислом щодо діяння у вигляді бездіяльності та необережністю (злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю) щодо наслідків злочину. Прямий умисел при бездіяльності у залишенні в небезпеці характеризується тим, що винний усвідомлює її суспільно небезпечний характер, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов’язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надавати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так. Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. 3 ст. 135 КК України, може характеризуватися тільки необережністю.

Мотив та мета залишення в небезпеці не впливають на кваліфікацію діяння, однак можуть враховуватися судом при призначенні покарання.

Розділ 3 «Кваліфікований та особливо кваліфікований види злочинів, що передбачені ст. 135 Кримінального кодексу України» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Залишення в небезпеці матір'ю своєї новонародженої дитини як кваліфікований склад злочину, передбачений ст. 135 КК України» автор зазначає, що кваліфікованим видом злочину, передбаченого ст. 135 КК України «Залишення в небезпеці», є завідоме залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини (ч. 2 ст. 135 КК України). Залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини тягне кримінальну відповідальність лише за умови, що матір при вчиненні такого діяння не перебувала в обумовленому пологами стані. Під обумовленими пологами станом матері, що виключає її кримінальну відповідальність за залишення без допомоги народженої нею дитини, автор пропонує вважати такий її стан, в якому вона не може надати необхідну допомогу новонародженій дитині (безпорадний стан). З суб’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 2 ст. 135 КК України, характеризується виною у формі умислу.

У підрозділі 3.2 «Залишення в небезпеці, що спричинило смерть або інші тяжкі наслідки як особливо кваліфікований склад злочину, передбачений ст. 135 КК України» зазначається, що особливо кваліфікованим складом злочину, що передбачений ст. 135 КК України, є залишення в небезпеці, що спричинило смерть або інші тяжкі наслідки. Автором доведена необхідність визначення спричинення потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості від залишення його в небезпеці злочином середньої тяжкості та передбачення відповідальності за цей злочин в окремій частині статті (ч. 3 ст. 135 КК України); спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, смерті або зникнення його безвісти від залишення його в небезпеці визначити як тяжкий злочин та передбачити кримінальну відповідальність за окремою частиною статті (ч. 4 ст. 135 КК України). Перелік тяжких наслідків пропонується закріпити у тексті диспозиції ч. 4 ст. 135 КК України.

Дисертантом приділена увага дослідженню суб’єктивної сторони залишення в небезпеці, що спричинило смерть або інші тяжкі наслідки, яка характеризується змішаною формою вини, а саме: прямим умислом щодо діяння та необережністю (злочинною самовпевненістю та злочинною недбалістю) щодо наслідків.

Розділ 4 «Співвідношення складу залишення в небезпеці з суміжними складами злочинів, адміністративними правопорушеннями та вдосконалення покарання за залишення в небезпеці» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 4.1 «Відмежування залишення в небезпеці від суміжних складів злочинів та адміністративних правопорушень» присвячений встановленню ознак складу залишення в небезпеці, що дають підстави для його відмежування від наступної групи суміжних злочинів та адміністративних правопорушень:

1) злочинів проти життя та здоров'я особи (ст.ст. 117, 119, 121, 122 та 128 КК України);

2) злочинів, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи (ст.ст. 136, 137, 139 КК України);

3) адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.

У підрозділі 4.2 «Вдосконалення покарання за залишення в небезпеці» дисертантом проведений аналіз існуючих видів покарання, що передбачені в кримінально-правових санкціях за залишення в небезпеці. На основі проведеного дослідження здобувачем запропоновано внесення низки змін та доповнень до вже існуючих видів покарання та впровадження нових видів покарання задля ефективного кримінально-правового забезпечення протидії залишенню у небезпеці.