СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ ТИПОЛОГІЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, методи, мету і задачі дослідження, розкрито зв'язок роботи з відповідними науковими програмами, планами і темами, визначено теоретичне і практичне значення роботи, подається характеристика апробацій результатів дисертації, сформульовано положення, що складають наукову новизну одержаних результатів.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні аспекти сутності та типології держави» складається з трьох підрозділів і присвячений методологічній основі дослідження сутності та типології держави, визначено історію розвитку та становлення сутності та типології держави, а також проаналізовано взаємозв’язок і взаємодію сутності та типології сучасної держави.

У підрозділі 1.1 «Методологічні підходи до дослідження сутності та типології держави» здійснено науковий аналіз значення методології в сучасній юридичній літературі, зв'язок предмету та методу, а також основні підходи до вивчення сутності та типології держави і права.

З’ясовано, що метод повинен бути науковим, істинним, тобто витікати з досягнень практики, відображати об’єктивні закони буття, враховувати особливості предмету вивчення, адекватно відображатися у свідомості суб’єкта. Пошук нових засобів, нових методів забезпечує приріст теоретичних знань, поглиблення уявлень про закономірні якості предмету.

Зазначено, що теорію держави і права не можна розглядати як сукупність готових істин, канонів чи догм. Це «жива» теорія, яка постійно розвивається. Застосовуючи методи пізнання, теорія держави і права наближується до своєї головної мети – служити державно-правовій практиці, сприяти активному і творчому дослідженню державних і правових інститутів. Знання методології теорії держави і права вказує на те, що її закономірності використовують спеціальні галузеві юридичні науки, які вивчають норми і умови правового регулювання в певній сфері державної діяльності. Предмет теорії держави і права пов'язаний із методом їх вивчення. Якщо теорія розкриває природу, сутність і закономірності державно-правових явищ і процесів, то метод орієнтує і націлює на визначення пізнавальних підходів та дій для аналізу та розуміння цієї природи, сутності, закономірностей. В основі методу знаходиться теорія, без теорії метод залишається безпредметним, наука – незмістовною.

У підрозділі 1.2 «Історіографія проблеми сутності та типології держави» аналізуються погляди на розвиток держави та її типологію, як на продукт суспільного розвитку, складне соціальне явище, тісно пов’язане і багато в чому залежне від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. Характеристика держави повинна відповідати на питання, що таке держава в історичній дійсності і у всіх її історичних проявах. З огляду на це систематизуються відповідні визначення держави, аналізуються її ознаки. Водночас, це надало змогу охарактеризувати державу у широкому значенні (як офіційного представника суспільства, що забезпечує його інтеграцію) і у вузькому (для визначення будь-якого особливого органа чи органів суспільства, нації чи території, на якій проживає населення тієї чи іншої країни).

Розглядаючи ті визначення та значення, в яких використовується термін «держава» в юридичній науці, автор систематизує їх а такому порядку: 1) держава в юридичному значенні – своєрідний «правовий феномен»; 2) держава в соціологічному значенні – своєрідна «соціологічна спільнота», соціальна реальність, що існує незалежно від правової реальності; 3) держава як живий «природний організм» – форма «соціальної біології»; 4) держава як «система норм» – «нормативний порядок» – «держава-влада»; 5) держава як політична організація – політичний феномен, що встановлює «порядок використання сили».

Констатуючи складність і багатогранність держави як явища, з одного боку, і суб’єктивність її сприйняття різними авторами, з другого, дисертант підкреслює об’єктивну обумовленість її багатовимірного розуміння і не менш різноманітного тлумачення.

Що ж стосується історичного розвитку типології держави можна зазначити наступне. Більшість сучасних вітчизняних і зарубіжних авторів визнають, що типологія – важливий спосіб або засіб пізнання історичного процесу розвитку держави з моменту її виникнення. Історичний процес розвитку держави містить в собі два аспекти: а) процес знаходиться в постійному русі як у часі, так і в просторі; б) намагання вивчити суть самого процесу.

