ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ДОЗВІЛЛЯ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЗАСОБАМИ ПРОЕКТІВ У ПОЗААУДИТОРНІЙ РОБОТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність вибору теми дослідження, її зв’язок із науковими програмами й темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет наукового пошуку; сформульовано гіпотезу, методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження; перелік публікацій, структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі – «Тeoрeтичні oснoви фoрмувaння культури дoзвілля студeнтів вищих пeдaгoгічних нaвчaльних зaклaдів» – на основі аналізу наукових джерел з теорії та практики виховання досліджено історико-теоретичні аспекти проблеми дозвілля; уточнено сутність ключових понять дослідження; проаналізовано сучасний стан організації позааудиторної роботи студентів.

Аналіз теоретичних праць зарубіжних та вітчизняних учених з проблеми дослідження виявив підвищений інтерес до дослідження дозвілля у зв’язку зі змінами його змісту і структури під впливом соціокультурних трансформацій у суспільстві, змінами ціннісних установок молоді, появою нових інформаційних технологій.

Сучасні вчені нараховують близько 500 різних видів і форм дозвілля, які класифікують за п’ятьма групами: відпочинок (активний і пасивний); розваги; свята (народні, політичні, релігійні, професійні, сімейні); самоосвіта; творчість (вищий рівень дозвілля).

На сучасному етапі в наукових роботах І. Бестужева-Лади, Л. Боженко, Н. Котельникової, В. Лісовського, К. Мяло, В. Скороходова, В. Суртаєва здійснено дослідження, які присвячені проблемам молодіжного дозвілля. Враховуючи актуальність проблем організації дозвіллєвої діяльності молоді, а також наявні виховні можливості та педагогічні перспективи щодо її удосконалення, сучасні українські науковці І. Бех, А. Богуш, Л. Кондрашова, В. Кузь, С. Литвиненко, О. Сухомлинська, Т. Сущенко та ін. одностайно наголошують на тому, що дозвілля, яке здійснюється в емоційно-розважальному середовищі неформального спілкування, виявляє свою суть як об’єкт педагогічних зусиль різноманітних соціальних інститутів, які склалися історично.

Узагальнюючи різні підходи вчених до тлумачення досліджуваного поняття, ми визначили основні його характеристики, за якими дозвілля – це: самостійна сфера життєдіяльності; центральний елемент культури; простір вільної діяльності людини; «аксіологія життя» або стиль життя (смислове наповнення, система життєвих орієнтирів – як і заради чого жити: цінності, мораль, звички, пріоритети), час самоцільної діяльності; сфера задоволення потреб особистості; зона активного спілкування, що задовольняє потреби студентів у контактах; самовідтворення людиною своїх життєвих функцій у межах домашнього господарства і соціальних відносин.

Дозвілля має яскраво виражені фізіологічні, психологічні та соціальні ознаки; засноване на добровільності при виборі роду занять і ступеня активності; передбачає не регламентовану, а вільну творчу діяльність; формує і розвиває особистість, позитивну «Я-концепцію»; створює сприятливі умови для самовираження, самоствердження і саморозвитку особистості через вільно вибрані дії; сприяє формуванню ціннісних орієнтацій, самовихованню особистості; стимулює творчу ініціативу; забезпечує задоволення, веселий настрій і персональне задоволення. Доведено, що для сучасного студентства ціннісна орієнтація на дозвілля як форму проведення часу є домінуючою ціннісною установкою; в рамках дозвіллєвої діяльності відбуваються певні зміни, формуються нові дозвіллєві стратегії, що визначають трансформацію старих, а також формування і розповсюдження нового змісту дозвілля. Дозвілля має в своїй структурі декілька рівнів, які відрізняються один від одного психологічною і культурною значимістю, емоційною вагомістю, ступенем духовної активності.

Для нашої роботи найбільш прийнятним є таке визначення: дозвілля – це вільний від роботи і навчання час, що залишається після вирішення різного роду обов’язкових і необхідних справ. Вільний час – це час, яким людина розпоряджається сама, на власний розсуд, не пов’язує його з непорушними обов’язками і зобов’язаннями, може використовувати його для задоволення своїх потреб і прагнень (В. Рагозіна).

Отже, дозвілля виступає як структурний елемент вільного часу, його зміст наповнений діяльністю, що дозволяє не лише долати стреси і втому, але й розвивати духовні й фізичні якості, виходячи із соціокультурних потреб особистості. У той же час дозвілля є відносно самостійною сферою життєдіяльності молоді, яка відрізняється від вільного часу можливістю вибору видів діяльності відповідно до інтересів, духовно-етичних уподобань, своїх ціннісних орієнтацій. Дозвілля студента вищого педагогічного навчального закладу виступає специфічною сферою його вільного часу, а його зміст за своєю природою подвійний.

