ПРАВОВИЙ РЕЖИМ РОСЛИННОГО СВІТУ УКРАЇНИ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дослідження, визначаються предмет та об’єкт, формулюються мета і основні завдання роботи, характеризується методологія дисертаційного дослідження, підкреслюється теоретична та практична спрямованість отриманих результатів, наводяться дані щодо апробації дослідження.

Розділ 1 „Рослинний світ як об’єкт екологічних правовідносин” складається з трьох підрозділів, в яких визначається поняття рослинного світу, види природних рослинних ресурсів, законодавство, що регулює використання, відтворення та охорону рослинного світу.

У підрозділі 1.1. „Поняття рослинного світу” шляхом дослідження сфери дії законодавства про рослинний світ та системного змісту законодавчого поняття рослинного світу обґрунтовано висновок про те, що законодавче визначення цього поняття доцільно викласти у наступній редакції: „рослинний світ - це сукупність усіх видів рослин, що належать до лісової та нелісової рослинності, а також грибів та природних рослинних угруповань, які мають особливий правовий режим”.

На основі аналізу законодавчого визначення поняття „рослинний світ” та його системного змісту, обґрунтовано пропозиції щодо необхідності доповнення ст. 3 Закону України „Про рослинний світ” визначеннями загальних термінів „рослини” та „гриби”, які є основними складовими рослинного світу.

В результаті дослідження співвідношення між поняттями „рослинний світ”, „флора”, „рослинність” зроблено висновок про те, що терміни „флора” та „рослинність” на сьогодні не вважаються юридичними поняттями природних об’єктів та вживаються переважно у природничих науках для характеристики різних аспектів (видового складу, чисельності тощо) сукупності рослин чи рослинних угруповань. Наведені поняття не є тотожними за змістом між собою та з юридичним поняттям „рослинного світу”, що вживається для характеристики правового режиму відповідного об’єкта природи. Разом з тим, вважається правомірним вживання терміну „флористичний”, запропонованого О.І.Крассовим, (як умовного аналога терміну „рослинний”) при характеристиці відповідної галузі законодавства та майбутньої галузі права.

На основі характеристики різних наукових підходів до тлумачення юридичного поняття „ліс” та аналізу змісту Закону України „Про рослинний світ” підтримано і додатково обґрунтовано висновок про те, що ліс, як сукупність рослинності, повинен розглядатися в якості основної складової рослинного світу.

Одночасно зазначається, що сучасне законодавче визначення терміну „ліс” дає підстави розглядати в якості складової рослинного світу не ліс взагалі, як природний комплекс, а лише його основний елемент – лісову рослинність. У зв’язку з цим норми щодо правового режиму рослинного світу повинні бути вихідними і мати загальний характер щодо норм про використання та охорону лісової рослинності.

У підрозділі 1.2. „Види природних рослинних ресурсів” при аналізі видів природних рослинних ресурсів зроблено висновок про те, що поділ на види, який здійснюється у природничих науках, стосується насамперед рослин, тоді як законодавством проводиться диференціація природних рослинних ресурсів. Між тим, зазначені поняття не співпадають, оскільки поняття „природні рослинні ресурси” є значно вужчим, аніж поняття „рослини” і за своїм змістом є складовою останнього.

Аргументується положення про те, що поділ природних рослинних ресурсів на природні лісові ресурси і нелісові ресурси, хоч і чітко не визначений Законом України „Про рослинний світ”, проте наявність окремої галузі природноресурсового законодавства – лісового законодавства та застосування норм Закону України „Про рослинний світ” до регулювання використання лісових ресурсів у субсидіарному порядку (згідно з ч. 2 ст. 3 Лісового кодексу України) свідчить про істотне значення такої класифікації для диференціації правового режиму природних рослинних ресурсів.

