МОРФОФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ ПРЕДСТАТЕЛЬНОЙ ЖЕЛЕЗЫ ЧЕЛОВЕКА И МЛЕКОПИТАЮЩИХ В ВОЗРАСТНОМ АСПЕКТЕ : МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ ЛЮДИНИ ТА ССАВЦІВ У ВІКОВОМУ АСПЕКТІ

Короткий зміст

Матеріали і методи дослідження. Для дослідження брали матеріал передміхурової залози людини у віці від 8 тижнів ембріогенезу до 85 років. Матеріал брали у осіб, загиблих в результаті таких причин, які не викликають змін органа, що вивчається. Ембріологічний матеріал одержаний в пологових будинках м. Запоріжжя (зародки і абортивні плоди брали від фізично здорових жінок), у дітей, дорослих і людей літнього і старечого віку, з моргу судово-медичної експертизи та патологоанатомічного відділення обласної клінічної лікарні, п'ятої дитячої лікарні,   медсанчастини заводу «Комунар» м. Запоріжжя. Вік визначали за даними історій хвороб, протоколів розтинів.

Дослідження здійснювалися відповідно до принципів Гельсінської декларації, прийнятої Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації (2000р.), Конвенції Ради Європи про права людини й біомедицини (1997), що відповідають положенням ВООЗ, Міжнародної ради медичних наукових товариств, Міжнародного кодексу медичної етики (1983 р.), «Загальним етичним принципів експериментів над тваринами», затвердженим I Національним конгресом з біоетики (Київ, 2001), погодженим з положеннями «Європейської конвенції по захисту хребетних тварин, які використовуються в експериментальних та інших наукових цілях» (Страсбург, 18.03.1986).

Весь досліджуваний матеріал розподілений на дев'ять вікових груп: період пренатального онтогенезу, період новонародженості (1-10 днів), дитячий вік (від року до 11 років), підлітковий період (13- 16 років), юнацький вік (17-21рік), перший зрілий вік (22-35 років), другий зрілий вік (36-60 років), літній вік (61- 75 років), старечий вік (75-90 років). В основу класифікації покладені рекомендації, прийняті конференцією з вікової морфології, фізіології і біохімії (Москва, 1965).

Кусочки простати фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну, рідинах Карнуа і Буена, а потім поміщали в парафін і виготовляли серійні зрізи за загальноприйнятою методикою Е. Пірса (1962). Потім виготовляли зрізи товщиною 5-6 мкм. Парафінові зрізи забарвлювали гематоксиліном Карацці і Ерліха, еозином, азур II – еозином, ставили ШИК-реакцію. Вивчення мікропрепаратів проводилося на мікроскопі Olimрus BX-41 з цифровою камерою С-4040 zoom і персонального комп'ютера. Вимірювання морфометричних характеристик лімфоїдної популяції проводили за допомогою комп'ютерної системи цифрового аналізу із зображенням VIDAS-368 (Kotron Electronik, Німеччина). Зображення, які одержували на мікроскопі AXIOSKOP за допомогою високочутливої камери COHU-4722 (CONU Inc., США), були введені в комп'ютерну систему цифрового аналізу VIDAS-386 (Kotron Elektronik, Німеччина).

В якості первинних антитіл використовували моноклональні антитіла до CD 34- ендотелій (клон DO-7, Dako Cytomation), Ki-67 (клон MIB-1, DakoCytomation) – показник проліферативної активності, AR – рецептори до андрогенів, PSA – простатспецифічний антиген, LSMA – маркер гладком`язового актину. Для кожного маркера ми проводили контрольні дослідження з метою виключення недійснопозитивних чи несправжньонегативних результатів. Важливою умовою якісного імуногістохімічного забарвлення є правильно підібраний титр антитіла, а також час та температура інкубації. Оптимальна температура інкубації 24^◦ С протягом 10 – 30 хв., в залежності від типу і розведення антитіла. Подальшу обробку проводили за допомогою системи візуалізації LSAB - 2 (DAKO) протягом 10 хв. кожним реактивом з біотинильованими антитілами та стрептавідін-пероксидазним комплексом. Потім проводили реакцію з хромогеном (DAB (DakoCytomation)), оцінюючи якість взаємодії під контролем мікроскопа від 20 секунд до 3 хвилин. Для ідентифікації клітин у лімфоїдних утвореннях використовували вказівки (В.П. Бикова, О.П. Терезина, 1995; Д.Б. Никитюк, 1998).

