Замовити дисертацію Кужко О.С. Договір транспортного експедирування : Кужко А.С. Договор транспортного экспедирования

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об’єкт та предмет дослідження, його мета і основні задачі, наводиться наукова новизна дослідження, висвітлюється ступень розробки проблематики дисертації, методологічна основа дослідження, теоретичне і практичне значення роботи.

Розділ 1. «Договір транспортного експедирування в системі договірного права України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Становлення і розвиток договору транспортного експедирування в правових системах світу та України» містить аналіз розвитку законодавства про транспортно-експедиторську діяльність України та в правових системах світу. Проведене дослідження дало можливість авторові дослідити появу транспортних експедиторів з 1552 р. та з’ясувати особливості транспортного експедирування у Франції, Німеччині, Скандинавських країнах, США, Великій Британії та Росії. У становленні українського законодавства про договір транспортного експедирування виділено такі періоди: 1) період до 60-х років ХХ ст., який характеризується відсутністю договору транспортного експедирування, у зв’язку з його невідокремленістю від договору перевезення. Наявні лише одиничні наукові праві з цього питання; 2) період з 60-х років ХХ ст. до 2004 р. характеризується фрагментарною та непослідовною регламентацією правовідносин у сфері транспортного експедирування, оскільки вона була спрямована лише на врегулювання деяких транспортно-експедиторських операцій та послуг, що здійснювалися автотранспортними підприємствами під час перевезення вантажів; 3) період з 2004 р. характеризується закріпленням на законодавчому рівні договору транспортного експедирування, що має самостійний характер. Звертається увага на необхідність урегулювання обороту міжнародних експедиторських документів, передбачених ФІАТА (міжнародна асоціація експедиторських організацій).

Процес історичного розвитку договору транспортного експедирування свідчить про певні перспективи в теорії та практиці застосування договору, що досліджується, зокрема в галузі ратифікації відповідних міжнародних документів.

У підрозділі 1.2. «Поняття та юридична природа договору транспортного експедирування» на підставі порівняльного аналізу нормативних визначень договору транспортного експедирування (ст. 926 ЦК України, ст. 316 ГК України, ст. 9 Закону) зроблено висновок про їхню практичну ідентичність. Разом із тим, на відміну від ЦК України, де договору транспортного експедирування відводиться самостійна глава 65 «Транспортне експедирування», ГК України містить норми про договір транспортного експедирування у главі 32 «Правове регулювання перевезення вантажів», що підкреслює його самостійність та похідний характер від договору перевезення.

Установлено, що договір транспортного експедирування має представницький характер, проте застосування окремих правил про договори доручення та комісії можливе лише виходячи з положень статей 4, 8, ч. 2 ст. 9 ЦК України, відповідно до яких до правовідносин, що виникають із договору транспортного експедирування, можливо застосовувати правила інших договорів, елементи яких містяться в ньому, лише тоді, коли ці правовідносини не врегульовано ЦК України, іншими нормативно-правовими актами, укладеним договором транспортного експедирування та звичаєм ділового обороту при їх безперечній схожості з відносинами доручення та комісії.

Підкреслено, що зміст договору транспортного експедирування як представницького зобов’язання є складним. Ним опосередковуються різні за своєю сутністю правовідносини: внутрішні і зовнішні. Внутрішні відносини складаються між клієнтом і експедитором, який діє від імені першого. Зовнішні відносини регулюються згідно зі ст. 930 ЦК України довіреністю, що підтверджує повноваження експедитора на реалізацію чужих прав та обов’язків.

Запропоновано визначення договору транспортного експедирування, за яким одна особа – експедитор, перевізник (експлуатант) – зобов’язується зробити на користь іншої особи – вантажовідправника, вантажоодержувача – певні юридичні та/або фактичні дії з надання транспортних послуг з перевезення та/або пов’язаних із перевезенням, а інша особа – сплатити надані послуги в розмірі, установленому законодавством або угодою сторін.

Зроблено висновок, що особливістю транспортних і транспортно-експедиторських послуг як об’єктів цивільних прав є надання їх у сфері предметно-практичної діяльності за відсутності результату у вигляді речі, товару, придатного до продажу.

Установлено, що договір транспортного експедирування належить до договорів про надання послуг, є двостороннім, оплатним, консенсуальним, взаємним та не має публічного характеру. Він може бути сконструйований за моделлю триваючого договору організаційного характеру. Предметом договору транспортного експедирування є надання послуг у сфері перевезення або організації перевезення вантажу, які трансформуються в укладення з третіми особами правочинів або залишаються як фактичні дії.

У підрозділі 1.3. «Співвідношення договору транспортного експедирування із суміжними договорами» досліджуються специфічні риси договору транспортного експедирування. Висловлюються критичні зауваження щодо позиції, яка існує в науковій літературі, про допоміжний характер договору транспортного експедирування щодо договору перевезення. Досліджено виконання експедитором зобов’язань перевізника та підкреслено, що в рамках повного транспортно-експедиторського обслуговування – «від дверей до дверей» – можуть укладатися декілька договорів перевезення вантажу, і в цьому випадку, договір транспортного експедирування охоплює договір перевезення.

