ОХОРОНА ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД В УКРАЇНІ (КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ) Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості та науково-теоретична основа; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається об’єкт, предмет, мета, задачі та методи дослідження; його основні нормативно-правові джерела; висвітлюється наукова новизна, емпірична база, практичне значення отриманих результатів, а також форми їх апробації.

Розділ 1 «Соціальна зумовленість кримінально-правової охорони права на справедливий суд» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття права на справедливий суд» досліджується право кожного на справедливий суд як одне з найцінніших надбань суспільства, основоположна засада всієї системи захисту прав та свобод людини.

У системі національного законодавства право на справедливий суд регламентується положеннями ст. 55 Конституції України про судовий захист прав і свобод людини і громадянина, а також вимогами ст. 129 щодо незалежності суддів при здійсненні правосуддя та підкорення їх лише закону. Низку новел щодо забезпечення права на справедливий суд та організації судової влади й незалежності суддів запроваджено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким вперше у галузевому законодавстві до завдань суду віднесено забезпечення права кожного на справедливий суд. Задекларовані нормами законодавства України поняття «право на судовий захист», «доступ до правосуддя» відповідають врегульованому міжнародними документами поняттю «право на справедливий суд».

З урахуванням положень міжнародно-правових актів та актів національного законодавства, автор стверджує, що право на справедливий суд характеризується окремими змістовними вимогами щодо: доступу до правосуддя, незалежного і безстороннього суду, обґрунтованості судових рішень. При цьому, доступ до правосуддя передбачає: відкритість та дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення прав обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 6 Конвенції, а також виконання судових рішень.

У підрозділі 1.2 «Становлення кримінального законодавства України про охорону права на справедливий суд» аналізуються історичні аспекти розвитку закону про кримінальну відповідальність за порушення права на справедливий суд.

У давніх правових пам’ятках про охорону права на справедливий суд (у сучасному його розумінні) не йшлося, а історично формувалися та існували норми про відповідальність за різного роду посягання на правосуддя.

Об’єднання злочинів, що вчинюються особами, які не є представниками правосуддя, але зобов’язані сприяти його здійсненню й тими, які перешкоджають виконанню завдань правосуддя, зі службовими злочинами відбулось у Кримінальному Уложенні 1903 року (глава VI «О неповиновении власти», глава VII «О противодействии правосудию»).

Підсумовано, що становлення норм про кримінально-правову охорону права на справедливий суд відбувалося шляхом криміналізації діянь, вчинених особами, які виконували функції представників влади у сфері правосуддя, а тому, проблема створення оптимальної моделі відповідних кримінально-правових норм залишається актуальною.

У підрозділі 1.3 «Європейський досвід кримінально-правової охорони права на справедливий суд» аналізується стан правової регламентації кримінальної відповідальності за різного роду порушення права на справедливий суд в окремих країнах континентальної Європи, зокрема, Росії, Білорусії, Литви, Естонії, Молдови, Албанії, Бельгії, Нідерландів, Данії, Австрії, Швеції, Польщі, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та інших.

З’ясовано, що проаналізовані кодифіковані акти зарубіжних країн не містять окремих структурних частин про відповідальність за посягання на право на справедливий суд, а кримінально-правові норми з описом таких суспільно-небезпечних діянь розташовані, здебільшого, у главах (розділах, книгах), що передбачають відповідальність за службові злочини (Бельгія, Швеція, Нідерланди, Німеччина, Франція, Італія) чи злочини проти правосуддя (Албанія, Іспанія, Польща, Естонія, Молдова, Росія, Білорусія), а у КК Іспанії – ще й серед злочинів проти особистої волі та інших особистих прав (Розділ ХХІ Злочини проти Конституції).

Розділ 2 «Кримінально-правовий аналіз складів злочинів, що порушують право на справедливий суд в Україні» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Об’єктивні ознаки складів злочинів, що порушують право на справедливий суд» досліджено об’єкт та об’єктивну сторону складів злочинів, якими встановлено кримінальну відповідальність за порушення права на справедливий суд.

Запропоновано до злочинів, що порушують право на справедливий суд, віднести окремі злочини проти правосуддя, вчинені особами, які, в силу своїх службових обов’язків, покликані гарантувати реалізацію права на справедливий суд. А саме, злочини передбаченні ст.ст. 372, 373, 374, 375, ч. 2 ст. 376, ч.ч. 2, 3 ст. 382, ч. 4 ст. 382 КК України.

Виділено безпосередній об’єкт аналізованих злочинів, яким є право кожного на справедливий суд: при притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності – в частині дотримання вимог презумпції невинуватості; при примушуванні давати показання – в частині забезпечення доведеності вини та права особи не свідчити проти себе; при порушенні права на захист – в частині забезпечення права захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя; у злочинах, передбачених ст.ст. 376, 382 КК – в частині обов’язковості виконання судових рішень, в тому числі рішень Європейського суду з прав людини.

Завершується підрозділ пропозиціями про уточнення ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 372 КК, у зв’язку із новелами кримінального процесуального закон щодо визначення моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності.

У підрозділі 2.2 «Суб’єктивні ознаки складів злочинів, що порушують право на справедливий суд» проаналізовано суб’єкт та суб’єктивну сторону.