В результаті дослідження лімфоїдних структур було виділено 6 класів клітин: 1-й клас - лімфобласти, 2-й клас - малі лімфоцити, 3-й клас - середні лімфоцити, 4-й клас - плазматичні клітини, 5-й клас - макрофаги, 6-й клас - клітини з ознаками деструкції.

Експериментальні дослідження були проведені на 150 статевозрілих щурах-самцях лінії Вістар ( отриманих з віварію ін-ту фармакології і токсикології АМН України, м. Київ) масою 220-240 г (вік 5-6 місяців). Піддослідні тварини були розділені на три групи: перша - інтактні тварини (40 щурів), друга група - експериментальна (70 щурів) і третя група - контрольна  (40 щурів). Три групи знаходилися в однакових умовах. Експеримент проводився в осінньо-зимовий період року. До і під час експерименту щури знаходилися у віварії при t 20-25 C, вологості не більше 50%, об'ємі повітрообміну (витяжка-притока) 8:10, в світловому режимі “ніч - день”, в стандартних пластикових клітках (не більше 6 особин в кожній), на стандартному раціоні. Проводилося щоденне спостереження за поведінкою і загальним станом тварин.

 Всі щури, використані в експерименті, були здорові і активні, мали охайний вигляд. Експериментальним тваринам вводили внутрім'язово імуноглобулін людський нормальний в дозі 1мг. Для нього характерні висока антигенна активність і відсутність токсичної, пірогенної, ад’ювантної дії. Контролем для решти груп тварин були щури, яким вводили фізіологічний розчин в еквівалентних об'ємах. Враховуючи наявність циркадних ритмів в лімфоїдних органах, забій щурів проводився в один і той же час доби. Евтаназія щурів проводилася строго під ефірним наркозом на 3, 7, 14, 21 добу з дотриманням «Правил проведення робіт з експериментальними тваринами». Для дослідження брали передміхурову залозу щурів, яка фіксувалася в рідині Буена, проводилася в зростаючій батареї спиртів і заливалася у віск-парафін. Готувалися серійні зрізи товщиною 5-6 мкм, які забарвлювалися гематоксилін - еозином. Для оцінки накопичення глікогену і ШИК-позитивних глікозаміногліканів ставили реакцію Шиффа з обробкою і без обробки амілазою з забарвленням ядер гематоксиліном. Одержані цифрові дані оброблені статистично з обчисленням відповідних показників. Все це дозволило одержати достовірні дані при рішенні поставлених задач.

Методом лектинової гістохімії на лімфоцитах, які містять рецептори до лектину арахісу (РNА), що специфічно зв'язуються із залишками b-D –галактози, лектин сої (SBA), специфічний до залишків N-ацетил-, сD- галактозаміну, виконували з використанням прямої реакції з кон’югатом і пероксидазою хріну з відкладенням пігментної бензидинової мітки.

Лімфоїдні клітини, на мембранах яких присутні рецептори до лектину арахісу, є Т-лімфоцитами на різних стадіях диференціювання, тобто незрілі, що показано у ряді робіт (Л.І. Іванюта, 1996; Я.М. Кабак, 1968), а також подібні рецептори визначаються на поверхні лімфобластів гермінативних центрів лімфоїдних вузликів. Лімфоцити з рецепторами до лектину сої, за даними авторів (Л.І. Іванюта, 1996; Я.М. Кабак, 1968), є В-лімфоцитами, що не завершили процеси диференціювання в центральних органах імунної системи. Обробку зрізів здійснювали розчином кон’югата лектину з пероксидазою хріну (лектин - НRP) протягом 8 годин при кімнатній температурі в темряві після попередньої інактивації ендогенної пероксидази, обробки досліджуваних зрізів протеазами протягом 10 хвилин при t +37◦ C і проведення кислотного гідролізу за Quintarelli et al. (1961) для відщеплення сіалових кислот. Контрольні зрізи інкубували з кон’югатом лектин-HRP у присутності 0,4% розчину відповідного моносахариду.

Лектини виготовлені в лабораторії “Лектинотест” з сировини Карпатського регіону (м. Львів).

Кількість розподілу вузликів визначали на тотальних препаратах передміхурової залози як у області залозистого епітелію, так і в стромі досліджуваного органу, забарвлених за методом Сирцова В.К. (1981) – авторське свідоцтво № 964522. З цією метою підраховували кількість лімфоїдних утворень на площі 1 см² передміхурової залози чоловіків різного віку. Окрім цього вивчалася форма вузликів, розміри і площа.