На основі аналізу змісту ч. 3 ст. 4 Закону України „Про рослинний світ”, відповідно до якої визнання природних рослинних ресурсів ресурсами загальнодержавного значення може здійснюватися як на підставі законів України, так і підзаконних нормативно-правових актів, аргументується положення про те, що віднесення до природних ресурсів загальнодержавного значення повинно здійснюватися лише на підставі приписів, вміщених у актах вищої юридичної сили. Тому, на наш погляд, доцільно у ч. 2 ст. 39 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” та ч. 3 ст. 4 Закону України „Про рослинний світ” внести відповідні зміни: слова „законодавством України” замінити словами „законами України”.

Підрозділ 1.3. „Законодавство, що регулює використання, відтворення та охорону рослинного світу” присвячений характеристиці сучасного законодавчого регулювання правового режиму рослинного світу. При цьому встановлено, що до цього часу відсутня необхідна узгодженість між нормами Закону України „Про рослинний світ” та Лісового кодексу України в частині визначення видів загального та спеціального користування об’єктами рослинного світу. Крім того, з’ясовано, що в Законі України „Про рослинний світ” недостатньо повно врегульовано порядок здійснення спеціального використання природних рослинних ресурсів, що не належать до лісової рослинності, нечітко визначено загальні правила щодо обмеження використання природних рослинних ресурсів, залишені поза увагою права та обов’язки користувачів природних рослинних ресурсів, гарантії їхніх прав, не визначено строки користування об’єктами рослинного світу, підстави та порядок виникнення і припинення права користування природними рослинними ресурсами тощо.

У зв’язку з цим, підтримано пропозиції вчених щодо необхідності систематизації законодавства про охорону та використання природних рослинних ресурсів шляхом прийняття Кодексу про рослинний світ, який би вмістив норми про лісову та іншу рослинність. При цьому пропонується до такого кодифікованого акта включити окремий розділ, присвячений використанню природних рослинних ресурсів – „Використання природних рослинних ресурсів”.

Оскільки нормативно-правові приписи, які регулюють порядок використання та охорони рослинного світу, вміщені в актах різних галузей законодавства та, нерідко, в актах різної юридичної сили, це негативно позначається на ефективності правового регулювання. Робиться висновок про те, що у майбутньому найбільш оптимальним є законодавче регулювання відносин природокористування, в тому числі використання природних рослинних ресурсів, єдиним кодифікованим актом екологічного законодавства - Екологічним кодексом України. Обґрунтовується думка, що загальний кодифікований акт екологічного законодавства повинен, поряд з регулюванням відносин у сфері охорони навколишнього природного середовища, визначати як загальні засади природокористування, так і регулювати відносини щодо використання окремих природних об’єктів, їх комплексів та довкілля в цілому, в тому числі й містити норми щодо використання об’єктів рослинного світу. У зв’язку з цим пропонується включити до Екологічного кодексу окрему книгу, норми якої б забезпечували належне правове регулювання природоресурсових відносин.

Розділ 2 „Використання та відтворення природних рослинних ресурсів” складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються поняття та види використання природних рослинних ресурсів, а також процес їх відтворення.

Підрозділ 2.1. „Поняття використання природних рослинних ресурсів” присвячений з’ясуванню змісту поняття „використання природних рослинних ресурсів”, зокрема доцільно в якості вихідних використовувати загальні еколого-правові наукові підходи до понять „право природокористування” та „природокористування”. Загалом, термін „природокористування” вживають у широкому значенні, розуміючи під ним діяльність суб’єктів щодо використання природних об’єктів, природних ресурсів та комплексів для задоволення екологічних, економічних, оздоровчих, культурних, естетичних та інших потреб. Право ж природокористування в еколого-правовій науці традиційно розглядають у трьох значеннях: як правовий інститут; як суб’єктивне право, що належить певному суб’єкту; як правовідносини.

При характеристиці відповідних правовідносин більш обґрунтованим видається вживання термінів „природокористування”, „відносини природокористування”, тоді як терміном „право природокористування” доцільно позначати лише правовий інститут та суб’єктивне право.

