Пушкар П.В. Угода про визнання вини у сучасному кримінальному процесі: порівняльно-правове дослідження Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь її науково-теоретичної розробленості, мета і завдання, методичні, теоретичні та емпіричні основи; вказується на ступінь наукової розробки теми, визначається наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію та опублікування основних результатів дослідження.

РОЗДІЛ 1 “Сутність, види та юридична природа угоди про визнання вини” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття, юридична природа і значення угоди про визнання вини у кримінальному процесі” висвітлено поняття, юридичну природу і значення угоди про визнання вини. Автор проводить аналіз поняття та визначення угоди про визнання вини, розглядає загальні засади угоди про визнання вини у порівняльному аспекті, досліджує походження терміну “угода про визнання вини” та проводить порівняння угоди з іншими подібними процедурами, що існують у різних правових системах. Дисертант дає визначення угоди про визнання вини як юридичної домовленості сторін обвинувачення та захисту щодо вирішення кримінальної справи на взаємовигідних умовах – визнання обвинуваченим / підсудним своєї вини в обмін на м’якшу міру покарання, ніж та, що передбачена законом за злочин, у вчиненні якого його обвинувачено. Угода має на меті, з одного боку, пом’якшення покарання обвинуваченого / підсудного, а з іншого – зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, процесуальне спрощення розгляду справ. Вона є ефективним інститутом кримінального процесу при прискореному розгляді кримінальних справ, передусім при розгляді кримінальних справ про нетяжкі кримінально-карані діяння.

За своєю юридичною природою угода про визнання вини є правовим інститутом, яким визначаються кримінально-процесуальні відносини між обвинувачем, обвинуваченим / підсудним (або його захисником), пов’язані з домовленістю між обвинувачем та обвинуваченим / підсудним стосовно внесення обвинуваченим / підсудним клопотання про визнання вини на розгляд та затвердження судом на основі домовленості щодо кваліфікації діяння, вчиненого обвинуваченим / підсудним, фактичних обставин справи, застосовного покарання, а також компенсування шкоди, заподіяної потерпілому. Клопотання про визнання вини є складовою частиною угоди про визнання вини, на основі якого вирішується кримінальна справа шляхом винесення судом обвинувального вироку.

“Угода” не є класичною цивільно-правовою угодою (правочином), оскільки вона не є обов’язковою для сторін та суду. Її розуміння як правочину перешкоджало б дійсному вільному волевиявленню сторін, гласності та прозорості здійснення кримінального правосуддя.

На особливе значення угоди про визнання вини у кримінальному процесі зарубіжних держав вказує те, що приблизно 90% кримінальних справ у Англії та США розглядаються шляхом її укладання; це свідчить про залежність функціонування систем кримінального правосуддя у Англії та США від кількості вирішення справ на основі угоди. Угода є важливою з точки зору швидкого судового вирішення кримінальних справ з одночасним забезпеченням прав і законних інтересів учасників процесу.

У підрозділі 1.2. “Види угод про визнання вини та етапи їх укладання” автор на основі аналізу теоретичних розробок американських, англійських вчених та вчених інших держав стосовно угоди про визнання вини виділяє та розглядає такі види угод: за етапами провадження у справі, на яких вони укладаються: досудова (“рання”) угода про визнання вини та угода, що укладається вже під час судового розгляду справи; за ступенем прозорості: “явна угода” та “презюмована угода про визнання вини”; за метою угоди: угода про визнання обвинувачення, угода про визнання міри покарання та угода про зменшення обсягу обвинувачення; за обсягом обвинувачення: угода про зменшення обсягу обвинувачення до одного злочину або злочину, що охоплений складом іншого злочину; та угода про зняття інших обвинувачень; за мірою покарання: угода за рекомендацією прокурора щодо певного виду покарання (штраф, умовне покарання тощо) та угода за рекомендацією прокурора щодо пом’якшення покарання (розміру штрафу, тривалості застосовного покарання тощо).