Типологія («типізація») або класифікація держав – природний, закономірний процес пізнання характеру природно-історичного розвитку держави, для якої характерні закономірні зміни одного типу держави іншою, зародження умов для виникнення нових типів держави. Однак зауважимо, що типологія держави значно складніша, оскільки природно-історичний процес розвитку суспільства – це найвищий ступінь розвитку матеріальної дійсності.

У підрозділі 1.3 «Сутність і типологія сучасної держави: взаємозв’язок і взаємодія» здійснено дослідження поняття і значення сутності та типології держави в сучасній юридичній літературі.

Зазначається, що на сьогодні існує багато визначень держави, які є по суті спробами уявити саму сутність держави, яка в науковій літературі розглядається в двох аспектах: з загально філософської позиції і з позиції соціальної сутності, домінування тієї чи іншої соціальної групи, чиї інтереси, перш за все, виражає держава. Також зазначаються різні підходи до аналізу сутності держави як певного явища в історії суспільної думки.

В рамках різних політико-правових концепцій наголошувалося, що держава в своїй діяльності прагне до встановлення певного порядку, який дозволяє забезпечувати реалізацію інтересів представників різних соціальних груп або суспільства в цілому, зберігати стабільність соціальної системи, протистояти тенденціям деструктивного, руйнівного характеру. Залежно від того, інтереси яких соціальних груп відстоює держава, розрізняють загальносоціальну (загальнолюдську) і класову суть державної діяльності. Також досліджено і проаналізовано такі теорії сутності держави, як: релігійна, національна, расова, юридична, соціологічна, технократична тощо. Дисертантом зазначено, що співвідношення загальносоціального і класового начал державної діяльності визначається рядом чинників, а саме: історичним типом держави, формою політичного режиму, національним характером – менталітетом тощо.

Сутність сучасної демократичної держави передбачає пріоритет загальнолюдських цінностей по відношенню до інтересів тієї або іншої соціальної групи. При цьому держава виступає як інструмент класового примирення, гаранта соціальній стабільності, механізму забезпечення стійкого поступового розвитку суспільства.

Питання про типи держави та їх класифікацію є актуальним і одним з основних у теорії держави і права. Актуальність полягає в тому, що розвиток та становлення державності у суспільстві і держави у кожного свій на підставі таких причин: географічних, політичних, релігійних, а, отже, головне питання типології держави в її вірній класифікації.

Типологія держав призначена для «поділу» усіх держав, що існували в історії людства або існують зараз, на такі групи, види, щоб це дало можливість розкрити їх соціальну сутність. Типологія держави нерозривно пов'язана з вченням про сутність держави, але не збігається з нею. На сьогодні в юридичній літературі серед дослідників різних державно-правових систем більш поширеними критеріями класифікації типології держави є формаційний і цивілізований підходи.

Основна відмінність поняття «цивілізація» від поняття «формація» полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих уявлень кожної особистості про характер громадського життя. Теорія цивілізаційного підходу набагато ширше формаційного підходу у вивченні суспільного життя. Він дозволяє розрізняти не тільки протистояння класів і соціальних груп, а й сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей. Цивілізація формує такі норми співіснування, які мають важливе значення для всіх соціальних і культурних груп, утримуючи їх тим самим в рамках єдиного цілого.

Розділ 2 «Характеристика сучасних підходів до типології держави» включає в себе чотири підрозділи, в яких розкривається роль та значення сучасних підходів до типології держави. При цьому проаналізовано три відомих в юридичній літературі підходи до типології (формаційний, цивілізаційний та сутнісний), а також представлено авторський підхід до типології держави, а саме – інтегративний.

У підрозділі 2.1 «Формаційний підхід до типології держави» проведене теоретичне дослідження формаційного підходу до типології держави, визначено його поняття, сутність, види та значення.