В роботі характеризується співвідношення між правом лісокористування та правом користування рослинним світом. На основі аналізу наукових точок зору та норм Закону України „Про рослинний світ” аргументується висновок про те, що на сьогодні існують усі підстави для того, щоб розглядати „право лісокористування” різновидом (складовою частиною) „права користування природними рослинними ресурсами”.

Право користування природними рослинними ресурсами, як і право природокористування, слід розглядати в об’єктивному та суб’єктивному розумінні.

Так, право користування природними рослинними ресурсами є, насамперед, складним правовим інститутом, що включає сукупність еколого-правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо використання природних рослинних ресурсів. Зазначений правовий інститут складається із трьох основних груп правових норм. Зокрема, на нашу думку, основними складовими зазначеного правового інституту є: норми, що визначають загальні засади використання природних рослинних ресурсів; норми, що регулюють суспільні відносини з приводу використання лісів; норми, що регулюють суспільні відносини з приводу використання нелісової рослинності.

У зв’язку з цим робиться висновок, що норми щодо використання лісових рослинних ресурсів доцільно розглядати в якості складової частини складного, інтегрованого правового інституту права використання природних рослинних ресурсів.

Під правом користування рослинним світом у суб’єктивному розумінні слід розуміти гарантовану законодавством можливість суб’єктів вилучати корисні властивості природних рослинних ресурсів та здійснювати їх безпосередню експлуатацію для задоволення різноманітних потреб.

Доводиться твердження про те, що співвідношення суб’єктивного права користування рослинним світом і права користування рослинним світом як правового інституту полягає в тому, що право користування як правовий інститут є сукупністю норм права, що визначають зміст суб’єктивних правомочностей і обов’язків, якими наділяються користувачі у зв’язку з користуванням об’єктами рослинного світу.

У підрозділі 2.2. „Види використання природних рослинних ресурсів”  шляхом теоретичного дослідження наукових підходів до класифікації права природокористування, сформульованих еколого-правовою наукою, з’ясовано основні види та різновиди використання природних рослинних ресурсів за наступними критеріями: підставою виникнення права користування природними рослинними ресурсами; строками користування; метою використання природних рослинних ресурсів; суб’єктами; за формами організації природокористування; впливом на навколишнє природне середовище; рівнем охоронного режиму, встановленим для користування природними ресурсами; залежно від виду природних рослинних ресурсів.

Пропонується у „флористичному” законодавстві закріпити види використання природних рослинних ресурсів залежно від строків природокористування. При цьому доводиться, що строк використання природних рослинних ресурсів (зокрема у випадку спеціального природокористування) буде похідним від строку користування відповідною земельною ділянкою. А оскільки право користування земельною ділянкою відповідно до ст. ст. 92, 93 Земельного Кодексу України може бути як постійним, так і тимчасовим (на умовах оренди), то повинні виділятися за цим критерієм і відповідні види використання природних рослинних ресурсів.

Комплексний аналіз норм земельного та лісового законодавства дозволив внести пропозиції щодо усунення суперечностей між ними та уніфікації правових норм, що визначають строки тимчасового користування лісами і земельними ділянками лісогосподарського призначення.

В роботі виділено різновиди загального використання природних рослинних ресурсів залежно від мети природокористування. Пропонується визначити порядок та умови здійснення загального використання природних рослинних ресурсів на законодавчому рівні – Законом України „Про рослинний світ”.

У підрозділі 2.3. „Відтворення природних рослинних ресурсів”  на підставі з’ясування існуючих наукових точок зору відтворення природних рослинних ресурсів визначається як врегульована нормами „флористичного” права діяльність власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться об’єкти рослинного світу, спрямована на підвищення кількісних та якісних характеристик лісових та нелісових природних рослинних ресурсів.

Обґрунтовується також, що під відтворенням природних рослинних ресурсів доцільно розглядати і сукупність правовідносин, тобто врегульованих нормами „флористичного” права суспільних відносин, учасники яких наділені специфічними правами та обов’язками у сфері здійснення заходів, спрямованих на поліпшення кількісних та якісних характеристик природних рослинних ресурсів.