В угоді про визнання вини між обвинувачем та обвинуваченим/підсудним автор виділяє такі стадії укладання угоди про визнання вини: а) первісна згода сторін вступити у переговори щодо угоди про визнання вини; б) погодження сторін щодо фактичних обставин справи; в) кваліфікація злочину згідно з нормами кримінального права; г) визнання обвинуваченим / підсудним відповідних обвинувачень; д) досягнення домовленості про зняття обвинувачення, застосування обвинувачення в меншому обсязі та призначення м’якшого покарання; є) затвердження угоди про визнання вини судом.

У підрозділі 1.3. “Учасники угоди про визнання вини” дисертант визначає процесуальний статус осіб, які беруть безпосередню участь в процесі укладання угоди про визнання вини. Ними можуть бути обвинувачений, його захисник, обвинувач, в деяких випадках суддя або суд, а також потерпілий. Автор зосереджує увагу на недопустимості впливу з боку захисника та обвинувача на підозрюваного / обвинуваченого / підсудного під час формування його рішення стосовно укладання угоди про визнання вини чи невизнання своєї вини. Основними учасниками угоди є обвинувачений та обвинувач / прокурор, які на початковому етапі обговорення угоди про визнання вини висувають взаємовигідні пропозиції, на основі яких буде вирішено, чи матиме місце угода про визнання вини. Обвинувачений і обвинувач також мають право та можливість відмовитися від участі в угоді на будь-якому її етапі.

Аналізуючи законодавство та практику зарубіжних держав, автор привертає увагу до проблем “добровільності” та “розумності” угоди про визнання вини, до неприпустимості здійснення тиску захисником, обвинувачем та суддею на обвинуваченого / підсудного з метою примусити його заявити клопотання про визнання вини. Досліджуються можливості запобігання зловживанням під час вирішення кримінальної справи на основі угоди про визнання вини з боку службових осіб суду, обвинувачення та захисників. На прикладі США розглядаються проблеми щодо необхідності обмеження широких дискреційних повноважень прокурора.

РОЗДІЛ 2 “Порівняльна характеристика угоди про визнання вини в кримінальному процесі зарубіжних держав” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Угода про визнання вини в державах загальної правової традиції” автор розглядає історію виникнення, розвитку, становлення угоди про визнання вини та сучасні форми її існування в Англії, США та інших державах прецедентного права. Висвітлює проблеми правового регулювання угоди про визнання вини. Звертає увагу на відсутність її законодавчого закріплення, наводить приклади з практики та витяги з основних прецедентних рішень Палати лордів та Високого суду Англії, Верховного Суду та судів окремих штатів США; аналізує положення Федеральних правил кримінального процесу США (Правило 11), якими регулюється процес вирішення кримінальних справ на основі угоди про визнання вини та рекомендації Англійської комісії з питань кримінального правосуддя Рансіманна стосовно реформування кримінального правосуддя в напрямку його подальшого спрощення і застосування угоди про визнання вини. Комісія, незважаючи на деякі критичні зауваження щодо угоди про визнання вини, яка деякою мірою знижує стандарти доказування у кримінальних справах, у цілому позитивно оцінює вирішення справ на основі угоди і вносить пропозиції лише щодо необхідності посилення відповідних процесуальних гарантій прав обвинуваченого/підсудного під час розгляду таких справ.

Дисертант привертає увагу до переваг спрощеного кримінального судочинства та наявності певних недосконалостей і процесуальних прогалин у законодавстві зазначених держав. Цих недоліків слід уникнути при виробленні пропозицій стосовно застосування угоди про визнання вини в кримінальному процесі України, з метою забезпечення її добровільності та “розумності”, а також обмеження дискреційних повноважень прокурора, посилення наглядової функції суду та захисту прав учасників процесу.