Проаналізувавши запропоновані різними авторами визначення, вважаємо, що дозвілля студентів слід розглядати комплексно: як час духовного розвитку, який надає вільний вибір суспільно значущих ролей, дає змогу займатися діяльністю, що розвиває необмежені можливості, таланти в найрізноманітнішому їх застосуванні; як сферу, в якій повнокровно розкриваються потреби особистості в свободі й незалежності, в активній діяльності і самовираженні; як особливу соціальну сферу, де задовольняються особисті потреби в самооцінці власного «Я»; як зону активного спілкування, в якій молоді люди відкриті для впливу найрізноманітніших суспільних інститутів і організацій.

Під поняттям «культура дозвілля студентів» розуміємо уміння і здатність особистості контактувати з оточуючим світом та самою собою, свідомо обирати творчу діяльність, яка розкриває особистість як духовно, так і фізично, основою якої є мотивована діяльність студента, що відповідає потребам і інтересам особистості та суспільства.

Позaaудиторнa роботa, як свідчить провeдeнe досліджeння, мaє чіткі відмінності від нaвчaльного процeсу, які хaрaктeризують її, з одного боку, як склaдову профeсійно-пeдaгогічної підготовки, з іншого – як особливу форму оргaнізaції студeнтського життя, що мaє чітку профeсійно-пeдaгогічну спрямованість: по-пeршe, позaaудиторнa роботa – це нe доповнeння до змісту нaвчaльного процeсу у вищих педагогічних навчальних закладах, a вaжливa склaдовa формувaння особистості мaйбутнього вчитeля. Охоплюючи всю освітньо-виховну діяльність, вона нaцілeнa нa зaдоволeння потрeб особистості у творчій діяльності, зaохочує творчe сaмовдосконaлeння тa зaдоволeння потрeб студeнтствa у профeсійному сaмовизнaчeнні; по-другe, позaaудиторнa роботa – процeс нeпeрeрвний, у якому рeaлізується виховaння, освітa і розвиток студeнтів, який нe мaє фіксовaних тeрмінів зaвeршeння і послідовно пeрeходить з однієї стaдії в іншу в залежності від створeних умов, сприятливих для творчої діяльності студeнтів, для зaбeзпeчeння їхнього співробітництвa, що дозволяє сформувaти потрeбу особистості в подaльшому творчому сприйнятті світу; по-трeтє, позaaудиторнa роботa здійснюється у спeцифічних формaх, зокрeмa в процeсі різних зaходів в унівeрситeтaх, клубaх, оргaнізaціях, які покликaні сприяти соціaльній aдaптaції особистості в рeaльному житті. Позaaудиторнa роботa – нaйбільш дeмокрaтичний зaсіб включeння студeнтів до громaдсько-суспільного життя, який пeрeдбaчaє сaмостійний вибір і використaння її суб’єктaми доступних для сприйняття різномaнітних видів, форм тa мeтодів виховної діяльності; по-чeтвeртe, позaaудиторнa роботa студeнтської молоді хaрaктeризується постійним удосконaлeнням форм і мeтодів, якe зумовлeнe низкою специфічних обставин. Отжe, позaaудиторнa роботa дaє змогу студeнтaм більшою мірою рeaлізувaти свої нaхили, здібності, інтeрeси. Зміст позaaудиторної роботи як склaдової формувaння особистості фaхівця хaрaктeризують особливі умови її діяльності, a сaмe: дифeрeнційовaність, динaмічність, гнучкість, мобільність, вaріaтивність, доступність тощо.

За результатами констатувального етапу дослідження виявилося, що переважна кількість студентів перебувала на середньому, або інтерпретуючому (46 %), та низькому, або репродуктивному (42 %), рівнях сформованості культури дозвілля. Дані констатувального експерименту підтвердили факт, що існуюча практика не забезпечує ефективності формування культури дозвілля студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

У другому розділі – «Оптимізація пoзaaудитoрнoї рoбoти як чинникa фoрмувaння культури дoзвілля студeнтів вищих пeдaгoгічних нaвчaльних зaклaдів» – схарактеризовано прoeктування як oсoбистіснo oрієнтoвaний напрям пoзaaудитoрної рoбoти студентів; розроблено мoдeль фoрмувaння культури дoзвілля студeнтів зaсoбaми прoeктів у пoзaaудитoрній рoбoті та обґрунтовано оргaнізaційнo-пeдaгoгічні умoви її реалізації; проаналізовано результати формувального етапу дослідно-експериментальної роботи.

