ПРАВОВА КОМУНІКАЦІЯ В КОНТЕКСТІ ПОСТКЛАСИЧНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ :

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах, у період розбудови демократичної, правової Української держави, переосмислення змісту права та пов’язаних з його реалізацією видів суспільної діяльності й правовідносин у контексті комунікативної філософської парадигми, безперечно, є актуальним з точки зору низки науково-теоретичних та практичних аспектів.

Теоретична потреба такого аналізу зумовлена кризою класичного раціоналізму, зорієнтованого на підпорядкування реальності певним “гармонізуючим” принципам та схемам, котрі розглядались або як апріорні ідеї самого розуму, або ж як трансцендентні властивості самих речей, з якими мають узгоджуватися людські взаємовідносини. Відповідним чином, домінувальною тенденцією в сучасній світоглядно-методологічній сфері стало зміщення акценту: від спроб “підлаштування” дійсності під певну “універсальну схему” – до пошуку форм оптимальної взаємодії досліджуваних предметів, властивостей та процесів. В аспекті цієї концепції суспільні закони доцільно розглядати, по-перше, з позиції збалансування людських стосунків – комунікації, що є витоком формування та об’єктом застосування права. При цьому останнє фігуруватиме вже не як безапеляційна владна воля законодавчого суб’єкта, а як онтологічна резольвента інтерсуб’єктивної взаємодії.

По-друге, в теоретичній правовій науці нині існує ряд проблем узгодження і застосовності загальної теорії комунікації й так званої універсалістської макроетики до правової діяльності як такої та до ряду її сфер – зокрема (оскільки дієвість загальнокомунікативних принципів тут ускладнюється нормативними, адміністративними, державними і політичними та іншими чинниками, що здатні скласти противагу вищеназваним принципам).

По-третє, в плані окреслених дослідницьких напрямів виникає цілком закономірне питання щодо залежності комунікативних процесів та способів їхньої організації від соціально-економічних, психологічних, аксіологічних, етичних, лінгвістичних та інших соціокультурних факторів.

По-четверте, оптимізація регулювання суспільних відносин у сфері комунікації потребує створення єдиної системи комунікативного права, яка, на жаль, поки що відсутня.

По-п’яте, назріла низка проблем правового регулювання та вдосконалення правової масової комунікативної діяльності з метою реалізації практично-прикладної (праксеологічної) функції (йдеться про труднощі, викликані: з одного боку, орієнтацією на зняття комунікативних бар’єрів і максимальне розширення свободи комунікації, а, з іншого, – потребою в обмеженні цієї свободи в інтересах слідства, конфіденційності тощо).

Не продовжуючи переліку аспектів актуальності обраної теми наукового дослідження, відзначимо доцільність пошуку комунікативних механізмів виникнення, розвитку, функціонування права, а також шляхів удосконалення його реалізації засобами правової комунікативної діяльності. Адже в такому ракурсі проблема синтезу теорії права та теорії комунікації досі не розглядалася, в той час як, на нашу думку, саме цей аспект даної проблеми передбачає найбільш широкий діапазон можливостей в плані узгодження організаційних та функціональних характеристик правового регулювання з сучасними трансформаціями суспільного буття.

Питання, яким присвячено пропоноване дослідження, аналізуються в сучасній науковій літературі переважно у контексті усталених напрямів. Загальна теорія комунікації знайшла висвітлення у роботах К.-О. Апеля, Д. Бьолера, В. Гьосле, Г. Йонаса, В. Кульмана, А. Макінтайра, А. Піппера, Д. Пітерса, Дж. Роулза, Р. Рорті, П. Ульріха, К. Ясперса та ін. Вчені аналізують логіко-філософські підвалини комунікативної організації суспільства, що зумовлюють загальнолюдські цивілізаційні цінності. Останні при цьому мають визначати суспільно-природну основу будь-якої нормативної регуляції людської спільноти.

Водночас, підкреслимо, даний підхід потребує конкретизації в плані специфіки сфер здійснення комунікативних процесів та суспільно-культурних факторів, що впливають на характер та спрямування цих процесів. Тому вищезгаданий аналітичний напрям доповнюється також філософсько-правовими, соціологічними та психологічними дослідженнями комунікації, представленими у працях В. Бачиніна, С. Борисньова, А. Брудного, Л. Буєвої, В. Іванова, А. Козловського, М. Костицького, С. Кримського, С. Максимова, В. Моісеєва, В. Табачковського та ін. Аналізу проблем побудови комунікативного права до певної міри присвячені наукові праці Є. Вартанової, В. Грищенка, В. Павловського та ін.