З’ясовано, що суб’єктами порушення права на справедливий суд є службові особи, які реалізують владні повноваження у сфері правосуддя як особливій сфері державно-правових відносин. Відповідно до положень чинного КПК, перелік спеціальних суб’єктів злочинів, що порушують право на справедливий суд доповнено новим суб’єктом реалізації судової функції у кримінальному провадження, яким є слідчий суддя.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст.ст. 372–376, 382 КК, є вина у формі прямого умислу:

У підрозділі 2.3 «Покарання за злочини, що порушують право на справедливий суд» досліджено санкції норм про кримінальну відповідальність за порушення права на справедливий суд.

На думку автора, призначення штрафу за вчинення злочинів, що порушують право на справедливий суд, є недоцільним, на що опосередковано вказують результати проведеного опитування слідчих, прокурорів, суддів, 82 % яких вважають штраф неефективним покаранням для спеціального суб’єкта злочинів. З огляду на зміст покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, автор вважає, що суду варто призначати цей вид покарання у всіх випадках вчинення службовою особою злочинів, що порушують право на справедливий суд.

Вказано на суперечливість санкції ч. 1 ст. 374 КК, яка серед інших альтернативних покарань містить вказівку на виправні роботи, застосування яких неможливе в силу положень ч. 2 ст. 57 КК та запропоновано шляхи її усунення.

Підсумовано, що необхідними складовими досягнення мети кримінального покарання за порушення права на справедливий суд є подальші наукові пошуки та пропозиції щодо удосконалення побудови системи покарань, в цілому, так і санкцій окремих норм.

Розділ 3 «Кримінологічні аспекти порушення права на справедливий суд в Україні» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Загальна кримінологічна характеристика злочинів, що порушують право на справедливий суд» аналізуються кримінологічні компоненти злочинів, що порушують право на справедливий суд.

Зауважено, через недоліки статистичної звітності та високий рівень латентності кримінологічні показники злочинів, що порушують право на справедливий суд, досліджувались з урахуванням результатів проведеного автором опитування та узагальнених даних вивчення матеріалів кримінальних справ.

З’ясовано, що у структурі злочинів, що порушують право на справедливий суд, перше місце посідають злочини, пов’язані з постановленням суддею завідомо неправосудних рішень – 39,7 %, а також злочини пов’язані із порушенням права на захист – 30,5 %. Найменшу кількість становлять справи про притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності – 7,5 %. Випадки порушення кримінальної справи за втручання службових осіб в діяльність судових органів та невиконання судових рішень службовими особами, в тому числі рішень Європейського суду з прав людини, автором не виявлені.

На думку автора, досить тривожними є показники кінцевих результатів розслідування кримінальних справ: у 68 випадках (або 63 %) справи були закриті у зв’язку з відсутністю події злочину або через недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину; лише 12,9 % справ направлено до суду з обвинувальним висновком, з яких розгляд 4 % справ завершився обвинувальним вироком, що набрав законної сили; виправдувальних вироків не виявлено; 24,1 % справ направлені до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

У підрозділі 3.2 «Детермінація злочинів, що порушують право на справедливий суд» визначено криміногенні чинники, які обумовлюють вчинення злочинів, що порушують право на справедливий суд.

Підкреслено, що чинники детермінації порушення права на справедливий суд характеризуються досить широким колом обставин і явищ, існування яких, здебільшого, зумовлено наявністю владних повноважень у суб’єкта злочину.

За результатами проведеного автором дослідження серед чинників детермінації виділено: корумпованість керівництва правоохоронних органів і суду; недієвість впливу громадських об’єднань та засобів масової інформації на злочинність; відсутність системи формування правосвідомості у працівників правоохоронних органів, суду та громадян; недоліки у відборі та підготовці уповноважених державою осіб, які зобов’язані гарантувати реалізацію права на справедливий суд; протекціонізм у кадровій політиці; свідоме приховування випадків корупційних діянь працівників органів досудового розслідування і суду; негативний соціально-психологічний клімат у колективі; стресові ситуації, що виникають в силу специфіки професійної діяльності пов’язаної із вирішенням правових конфліктів; кругова порука в правоохоронних органах та суді; недоліки законодавства про судоустрій і статус суддів, а також законодавства про кримінальне провадження; недоліки діяльності із запобігання злочинам, що порушують право на справедливий суд.

З огляду на змістовні характеристики, чинники детермінації злочинів, що порушують право на справедливий суд, традиційно об’єднано у такі групи: політичні, соціально-економічні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні.

У підрозділі 3.3 «Запобігання злочинам, що порушують право на справедливий суд» наголошено, що запобігання деструктивної поведінки людини залишається найважливішим завданням державної політики у сфері гарантування права на справедливий суд.

Виділено об’єкти запобігання злочинів, що порушують право на справедливий суд: негативні явища державної політики у сфері гарантування справедливого правосуддя; недоліки кадрової політики, внутрішньої структури органів досудового розслідування та суду, регламентації їх діяльності та засад взаємодії між структурними елементами органів правосуддя як по горизонталі, так і по вертикалі; недоліки нормативно-правового забезпечення регулювання суспільних відносин у сфері гарантування дотримання права на справедливий суд; негативні явища в правосвідомості і соціально-правовому мисленні, в міжособистісних відносинах і поведінці у службовому колективі; недоліки соціального захисту та матеріального забезпечення діяльності слідчих, прокурорів, суддів.

Завершується підрозділ переліком заходів запобігання злочинам, що порушують право на справедливий суд.