РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЛІСИ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається стан її наукової розробки, визначається мета і завдання роботи, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, практичне значення та апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Юридична природа права приватної власності на ліси в Україні» складається з п’яти підрозділів, в яких визначаються поняття права приватної власності на ліси в Україні, становлення та розвиток права приватної власності на ліси в Україні, загальна характеристика лісу як об’єкта права приватної власності на ліси, суб’єкти права приватної власності на ліси, а також зміст права приватної власності на ліси.

Підрозділ 1.1. «Поняття права приватної власності на ліси в Україні» присвячений дослідженню сутності права приватної власності на природні ресурси в цілому, визначення поняття права приватної власності на ліси в Україні.

Дисертантка вважає, що право приватної власності на ліси є складним, комплексним інститутом, на структуру, зміст і характер якого впливають норми лісового, земельного, екологічного, природоресурсного, цивільного законодавства, а також норми інших галузей права. Особливості комплексного правового регулювання відносин права приватної власності на ліси відображені в ЗК України, ЛК України, в яких використані досвід і традиції розвитку права приватної власності на ліси в Україні як в попередні роки, так і здобутки науки земельного, екологічного та інших галузей права у питаннях правового регулювання права приватної власності на природні ресурси загалом.

Право приватної власності на ліси – це система законодавчо визначених спеціально-правових норм, які надають можливість громадянам та юридичним особам України у визначених межах володіти, користуватися та і на свій розсуд розпоряджатися на підставі правовстановлюючих документів земельною лісовою ділянкою та реалізовувати надані законом права та обов’язки власника лісу, нести юридичну відповідальність за їх невиконання.

Для того, щоб ефективно співіснував інститут права приватної власності на ліси з державною та комунальною формами власності на ліси, автор пропонує удосконалити нормативно-правову базу і механізм контролю за станом приватних лісів, який мав би реальну та результативну дію. Крім того, очевидно, що найбільш цінні ліси, що мають стратегічне значення для країни, повинні залишитися в державній власності.

При цьому дисертантка пропонує закріпити у чинному Лісовому кодексі України поняття права приватної власності, що дасть змогу більш чітко зрозуміти його сутність та особливості реалізації даного права громадянами та юридичними особами України.

У підрозділі 1.2. «Становлення та розвиток права приватної власності на ліси в Україні» здійснено історичний огляд зародження та розвитку основних уявлень про право власності на ліси в цілому, а також конкретний історичний період зокрема.

Процес становлення та розвитку правового регулювання відносин щодо права власності на ліси характеризується наступними етапами:

1.          Період Київської Русі – до Жовтневої Революції 1917 р. – на даному початковому етапі зароджуються основні уявлення про право власності на землю та інші природні ресурси в цілому. Основний акцент було зроблено щодо визначення суб’єктного складу відносин права власності на ліси, а також і щодо охорони лісів, які перебували у приватній власності. При цьому, за даний період переважала приватна форма власності на ліси;

2.          Радянський період (1917-1990 рр.) – проблема права власності на ліси розглядалася через загальну концепцію націоналізації усіх природних ресурсів держави, в тому числі і лісів. Прийняті нормативно-правові акти забороняли мати у приватній власності ліси, оскільки ліс визнавався загальним надбанням усього радянського народу;

3.          1990 р. – друга половина 2001 р. – започатковані земельна та аграрна реформи, які тією чи іншою мірою впливали на розвиток лісового законодавства України;

4.          Друга половина 2001 р. – до прийняття нового ЛК України 08 лютого 2006 р. – приймаються нормативно-правові акти, де поряд із державною та колективної формою власності на ліси закріплюється і приватна;

5.          Від введення в дію нового ЛК України – до сьогодення – відбувається значне пожвавлення у правовому регулюванні інституту права приватної власності на ліси у екологічному, лісовому, земельному законодавстві України.

Однак, незважаючи на значну кількість актів лісового законодавства щодо права приватної власності на ліси, вони не забезпечують вичерпного, комплексного регулювання всіх практичних аспектів реалізації права приватної власності на ліси в Україні, що й зумовлює необхідність їх подальшого доопрацювання, конкретизації та вдосконалення.

У підрозділі 1.3. «Загальна характеристика лісу як об’єкта права приватної власності в України» аналізуються наукові погляди щодо поняття „ліс” та „земельна лісова ділянка”. На основі цього дисертантка пропонує виділяти наступні особливості земельної лісової ділянки як об’єкта права приватної власності на ліси в Україні: 1) суб’єктний склад – громадяни та юридичні особи України; 2) місцезнаходження ділянки - така ділянка повинна знаходитись у складі певних угідь (земель сільськогосподарського призначення, які передаються у приватну власність сільськогосподарському підприємству чи фермерському господарству); 3) розмір ділянки - її площа не перевищує 5 гектарів; 4) замкненість ділянки.

У підрозділі 1.4. «Суб’єкти права приватної власності на ліси» зосереджено увагу на особливостях суб’єктного складу відносини права приватної власності на ліси в Україні. Аналізуються положення лісового та земельного законодавства щодо моменту виникнення у громадян та юридичних осіб України спеціальної право- та дієздатності. При цьому дисертанткою пропонується, що право- та дієздатність виникають у громадян України із досягненням повноліття, тобто з 18-річного віку або у зв’язку із вступом у шлюб, а у юридичних осіб – з моменту їх державної реєстрації. Дисертанткою пропонується у ЛК України закріпити перелік юридичних осіб, які можуть бути власниками лісу, а також підстави набуття та механізм реалізації даного права. Запропоновано внести зміни та доповнення до чинного ЛК України щодо обов’язкової спеціальної освіти суб’єктів права приватної власності на ліси для ведення лісового господарства у приватних лісоволодіннях. Важливим при характеристиці суб’єктного складу відносин права приватної власності на ліси в Україні є принцип забезпечення рівності права власності на ліси громадян та юридичних осіб, який виходить із загальних положень ст. 13 Конституції України, а також гарантії права власності на даний природний ресурс.

У підрозділі 1.5. «Зміст права приватної власності на ліси» визначено поняття, особливості правомочностей володіння, користування та розпорядження, які входять до змісту права приватної власності на ліси в Україні. Визначаючи сутність поняття правомочності володіння земельною лісовою ділянкою слід вказати на те, що вона включає юридичну забезпечену можливість громадян та юридичних осіб України вважати замкнену земельну лісову ділянку загальною площею до 5 гектарів своєю, зайняти її фізично, панувати над нею, обмежувати і не допускати інших осіб до цієї ділянки, крім випадків передбачених ЛК України та іншими нормативно-правовими актами. Право користування як елемент змісту права приватної власності на ліси в Україні передбачає можливість для громадян та юридичних осіб освоїти відповідну ділянку і самостійно вести лісове господарство, використовувати у встановленому законом порядку для потреб лісового господарства наявні на даній ділянці лісові ресурси, природні компоненти, а також споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів. Право розпорядження як елемент змісту права приватної власності на ліси – це гарантована лісовим законодавством України свобода громадянина та юридичної особи, яка полягає у їх можливості на свій розсуд в межах закону визначати юридичну долю земельної лісової ділянки, надавати можливість використовувати відповідну ділянку іншим особам, або добровільно відмовитися від права власності на земельну лісову ділянку на користь інших осіб.

Розділ 2 «Особливості реалізації права приватної власності на ліси в Україні» складається з трьох підрозділів, які присвячені поняттю, механізму та межам реалізації права приватної власності на ліси в Україні.

У підрозділі 2.1. «Поняття реалізації права приватної власності на ліси в Україні» досліджується юридична сутність реалізації права приватної власності на ліси. Зокрема, юридичну сутність реалізації права приватної власності на ліси в Україні пропонується розглядати через призму понять „здійснювати” та „набувати”. Реалізація права приватної власності на ліси в Україні визначається як правомірна діяльність громадян та юридичних осіб, у визначених законодавством України межах, що здійснюється за допомогою використання правових норм щодо володіння, користування та розпорядження земельною лісовою ділянкою для задоволення потреб та інтересів суб’єктів лісових правовідносин.

Підрозділ 2.2. «Механізм реалізації права приватної власності на ліси» присвячений особливостям механізму реалізації права приватної власності на ліси. До елементів механізму реалізації права приватної власності на ліси в Україні відносять: 1) правові норми лісового законодавства; 2) лісові правовідносини; 3) акти реалізації правових норм лісового законодавства; 4) способи впливу, дозволи і заборони щодо реалізації прав та обов’язків суб’єктів права приватної власності.

Механізм реалізації права приватної власності на ліси в Україні – це система елементів правового регулювання лісових правовідносин, яка включає правові норми, лісові правовідносини, акти реалізації правових норм лісового законодавства, способи правового впливу та форми реалізації права приватної власності його суб’єктами, що встановлюються у сфері здійснення даного права фізичними і юридичними особами України, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, управління та контролю, а також судовими органами в процесі здійснення їх діяльності, процедуру реалізації даного права з метою створення сприятливих умов для функціонування лісового господарства та задоволення потреб та інтересів громадян, юридичних осіб та держави.

Дисертанткою пропонується розглядати механізм реалізації права приватної власності на ліси в Україні через призму чотирьох форм: додержання, виконання, використання та застосування.

У підрозділі 2.3. «Межі реалізації права приватної власності на ліси в Україні» розглядається поняття, особливості та класифікація меж реалізації права приватної власності на ліси в Україні.

Межі реалізації права приватної власності на ліси – це гарантована Конституцією та законами України свобода дій громадян та юридичних осіб, яка передбачає можливість вибору варіантів поведінки по здійсненню правомочностей щодо земельних лісових ділянок з метою задоволення власних потреб, не порушуючи при цьому права та інтереси інших осіб, а також для забезпечення взаємозв’язку приватних і державних інтересів у сфері приватних лісових правовідносин. При цьому, основними засобами, які вливають на визначення даного поняття є правові обмеження, обмеження права, обов’язки власників земельних лісових ділянок та заборони.

Дисертантка пропонує межі реалізації права приватної власності на ліси класифікувати за такими критеріями: 1) за нормативним характером: а) загальні межі: (визначаються положеннями конституційного та цивільного законодавства щодо реалізації права власності в цілому (ст. ст. 13, 41 Конституції України, а також 3, 13, 319 та інші статті ЦК України); визначаються загальними положеннями земельного, екологічного законодавства щодо здійснення права приватної власності на земельні ділянки (ст. ст. 5, 91, 103-111, 167, 168 та інші статті ЗК України, розділ ХІ Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” та ін.); б) спеціальні межі (визначаються положеннями лісового законодавства, якими встановлено спеціальний правовий режим щодо використання земельних лісових ділянок); 2) за юридичної природою меж реалізації права приватної власності на ліси: а) правові обмеження; б) обмеження права; в) обов’язки суб’єктів права приватної власності на ліси; г) заборони.

ВИСНОВКИ

Результатом проведеного дослідження стало вирішення наукового завдання, яке полягало у з’ясуванні сутності та змісту реалізації права приватної власності на ліси в Україні. За результатами дослідження у дисертації обґрунтовано наступні висновки і пропозиції:

1. Під правом приватної власності на ліси слід розуміти систему законодавчо визначених спеціально-правових норм, які надають можливість громадянам та юридичним особам України у визначених межах володіти, користуватися та і на свій розсуд розпоряджатися на підставі правовстановлюючих документів земельною лісовою ділянкою та реалізовувати надані законом права та обов’язки власника лісу, нести юридичну відповідальність за їх невиконання. Для того, щоб ефективно співіснував інститут права приватної власності на ліси з державною та комунальною формами власності на ліси, автор пропонує закріпити у чинному Лісовому кодексі України поняття права приватної власності на ліси.

2. Становлення та розвиток суспільних відносин щодо права власності на природні ресурси в той чи інший історичний період часу, а також формування наукових розробок у досліджуваній галузі, свідчать про поетапне поступове зародження правових основ права приватної власності на ліси в Україні. І хоча напрацьовано значну частину нормативно-правових актів із даного питання, ці положення носять декларативний та загальний характер. Тому, необхідно поряд із існуючою системою лісового законодавства, прийняти Верховною Радою України Закон „Про національну лісову політику”. У даному Законі слід закріпити тенденції розвитку лісової політики держави, принципи еколого-економічного стимулювання сталого лісокористування та ведення лісового господарства в цілому. Водночас, пріоритетним, перш за все, у даному Законі повинно бути закріплення тенденцій розвитку щодо форм власності на ліси на найближчі роки.

3. Усталене поняття „право приватної власності на ліс” в більшості випадків фактично означає „право приватної власності на земельну лісову ділянку”. Право приватної власності на ліс виникає на земельну лісову ділянку. Дане поняття міститься у чинному ЛК України. Водночас, воно не позбавлено певних недоліків. В такому випадку для усунення певних неточностей, автор пропонує внести зміни до чинного ЛК України, закріпивши поняття „замкненої земельної лісової ділянки” як такої, яка відокремлена природними розривами (пустирями, болотами, ярами, схилами, водоймами та ін.) із встановленими межами, тобто відділена від основного масиву земель лісового фонду. Водночас, для більш точного визначення меж замкнених земельних лісових ділянок, необхідно прийняти Закон України „Про державний лісовий кадастр”.

4. Передача земельних лісових ділянок у приватну власність безоплатно в повній мірі не відповідає реаліям ринкової економіки України. В такому випадку, пропонуємо внести зміни та доповнення до ст. 12 ЛК України і виключити слово „безоплатно”, як одного із способу набуття у приватну власність земельної лісової ділянки. Окрім цього, пропонується внести зміни та доповнення до чинного ЛК та ЗК України щодо питання про визначення розміру деградованих та малопродуктивних угідь, які громадяни та юридичні особи залісять або створять нові ліси.

5. Аналізуючи ч. 2 ст. 12 ЛК України щодо визначення суб’єктного складу права приватної власності на ліси, слід наголосити, що законодавець не закріпив положення щодо належності до українського громадянства громадян як одних із суб’єктів даного права. На нашу думку, доцільно було б виходити з того, що право- та дієздатність виникають у громадян України із досягненням повноліття, тобто з 18-річного віку або у зв’язку із вступом у шлюб, а у юридичних осіб – з моменту їх державної реєстрації. У ЛК України необхідно було б закріпити перелік юридичних осіб, які можуть бути власниками лісу, а також підстави набуття та механізм реалізації даного права.

6. Автор підтримує думку, за якою, зміст права приватної власності на ліси має свої особливості. В сучасних ринкових умовах зміст права приватної власності на ліси не тільки зводиться до традиційного уявлення щодо правомочностей володіння, користування і розпорядження відповідними земельними лісовими ділянками, а може включати також управління, охорону, захист, гарантування, та обмеження щодо реалізації суб’єктивного права власності на відповідну земельну лісову ділянку. Пропонується у чинному ЛК України закріпити поняття володіння, користування та розпорядження лісами.

7. Під реалізацією права приватної власності на ліси слід розуміти правомірну діяльність громадян та юридичних осіб, у визначених законодавством України межах, що здійснюється за допомогою використання правових норм щодо володіння, користування та розпорядження земельною лісовою ділянкою для задоволення потреб та інтересів суб’єктів лісових правовідносин.

8. До елементів механізму реалізації права приватної власності на ліси в Україні можна віднести: правові норми лісового законодавства; лісові правовідносини; акти реалізації правових норм лісового законодавства; способи впливу, дозволи і заборони щодо реалізації прав та обов’язків суб’єктів права приватної власності. У цьому зв’язку, правові норми щодо права приватної власності на ліси в Україні регулюють лісові відносини щодо володіння, користування та розпорядження земельними лісовим ділянками. Вони адресовані персоніфікованому колу осіб (громадянам та юридичним особам України), діють в часі безперервно, не вичерпують кількості застосувань, їх чинність припиняється за відповідною процедурою, а саме у разі припинення прав на земельну лісову ділянку, у випадках, передбачених законом, або в разі добровільної відмови власника від права власності на дану ділянку на користь держави або територіальної громади.

9. Проведений аналіз елементів механізму реалізації права приватної власності, а також його форм можна констатувати, що механізм реалізації права приватної власності на ліси в Україні розглядається через призму чотирьох форм: використання, виконання, дотримання та застосування. З позицій лісового законодавства України, дотримання, як форма в системі механізму реалізації права приватної власності на ліси в Україні, полягає в утриманні від вчинення дій, які заборонені нормами лісового законодавства, а саме: незаконно вирубувати та пошкоджувати дерева і чагарники; знищувати або пошкоджувати ліс внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем, забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтоплення осушення та інших видів шкідливого впливу; засмічувати ліси побутовими і промисловими відходами; порушувати строки лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; знищувати або пошкоджувати лісові культури, сіянці або саджанці у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природного приросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу тощо. При виконанні, як одній із форм в системі механізму реалізації права приватної власності на ліси в Україні, можливим є виникнення конкретних лісових правовідносин, а також важливим є наявність суб’єктів даного права (громадян та юридичних осіб), встановлення між ними чіткого правового зв’язку та існування визначених законом юридичних фактів, як підстав набуття у приватну власність відповідних земельних лісових ділянок, зазначених у ст. 12, 13 ЛК України. Використання, як форма реалізації права в системі механізму реалізації права приватної власності на ліси в Україні, передбачає реалізацію можливостей, які надані лісовим та іншим законодавством, громадянами та юридичними особами щодо власності на лісові ресурси та їх використання в порядку, визначеному ЛК України; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; на придбання або іншим способом набуття земельної лісової ділянки; на спорудження у встановленому порядку виробничих та інших будівель й споруд, необхідних для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів тощо. Застосування, як специфічна форма реалізації права в системі механізму реалізації права приватної власності на ліси в Україні, полягає у реалізації суб’єктивного права власності на земельну лісову ділянку із участю компетентних органів та їх посадових осіб з метою врегулювання державних та приватних правовідносин щодо набуття даної ділянки у приватну власність.

10. Механізм реалізації права приватної власності на ліси в Україні – це система елементів правового регулювання лісових правовідносин, яка включає правові норми, лісові правовідносини, акти реалізації правових норм лісового законодавства, способи правового впливу та форми реалізації права приватної власності його суб’єктами, що встановлюються у сфері здійснення даного права фізичними і юридичними особами України, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, управління та контролю, а також судовими органами в процесі здійснення їх діяльності, процедуру реалізації даного права з метою створення сприятливих умов для функціонування лісового господарства та задоволення потреб та інтересів громадян, юридичних осіб та держави.

11. Межі реалізації права приватної власності на ліси – це гарантована Конституцією та законами України свобода дій громадян та юридичних осіб, яка передбачає можливість вибору варіантів поведінки по здійсненню правомочностей щодо земельних лісових ділянок з метою задоволення власних потреб, не порушуючи при цьому права та інтереси інших осіб, а також для забезпечення взаємозв’язку приватних і державних інтересів у сфері приватних лісових правовідносин. При цьому основними засобами, які вливають на визначення даного поняття, є правові обмеження, обмеження права, обов’язки власників земельних лісових ділянок та заборони.

12. Межі реалізації права приватної власності на ліси в Україні можна класифікувати за такими критеріями: 1) за нормативним характером: а) загальні межі: (визначаються положеннями конституційного та цивільного законодавства щодо реалізації права власності в цілому (ст. ст. 13, 41 Конституції України, а також 3, 13, 319 та інші статті ЦК України); визначаються загальними положеннями земельного, екологічного законодавства щодо здійснення права приватної власності на земельні ділянки (ст. ст. 5, 91, 103-111, 167, 168 та інші статті ЗК України, розділ ХІ Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” та ін.); б) спеціальні межі (визначаються положеннями лісового законодавства, якими встановлено спеціальний правовий режим щодо використання земельних лісових ділянок); 2) за юридичною природою меж реалізації права приватної власності на ліси: а) правові обмеження; б) обмеження права; в) обов’язки суб’єктів права приватної власності на ліси; г) заборони.