Науково-теоретичну основу у вивченні правових основ комунікативної діяльності правників становлять, насамперед, дослідження у галузі правової культури і правосвідомості відомих учених: В. Бабкіна, К. Бєльського,
П. Баранова, М. Братасюк, В. Бурмистрова, О. Гвоздіка, Н. Граната,
В. Головченка, О. Зайчука, В. Зеніна, Г. Злобіна, Є. Зорченка, В. Казміренка,
Л. Казміренко, В. Камінської, Д. Керімова, М. Козюбри, В. Копейчикова,
В. Котюка, В. Кудрявцева, В. Казимірчука, О. Лукашової, О. Манохи,
М. Матузова, Г. Маркової, С. Назаренко, В. Оксамитного, Г. Остроумова,
Д. Потопейка, І. Разумовського, О. Ратінова, М. Рейснера, Р. Русинова,
В. Сальникова, В. Сапуна, Н. Соколова, О. Семітка, В. Сирцева, Р. Сафарова,
С. Сливки, О. Татаринцевої, О. Тихомирова, Є. Федика, В. Щегорцева,
Л. Явича, Б. Яковлєва. Культурологічні, аксіологічні, етичні та лінгвоюридичні аспекти комунікації стали об’єктом досліджень Ф. Бацевича, Є. Бистрицького, Є. Галяшиної, А. Гайди, Н. Голєва, Т. Грушевської, С. Зархіної, А. Садохіна та ін. Втім, комунікативна концепція права розробляється поки що досить незначною кількістю авторів, серед яких можна назвати, зокрема,
Ю. Ґабермаса, Н. Лумана, Д. Нелкена, Ю. Оборотова, А. Полякова,
П. Рабіновича, Марка ван Хоека, І. Честнова.

Істотною прогалиною у розглядуваній царині досліджень залишається, на наш погляд, аналіз специфіки, кардинальних проблем правового регулювання та шляхів удосконалення комунікації у сфері правовідносин і діяльності органів правопорядку, у т.ч. за допомогою сучасних інформаційно-комунікативних технологій, системи Інтернет та інших засобів масової комунікації. До того ж, ця комунікативна діяльність потребує вивчення в контексті функціонування суспільства як динамічного системного утворення, що самоорганізується через комунікативну регуляцію. Зазначений зріз проблеми поки що залишається поза увагою дослідників.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 649-р “Про затвердження Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі органів внутрішніх справ” (щодо використання сучасних інформаційно-психологічних технологій у діяльності ОВС і проведення міжгалузевих досліджень на стику юридичних та інших наукових галузей знань), Наказу МВС України від 5 липня 2004 року № 755 “Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення, впровадження в практичну діяльність ОВС, на період 2004–2009 рр.”, а також за темою досліджень кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ “Методологія вивчення державно-правових явищ; філософії права; стану і перспектив розвитку ОВС України” (шифр роботи 0113; державний реєстраційний номер 0106U003648).

Мета і завдання дослідження. Мета праці зводиться до комплексного науково-теоретичного аналізу та вивчення, з одного боку, ключових напрямів оптимізації регулювання правової комунікативної діяльності та, з іншого, – їх комплексного філософсько-правового обгрунтування на підставі тих базових механізмів міжсуб’єктних інтеракцій, що лежать в основі генерування сучасного права.

Визначені такі основні завдання дослідження:

проаналізувати суспільно-буттєві, гносеологічні, антропологічні та ціннісні виміри права, що спричинили радикальні зміни у розумінні сутності права на етапі нинішніх демократичних трансформацій суспільства, а також окреслити концептуальні засади та основні напрями сучасних досліджень комунікативної природи права і правової комунікації як фактора формування правосвідомості;

дослідити низку основних проблем, пов’язаних із законодавчими основами і правовим регулюванням комунікативних процесів у сфері правовідносин, та розробити й систематизувати теоретико-методологічні засоби їхнього вирішення;

визначити критерії і чинники підвищення ефективності комунікативної діяльності в системі функціонування органів правопорядку та сформулювати авторські пропозиції щодо напрямів її інтенсифікації правовими засобами;

з’ясувати особливості узусу правової комунікативної діяльності через засоби масової комунікації і новітні інформаційні технології та орієнтири вдосконалення її нормативних підвалин.

Об’єктом дослідження є сфера суспільних відносин, пов’язаних із комунікативною діяльністю системи інституцій правопорядку у контексті посткласичного праворозуміння.

Предмет дослідження – суть і закономірності функціонування комунікативних інтеракцій та їх правове регулювання з позицій сучасної організації правовідносин.