До останнього часу в теорії держави і права питання типології держави розглядалася переважно з позиції формаційного підходу, сутність якого полягає в тому, що в основі типізації держави лежить категорія «суспільна формація», яка ґрунтується на тому чи іншому способі виробництва, відображає співвідношення базису та надбудови, класової сутності, цілей, завдань та функцій держави з позиції її соціального призначення. Зокрема, так званий марксистський підхід в дослідженні історичного процесу передбачав поділ світової історії людства на три великі періоди: архаїчний; економічний; комуністичний, які отримали назву суспільних, приймаються для позначення глобальних історичних епох.

Таким чином, в основі формаційного підходу лежить ідея еволюціоналізму, кожна наступна суспільна формація логічно та історично випливає з попередньої, в якій підготовлені усі економічні, соціальні та політичні передумови переходу до нової, більш організованої формації. Кожна нова суспільна формація на першому етапі становлення забезпечує процес у розвитку виробничих сил у зв’язку з тим, що виробничі відносини за своїм характером випереджають їх рівень. Другий етап характеризує відповідність характеру виробничих відносин рівню розвитку виробничих сил суспільства, що відображається у його розквіті.

У підрозділі 2.2 «Цивілізаційний підхід до типології держави» проведене теоретичне дослідження цивілізаційного підходу до типології держави, визначено його поняття, сутність, види та значення.

В основі цивілізаційного підходу лежить ідея співвідношення держави, права і соціально-економічного устрою суспільства з урахуванням духовно-моральних та культурних факторів суспільного розвитку. Таким чином, замість суспільної формації критерієм типізації виступає категорія «цивілізація». Вона належить до числа тих явищ і понять, які не підлягають суворому та однозначному визначенню.

При цивілізаційному підході тип держави визначається не стільки об’єктивно-матеріальними, скільки ідеально-духовними, культурними факторами. Водночас, за такого підходу особлива увага приділяється аналізу суспільства, в меншій ступені – аналізу держави, правових систем. Кожна цивілізація надає стійку всезагальність усім державам, які існують в її межах. Водночас, цивілізацію можна визначити як соціокультурну систему, яка включає не тільки соціально-економічні умови життєдіяльності суспільства, але і етнічні, релігійні його основи, ступінь гармонізації людини і природи. Цивілізація, її цінності впливають не тільки на соціальну, але і на державну організацію суспільства.

У підрозділі 2.3 «Сутнісний підхід до типології держави» проведене теоретичне дослідження сутнісного підходу до типології держави, визначено його поняття, сутність, види та значення.

На нашу думку, сутнісний підхід до типології держави ґрунтується на «соціально-правовій державі». Наукова цінність даного терміну і відповідного поняття набуває особливого значення в наші дні, тому що на сьогодні не існує ані правової держави в чистому вигляді, ані соціальної, а є соціально-правова держава як певний ідеал.

Загальною об'єктивною причиною появи на арені політико-правового життя Заходу концепції соціально-правової держави стає глибока криза теорії правової держави в першій половині XX ст. На міжнародній арені ця криза виявилася, перш за все, у нездатності такої держави запобігти виникненню двох світових воєн з їх незліченними матеріальними і людськими стражданнями і жертвами, розвиток національно-визвольних рухів, повстань колоній і подальший розпад колоніальних імперій (Англії, Франції, Німеччині тощо), народно-демократичні і соціалістичні революції в Європі і Азії, народження світової соціалістичної системи, яка істотно звузила сферу панування світового капіталу. Отже, правова держава виявилася безсилою зберегти сприятливі зовнішні умови свого існування.

Зазначимо, що соціальна держава – це запозичення капіталізмом ознак соціалізму, впровадження таких гуманістичних принципів, як справедливість і рівність. З конфліктної взаємодії правового і соціального начал народжується об'єктивна закономірність розвитку держави. Вона полягає в циклічному характері розвитку соціально-правової держави, в ході якої по черзі бере гору один з цих принципів, послабляючи, але не пригнічуючи повністю інший. У цій закономірності і полягає сенс та суть історичного руху сучасної соціально-правової держави, і саме її дію гальмує сучасна неоліберальная модель цієї держави.