Вивчення кровоносних судин, ланок мікроциркуляторного русла здійснювали комплексними морфофункціональними методами, шляхом підрахунку діаметру кровоносних судин і їх кількості на пошарово виготовлених серійних зрізах кожного лімфоїдного утворення. Кровоносні судини мікроциркуляторного русла класифікувалися на артеріоли, капіляри і венули. Діаметр внутрішнього просвіту судин гемомікроциркуляторного русла лімфоїдних скупчень, а також розміри лімфоїдних утворень вимірювали за допомогою мікрометра окуляра типу МОВ-1-15х на тих серійних гістологічних зрізах, де лімфоїдні скупчення були найбільшими. Визначали абсолютну площу лімфоїдних скупчень, яку обчислювали за формулою S=π/4* (a*b), де S-абсолютна площа лімфоїдних структур в мкм 2, π = 3,14 а і b-найбільший і найменший діаметри лімфоїдних структур (Г.Г.Автанділов, 1990; М.В. Головизнін, 1993; В.М. Запорожан, В.К.Напханюк, 2000). Кровоносні судини мікроциркуляторного русла класифікувалися на артеріоли, венули і капіляри (Е.Ю. Гусєв, В.Л. Поносов, 1991; В.М. Запорожан, В.К. Напханюк, 2000). Статистична обробка отриманих результатів проведена за допомогою програм Statgraph на персональному комп'ютері «PentiumII». Враховувалася середня арифметична величина (М), середнє квадратне відхилення (б) і стандартна помилка середньої арифметичної (S). Порівняння середніх значень проводили за показниками Фішера – Стьюдента. Відмінності двох середніх вважали достовірними при Р<0,05. Для обчислення початкових параметрів і коефіцієнтів статистичного аналізу використовували програму Microsoft Office Excel 2000.

Результати досліджень та їх обговорення

Морфофункціональна характеристика структурних елементів передміхурової залози людини в різні періоди пренатального онтогенезу.  Чіткі ознаки простати, що розвиваються, видно у 12-тижневих зародків. На 12 тижні пренатального онтогенезу спостерігається інтенсивне формування первинного дифузного мікроциркуляторного русла простати. Кількість капілярів на одиницю площі збільшується з 6,30 ± 0,10 до 8,90 ± 0,21 (р < 0,01) на 17 тижні внутрішньоутробного періоду.

   У зародків 14-15 тижнів у товщі епітеліальних тяжів передміхурової залози з'являються порожнини, які вислані пластом клітин, що нагадують своєю будовою перехідний епітелій простатичної частини уретри. Процес утворення волокон йде особливо інтенсивно у ділянці передньої частини залози, в безпосередній близькості до уретри, навколо залозистих відділів.  Потрібно відзначити, що у плодів 14-15 тижнів йде посилене диференціювання залозистого апарату.

У залозі плодів 17-18 тижнів відбуваються подальші проліферативні процеси  в епітеліальній тканині. Спостерігається розростання епітеліальних тяжів, перетворення останніх у кінцеві секреторні відділи і дихотомічне галуження вивідних проток. Збільшується число і діаметр колагенових фібрил. Особливий інтерес представляє динаміка полісахаридних комплексів в стромі і паренхімі органу. Виявлення ШИК–позитивних речовин вказує, що полісахариди, які дають позитивну реакцію, містяться в значній кількості в клітинних елементах епітелію і, особливо, в сполучнотканинних клітинах і волокнах. Вони є в м'язовій тканині. При постановці ШИК–реакції, коли у 18-тижневих плодів в епітелії простатичної частини уретри і в деяких клітинах епітелію секреторних відділів виявляються амілазостійкі гранули секрету. У інших клітинах є безбарвні вакуолі відповідно до розмірів гранул. Процеси секреції протікають по черзі в окремих групах залозистих відділів. Секреторні гранули частіше зустрічаються в клітинах епітелію залозистих проток, ніж в кінцевих відділах.

У плодів 20 – 25 тижнів спостерігається подальше збільшення кількості секреторних відділів. Аналіз полісахаридного складу компонентів епітелію в сполучній тканині показує, що у плодів 20-21 тижня виявляється різке ШИК-позитивне забарвлення в сполучнотканинних волокнах, прилеглих до секреторних відділів.

