ПІДГОТОВКА КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ ДО ВЗАЄМОДІЇ З ДИТЯЧИМИ ГРОМАДСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено об’єкт і предмет дослідження; сформульовано мету, завдання, гіпотезу дисертації; розкрито наукову новизну й практичне значення отриманих результатів; подано інформацію про апробацію й упровадження результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями” – здійснено аналіз теоретичних засад підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями; визначено сутність ключового поняття; схарактеризовано теоретико-методологічні підходи й особливості підготовки класних керівників до взаємодії з дитячими громадськими організаціями в системі післядипломної педагогічної освіти.

Вивчення історико-генетичного аспекту класного керівництва як педагогічного феномена показало незмінний інтерес вітчизняних і російських вчених до цієї проблеми. Найбільш дослідженими на сьогодні є такі питання, як: роль класного керівника в розвитку особистості школяра; місце діяльності класного керівника у виховній системі школи; формування учнівського колективу й розвиток дитячого самоврядування; реалізація особистісно зорієнтованого та індивідуального підходу у виховній діяльності; робота з батьками учнів різних вікових категорій; здійснення виховної діяльності класного керівника на засадах варіативності; планування й пошук ефективних форм роботи з учнівським класом; історія становлення інституту класного керівництва (В. Андреєва, Ф. Бобков, М. Болдирев, Г. Васянович, О. Газман, М. Гончаров, В. Караковський, С. Карпенчук, М. Красовицький, Б. Кобзар, І. Мар’єнко, Л. Новикова, В. Оржеховська, О. Петренко, М. Рожков, H. Селіванова, М. Ярмаченко Н. Щуркова, І. Якиманська та ін.).

Теоретичне підґрунтя досліджуваної проблеми становлять концептуальні положення теорії й методики виховної роботи класного керівника (Н. Селіванова, Н. Щуркова, В. Ясницька); роботи, пов’язані з визначенням його професійно значущих якостей (М. Бітянова, М. Болдирев, В. Сластьонін), становленням і розвитком функцій, провідних напрямів і особливостей діяльності класних керівників у сучасних соціокультурних умовах (А. Алексюк, В. Бондар, А. Дербеньова, Л. Кацинська, М. Носова, В. Сергєєва, Є. Степанов, В. Созонов, С. Чернова).

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури встановлено, що пріоритетною функцією професійної діяльності класного керівника традиційно вважають виховну, спрямовану на педагогічну підтримку й супровід розвитку особистості школяра та дитячого колективу на засадах гуманізації, особистісно зорієнтованого підходу, співробітництва (І. Бех, В. Кремень, О. Савченко, О. Сухомлинська), взаємодію та координацію класним керівником зусиль учителів, батьків, соціальних педагогів, психолого-педагогічних працівників освітніх закладів, дитячих громадських організацій.

З’ясовано, що проблема взаємодії класних керівників з дитячими громадськими організаціями визнається однією з найактуальніших теоретичних і практичних проблем та розглядається як процес, основою якого є партнерство, зумовлене переходом до суб’єкт-суб’єктних взаємин учителя й учнів на засадах гуманістичної парадигми, принципів педагогіки співробітництва. Установлено, що дитячі громадські організації по відношенню до дитини виконують виховні функції, аналогічні тим, що здійснюють класні керівники, та забезпечують формування всебічно розвиненої, духовно багатої, творчої особистості, здатної до самовизначення, самореалізації й самовдосконалення.

Аналіз міждисциплінарного контексту дослідження поняття „взаємодія” засвідчує його складність та багатоаспектність. У філософському дискурсі (Г. Батищев, М. Каган, С. Франк, Е. Фромм) установлено, що важливим аспектом взаємодії класних керівників з дитячими громадськими організаціями є допомога дітям у „пошуках себе”. Взаємодія задовольняє потребу особистості в контактах з іншими людьми для самовираження й самоствердження (Г. Батищев, К. Ясперс).

Аналіз наукових підходів вітчизняних і зарубіжних соціологів до визначення категорії „взаємодія” (Е. Берджесс, Г. Блумер, Дж. Мід, Р. Парк, П. Сорокін, А. Щуцен) і теоретичних питань виховної взаємодії стосовно різних виховних інститутів педагогами (Ю. Бабанський, М. Болдирев, В. Бочарова, Б. Вульфов, В. Кан-Калик, С. Хозе) свідчить про значущість цієї категорії в реалізації виховного потенціалу у спільній діяльності класних керівників і дитячих громадських організацій.

Для нашого дослідження найбільш релевантними є праці С. Харченка, який характеризує взаємодію як співпрацю, обґрунтовує її як один з нових принципів виховання; І. Трубавіної, Т. Хлєбнікової, Н. Шишикіної, які розкривають можливості взаємодії класних керівників з дитячими громадськими організаціями на основі співпраці.

Взаємодію класного керівника з дитячими громадськими організаціями ми розуміємо як процес, основою якого є партнерські стосунки вихователя та вихованців, змістом – реалізація спільних виховних цілей діяльності класних керівників і дитячих громадських організацій, а результатом – створення передумов для розвитку соціально активної, гуманної, самостійної, ініціативної, толерантної особистості вихованця.

Підґрунтям успішної взаємодії класних керівників і дитячих громадських організацій є дотримання чинних законодавчих актів та нормативно-правових документів: Закони України „Про об’єднання громадян”, „Про молодіжні та дитячі громадські організації”, „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, „Про охорону дитинства”, „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”; міжнародні документи: Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини, Конвенція про права дитини.

У результаті аналізу історичного аспекту розвитку дитячих громадських організацій (П. Багаєв, А. Зайченко, Р. Охрімчук, С. Соловейчик, Л. Шелестова) та взаємодії класних керівників з дитячими громадськими організаціями (О. Богданова, М. Болдирев, Б. Вульфов, Л. Гордін), особливостей діяльності сучасних дитячих громадських організацій (Л. Алчева, Т. Гончарова, О. Коршунова, Д. Лебедєв, М. Кульпедінова, Р. Охрімчук, С. Тетерський, Н. Шишикіна) виявлено, що класні керівники на сучасному етапі розвитку дитячих громадських організацій не можуть безпосередньо впливати на їхню діяльність, визначення змісту й форм цієї діяльності, але можуть використовувати педагогічний потенціал цих організацій у виховній роботі.

Вивчення освітньої практики, з одного боку, показало, що діяльність класних керівників не задовольняє сьогодні ані суспільство, ані школу, ані самих класних керівників; з іншого, – процес професійної підготовки класних керівників у ВНЗ усе більшою мірою набуває формального характеру, зменшується її обсяг, а зміст відстає від потреб сучасної виховної діяльності. За таких умов найбільш ефективною освітньою сферою, де створюються умови для підготовки класних керівників до взаємодії з дитячими громадськими організаціями, є система післядипломної педагогічної освіти.

Аналіз проблеми підвищення кваліфікації класних керівників (О. Абдулліна, О. Антипова, Є. Бачинська, В. Беспалько, В. Журавльов, О. Піскунов, В. Сластьонін) засвідчив, що підготовка класних керівників до взаємодії з дитячими громадськими організаціями була започаткована разом з появою власне інституту класного керівництва. Важливою вимогою до професійного розвитку класних керівників в умовах сьогодення має стати набуття ними компетентності в контексті взаємодії та партнерства в широкому розумінні – з різними соціальними інституціями, батьками, громадськістю, а в більш вузькому – з дитячими громадськими організаціями, тобто з усіма суб’єктами, які можуть посилити виховний потенціал школи.

Зазначено, що підготовка класних керівників-практиків відбувається в системі післядипломної педагогічної освіти, отже серед теоретико-методологічних засад дослідження чільне місце посідає андрагогіка, визначення принципів, змісту, технологій освіти дорослих, підвищення кваліфікації, міжкурсового періоду, забезпечення наступності з вищою освітою (С. Болтивець, Н. Протасова, М. Романенко, Т. Сорочан).

Андрагогічними принципами післядипломної педагогічної освіти визначено: пріоритетність самостійності навчання, спільної діяльності; урахування досвіду того, хто навчається; індивідуалізація, системність, усвідомленість навчання; актуалізація результатів навчання; елективність навчання, розвиток освітніх потреб (Л. Набока, В. Пуцов), рівнево-кваліфікаційний, життєво- й перспективно-посадовий, віковий, проблемно-ситуативний принцип організації навчання; розвиток творчого потенціалу та морально-вольової сфери особистості (Н. Протасова). Виявлення загальних тенденцій розвитку післядипломної педагогічної освіти (Н. Бібік, І. Зязюн, В. Олійник, В. Семиченко, Т. Сорочан) надало можливість окреслити перспективи та напрями діяльності в підготовці класних керівників до взаємодії з дитячими громадськими організаціями.

У другому розділі – „Дослідно-експериментальна перевірка системи підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями” – теоретично обґрунтовано й подано модель системи підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями; схарактеризовано технології здійснення такої підготовки; розкрито перебіг експериментальної роботи та проаналізовано її результати на основі розроблених критеріїв і показників.

Розв’язання одного з провідних завдань дослідження – розробка моделі системи підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями – здійснювалося з урахуванням фундаментальних підходів до моделювання та конструювання педагогічних систем (Н. Кузьміна, М. Поташник, В. Сластьонін та ін.), принципів моделювання діяльності класного керівника (М. Болдирев, О. Газман, М. Рожков, Н. Щуркова та ін.), теоретичних положень щодо розробки змісту, форм, методів роботи класних керівників з дитячими громадськими організаціями, а також з урахуванням особливостей взаємодії класного керівника з дитячими громадськими організаціями в сучасних соціокультурних умовах та їхнього виховного потенціалу.

У процесі моделювання зазначеної системи враховано положення андрагогічного підходу, згідно з яким провідними завданнями підготовки класних керівників у системі післядипломної педагогічної освіти до взаємодії з дитячими громадськими організаціями визначено розвиток професійної компетентності; формування змісту навчання, виходячи з цільового врахування посадових обов’язків фахівців, попередньо здобутої ними освіти, досвіду діяльності; застосування інноваційних, зокрема інтерактивних, технологій.

Виходячи із засад компетентнісного підходу, виокремлено компетентності, які мають бути сформовані в класного керівника в процесі його підготовки до взаємодії з дитячими громадськими організаціями. При цьому враховувалися дослідження, у яких у структурі компетентності виокремлено три складники: ціннісний, когнітивний, діяльнісний (Н. Бібік, О. Локшина, В. Луговий, О. Савченко, А. Хуторськой).

Установлено, що підготовка класних керівників до взаємодії з дитячими громадськими організаціями в значенні підготовленість (готовність) визначається низкою компетентностей (соціально-психологічна, правова, педагогічна, комунікативна, діяльнісна), кожна з яких включає зазначені вище компоненти, які в сукупності визначають здатність класних керівників взаємодіяти з дитячими громадськими організаціями на засадах партнерства, співробітництва, співтворчості.

Підготовка класних керівників до взаємодії з дитячими громадськими організаціями характеризується як педагогічна система, методологічним підґрунтям якої визначено системний, особистісно зорієнтований, андрагогічний, компетентнісний, діяльнісний, соціально-педагогічний підходи, та включає такі компоненти: мету, зміст, способи трансляції змісту й суб’єктів, які беруть у ній участь. Підготовку також розглядають як процес, що визначається певними етапами й процедурами.

Розроблена система підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями характеризується взаємозв’язком і взаємозумовленістю всіх її компонентів, цілісністю (андрагогічний цикл розвитку компетентностей, за Т. Сорочан), наявністю внутрішньої організації (співпраці вчителів і андрагогів), ієрархічністю елементів системи, динамічністю, відкритістю („вхід” – це прояв впливу й зумовленості соціальними запитами та вимогами освітньої практики, а „вихід” – це можливість застосувати набуті компетентності в безпосередній взаємодії з дитячими громадськими організаціями).

Метою підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями й відповідно результатом визначено сформованість компетентностей: соціально-психологічної, правової, педагогічної, комунікативної, діяльнісної. Зміст підготовки класних керівників розроблено з урахуванням їхніх професійних запитів, на засадах варіативності та диференціації й представлено сукупністю модулів, оволодіння якими дозволяє опанувати знання, покладені в основу зазначених компетентностей, та сформувати ціннісне ставлення до зазначеного виду діяльності. Процес підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями складається з пропедевтичного етапу, етапів теоретичної та інтерактивної підготовки, проектування й узагальнювального етапу. Обрана послідовність етапів надає можливість забезпечити вмотивованість класних керівників, опанування ними цінностей, знань і вмінь, компетентностей загалом, необхідних для взаємодії з дитячими громадськими організаціями.

Практична реалізація моделі системи передбачала пріоритетне використання інтерактивних технологій. Найбільш доцільними в підготовці класних керівників до взаємодії з дитячими громадськими організаціями є: ділові ігри, кейс-технології, тренінги, проекти; методичні рекомендації щодо їх підготовки й проведення під час курсів підвищення кваліфікації й міжкурсового періоду представлено в авторському навчально-методичному посібнику „Підготовка класних керівників до взаємодії з дитячими громадськими організаціями в сучасних соціокультурних умовах”.

Для оцінювання підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті визначено критерії, показники й рівні готовності класних керівників до взаємодії з дитячими громадськими організаціями.

У якості критеріїв готовності ми розглядаємо сукупність зазначених вище компетентностей, тобто кожний критерій (соціально-психологічний, педагогічний, правовий, комунікативний, діяльнісний), за яким відбувалася діагностика, відповідав певній компетентності. Визначено й охарактеризовано двадцять показників, які співвідносяться зі складниками компетентності. До кожного критерію дібрано показники, які його характеризують. Серед показників виокремлено шість, які належать до ціннісного компонента, сім – когнітивного. Така ж кількість показників характеризувала третій складник компетентностей – здатність класних керівників застосовувати набуті знання та вміння в умовах реальної виховної взаємодії з дитячими громадськими організаціями. З урахуванням розроблених критеріїв та показників визначено такі рівні готовності: високий, середній, низький.

Розроблену критеріальну базу використано на констатувальному етапі дослідження, за результатами якого встановлено, що найменш сформованою виявилася правова компетентність, що свідчить про труднощі її самостійного опанування класними керівниками й пояснюється фактичною відсутністю цілеспрямованої діяльності щодо її формування як у ВНЗ, так і в умовах післядипломної педагогічної освіти. Досить низькими показниками характеризувалася сформованість комунікативної компетентності, що зумовлено традиціями формально-контролюючих функцій педагога в процесі роботи з дитячими громадськими організаціями, прихильністю до форм і методів авторитарного спілкування та невмінням установлювати переважною частиною класних керівників рівноправних, партнерських стосунків з дітьми й підлітками. На середньому рівні в половини класних керівників були сформовані соціально-психологічна, педагогічна та діяльнісна компетентності, що пояснюється попередньою підготовленістю, набутою в системі вищої педагогічної освіти та в процесі самостійної педагогічної діяльності.

Формувальний етап педагогічного експерименту з упровадження розробленої системи підготовки класних керівників у післядипломній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями включав пропедевтичний етап, етап теоретичної та інтерактивної підготовки, проектування та узагальнювальний етап, які реалізовувалися під час курсового й міжкурсового періодів підвищення кваліфікації. Під час курсового періоду підвищення кваліфікації для класних керівників було прочитано спецкурси „Діяльність класного керівника в сучасних соціокультурних умовах”, „Діяльність дитячих та молодіжних громадських орга-нізацій на сучасному етапі”, організовано самостійну роботу з написання рефе-ратів, випускних робіт, творчих проектів, проведено індивідуальні консультації.

У міжкурсовий період класні керівники залучалися до участі в проектах професійного розвитку за такою тематикою: „Партнери”, „Виховний потенціал дитячих громадських організацій”, „Волонтерська діяльність дитячих та молодіжних громадських організацій”, „Класний керівник та дитячі громадські організації: від співпраці до партнерства”. Участь класних керівників у проектах професійного розвитку надала можливість подальшої їх діяльності як консультантів у методичних об’єднаннях класних керівників за проблемою взаємодії з дитячими громадськими організаціями. Проводилися індивідуальні консультації, науково-методичні семінари з формування вмінь та навичок взаємодії класних керівників з дитячими громадськими організаціями.

Протягом курсового й міжкурсового періодів з метою моделювання практики взаємодії класних керівників та дитячих громадських організацій широко застосовувались інтерактивні технології (кейси „Правові та концептуальні основи діяльності дитячих і молодіжних організацій”, „Актуальні питання розвитку дитячого громадського руху на Луганщині”, ділова гра „Нові шляхи взаємодії”, тренінги з розвитку комунікативних, організаційних, методологічних здібностей на підставі вирішення педагогічних ситуацій, що виникають у професійній діяльності „Педагогічна взаємодія на основі партнерських стосунків”, „Партнерство”), проводились семінари, круглі столи, конференції з обміну досвідом. Після завершення повного циклу формувального етапу педагогічного експерименту, який проводився за процедурою послідовного педагогічного експерименту, результати підсумкового контрольного зрізу засвідчили позитивну динаміку показників підготовки класних керівників у післядипломній педагогічній освіті до взаємодії з дитячими громадськими організаціями.