У підрозділі 2.4 «Інтегративний підхід до типології держави» проведене теоретичне дослідження інтегративного підходу до типології держави, визначено його поняття, сутність, види та значення.

На нашу думку, інтегративний підхід до типології держави ґрунтується на взаємозв’язку та взаємодії держави та правової системи. Інтегративному конструюванню піддається не тільки розуміння правової системи, а й розуміння держави.

Процес розвитку державно-правової матерії нерозривно пов’язаний з постійним розвитком соціальної сутності, змісту і призначення держави і права, а також з докорінною видозміною основних принципів їх організації і функціонування. Важливо також брати до уваги, що процес переходу держави і права від однієї сходинки до іншої, від одного типу держави і права до іншого, органічно поєднує в собі елементи безперервності, еволюційного розвитку державно-правових явищ з елементами їх дискретності, якісного різномаїття, революційності. Еволюційний розвиток держави і права здійснюється згідно традиційної наукової думки в межах одного і того ж типу даних явищ, однієї суспільно-економічної формації. Революційний же розвиток держави і права призводить до докорінної і швидкої зміни їх соціально-класової сутності, змісту типу держави і права, до переходу до іншого типа права, від одної формації до другої.

Інтегративний процес держави і правових систем дозволяє органічно поєднувати дослідження загальних закономірностей розвитку державно-правових явищ, властивих всім без винятку типам держави і права, з їх особливостями, властивими лише окремим типам держави і права, вивчати весь процес природно-історичного розвитку держави і права в цілому і одночасно процес розвитку його складових частин, конкретних історичних періодів.

Водночас, інтегративний процес держави і правових систем створює об’єктивну основу для наукового проникнення в глибинні зрізи процесу природно-історичного розвитку держави і права, дозволяє проводити чітке розмежування між науковими і псевдонауковими державно-правовими теоріями, надає можливість здійснювати державно-правове будівництво різних країн на суворо визначеній, науковій основі.

Розділ 3 «Сутність держави в контексті сучасної соціальної дійсності (на прикладі незалежної України, Республіки Білорусь, державного об’єднання Європейський Союз)» включає в себе три підрозділи, в яких розкривається сутність держави в контексті соціальної дійсності (на прикладі незалежної України, Республіки Білорусь та державного об’єднання Європейський Союз).

У підрозділі 3.1 «Сутнісні характеристики держави на прикладі незалежної України» проведене теоретичне дослідження сутності Української держави, проаналізовано її історичний розвиток від первісного суспільства до наших днів.

Сучасний процес державотворення в Україні ґрунтується на досвіді державотворення попереднього історичного розвитку. Таким чином, знання та усвідомлення зазначених процесів, їх особливостей та закономірностей дозволяє всебічно аналізувати наше сьогодення, досліджувати відмінні та спільні риси становлення нашої держави.

Оптимізація і вдосконалення демократичної моделі держави і суспільства на сьогодні потребує адаптації традиційних демократичних принципів та цінностей до нових потреб та викликів. Це стосується демократичних інститутів і процесів. Завдяки пріоритету права, фактичній рівності прав і можливості їх реалізації, гарантій прав і свобод людини та громадянина, розвиненому громадянському суспільству і ефективній системі місцевого самоврядування, демократичним методам управління та іншим важливим демократичним принципам і цінностям можна забезпечити реальний суспільний прогрес в Україні. Таким чином, не зважаючи на зміни у владі, поглиблення демократичних засад залишається головним пріоритетом на перспективу розвитку Української держави і основним надбанням історичної спадщини українського державотворення.

Демократизація, яку проходить Україна, повинна не лише поповнюватися економічними змінами, які мають досить важливе значення в умовах перехідного суспільства, а й забезпечуватися відчутним соціально-правовим оновленням, яке передбачає наповнення конституційних положень реальним змістом, реформування й підвищення ролі судової влади, реальний захист прав і свобод людини, демократизацію відносин влади і громадянина тощо.