Процес формування лімфоїдних структур проходить прискорено в ділянках, прилеглих до залозистих часточок. Клітини лімфоїдного ряду представлені малими і середніми лімфоцитами, ретикулярними клітинами, і в основному веретеноподібної форми, одиночними макрофагами. У цей період внутрішньоутробного розвитку кількість судин складає 9,00 ± 0,8 (р < 0,01). Капіляри в основному розташовуються навколо залозистих компонентів. У віці 24 - 26 тижнів відсутня експресія маркера гладком’язового актина передміхурової залози. У передміхуровій залозі у плодів в цей період присутні лімфоїдні клітини, що несуть на своїй поверхні рецептори до лектинів арахісу і сої. PNA + лімфоцити локалізуються біля епітеліальних структур, що розвиваються, а SBA+ лімфоцити - серед малодиференційованих клітин сполучної тканини. Кількість PNA+ і SBA+ лімфоцитів не перевищує 5% від загальної кількості лімфоцитів і достовірно не відрізняється між собою.

В період 5-6 місяців внутрішньоутробного періоду в передміхуровій залозі підвищується вміст лімфоцитів, що мають рецептори до лектинів арахісу і сої ( у 5 разів PNA+ лімфоцитів і в 2 рази SBA+лімфоцитів). Локалізація їх не змінюється.

У 35-36 тижнів передміхурова залоза плода людини представляє собою повністю сформований орган, в якому виділяється чітка трубчасто-альвеолярна будова залозистого апарату.

Період новонародженості і ранній дитячий вік (від 0 до 11 років). Передміхурова залоза новонароджених, як і плодів останнього місяця вагітності, побудована складно і проявляє функціональні ознаки, властиві їй в дорослому організмі. На стан цитохімічних і морфологічних показників простати в цьому віці істотно впливають статеві гормони організму матері.

Сполучна тканина строми простати новонароджених складається з пучків колагенових, еластичних і незрілих колагенових волокон. У кількісному відношенні колагенові волокна переважають над еластичними і ретикулярними. Вони утворюють сполучнотканинні прошарки, супроводжуючі вивідні протоки. Мережа не сформована, в ній видно тонкі і товсті капіляри, які складаються в замкнуті і незамкнуті петлі, що вказує на не закінчений процес росту капілярів. Навколо лімфоїдних утворень поряд з кровоносними судинами розташовуються лімфокапіляри і лімфатичні судини. Артеріолу супроводжують 1-2 лімфокапіляра.

Вік від 2 – до 10 місяців пов'язаний з проліферативними процесами, що приводять до збільшення сполучнотканинної частини строми. У простаті дитини кінцеві відділи вислані призматичним епітелієм, який має в одних відділах низькі клітини, в інших високі. Кількість лімфоїдних структур залишалася на колишньому рівні. Загальні закономірності будови епітеліального покриву, клітинного складу, вміст PNA+ і SBA+ лімфоцитів не зазнають помітних змін в порівнянні з описаним вище віком.

Відзначалися зміни конкретного функціонального забезпечення таких проліферативних процесів простати: формування мікроциркулярного русла, формування залозистих відділів, дозрівання сполучної тканини. У цей період новоутворення капілярів продовжується до кінця першого року життя. Зростання нових капілярів йде паралельно збільшенню кількості лімфоїдних утворень. Вочевидь, що новоутворення мікросудин притаманне більшою мірою лімфоїдним структурам, що власне формуються, вже існують і піддаються диференціюванню.

З моменту народження до 4,5 – 7 місяців між залозами в сполучнотканинних перегородках виявлялися дифузно розташовані клітини лімфоїдного ряду, серед яких відзначалися лімфоцити, лімфобласти з фігурами мітозу в ядрах, макрофаги і плазматичні клітини. Ці скупчення, без чітко вираженої сполучнотканинної капсули і без певної зональності, розташовувалися біля кровоносних судин.

У дітей грудного віку кількість лімфоїдних утворень достовірно збільшилася в 1,2 рази з попереднім віком. Визначалися лімфоїдні структури у вигляді скупчень, дифузно розташованих, і лімфоїдні утворення з чітко обмеженою капсулою, що складається з колагенових і ретикулярних волокон і фібробластів. Макрофаги мали цитоплазматичні вирости і знаходяться в оточенні лімфоцитів. У дітей 2-3 років епітелій залозистих відділів простати дворядний. Проте він змінює в різних відділах свою будову від кубічної до призматичної. Вивідні протоки вислані нижчими клітинами, ніж секреторні відділи. Зустрічаються окремі епітеліальні бруньки, що не мають просвітів, з яких в процесі дозрівання утворюються нові альвеоли органу. Висота і форма епітеліальних клітин схильні до значних змін.