Визначаючи необхідність позааудиторної діяльності, автори майже одностайно стверджують, що її мета, завдання, принципи, напрями, зміст і форми зумовлені особливостями професійної підготовки. М. Донченко дає найбільш повне та обґрунтоване визначення поняття «позааудиторна робота». На його думку, позааудиторна робота є складником професійно-педагогічної підготовки та формування особистості майбутнього вчителя, особливою формою організації студентського життя, безперервним процесом, в якому реалізується виховання, освіта і розвиток студентів. Характерною відмінністю позааудиторної роботи від аудиторної є те, що вона здійснюється у специфічних формах, вибір і використання яких суб’єктами організації позааудиторної діяльності здійснюється на демократичних засадах.

На сучасному етапі проектна діяльність розглядається як практико-орієнтована, спрямована на технологізацію та мотивацію освітнього процесу, що дає можливість говорити про таку організацію навчального процесу, яка визначалась би досягненням кінцевого запланованого освітнього результату. Зумовленість такого підходу визначається соціальним, економічним та освітнім запитом суспільства. Останніми десятиліттями окремі аспекти проблеми проектування у сфері освіти досліджують такі вчені, як: М. Алексєєв, І. Бех, І. Зязюн, О. Коберник, В. Мадзігон, О. Пєхота, С. Сисоєва, В. Слободчиков, О. Сухомлинська, А. Фурман, М. Ярмаченко та ін.

Так, О. Коберник розглядає психолого-педагогічне проектування як елемент соціального, в зв’язку з цим таке проектування виховного процесу визначається як умова і засіб забезпечення особистісно-розвивального підходу до виховання особистості. Приділяючи велику увагу змісту психолого-педагогічного проектування, науковець виокремлює типи проектування за змістом: проектування як процес розробки цілісних систем; проектування як співучасть, як включення суспільства в процес прийняття рішень; проектування як творчість, яка притаманна кожній людині; проектування як навчальна дисципліна, що синтезує мистецтво, науку тощо.

Відповідно до мети основними завданнями позааудиторної роботи вважаємо формування суспільно-громадського досвіду особистості майбутнього вчителя; розвиток, стимулювання та реалізацію його духовного і творчого потенціалу; створення системи пошуку й підтримки талантів; формування особистісно-значущих соціокультурних цінностей; задоволення потреб майбутніх учителів у професійному самовизначенні; розвиток психофізичних ресурсів тощо. У ході реалізації цих завдань слід керуватися принципами, що покладені в основу організації позааудиторної роботи. Дослідження напрямів і змісту позааудиторної виховної роботи зі студентами дало змогу обґрунтувати організаційно-педагогічні умови її організації.

Разом з тим, у досвіді вищих педагогічних навчальних закладів з організації позааудиторної виховної роботи виділено і низку недоліків: низький рівень координації суб’єктів виховної роботи; недосконалість методичного забезпечення; фрагментарність і епізодичність позааудиторної виховної роботи, що проводиться у відриві від реальних освітніх і виховних процесів у вищих педагогічних навчальних закладах; загалом брак комплексних програм, що реалізовують виховну позааудиторну роботу як самостійний напрям; недостатнє врахування потенціалу й особливостей профілю підготовки студентів у процесі позааудиторної роботи.

У відповідності до завдань дослідження та даних констатувального етапу експерименту стало необхідним розробити модель формування культури дозвілля студентів засобами проектів у позааудиторній роботі, яка охоплює: мету, завдання, зміст, принципи, напрями, компоненти, форми, організаційно-педагогічні умови, показники, рівні та результат (рис. 1).

В основу моделі формування культури дозвілля студентів ми поклали принципи: культуровідповідності (встановлення органічного зв’язку змісту позааудиторної роботи з історією українського народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом, забезпечення єдності, наступності та спадкоємності поколінь); гуманізації (створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку студента, визнання природного права кожної особистості на свободу, розвиток здібностей і вияв індивідуальності, самореалізація фізичного, психічного і соціального потенціалу, виховання почуття гуманізму, милосердя); суб’єкт-суб’єктної взаємодії (рівноправність партнерів, врахування думки партнера, узгодження позицій, конструктивно-продуктивні виховні дії, виявлення творчості і педагогічної рефлексії); акмеологічний (орієнтація виховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення, створення умов для оптимальної самореалізації, розвитку індивідуальних можливостей і здібностей, конкретизація напрямів виховної роботи у відповідних результатах – міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів, уміння мобілізуватися на подолання труднощів, прогнозування наслідків своїх вчинків, здатність до свідомого прийняття рішень); технологізації (послідовні науково обґрунтовані дії педагога та відповідно організовані ним дії студента, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості та ведуть до кінцевої мети); цілісності (виховання організоване як цілісний педагогічний процес, спрямований на гармонійний і різнобічний розвиток особистості, формування цілісної картини світу, наступність у реалізації напрямів та етапів на всіх рівнях та усіх сферах життєдіяльності).