У підрозділі 3.2 «Сутнісні характеристики держави на прикладі Республіки Білорусь» проведене теоретичне дослідження сутності Республіки Білорусь, як правової, соціальної держави, проаналізовано її історичний розвиток від первісного суспільства до наших днів.

Питання становлення Республіки Білорусь слід почати з того, що білоруський народ до 1919 р. не мав своєї держави, завжди жив під тиском своїх сусідів. На думку сучасних білоруських вчених це – повна фальсифікація, яка була закріплена в Конституції Білоруської РСР 1978 р. Зазначена теза не давала змоги науковцям досліджувати історію держави білоруського народу. Як наслідок, принижувалася його роль в світовій історії в цілому й, зокрема, в правовій думці.

На сьогодні білоруські вчені першочерговим для себе ставлять завдання теоретичного обґрунтування концепції білоруської правової держави і відповідно запропонувати основні напрями її формування в умовах сьогодення, яка характеризується невисоким рівнем парламентської культури, правовим нігілізмом, слабкістю демократичних традицій.

Республіка Білорусь прагне побудувати правову державу, але в той же час її правовий розвиток йде в розріз із пануючими в Східній Європі й багатьох інших країнах ліберально-демократичними тенденціями. На сьогодні, населення країни традиційно підтримує такі цінності та підходи, як сильна держава, її активна роль у регулюванні економічних процесів, пріоритет суспільних інтересів над індивідуальними.

Становлення демократичної, соціально-правової держави – процес, що потребує істотних часових витрат. Безліч негативних економічних, політичних, історичних факторів, в тому числі вікове панування на території Білорусі антидемократичного режиму, своєрідність менталітету білоруського суспільства, порушення старих економічних зв’язків після розпаду СРСР, істотно гальмують цей процес.

У підрозділі 3.3 «Сутнісні характеристики державного об’єднання: Європейський Союз» проведене теоретичне дослідження сутності Європейського Союзу, як державного об’єднання, проаналізовано його історичний розвиток від дня створення до наших днів.

Історія розвитку Європейського Союзу (далі – ЄС) розпочинається з 9 травня 1950 р. Основоположними мотивами європейської єдності вважаємо наступні: прагнення відкинути катастрофічну політику націоналізму і тоталітаризму; зміцнення миру; досягнення спільного добробуту; відновлення політичного впливу європейських країн на міжнародній арені в умовах зростаючої могутності США та СРСР; побоювання зростаючого військового потенціалу СРСР та його східноєвропейських союзників.

У науковій юридичній літературі прийнято виділяти чотири типи інтеграції: перший – «імперська модель» – спрощена інтеграція різноманітних народів в складі мультиетнічної імперії з привілейованим положенням однієї національної групи; другий тип – «етнічна модель» – характерний для етнічно однорідних і тому закритих національних спільнот, у яких права мігрантів на громадянство і соціальну участь значно обмежені, а натуралізація складна, так як громадянство визначається на основі Jus Sanguinis (принцип «права крові»); третій тип – «республіканська модель» – нація визначається як політичне співтовариство, яке керується конституцією, законами і громадянством, а мігранти, незалежно від національності і віросповідання можуть асимілюватися, якщо відмовляться від своїх особливостей і приймуть політичні правила і культуру приймаючої країни; четвертий тип – «мультикультурна модель» – являє собою різновид республіканської моделі, оскільки також базується на політичному співтоваристві з конституцією, законами і громадянством; мігранти можуть стати частиною суспільства, прийнявши політичні правила, але при цьому зберігаються їхні культурні й етнічні особливості. Звичайно, у чистому вигляді жоден із типів у світі не представлений, але, щодо ЄС, то він найбільше тяжіє до останньої – мультикультурної моделі.

На сьогодні Європейський Союз переживає період перевірки на міцність моделі, яка була створена як унікальне формування. Виникають думки про розпад ЄС. Причиною цьому є наявність країн-банкротів, які не відповідають вимогам Лісабонського договору й тягнуть усіх учасників об’єднання «донизу»