У передміхуровій залозі до 5 років добре розвинена система вивідних проток і секреторних відділів. Останні розвиненіші в центрі органу, ніж на периферії. Епітелій, що вистилає вивідні протоки, багаторядний. У секреторних відділах - клітини епітелію призматичної форми з базальним розташуванням ядер. Між високими клітинами зустрічаються дрібні клітини з інтенсивно забарвленою цитоплазмою. Місцями на різних ділянках препарату відмічається (з позитивної до слабо позитивної) експресія маркера проліферативної активності Кі-67 клітин передміхурової залози. На даному етапі, від 2-3 років, чітко простежується мережа кровоносних судин, що розвивається.

Дитячий вік. Від 4 до 8 років розвиток передміхурової залози залишається стабільним. У цьому віці в передміхуровій залозі виявляється звивистість артерій. Міжчасточкові артерії дають гілки до м'язової, сполучної і залозистої тканин. Капіляри, що походять від залозистих артерій, утворюють навколо секреторних камер дрібно - петлясті мережі у вигляді кошиків. Між стінкою кровоносних капілярів і залозистими клітинами завжди є в тій чи іншій мірі виражений прошарок сполучної тканини. У дітей в цьому віці не спостерігалося таких добре виражених сплетінь капілярів навколо секреторних камер, які спостерігаються у дорослих.

У передміхуровій залозі, порівняно з попереднім терміном відзначалося подальше збільшення кількості і розмірів лімфоїдних утворень, як у ділянці залоз, так і в стромі простати. Спостерігалися лімфоїдні утворення у вигляді дифузних скупчень, що не мають певної капсули, і лімфоїдні утворення округлої і овальної форми. Розміри вузликів сильно варіюють від 85х235 до 125х245 мкм.  Клітини строми лімфоїдних утворень в цей період онтогенезу характеризуються овальними або більш витягнутими ядрами з дрібними, рівномірно розподіленими глибками хроматину і порівняно невеликими ядрами. Клітинний склад лімфоїдних утворень в цьому віковому періоді онтогенезу порівняно з попереднім терміном, змінився. Збільшилася кількість плазматичних клітин, порівняно з попереднім віком, достовірно в 1,5 рази. Серед плазматичних клітин переважають зрілі форми, зустрічаються плазмоцити, що гинуть.

Спостерігалися лімфобласти і клітини, що мітотично діляться, в гермінативному центрі. Збільшилася кількість малих і середніх лімфоцитів, ретикулярних клітин, макрофагів. Лімфоїдні вузлики, що знаходяться біля залоз (лімфоепітеліальні вузлики) і в стромі передміхурової залози біля кровоносних судин (периваскулярні лімфоїдні вузлики), збільшилися і в кількісному плані, і в розмірах.

 Надалі, у стадії активного функціонування, центр розмноження набуває однорідної структури і поповнюється власними клітинами. Вміст макрофагів і клітин з ознаками деструкції в цій зоні, порівняно з попереднім терміном, не змінився, але зросла кількість фагоцитуючих макрофагів.

Лімфоїдні утворення, розташовані в стромі передміхурової залози, біля кровоносних судин, спостерігалися двох типів. До першого відносяться дифузно розташовані клітини лімфоїдного ряду, серед яких зустрічалися ретикулярні, плазматичні клітини, макрофаги. Другий тип лімфоїдних структур представлений утвореннями шароподібної або овальної форми, які мають капсулу, що складається з колагенових, еластичних і ретикулярних волокон. Волокна ретикулярної строми навколо лімфоїдних вузликів тонкі.  У центрі вузликів виявляються лише поодинокі, тонкі волокна.  Периферична зона складалася з малих і середніх лімфоцитів, плазматичних клітин і макрофагів. У цій зоні спостерігалися тісні взаємовідносини макрофагів і лімфоцитів. Макрофаги в цитоплазмі накопичували базофільні включення, мабуть, залишки лімфоцитів, що розпадаються. Кількість цих клітин достовірно збільшилася в 2 рази порівняно з попереднім терміном. Центри розмноження добре видно на гістологічних зрізах, вони займають велику частину лімфоїдних вузликів. В одинадцять років спостерігається збільшення позитивної експресії маркеру kі-67 до індексу проліферативних моноклональних антитіл. Мережа утворена ретикулярною тканиною, в периферичних відділах вузликів щільніша, дрібнопориста, на відміну від рідкої мережі в центрі вузлика. У центрах розмноження присутні клітини з картинами мітозу. Плазматичні клітини виявлені як в лімфоїдних вузликах, так і в дифузній лімфоїдній тканині.

У період від 10-11 років спостерігається наявність секрету у просвіті, що пояснюється розвитком залозистого епітелію. Отже, більш інтенсивний розвиток залозистого епітелію стимулює формування судинного русла порівняно з попереднім періодом. Таким чином, можна відзначити наявність лімфоїдних утворень і судинного русла навколо залозистих елементів, а також закономірну позитивну експресію цитоспецифічного маркеру CD-34 у цитоплазмі ендотеліальних клітин передміхурової залози.

У другому дитячому періоді кількість PNA+ і SBA+ лімфоцитів достовірно збільшилася порівняно з попереднім періодом. Визначалося їх скупчення навколо кровоносних судин. У даному періоді спостерігається позитивна експресія маркера AR в клітинах залозистого епітелія.

Простата дітей 11 років представляє собою в морфологічному відношенні добре розвинену залозу. Епітелій, що вистилає вивідні протоки і кінцеві відділи - призматичний. Деякі ділянки вислані кубічними, інші – призматичними клітинами.  В апікальних відділах багатьох епітеліальних клітин ацинусів знов, як у новонароджених, з'являється ацидофільна облямівка. При постановці ШИК–реакції виявляються не тільки ацидофільна облямівка, але і накопичення секрету в клітинах окремих ацинусів. 

Сполучна частина строми складається з колагенових волокон, розташованих у вигляді пучків. Вони мають різну інтенсивність забарвлення пікрофуксином.

Важливу роль грає тканинний регіон, до складу якого входять залозиста тканина, базальна мембрана і прилеглі сполучнотканинні і м'язові компоненти строми. Своєрідним стрижнем цієї системи є кровоносна судина капілярного або артеріального типу. Навколо судини йде формування волокнистих структур і м'язових компонентів строми, кількісні співвідношення яких і ступінь розвитку їх в регіонах визначають нормальні вікові морфофункціональні характеристики простати.

Підлітковий період (13-16 років). У 13 років епітелій залозистих утворень простати представляє собою добре розвинений функціональний пласт клітин, що мають різну форму, величину та знаходяться в різних функціональних станах. Секреторні відділи представлені групами ацинусів, оточених прошарками сполучної тканини. Епітелій, що вистилає ацинуси, має різну будову. В одних ацинусах він представлений кубічними клітинами, в інших - призматичними, навіть плоскими. Деякі ділянки епітелію ацинусів нагадують дворядний епітелій. Секреторні процеси в залозі посилюються, хоча ступінь накопичення секрету не так виражений, як в 13 років.

У підлітковий період відбуваються глибокі морфологічні та функціональні перебудови в залозистих і сполучнотканинних структурах передміхурової залози людини, які найяскравіше виражені в 13 років.  Залозисті структури переважають над сполучнотканинними, але простежується позитивна експресія LSMA.

У підлітковому періоді, разом з морфофункціональними змінами в залозистому апараті простати, спостерігається і морфофункціональна перебудова лімфоїдних утворень, яка виявлялася збільшенням кількості їх площі.

У підлітковому періоді (13-16 років) в передміхуровій залозі між кінцевими відділами залоз визначалися лімфоїдні скупчення, у складі яких виявлялися лімфоцити, макрофаги, плазматичні клітини. Діаметр лімфоїдних структур склав 135-325 мкм. Об'ємна частка малих лімфоцитів складає 43,6 ± 2,1%, середніх - 23,5 ± 2,5%, плазматичних клітин - 2,3 ± 0,6%. Макрофаги визначалися в основному в центральній зоні, об'ємна частка їх склала 2,2 ± 0,5%. Мітотичний індекс у дітей в цей період, порівняно з попереднім етапом онтогенезу, склав 4,3 +/- 0,2 %. У лімфоепітеліальних вузликах, порівняно з попереднім періодом, достовірно збільшилася кількість малих і середніх лімфоцитів в периферичній зоні. Ретикулярні клітини в цій зоні розміщувалися «віночком», поблизу кровоносних судин, зокрема венул, поряд з якими спостерігалися макрофаги. В (ЛЕВ) переважали клітини - лімфобласти з фігурами мітозу, плазматичні клітини, макрофаги, ретикулярні клітини. Збільшилася кількість клітин з ознаками деструкції.