Проведено аналіз обов’язку експедитора забезпечити збереження майна та зроблено висновок про необхідність відрізняти його від самостійного договору зберігання.

У зв’язку з поширеністю в юридичній літературі позиції, що договір транспортного експедирування є різновидом договору комісії чи доручення, проведено відповідне дослідження та зазначено, що на відміну від договору комісії та доручення, де комітент виступає від свого імені, а повірений – від імені довірителя, експедитор може виступати як від свого імені, так і від імені клієнта. Предмет договору транспортного експедирування не зводиться до укладення правочинів, умови яких визначено вказівками клієнта, як у договорі комісії. За договором комісії та доручення комісіонер та повірений учиняють тільки певні юридичні дії. Предметом договору транспортного експедирування є одночасно юридичні і фактичні дії. При порівняльному аналізі договору транспортного експедирування та договору доручення необхідно зауважити, що на відміну від договору транспортного експедирування договір доручення, перш за все, конструюється як цивільно-правовий договір, який опосередковує довірчі (фідуціарні) відносини сторін. У предмет договору транспортного експедирування входить здійснення фактичних дій, до предмета договору доручення виконання фактичних дій не входить, фактичні дії, що здійснює повірений існують поза предметом договору доручення.

Установлено, що специфіка правового регулювання представницьких відносин у національному законодавстві призводить до змішування на практиці самостійних договірних конструкцій – агентського договору і договору про транспортне експедирування. Разом із тим, доведено, що через різність предмета договору, його змісту, сторін, характер відносин, наявність спеціальних обмежень договір транспортного експедирування є самостійним цивільно-правовим договором поряд із договором перевезення, зберігання, комісії, доручення та агентського договору.

Другий 2. «Особливості правового регулювання виникнення та припинення відносин за договором транспортного експедирування» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Зміст договору транспортного експедирування і порядок його укладання» проаналізовано істотні умови договору транспортного експедирування, передбачені Законом. Запропоновано відносити до істотних умов на законодавчому рівні умови про предмет, ціну та строк договору транспортного експедирування, якщо договір є строковим.

При дослідженні порядку укладення договору транспортного експедирування виявлено, що на відміну від раніше чинного законодавства, ЦК України не містить спеціальних правил щодо укладання договору транспортного експедирування, крім обов’язкового застосування письмової форми договору (ст. 930 ЦК України).

Проаналізовано укладання договору шляхом складання єдиного документа, а також використання стандартизованого документа, що іменується «доручення на експедирування». Його письмовий акцепт означає укладення договору транспортного експедирування на виконання конкретного доручення. Проаналізовано міжнародну практику ФІАТА в частині використання стандартизованих бланків, зокрема FIATA Forwarding Instruction FFI.

Досліджено практику, що склалася у сфері транспортно-експедиторської діяльності, та зазначено, що в Україні немає визнаного на рівні закону єдиного експедиторського документа, що підтверджує прийняття експедитором на себе зобов'язання із забезпечення повного транспортно-експедиторського обслуговування. Зроблено висновок про невідповідність такої ситуації міжнародній практиці, а тому пропонується в Законі передбачити випуск єдиного документа на весь комплекс послуг, що виникають при доставці вантажів за схемою «від дверей до дверей». Цей документ повинен передбачати єдину відповідальність експедитора і єдину крізну ставку.

Піддано критиці поділ послуг, що надаються транспортним експедитором, на основні і додаткові. Підкреслено, що, по-перше, в ЦК України не визначено критерій поділу послуг експедитора на «основні» і «додаткові». По-друге, не існує імперативу про обов’язкове внесення основних і додаткових послуг до договору транспортного експедирування, вони лише можуть зазначатися в договорі при погодженні сторонами зобов’язання.

Зазначено, що поділ послуг на основні і додаткові також не має практичного значення. Під час укладання договору транспортного експедирування клієнт визначає ті чи інші зобов’язання експедитора, передбачає їх безумовне виконання. При цьому так звана «додаткова» послуга із завантаження вантажу в певному порядку може бути більш важливою для експедитора та клієнта, ніж власне укладання договору перевезення вантажу.

У підрозділі 2.2. «Зміна та припинення договору транспортного експедирування» досліджено права та обов’язки сторін за договором транспортного експедирування під час реалізації права на зміну та припинення договору. Зазначається, що сторони договору транспортного експедирування мають можливість припинити свої правовідносини відповідно до загальних правил припинення зобов’язань ЦК України; згідно зі спеціальними правилами, які передбачені ст. 935 ЦК України; а також із правилами договору. Відповідно до особливостей договору транспортного експедирування можливо використовувати такі загальні засоби припинення зобов’язань: виконання зобов’язання, припинення зобов’язання за домовленістю сторін, прощення боргу, неможливість виконання, ліквідація юридичної особи.