У підрозділі 2.2 “Угода про визнання вини в державах континентальної правової традиції” автор аналізує законодавство та практику Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Німеччини, Італії, Іспанії, Франції, Швеції, Польщі, Чехії, Словенії, Російської Федерації та інших держав, приходить до висновку про досить успішне застосування в них спрощених процедур (подібних до вирішення кримінальних справ шляхом угоди про визнання вини), таких як паттежіаменто (Італія), інформель абшпрахен (Німеччина), трансакті (Нідерланди), медіація та конформація (Франція) тощо. Визначає спільні риси та особливості процедур, подібних до угоди про визнання вини.

Дисертант розглядає зміни, внесені у кримінально-процесуальне законодавство вищезазначених держав, та намагання гармонізувати його і привести у відповідність із загальноєвропейськими положеннями, зокрема з Рекомендацією № R (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи від 17 вересня 1987 р. стосовно спрощення розгляду кримінальних справ. Аналіз законодавства і практики держав континентальної правової традиції та змішаної (змагально-інквізиційної) форми кримінального процесу дає змогу вирішити, стосовно яких саме категорій кримінальних справ може застосовуватися угода про визнання вини.

РОЗДІЛ 3 “Щодо доцільності впровадження угоди про визнання вини в кримінальний процес України” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Відповідність угоди про визнання вини міжнародно-правовим стандартам захисту прав людини” досліджується відповідність практики “угоди про визнання вини”, вже існуючої в інших державах, таким стандартам, як право на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права), гарантіям презумпції невинуватості, праву не давати свідчення проти себе, праву на захист, на швидкий суд і оскарження судових рішень та іншим положенням міжнародно-правових документів. Розглядається практика Європейського суду з прав людини стосовно кримінальних справ, вирішених на основі угоди про визнання вини. Вона свідчить про те, що Суд не відкидає практику застосування угоди про визнання вини, а лише вказує, чи допущено при цьому порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Дисертант вважає, що перевага застосування процедури угоди про визнання вини як спрощеної та скороченої процедури розгляду кримінальних справ в основному полягає у заощадженні видатків на здійснення кримінального правосуддя та зменшенні тягара на систему правосуддя, пов’язаного з повним судовим розглядом кримінальних справ, скороченні строків тримання обвинуваченого і підсудного під вартою під час досудового слідства і судового розгляду справи, швидшому відшкодуванні шкоди, заподіяної потерпілому.

У підрозділі 3.2. “Можливість і доцільність впровадження угоди про визнання вини в кримінальний процес України та її законодавче врегулювання” автор розглядає можливість впровадження угоди про визнання вини в кримінальний процес України. При цьому він наголошує на необхідності урахування негативних аспектів практики кримінального судочинства зарубіжних держав у застосуванні цього інституту та вносить відповідні пропозиції до проекту КПК України. Дисертант пропонує визначити поняття угоди про визнання вини, механізм реалізації угоди, окреслити основні права і обов’язки учасників угоди, врегулювати питання посилення ролі суду у забезпеченні прав обвинуваченого / підсудного, а також підвищити статус і процесуальні можливості захисника та потерпілого під час укладання угоди про визнання вини.

Дисертант вносить пропозиції на підставі клопотання про визнання вини укладати угоду про визнання вини в справах про нетяжкі кримінально-карані діяння (покарання за які не перевищує п’яти років позбавлення волі). Угода має бути “добровільною” (відповідати дійсному волевиявленню особи) та “розумною” (особа має розуміти правові наслідки угоди), відповідати фактичним обставинам справи (вина особи повинна бути належним чином доведена), а збитки, заподіяні потерпілому, відшкодовані. Цивільний позов може бути виділено також і в окреме провадження.

Внаслідок угоди спрощується процедура розгляду та доказування справи в суді. Підсудний відмовляється від оскарження вироку в апеляційному порядку, при цьому йому роз’яснюється його право на касаційне оскарження вироку.

Дисертантом подано до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України пропозиції щодо змін і доповнень до проекту КПК України щодо застосування угоди про визнання вини у кримінальному процесі України (Додаток “3”). У додатках містяться також виконані автором переклади Федеральних правил розгляду кримінальних справ на основі угоди про визнання вини США (Додаток “К”) та Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи стосовно спрощеного розгляду кримінальних справ (Додаток “Ж”).