Доводиться, що правовідносини щодо відтворення природних рослинних ресурсів наділені специфічними ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших суспільних відносин, в тому числі відносин природокористування. Поряд з цим відмічається, що відносини щодо відтворення лісів і відносини, які виникають у процесі відтворення нелісової рослинності, мають багато спільних ознак, що зумовлено спільністю специфіки правового режиму об’єктів зазначених відносин (природних рослинних ресурсів), що в свою чергу позначається й на змісті таких відносин. Як видається, саме наведені фактори призвели в сучасний період до певної інтеграції правового регулювання суспільних відносин щодо відтворення природних рослинних ресурсів.

У зв’язку з цим аргументується висновок про формування нового складного правового інституту відтворення природних рослинних ресурсів, основу якого складають норми щодо відтворення лісової та нелісової рослинності, вміщені у Законі України ”Про рослинний світ”, ЛК України та інших нормативно-правових актах екологічного законодавства. Зазначений правовий інститут стане в майбутньому складовою частиною комплексної галузі – „флористичного” права.

Оскільки правовий інститут відтворення природних рослинних ресурсів є інститутом законодавства про рослинний світ, та, враховуючи особливу зацікавленість держави і всього суспільства у забезпеченні відтворення природних рослинних ресурсів, пропонується визначити порядок і способи відтворення рослинного світу нормативно-правовим актом вищої юридичної сили. У зв’язку з цим, істотного доповнення, на наш погляд, потребує Розділ ІІІ Закону України „Про рослинний світ” за рахунок детального визначення заходів щодо відтворення природних рослинних ресурсів, встановлення чітких вимог щодо способів такого відтворення, суб’єктів відтворення тощо.

У майбутньому зазначені норми Закону України „Про рослинний світ” в сукупності з відповідними приписами Лісового кодексу України складуть основу окремого розділу Кодексу про рослинний світ. При цьому деталізація нормативно-правових приписів щодо відновлення лісів та нелісової рослинності може забезпечуватися нормативними актами підзаконного характеру, прийнятими одним органом – Кабінетом Міністрів України. Тому норму, вміщену у ч. 2 ст. 24 Закону України „Про рослинний світ” пропонується викласти у наступній редакції: „Правила відтворення лісів і Правила відтворення нелісової рослинності затверджуються Кабінетом Міністрів України”.

Розділ 3 „Охорона рослинного світу” складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню поняття правової охорони рослинного світу, контролю у галузі охорони, використання та відтворення рослинного світу та юридичної відповідальності за порушення законодавства про рослинний світ.

У підрозділі 3.1. „Поняття правової охорони рослинного світу” дисертант аналізує різні точки зору науковців (А.П. Гетьман, С.С. Константиніді, В.Л. Мунтян, Н.Т. Осипов, В.В. Петров, А.А. Рябов, Ю.С. Шемшученко та інші) щодо поняття правової охорони рослинного світу і вважає, що правова охорона рослинного світу – це сукупність закріплених у законодавстві заходів, спрямованих на охорону, раціональне використання і відтворення рослинного світу, а також правовідносин, що виникають на підставі реалізації цих правових норм з метою збереження і підвищення природоохоронних, рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх, виховних, господарських функцій рослинного світу.

У підрозділі 3.2. „Контроль у галузі охорони, використання та відтворення рослинного світу” дається поняття контролю, зокрема екологічного, як функції державного управління, визначаються форми, суб’єкти і методи контролю в галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу. Дисертантом виділяються і обґрунтовуються інформаційна, попереджувальна і каральна форми контролю, а також методи контролю: спостереження, перевірка, переконання, припинення протиправних діянь, примус, попередження про відповідальність. З метою більш ефективної протидії екологічним правопорушенням внесена пропозиція про виведення Державної екологічної інспекції зі складу Міністерства охорони навколишнього природного середовища з наданням їй статусу Державного комітету України.

