Соціальна адаптація старших дошкільників засобами ігрової діяльності : Социальная адаптация старших дошкольников средствами игровой деятельности

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми і доцільність дослідження, визначено об’єкт, предмет та мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, охарактеризовано теоретико-методологічну основу і методи дослідження. Розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, подано відомості про вірогідність, апробацію й упровадження результатів дослідження.

У першому розділі "Теоретико-методологічні й методичні засади соціальної адаптації дітей дошкільного віку" проаналізовано науково-педагогічну літературу з теми дослідження; розкрито сутність цього процесу, його фази; проаналізовано та систематизовано адаптації; визначено психолого-педагогічні особливості перебігу соціальної адаптації в дітей старшого дошкільного віку; визначено критерії адаптованості дошкільників; з'ясовано адаптаційно-розвивальний вплив ігрової діяльності на процес пристосування дітей до умов дошкільного навчального закладу.

Теоретичний аналіз проблеми свідчить, що адаптація людини – універсальна властивість живого організму, здатного до взаємодії з довкіллям, яке постійно змінюється, є одночасно процесом і результатом пристосування до навколишнього середовища та має відображення у суспільстві, природі й пізнанні (А. Авцин, В. Войтко, А. Лазурський, А. Налчаджян,                        І. Мілославова, Б. Паригін, В. Слюсаренко, А.Фурман, Г. Царегородцев та ін.).

Проблема адаптації – важлива міждисциплінарна проблема: у кожній науковій галузі вона відрізняється своїм змістом і характером, проявляючись, загалом, як відповідність між живою системою та зовнішніми щодо неї умовами (А. Авцин, А. Налчаджян, Б. Паригін, Г. Царегородцев та ін.); як відповідність психічної діяльності людини, її поведінки вимогам середовища - в психології (Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, В. Слюсаренко та ін.); як процес встановлення динамічної рівноваги між особистістю та середовищем, зумовлений активною взаємодією людини з довкіллям - у соціально–педагогічній галузі (П. Анохін, С. Артьомов, Р. Delore, А. Капська,        О. Кононко, В. Слюсаренко, та ін.).

Соціальна адаптація визначається як специфічна адаптивна діяльність особистості, зумовлена змінами соціальної дійсності й спрямована на оптимізацію її взаємодії з оточуючим середовищем у відповідь на появу в ньому новизни; адаптація дитини – як інтегрований показник її здатності адекватно сприймати навколишню дійсність, ставитися до людей, подій, вчинків, спілкування, регулювати поведінку відповідно до прийнятних норм, правил взаємодії                  (О. Кононко).  

Зазначимо, що більшість досліджень у дошкільній педагогіці стосується адаптації дітей молодшого дошкільного віку і трактується як процес пристосування дитини до конкретних умов (Н. Аксаріна, Н. Ватутіна, Л. Голубєва, Т. Жаровцева, Р. Калініна, Т. Науменко, С. Нечай,              З. Плохій, Р. Тонкова-Ямпольська, Ж. Юзвак та ін.). Висвітленню цієї проблеми стосовно старших дошкільників не приділялось належної уваги.

            У ході теоретичного дослідження встановлено, що адаптація старших дошкільників має специфічні особливості: усвідомлення значущості нового періоду життя, нової соціальної ролі "Я-дошкільник", розуміння емоцій, переживань як власних, так інших людей, потреба в соціальних контактах, орієнтація в нових умовах, адекватна поведінка. Проте гальмують процес пристосування незадоволеність відвідуванням дошкільного закладу, некомпетентність у сфері міжособистісних взаємин, обмеженість ігрового та соціального досвіду, сформованість предметно-практичної діяльності, необхідність корекції або ламання стереотипу поведінки, виробленого за попередній період життя (Л. Дзюбко, В. Кузьменко, В. Поліщук та ін.).

