КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УМИСНЕ ВБИВСТВО, ВЧИНЕНЕ З ОСОБЛИВОЮ ЖОРСТОКІСТЮ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими програмами та планами, сформульовано мету й задачі, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та впровадження, а також щодо публікацій.

Розділ 1 «Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Історико-правовий аспект становлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю» присвячено дослідженню виникнення та розвитку кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю. Відповідальність за найтяжчий злочин проти людини – вбивство – передбачалася ще у звичаєвому праві, а надалі (починаючи з норм римського права) у майже всіх правових актах, що містили норми кримінально-правового характеру. Перші згадки про вбивство особливо болісним способом зустрічаються в Артикулі військовому, який був затверджений Петром І в 1715 р. Це свідчить про історичну обумовленість предмета дослідження, його відносну сталість у вітчизняному кримінальному праві та, як наслідок, про цілком обґрунтоване існування в чинному законодавстві про кримінальну відповідальність.

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. (ч. 2 ст. 1453) та Кримінальне уложення 1903 р. (ст. 455) прямо вказували на спосіб особливо болісний для вбитого як на кваліфікуючу ознаку вбивства. У той самий час зазначені нормативні акти як кваліфікуючу ознаку складів злочинів, що передбачають відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, розглядали також катування і мучення.

У КК Української РСР 1922 р. та 1927 р кваліфікуючою ознакою вбивства визнавалось вчинення його особливо болісним способом. Вперше відповідальність за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю встановлена у п. «е» ст. 93 КК Української РСР 1960 р. Закріплення, на відміну від попередніх кодексів, у КК 1960 р. (та збереження цього положення у КК України 2001 року) вказівки саме на особливу жорстокість як на кваліфікуючу обставину, а не на спосіб, особливо болісний для потерпілого, що явно не охоплює усіх випадків вбивств, що свідчать про особливу жорстокість винної особи, ліквідувало раніше існуючий законодавчо закріплений відрив способу вчинення цього злочину від особи винного, який застосовує такий спосіб.

У підрозділі 1.2. «Категорія «вбивство» у вітчизняному та зарубіжному законодавстві» проаналізовано поняття та ознаки вбивства у вітчизняному та зарубіжному законодавстві про кримінальну відповідальність. Зроблено висновок, що позбавлення життя як кримінально каране діяння може бути вчинено тільки умисно, а заподіяння смерті – з необережності або внаслідок певних обставин, що виключають суспільну небезпеку діяння (необхідна оборона, крайня необхідність або наявність інших обставин, що виключать злочинність діяння). На наш погляд, терміном «позбавлення життя» охоплюються як діяння, так і наслідок злочину.

З метою удосконалення чинного законодавства та практики його застосування, визначаючи такий злочин, як вбивство, доцільно у ст. 115 КК України використовувати словосполучення «позбавлення життя» замість «заподіяння смерті», а у інших складах злочину, що не пов’язані зі вбивством, – залишити вказівку на «заподіяння смерті».

Виходячи з аналізу сутності та змісту ознак вбивства, з урахуванням розвитку теорії кримінального права, вітчизняної законодавчої практики та законодавчої практики зарубіжних країн, вбивство, на наш погляд, слід визначити як «умисне позбавлення життя іншої людині»; назву статті 119 КК України викласти у такій редакції: «Заподіяння смерті через необережність».

Розділ 2 «Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю: кримінально-правова характеристика складу злочину» складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню об’єктивних та суб’єктивних ознак даного складу злочину.

У підрозділі 2.1. «Об’єкт умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю» розглянуто теоретичні проблеми визначення об’єкту умисного вбивства з особливою жорстокістю. Встановлено, що об’єктом умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, є суспільні відносини, що виникають з приводу недоторканості життя іншої людини. Учасниками таких відносин є, з одного боку, людина – «носій» життя, з іншого, – будь-яка інша людина. Предметом цих відносин виступає життя іншої людини. Змістом цих відносин є право «носія» на недоторканість життя та обов’язок будь-якої іншої особи не заподіювати смерть іншій людині. Життя людини починається з початку фізіологічних пологів та закінчується смертю її мозку.

На підставі аналізу понять – «людина» та «особа» запропоновано назву Розділу ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України викласти у такій редакції: «Злочини проти життя та здоров’я людини».

У підрозділі 2.2. «Об’єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю» досліджуються суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої особи, причинний зв’язок між діянням і цими наслідками; особлива увага приділяється способу вчинення злочину.

