ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

Тварини були розподілені на 4 групи: перша – контроль; друга – 20 тварин, яким одноразово була трансплантована ККП; третя – 50 тварин, яким було змодельовано гостре асептичне запалення СОПР шляхом введення λ-карагінену в підслизову оболонку піднебінних дужок; четверта – 50 тварин, яким на тлі змодельованого асептичного запалення була проведена одноразова трансплантація ККП.

Плацента була заготовлена від соматично здорових донорів під час планової операції кесаревого розтину в стерильних умовах із дотриманням всіх правил асептики й антисептики. Плаценту кріоконсервували згідно спеціальної програми, розробленої в Інституті проблем кріобіології та кріомедицини НАН України (м. Харків) (Грищенко В.І. та ін., 1996).

Фрагмент плацентарної тканини розміром 0,5х0,5х0,5 см та об’ємом - 0,125см³ перед трансплантацією розморожували на водяній бані при температурі 38⁰C в умовах малої операційної експериментально-біологічної клініки з дотриманням усіх умов асептики й антисептики. Операційне поле попередньо обробляли розчином спирту і йоду, обкладали стерильними серветками. Після проведеного внутрішньоочеревинного наркозу гексеналом (із розрахунку 0,1 мг на 1 кг маси тіла) на плечі щура робили розріз шкіри довжиною 1,5 см, відсепаровували підшкірну кишеню, в яку вкладали трансплантат. Розріз шкіри зашивали вузлуватими кетгутовими швами та покривали асептичною пов'язкою. Гостре асептичне запалення моделювалося шляхом введенням розчину λ-карагінену (5 мг в 1 мл ізотонічного розчину хлориду натрію на одну тварину) у підслизову оболонку піднебінних дужок.

Матеріал для дослідження брали відразу після евтаназії тварин (згідно термінів експерименту). Так, у тварин другої групи забір проводили на 2-у, 7-му, 14-ту та 30-ту доби, у тварин третьої та четвертої груп – через 12 і 24 год, 2, 3, 5, 7, 10, 14, 21 і 30 діб. Слизову оболонку твердого піднебіння розрізали гострим лезом на невеликі сегменти і занурювали на добу в 4% розчин глютаральдегіду при температурі 4⁰С. Після відмивання в чотирьох порціях 0,1 М фосфатного буфера протягом 2 годин шматочки ущільнювали в ЕПОН-812 за методикою Лафта (Карупу В.Я., 1984). Напівтонкі зрізи отримували за допомогою ультратома УМТП-7, розташовували на предметному склі та забарвлювали толуїдиновим синім.

Для об’єктивної характеристики змін були вибрані наступні показники: щодо стромального компоненту – діаметр деяких ланок гемомікроциркуляторного русла (ГМЦР) (артеріоли, капіляри, венули), щодо паренхіматозного компоненту – зовнішній діаметр кінцевого відділу, діаметр його просвіту та висота мукоцитів, а також зовнішній діаметр вивідної протоки, діаметр її просвіту і висота головних клітин. Дослідження проводили за допомогою світлового мікроскопа «Carl Zeiss» (серійний номер 49394) та окуляр-мікрометра МОВ-1-16^х (ГОСТ 7865-56, серійний номер 731080). Мікрофотографування відібраних напівтонких зрізів здійснювали цифровим мікроскопом «Olуmpus» C 3040-ADU. Статистичний аналіз проводили за допомогою комп’ютерної системи STATISTICA for Windows методами параметричної статистики з використанням t-критерію Стьюдента (для оцінки достовірності відмінності між значеннями метричних показників попарно вибраних груп) та кореляційного аналізу з використанням коефіцієнта кореляції Пірсона.

Після вивчення напівтонких зрізів і оцінки результатів морфометричного аналізу структурних змін нами були відібрані з окремих блоків найбільш характерні ділянки для елекронномікроскопічного дослідження. Ультратонкі зрізи були отримані методом прицільного мікротомування на ультратомі УМТП-7. Контрастування тканин проводилося спочатку в насиченому розчині уранілацетату, а потім цитратом свинцю. Вивчення та фотогрофування об’єктів, викладених на паладієві опірні сіточки, здійснювалося за допомогою електронного мікроскопа МБР-100Л (серійний номер 38-76, ТУ 25-07-871-70) при прискорюючій напрузі 50-75 кВт.

Результати дослідження та їх обговорення. Строма піднебінних залоз представлена сполучнотканинною капсулою, яка складається з волокнистих структур (колагенових та еластичних волокон), численних судин ГМЦР, безмієлінових нервових волокон. Клітинний склад представлений фібробластами, макрофагами, плазмоцитами та невеликою кількістю тканинних базофілів. Від капсули всередину залози відходять перегородки, які розділяють залозу на 3-4 часточки, що підтверджується рядом літературних даних (Коптева Т.Н. и др., 1994; Костиленко Ю.П., 1999; Bialek E. J. et al., 2006).

Паренхіма залози включає кінцеві секреторні відділи та вивідні протоки. Кінцеві секреторні відділи представлені секреторними одиницями (мукоцитами), які приймають участь у синтезі специфічного для даної залози секрету. Клітини трикутної форми спрямовані своєю верхівкою до центру, а розширеною частиною прилягають до базальної мембрани. Світла цитоплазма мукоцитів рівномірно заповнена добре помітними гранулами муцину. Ядра мукоцитів сплющеної, майже дископодібної форми розташовані в базальній частині. Між мукоцитами є тісні міжклітинні контакти. Просвіти кінцевих секреторних відділів заповнені секретом низької оптичної щільності. Базально від мукоцитів знаходяться міоепітеліальні клітини, які мають витягнуту форму з певною кількістю цитоплазматичних відростків. Цитоплазма містить тонкі фібрили, розташовані у різних напрямках, що свідчить про здатність клітин до виведення секрету із секреторних одиниць у просвіт протоки (Шерстюк О.О., 1990; Layfield L. J. 2002; Suzuki S. et al., 2003). Ядра овальної форми займають центральну частину.

Піднебінні залози мають одну вивідну нерозгалужену протоку, зв’язану з округлими кінцевими відділами. Серед клітин є циліндричної форми головні та невеликі базальні. Головні клітини мають світлу цитоплазму, апікальна частина заповнена гранулами. Ядра займають центральне положення. Бічні поверхні сусідніх клітин утворюють тісні міжклітинні контакти. Просвіт вивідних проток округлої форми, містить слизовий секрет низької оптичної щільності.

При морфометричному аналізі нами встановлено, що в контрольній групі тварин діаметр артеріол становив 18,52±0,48 мкм, капілярів – 5,44±0,31мкм, венул – 29,18±0,58 мкм.

Проведений кореляційний аналіз діаметрів ланок ГМЦР контрольної групи тварин показав, що між артеріальною і венозною ланками є прямий сильний зв'язок (r=0,760, р<0,01). Між артеріальною та капілярною ланками він трохи менший (прямий середній), але залишається на межі із сильним (r=0,650, р<0,01). Встановлено прямий сильний кореляційний зв'язок між діаметрами венозної та капілярної ланок ГМЦР (r=0,780, р<0,01).

У контрольній групі тварин висота мукоцитів становила 22,84±0,97 мкм, зовнішній діаметр кінцевих секреторних відділів – 63,47±1,21 мкм, діаметр просвіту кінцевих секреторних відділів – 20,28±1,1 мкм.

Між показниками висоти мукоцитів і зовнішнього діаметру кінцевого відділу, висоти мукоцитів і діаметру просвіту кінцевого відділу є прямий середній кореляційний зв'язок (r=0,371 і 0,487 відповідно, р<0,05). Встановлено прямий сильний кореляційний зв'язок між показниками зовнішнього діаметру і діаметру просвіту кінцевих відділів піднебінних залоз щурів (r=0,923, р<0,01).

Висота головних клітин становила 15,56±1,23 мкм, зовнішній діаметр вивідних проток – 74,24±1,54 мкм, а діаметр їх просвіту – 39,56±1,86 мкм.

Між показниками висоти головних клітин і зовнішнім діаметром вивідних проток прослідковується прямий середній кореляційний зв'язок (r=0,672, р<0,01). Він є прямий сильний між показниками висоти головних клітин і зовнішнього діаметру та зовнішнім діаметром і діаметром просвіту вивідних проток піднебінних залоз щурів (r=0,839 і 0,895 відповідно, р<0,01).

При вивченні дії одноразової підшкірної трансплантації ККП на 2-у добу експерименту в міжацинарній сполучній тканині піднебінних залоз щурів ми виявили збільшення кількості тканинних базофілів, більшість з яких була в стані дегрануляції. Спостерігалося стоншення сполучнотканинних прошарків між сусідніми кінцевими відділами.

Реакція ГМЦР проявлялася на 2-у добу зменшенням діаметру артеріол на 18,9% (р<0,001) у порівнянні з показниками контрольної групи тварин та збільшенням на 7-му добу діаметрів венул ( на 30,7%, р<0,001) і капілярів (на 47,64%, р<0,001) у порівнянні з показниками контролю (табл. 1).

Максимальними значеннями діаметру ланок ГМЦР характеризувалася 7-ма доба експерименту. Кореляційний аналіз, проведений на 2-у і 7-у доби, продемонстрував прямий слабкий зв'язок між артеріолами і венулами (артеріоспазм на 2-у добу, порівняно з контролем) та зворотний між капілярами і венулами, а також артеріолами і капілярами. На 14-ту і 30-ту доби ми спостерігали поступове відновлення показників до контрольних даних.