Методи дослідження – використані як загальнонаукові, так і філософсько-концептуальні та спеціальні методи дослідження. Методологічним підґрунтям є основи загальної теорії пізнання, зокрема діалектичний метод наукового пізнання явищ дійсності в їх розвитку та взаємозв’язку (для встановлення взаємозв’язку і динаміки взаємодії державно-правових інституцій у комунікації). Використані також: філософсько-антропологічний метод (для вивчення біосоціальної природи особи та її вияву у суспільних відносинах); метод системно-структурного аналізу застосовувався у теоретичному моделюванні комунікативних процесів та виробленні концепції комунікативного забезпечення юридичної діяльності; для встановлення узгоджених змін, запропонованих до нормативно-правових актів, що стосуються комунікативної діяльності, як елемента національної правової системи та правової системи міжнародного рівня. З позицій порівняльно-правового методу в роботі аналізуються наукові підходи до визначення оптимальних напрямів правового регулювання комунікативних відносин. Історико-генетичний метод слугував для аналізу еволюції філософсько-правових засад професійної правової комунікації; метод експертних оцінок та міждисциплінарний метод – аналізу комунікативних дій правників у кризових умовах; герменевтико-лінгвістичний метод (для дослідження механізмів актуалізації комунікативно-правових феноменів крізь призму загальних принципів перцепції та інтерпретації мовних елементів); соціологічні методи: метод тестування – для встановлення рівня ефективності правової комунікації, метод анкетування та інтерв’ювання – при апробації критеріїв оцінки взаємодії різних типів комунікантів, встановленні сутнісних характеристик правової комунікації та окресленні діапазону можливих шляхів її удосконалення. Як метод з-поміж предметних філософських систем знань використана комунікативна теорія Ю. Ґабермаса.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

вперше:

–        досліджено механізми координації між комунікативними витоками права та його зворотним впливом на суспільну комунікацію через систему організації правовідносин;

–        узагальнено й систематизовано концептуальні засади правової комунікації як одного з основних чинників формування громадянської демократичної правосвідомості;

–        обгрунтовано ідею створення та сформульовано загальні принципи й кардинальні спрямування розробки системи комунікативного права як самостійного інституту, призначеного для регулювання як відповідних суспільних відносин, так і діяльності органів державної влади та правопорядку щодо забезпечення права на комунікацію;

–        запропоновано авторський теоретико-модельний підхід до пошуків вирішення проблеми оптимізації нормотворення й правового регулювання в галузевому комунікативному праві, що регламентує професійно-юридичну та правоохоронну діяльність;

–        розроблено систему критеріальних вимірів ефективності правової комунікативної діяльності з позиції інтегративної оцінкової матриці, що поєднує в собі аксіологічний, семіотичний та герменевтичний аспекти результативності даної діяльності;

–        сформульовано методику визначення протиправного характеру комунікативних дій і бездіяльності та міри відповідальності, передбачуваної негативними наслідками, котрі вони справляють на емоційно-психологічний стан особи;

набули подальшого розвитку:

–        обгрунтування положення про те, що в контексті демократичного суспільства сутнісний зміст права переосмислюється у напрямі його визначеності не стільки владно-вольовими мотивами, скільки тими комунікативними механізмами, що лежать в основі творення нормативних начал суспільної належності;

–        систематизація сучасних досліджень комунікативної природи права та визначення специфіки правової комунікації;

–        окреслення пріоритетних спрямувань професійно-правової комунікації в плані її конструктивного впливу на масову правосвідомість у процесі побудови правового суспільства;

–        виявлення та дослідження ряду типових комунікативних бар’єрів у реалізації законних інтересів особи, а також узагальнення причин їхнього виникнення та шляхів їх подолання;

–        формулювання, систематизація та взаємоузгодження законодавчих основ правової комунікації;

–        визначення способів підвищення ефективності правової комунікативної діяльності та засад раціоналізації її унормування;

–        накреслення комунікативних стратегій пошуку консенсусу та правового врегулювання ситуацій екстремальної конфліктності;

–        виявлення механізмів координації правових комісивів і факторів моральної відповідальності за емоційно-психологічний стан особи та юридичну безпеку під час діалогічного типу комунікації;

–        пропозиції щодо побудови симетризованої комунікативної моделі організації відносин між правоохоронними органами та населенням;

–        характеристика правового аспекту масової комунікації та тих його особливостей в сучасному інформаційному суспільстві, котрі належить враховувати при нормативізації і регулюванні комунікативних відносин даного типу;

–        розробка методологічних засад та пропозицій щодо системи заходів, спрямованих на удосконалення правової комунікативної діяльності шляхом застосування засобів масової комунікації;

–        філософсько-правова оцінка механізмів регулювання комунікативних відносин у сфері використання новітніх інформаційних технологій.