У підрозділі 3.3. „Юридична відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ” зроблено аналіз підстав і порядку юридичної відповідальності за порушення законодавства про рослинний світ. Внесені пропозиції про посилення кримінальних, адміністративних санкцій до порушників екологічного законодавства, а також про визнання юридичної особи суб’єктом злочину чи адміністративного правопорушення шляхом внесення відповідних доповнень до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ВИСНОВКИ

Результатом проведеного дисертаційного дослідження стало вирішення наукового завдання, яке полягало у з’ясуванні сутності та змісту правового режиму рослинного світу України. За результатами дослідження у дисертації обґрунтовано наступні висновки і пропозиції:

1. Існуюча практика природокористування в Україні веде до виснаження рослинних ресурсів і деградації лісових екосистем, у зв’язку з чим необхідна розробка і впровадження у практику альтернативної системи використання природних рослинних ресурсів та вдосконалення правового регулювання відносин щодо їх використання.

2. У забезпеченні належного відтворення природних рослинних ресурсів істотного значення має чітке встановлення на законодавчому рівні імперативних норм, що визначають обов’язки природокористувачів здійснювати заходи по відтворенню природних рослинних ресурсів. На жаль, у Законі „Про рослинний світ” відсутні спеціальні норми, які б визначали правовий статус користувачів природних рослинних ресурсів. Зазначену прогалину у рослинному („флористичному”) законодавстві пропонується усунути шляхом доповнення названого Закону нормами про права та обов’язки користувачів природних рослинних ресурсів.

3. З метою забезпечення системного змісту законодавчого поняття рослинного світу його доцільно викласти у наступній редакції „рослинний світ - це сукупність усіх видів рослин, що належать до лісової та нелісової рослинності, а також грибів та природних рослинних угруповань, що мають особливий правовий режим”. Необхідно також доповнити ст. 3 Закону України „Про рослинний світ” визначеннями загальних термінів „рослини” та „гриби”, які є основними складовими рослинного світу.

4. Правова охорона рослинного світу забезпечується сукупністю закріплених у законодавстві заходів, спрямованих на охорону, раціональне використання і відтворення рослинного світу, а також правовідносин, виникаючих на підставі реалізації цих правових норм, з метою  збереження і підвищення природоохоронних, рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх, виховних, господарських функцій рослинного світу. Правова охорона рослинного світу є сукупністю правових норм, які мають матеріальний і процесуальний характер.

5. Контроль в галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу охоплює весь механізм правового регулювання охорони, використання і відтворення рослинного світу, починаючи з розроблення правових норм, їх застосування і закінчуючи оцінкою результатів їх дії і рівня ефективності правового регулювання. І він є не лише функцією державного управління, а й гарантією виконання заходів з охорони рослинного світу.

6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ є складним інститутом права і представляє собою багатоаспектне правоохоронне правовідношення, пов’язане із застосуванням до правопорушника заходів впливу, передбачених законом. Особливістю юридичної відповідальності за порушення законодавства про рослинний світ є те, що необхідно керуватися як загальними положеннями, які регулюють цивільно-правову, кримінально-правову, адміністративну, дисциплінарну відповідальність, так і спеціальними нормами, які регулюють охорону і використання природних рослинних ресурсів. Норми різних галузей права повинні забезпечувати комплексний підхід до охорони рослинного світу.

7. Назріла необхідність систематизації законодавства про охорону та використання природних рослинних ресурсів шляхом прийняття Кодексу про рослинний світ, який би вмістив норми про лісову та іншу рослинність. При цьому до такого кодифікованого акта слід включити окремий розділ, присвячений використанню природних рослинних ресурсів – „Використання природних рослинних ресурсів”. Поряд із визначенням загальних положень щодо використання об’єктів рослинного світу, в такому розділі повинні міститися окремі глави, норми яких би визначали спеціальні вимоги щодо використання окремих видів природних рослинних ресурсів, в тому числі й лісових. Таким чином розділ би об’єднував три глави: „Загальні положення”, „Використання лісових ресурсів”, „Використання нелісових рослинних ресурсів”. У майбутньому найбільш оптимальним є законодавче регулювання відносин природокористування, в тому числі використання природних рослинних ресурсів, єдиним кодифікованим актом екологічного законодавства - Екологічним кодексом України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1.     Басай О. В. / Поняття правової охорони рослинного світу / О. В. Басай // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Ів.-Фр. – 2005. – Випуск 15. – С. 121 – 126.