Окремо досліджено випадок односторонньої відмови від договору транспортного експедирування (ст. 935 ЦК України), яке є реалізацією загального правила ч. 3 ст. 651 ЦК України, згідно з якою сторони мають право на односторонню відмову від договору, якщо право на таку відмову встановлено законом або договором. Запропоновано договірне закріплення механізму відмови в договорі транспортного експедирування з метою конкретизації відповідних положень ст. 214 ЦК України щодо попередження про це контрагента.

Розділ 3. «Виконання договору транспортного експедирування» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Загальні положення про виконання зобов’язань, що виникли з договору транспортного експедирування в Україні та зарубіжних країнах» проаналізовано правовідносини сторін при загальних випадках виконання зобов’язань за договором транспортного експедирування. Підкреслено, що договір має бути виконаний належним чином. Виходячи зі змісту ст. 929 ЦК України, проаналізовано специфіку суб’єктного складу договору. Зазначено, що за українським законодавством експедитор (транспортний експедитор) – суб’єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Законодавець не зазначає, хто саме може виступати на стороні транспортного експедитора, він лише зазначає, що обов’язки експедитора можуть виконуватися перевізником, але не з’ясовує, чи має право експедитор займатися перевезенням. Незважаючи на те, що в гл. 65 ЦК України не міститься спеціальних вимог, які висуваються до експедитора, послуги, пов’язані з перевезенням вантажу, коло його обов’язків, а також той факт, що вказані послуги надаються клієнту за винагороду, не залишають сумнівів у тому, що транспортно-експедиторська діяльність є одним із видів підприємницької діяльності. При вивченні зарубіжного законодавства дисертантом робиться висновок, що перевізник не повинен бути експедитором. У міжнародній практиці розрізняються поняття «договірний перевізник» і «фактичний перевізник».

Сторони договору транспортного експедирування повинні бути здатні здійснювати вольові дії. Зроблено висновок, що суб'єктами договору можуть бути лише правоздатні фізичні та юридичні особи, котрі володіють дієздатністю.

Запропоновано правило про подвійне представництво відносно всіх осіб, які висловили бажання скористатися послугами експедитора, з урахуванням підвищення ризику при одночасному представництві різних сторін.

Проаналізовано притримання вантажу як засіб забезпечення інтересів експедитора. Через прогалини в законодавстві підкреслено, що по-перше, реалізувати право притримання можливо лише у випадку часткової, тобто попередньої, оплати послуг експедитора клієнтом. По-друге, право притримання експедитор може реалізувати лише у випадку виконання зобов’язання самостійно, тобто коли вантаж перебуває в його володінні. Досліджена можливість експедитора наймати інших (проміжних) експедиторів при виконанні повного транспортно-експедиторського обслуговування та внесено пропозицію щодо закріплення в чинному законодавстві України особливостей його правового статусу. Запропоновано надавати право на притримання будь-яких документів, у тому числі вантажосупровідних, на всі суми, які клієнт виплачує експедитору за договором транспортного експедирування.

У підрозділі 3.2. «Правові наслідки невиконання та неналежного виконання договору транспортного експедирування» зазначається, що відповідальність у транспортно-експедиторському зобов’язанні є повною як для клієнта, так і для експедитора. Відповідно до ч. 2 ст. 929 ЦК України допускається відступ від загальних правил про відповідальність перед клієнтом лише у випадку, якщо порушення зобов'язання експедитора викликане неналежним виконанням договорів перевезення. Очевидно, що це правило може бути застосоване лише до ситуації, коли експедитор укладає договір перевезення від власного імені. При укладенні договору перевезення від імені клієнта, перевізник нестиме відповідальність безпосередньо перед клієнтом. Оскільки в рамках здійснення обов’язків за договором транспортного експедирування експедитор може укладати крім договору перевезення, також договір зберігання, договір страхування та інші, запропоновано встановити, що при порушенні договору транспортного експедирування, яке викликане неналежним виконанням іншого договору, експедитор несе відповідальність перед клієнтом за тими ж правилами, за якими перед експедитором відповідає третя особа, яка порушила відповідний договір.

Зазначено, що практичну проблему становлять встановлені законодавцем різні строки позовної давності за договором транспортного експедирування та договором перевезення, оскільки експедитор може пред’явити судовий позов до перевізника протягом року (ч. 2 ст. 258 ЦК України), а клієнт може пред’явити позов до експедитора протягом трьох років (ст. 257 ЦК України). Запропоновано встановити єдиний строк позовної давності, за спорами, які випливають із договорів транспортного експедирування та договорів перевезення вантажу, в один рік.

Досліджено страхування вантажу як механізм спрощення процедури відшкодування збитків, що спричинені невиконанням або неналежним виконанням експедитором своїх зобов’язань. Зазначено, що обов’язковою вимогою для емітента – експедиторської організації, яка випускає коносамент FIATA, - є наявність страхової відповідальності, без якої випуск коносаменту не є можливим. Разом з тим, відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування», страхування відповідальності експедитора належить до добровільного виду страхування, хоча без страхового покриття випуск коносамента не є можливим.