Теорії конкурентоспроможності та структурних змін як базис перебудови економіки

Короткий зміст

Характерною рисою світової економіки останнього десятиліття ХХ та початку ХХІ ст. стала всеосяжна глобалізація економічних, політичних та соціальних процесів, які мали і мають свій вплив на світове господарство, формуючи різносторонні та багатоваріантні шляхи його розвитку. Поступове зміцнення взаємозв’язків національних економік за часів глобалізації актуалізує проблему підвищення їхньої конкурентоспроможності, яка є необхідною умовою сталого розвитку в жорсткому конкурентному середовищі [131, с.193].

Теорія конкурентоспроможності умовно може бути визначена як самостійна галузь наукового знання зі своїм об’єктом та предметом аналізу. Якщо розділяти точку зору Дж. Кейнса, який поділяє функції економічної науки на позитивну та нормативну, то її можна визначити як один із можливих варіантів нормативної теорії конкуренції. Але одностайність стосовно правильності предметного оформлення та завдання теорії конкурентоспроможності супроводжується повною невизначеністю у питанні відмінностей між предметами аналізів теорії конкурентоспроможності та теорії конкуренції, а також неоднозначністю: відношення “детального аналізу конкуренції” до “конкурентного аналізу” [138, с.53].

Деякі вітчизняні нуковці вважають [189, с.6], що термін “конкурентний” використовується як характеристика ринку, на якому може бути присутня конкуренція, проте відсутні інституційні обмеження конкуренції. Таким чином, використання терміна “конкурентність” стосовно території (регіону, держави тощо) буде означати територію, яка характеризується наявністю конкурентних ринків, а конкурентність сприятиме появі конкурентоспроможних суб’єктів даних ринків.

З метою глибшого розуміння сутності теорії конкуренції та зв’язків із сферою стратегічного менеджменту слід детальніше розглянути основні етапи її формування, які висвітлені у ключових концепціях представників класичної політичної економії, де учасники тої чи іншої течії, в силу ракурсу своїх досліджень розробляли та відкривали все більш нові та ґрунтовні підходи до визначення конкуренції [71]. Зокрема, ще А. Сміт [202] вперше довів, що конкуренція, вирівнюючи норми прибутку, приводить до оптимального розподілу капіталу та праці. Вона покликана врівноважувати економічну ефективність та приватні інтереси. З такої позиції А.Сміт ототожнював конкуренцію з “невидимою рукою” ринку – рівноважним механізмом. Можна вважати, що модель досконалої конкуренції, сформульована А.Смітом, повністю виключає будь-який контроль над ринковими  процесами. В його теоретичних положеннях координаційним елементом виступає цінова система, а вільна конкуренція на ринках факторів виробництва має тенденцію до вирівнювання переваги цих факторів у всіх галузях, чим і встановлює оптимальний розподіл ресурсів між галузями [65, с.32].