            Аналіз психолого–педагогічної літератури показав, що умовами забезпечення гармонійної адаптації є: сензитивність дошкільного віку для засвоєння суспільних норм, формування поведінки, розвитку адаптаційних механізмів (Л. Артемова, Л. Божович, Д. Ельконін,                    О. Запорожець, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн); включення дитини в різноманітні змістовні види діяльності (Н. Ватутіна, Н. Кудикіна, С. Нечай, Г. Чуткіна та ін.), ефективна співпраця дошкільного навчального закладу з родиною на початковому етапі відвідування дитиною закладу суспільного виховання (Т. Жаровцева, О. Кононко, В. Кузьменко, Ж. Юзвак та ін.).

У результаті аналізу показників адаптованості дітей (Н. Ватутіна, Т. Жаровцева, О. Кононко, С. Нечай, Ж. Юзвак) визначено критерії адаптованості старших дошкільників: емоційний стан та емоційне ставлення до відвідування дошкільного закладу, мотиваційна готовність до відвідування дитячого садка, активність в ігровій діяльності.

Аналіз досліджень з проблеми ресурсів соціальної адаптації дав можливість визначити адаптивні можливості ігрової діяльності. Гра для дитини є посильною формою участі у суспільному житті, засобом пізнання дійсності, відносин дорослих, соціальних ролей та функцій. Ігрова діяльність є способом активного засвоєння дитиною людської культури, системи соціально вироблених знаків (мови, форм спілкування тощо). Вибір гри як засобу адаптації ґрунтується на розумінні гри: як провідного виду діяльності в дошкільному дитинстві; як способу включення дитини в соціальні відносини та організації ефективного освітньо-виховного простору                 (Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Л. Артемова, О. Усова, К. Щербакова та ін.).

Різні види ігрової діяльності (сюжетно-рольові, рухливі, театралізовані ігри, ігрові вправи та етюди) сприяють скороченню соціальної дистанції, замкнутості, усамітнення, порушень поведінки, подоланню адаптаційних труднощів, нейтралізації стресових навантажень; покращують фізичне та психо-емоційне самопочуття, мотивацію відвідування дошкільного закладу, збагачують ігровий та соціальний досвід дітей (Л. Абрамян, І. Дубровіна, О. Захаров,     Н. Клюєва, Я. Нєвєрович, С. Нечай, Н. Кудикіна, О. Чепка та ін.).

Вивчення даної проблеми дало змогу уточнити поняття соціальної адаптації старших дошкільників і розглядати його як процес активного пристосування за допомогою різноманітних засобів з пріоритетною позицією задоволення потреби в ігровій діяльності, як інтегральний показник здатності дитини виконувати соціальні функції та ролі в групі. Адаптація старших дошкільників розглядається нами не тільки як здатність пристосовуватися до конкретних соціальних умов – відвідування дитячого садка, а й у ширшому форматі: як здатність адаптуватися до різних соціальних умов та ситуацій, успішно використовувати досвід адаптації на етапі дошкільного дитинства у подальшому житті.

Водночас аналіз психолого–педагогічної літератури свідчить, що питання соціальної адаптації старших дошкільників з використанням потенційних можливостей гри, пошуку оптимальних засобів забезпечення цього процесу вивчено недостатньо. Спираючись на результати теоретичного дослідження та потреби виховної практики, ми розробили соціально–педагогічну технологію оптимізації соціальної адаптації старших дошкільників засобами ігрової діяльності.

У другому розділі "Експериментальне дослідження процесу соціальної адаптації старших дошкільників засобами ігрової діяльності" досліджено практичний стан адаптації дітей до дошкільного навчального закладу, описано організацію та хід експериментального дослідження, а також показано особливості процесу соціальної адаптації старших дошкільників; охарактеризовано критерії адаптованості дітей, визначено рівні адаптації. Обґрунтовано та висвітлено методику проведення експериментальної роботи, конкретизовано її зміст; розроблено та експериментально перевірено соціально-педагогічну технологію оптимізації адаптаційного процесу; проаналізовано результати педагогічного експерименту, здійснено порівняльний аналіз його результатів; сформульовано висновки.

Констатувальний етап педагогічного експерименту передбачав вивчення стану досліджуваної проблеми та рівнів соціальної адаптації старших дошкільників. Завдання констатувального експерименту реалізовувалися через аналіз змісту навчальних програм і навчально-методичних посібників для дошкільників, анкетування вихователів і батьків, спостереження за навчально–виховним процесом, вивчення педагогічної документації дошкільного навчального закладу, вивчення емоційного стану та емоційного ставлення до відвідування дитячого садка, мотиваційної готовності, ігрової активності дітей.           

Методикою констатувального експерименту передбачено застосування комплексу методів для вивчення емоційного стану та емоційного ставлення до дитячого садка, мотиваційної готовності до відвідування дошкільного закладу, активності в ігровій діяльності – чинників, які визначають рівні адаптації. Типові реакції з’ясовувалися на основі кількісної та якісної характеристик показників названих вище критеріїв адаптованості старших дошкільників.

            Результати дослідно-експериментальної роботи дали підстави для висновку про те, що навчально–виховний процес, який мав би сприяти адаптації дитини до дошкільного закладу, недостатньо методично забезпечений. Крім того, недостатнім є і обсяг теоретичних знань та практичних умінь вихователів і батьків, що значно обмежує допомогу дітям з боку дорослих у період адаптації. Підвищення компетентності вихователів та батьків у розв’язанні адаптаційних труднощів дітей через організацію методичної роботи не забезпечується, що призводить до епізодичної, малоефективної педагогічної роботи (76% вихователів та 83% батьків-респондентів потребують методичної допомоги).

Методика соціальних емоцій М. Люшера нами застосована в диференційно - діагностичному плані як індикатор адаптації. Відповідно до завдань дослідження ми розглядали асоційовані зв’язки між кольорами й емоційним станом дітей, що відображають різні типи адаптивного реагування особистості на дії навколишнього середовища. Отримані дані засвідчили наявність різних емоційних станів: невпевненості, неврівноваженості, агресивності, уособлення, відчуженості від дитячого колективу.

            Виходячи з розуміння емоційно позитивного ставлення до відвідування дошкільного закладу як бажання отримувати задоволення від спілкування з дітьми та дорослими в ньому, включення у різні види діяльності та реалізації пріоритетної дитячої потреби – потреби у грі – ми розробили проективну методику "Новачок у групі". Проведене дослідження дало підставу стверджувати, що емоційно позитивне ставлення дітей до відвідування дошкільного закладу залежить, насамперед, від включення в емоційно позитивну та змістовну ігрову взаємодію, спілкування і дало змогу виявити потенційні можливості полегшення адаптації через цілеспрямовану корекцію їхніх емоційних станів.   

Сформованість мотиваційної готовності дітей до відвідування дошкільного навчального закладу з'ясовували за допомогою методу бесіди, що включала питання, які допомагали виявити причини приходу до дитячого садка з точки зору дітей. Тенденція позитивної мотивації відвідування дошкільного навчального закладу дітьми пов’язуються з включенням у дитяче середовище та ігрову діяльність.

Результати теоретичного дослідження, застосування тесту-гри "Наш спільний дім", модифікованої методики одномоментних зрізів (Л. Артемова, Т. Репіна), методики вивчення активності старших дошкільників у грі (Л. Артемова, І. Школьна), спостереження за поведінкою дітей у спільних іграх дало змогу виявити зацікавленість "новачків" ігровою взаємодією, бажання гратися в дитячому садку з дітьми, отримання позитивних емоцій від гри, але недостатній рівень орієнтації у сюжеті гри, узагальнений характер ігрових дій, відсутність ініціативної поведінки у грі, поводження у грі, яке не відповідає її правилам та ігровим ролям дали підставу вважати розвиток активності кожної дитини в ігровій діяльності одним із ресурсів сприяння адаптації.

Критерії визначення соціальної адаптації старших дошкільників уможливили виявлення рівнів адаптації. Аналіз результатів констатувального експерименту підтвердив правомірність характеристики дітей за такими рівнями адаптації: високий, середній, низький та х-рівень. 

Діти з високим рівнем адаптації добре почуваються, в них адекватні уявлення про дитячий садок, позитивне емоційне ставлення до його відвідування, врівноважена поведінка. Вони безконфліктні, ініціативні у грі та спілкуванні; задоволені новим соціальним оточенням. Кількість таких дітей в експериментальній групі становила 30%, у контрольній - 32,2 %.

Дітей із середнім рівнем адаптованості характеризували адекватні уявлення про функції дитячого садка, але його відвідування усвідомлюється як необхідність; несхильність до асоціальних форм поведінки. Вони входять в ігрові контакти, але при цьому проявляють погоджувальну позицію, хвилювання, тривогу, рідко ініціюють ігрові контакти; переважає потреба у стабільності, отриманні позитивних емоцій. Кількість таких дітей в експериментальній групі – 26,2 %, у контрольній – 24,5 %.

До групи з низьким рівнем адаптації ввійшли діти з елементарними уявленнями про життя в дитячому садку, негативним ставленням до його відвідування. Вони емоційно неврівноважені, агресивні, конфліктні, важко входять в ігрову взаємодію, мають низький рівень ігрових умінь. Ці діти потребують уваги, піклування, співчуття. Кількість їх становила в експериментальній групі 28,8 %, у контрольній – 28,5 %.

Група дітей з х-рівнем адаптації характеризується наявністю суперечностей між засвоєними зразками, шаблонами поведінки й діяльності та недосягненням органічної єдності зі спільнотою у цілому, внаслідок чого дитина "підігрує" очікуванням авторитетних людей, не бажаючи загострювати стосунки. Таким дітям притаманні емоційна нестабільність, різкі зміни настрою, суперечлива поведінка, ігрові дії – з ініціативи дорослих. В експериментальній групі їх було 15 %, у контрольній – 14,8 %.

Здобуті дослідним шляхом дані свідчать про наявність адаптаційних труднощів у старших дошкільників, які проявляються в мотивації відвідування, емоційному стані, емоційному ставленні до дитячого садка, реалізації головної потреби – ігрової діяльності, взаємодії з оточенням, прийнятті нових функцій, правил, ролі "Я -дошкільник". Поза увагою методистів, педагогів, батьків лишаються адаптивні можливості ігрової діяльності, які забезпечують збагачення соціального досвіду, закріплення нових поведінкових навичок, способів оптимальної взаємодії з однолітками, стимулюють розвиток вербальних і невербальних комунікативних умінь, інтенсифікують процеси розвитку, виховання та навчання, збереження самоцінності дошкільного дитинства. У соціальному вимірі це призводить до роз’єднання групи, несформованості соціально значущих орієнтирів спільноти, а для дитини може обернутися ізольованістю, дезадаптацією.

Складності педагогічно-батьківського керівництва адаптаційним процесом дошкільників зумовлені недостатньою методичною підготовкою педагогічних кадрів дошкільних закладів, поінформованістю батьків щодо значущості адаптації дитини на етапі старшого дошкільного віку, важливої ролі гри в даний період, відсутністю методичних рекомендацій, спеціальних програм.

Змістом другого етапу експериментальної роботи стало обґрунтування та висвітлення соціально–педагогічної технології оптимізації адаптаційного процесу старших дошкільників засобами ігрової діяльності (Рис. 1). В основу формувального експерименту покладено соціально–педагогічну технологію, побудовану з дотриманням всіх її ознак: цілепокладання, алгоритмізованість, цілісність, керованість, коригованість, зворотній зв'язок, результативність. Вона впроваджувалася в таких напрямах: адаптаційно–розвивальна робота з дітьми; методична робота з вихователями; організація співробітництва дошкільного закладу з родиною. Педагогічна технологія реалізовувалася як комплекс емоційних, мотиваційних, ціннісних та діяльнісних особливостей, що виступають в єдності двох проявів: зовнішнього (включення в ігрову діяльність та спілкування, знаходження свого місця в групі дитячого садка) та внутрішнього (емоційне задоволення, врівноваженість, гармонійне самопочуття). У структурному плані технологія є системним утворенням (адаптаційно-розвивальна програма для дітей; програма семінару-практикуму для вихователів; освітньо-тренінгова програма для батьків), що гіпотетично включає такі компоненти: емоційний, мотиваційний, соціальний. Для реалізації кожної із зазначених програм було розроблено ряд вихідних положень, дотримання яких сприяло повноцінному й ефективному їх впровадженню. Центром педагогічної технології є дитина, результатом – її адаптація до дошкільного навчального закладу.