2.     Басай О. В. / Кримінальна відповідальність за протиправне знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу / О. В. Басай // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Ів.-Фр. – 2006. – Випуск 16 – С. 114 – 118.

3.     Басай О. В. / Право користування природними рослинними ресурсами / О. В. Басай // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Ів.-Фр. – 2007. – Випуск 18. – С. 114 – 119.

4.     Басай О. В. Державний контроль в галузі охорони рослинного світу // Наше право – К. – 2007. –  № 1 – С. 97 – 101.

5.     Басай О. В. / Поняття використання природних рослинних ресурсів / О. В. Басай // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Ів.-Фр. – 2008. – Випуск 19. – С. 152–159.

6.     Басай О. В. / Поняття рослинного світу / О. В. Басай // Право України – К. – 2008. – № 2 – С. 83–87.

7.     Басай О. В. / Проблеми кримінально-правової охорони рослинного світу / О. В. Басай // Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” [Івано-Франківськ, 30 вер.–1 жовт. 2005 р.]. – Ів-Фр.: Юрид. ін-т Прик. нац. ун-ту ім. В.Стефаника – 2005. – 226 с.

8.     Басай О. В. / Держане управління в галузі охорон рослинного світу / О. В. Басай // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матер. Всеукр. міжвуз. наук. конф. молодих учених та аспірантів [Івано-Франківськ, 28 квіт. 2006 р.]. – Ів-Фр.: Юрид. ін-т Прик. нац. ун-ту ім. В.Стефаника – 2006. – 408 с.

9.     Басай О. В. / Окремі питання кваліфікації за незаконну порубку лісу / О. В. Басай // Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності: Матер. наук.-теорет. семінару [Івано-Франківськ, 12 – 13 трав. 2006 р.]. Ів-Фр.: Юрид. ін-т Прик. нац. ун-ту ім. В.Стефаника – 2006. – 66 с.

10.  Басай О. В. / Види використання природних рослинних ресурсів / О. В. Басай // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матер. Всеукр. міжвуз. наук. конф. молодих учених та аспірантів [Івано-Франківськ, 20 квіт. 2007 р.]. – Ів-Фр.: Юрид. ін-т Прик. нац. ун-ту ім. В.Стефаника – 2007. – 430 с.

11.  Басай О. В. / Актуальні питання використання природних рослинних ресурсів / О. В. Басай // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матер. Всеукр. наук. конф. [Івано-Франківськ, 11 квіт. 2008 р.]. – Ів-Фр.: Юрид. ін-т Прик. нац. ун-ту ім. В.Стефаника – 2008. – 445 с.

АНОТАЦІЯ

Басай О.В. Правовий режим рослинного світу України – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2008.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню правового регулювання охорони, використання та відтворення рослинного світу України. У дослідженні дається визначення понять „рослинний світ”, використання та відтворення природних рослинних ресурсів, визначено види природних рослинних ресурсів, форми їх використання. Аналізується чинне законодавство України, що регулює охорону, використання та відтворення рослинного світу, а також ефективність контролю у цій сфері. Розглянуті окремі питання юридичної відповідальності за порушення законодавства про рослинний світ. Розроблені й обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення правового режиму рослинного світу в Україні.

Ключові слова: рослинний світ, природні рослинні ресурси, ліс, використання природних рослинних ресурсів, відтворення природних рослинних ресурсів, охорона рослинного світу, юридична відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ.