ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ В СТАРШІЙ ШКОЛІ США Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми й доцільність її дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення результатів дисертаційного дослідження, представлено джерельну базу, відображено апробацію здобутих результатів, наведено відомості про структуру та обсяг дисертаційного дослідження.

У першому розділі – “Становлення і розвиток професійної підготовки в старшій школі США” – розкрито й узагальнено основні психолого-педагогічні концепції та теорії професійної освіти США; проаналізовано тенденції розвитку середньої освіти і основні періоди становлення професійної підготовки в школах США; досліджено структуру закладів середньої освіти і розкрито зміст освітніх програм та навчальних планів старшої школи США.

Вивчення наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених проводилось за різними напрямами: реформування системи середньї освіти (Дж. Гудлед, О.М. Джуринський, Г. Колінз, Н.Г. Ничкало, А.А. Сбруєва, М.О. Шутова) організація навчального процесу професійної підготовки в старшій школі США і України (Дж. Дьюї, У. Кілпатрік, Дж. Конант, О.Є. Федотова, А.Д. Копитов, М.Ю. Красовицький, В.М. Мадзігон), дослідження структури, змісту, форм і методів професійної підготовки (Дж. Брунер, Б.Л. Вульфсон, Г.Д. Дмитрієв, Л.А. Липова, З.А. Малькова, О.О. Романовський). Схарактеризовано основні ідеологічні течії початку минулого сторіччя, які мали безпосередній вплив на формування системи підготовки кваліфікованих робітників у США в цілому та відіграли важливу роль у становленні та розвитку професійної підготовки в старшій школі США: соціальний дарвінізм, теорія дуалістичної природи інтелекту, тейлоризм, позитивізм (Ч. Проссер); прогресивізм (Дж. Дьюї); концепція “риса-фактор” (Ф.Парсонс); теорія професійного розвитку (А. Маслоу, Д. Сьюпер); теорія професійних інтересів і факторів (У. Бордін). Такі науковці, як Дж. Конант і Дж. Брунер, зробили вагомий внесок у розвиток шкільної освіти США в післявоєнний період. У 70-их роках ХХ століття С. Марланд створив концепцію освіти в галузі кар’єри, а М. Адлер, наполягаючи на відмові від елітарності американської освіти, розробив концепцію “Освіта для всіх”, чим закликав до справжньої демократичності в освіті. Мега тенденцією 80-х років ХХ століття стало поширення концепції під назвою НТС (наука – технологія – суспільство), метою якої було вдосконалення якості навчання школярів шляхом підвищення технічної грамотності.

Наведені вище філософські течії були взяті за основу державної підтримки диференціації змісту освіти в американських середніх загальноосвітніх школах через введення програм професійної підготовки, а також використання на ці потреби федеральних податків та податків на рівні штату. Ці ж ідеологічні концепції визначили напрям розвитку людських ресурсів у промисловості та бізнесі в якості основоположного. Джерелом американської ідеології освіти є філософія прагматизму, засновником якої є Дж. Дьюї. Провідним положенням концепції педагогічного прагматизму є практична спрямованість навчання та виховання. Прихильники прагматичної педагогіки проголосили виховання процесом неперервної реконструкції особистого досвіду дітей, опираючись на вроджені здібності й потреби.

На основі історико-педагогічного аналізу процесу зародження та розвитку професійної підготовки в старшій школі США з’ясовано, що історія підготовки робочих кадрів у США поділяється на три періоди, які збігаються з промисловими революціями США. Кожен період ознаменувався наступними важливими для профорієнтації та професійної підготовки подіями: перший (доіндустріальний) – кінець XVIII ст. – 1860р. У зв’язку зі стрімким економічним зростанням країни капіталістичне виробництво вимагало кваліфікованих робітників, а тому місія школи набувала все більшого значення. Широко пропагувалися вимоги ввести ручну працю в навчальні програми, тому школи, в яких була організована продуктивна праця на сільськогосподарських роботах та в майстернях, стали дуже популярними. Видатний діяч Т. Джефферсон у своїх працях наголошував на необхідності введення обов’язкової народної освіти і закликав звернути особливу увагу на обдарованих дітей, чим теоретично обґрунтував ідею диференціації змісту освіти. З того часу починається популяризація професійної освіти.

Другий період (індустріальний) 1865 – 1914 рр. Наприкінці громадянської війни у 1865 р. освіта стала доступною для всіх верств населення і до кінця ХІХ ст. в США сформувалася система освіти, яка складалася з елементарної, середньої та старшої шкіл. У цей час намітилася тенденція до з’єднання загальної освіти з продуктивною працею. На початку XX ст. вивчення основ сільського господарства стало вводитися в школи, розташовані в сільській місцевості. Новою тенденцією стало збільшення обсягу природничих наук. У середніх школах почали запроваджувати професійні курси, виникла кооперативна форма трудового навчання. Вона полягала в тому, що учні мали змогу проходити трудову практику на фабриках і заводах, з якими укладалися спеціальні угоди. Американський психолог Г. Мюнстерберг вперше розробив та застосував відповідні тести для оцінювання професійних здібностей людини, а Ф. Парсонс заснував у Бостоні бюро з керівництва вибором спеціальності учнів міських шкіл, а через кілька років його комітет започаткував першу сертифіковану програму підготовки каунслерів (консультантів з профорієнтації). У 1917 р. був прийнятий закон Сміта-Хьюза, який передбачав асигнування на профорієнтацію та професійне навчання школярів, а також підготовку вчителів для проведення такої роботи. Доповідь Національної асоціації освіти (НАО) затвердила диференційовані програми, які базувалися на визначенні професійних інтересів учнів (система потоків).

Третій період (постіндустріальний) 1945 р. – продовжується до теперішнього часу. У післявоєнний період були прийняті законодавчі акти, які сприяли вдосконаленню діяльності школи з проблем профорієнтації та профвідбору учнів, а також підвищились вимоги до кваліфікації шкільних каунслерів. Систему потоків було переведено на багаторівневу, коли учні однієї паралелі розподілялися на потоки-рівні за здібностями: швидкі, середні та повільні групи. У 1977 р. був прийнятий закон “Про освіту в галузі кар’єри”, в якому вона розглядалась як невід’ємна складова навчального процесу, що забезпечувала підготовку до роботи і розвиток професійних можливостей усіх учнів, співвідносячи програми навчання з їх життєвими прагненнями. У 80-х роках ХХ століття було затверджено трьох-профільний навчальний план, який доповнювався пунктами про освітні можливості розумово відсталих дітей, з одного боку, та обдарованих, з іншого, – таким чином американська середня школа відмовилася від єдиних програм та однакових вимог до всіх учнів. У 1994 р. був прийнятий закон “Школа – роботі”, метою якого було покращення підготовки американської молоді до самостійного трудового життя. У 2003 р. Американська асоціація шкільних каунслерів розробила Національну модель програми шкільного консультування. На сучасному етапі розвитку середньої освіти досить популярними є альтернативні заклади, зокрема, так звані школи-магніти та чартерні школи із профільною диференціацією навчання (Х. Беннет, Е. Бойєр, Б. Купер).

Таким чином, американська освіта, ще від часів свого заснування відрізнялася диференціацією змісту навчання. В умовах професійної підготовки учнів старшої школи диференціація освіти спрямована на підвищення активності молоді в навчальній діяльності, кращу підготовку до усвідомленого вибору майбутньої професії та більш глибоке вивчення профілюючих предметів. На теперішній час професійна підготовка пропонується в 11000 середніх загальноосвітніх школах США, що складає близько 66% усіх шкіл.

Розробку стратегічних напрямів розвитку освіти, прийняття законів (актів) з найбільш актуальних проблем здійснює Конгрес США. Виявлено, що з історичних причин освіта не згадується в Конституції США, внаслідок чого відсутня єдина державна система освіти, а управління народною освітою довірене штатам, які мають право визначати її структуру самостійно.

З розвитком цивілізованого суспільства зросла роль професійної підготовки учнів старшої школи. У процесі дослідження виокремлено особливості диференціації та організації професійного навчання учнів. У системі середньої освіти США передбачається виявлення задатків, у зв’язку з чим селекція починається ще в початковій школі. У середній школі існує рання профілізація, педагоги спрямовують учнів на планування своєї майбутньої кар’єри вибором предметів за профілем. У старшій школі (High school) диференціація поглиблюється, предмети викладаються на різних рівнях, що зумовлено наявністю трьох профілів: академічний профіль (academic curriculum) призначений для школярів, орієнтованих на продовження навчання в коледжах; на професійному профілі (occupational або vocational curriculum) навчаються школярі, охочі приступити до роботи після закінчення школи; молодь, що не визначилася у виборі подальшого життєвого шляху, навчається на загальноосвітньому профілі (general curriculum). Старша школа США – це, швидше, підготовчий курс до навчання у вищому навчальному закладі або підготовка до професійної діяльності. Програми з англійської мови, математики та природознавства представлені трьома рівнями, залежно від знань і життєвих цілей школярів. Відповідно до успіхів у навчанні у своїй групі, учень може бути переведений впродовж навчального року з одного рівня на інший. Старші школи підтримують тісні зв’язки з коледжами, університетами та підприємствами, які відслідковують успішних учнів, надсилають їм свої інформаційні матеріали, запрошують на зустрічі тощо.

Узагальнення результатів аналізу системи середньої освіти США дозволяє стверджувати, що така організація навчання створює умови для розвитку особистості відповідно до її потреб, можливостей та професійного самовизначення, оскільки при організації навчальної роботи надається перевага індивідуальним формам над колективними, існує ефективне прогнозування майбутніх потреб ринку праці, впроваджені гнучкі системи підтримки здібних учнів та дітей з проблемних сімей, наявний високий рівень матеріального забезпечення шкіл.

У другому розділі – “Організаційно-педагогічні засади професійної підготовки в старшій школі США” – розглянуто основні принципи організації навчання і роботи вчителів у школах США; проаналізовано програми професійної підготовки, а також перехідні та орієнтаційні програми; схарактеризовано організаційні форми та методи професійної підготовки в старших школах США.

Відповідно до концептуальних засад та мети дослідження визначено принципи організації навчання в старшій школі: реалізація суспільних та індивідуальних цілей в освіті; полікультурний характер освіти і виховання; рівний доступ до освіти всіх категорій учнів, у тому числі й з особливими потребами; диференціація, гнучкість освітньої системи і свобода вибору учнями напрямів, змісту й темпів навчання; опора у процесі навчання на індивідуальні відмінності учнів, їх специфічні ознаки; орієнтація на оволодіння ними розумовими операціями високого рівня; самостійність у процесі навчання; двомовність; досвід як основа навчання; демократизм навчання і виховання.

З’ясовано, що вибір американськими школярами старшої школи є досить відповідальним рішенням, від якого залежить їх професійне майбутнє. Тому в середній школі існують перехідні програми (Transition Programs) і літні програми, такі як “The Possibility Project” (“Проект можливості”). У більшості державних старших шкіл розроблено орієнтаційні програми (Freshman Orientation Programs), призначені для перегляду політики старшої школи з метою полегшення учням переходу в нове середовище, проводяться заходи, які дозволяють майбутнім старшокласникам приєднатися до “графіку міні-шкільного дня” (“mini school day schedule”), що допомагає їм отримати краще уявлення про своє нове шкільне життя. Старшокласників заохочують до вступу в різноманітні клуби, що є одним із способів допомоги новачкам адаптуватися до особливостей навчання у старшій школі. Із введенням таких програм кількість відрахувань старшокласників значно нижча у навчальних округах та школах з успішними перехідними та орієнтаційними програмами.

Аналіз програм професійної підготовки показав, що вони бувають трьох типів: програми спеціальної підготовки до зайнятості, що відповідають рівню початкової професійної освіти; програми освіти для підготовки до сімейного життя і ролі споживача; а також програми загальної підготовки до зайнятості (стосуються допрофесійного навчання).

Професійна підготовка надає змогу учням після закінчення школи виходити на ринок праці. Після закінчення професійних програм учні отримують Associate Degree (асоціативний ступінь) або сертифікат з однієї з професійних галузей. Associate Degree є проміжним ступенем між закінченням школи і ступенем бакалавра. Цей ступінь присвоюється після навчання за дворічною програмою коледжу і веде до здобуття ступеня бакалавра після завершення двох додаткових років навчання.

У соціальному плані введення школи в реальну програму професійної підготовки сприяє розвитку в учня навичок планування власної кар’єри, впевненості в завтрашньому дні і, в кінцевому результаті, адаптації до світу праці.

Програми професійної підготовки надаються учням у наступних державних навчальних закладах: 1. Загальноосвітня старша середня школа пропонує всі типи програм, проте вибір програм спеціальної професійної підготовки обмежений у зв’язку з труднощами забезпечення навчально-матеріальної бази цих програм. Для загальної підготовки учнів до ринку праці більшість загальноосвітніх шкіл пропонує курси з вивчення бізнесу, стенографії, бухгалтерської справи, роботи з офісною технікою, обробки даних. 2. Локальні професійні школи (area vocational schools або career schools) і професійно-технічні центри (vocational technical centers або career technical centers) пропонують широкий вибір професій. У теперішній час початкова професійна підготовка ведеться з урахуванням вимог ринку праці за такими групами професій: сільське господарство, бізнес, маркетинг, охорона здоров’я, економіка домашнього господарства, промислові професії, техніка та комунікації, підготовка працівників у сферах послуг та догляду за дітьми. Старшокласники загальноосвітніх шкіл половину навчального дня проводять у школах і опановують загальноосвітні предмети, а для вивчення курсів спеціальної професійної підготовки приїжджають в локальні професійні школи або професійно-технічні центри. 3. Професійні школи (full-time vocational high schools або full-time career schools) надають старшокласникам як загальну освіту, так і пропонують різноманітні програми початкової професійної освіти (в цих школах здійснюється підготовка машиністів, теслярів, водопровідників, автомеханіків, ремонтників кондиціонерів, друкарів, пекарів). У роки реформи найбільш популярними виявилися програми підготовки в галузі промисловості та бізнесу. Менше учнів обирають професії у сфері медицини, технології та комунікації. Проте, відсоток старшокласників, які вивчають технології та комунікації, у загальній кількості учнів збільшується.

Наступним важливим кроком у житті кожного школяра є продовження навчання в коледжах, вищих навчальних закладах або перехід безпосередньо до професійної діяльності. Особливістю професійних програм, що створені для полегшення переходу учнів зі школи в коледжі, є їх інтегрований характер, це –програма технічної підготовки (Tech-Prep Program), а також проект під умовною назвою “Два плюс два плюс два”(“Two Plus Two Plus Two”). Протягом останнього десятиліття в США проводиться низка заходів, спрямованих на вдосконалення процесу переходу від школи безпосередньо в світ праці. У процесі дослідження виявлено, що комплексна програма Е. Херра допомагає учням не лише усвідомити проблеми, що стоять перед ними, але й набути необхідних навичок для їх вирішення. В універсальній консультаційній програмі У. Адкінса “Необхідні життєві навички: як вибрати, знайти, отримати і зберегти роботу”, яка призначена для різних типів освітніх установ і консультаційних центрів, закладена можливість адаптації для різних груп населення, з різними освітніми рівнями. Цільовими установками курсу Дж. Кімбрелла і Б. Віньярда “Як домогтися успіху в світі праці” є підготовка молоді до побудови власної професійної стратегії, формування досвіду самоорганізації, закріплення навичок самопізнання і самовдосконалення, формування вмінь, що сприяють успіху на ринку праці.

Результати опрацювання наукової літератури засвідчили, що для всіх вище розглянутих програм курсів і проектів, які впроваджуються в сучасних умовах у середніх загальноосвітніх установах США, характерні: багаторівневість, ступінчаста підготовка кадрів, варіативність і гнучкість. Установлено, що навчання відповідно до цих програм і курсів доповнюється груповими та індивідуальними консультаціями з психологом-консультантом із планування кар’єри, що працює в кожному навчальному закладі, а також аналізом виробничої практики, трудової і суспільної діяльності учня, складанням паспорта кар’єри. Всі ланки цієї системи тісно взаємозв’язані і працюють на реалізацію провідної мети – успішної підготовки учня до вступу у світ зайнятості і досягнення успіху в професійній кар’єрі.

Існують професійні організації учнів шкіл та коледжів, які пропонують індивідуальні програми навчання з присудженням премій чи стипендій, проводять конкурси професійної майстерності. Все це стимулює більш якісну професійну підготовку учнів до трудової діяльності. Найбільш численною є Організація учнів і студентів технічних професій, кваліфікованих працівників та працівників сфери послуг, місія якої полягає у громадянському і моральному вихованні молоді, розвитку організаторських здібностей.

З’ясовано, що класно-урочна система навчання є основною формою організації професійної підготовки в старшій школі США, а урок залишається домінуючою формою навчання в загальноосвітній школі. Для ефективної реалізації професійної підготовки у старшій школі США використовуються такі форми, як поєднання роботи з навчанням у школі, програми кооперативного навчання, молодіжне учнівство, стажування учнів, а також спостереження за роботою досвідчених працівників. Під час поєднання роботи з навчанням (work-study program) першу половину дня школярі проводять у школі, де вивчають загальноосвітні предмети, а другу половину дня – в майстернях, лабораторіях, на робочих місцях, де отримують професійну підготовку. Програми кооперативного навчання (cooperative program) відрізняються від першої форми наявністю координації навчання в школі і на робочому місці. Інноваційною формою організації професійної підготовки освіти стало молодіжне учнівство, призначене для старшокласників останніх років навчання на базі середніх шкіл. Воно передбачає професійне консультування, інтеграцію загальної і професійної освіти, поєднання навчання в школі з вивченням окремих курсів в коледжах, оплачувану роботу, наставництво, можливість отримання сертифікатів. Широко використовується стажування учнів, а також спостереження за роботою досвідчених працівників (job shadowing), яке часто організовується при підготовці медсестер. Під час спостережень за роботою персоналу школяр аналізує завдання, які виконує працівник, а також взаємини людей на робочому місці.

З’ясовано, що стрижневим методом навчання в старшій школі США є метод бесіди. Популярними є такі методи навчання, як: дискусія, дебати, соціодрама, ділові ігри, кооперативне навчання, які, окрім того, що усувають монотонність, пожвавлюють заняття, ще й заохочують учасників до максимального розкриття своїх здібностей, спонукають до підвищення вимогливості до себе та до своїх товаришів; самостійна робота, написання творів з опорою на особистий досвід, проекти дозволяють успішно розвивати творчі здібності, уяву, вчитися логічно мислити, узагальнювати, встановлювати зв’язки.

Важливу роль у реалізації основних завдань навчання, які спрямовані на успішну реалізацію професійної підготовки, відіграє високий рівень оснащення навчальних класів та майстерень сучасними технічними засобами в старших школах США.

Упровадженню інновацій у навчальний процес американської школи передує проведення досліджень за трьома рівнями. Дослідження на першому рівні, проводяться в лабораторних умовах психологами або іншими фахівцями у галузі теорії пізнання. Дослідження на другому рівні мають прикладний характер і здійснюються в умовах, які є аналогічними або подібними до умов, що існують в школах. Мета досліджень третього рівня полягає у визначенні ефективності нововведень в окремій школі або шкільному окрузі. Для цього проводиться опитування викладачів, учнів, батьків, безпосереднє спостереження у класі за здійсненням інновацій, вивчаються показники успішності і сприйняття учнями нових методик.

У третьому розділі – “Порівняльний аналіз професійної підготовки в середніх школах США та України” – розглянуто особливості розвитку та організації профільного навчання в школах України; подано результати опитування вчителів і керівників шкіл щодо проблем, які заважають ефективній реалізації профільного навчання у старших класах українських шкіл; здійснено порівняльний аналіз організації професійної підготовки в старших школах США та України; виявлено можливості реалізації прогресивних ідей досвіду професійної підготовки старшокласників США в освітньому просторі України.

Вивчення науково-методичної літератури, нормативних документів та реального стану практики організації профільного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах України дало можливість констатувати, що ідея організації профільної підготовки учнів старшої школи в історії вітчизняної педагогічної думки формувалася поетапно; мережа закладів загальної середньої освіти змінювалася еволюційно; розуміння сутності та мети професійної підготовки узгоджувалося з основоположними принципами гуманістичної педагогіки. Установлено, що в Україні сформовано нормативно-правову базу організації профільного навчання у старшій ланці загальноосвітньої школи, організації початкового допрофільного етапу – поглибленого вивчення додатково окремих предметів і факультативних курсів у початковій та основній ланках. Дослідження сучасного стану професійної підготовки дозволило зробити узагальнення: незважаючи на високий рівень зацікавленості у профільному навчанні учнів, вчителів та батьків, стан готовності загальноосвітніх навчальних закладів не повністю задовольняє їх потреби у професійній підготовці, що зумовило звернення до досвіду впровадження диференціації у шкільну освіту західних країн, зокрема США.

Для порівняльного аналізу професійного навчання у старшій школі України і США було обрано вісім об’єктів: профорієнтаційна робота; особливості організації навчання; кадрове забезпечення; зміст освіти; реалізація особистісно орієнтованого підходу; науково-методичне та матеріально-технічне забезпечення навчального процесу; виховання учнів. Результати порівняльного аналізу організації професійної підготовки в старших школах США та України свідчать про наявність як спільних підходів до організації навчального процесу (профільне навчання старшокласників здійснюється на основі базової середньої освіти; структурування на обов’язкові шкільні предмети та вибіркові (елективні) курси; на сучасному етапі відбувається зміна утилітарно-економічної спрямованості знань у школах США на гуманітарну спрямованість, властиву вітчизняним школам; реалізація особистісно орієнтованого підходу у школах України ще не є досконалою, але в обох країнах проголошується необхідність врахування у навчальному процесі пізнавальних можливостей, досвіду, потреб та інтересів учнів), і значних відмінностей (у США: варіативність і гнучкий характер освітніх програм за рахунок децентралізації системи освіти; профорієнтаційна робота на всіх етапах середньої освіти; успішна реалізація принципів диференціації та індивідуалізації навчального процесу; позитивне прийняття педагогічних інновацій; сучасні форми організації професійної підготовки; високий рівень організації самостійної роботи, що розвиває впевненість в собі і творчість учнів; в Україні: недостатня відповідність освітніх послуг вимогам суспільства, запитам особистості, потребам ринку праці; обмеженість доступу до якісної освіти окремих категорій населення (діти, які проживають у сільській місцевості, діти з особливими освітніми потребами, обдарована учнівська молодь, діти мігрантів); перевантаження учнів великою кількістю обов’язкових предметів, що обмежує введення профільних дисциплін; відсутність партнерської співпраці між школами та професійно-технічними навчальними закладами, ВНЗ і підприємствами; низький рівень упровадження у навчальний процес сучасних методик, інноваційних технологій навчання; незадовільний стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки; брак належного науково-методичного та інформаційного забезпечення; слабка мотивація суспільства та бізнесу до інвестування освіти).

Проведене опитування вчителів і керівників шкіл та гімназій з профільними напрямами навчання в містах України (Одеса, Тернопіль, Хмельницький, Львів, Кременець) допомогло безпосередньо дізнатися про наявність проблем, що стоять на заваді успішній реалізації профільного навчання. На основі результатів проведених досліджень дійшли висновку, що США мають більш вагомі здобутки в організації професійної підготовки в старшій школі. Тому було обґрунтовано науково-методичні рекомендації щодо можливостей використання прогресивних ідей досвіду США у вітчизняній системі середньої освіти. Для здійснення стабільного розвитку і нового якісного прориву в організації професійної підготовки старшокласників необхідно забезпечити: оновлення змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу на засадах особистісної орієнтації; створити умови для диференціації навчання, професійної орієнтації, профільного навчання, індивідуальної освітньої траєкторії розвитку учнів відповідно до їх особистісних потреб, інтересів і здібностей; формування цілісної системи виявлення та психолого-педагогічного супроводу обдарованої молоді, створення умов для її розвитку, соціалізації та дальшого професійного зростання; підвищення ефективності навчально-виховного процесу на основі впровадження досягнень психолого-педагогічної науки, педагогічних інновацій, інформаційно-комунікаційних технологій; розробку ефективного механізму фінансово-економічного забезпечення освіти, належної оплати праці педагогічних та науково-педагогічних працівників; удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних та керівних кадрів системи освіти, підвищення їх управлінської культури.