При умисному вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, діяння може виражатися у формі дії або бездіяльності, які полягають у фізичному або психічному насильстві. Суспільно небезпечним наслідком умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, є настання біологічної смерті іншої людини. Однак сам факт біологічної смерті людини не є підставою для кваліфікації вчиненого як умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю. Обов’язковим є встановлення суб’єктивного зв’язку між позбавленням життя потерпілого та особливими мученнями та стражданнями потерпілого (іншої особи), тобто усвідомлення винним можливості їх спричинення.

Найбільш розповсюдженими способами заподіяння потерпілому особливих фізичних страждань є заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення. Поряд з тілесними ушкодженнями, що завдаються потерпілому у великій кількості, про вчинення вбивства з особливою жорстокістю може свідчити й заподіяння потерпілому незначної кількості тілесних ушкоджень, але в певній обстановці чи певним способом.

Проаналізовано поняття «мучення», «мордування» та «тортури» та встановлено, що ці поняття відмежовуються одне від одного за видом діяння та тривалістю діяння у часі. Загальною ознакою цих діянь є їх наслідок – заподіяння особливого фізичного болю.

При завданні потерпілому особливих психічних страждань особлива жорстокість може виражатися у принциповому і винятковому цинізмі стосовно людського життя та щодо честі й гідності людини. Специфіка змісту особливих психічних страждань близьких потерпілого при його вбивстві полягає в тому, що ці особи, поряд із тяжкими переживаннями факту смерті потерпілого, додатково переживають ще і процес її заподіяння. Доведено, що моральні страждання є певним видом психічних страждань, тому визнання моральних стражданнь як окремої ознаки, що характеризує особливу жорстокість, є невиправданою.

Систематизовано форми прояву особливої жорстокості як способу вчинення умисного вбивства, якими слід вважати: фізичне та психічне насильство; вчинення злочину у присутності близьких потерпілому осіб; вчинення його щодо потерпілого, який знаходиться у безпорадному стані; вбивство декількох осіб одного за одним; багаточисельною групою осіб; ґлумління над трупом потерпілого;

Запропоновано визначення поняття умисного вбивства, що вчинено з особливою жорстокістю, під яким слід розуміти позбавлення життя людини, що супроводжується застосуванням психічного та/або фізичного насильства з метою завдання потерпілому або його близьким особливих фізичних та/або психічних страждань, а також з метою ґлумління над трупом

У підрозділ 2.3. «Суб’єкт умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю» досліджуються ознаки суб’єкта як елемента складу злочину та ознаки, що характеризують особу, яка вчинила цей злочин.

Встановлено, що законодавець цілком обґрунтовано визнає суб’єктом умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю фізичну осудну особу, яка досягла 14 років.

Визначено, що найбільш численна група осіб, які вчиняють умисне вбивство з особливою жорстокістю – це чоловіки (97,8 %), які вчинили злочин у віці 18-24 років (36,2 %), 29-39 років (18,9 %), 25-28 років (15,6 %) та 14-17 років (14,5 %). 73 % осіб, що вчиняють цей злочин неодружені або розлучені (6 %), а переважна їх кількість – особи із повною та базовою загальною середньою освітою (53 %) та особи із початковою загальною освітою або без освіти (22,5 %). У абсолютній більшості (72 %) – це працездатні особи, які не працюють і не навчаються. 27,4 % осіб – раніше притягувалися до відповідальності, 19 % – мають одну судимість, 9 % – мають дві та більше судимості, 13 % – мали судимість за вчинення корисливих злочинів, а 10,1 % – за вчинення насильницьких злочинів. 22 % осіб за раніше вчинені злочини відбували покарання у виді позбавлення волі. 15,5 % осіб вчиняють умисне вбивство протягом 1 року після відбування покарання за попередній злочин.

Наголошується, що умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, часто вчиняють особи, що мають певні психічні розлади. Найбільш розповсюдженими з них є: психопатії, патохарактеріологічний розвиток, залишкове явище після органічного ураження центральної нервової системи травматичної етіології, психози, алкоголізм, наркоманія та ін.

У підрозділі 2.4. «Суб’єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю» проаналізовано особливості форми вини як обов’язкового елементу суб’єктивної сторони умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, а також мотив та мету вчинення злочину, які мають факультативний характер.

Умисне вбивство з особливою жорстокістю вчиняється з прямим умислом, якщо винний бажає позбавити життя потерпілого і усвідомлює, що смерть особи наступить саме в результаті особливих фізичних і/або психічних страждань або, позбавляючи життя потерпілого, винний мав на меті задовольнити свої потреби шляхом ґлумління над трупом.

Умисне вбивство з особливою жорстокістю може вчинятися з непрямим умислом, коли винний усвідомлює, те що своїм діянням заподіює потерпілому особливих фізичних мучень і/або психічних страждань, передбачає, що цими діяннями може позбавити життя потерпілого та хоча не бажає настання такого наслідку, але припускає його настання.